Провадження № 22-ц/803/10521/25 Справа № 211/503/25 Суддя у 1-й інстанції - Ткаченко С.В. Суддя у 2-й інстанції - Зубакова В. П.
01 грудня 2025 року м.Кривий Ріг
Справа № 211/503/25
Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді - Зубакової В.П.
суддів - Бондар Я.М., Остапенко В.О.
сторони:
позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Вектор Плюс»,
відповідачі - ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,
розглянувши у спрощеному позовному провадженні, у порядку ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 369 ЦПК України,без повідомлення учасників справи, за наявними у справі матеріалами, апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якого діє адвокат Заборський Олександр Валентинович, на рішення Довгинцівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 11 вересня 2025 року, яке ухвалено суддею Ткаченко С.В.у місті Кривому Розі Дніпропетровської області та повне судове рішення складено 11 вересня 2025 року, -
У січні 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Вектор Плюс» (надалі - ТОВ «ФК «Вектор Плюс») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення інфляційних втрат та 3% річних за прострочення виконання грошового зобов'язання.
Позовна заява мотивована тим, що рішенням Довгинцівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 25 травня 2012 року у справі № 2-2981/11 з відповідачів стягнуто на користь ПАТ «Сведбанк» заборгованості за кредитним договором № 0307/0207/88-050 від 16.02.2007, що утворилась станом на 26.09.2011, в сумі 109 488,20 грн. та судових витрат в сумі: 1 094,88 грн. судового збору і 120,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи, що склало загальну суму боргу 110 703,08 грн., з яких 663,64 грн. погашено відповідачами.
Ухвалою Довгинцівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 14 серпня 2013 року у справі № 211/4826/13-ц замінено сторону виконавчого провадження з виконання виконавчого листа № 2-2981/2011 на ТОВ «ФК «Вектор плюс», у зв'язку з переходом прав кредитора відповідно до договору факторингу № 15 від 28.11.2012.
Враховуючи факт невиконання відповідачами судового рішення, на підставі ст. 625 ЦК України, позивач просив суд: стягнути з відповідачів заборгованість в сумі 72 672,17 грн., з яких 56 301.92 грн. - інфляційні втрати, нараховані на суму боргу за період з 12.03.2017 по 23.02.2022, та 16 370,25 грн. - 3% нараховані за період з 12.03.2017 по 23.02.2022.
Рішенням Довгинцівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 11 вересня 2025 року позовні вимоги задоволено частково.
Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 та з ОСОБА_2 на користь ТОВ «ФК «Вектор Плюс» заборгованість в розмірі 69 532 грн. 00 коп., з яких: 53360,72 грн. - інфляційні втрати, нараховані на суму боргу за період з 02.04.2017 по 23.02.2022, та 16171,28 грн. - 3% нараховані за період з 02.04.2017 по 23.02.2022.
Стягнуто у рівних частках з ОСОБА_1 та з ОСОБА_2 на користь ТОВ «ФК «Вектор Плюс» у рахунок відшкодування витрат по сплаті судового збору 2 422 гривні 40 коп. та витрат на правничу допомогу в сумі 5 000 гривень 00 коп.
У задоволенні іншої частини вимог - відмовлено.
В апеляційній скарзі відповідач ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якого діє адвокат Заборський О.В., просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову. Стягнути з ТОВ «ФК «Вектор Плюс» на користь ОСОБА_1 у рахунок відшкодування витрат по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги 2 908,88 грн. та витрат на правничу допомогу в суді апеляційної інстанції в сумі 1 5 000 грн.
Апеляційна скарга мотивована тим, що судом не було враховано позицію Верховного Суду у постанові від 23 листопада 2022 року, справа 285/3536/20 провадження 61-261св22, про те, що приватне право не може допускати ситуацію за якої кредитор, при існуванні задавненої вимоги, пред'являє тільки позов про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат, без позовної вимоги про стягнення задавненої вимоги, на яку нараховуються 3 % річних та інфляційних втрат. Оскільки це позбавляє боржника можливості заявити про застосування до задавненої вимоги позовну давність, а кредитору надає можливість обійти застосування до задавненої вимоги позовної давності. Тому кредитор, для охорони інтересів боржника, може пред'явити позов про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат, які нараховані на задавнену вимогу, тільки разом з пред'явленням позову про стягнення задавненої вимоги.
