Справа №591/7466/25 Головуючий у суді у 1 інстанції - ОСОБА_1
Номер провадження 11-сс/816/375/25 Суддя-доповідач - ОСОБА_2
Категорія - тримання під вартою
Іменем України
09 жовтня 2025 року колегія суддів Сумського апеляційного суду в складі:
судді-доповідача - ОСОБА_2 ,
суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
з участю секретаря судового засідання - ОСОБА_5 ,
розглянула у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції в залі суду в м. Суми кримінальне провадження № 591/7466/25 за апеляційною скаргою захисника ОСОБА_6 на ухвалу слідчого судді Зарічного районного суду м. Суми від 25.07.2025 про застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою,
учасників кримінального провадження:
підозрюваного - ОСОБА_7 ,
захисника - адвоката ОСОБА_8 ,
установила:
В поданій апеляційній скарзі захисник ОСОБА_6 просить скасувати ухвалу слідчого судді та постановити нову ухвалу, якої застосувати до підозрюваного запобіжний захід у виді особистого зобов'язання, домашнього арешту в нічний час доби або застави в мінімальному розмірі, оскільки оголошена підозра є необґрунтованою, дії ОСОБА_7 органом досудового розслідування кваліфіковані неправильно, наведені слідчим ризики не підтверджуються матеріалами клопотання, підозрюваний має сталі соціальні зв'язки, на утриманні дружину та неповнолітню доньку, до кримінальної чи адміністративної відповідальності не притягувався, працює, є засновником благодійного фонду, позитивно характеризується за місцем проживання та має нагороди.
25.07.2025 до Зарічного районного суду м. Суми з клопотанням про застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою, погодженим із прокурором Сумської обласної прокуратури, звернувся слідчий СУ ГУНП в Сумській області, яке обґрунтував тим, що ОСОБА_7 обгрунтовано підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 189 КК, а саме у тому, що він впродовж квітня-липня 2025 року в м. Суми, в умовах воєнного стану, із застосуванням насильства та з погрозою застосування насильства над потерпілим ОСОБА_9 вимагав грошові кошти в сумі 20 000 грн, незаконно заволодівши грошовими коштами в сумі 3 000 грн.
02.05.2025 до ЄРДР за № 12025200000000484 були внесені відомості про вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 189 КК, а 24.07.2025 ОСОБА_7 було оголошено повідомлення про підозру у вчиненні цього кримінального правопорушення.
Зважаючи на те, що ОСОБА_7 обґрунтовано підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 189 КК, існують ризики, передбачені п. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК, тому слідчий просив застосувати до підозрюваного запобіжний захід у виді тримання під вартою без права внесення застави.
Ухвалою слідчого судді Зарічного районного суду м. Суми від 25.07.2025 до ОСОБА_7 застосований запобіжний захід у виді тримання під вартою. Своє рішення слідчий суддя суду першої інстанції умотивував тим, що повідомлена ОСОБА_7 підозра є обґрунтованою, існують ризики, передбачені п. 1, 3 ч. 1 ст. 177 КПК, запобігти яким можливо лише шляхом застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою.
Вислухавши суддю-доповідача про зміст оскарженого судового рішення, доводи підозрюваного ОСОБА_7 та його захисника ОСОБА_8 , які підтримали апеляційну скаргу, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи поданої апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що вказана вище апеляційна скарга захисника задоволенню не підлягає з таких підстав.
Зокрема, завданнями кримінального провадження, крім іншого, є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура (ст. 2 КПК), а згідно ст. 177 КПК підставою для застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави суду вважати, що підозрюваний може здійснити дії, передбачені ч. 1 цієї статті, тобто: переховуватися від суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється. При цьому обмеження права особи на свободу і особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою, однак в кожному випадку суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права обвинуваченого, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів; забезпечення таких стандартів вимагає від національного суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства, право людини на свободу є основоположним, але не абсолютним та може бути обмежено з огляду на суспільний інтерес.
Здійснивши розгляд клопотання слідчого та задовольнивши його, слідчий суддя суду першої інстанції дійшов правильного висновку про застосування відносно ОСОБА_7 запобіжного заходу у виді тримання під вартою, а не обрання будь-якого іншого, більш м'якого запобіжного заходу, передбаченого ч. 1 ст. 176 КПК, та дотримався вимог ст. 176, 177, 178, 183 і 194 КПК, з'ясував і дослідив всі ті обставини, з якими кримінальний процесуальний закон пов'язує можливість застосування запобіжного заходу у виді тримання особи під вартою, а саме наявність на той час у органу досудового розслідування щодо ОСОБА_7 обґрунтованої підозри у вчиненні інкримінованого правопорушення, існування ризиків, передбачених п. 1, 3 ч. 1 ст. 177 КПК, на які вказував слідчий у своєму клопотанні, а також відсутність об'єктивних обставин для застосування до підозрюваного іншого, більш м'якого запобіжного заходу.
Так, ОСОБА_7 обґрунтовано підозрюється у вчиненні тяжкого кримінального правопорушення, за яке законом України про кримінальну відповідальність передбачене покарання у виді позбавленням, існують реальні ризики того, що останній може переховуватися від органів досудового розслідування та суду, незаконно впливати на потерпілого і свідків у цьому ж кримінальному провадженні, і застосування до нього більш м'яких запобіжних заходів є недостатнім для запобігання визначеним в ухвалі слідчого судді ризикам.
При встановленні факту наявності обґрунтованої підозри колегія суддів також враховує і усталену судову практику з цього питання ЄСПЛ, який у своїх численних рішеннях (зокрема від 21.04.2011 у справі «Нечипорук і Йонкало проти України» (Nechiporuk and Yonkalo v. Ukraine, п. 175) і від 20.03.1997 у справі «Луканов проти Болгарії» (Lukanov v. Bulgaria) визначив, що слідчий суддя, оцінюючи докази на предмет доведеності обставин, передбачених п. 1 ч. 1 ст. 194 КПК, повинен виходити з того, що підозра визнається обґрунтованою лише у тому випадку, якщо «існують факти або інформація, які можуть переконати об'єктивного спостерігача в тому, що особа, про котру йдеться, могла вчинити правопорушення». «Факти, які є причиною виникнення підозри, не повинні бути такими самими переконливими як ті, що є необхідними для обґрунтування обвинувального вироку чи суто висунення обвинувачення, що здійснюється на наступній стадії процесу» («Джон Мюррей проти Сполученого Королівства» (John Murray v. the United Kingdom), рішення від 28.10.1994, заява № 14310/88). Питання про те, що «тримання під вартою до суду є виправданим тільки тоді, коли доведено факт вчинення та характер інкримінованих правопорушень, ставити не можна, оскільки це є завданням попереднього розслідування, сприяти якому має й тримання під вартою» (п. 3 рішення від 14.03.1984 у справі «Феррарі-Браво проти Італії» (Ferrari-Bravo v. Italy), заява № 9627/81).
Таким чином, наявні у кримінальному провадженні докази для визнання підозри обґрунтованою є достатніми, а доведення факту вчинення ОСОБА_7 кримінального правопорушення є завданням подальшого досудового розслідування. При цьому слідчий суддя позбавлений процесуальної можливості встановлювати будь-які фактичні обставини вчинення кримінального правопорушення та давати безпосередньо оцінку доказам його вчинення.
Висновки про ступінь ризиків та неможливості запобігання їм більш м'якими запобіжними заходами, мають бути зроблені слідчим суддею за результатами сукупного аналізу фактичних обставин кримінального правопорушення та особистих даних підозрюваної особи (характеру, моральних якостей, способу життя, сімейних зв'язків, постійного місця роботи, утриманців тощо), її поведінки під час досудового розслідування кримінального правопорушення (наявність або відсутність спроб ухилитись від органів влади, способу життя взагалі, способу самозабезпечення, системності злочинної діяльності, наявності злочинних зв'язків тощо). При цьому ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь можливості, що особа вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати досудовому розслідуванню та судовому розгляду або ж створить загрозу суспільству. Хоч КПК і не вимагає доказів того, що підозрюваний обов'язково (поза всяким сумнівом) здійснюватиме відповідні дії, однак вимагає доказів того, що він має реальну можливість їх здійснити у конкретному кримінальному провадженні в майбутньому.
Урахування тяжкості кримінального правопорушення, у цьому конкретному випадку, має свій раціональний зміст, оскільки вона свідчить про ступінь суспільної небезпечності цієї особи та дозволяє спрогнозувати з достатньо високим ступенем імовірності її поведінку, беручи до уваги, що майбутнє покарання за вчинені кримінальні правопорушення підвищує ризик того, що підозрюваний може переховуватися від органів досудового розслідування, оскільки «небезпека ризику переховування може вимірюватися суворістю можливого покарання в сукупності з інформацією про матеріальний, соціальний стан особи та ін.», а «серйозність покарання є релевантною обставиною в оцінці ризику того, що обвинувачений може втекти» (рішення ЄСПЛ у справах «Ідалов проти Росії», «Гарицьки проти Польщі», «Храїді проти Німеччини»).
Колегія суддів враховує те, що «тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту», а «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів» (рішення ЄСПЛ від 26.07.2001 у справі «Ілійков проти Болгарії» (заява № 33977/96).
ОСОБА_7 може переховуватись від слідства і суду, зважаючи на тяжкість майбутнього покарання, яке загрожує в разі визнання його винним у вчиненні інкримінованого йому правопорушення, характер та ступінь суспільної небезпечності цього кримінального правопорушення, а також фактичні обставини його вчинення. При цьому ризик втечі, як зазначалось вище, також має оцінюватись і у контексті чинників, пов'язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейним зв'язками та усіма видами зв'язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідування (§58 рішення ЄСПЛ у справі «Бекчиєв проти Молдови»), тому колегія суддів вважає, що ризик переховування від слідства і суду з метою уникнення кримінальної відповідальності на даній стадії провадження дійсно має місце і реально існує.
Є обґрунтованим і ризик, передбачений п. 3 ч. 1 ст. 177 КПК, оскільки підозрюваний може чинити спроби схилити потерпілого, свідків в даному кримінальному провадженні до зміни показань, враховуючи фактичні обставини кримінального правопорушення, у вчиненні якого він підозрюється. При цьому колегія суддів бере до уваги, що відповідно ч. 4 ст. 95 КПК суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або отриманих у порядку, передбаченому ст. 225 цього Кодексу, та не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них.
Кримінальне провадження перебуває на початковій стадії досудового розслідування, а відтак ймовірність того, що підозрюваний може вдатися до спроб перешкоджання кримінальному провадженню існує і є вагомою. При цьому КПК не вимагає доказів того, що підозрюваний обов'язково (поза всяким сумнівом) здійснюватиме відповідні дії, однак вимагає доказів того, що він має реальну можливість їх здійснити у конкретному кримінальному провадженні в майбутньому.
При вирішенні питання про застосування запобіжного заходу, крім наявності ризиків, зазначених у ст. 177 КПК, слідчий суддя на підставі наданих сторонами кримінального провадження матеріалів зобов'язаний оцінити в сукупності всі обставини, у тому числі: 1) вагомість наявних доказів про вчинення підозрюваним кримінального правопорушення; 2) тяжкість покарання, що загрожує відповідній особі у разі визнання підозрюваного винуватим у кримінальному правопорушенні, у вчиненні якого він підозрюється; 3) вік та стан здоров'я підозрюваного; 4) міцність соціальних зв'язків підозрюваного в місці його постійного проживання, у тому числі наявність в нього родини й утриманців; 5) наявність у підозрюваного постійного місця роботи або навчання; 6) репутацію підозрюваного; 7) майновий стан підозрюваного; 8) наявність судимостей у підозрюваного; 9) дотримання підозрюваним умов застосованих запобіжних заходів, якщо вони застосовувалися до нього раніше; 10) наявність повідомлення особі про підозру у вчиненні іншого кримінального правопорушення; 11) розмір майнової шкоди, у завданні якої підозрюється особа, або розмір доходу, в отриманні якого внаслідок вчинення кримінального правопорушення підозрюється особа, а також вагомість наявних доказів, якими обґрунтовуються відповідні обставини; 12) ризик продовження чи повторення протиправної поведінки, зокрема ризик летальності, що його створює підозрюваний, у тому числі у зв'язку з його доступом до зброї (ч. 1 ст. 178 КПК).
Доводи апеляційної скарги захисника про недоведеність існування ризиків, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки вони не відповідають фактичним обставинам кримінального провадження і суперечать наявним у справі доказам, адже при вирішенні питання про застосування запобіжного заходу дається оцінка сукупності обставин, які можуть свідчити про існування чи відсутність саме ризиків (можливості) вчинення дій, а не факту конкретного їх вчинення, і запобіжний захід застосовується з метою попередження ризиків здійснення такої поведінки підозрюваною особою та, як наслідок, унеможливлення здійснення негативного впливу на хід та результати кримінального провадження. Тобто, в даному випадку, слідчий суддя має зробити висновки прогностичного характеру, коли доказування спрямоване не на подію, яка відбулася в минулому, а на встановлення фактичних даних, які дозволять стверджувати про подію, яка може статися з достатньою долею ймовірності у майбутньому.
Вирішуючи питання про законність ув'язнення ОСОБА_7 колегія враховує і наявність об'єктивної потреби у цьому, зважуючи на всі обставини, що свідчать «за» і «проти» наявності справжнього публічного інтересу, який, з урахуванням презумпції невинуватості, виправдовує відступ від принципу поваги до особистої свободи, тому вважає, що більш м'який запобіжний захід ніж тримання під вартою на теперішній час не може забезпечити повною мірою покладені на цей захід кримінальним процесуальним законом функції та запобігти установленим слідчим суддею ризикам, які у свою чергу є виправданими та необхідними елементами, що визначають потребу в триманні підозрюваного під вартою.
Що стосується доводів апеляційної скарги захисника про те, що підозрюваний має сім'ю, неповнолітню дитину, працевлаштований тощо, хоч і мають місце, але повинні враховуватись разом з іншими обставинами у справі у їх сукупності, зокрема, характером вчинюваних дій - застосування насильства до потерпілого ОСОБА_9 . До того ж, колегія суддів враховує і те, що наведені захисником обставини не стали стримуючими факторами від протиправних дій згідно повідомленої ОСОБА_7 підозри.
Погоджується колегія суддів і з висновком слідчого судді щодо невизначення ОСОБА_7 розміру застави, оскільки відповідно вимог п. 1 ч. 4 ст. 183 КПК запобіжний захід у виді застави може не встановлюватись у кримінальному провадженні щодо злочину, вчиненому із застосуванням насильства або погрозою його застосування.
Обставин, передбачених ч. 2 ст. 183 КПК, що виключають можливість застосування до підозрюваного запобіжного заходу у виді тримання під вартою, апеляційним судом не встановлено.
Зважаючи на викладене, рішення слідчого судді є законним, обґрунтованим і умотивованим, оскільки постановлене згідно норм закону з ретельним дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених КПК, і ухвалене на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені достатніми даними, дослідженими та об'єктивно оціненими слідчим суддею, в порядку та в межах, передбачених на даній стадії провадження, у зв'язку з чим колегія суддів вважає за необхідне залишити ухвалу без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Керуючись ст. 404, 405, 407, 418, 419 і 422 КПК України,
постановила:
Ухвалу слідчого судді Зарічного районного суду м. Суми від 25.07.2025 відносно ОСОБА_10 залишити без змін, а апеляційну скаргу його захисника ОСОБА_6 на цю ухвалу - без задоволення.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4