Провадження № 22-ц/803/5438/25 Справа № 210/4412/24 Суддя у 1-й інстанції - Сільченко В. Є. Суддя у 2-й інстанції - Остапенко В. О.
01 грудня 2025 року м. Кривий Ріг
справа № 210/4412/24
Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді Остапенко В.О.
суддів Бондар Я.М., Зубакової В.П.
сторони:
позивач ОСОБА_1
відповідач ОСОБА_2
розглянувши у спрощеному позовному провадженні, в порядку ч.13 ст. 7, ч.2 ст. 369 ЦПК України, без повідомлення учасників справи, за наявними у справі матеріалами, апеляційну скаргу ОСОБА_2 , в інтересах якого діє адвокат Щербачов Андрій Петрович, на рішення Дзержинського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 14 березня 2025 року, яке ухвалено суддею Сільченком В. Є. в місті Кривому Розі Дніпропетровської області та повне судове рішення складено 14 березня 2025 року,
В липні 2024 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів.
Позовна заява мотивована тим, що позивач ОСОБА_1 , як ФОП, уклала договір оренди нежитлового приміщення від 01 березня 2023 року № 01/03/2023 з ТОВ «Рассвет», директором якого є ОСОБА_2 . Після укладення даного договору позивач виїхала за межі України.
Перебуваючи за межами України позивач, з метою добросовісного виконання своїх зобов'язань за договором оренди, звернулась до ОСОБА_2 , як керівника ТОВ «Рассвет», із проханням надати реквізити рахунку для оплати за оренду. Однак, у зв'язку з тим, що ОСОБА_1 перебувала за межами України, що ускладнювало переказ коштів на розрахунковий рахунок товариства, ОСОБА_2 надав позивачу номер своєї особистої банківської картки Монобанку для зарахування коштів та запевнив, що внесене ці кошти на розрахунковий рахунок товариства в якості оплати ОСОБА_1 за оренду вищевказаного приміщення.
Дійшовши усної домовленості із ОСОБА_2 позивач здійснила перерахунок грошових коштів зі свого особистого рахунку фізичної особи на особистий рахунок ОСОБА_2 , а саме: 24 жовтня 2023 року ОСОБА_1 перерахувала ОСОБА_2 грошові кошти у сумі 56 000 грн, а 25 жовтня 2023 року - 14 000 грн.
Таким чином, за усною домовленістю із ОСОБА_2 , як керівником ТОВ «Рассвет», ОСОБА_1 перерахувала ОСОБА_2 грошові кошти на загальну суму 70 000 грн, вважаючи, що ОСОБА_2 в подальшому внесе вищевказані кошти на розрахунковий рахунок товариства в якості оплати за оренду приміщення ОСОБА_1 .
Будь-яких інших договорів чи зобов'язань між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , як фізичними особами, не виникало.
Діючи недобросовісно, ОСОБА_2 привласнив грошові кошти в сумі 70 000 грн і як керівник ТОВ «Рассвет» звернувся до господарського суду Дніпропетровської області із позовною заявою про стягнення з ФОП ОСОБА_1 заборгованості за оренду нежитлового приміщення на підставі Договору від 01 березня 2023 року № 01/03/2023.
Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 15 квітня 2024 року у справі № 904/692/24 позовні вимоги ТОВ «Рассвет» до ФОП ОСОБА_1 про стягнення 140 786,58 грн задоволено частково. Вирішено стягнути основний борг у розмірі 91 808,72 грн, пеню у розмірі 4 078,63 грн, 3% річних у розмірі 392,19 грн, втрати від інфляції 565 грн, витрати пов'язані зі сплатою судового збору у розмірі 2 082,91 грн та витрати на професійну правничу допомогу у сумі 6 878,82 грн.
Після повернення на територію України, позивач звернулась до відповідача з усною вимогою повернути отримані ним грошові кошти, але він відмовляється в добровільному порядку повернути грошові кошти, які йому не належать.
