справа № 760/22268/16-ц головуючий у суді І інстанції Букіна О.М.
провадження № 22-ц/824/15852/2025 суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Фінагеєв В.О.
Іменем України
27 листопада 2025 року м. Київ
Київський апеляційний суд
у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
Фінагеєва В.О. (суддя-доповідач), Кашперської Т.Ц., Яворського М.А.,
розглянувши в порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 10 липня 2025 року, ухвалене під головуванням судді Букіної О.М. у м. Києві, повний текст рішення складено 10 липня 2025 року, у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про відшкодування шкоди, завданої в результаті дорожньо-транспортної пригоди, -
У грудні 2016 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом та просив суд стягнути з відповідача на свою користь матеріальні збитки у розмірі 54 368,01 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 05 квітня 2016 року о 10 год. 05 хв. ОСОБА_3 , керуючи автомобілем Toyota RAV4 д.н.з. НОМЕР_1 по вул. Виборзькій, 32 у м. Києві, під час зміни напрямку руху здійснив зіткнення з автомобілем позивача Hyundai Tucson д.н.з. НОМЕР_2 , після чого, не дотримавшись безпечної швидкості, здійснив друге зіткнення з автомобілем Chevrolet д.н.з. НОМЕР_3 , чим порушив вимоги п.п. 16.6 ПДР, тобто вчинив правопорушення, передбачене ст. 124 КУпАП. В результаті цієї дорожньо-транспортної пригоди було пошкоджено належний позивачу на праві власності транспортний засіб автомобіль Hyundai Tucson д.н.з. НОМЕР_2 . Згідно з постановою Солом'янського районного суду м. Києва від 26 травня 2016 року ОСОБА_3 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП, та застосовано до нього адміністративне стягнення у виді штрафу в сумі 340 гривень на користь держави.
Вказана постанова набрала законної сили. Згідно зі звітом № 0047-С про оцінку вартості майнової шкоди, завданої власнику КТЗ, від 29 липня 2016 року вартість відновлювального ремонту автомобіля Hyundai Tucson д.н.з. НОМЕР_2 з урахуванням зносу складає 102 618,01 грн. Між ПАТ «Страхова компанія «Країна» та ОСОБА_4 укладено договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів відповідно до Полісу № АЕ/3992068 з терміном дії з 18 квітня 2015 року по 17 квітня 2016 року, яким застраховано цивільно-правову відповідальність власника автомобіля Toyota RAV4 д.н.з. НОМЕР_1 . 10 серпня 2016 року ПАТ «Страхова компанія «Країна» відшкодувала частину витрат у розмірі 50 000,00 грн., пов'язаних із відновлювальним ремонтом транспортного засобу позивача з урахуванням зносу, тобто здійснило виплату страхового відшкодування позивачу. Враховуючи викладене, оскільки ПАТ «Страхова компанія «Країна» здійснило часткове відшкодування матеріальної шкоди в розмірі 50 000,00 грн., що не покриває повний розмір завданих збитків, різниця між фактичним розміром шкоди та страховим відшкодуванням підлягає компенсації особою, яка її завдала, тобто відповідачем.
Рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 10 липня 2025 року позов ОСОБА_2 задоволено. Вирішено питання розподілу судових витрат.
В апеляційній скарзі ОСОБА_3 просить скасувати рішення суду першої інстанції через неправильне застосування норм матеріального права, неповне з'ясування обставин справи, що мають значення для справи, недоведеності обставин що мають значення для прави, які суд визнав встановленими та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити в повному обсязі.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги ОСОБА_3 вказує, що він не був повідомлений про час і місце розгляду справи. Суд першої інстанції в повній мірі не дослідив докази, не здійснив їх належну оцінку, не встановив дійсності обставин справи, внаслідок чого помилково дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову. Суд першої інстанції не з'ясував, що звіт був виконаний майже через 4 чотири місяці з дати ДТП, не встановив чи був вищезазначений звіт висновком експерта, помилково і передчасно вважав його належним і допустимим доказом, прийняв його в якості підтвердження обставин щодо розміру завданої позивачу матеріальної шкоди і встановив на підставі нього такі обставини. Крім того, суд не встановив чи були в матеріалах справи належні, допустимі достатні, достовірні докази на підтвердження отримання відповідачем рахунку № 1966 від 03 травня 2024 року на оплату вартості експертизи, помилково, передчасно прийняв до уваги лише лист експертної установи від 14 листопада 2024 pоку та на підставі нього дійшов висновку про ухилення відповідача від участі в експертизі, а потім хибно визнав недоведеними доводи відповідача, які були викладені ним в якості підстав для призначення експертизи. Таким чином, суд допустив можливість проведення розгляду справи без отримання висновку комплексної судової авто-технічної та трасологічної експертизи, яка була призначена за його ухвалою від 05 липня 2021 року, а фактично без з'ясування обставин справи, які входили до предмету доказування, зокрема, щодо розміру завданої позивачу матеріальної шкоди. Також суд не дослідив і не врахував докази надані позивачем, зокрема, акт огляду № 2914 від 18 травня 2016 року, звіт № 2914 від 24 травня 2016 року, складені в значно менший проміжок часу після дати ДТП, які були підставою для виплати страхового відшкодування ПАТ «Страхова компанія «Країна» позивачу. Поза увагою суду залишились обставини щодо зазначеної у звіті № 2914 від 24 травня 2016 року вартості матеріального збитку, завданого власнику КТЗ Нyundai Tucson д.н.з. НОМЕР_2 (35 305 грн. 85 коп. з ПДВ, 29421.59 грн. без ПДВ), яка була значно меншою, ніж та, що вказана у звіті № 0047-С від 29 липня 2016 року (102 618,01 грн).
Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України.
Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Відповідно до ч. 13 статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Враховуючи вищезазначене, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, апеляційний суд вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Судом встановлено, що 05 квітня 2016 року о 10 год. 05 хв. ОСОБА_3 , керуючи автомобілем Toyota RAV4 д.н.з. НОМЕР_1 по вул. Виборзькій, 32 у м. Києві, під час зміни напрямку руху здійснив зіткнення з автомобілем Hyundai Tucson д.н.з. НОМЕР_2 , який на праві власності належав позивачу та був під його керуванням, після чого, не дотримавшись безпечної швидкості, здійснив друге зіткнення з автомобілем Chevrolet д.н.з. НОМЕР_3 , чим порушив вимоги п.п. 16.6 ПДР, тобто вчинив правопорушення, передбачене ст. 124 КУпАП.
Транспортний засіб, яким керував відповідач, на момент ДТП був забезпечений полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності № АЕ/3992068 від ПАТ «Страхова компанія «Країна».
В результаті ДТП, транспортний засіб позивача отримав механічні пошкодження.
Постановою Солом'янського районного суду м. Києва від 26 травня 2016 року ОСОБА_3 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП.
Відповідно до ч. 4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Згідно зі Звітом №0047-С про оцінку вартості майнової шкоди, завданої власнику КТЗ від 29 липня 2016 року, вартість відновлювального ремонту автомобіля Hyundai Tucson д.н.з. НОМЕР_2 , з урахуванням зносу складає 102 618,01 грн.
Враховуючи, що цивільна відповідальність відповідача застрахована в ПАТ «Страхова компанія «Країна», позивач звернувся до страхової компанії із заявою про виплату страхового відшкодування та позивачу було відшкодовано частину вартості відновлювального ремонту у межах ліміту відповідальності страховика, що становило 50 000,00 грн.
Дані обставини підтверджуються матеріалами справи та відповідачем не оспорюються.
Позивач вказує, що різниця між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням) становить 52 618,01 грн. (102 618,01 грн. - 50 000,00 грн.), а тому просив стягнути з відповідача, як винної особи вказаний розмір вартості відновлювального ремонту.
Ухвалою Солом'янського районного суд м. Києва від 05 липня 2021 року по справі за клопотанням відповідача призначено комплексну судову авто-технічну та транспортно-трасологічну експертизу, проведення якої доручено Київському науково-дослідному інституту судових експертиз.
На вирішення експертів поставлено наступні запитання:
Якими частинами автомобілів Toyota RAV 4 д.н.з. НОМЕР_1 та Hundai Tucson д.н.з. НОМЕР_2 відбулось зіткнення при дорожньо-транспортній пригоді, яка сталася 05 квітня 2016 року по вулиці Виборзькій, 12 м. Києві;
Які ушкодження отримав автомобіль Hundai Tucson д.н.з. НОМЕР_2 та яку матеріальну шкоду було спричинено власнику автомобіля Hundai Tucson д.н.з. НОМЕР_2 , за наслідками зіткнення при дорожньо-транспортній пригоді, яка сталася 05 квітня 2016р. по вулиці Виборзькій, 12 м. Києві;
Чи було пошкоджено гідравлічний блок АВS автомобілю Hundai Tucson д.н.з. НОМЕР_2 , під час дорожньо-транспортної пригоди, яка сталася 05 квітня 2016р. по вул. Виборзькій, 12 м. Києві.
05 грудня 2024 року від Київського Науково - дослідного інституту судових експертиз надійшов лист від 14 листопада 2024 року в якому повідомляється, що відповідно до ухвали Солом'янського районного суду м. Києва від 05 липня 2021 оплату за проведення експертизи покладено на ОСОБА_3 09 травня 2024 року на його адресу було надіслано рахунок № 1966 від 03 травня 2024 року на оплату вартості проведення експертизи. Станом 11 листопада 2024 року даний рахунок не сплачено відповідачем.
Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з доведеності позовних вимог.
Апеляційний суд погоджується з такими висновками суду першої інстанції з наступних підстав.
У частині першій статті 1166 ЦК України передбачено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Відповідно до частин першої, другої, п'ятої статті 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 1188 ЦК України, шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.
За договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору (стаття 979 ЦК України).
Згідно зі статтею 6 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю та/або майну потерпілого. Настання страхового випадку є підставою для здійснення страховиком виплати страхового відшкодування потерпілому відповідно до умов договору страхування та в межах страхової суми.
Відповідно до пункту 22.1 статті 22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.
Відповідно до статті 29 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України. Якщо транспортний засіб необхідно, з поважних причин, помістити на стоянку, до розміру шкоди додаються також витрати на евакуацію транспортного засобу до стоянки та плата за послуги стоянки.
У частині першій статті 1194 ЦК України визначено, що особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).
У постанові Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі №337/1673/16 судам роз'яснено, що при відшкодуванні страховиком шкоди, завданої особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, така особа сплачує потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).
Як зазначив Верховний Суд у постанові від 14 квітня 2022 року у справі № 205/7747/18, принцип повного відшкодування шкоди, закріплений у статті 1166 ЦК України, реалізується у відносинах страхування через застосування положень статті 1194 цього Кодексу. Вказана норма передбачає, що особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди за загальним правилом зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням). Отже, частка відповідальності особи, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, становить різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 4 липня 2018 року у справі № 755/18006/15-ц вказала, що покладання обов'язку з відшкодування шкоди у межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності (стаття 3 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»).
Отже, відшкодування шкоди особою, відповідальність якої застрахована за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, що згідно з цим договором або Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у страховика не виник обов'язок з виплати страхового відшкодування (зокрема, у випадках, передбачених у статті 37 Закону), чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування.
Суд першої інстанції встановив, що згідно Звітом № 0047-С від 29 липня 2016 року про оцінку вартості (розміру) майнової шкоди, завданої власнику КТЗ становить 102?618,01 грн.
ПАТ «Страхова компанія «Країна» виплатила позивачу 50?000,00 грн. в якості страхового відшкодування в межах ліміту відповідальності страховика.
Тому на підставі статті 1194 ЦК України та наведених висновків щодо застосування норм права, викладених у постановах Верховного Суду, різниця між розміром заподіяної шкоди (102?618,01 грн.) та сумою, яка підлягала виплаті страховиком (50 000,00 грн.), стягується з винної особи (відповідача). Така різниця, як вірно зазначив суд першої інстанції, складає 52?618,01 грн.
В порядку ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки), доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). (ч. 2 ст.22 ЦК України).
Матеріалами справи підтверджено, що позивачем за складання звіту про оцінку сплачено 1?600,00 грн. та 150,00 грн. у зв'язку з викликом відповідача на проведення огляду КТЗ, які є прямими і необхідними витратами для захисту свого порушеного права, відповідно до частини другої статті 22 ЦК України, а тому понесені витрати по сплаті Звіту про оцінку у розмірі 1?600,00 грн. та 150,00 грн. витрат за направлення повідомлення -телеграми для проведення огляду КТЗ, підлягають з стягненню з відповідача на користь позивача.
Доводи апеляційної скарги про те, що Звіт про визначення вартості матеріального збитку, завданого власнику колісного транспортного засобу № 0047-С від 29 липня 2016 року, є неналежним та недопустимим доказом не заслуговують на увагу, оскільки даний звіт проведено згідно Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» та відповідно до Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України, Фонду державного майна України 24 листопада 2003 року № 142/5/2092.
Так, визначення розміру матеріального збитку при настанні страхового випадку повинно бути підтверджено належним засобом доказування, зокрема, звітом (актом) про оцінку майна, який повинен відповідати вимогам Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність» та Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженої наказом Міністерства юстиції України, Фонду державного майна України від 24 листопада 2003 року № 142/2092, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 24 листопада 2003 року за № 1074/8395 (з відповідним змінами).
Зазначений правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 19 вересня 2018 року по справі №753/21177/16-ц, від 30 червня 2020 року по справі №200/12295/17, від 03 червня 2021 року по справі №461/2217/19.
У зв'язку з вищенаведеним, колегія суддів приходить до висновку, що оцінка проведена уповноваженою на те особою та Звіт про визначення вартості матеріального збитку, завданого власнику колісного транспортного засобу № 0047-С від 29 липня 2016 року, є належним документом, що підтверджує та встановлює розмір завданих збитків.
Вирішуючи клопотання про призначення експертизи, апеляційний суд виходить з наступного.
Згідно з ч.ч.1, 2 ст.103 ЦПК України суд призначає експертизу у справі за сукупності таких умов: для з'ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо; сторонами (стороною) не надані відповідні висновки експертів із цих самих питань або висновки експертів викликають сумніви щодо їх правильності.
У разі необхідності суд може призначити декілька експертиз, додаткову чи повторну експертизу.
Так, суд першої інстанції, сприяючи стороні відповідача в реалізації його прав, забезпечив відповідачу можливість спростувати наданий позивачем Звіт про визначення вартості матеріального збитку, завданого власнику колісного транспортного засобу № 0047-С від 29 липня 2016 року, а саме за клопотанням відповідача 05 липня 2021 року було призначено судову експертизу для визначення вартості завданої позивачу шкоди.
Будучи обізнаним про призначення експертизи та покладення на нього обов'язку з оплати вартості її проведення, відповідач з 05 липня 2021 року до 14 листопада 2024 року, тобто більш ніж протягом трьох років за проведення експертизи не сплатив, через що справа була повернута з експертної установи.
У своєму клопотанні відповідач просить апеляційний суд призначити експертизу та посилається на те, що йому не було направлено рахунку на оплату експертизи.
За приписами ч. 3 ст. 367 ЦПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
У рішенні ЄСПЛ у справі «Чірікоста і Віола проти Італії» (Ciricosta and Viola v. Italy, заява № 19753/92) зазначено, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду справи, зобов'язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням її справи, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки, оскільки одним із критеріїв «розумності строку» є саме поведінка заявника. Так, суд покладає на заявника лише обов'язок демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, які безпосередньо його стосуються, утримуватися від виконання заходів, що затягують провадження у справі, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для пришвидшення процедури слухання.
Сторони у розумні інтервали часу мають вживати заходів для того, щоб дізнатися про стан відомого їм судового провадження, та зобов'язані сумлінно користуватися наданими їм процесуальними правами (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справах «Олександр Шевченко проти України», «Трух проти України»).
На зацікавлену сторону покладається обов'язок проявляти належну увагу в захисті своїх інтересів та вживати необхідних заходів, щоб ознайомитись із подіями процесу (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ «Богонос проти Росії» від 05 лютого 2004 року).
Право особи на справедливий і публічний розгляд її справи упродовж розумного строку кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження [рішення ЄСПЛ у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії»(Alimentaria Sanders S.A. v. Spain від 07.07.1989)].
Зазначені висновки викладені в Постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2025 року у справі № 990SCGC/10/25.
Разом з тим, жодних доказів, які б свідчили про об'єктивну неможливість сплати вартості експертизи відповідачем, матеріали справи не містять.
Посилання на не отримання рахунку для оплати проведення експертизи, апеляційний суд вважає безпідставними, оскільки будучи ініціатором проведення експертизи, відповідач, враховуючи час її призначення, на протязі трьох років не був позбавлений можливості з'ясувати причини її не проведення, прибуття до експертної установи, отримання та оплати відповідного рахунку.
За таких обставин, апеляційний суд приходить до висновку, про відсутність поважних причин не проведення експертизи в суді першої інстанції, а відтак і відсутність підстав до призначення експертизи на стадії апеляційного розгляду.
Тому, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що такі дії відповідача є ухиленням від виконання ухвали про призначення експертизи.
Відповідно до ч. 1 ст. 109 ЦПК України у разі ухилення учасника справи від подання експертам необхідних матеріалів, документів або від іншої участі в експертизі, якщо без цього провести експертизу неможливо, суд залежно від того, хто із цих осіб ухиляється, а також яке для них ця експертиза має значення, може визнати факт, для з'ясування якого експертиза була призначена, або відмовити у його визнанні.
Відповідно до вимог ст. 13, ч. 1 ст. 81 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Враховуючи зазначені обставини, суд першої інстанції обґрунтовано взяв до уваги Звіт про визначення вартості матеріального збитку, завданого власнику колісного транспортного засобу № 0047-С від 29 липня 2016 року, який був наданий позивачем, та не спростований відповідачем.
Посилання в апеляційній скарзі на звіт № 2914 від 25 травня 2016 року відповідно до якого вартість матеріального збитку, спричиненого автомобілю позивача складає 35 303,85 грн. з ПДВ та 29 421,54 без ПДВ, апеляційний суд вважає не обґрунтованими, виходячи з наступного.
Зазначений звіт був складений ТОВ «Естімейт» на замовлення ПАТ СК «Країна», яка є страховиком і на яку покладено обов'язок з виплати страхового відшкодування.
Про не обґрунтованість вказаного звіту свідчить наступний звіт складений ТОВ «Естімейт» на замовлення ПАТ СК «Країна» № 2914 від 13 липня 2016 року, відповідно до якого вартість матеріального збитку, спричиненого автомобілю позивача складає 107 484,59 грн. з ПДВ та 85 570,49 грн. без ПДВ.
Предметом дослідження вказаних звітів, що були виконані ТОВ «Естімейт» є один і той же транспортний засіб. При цьому вартість встановлених матеріальних збитків є різною.
З огляду на викладене суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що належним доказом розміру матеріального збитку, спричиненого автомобілю позивача є звіт про визначення вартості матеріального збитку, завданого власнику колісного транспортного засобу № 0047-С від 29 липня 2016 року.
Як було зазначено вище, відповідач, не погоджуючись з наданим позивачем звітом та маючи в наявності звіти виготовлені на замовлення страхової компанії не був позбавлений можливості спростувати наданий позивачем доказ шляхом проведення експертизи.
Зазначеними процесуальними можливостями відповідач не скористався.
За змістом ч. 1, 4 ст. 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Доводи апеляційної скарги про порушенням судом першої інстанції норм процесуального права, під час розгляду справи, а саме не повідомлення відповідача про розгляд справи на 10 липня 2025 року (день проголошення оскаржуваного рішення) апеляційний суд відхиляє.
З матеріалів справи вбачається, що розгляд справи було призначено на 30 червня 2025 року про що був повідомлений відповідач.
Зазначене підтверджується заявою відповідача від 10 червня 2025 року в якій він просить суд відкласти судове засідання призначене на 30 червня 2025 року (т. 1 а.с. 103).
30 червня 2025 року, суд розглянув справу у відсутність відповідача, який був повідомлений про час та місце розгляду. Разом з тим, суд відклав проголошення судового рішення на 10 липня 2025 року, про що відповідач повідомлений не був.
Разом з тим, у відповідності до вимог ст. 376 ЦПК України Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.
Порушення норм процесуального права є обов'язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо:
справу (питання) розглянуто судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є обов'язковим), якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою.
Отже, не повідомлення відповідача про час проголошення судового рішення не призвело до неправильного вирішення справи та не є порушенням, що тягне за собою обов'язкове скасування рішення.
Посилаючись на зазначене, відповідач не звернув уваги, що не повідомлення сторони про час та місце розгляду справи не є ідентичним з не повідомленням сторони про час проголошення судового рішення.
Інші доводи апеляційної скарги не спростовують законності та обґрунтованості оскаржуваного судового рішення.
Судом враховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразова відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі Руїз Торія проти Іспанії). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанції просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх».
Враховуючи зазначене, висновки суду першої інстанції відповідають фактичним обставинам справи, ґрунтуються на наявних у справі доказах, судом повно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, що у відповідності до ст. 375 ЦПК України є підставою для залишення рішення суду першої інстанції без змін, а апеляційної скарги без задоволення.
На підставі викладеного та керуючись статтями 374, 375, 381, 382-384 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 10 липня 2025 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню не підлягає, крім випадків, визначених частиною 3 статті 389 Цивільного процесуального кодексу України.
Судді Фінагеєв В.О.
Кашперська Т.Ц.
Яворський М.А.