Позивачем не надано доказів наявності у нього оригіналів кредитного договору з додатковими угодами, документів про фактичну видачу кредитних коштів боржнику, розрахунків суми основного боргу, відсутні докази переходу прав вимоги з боржника ОСОБА_1 від первісного кредитора до ТОВ «ФК «Вектор Плюс», договір факторингу не було долучено до позову, лише ухвалу про зміну сторони виконавчого провадження, яку суд визнав преюдицією.
ТОВ «ФК «Вектор Плюс» з вимогами про стягнення з відповідачів на підставі ст. 625 ЦК України трьох відсотків річних та інфляційних витрат за період з 12.03.2017 року по 23.02.2022 року звернулося 17 січня 2025 року, тобто з пропуском строку позовної давності, а тому відповідач ОСОБА_1 просив відмовити у позові та подавав окрему заяву про застосування наслідків пропуску строку позовної давності, що не було враховано судом.
Рішенням Печерського районного суду м. Києва у справі №757/20544/13-ц стороною якої було TOB «ФК «Вектор Плюс», яке збігається з обставинами даної справи, до моменту укладення між ПАТ «Сведбанк» та TOB «ФК «Вектор Плюс» договору факторингу №15 від 28.11.2012 року, кредитор у кредитному зобов'язанні - ПАТ «Сведбанк» вже реалізувало своє право вимоги про дострокове повернення заборгованості за Кредитним договором, укладеним з ОСОБА_1, шляхом звернення з позовною заявою до суду, внаслідок чого кредитор - ПАТ «Сведбанк» отримало процесуальний статус стягувача, а не кредитора у зобов'язанні.
Наполягає на тому, що суд повинен у межах справи про стягнення 3% річних та інфляційних втрат дослідити сплив позовної давності щодо основної заборгованості, яка не є безпосереднім предметом спору і відмовити у позові за безпідставністю. Так, відповідно до постанови ВП ВС від 07.04.2020 у справі №910/4590/19, зобов'язання зі сплати інфляційних та річних процентів є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного і поділяє його долю. Відповідно й вимога про сплату інфляційних та річних процентів є додатковою до основної вимогою.
Суд не застосував до спірних правовідносин останню позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 23 листопада 2022 року, справа 285/3536/20, провадження 61-261св22.
При розрахунку строків позовної давності, суд першої інстанції застосував висновки викладені Верховним Судом в постанові від 25 вересня 2024 року у справі № 206/2984/23 (провадження № 61-7249св24). Повністю скопіювавши позицію, розрахунок та період за який стягується 3% річних та інфляція. При цьому не давши оцінку обставинам цієї справи та не врахувавши відповідні зміни в законодавтсві щодо перебігу позовної давності.
Суд також помилково застосував преюдицію до зазначених правовідносин. Вважає, що ухвалу суду про заміну сторони у виконавчому провадженні не можна вважати приюдицією в даній справі, оскільки в матеріалах справи відсутні докази що відповідачі в даній справі були учасниками у справі про заміну стягувача у виконавчому провадженні, в ухвалі зазначено лише стягувача ТОВ «ФК «Вектор Плюс», інших учасників ухвалою не встановлено.
У відзиві на апеляційну скаргу, до якого додано докази надсилання копій відзиву та доданих до нього документів іншим учасникам справи, позивач TOB «ФК «Вектор Плюс» зазначає, що оскаржуване судове рішення є законним та обґрунтованим, в процесі розгляду справи суд не порушив норм ні матеріального, ні процесуального права, а тому рішення суду слід залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Також, зазначає, що ТОВ «ФК «Вектор Плюс» не отримувало від апелянта докази понесених витрат на правову допомогу, а тому заперечити проти їх понесення не може.
Справа розглядається без повідомлення учасників справи, в порядку ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 369 ЦПК України, оскільки ціна позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог, доводів апеляційної скарги та відзиву на неї, за наявними матеріалами справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення з наступних підстав.
Судом встановлено, що рішенням Довгинцівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 25 травня 2012 року у справі № 2-2981/11, яке набрало законної сили 05.06.2012, встановлено, що 16.02.2007 між АКБ «ТАС -Комерцбанк», правонаступником якого став ВАТ «Сведбанк», а в подальшому - ПАТ «Сведбанк», та ОСОБА_1 був укладений договір про надання кредиту № 0307/0207/88-050 на суму 11 900 дол. США., під 14 % річних, на строк до 15.02.2017.
16.02.2007 між АКБ «ТАС -Комерцбанк», правонаступником якого став ВАТ «Сведбанк», а в подальшому - ПАТ «Сведбанк», та відповідачем ОСОБА_2 був укладений договір поруки, відповідно до якого він солідарно відповідає перед кредитором за виконання ОСОБА_1 зобов'язань в повному обсязі за кредитним договором № 0307/0207/88-050 від 16.02.2007.
Відповідачі зобов'язання перед позивачем не виконали, заборгованість, станом на 26.09.2011 рік, становить 119 36, 29 дол. США (95 175,20 грн. по курсу НБУ на 26.09.2011 р. -1 дол. США -7,9736 грн.), з яких: 9653 дол. США (76 969, грн. по курсу НБУ на 26.09.2011 р. -1 дол. США -7,9736 грн.) заборгованість по кредиту, 2283,29 дол. США (18 206,04 грн. по курсу НБУ на 26.09.2011 р. -1 дол. США -7,9736 грн.) заборгованість по відсотках, 14 330,87 грн. сума пені.
Позовні вимоги ПАТ «Сведбанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задоволено частково.
Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь ПАТ «Сведбанк» заборгованість по кредитному договору від 16.02.2007 № 0307/0207/88-050, що утворилась станом на 26.09.2011, у розмірі 109 488 грн. 20 коп., з яких 76 969 грн. 16 коп. заборгованість за кредитом, 18 206 грн. 04 коп. заборгованість за відсотками, 14 313 грн. пені за кредитом, а також 1 094 грн. 88 коп. судового збору та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи у сумі 120 гривень 00 коп. витрат.
Ухвалою Довгинцівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 14 серпня 2013 року у справі № 211/4826/13-ц замінено стягувача у виконавчому провадженні по цивільній справі № 2-2981/2011 за позовом ПАТ «Сведбанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором на ТОВ «ФК «Вектор плюс» у зв'язку з переходом прав кредитора відповідно до договору факторингу № 15 від 28.11.2012.Ухвала суду не оскаржена, набрала законної сили 20.08.2013.
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що інфляційні втрати та 3% річних, як особливий вид відповідальності боржника за прострочення виконання грошового зобов'язання входить до складу цього зобов'язання, і стягнення з боржника суми основного боргу за рішенням суду не позбавляє кредитора права на відшкодування сум, передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК України. Суд зазначив про обґрунтованість пред'явлення позовних вимог, як до ОСОБА_1 , як основного боржника, так і до ОСОБА_2 , як поручителя за кредитним договором.
Суд, пославшись на правову позицію Великої Палати Верховного Суду у постанові від 08 листопада 2019 року у справі № 127/15672/16-ц, указав, що невиконання боржником грошового зобов'язання є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення коштів на підставі ст. 625 ЦК України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов'язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову, тому, зважаючи на приписи п. 12, 18, 19 Прикінцевих та Перехідних положень ЦК України, суд констатував, що позовна давність охоплюються строком за три роки до вступу в дію ЗУ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)», який набрав чинності з 02 квітня 2020 року, і до моменту введення в Україні режиму воєнного стану, тобто строк позовної давності починається з 02 квітня 2017 року і обмежується 24 лютого 2022 року, та позивачем в цій частині вимоги не пропущений.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду, так як їх суд першої інстанції дійшов на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилались, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтвердженими тими доказами, які були досліджені судом.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).
Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").
Відповідно до частин першої та другої статті 11ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: 1) договори та інші правочини; 2) створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; 3) завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; 4) інші юридичні факти.
Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості (стаття 509 ЦК України).
Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
За змістом статей 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору.
Згідно зі статтею 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно з частиною першою статті 598 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).
Якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 ЦК України (частина перша статті 1050 ЦК України).
Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України в разі порушення грошового зобов'язання боржник, який прострочив його виконання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
За змістом цієї норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Стаття 625 ЦК України розміщена у розділі І "Загальні положення про зобов'язання" книги 5 ЦК України. Відтак, приписи розділу І книги 5 ЦК України поширюються як на договірні зобов'язання (підрозділ 1 розділу III книги 5 ЦК України), так і на недоговірні (деліктні) зобов'язання (підрозділ 2 розділу III книги 5 ЦК України).
Відповідно до змісту статей 524, 533-535 та 625 ЦК України грошовим є зобов'язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов'язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов'язку. Тобто, грошовим є будь-яке зобов'язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов'язок боржника з такої сплати.
Таким чином, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Тобто, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань.
Зазначений висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 01 жовтня 2014 року № 6-113цс14, з якою погодилась Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 травня 2018 року № 686/21962/15-ц (провадження № 14-16цс18).
Крім того, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 07 квітня 2020 року у справі № 910/4590/19 (провадження № 12-189гс19), аналізуючи правову природу правовідносин, які виникають на підставі статті 625 ЦК України, дійшла до висновку про те, що зобов'язання зі сплати інфляційних втрат та 3 % річних є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов'язання і поділяє його долю. Відповідно й вимога про їх сплату є додатковою до основної вимоги (пункт 43 постанови), а поєднання цих вимог у одній справі не є обов'язковим.
Сторонами у зобов'язанні є боржник і кредитор (частина перша статті 510 ЦК України).
Кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги) (пункт 1 частини першої статті 512 ЦК України). Кредитор у зобов'язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом (частина третя статті 512 ЦК України).
До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 514 ЦК України). Обсяг і зміст прав, що переходять до нового кредитора, залежать від зобов'язання, в якому здійснюється відступлення права вимоги.
Відступлення права вимоги за своєю суттю означає договірну передачу зобов'язальних вимог первісного кредитора новому кредитору. Відступлення права вимоги відбувається шляхом укладення відповідного договору.
Заміна особи в окремих зобов'язаннях через волевиявлення сторін (відступлення) права вимоги є різновидом правонаступництва.
У зв'язку із заміною кредитора у зобов'язанні саме зобов'язання зберігається цілком і повністю, змінюється лише його суб'єктний склад в частині кредитора.
Відповідно до статті 516ЦК України заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові є належним виконанням.
У постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18), від 04 червня 2019 року у справі № 916/190/18 (провадження № 12-302гс18) зроблено висновок про те, що правовий аналіз положень статей 526, 599, 611, 625 ЦК України дає підстави для висновку, що наявність судового рішення про стягнення суми боргу за кредитним договором, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін цього договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення.
Матеріалами справи підтверджено, що відповідачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 мають перед позивачем грошове зобов'язання, яке виникло з кредитного договору № 0307/0207/88-050 від 16.02.2007, що підтверджується рішенням рішенням Довгинцівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 25 травня 2012 року у справі №2-2981/11, яке набрало законної сили 05.06.2012, про солідарне стягнення з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь ПАТ «Сведбанк» заборгованість по кредитному договору від 16.02.2007 № 0307/0207/88-050, що утворилась станом на 26.09.2011, у розмірі 109 488 грн. 20 коп., з яких 76 969 грн. 16 коп. заборгованість за кредитом, 18 206 грн. 04 коп. заборгованість за відсотками, 14 313 грн. пені за кредитом, а також 1 094 грн. 88 коп. судового збору та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи у сумі 120 гривень 00 коп. витрат, та ухвалою Довгинцівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 14 серпня 2013 року у справі №211/4826/13-ц, яка набрала законної сили 20.08.2013, якою замінено стягувача у виконавчому провадженні по цивільній справі № 2-2981/2011 за позовом ПАТ «Сведбанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором на ТОВ «ФК «Вектор Плюс» у зв'язку з переходом прав кредитора відповідно до договору факторингу № 15 від 28.11.2012.
Отже, судовимими рішенням, які набрали законної сили, підтверджено наявність грошового зобов'язання позичальників перед ПАТ «Сведбанк», правонаступником якого у даних праовідносинах є ТОВ «ФК «Вектор Плюс», й доводи апеляційної скарги в цій частині колегією суддів відхиляються.
Даних про добровільне або примусове виконання рішення суду матеріали справи не містять.
Оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов'язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, то право на позов про стягнення інфляційних втрат і три проценти річних виникає за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов'язання до моменту його усунення.
Аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 листопада 2019 року у справі № 127/15672/16 (провадження № 14-254цс19).
Таким чином, колегія суддів вважає, що у розумінні наведених положень закону позивач, як правонаступник кредитора, вправі вимагати стягнення в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних до повного виконання грошового зобов'язання, підтвердженого рішенням Довгинцівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 25 травня 2012 року.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
ТОВ «ФК «Вектор Плюс» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення 56 301,92 грн інфляційних втрат та 16 370,25грн трьох процентів річних нарахованих за період з 12.03.2017 по 23.02.2022.
Як вбачається з відзиву на позовну заяву, стороною відповідача було заявлено клопотання про застосування строку позовної давності до спірних правовідносин, оскільки вимоги позивача про стягнення 3% річних та інфляційних втрат нараховані до задавненої вимоги.
Статтею 256 Цивільного кодексу України унормовано, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
За приписами статті 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частини перша та п'ята статті 261 Цивільного кодексу України).
Аналіз змісту статей 256, 257 та 261 Цивільного кодексу України в їх сукупності і взаємозв'язку дозволяє зробити висновок, що до правових наслідків порушення грошового зобов'язання, передбачених статтею 625 Цивільного кодексу України, застосовується загальна позовна давність тривалістю у три роки.
Як указала Велика Палата Верховного Суду в постанові від 08 листопада 2019 року у справі N 127/15672/16-ц (провадження N 14-254цс19), невиконання боржником грошового зобов'язання є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення коштів на підставі статті 625 Цивільного кодексу України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов'язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову.
Таким чином, з огляду на вищенаведені правові висновки право позивача на звернення до суду з позовом про стягнення інфляційних втрат і трьох процентів річних мало б обмежуватися останніми трьома роками, які передували поданню такого позову.
Установлення часових меж судового захисту порушеного права забезпечує правову стабільність та сприяє усуненню правової невизначеності. Позовна давність спонукає учасників правовідносин до вчинення дій, спрямованих на захист порушених прав, у чітко визначені строки, які мають бути розумними.
За загальним правилом позовна давність триває безперервно з моменту усвідомлення учасником правовідносин порушення його права і до спливу цього строку звернення до суду.
Законодавство може визначати певні обставини, які впливають на перебіг позовної давності і змінюють порядок її обчислення. До таких обставин відноситься зупинення перебігу позовної давності та її переривання, що передбачено статтями 263 та 264 Цивільного кодексу України.
Водночас, під час дії карантину та воєнного стану законодавець застосував нову конструкцію, якою тимчасово доповнив перелік обставин, які впливають на перебіг позовної давності, а саме продовження позовної давності.
Так, постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року N 211 "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" з 12 березня 2020 року на всій території України було встановлено карантин.
Законом України від 30 березня 2020 року N 540-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" (далі - Закон N 540-IX) розділ "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України доповнено пунктом 12, відповідно до якого під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину. Цей Закон набрав чинності 02 квітня 2020 року.
Відтак, початок продовження строку для звернення до суду потрібно пов'язувати саме з моментом набрання чинності 02 квітня 2020 року Законом N 540-IX.
Подібний правовий висновок висловила Велика Палата Верховного Суду в постанові від 06 вересня 2023 року у справі N 910/18489/20 (провадження N 12-46гс22).
Строк дії карантину неодноразово продовжувався, а відмінений він був з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 року відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року N 651 "Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2".
Отже, під час дії карантину позовна давність була продовжена з 02 квітня 2020 року до 30 червня 2023 року.
Поряд із цим Указом Президента України від 24 лютого 2022 року N 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні" було введено воєнний стан в Україні із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України. Надалі строк дії воєнного стану в Україні неодноразово продовжувався Указами Президента України, цей стан триває до теперішнього часу.
Законом України від 15 березня 2022 року N 2120-IX "Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану" (далі - Закон N 2120-IX) розділ "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України доповнено пунктом 19, згідно з яким у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії. Закон N 2102-IX набрав чинності 17 березня 2022 року.
Надалі Законом України від 08 листопада 2023 року N 3450-IX "Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо вдосконалення порядку відкриття та оформлення спадщини" (далі - Закон N 3450-IX) пункт 19 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України викладено в новій редакції, відповідно до якої у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року N 64/2022, затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року N 2102-IX "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні", перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану. Закон N 3450-ІХнабрав чинності 30 січня 2024 року.
Таким чином, в умовах дії воєнного стану строк звернення до суду (позовна давність) було продовжено від початку воєнного стану до 29 січня 2024 року, а після 30 січня 2024 року перебіг такого строку зупинився і такий стан триває дотепер.
Підсумовуючи, колегія суддів зазначає, що в разі якщо позовна давність не спливла станом на 02 квітня 2020 року, то цей строк звернення до суду спочатку було продовжено (до 30 червня 2023 року - на строк дії карантину, а надалі до 29 січня 2024 року - на строк дії воєнного стану), а з 30 січня 2024 року перебіг строку звернення до суду зупинився на строк дії воєнного стану.
Отже, оскільки в цій справі станом на 02 квітня 2020 року позовна давність щодо визнаних судами обґрунтованими позовних вимог про стягнення інфляційних втрат та трьох процентів річних не спливла, то перебіг цього строку є зупиненим і дотепер (внаслідок продовження на строк дії карантину та воєнного стану й подальшого зупинення його перебігу на строк дії воєнного стану).
За таких обставин, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що звернення до суду з позовними вимогами про стягнення інфляційних втрат та трьох процентів річних, нарахованих за період з 02.04.2017 по 23.02.2022, тобто без обмеження останніми трьома роками, що передували подачі позову, є обґрунтованим.
Аналогічні висновки викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду у постанові від 02 липня 2025 року у справі №903/602/24.
Таким чином, ТОВ «ФК «Вектор Плюс» не пропущено строк позовної давності на звернення до суду з позовом щодо солідарного стягнення з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на його користь інфляційних втрат та 3 % річних за період з 02.04.2017 по 23.02.2022, й висновки суду першої інстанції є обгрунтованими та зроблені із правильним застосуванням норм матеріального права.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що вирішуючи спір по суті, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов'язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку, висновки суду обґрунтовані і підтверджуються письмовими доказами, а доводи апеляційної скарги правильність таких висновків не спростовують.
Аргументи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а стосуються переоцінки висновків суду першої інстанції. Проте, судом першої інстанції повно та всебічно досліджені обставини справи, перевірені письмові докази та надано їм належну оцінку.
Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального законодавства, у зв'язку із чим апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - залишенню без змін.
Щодо судових витрат, то відповідно до підпунктів "б" та "в" пункту 4 частини 1 статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про новий розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення, та про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
Оскільки апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених апелянтом у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, немає.
Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 382 ЦПК України, суд, -
Апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якого діє адвокат Заборський Олександр Валентинович, - залишити без задоволення.
Рішення Довгинцівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 11 вересня 2025 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Повне судове рішення складено 01 грудня 2025 року.
Головуючий:
Судді: