24 листопада 2025 року
м. Київ
єдиний унікальний номер судової справи 753/15452/25
номер провадження №22-ц/824/14917/2025
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - суддіЛапчевської О.Ф.,
суддівБерезовенко Р.В., Мостової Г.І.,
за участю секретаря судового засідання Єфіменко І.О.,
розглянуву відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2
на ухвалу Дарницького районного суду міста Києва від 23 липня 2025 року /суддя Осіпенко Л.М./
у справі за заявою ОСОБА_1 про забезпечення позову до подання позовної заяви, -
22.07.2025 ОСОБА_1 звернулась до суду із заявою про забезпечення позову до подання позовної заяви до ОСОБА_3 про розірвання договору оренди житла та стягнення заборгованості за договором оренди у розмірі 114 752,47 грн.
Ухвалою Дарницького районного суду міста Києва від 23 липня 2025 року відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову до подання позовної заяви. /а.с. 60/
Не погоджуючись з вказаним рішенням, представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 звернувся з апеляційною скаргою, в якій просив ухвалу суду скасувати, забезпечити позов.
На підтвердження вимог, викладених в апеляційній скарзі, апелянт посилався на необґрунтованість висновків суду першої інстанції. Вважає, що суд застосував завищений стандарт доказування, вимагаючи від заявника доведення «очевидних» чи вже вчинених дій відповідача з виведення коштів чи майна. Це прямо суперечить практиці Верховного Суду: можливість відповідача в будь-який момент розпорядитися грошовими коштами є беззаперечною, а ризик невиконання рішення у спорах про стягнення грошових сум презюмується (постанови ВС від 11.12.2023 № 904/1934/23, від 06.10.2022 № 905/446/22, від 03.03.2023 № 905/448/22). Суд проігнорував достатні обставини, які самі по собі обґрунтовують припущення про ризик невиконання майбутнього рішення (постанова ВП ВС від 12.02.2020 № 381/4019/18): тривала несплата орендної плати з 25.04.2024 (понад 15 місяців, борг 114 752,47 грн); повне ігнорування 5-ти письмових вимог орендодавця про сплату боргу та звільнення квартири; продовження незаконного користування чужим майном без жодної оплати. Суд безпідставно поклав на заявника обов'язок доводити «активне виведення майна чи коштів після подання заяви», хоча заява про забезпечення подавалася до подання позовної заяви (ст. 149 ЦПК); саме відповідач має доводити недоцільність чи неспівмірність заходів забезпечення (постанова ВС від 11.12.2023 № 904/1934/23). Суд не провів оцінку всіх поданих доказів (розрахунок боргу, 5 повідомлень з доказами вручення/надсилання), чим порушив ч. 2 ст. 263 ЦПК України. Отже, відмова у забезпеченні позову фактично позбавляє заявника права на ефективний судовий захист та можливості реально виконати майбутнє рішення суду, адже єдиним джерелом погашення боргу є грошові кошти на рахунках відповідача, якими вона може вільно розпорядитися в будь-який момент.
Сторони в судове засідання не з'явились, про час та дату судового розгляду повідомлені належним чином, тому колегія суддів вважає за можливе розглядати справу за їх відсутності у відповідності до положень ч. 2 ст. 372 ЦПК України.
Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши наведені в апеляційній скарзі доводи, матеріали справи в межах апеляційного оскарження, вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню, а судове рішення залишенню без змін на підставі наступного.
Судом встановлено, що 22.07.2025 ОСОБА_1 звернулась до суду із заявою про забезпечення позову до подання позовної заяви до ОСОБА_3 про розірвання договору оренди житла та стягнення заборгованості за договором оренди у розмірі 114 752,47 грн.
В обґрунтування посилається на те, що вона є власником квартири за адресою: АДРЕСА_1 .
25.04.2024 між нею та ОСОБА_3 був укладений письмовий договір оренди строком на три місяці з правом пролонгації, на умовах щомісячної орендної плати у розмірі 7 500,00 грн.
Починаючи з 25.04.2024 ОСОБА_3 жодного разу не сплачувала орендну плату та у неї виникла заборгованість в розмірі 114 752,47 грн. (з урахуванням 3% річних).
ОСОБА_1 намагалась вирішити спір у досудовому порядку, проте на жодне з письмових звернень ОСОБА_3 відповіді не надає, квартиру у користування не повертає, та не сплатила заборгованість з орендної плати, яка утворилась за період з 25.04.2024 по 25.07.2025.
Вважає, що наявні ризики які можуть ускладнити виконання майбутнього судового рішення, оскільки ОСОБА_3 не погоджується на досудове врегулювання спору.
З огляду на викладене, просила суд: 1) забезпечити позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про розірвання договору оренди квартири та стягнення заборгованості за оренду шляхом накладення арешту на всі банківські рахунки ОСОБА_3 , відкриті у будь-яких банківських установах на території України, в межах суми позову - 114 752,47 грн.; 2) зобов'язати відповідні банківські установи надати інформацію про наявність та реквізити банківських рахунків, відкритих на ім'я ОСОБА_3 ; 3) зобов'язати органи державної виконавчої служби вжити всіх необхідних заходів для виконання ухвали суду про забезпечення позову; 4) визначити спосіб виконання ухвали про забезпечення позову шляхом покладення на банківські установи, в яких відкрито рахунки ОСОБА_3 , обов'язку їх арешту із подальшим повідомленням про виконання суду та позивача.
Постановляючи оскаржене судове рішення, суд першої інстанції вірно керувався вимогами ст. 149 ЦПК України про те, що забезпечення позову допускається, якщо невжиття заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду; ст. 150 ЦПК України про те, що накладення арешту на грошові кошти є одним зі способів забезпечення позову; ст.ст. 76, 77, 81 ЦПК України про те, що заявник зобов'язаний надати докази фактичних обставин, які свідчать про реальні дії відповідача, спрямовані на ухилення від виконання зобов'язання (реалізація майна, витрачання коштів не на користь позивача, приховування активів тощо).
Судом першої інстанції зроблено обґрунтований висновок про те, що потенційна можливість ухилення від виконання рішення в майбутньому без доказів уже вчинених конкретних дій з виведення чи приховування майна/коштів не є достатньою підставою для забезпечення позову.
Доводи апеляційної скарги, колегією суддів відхиляються, оскільки заявник не надав жодного доказу (ні витягів з банківських рахунків, ні інформації про продаж майна, ні інших об'єктивних даних), що підтверджували б активне виведення чи приховування коштів. Наявність лише заборгованості та ігнорування досудових вимог, без додаткових обставин, не є достатньою підставою для арешту всіх рахунків фізичної особи.
Крім того, заявник у самій заяві прямо вказує РНОКПП відповідачки ОСОБА_3 невідомий, не зазначено і дати народження. За вказаною серією і номером паспорта, за наявності відповідних клопотань зі сторони заявника, дані особи підлягають окремому встановленню.
Відсутність реєстраційного номера облікової картки платника податків (РНОКПП) унеможливлює належну ідентифікацію фізичної особи у банківських установах України, Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків, а також у системі автоматизованого арешту рахунків (АСВП).
Таким чином, при задоволенні заяви, ухвала була б невиконуваною, що суперечить ч. 2 ст. 151 ЦПК України (обов'язок заявника надати відомості, необхідні для ідентифікації сторони) та принципу ефективності судового захисту.
Отже, заявлений захід - арешт усіх банківських рахунків фізичної особи, без конкретики, без належних даних, що ідентифікують відповідачку, є явно непропорційним та порушує баланс інтересів сторін (ч. 3 ст. 150 ЦПК України).
Таким чином, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують та містяться на формальних міркуваннях.
Відповідно до ч.1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України, судові витрати покладаються на апелянта, оскільки у вимогах скарги відмовлено.
Керуючись ст.ст. 375, 381, 382 ЦПК України, суд, -
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на ухвалу Дарницького районного суду міста Києва від 23 липня 2025 року - залишити без задоволення.
Ухвалу Дарницького районного суду міста Києва від 23 липня 2025 року - залишити без змін.
Постанову суду апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення.
Головуючий: Судді: