справа № 758/6288/25 головуючий у суді І інстанції Войтенко Т.В.
провадження № 22-ц/824/17939/2025 суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Фінагеєв В.О.
Іменем України
27 листопада 2025 року м. Київ
Київський апеляційний суд
у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
Фінагеєва В.О. (суддя-доповідач), Кашперської Т.Ц., Яворського М.А.,
розглянувши в порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , поданою представником ОСОБА_2 на рішення Подільського районного суду м. Києва від 10 вересня 2025 року, ухвалене під головуванням судді Войтенко Т.В., у м. Києві, у справі за позовом Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості, -
У травні 2025 року КП «Київтеплоенерго» звернулося до суду з позовом та просило стягнути солідарно з відповідачів заборгованість за житло-комунальні послуги, яка станом на 31 травня 2025 року складає 79 409,91 грн., з яких:
заборгованість за спожиті послуги з централізованого постачання гарячої води за період до 01 травня 2018 року у розмірі 14 702,15 грн., інфляційної складової боргу у розмірі 2 190,62 грн., 3% річних у розмірі 551, 03грн.;
заборгованість за спожиті послуги з централізованого опалення за період з 01 травня 2018 року по 31 жовтня 2021 року у розмірі 22 676,51 грн., інфляційної складової боргу у розмірі 3 378,80 грн., 3 % річних у розмірі 844,31грн..;
заборгованість за спожиті послуги з постачання теплової енергії за період з 01 листопада 2021 року у розмірі 27 842,23 грн., інфляційної складової боргу у розмірі 3 423,43 грн., 3 % річних у розмірі 841, 71 грн., пені у розмірі 1024, 07 грн.;
заборгованості з плати за абонентське обслуговування послуг з постачання теплової енергії у розмірі 1 357,57 грн.;
заборгованості з обслуговування вузла комерційного обліку централізованого опалення у розмірі 577, 48 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що з 01 травня 2018 року КП «Київтеплоенерго» є виконавцем комунальних послуг, а саме: з 01 травня 2018 року до 31 жовтня 2021 року є виконавцем послуг з централізованого опалення та з централізованого постачання гарячої води; з 01 листопада 2021 року позивач є виконавцем послуг з постачання теплової енергії та з постачання гарячої води. Відповідачі є споживачами послуг з централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води за адресою: АДРЕСА_1 , однак не виконують своїх зобов'язань щодо оплати наданих послуг.
Рішенням Подільського районного суду м. Києва від 10 вересня 2025 рокупозов КП «Київтеплоенерго» задоволено частково. Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_3 на користь Комунального підприємства виконавчого органу Київради (КМДА) «Київтеплоенерго»:
- 6 915,72 грн. заборгованості за спожиті послуги з централізованого опалення за період з 01 квітня 2017 року по 30 квітня 2018 року;
- 22 676,51 грн. заборгованості за спожиті з 01 травня 2018 року по 31 жовтня 2021 року послуги з централізованого опалення та інфляційну складову боргу у розмірі 3 378,80 грн. та 3% річних у розмірі 844,31 грн.;
- 27 842,23 грн. заборгованості за послуги з постачання теплової енергії з 01 листопада 2021 року по 31 березня 2025 року та інфляційну складову боргу у розмірі 3 423,43 грн., 3% річних у розмірі 841,71 грн.;
- 1 357,57 грн. заборгованості з плати за абонентське обслуговування послуг з постачання теплової енергії;
- 577,48 грн. заборгованості з обслуговування вузла комерційного обліку централізованого опалення
Вирішено питання розподілу судових витрат.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду першої інстанції через неправильне застосування норм матеріального права, неповне з'ясування обставин справи, що мають значення для справи, недоведеності обставин що мають значення для прави, які суд визнав встановленими та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити в повному обсязі.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги ОСОБА_1 зазначає, що при укладенні договорів приєднання прийняття пропозиції (акцепт) реалізується/ вчиняється у вигляді конклюдентної дії; договір приєднання має укладатись у письмовій формі, зокрема, оферта (формуляр) і акцепт (прийняття пропозиції); прийняття пропозиції (акцепт) не може вчинятись шляхом мовчазної згоди, як-то презюмується Законом України «Про житлово-комунальні послуги» від 09.11.2017 №2189-VIII, відповідні положення спеціального закону нівелюються приписами Цивільного кодексу України, що мають пріоритет у застосуванні до спірних правовідносин; боржник має право не виконувати свого обов'язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов'язанні; позивачем не надано належних, достовірних і достатніх доказів виникнення грошового зобов'язання, яке ним було набуто за Договором про відступлення права вимоги (цессії) від 11.10.2018 № 602-18; жодний з наданих позивачем розрахунків не містить достовірної інформації про фактичні/дійсні обсяги споживання теплової енергії відповідачами, так, як встановлення обсягів споживання - повністю залежить від позивача, позивач законодавчо звільнений від обов'язку ретельного контролю за споживанням теплової енергії домогосподарствами, а порядок формування грошових зобов'язань за спожите тепло, у свою чергу, виключає можливість встановлення дійсних обсягів споживання теплової енергії побутовими споживачами у разі встановленні тільки внутрішньобудинкового (загального) приладу обліку теплової енергії; стороною відповідача заявлено про застосування позовної давності із урахуванням приписів статті 5 ЦК України відносно застосування правил обчислення позовної давності, встановлених законом, на момент виникнення спірних правовідносин. При цьому, судом першої інстанції застосовано наслідки пропуску строку позовної давності відносно нібито договірних зобов'язань, які виникли з[/до] 01 квітня 2017 року, а також похідних позовних вимог (ст.625 ЦК України) за період до 01 травня 2018 року.
Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України.
Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Відповідно до ч. 13 статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Враховуючи вищезазначене, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, апеляційний суд вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити частково, виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Судом встановлено, що відповідачі зареєстровані за адресою: АДРЕСА_1 та є споживачами послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води, які постачає Комунальне підприємство виконавчого органу Київради «Київтеплоенерго».
З наданого позивачем розрахунку заборгованості вбачається, що станом на 31 травня 2025 року у відповідачів наявна заборгованість за послуги з централізованого опалення та постачання гарячої води, що в загальному складає 79 409,91 грн.
На підставі Договору про відступлення права вимоги (цесії) від 11 жовтня 2018 року № 602-18, укладеного між ПАТ «Київенерго» та Комунальним підприємством виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» набуло право вимоги до відповідачів з оплати спожитих до 01 травня 2018 послуг заборгованість за спожиті послуги з централізованого опалення у розмірі 14 702,15 грн.
Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що після застосування загальної позовної давності, періодом нарахування та стягнення заборгованості з відповідачів за послуги є період з 01 квітня 2017 року, а тому позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Апеляційний суд не в повній мірі погоджується з такими висновками суду першої інстанції з наступних підстав.
Правовідносини між сторонами регулюються нормами Закону України «Про житлово-комунальні послуги», Закону України «Про теплопостачання», Правилами надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, які затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 року № 630 (далі - Правила).
Статтею 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 24 червня 2004 року (в редакції Закону, чинної на час виникнення спірних правовідносин) визначено, що житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та перебування осіб у жилих і нежилих приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил.
Згідно із частиною першою статті 13 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» залежно від функціонального призначення житлово-комунальні послуги поділяються, зокрема, на комунальні послуги (централізоване постачання холодної води, централізоване постачання гарячої води, водовідведення (з використанням внутрішньо будинкових систем), газо- та електропостачання, централізоване опалення, а також вивезення побутових відходів тощо).
Виконавцем послуг з централізованого постачання холодної води та послуг з водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем) для об'єктів усіх форм власності є суб'єкт господарювання, що провадить господарську діяльність з централізованого водопостачання та водовідведення (частина п'ята статті 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги»).
Статтями 20, 21 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» були визначені права та обов'язки споживача та виконавця житлово-комунальних послуг, за якими споживач, зокрема, має право одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг, та зобов'язаний оплачувати їх у строки, встановлені договором або законом.
Згідно із статтями 19, 25 Закону України «Про теплопостачання» споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію і у разі відмови споживача оплачувати споживання теплової енергії теплопостачальної організації остання має право на стягнення заборгованості.
Обов'язок щодо оплати власниками квартир та споживачами житлово-комунальних послуг, крім вищенаведених положень цивільного законодавства, закріплений також у статті 162 ЖК Української РСР.
Згідно частини першої статті 32 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» плата за житлово-комунальні послуги нараховується щомісячно відповідно до умов договору в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Аналогічні положення містить уведений в дію 01 травня 2019 року Закон України «Про житлово-комунальні послуги» від 09 листопада 2017 року, згідно частини першої статті 9 якого споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором. Споживач не звільняється від оплати житлово-комунальних послуг, отриманих ним до укладення відповідного договору.
Згідно пункту 18 Правил розрахунковим періодом для оплати послуг є календарний місяць, а оплата послуг здійснюється не пізніше 20 числа місяця, наступного за розрахунковим періодом (місяцем), якщо договором не встановлено інший строк.
Пунктом 30 Правил передбачено, що споживач зобов'язаний оплачувати послуги в установлені договором строки та дотримуватися вимог нормативно-правових актів у сфері житлово-комунальних послуг.
Виходячи зі змісту статті 526 ЦК України, цивільне законодавство містить загальні умови виконання зобов'язання, що полягають у його виконанні належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Це правило є універсальним і підлягає застосуванню як до виконання договірних, так і недоговірних зобов'язань. Недотримання умов виконання призводить до порушення зобов'язання.
При розгляді такої категорії спорів слід враховувати правовий висновок, викладений у постанові від 20 квітня 2016 року Верховного Суду України при розгляді справи № 6-2951цс15, предметом якої був спір про стягнення боргу за надані комунальні послуги, відповідно до якого, хоча у частині першій статті 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» зазначено, що відносини між учасниками відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах, проте відповідно до пункту 1 частини першої статті 20 цього Закону споживач має право, зокрема, одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг. Такому праву прямо відповідає визначений пунктом 5 частини третьої статті 20 вказаного Закону обов'язок споживача оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом. Таким чином, згідно із зазначеними нормами закону споживачі зобов'язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними.
Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 липня 2020 року у справі № 712/8916/17, де Велика Палата погодилася з висновками судів першої й апеляційної інстанцій про те, що у сторін спору є фактичні договірні відносини щодо надання відповідних житлово-комунальних послуг, а відсутність укладеного письмового договору не звільняє відповідача від обов'язку оплати за надані такі послуги та не знайшла підстав для відступу від висновку Верховного Суду України у постанові від 20 квітня 2016 року при розгляді справи № 6-2951цс15 (пункти 19-20).
Такі ж висновки викладені у постановах Верховного Суду від 26 вересня 2018 року у справі № 750/12850/16-ц та від 06 листопада 2019 року у справі № 642/2858/16 щодо обов'язковості сплати комунальних послуг незалежно від наявності договору.
В силу вимог частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Отже, згідно із зазначеними нормами закону споживачі зобов'язані оплатити житлово-комунальні послуги, якими вони фактично користувалися ними. При цьому наявність чи відсутність договору про надання житлово-комунальних послуг сама по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі.
Під час розгляду справи про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги визначальним є встановлення факту надання обслуговуючою організацією (позивачем) житлово-комунальних послуг особам, які є їх споживачами (відповідачу), правильність нарахування заборгованості за житлово-комунальні послуги та обґрунтованість їх розміру.
Наявність відносин між сторонами, отже і виникнення цивільних прав та обов'язків, підтверджується діями сторін: постачальник надає послуги з централізованого опалення та постачання гарячої води, надсилає споживачу платіжні документи (рахунки) на оплату спожитої енергії, а споживач отримує послуги та має здійснювати оплату виставлених рахунків.
Судом встановлено, що відповідачі є споживачами послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води у квартирі АДРЕСА_2 , які надавало ПАТ «Київенерго», а після 01 травня 2018 року - КП «Київтеплоенерго». Однак відповідачами належним чином не проводилась оплата спожитих комунальних послуг, а тому у них наявні невиконані боргові зобов'язання перед позивачем за надані комунальні послуги.
На підтвердження позовних вимог КП «Київтеплоенерго» надало: розрахунки заборгованості за послуги з централізованого опалення та постачання гарячої води за період з 01 травня 2018 року по 31 березня 2025 року; копії витягів з додатку до договору про відступлення права вимоги (цесії) від 11 жовтня 2018 року № 602-18.
Судом також встановлено, що відповідачі не відмовлялися від отримання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води за адресою: АДРЕСА_1 .
Матеріали справи не містять доказів на підтвердження направлення відповідачами на адресу КП «Київтеплоенерго» заперечень щодо надання послуг теплопостачання на гарячого водопостачання чи відмови від даних послуг.
Доказів неотримання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води за адресою: АДРЕСА_1 відповідачем суду також не надано.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідачі своєчасно не сплачували за спожиті послуги з централізованого опалення, в результаті чого утворилася заборгованість за спожиті з 01 травня 2018 року по 31 жовтня 2021 року у розмірі 22 676,51 грн., інфляційної складової боргу у розмірі 3 378,80 грн., 3 % річних у розмірі 844,31грн..; заборгованість за спожиті послуги з постачання теплової енергії за період з 01 листопада 2021 року у розмірі 27 842,23 грн., інфляційної складової боргу у розмірі 3 423,43 грн., 3 % річних у розмірі 841, 71 грн., пені у розмірі 1024, 07 грн.; заборгованості з плати за абонентське обслуговування послуг з постачання теплової енергії у розмірі 1 357,57 грн.; заборгованості з обслуговування вузла комерційного обліку централізованого опалення у розмірі 577, 48 грн., що тягне за собою право позивача на стягнення цих коштів в судовому порядку.
Відповідачем не спростовано факт наявності та розміру заборгованості за надані послуги з централізованого постачання гарячої води та централізованого опалення надані після 01 травня 2018 року.
Зважаючи на встановлені обставини справи та норми закону, колегія суддів приходить до висновку, що надані позивачем розрахунки заборгованості за отримані послуги з травня 2018 року є належним та допустимим засобом доказування у цій справі та в сукупністю з іншими доказами свідчать про порушення відповідачами умов публічного договору (оферти) та вимог закону щодо своєчасної оплати фактично спожитої комунальної послуги, яка надавалася позивачем у спірний період.
Щодо доводів апеляційної скарги в частині пропуску позивачем строку позовної давності до вимог про стягнення заборгованості з 01 травня 2018 року, колегія суддів виходить з наступного.
Відповідно до положень ст.ст.256, 257 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Згідно з ч.1 та 5 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалась або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Відповідно до ч. 4 ст.267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (із змінами і доповненнями, внесеними постановами Кабінету Міністрів України) установлено з 12 березня 2020 року на всій території України карантин. Строк карантину неодноразово продовжувався.
Законом України від 30 березня 2020 року № 540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено, зокрема, пунктом 12 наступного змісту: «Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину».
У пункті 12 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України у редакції Закону № 540-IX перелічені всі статті цього Кодексу, які визначають строки позовної давності, і всі ці строки продовжено для всіх суб'єктів цивільних правовідносин на строк дії карантину у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19). Вказаний закон набув чинності 02 квітня 2020 року.
Таким чином, з урахуванням пункту 12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України та часу введення в Україні карантину - з 02 квітня 2020 року у межах позовної давності знаходиться період з 02 квітня 2017 року, отже позивачем не пропущено строк позовної давності до вимог про стягнення заборгованості з 02 квітня 2017 року.
Звертаючись до суду з даним позовом, позивач серед іншого, просив стягнути з відповідачів заборгованість за спожиті до 01 травня 2018 року послуги з централізованого опалення та постачання гарячої води.
З матеріалів справи, вбачається, що позивач на підставі договору № 602-18 про відступлення права вимоги (цесії) від 11 жовтня 2018 року, укладеного з ПАТ «Київенерго», прийняв право вимоги до відповідачів щодо заборгованості за спожиті до 01 травня 2018 року послуги з централізованого опалення у розмірі 14 702,15 грн.
Кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги) (п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України).
Стороною позивача надано суду додаток № 1 до даного договору, в яких зазначено перелік споживачів право вимоги щодо заборгованості з оплати послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води яких відступлено позивачу.
Відповідно до ч.1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Заявляючи вимоги про стягнення з відповідача заборгованості за спожиті до 01 травня 2018 року послуги з централізованого опалення у розмірі 14 702,15 грн. позивач не звернув уваги, що жодного доказу наявності такої заборгованості, часу та підстав її виникнення матеріали справи не містять.
В даному випадку відступлення ПАТ «Київенерго» певної суми заборгованості на користь позивача, ніяким чином не підтверджує її наявність та обґрунтованість.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19), сформульовано висновки про те, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони.
Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину потрібно доказувати так, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний.
Статтею 77 ЦПК України визначено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.
У відповідності до ст. 80 ЦПК України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (ст.89 ЦПК України).
За змістом ст. 95 ЦПК України, письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього.Учасник справи, який подає письмові докази в копіях (електронних копіях), повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу письмового доказу. Учасник справи підтверджує відповідність копії письмового доказу оригіналу, який знаходиться у нього, своїм підписом із зазначенням дати такого засвідчення.
Всупереч вимогам зазначених норм закону, позивач, стверджуючи про отримання права вимоги зазначеної заборгованості від ПАТ «Київенерго», не надав суду ні оригіналу, ні належним чином засвідченої копії, ні витягу з договору про відступлення права вимоги (цесії) від 11 жовтня 2018 року № 602-18. Наявна на ст. 18 фотокопія першої та останньої сторінки договору не є оригіналом, не є засвідченою належним чином копією та не є засвідченим витягом, що в силу вимог ст. 95 ЦПК України не дає суду апеляційної інстанції підстав вважати дану фотокопію письмовим доказом.
Також апеляційний суд не приймає до уваги, розрахунок заборгованості з постачання теплової енергії та гарячої води в період до 01 травня 2018 року, який зроблено та подано позивачем, оскільки такий розрахунок по суті є лише твердженням позивача, яке не створює для суду обов'язок вважати обставини, зазначені в такому твердженні доведеними. (Постанова Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц).
Подаючи до суду вказаний розрахунок, позивач не звернув уваги, що в період, за який зроблений розрахунок, а саме до 01 травня 2018 року, він не був виконавцем цих послуг.
З огляду на викладене апеляційний суд приходить до висновку, що розрахунок боргу за надані послуги з постачання теплової енергії та гарячої води за період до 01 травня 2018 року, не може бути зроблений особою, яка ці послуги не надавала, а відтак є не належним доказом та не може прийматись до уваги.
Разом з тим будь-якого розрахунку заборгованості за вказані послуги, зробленого особою, яка їх надавала в зазначений період, а саме ПАТ «Київенерго», позивач суду не надав.
З огляду на вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що вимоги позивача про стягнення з відповідачів заборгованості за спожиті до 01 травня 2018 року послуги з централізованого опалення у розмірі 14 702,15 грн. є не доведеними та задоволенню не підлягають.
На зазначене суд першої інстанції уваги не звернув та помилково стягнув з відповідачів частину даної заборгованості в сумі 6 915,72 грн.
Щодо застосування позовної давності.
Суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовних вимог, звернутих позивачем до того відповідача у спорі, який заявляє про застосування позовної давності. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з'ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи було порушене право, за захистом якого позивач звернувся до суду. Якщо це право порушене не було, суд відмовляє у позові через необґрунтованість останнього. І тільки якщо буде встановлено, що право позивача дійсно порушене, але позовна давність за відповідними вимогами спливла, про що заявила інша сторона у спорі, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності у разі відсутності визнаних судом поважними причин її пропуску, про які повідомив позивач (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц, провадження № 61-20952св19).
Оскільки апеляційний суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог про стягнення заборгованості до 01 травня 2018 року через недоведеність вимог в цій частині - підстав до застосування позовної давності немає.
Інші доводи апеляційної скарги в їх сукупності зводяться до невірного розуміння скаржником вимог чинного законодавства та власного тлумачення характеру правовідносин.
Як вбачається з апеляційної скарги, остання не містить доводів в частині не обґрунтованого стягнення інфляційних витрат, 3 % річних та пені, а, відтак, судове рішення в цій частині в силу вимог ч. 1 ст. 367 ЦПК України не може бути скасоване.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання виконання судом обов'язку щодо надання обґрунтування, яке випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи.
Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції, неповно з'ясував обставини справи, висновки суду першої інстанції частково не відповідають фактичним обставинам справи, не ґрунтуються на наявних у справі доказах, що у відповідності до ст. 376 ЦПК України є підставою для скасування рішення суду та ухвалення нового рішення по суті вимог позивача.
Згідно з ч. 13 ст. 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
При подачі позовної заяви КП «Київтеплоенерго» сплатило судовий збір у розмірі 3 028,00 грн. Оскільки апеляційний суд приходить до висновку про часткове задоволення позову, сплачений позивачем судовий збір підлягає стягненню на його користь з відповідачів пропорційно до задоволеної частини позовних вимог (78,03%), а саме у розмірі 2 362,74 грн. (3028*78,03%), тобто 1 181,37 грн. з кожного.
При подачі апеляційної скарги ОСОБА_1 сплатив судовий збір у розмірі 4 542,00 грн. Оскільки апеляційний суд приходить до висновку про часткове задоволення вимог апеляційної скарги, сплачений відповідачем судовий збір підлягає стягненню на його користь з позивача пропорційно до задоволеної частини вимог апеляційної скарги (21,97%), а саме у розмірі 997,87 грн. (4542*21,97%).
Відповідно до ч. 10 ст. 141 ЦПК України при частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов'язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов'язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат.
Враховуючи зазначене, суд вважає за можливе стягнути з ОСОБА_1 та ОСОБА_3 на користь КП «Київтеплоенерго» різницю між сумою судового збору, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, та сумою, яку позивач має компенсувати відповідачу. Така різниця становить 1 364,87 грн. (2 362,74-997,87), тобто по 682,43 грн. з кожного.
На підставі викладеного, керуючись статтями 367 - 369, 374, 376, 381 - 384 ЦПК України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_2 задовольнити частково.
Рішення Подільського районного суду м. Києва від 10 вересня 2025 року в частині солідарного стягнення з ОСОБА_1 , ОСОБА_3 на користь Комунального підприємства виконавчого органу Київради (КМДА) «Київтеплоенерго» 6 915,72 грн. заборгованості за спожиті послуги з централізованого опалення за період з 01 квітня 2017 року по 30 квітня 2018 року та розподілу судових витрат скасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення.
Позов Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 про стягнення 6 915,72 грн. заборгованості за спожиті послуги з централізованого опалення за період з 01 квітня 2017 року по 30 квітня 2018 року залишити без задоволення.
Стягнути з ОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 та ОСОБА_3 , місце проживання: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 на користь Комунального підприємства виконавчого органу Київради (КМДА) «Київтеплоенерго», місце знаходження: м. Київ, Площа Івана Франка, 5, ідентифікаційний код 40538421 судовий збір у розмірі 1 364,87 грн (одна тисяча триста шістдесят чотири) гривні 87 копійок, тобто по 682,43 (шістсот вісімдесят дві) гривні 43 копійки з кожного.
В іншій частині рішення Подільського районного суду м. Києва від 10 вересня 2025 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню не підлягає, крім випадків, визначених частиною 3 статті 389 Цивільного процесуального кодексу України.
Судді Фінагеєв В.О.
Кашперська Т.Ц.
Яворський М.А.