справа № 753/11621/25 головуючий у суді І інстанції Комаревцева Л.В.
провадження № 22-ц/824/15416/2025 суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Фінагеєв В.О.
Іменем України
27 листопада 2025 року м. Київ
Київський апеляційний суд
у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
Фінагеєва В.О. (суддя-доповідач), Кашперської Т.Ц., Яворського М.А.,
розглянувши в порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Дарницького районного суду міста Києва від 25 червня 2025 року, ухвалене під головуванням судді Комаревцевої Л.В., у м. Києві, повний текст рішення складено 25 червня 2025 року, у справі за позовом Акціонерного товариства «ПЕРШИЙ УКРАЇНСЬКИЙ МІЖНАРОДНИЙ БАНК» до ОСОБА_1 про стягнення кредитної заборгованості, -
У липня 2025 року АТ «ПУМБ» звернулося до суду з позовом та просило стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором № 2001124510801 від 10 вересня 2018 року в розмірі 45 223,70 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ОСОБА_1 10 вересня 2018 на підставі кредитного договору № 2001124510801, укладеного з АТ «Перший Український Міжнародний Банк» видано кредитну картку з кредитним лімітом в сумі 5 000,00 грн., який пізніше було збільшено до 29 000,00 грн. Відповідач не виконала кредитні договірні зобов'язання, в результаті чого утворилась заборгованість у розмірі 45 223,70 грн., з яких: 28 206,42 грн. - заборгованість за кредитом; 17 017,28 грн. - заборгованість процентами.
Рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 25 червня 2025 року позов АТ «ПУМБ» задоволено. Вирішено питання розподілу судових витрат.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду першої інстанції через неправильне застосування норм матеріального права, неповне з'ясування обставин справи, що мають значення для справи, недоведеності обставин що мають значення для прави, які суд визнав встановленими та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити в повному обсязі.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги ОСОБА_1 зазначає, що згідно розрахунку заборгованості, наданого позивачем, станом на 04 лютого 2025 року у зв'язку невиконанням заявником умов кредитного договору утворилась заборгованість в сумі 45 223,70 грн., з яких: 28 206,42 грн. - заборгованість. за кредитом, 17 017,28 грн. - заборгованість за відсотками, 0 грн. - заборгованість за комісією, штрафні санкції в розрахунку не зазначено, оплата грошових коштів заявником не врахована. Такі нарахування АТ «ПУМБ» є незаконними та такими, що суперечать нормам законодавства України «Про споживче кредитування». Відповідно до пункту 2.6. кредитного договору мета отримання Кредиту: споживчі потреби. Згідно статті 21 Закону України «Про споживче кредитування» споживач, який порушив своє зобов'язання щодо повернення кредиту та процентів за ним, має відшкодувати кредитодавцю завдані цим збитки відповідно до закону з урахуванням особливостей, визначених цією статтею. У договорах про споживчий кредит пеня за невиконання зобов'язання щодо повернення кредиту та процентів за ним не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, та не може бути більшою за 15 відсотків суми простроченого платежу. Сукупна сума неустойки (штраф, пеня) та інших платежів, що підлягають сплаті споживачем за порушення виконання його зобов'язань на підставі договору про споживчий кредит, не може перевищувати половини суми, одержаної споживачем за таким договором, і не може бути збільшена за домовленістю сторін. Отже максимально нарахована комісія/відсотки за кредитом може становити не більше 14 103, 21 грн., а не 17 017,28 грн., які зазначає кредитор. Крім того, вказує, що після спливу вказаного строку кредитування нарахування процентів за користування кредитом припиняється в силу приписів статей 1048, 1054 ЦКУ (що підтверджується висновками Великої палати Верховного Суду п. 48-55 постанови від 28.03.2018 № 444/9519/12).
Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України.
Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Відповідно до ч. 13 статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Враховуючи вищезазначене, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, апеляційний суд вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Судом встановлено, що 10 вересня 2018 рокуОСОБА_1 підписала Анкету-заяву № 2001124510801у АТ «ПУМБ» про приєднання до Договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб (далі - ДКБО) (а. с. 17).
При підписанні вказаної Анкети-заяви ОСОБА_1 погодилася з тим, що дана Анкета-заява має новаційний характер та складає між нею та банком Договір комплексного банківського обслуговування (далі - ДКБО) та відповідач ознайомлений з положеннями та умовами ДКБО та Тарифами Банку, що діяли на момент підписання заяви.
У Анкеті-заяві № 2001124510801 від 10 вересня 2018 року вказано, що реальна річна відсоткова ставка складає 57,84%, а за умовами ДКБО строк кредитування складає 12 місяців за автопролонгацією на аналогічний строк за відсутності заперечень сторін.
На підставі підписаної Анкети-заяви № 2001124510801 від 10 вересня 2018 року ОСОБА_1 було відкрито рахунок № НОМЕР_1 та встановлений кредитний ліміт у розмірі 5 000,00 грн.
В подальшому кредитний ліміт змінювався та 03 березня 2022 року було установлено у розмірі 29 000,00 грн.
Згідно розрахунку заборгованості у ОСОБА_1 виникла заборгованість і станом на 04 травня 2025 рокускладає загальну суму 45 223,70 грн., з яких: 28 206,42 грн. - заборгованість за кредитом; 17 017,28 грн. - заборгованість процентами.
На підтвердження факту надання кредиту та користування кредитними коштами банком до позовної заяви долучено виписку/особовий рахунок за період з 11 листопада 2018 року по 01 серпня 2022 року.
Акціонерне товариство «ПУМБ» направило на адресу ОСОБА_1 письмову вимогу (повідомлення) про необхідність погашення заборгованості у загальному розмірі 45 223,70 грн.
Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що позичальник належним чином не виконував умови кредитного договору, внаслідок чого утворилася заборгованість, яка підлягає стягненню з відповідача на користь кредитора.
Апеляційний суд погоджується з такими висновками суду першої інстанції з наступних підстав.
Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦКУ країни встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно зі статтею 1049 згаданого Кодексу позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
Звертаючись до суду з позовом, АТ «ПУМБ» зазначило, що згідно підписаної відповідачем анкети-заяви від 10 вересня 2018 року останній встановлено кредитний ліміт на картковий рахунок, який з урахуванням змін становив 29 000,00 грн. зі сплатою 57,84 відсотків річних на залишок заборгованості. Внаслідок порушення зобов'язань за Договором в останньої виникла заборгованість і станом на 04 травня 2025 року складає загальну суму 45 223,70 грн., з яких: 28 206,42 грн. - заборгованість за кредитом; 17 017,28 грн. - заборгованість процентами.
За приписами ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ч. 2 ст. 77 ЦПК України).
Згідно з ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до частини 2 статті 76 ЦПК України ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Згідно з ч. 1 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень (ч. 3 ст. 77 ЦПК України).
Положеннями ч. 2 ст. 78 ЦПК України визначено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
З матеріалів справи вбачається, що на підтвердження позовних вимог позивачем до позовної заяви долучено виписку по рахунку ОСОБА_1 , а саме за період з 11 листопада 2018 року по 01 серпня 2022 року. З даної виписки вбачається рух коштів, в тому числі користування відповідачем кредитними коштами. Крім того з даної виписки вбачається, що Банком списувалися кошти з відповідача за користування нею кредитним лімітом кредитної картки протягом всього часу користування кредитними коштами.
Отже, протягом тривалого періоду часу відповідач користувалася кредитними коштами, за що Банк регулярно здійснював списання відсотків за користування кредитним лімітом. Матеріли справи не містять доказів, що з моменту встановлення кредитного ліміту за кредитним рахунком та з моменту першого списання відсотків, позивач висловила незгоду з такими діями Банку, з посилання на непогодження умов щодо сплати відсотків чи заперечувала щодо продовження дії договору ще на 12 місяців.
Відповідно до частини першої ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Європейський суд з прав людини зауважує, що національні суди мають вибирати способи такого тлумачення, які зазвичай можуть включати акти законодавства, відповідну практику, наукові дослідження тощо (VOLOVIK v. UKRAINE, № 15123/03, § 45, ЄСПЛ, 06 грудня 2007 року)
Верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність (пункт 4.1. Рішення Конституційного Суду України від 02 листопада 2004 року № 15-рп/2004).
Добросовісність (п. 6 ст. 3 ЦК України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.
Тобто в схожій правовій ситуації Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 по своїй суті застосовано доктрину venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), яка базується ще на римській максимі - «non concedit venire contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці).
В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Наприклад, у статті I.-1:103 Принципів, визначень і модельних правил європейського приватного права вказується, що поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них.
Очевидно, що дії відповідача, щодо заперечень погодження умов щодо сплати відсотків за користування кредитним лімітом кредитної картки, суперечить її попередній поведінці, що проявлялася у сплаті нею відсотків за користування кредитним лімітом, які нараховувалися та списувалися Банком з 11 листопада 2018 року по 01 серпня 2022 року і є недобросовісними.
Аналогічний висновок, висловлений у постанові Верховного Суду від 10.04.2019 у справі 390/34/17.
За обставинами справи випливає, що посилання відповідача в апеляційній скарзі на необізнаність та не погодження умов щодо розміру процентної ставки і порядку слати відсотків, суперечить попередній поведінці відповідача, яка полягала в тому, що впродовж тривалого періоду часу остання користувався кредитними коштами в межах наданого кредитного ліміту та виконувала умови договору щодо погашення кредитної заборгованості, в тому числі відсотків за користування кредитним лімітом і не заперечувала їх розмір та списання до моменту звернення Банку до суду із вказаним позовом.
У статті 204 ЦК України закріплено презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили.
Таким чином, у разі не спростування презумпції правомірності договору, зокрема в частині умов щодо нарахування відсотків, всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов'язки підлягають виконанню. З копії Анкети-заяви № 2001124510801 від 10 вересня 2018 рокувбачається, що сторони погодили умови щодо реальної річної відсотком ставки у розмірі 57,84%.
Матеріали справи не містять доказів, що відповідач зверталася до суду позовом про визнання недійсними та неправомірними умов щодо розміру та сум відсотків, які списувалися банком протягом майже чотирьох років користування кредитним лімітом.
Наданий Банком до позовної заяви розрахунок заборгованості містить інформацію щодо предмета доказування, а отже згідно ст. 77 ЦПК України є належним доказом на підтвердження позовних вимог.
Матеріали справи не містять доказів спростування наданого позивачем розміру заборгованості за тілом кредиту та відсотках.
Посилаючись на невірний розрахунок відсотків відповідач не вказує в чому саме він не вірний та будь-яких доказів на спростування наданого позивачем розрахунку заборгованості чи контррозрахунку суми заборгованості не надала.
Таким чином відповідач на власний розсуд вирішувала чи використовувати наданий їй кредитний ліміт чи утриматися від його використання. Ключовим моментом є власне дії відповідача з ініціювання платіжної операції за рахунок не власних коштів, а за рахунок кредитних коштів, що становить собою операцію з кредитування рахунку, чим фактично акцептувала пропозицію Банку з кредитування рахунку в обсязі та в межах кредитного ліміту, що свідчить про прийняття та схвалення власними діями факту кредитування рахунку в обсязі, що визначено самим відповідачем вчиняючи саме таку кількість транзакцій і в такому обсязі, в якому вона вважала за доцільне використати запозичені кошти.
Таким чином, надана Банком виписка за картковим рахунком відповідача, підтверджує обставини видачі кредиту, його розміру, а також заборгованості по кредиту, розмір якої відображено у розрахунку заборгованості та не спростовано відповідачем.
Матеріали справи не містять доказів на спростування доводів позивача щодо розміру відсотків, які підлягали сплаті та доказів на спростування заявленого банком розміру заборгованості, як за тілом кредиту так і за відсотками.
З урахуванням наведеного, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції про задоволення позовних вимог в повному обсязі є законним та обґрунтованим, ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Посилання в апеляційній скарзі на неврахування судом першої інстанції обставин щодо строку кредиту, визначеного у Анкеті заяві від 10 вересня 2018 року є безпідставним з огляду на те, що умови щодо строку встановлюються відповідно до умов ДКБО в залежності від типу кредитної карти. Так, у п. 2.4 ДКБО вказано, що строк дії договору діє протягом невизначеного строку до розірвання однією із сторін договору та закриття рахунків.
Інші доводи апеляційної скарги не спростовують законності та обґрунтованості оскаржуваного судового рішення.
Апеляційний суд враховує усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразова відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі Руїз Торія проти Іспанії). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанції просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх».
Враховуючи зазначене, висновки суду першої інстанції відповідають фактичним обставинам справи, ґрунтуються на наявних у справі доказах, судом повно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, що у відповідності до ст. 375 ЦПК України є підставою для залишення рішення суду першої інстанції без змін, а апеляційної скарги без задоволення.
На підставі викладеного та керуючись статтями 374, 375, 381, 382-384 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Дарницького районного суду міста Києва від 25 червня 2025 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню не підлягає, крім випадків, визначених частиною 3 статті 389 Цивільного процесуального кодексу України.
Судді Фінагеєв В.О.
Кашперська Т.Ц.
Яворський М.А.