На підставі наведеного вище позивач просила суд стягнути з ОСОБА_2 на свою користь грошові кошти в сумі 70 000 грн, стягнути судові витрати, які складаються із суми судового збору 1 211 грн та витрати на професійну правничу допомогу у сумі 12 000 грн.
Рішенням Дзержинського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 14 березня 2025 року позов задоволено частково, стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 70 000 грн, судові витрати, які складаються із суми судового збору 1 211,20 грн та витрат на професійну правничу допомогу у сумі 6 000 грн. Іншу частину позовних вимог залишено без задоволення.
В апеляційній скарзі ОСОБА_2 , в інтересах якого діє адвокат Щербачов А.П., просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог позивачки, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права та невідповідність висновків суду обставинам справи.
Апеляційна скарга мотивована тим, що в даному випадку у суду були відсутні підстави для задоволення позовних вимог про стягнення безпідставно набутих грошових коштів у розмірі 70 000 грн, оскільки позивачем не доведено факт існування між нею та відповідачем договірних відносин щодо створення оренди приміщення. Поведінка позивача щодо перерахування коштів відповідачу не свідчила жодним чином, що ці кошти позивач перераховує на виконання договірних відносин щодо створення оренди приміщення, як про це стверджує позивач, чи про те, що позивач буде вимагати повернення цих коштів, чи ці кошти підлягають поверненню з інших підстав.
Позивач сплатила відповідачу кошти, знаючи, що між нею та відповідачем відсутнє зобов'язання (відсутній обов'язок) з повернення коштів, позивач добровільно сплачувала кошти, а тому поведінка позивача є суперечливою (тобто, потерпіла особа вільно і без помилки погодилася на настання невигідних для себе наслідків).
При цьому позивач перераховувала відповідачу кошти неодноразово, різними сумами. У призначеннях платежу позивач зазначала, що призначенням платежу є поповнення карткового рахунку відповідача. Позивач не була зобов'язана перераховувати кошти внаслідок відсутності договірних відносин із відповідачем щодо оренди приміщення, а також будь-яких інших зобов'язань, проте позивач здійснювала ці платежі неодноразово, її поведінка щодо вимоги повернення цих коштів є вочевидь суперечливою та недобросовісною.
Апелянт зазначає, що в основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них.
Суд не звернув уваги, що безпідставно набуті грошові кошти не підлягають поверненню, якщо потерпіла особа знає, що в неї відсутнє зобов'язання (відсутній обов'язок) для сплати коштів, проте здійснює таку сплату, оскільки вказана особа поводиться суперечливо, якщо згодом вимагає повернення сплачених коштів.
У відзиві на апеляційну скаргу представник позивача просить рішення суду першої інстанції залишити без змін, як законне та обґрунтоване, апеляційну скаргу позивача - залишити без задоволення.
Справа розглядається без повідомлення учасників справи, в порядку ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 369 ЦПК України, оскільки ціна позову менше 30 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог, доводів апеляційної скарги та відзиву на апеляційну скаргу, за наявними матеріалами справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення з наступних підстав.
Судом встановлено, що 01 березня 2023 року між орендодавцем - ТОВ «Рассвет» в особі директора Сівакова Г.В., та орендарем - ФОП ОСОБА_1 укладено договір оренди нежитлового приміщення (а.с.11-14).
Відповідно до квитанції № E6XH-THT7-A1KH-CX5B від 24 жовтня 2023 року відправник: ОСОБА_1 перерахувала одержувачу: ОСОБА_3 56 000 грн з призначенням платежу: переказ особистих коштів (а.с.17).
Відповідно до квитанції № PT6H-P783-K0M5-673B від 25 жовтня 2023 року відправник: ОСОБА_1 перерахувала одержувачу: ОСОБА_3 14 000 грн з призначенням платежу: переказ особистих коштів (а.с.16).
Відповіддю від АТ «Універсал Банк» підтверджено, що на ім'я ОСОБА_2 було емітовано платіжну картку № НОМЕР_1 . За період 24 жовтня 2023 року та 25 жовтня 2023 року на платіжну картку № НОМЕР_1 , яка належить ОСОБА_2 , надходили грошові кошти у сумі 56 000 грн та 14 000 грн від ОСОБА_1 (а.с.57).
Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 15 квітня 2024 року задоволено частково позовні вимоги ТОВ «Рассвет» до ФОП ОСОБА_1 про стягнення 140 786,58 грн. (а.с.18-23).
Частково задовольняючи позовні вимоги позивачки, суд першої інстанції виходив з того, що у силу положень статті 1212 ЦК України у відповідача виникло зобов'язання щодо повернення безпідставно набутих ним коштів.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду, так як їх суд першої інстанції дійшов на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилались, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтвердженими тими доказами, які були досліджені судом першої інстанції, з огляду на наступне.
Загальні підстави для виникнення зобов'язання у зв'язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами глави 83 ЦК України.
Главою 83 ЦК України визначаються загальні підстави для виникнення зобов'язання у зв'язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави.
Відповідно до ч. 1 ст. 1212 ЦК України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.
Предметом регулювання інституту безпідставного отримання чи збереження майна є правовідносини, які виникають у зв'язку з безпідставним утриманням чи збереженням майна і які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.
Зобов'язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають при наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна, б) набуття або збереження за рахунок іншої особи, в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочинну або інших підстав, передбачених ст. 11 ЦК України).
Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.
Набуття чи збереження майна буде безпідставним не тільки за умови відсутності правової підстави з самого початку при набутті майна, а й тоді, коли первісно така підстава була, але в подальшому відпала.
Загальна умова ч. 1 ст. 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов'язальних (договірних) відносинах, або отримане однією зi сторін у зобов'язанні підлягає поверненню інший стороні на підставі ст. 1212 ЦК України тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання.
Отже, у разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, ст. 1212 ЦК України може бути застосована тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі, у тому числі у виді розірвання договору.
Права особи, яка вважає себе власником майна (носія іншого цивільного права), підлягають захисту шляхом задоволення позову до володільця (набувача майна) з використанням правового механізму, установленого ст. 1212 ЦК України, у разі наявності цивільних відносин безпосередньо між власником та володільцем майна.
Згідно зіч. 1 ст. 1213 ЦК України, набувач зобов'язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі.
Тобто, для застосування до спірних правовідносин у справі ст. 1212 ЦК України, необхідно встановити факт наявності або відсутності між сторонами у справі правовідносин, які б свідчили про наявність або відсутність правових підстав для передачі заявлених до стягнення грошових коштів.
Набуття чи збереження майна буде безпідставним не тільки за умови відсутності відповідної підстави з самого початку при набутті майна, а й тоді, коли первісно така підстава була, але у подальшому відпала.
Для кондикційних зобов'язань доведення вини особи не має значення, а важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої (статті 1212-1214 ЦК України).
Подібні висновки викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі № 629/4628/16-ц, від 20 листопада 2018 року у справі № 922/3412/17, від 04 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17, та постановах Верховного Суду від 02 червня 2021 року у справі № 201/2956/19, від 27 липня 2022 року у справі № 644/3932/18-ц, від 29 березня 2023 року у справі № 643/8385/21, від 18 жовтня 2023 року у справі № 639/6422/21.
Обов'язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності, оскільки набувач зобов'язується повернути тільки майно, яке безпідставно набув (зберігав), або вартість цього майна (висновок Верховного Суду у постанові від 20 вересня 2024 року по справі № 628/1203/19).
Верховний Суд у постанові від 20 вересня 2024 року по справі № 628/1203/19 зауважив, що з аналізу положень статті 1215 ЦК України, яка визначає випадки неможливості повернення безпідставно набутих коштів, зокрема грошових сум, наданих фізичній особі як засіб для існування. Наявність рахункової помилки та недобросовісність дій відповідача є підставою для задоволення позову про повернення такого безпідставно набутого майна.
Крім того, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 січня 2019 року у цивільній справі № 753/15556/15-ц зазначила, що у статті 1215 ЦК України передбачені загальні випадки, за яких набуте особою без достатньої правової підстави майно за рахунок іншої особи не підлягає поверненню. Її тлумачення свідчить, що законодавцем передбачені два винятки із цього правила: по-перше, якщо виплата відповідних грошових сум є результатом рахункової помилки особи, яка проводила таку виплату; по-друге, у разі недобросовісності набувача такої виплати. При цьому правильність здійснених розрахунків, за якими була проведена виплата, а також добросовісність набувача презюмуються, і відповідно тягар доказування наявності рахункової помилки та недобросовісності набувача покладається на платника відповідних грошових сум. У розглядуваній справі підставою для повернення сплачених відповідачу грошових коштів є саме недобросовісність його як набувача.
Судом першої інстанції встановлено, що між сторонами відсутні договірні відносини, чого ОСОБА_2 також не заперечує. Позивач надавала грошові кошти, які відповідач погодився сплатити на рахунок свого ж підприємства за договором ТОВ «Рассвет» та ФОП ОСОБА_1 від 01/10/2023 року оренди нежитлового приміщення, однак кошти на рахунок підприємства так і не перерахував.
Підтвердженням не перерахування коштів ОСОБА_2 є наявна заборгованість за договором ФОП ОСОБА_1 перед ТОВ «Расвет» за договором оренди нежитлового приміщення № 01/03/2023 від 01 березня 2023 року, яка і була стягнута на користь товариства рішенням господарського суду Дніпропетровської області.
На підставі наведеного вище колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що у силу положень статті 1212 ЦК України у відповідача виникло зобов'язання щодо повернення безпідставно набутих ним коштів.
Колегією суддів не приймаються до уваги доводи апеляційної скарги про те, що позивач добровільно сплачувала кошти відповідачу, при цьому перераховувала їх неодноразово різними сумами, а тому вимога про їх повернення є «класичним прикладом суперечливої поведінки», так як підставою для звернення позивача до суду за захистом своїх порушених законних прав стала недобросовісність відповідача - набувача коштів.
Досліджуючи питання добросовісності слід звернути увагу на висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 04 вересня 2020 року у справі № 311/2145/19-ц. Аналогічні висновки Верховного Суду наводились також відповідачем в апеляційній скарзі, однак вони незастосовні до набувача коштів з наступних підстав. Зокрема, у вказаній вище постанові Верховний Суд зазначив: «В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Наприклад, у статті I.-1:103 Принципів, визначень і модельних правил європейського приватного права вказується, що поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них.» У цій справі стороною, що діяла собі на шкоду є саме позивач потерпіла особа, що здійснила переказ коштів набувачу (відповідачу). При цьому, саме поведінка відповідача не відповідала його попереднім заявам, оскільки він запевнив позивача, що внесе переказані йому кошти в якості орендної плати за договором, укладеним між позивачем як фізичною особою-підприємцем та ТОВ «Рассвет», директором якого є відповідач, і не зробив цього.
Доводи, викладені в апеляційній скарзі, фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою з висновками суду по їх оцінці. Проте, відповідно до вимог ст. 89 ЦПК України, оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів діючим законодавством не передбачена. Судом першої інстанції повно та всебічно досліджені обставини справи, перевірені письмові докази та надано їм належну оцінку.
Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.
Отже, вирішуючи спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов'язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані і підтверджуються письмовими доказами.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду, в оскаржуваній частині, ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального законодавства, у зв'язку із чим апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - залишенню без змін.
Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 382 ЦПК України, суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 , в інтересах якого діє адвокат Щербачов Андрій Петрович, - залишити без задоволення.
Рішення Дзержинського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 14 березня 2025 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Повне судове рішення складено 01 грудня 2025 року.
Головуючий:
Судді: