Справа №:755/7400/25
Провадження №: 2/755/6850/25
"01" грудня 2025 р. Дніпровський районний суд міста Києва в складі:
Головуючого судді: Хромової О.О.,
при секретарі: Бовкун М.В.,
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін в приміщенні Дніпровського районного суду міста Києва цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Дорі Фінанс», третя особа - Приватний нотаріус Бучанського (Києво-Святошинського) районного нотаріального округу Київської області Грисюк Олена Василівна, про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, стягнення безпідставно набутого майна,
Позивач - ОСОБА_1 , звернувся до Дніпровського районного суду міста Києва з позовом, в якому просить визнати таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис, вчинений 12 червня 2021 року Приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області
Грисюк О.В. за реєстровим № 88897, про стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Дорі Фінанс» заборгованості за кредитним договором від 20 вересня 2019 року № 0731835160 у розмірі 32 974,40 грн, стягнути з відповідача безпідставно набуті грошові кошти у сумі 18 962,31 грн та судові витрати, що складаються із судового збору у розмірі 1 816,80 грн та витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 10 000,00 грн.
Позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що 12 червня 2021 року Приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Грисюк О.В. вчинено виконавчий напис № 88897 про стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Дорі Фінанс» заборгованості за кредитним договором від 20 вересня 2019 року № 0731835160 у розмірі 32 974,40 грн.
Позивачеві не відомо на підставі чого нотаріус міг вичинити виконавчий напис. Жодних повідомлень та розрахунків з цього приводу позивач не отримував тому вважає, що відсутні будь-які правові відносини та підстави для стягнення заборгованості. Позивач не отримував вимог про погашення заборгованості та про намір відповідача звернутися до нотаріуса для вчинення виконавчого напису про стягнення заборгованості за кредитним договором, кредитний договір нотаріально не посвідчений, а тому нотаріус не мав правових підстав для вчинення виконавчого напису. Крім того, в межах виконавчого провадження приватним виконавцем стягнуто грошові кошти в загальному розмірі 18 962,31 грн, які розподілено та перераховано відповідно до вимог Закону України « Про виконавче провадження».
При вчиненні виконавчого напису нотаріус мав дослідити оригінал кредитного договору та переконатися у безспірності заборгованості. Водночас, цього зроблено не було. Позивач також не отримував документів, пов'язаних із процедурою вчинення виконавчого напису, вимог про виконання зобов'язань та постанов виконавчого провадження.
Всупереч вимогам законодавства оскаржуваний виконавчий напис вчинено на підставі копії кредитного лдоговору. Виконавчий напис має бути вчинено виключно в межах строку, що не перевищує три роки з моменту виникнення права вимоги. Також в матеріалах виконавчого провадження відсутня будь-яка банківська виписка з рахунку позивача, тому існує імовірність, що вказані документи також не було надано нотаріусу. Отже, приватному нотаріусу не надано повного пакету документів, які можуть слугувати підставою для вчинення виконавчого напису.
Також відповідне право стягувача, за захистом якого він звернувся до нотаріуса, повинно існувати на момент звернення до нотаріуса, тобто повинна бути безспірною заборгованість боржника. Однак, сам факт подання документів нотаріусу не свідчить про відсутність спору стосовно заборгованості.
Водночас, на дату вчинення виконавчого напису підлягала застосуванню постанова Кабінету Міністрів України № 1172 «Про затвердження переліку документів, за якими стягнення заборгованості проводиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів» в редакції від 29 листопада 2001 року, яка взагалі не містила в собі пункту 2 Розділу «Стягнення заборгованості з підстав, що випливають з кредитних відносин». Тому приватний нотаріус Бучанського (Києво-Святошинського) нотаріального округу Київської області Грисюк О.В. взагалі не мала жодної правової підстави для вчинення оспорюваного виконавчого напису.
В межах виконавчого провадження приватним виконавцем вчинено стягнення заборгованості за оскаржуваним виконавчим написом у сумі 18 962,31 грн. З урахуванням положень статті 1212 ЦК України, оскільки підставою стягнення коштів з позивача був виконавчий напис нотаріуса, який визнаний таким, що не підлягає виконанню, тобто кошти були стягнуті, а не добровільно внесені в рахунок погашення заборгованості, відповідач зобов'язаний повернути все набуте майно.
У зв'язку з вказаним просить позов задовольнити та стягнути з відповідача судові витрати.
Також представником ОСОБА_1 - адвокатом Ременьковою І.О., подано заяву про забезпечення позову, у якій представник просить застосувати заходи забезпечення позову шляхом зупинення стягнення у виконавчому провадженні № НОМЕР_2, що перебуває на виконанні у Приватного виконавця виконавчого округу Львівської області Ільчишин Л.В. на підставі виконачого напису нотаріуса № 88897, вчиненого
12 червня 2021 року.
У порядку автоматизованого розподілу справ між суддями позовну заяву та заяву про забезпечення позову передано на розгляд судді Хромовій О.О.
Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 07 травня 2025 року відкрито провадження у справі. Постановлено розгляд справи проводити у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Сторонам роз'яснено їх процесуальні права подати заяви по суті справи та встановлено відповідні строки.
Також ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 07 травня 2025 року задоволено заяву представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Ременькової І.О., про забезпечення позову, зупинено стягнення на підставі виконавчого напису № 88897, вчиненого 12 червня 2021 року Приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Грисюк О.В. про стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Дорі Фінанс» заборгованості у розмірі 32 974,40 грн.
У встановлений судом строк відповідач ТОВ «Дорі Фінанс» правом на подання відзиву на позовну не скористалося, конверт з копією ухвали про відкриття провадження у справі та копією позовної заяви з додатками, що направлявся на адресу місцезнаходження відповідача, вручено 18 червня 2025 року, про що свідчить повідомлення, що міститься в матеріалах справи.
30 червня 2025 року (вхід. № 37637) до суду від ТОВ «Дорі Фінанс» надійшли додаткові пояснення у справі.
Третя особа - Приватний нотаріус Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Грисюк О.В., правом на подання пояснень по справі не скористалась. Конверт з ухвалою про відкриття провадження у справі, що направлявся на адресу місцезнаходження третьої особи, повернувся до суду не врученим з відміткою оператора поштового зв'язку «Укрпошта» про причини повернення - «адресат відсутній за вказаною адресою».
Строки для подання відзиву закінчились, а тому відповідно до частини восьмої статті 178 ЦПК України та частини п'ятої статті 279 ЦПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Враховуючи те, що розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, керуючись частиною другою статті 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши надані сторонами докази, суд приходить до таких висновків.
Судом встановлено та не заперечувалося сторонами, що 12 червня 2021 року Приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Грисюк О.В. вчинено виконавчий напис № 88897, яким стягнуто з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , який є боржником за кредитним договором від 20 вересня 2019 року № 0731835160, укладеним з Товариством з обмеженою відповідальністю «Інфінанс», правонаступником усіх прав та обов'язків якого на підставі договору відступлення прав вимоги за кредитними договорами від 05 лютого 2021 року № 1, є Товариство з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс», правонаступником усіх прав та обов'язків якого на підставі договору відступлення прав вимоги за кредитними договорами від 04 червня 2021 року № 1/1, є Товариство з обмеженою відповідальністю «Дорі Фінанс», на користь ТОВ «Дорі Фінанс» заборгованість за кредитним договором від 20 вересня 2019 року № 0731835160. Загальна сума заборгованості за Кредитним договором від 20 вересня 2019 року № 0731835160 становить 31 974,40 грн, сума, що підлягає стягненню - 32 974,40 грн, з урахуванням витрат на вчинення виконавчого напису нотаріуса. Стягнення заборгованості проводиться за період з 04 червня 2021 року по 09 червня 2021 року.
01 вересня 2021 року Приватним виконавцем виконавчого округу Львівської області Ільчишиною Л.В. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП № НОМЕР_2 з виконання виконавчого напису № 88897, вчиненого 12 червня 2021 року Приватним нотаріусом Києво-Святошинського нотаріального округу Київської області Грисюк О.В. про стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Дорі Фінанс» заборгованості в розмірі 32 974,40 грн, вирішено стягнути з боржника виконавчий збір/основну винагороду приватного виконавця у розмірі 3 297,44 грн.
Відповідно до листа Приватного виконавця виконавчого округу Львівської області Ільчишиної Л.В. від 07 квітня 2025 року, вих. № 26041, стягнута сума коштів в межах виконавчого провадження
№ НОМЕР_2 на день надання інформації становить 18 962,31 грн.
За приписами статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес у один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.
Відповідно до статті 18 ЦК України нотаріус здійснює захист цивільних прав шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі у випадках і в порядку, встановлених законом.
Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами та посадовими особами органів місцевого самоврядування встановлюється Законом України «Про нотаріат» та іншими актами законодавства України (частина перша статті 39Закону України «Про нотаріат»). Цим актом є, зокрема, Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затверджений наказом Міністерства Юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5 та зареєстрований у Міністерстві Юстиції України 22 лютого 2012 року за
№ 282/20595 (далі по тексту - Порядок).
Згідно із частиною першою статті 1 Закону України «Про нотаріат» нотаріат в Україні - це система органів і посадових осіб, на які покладено обов'язок посвідчувати права, а також факти, що мають юридичне значення, та вчиняти інші нотаріальні дії, передбачені цим Законом, з метою надання їм юридичної вірогідності.
Відповідно до пункту 19 частини першої статті 34 Закону України «Про нотаріат» виконавчий напис є нотаріальною дією, що вчиняють нотаріуси.
Згідно із статтею 87 Закону України «Про нотаріат» для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Статтею 88 цього Закону визначено умови вчинення виконавчих написів. Відповідно до приписів цієї статті Закону нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років. Якщо для вимоги, за якою видається виконавчий напис, законом встановлено інший строк давності, виконавчий напис видається у межах цього строку.
Відповідно до статті 89 Закону України «Про нотаріат» у виконавчому написі повинні зазначатися: дата (рік, місяць, число) його вчинення, посада, прізвище, ім'я, по батькові нотаріуса, який вчинив виконавчий напис; найменування та адреса стягувача; найменування, адреса, дата і місце народження боржника, місце роботи (для фізичних осіб), номери рахунків в установах банків (для юридичних осіб); строк, за який провадиться стягнення; суми, що підлягають стягненню, або предмети, які підлягають витребуванню, в тому числі пеня, проценти, якщо такі належать до стягнення; розмір плати, сума державного мита, сплачуваного стягувачем, або мита, яке підлягає стягненню з боржника; номер, за яким виконавчий напис зареєстровано; дата набрання юридичної сили; строк пред'явлення виконавчого напису до виконання. Виконавчий напис скріплюється підписом і печаткою нотаріуса.
Порядок вчинення нотаріальних дій містить такі самі правила та умови вчинення виконавчого напису (пункти 1, 3 Глави 16 розділу ІІ Порядку).
Відповідно до підпункту 1.1 пункту 1 Глави 16 розділу ІІ Порядку для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість, або на правочинах, що передбачають звернення стягнення на майно на підставі виконавчих написів.
Згідно із підпунктом 1.2 пункту 1 Глави 16 розділу ІІ Порядку перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, установлюється Кабінетом Міністрів України.
Підпунктом 2.1 пункту 2 Глави 16 розділу ІІ Порядку визначено, що для вчинення виконавчого напису стягувачем або його уповноваженим представником нотаріусу подається заява, у якій, зокрема, мають бути зазначені: відомості про найменування і місце проживання або місцезнаходження стягувача та боржника; дата і місце народження боржника - фізичної особи, місце його роботи; номери рахунків у банках, кредитних установах, код за ЄДРПОУ для юридичної особи; строк, за який має провадитися стягнення; інформація щодо суми, яка підлягає стягненню, або предметів, що підлягатимуть витребуванню, включаючи пеню, штрафи, проценти тощо. Заява може містити також іншу інформацію, необхідну для вчинення виконавчого напису.
У разі якщо нотаріусу необхідно отримати іншу інформацію чи документи, які мають відношення до вчинення виконавчого напису, нотаріус вправі витребувати їх у стягувача (підпункт 2.2 пункту 2 Глави 16 розділу ІІ Порядку).
Підпунктом 3.1 пункту 3 Глави 16 розділу ІІ Порядку визначено, що нотаріус вчиняє виконавчі написи якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем; за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року.
Крім того, підпунктами 3.2, 3.5 пункту 3 Глави 16 розділу ІІ Порядку передбачено, що безспірність заборгованості підтверджують документи, передбачені Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року № 1172 (далі по тексту - Перелік документів). При вчиненні виконавчого напису нотаріус повинен перевірити, чи подано на обґрунтування стягнення документи, зазначені у вказаному Переліку документів. При цьому цей Перелік документів не передбачає інших умов вчинення виконавчих написів нотаріусами ніж ті, які зазначені в Законі України «Про нотаріат» та Порядку.
Відповідно до пункту 1 Переліку документів (у редакції станом на дату вчинення спірного виконавчого напису) для одержання виконавчого напису надаються: оригінал нотаріально посвідченої угоди, документи, що підтверджують безспірність заборгованості боржника та встановлюють прострочення виконання зобов'язання.
Як роз'яснено у пункті 13 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 січня 1992 року
№ 2 «Про судову практику в справах за скаргами на нотаріальні дії або відмову в їх вчиненні», при вирішенні справ пов'язаних з оскарженням відмови у видачі виконавчого напису або його видачею, судам слід мати на увазі, що відповідно до Закону України «Про нотаріат» виконавчий напис може бути вчинено нотаріусом і за умови, що наявність безспірної заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем підтверджується відповідними документами, і що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у випадках, коли законом встановлено інший строк давності - не минув цей строк.
Пунктом 8 зазначеної вище Постанови передбачено, що суд при вирішенні питання про обґрунтованість повинен виходити з того, що нотаріальні дії повинні вчинятись у суворій відповідності з встановленими для даного органу чи особи компетенцією і порядком їх вчинення.
Таким чином, вчинення нотаріусом виконавчого напису відбувається за фактом подання стягувачем документів, які згідно із відповідним Переліком є підтвердженням безспірності заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем. Однак сам по собі цей факт (подання стягувачем відповідних документів нотаріусу) не свідчить про відсутність спору стосовно заборгованості як такого.
При цьому, у вчиненому спірному виконавчому написі взагалі не вказано на підставі яких документів останній було вчинено.
На думку суду, у даному випадку, нотаріус при вчиненні оспорюваного виконавчого напису не переконався належним чином у безспірності розміру сум, що підлягають стягненню за виконавчим написом, чим порушив норми Закону України «Про нотаріат» та Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів.
Вчинення нотаріусом виконавчого напису - це нотаріальна дія, яка полягає в посвідченні права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. При цьому нотаріус здійснює свою діяльність у сфері безспірної юрисдикції і не встановлює прав або обов'язків учасників правовідносин, не визнає і не змінює їх, не вирішує по суті питань права. Тому вчинений нотаріусом виконавчий напис не породжує права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна, а підтверджує, що таке право виникло у стягувача раніше. Мета вчинення виконавчого напису - надання стягувачу можливості в позасудовому порядку реалізувати його право на примусове виконання зобов'язання боржником.
Отже, відповідне право стягувача, за захистом якого він звернувся до нотаріуса, повинно існувати на момент звернення. Так само на момент звернення стягувача до нотаріуса із заявою про вчинення виконавчого напису повинна існувати й, крім того, також бути безспірною, заборгованість або інша відповідальність боржника перед стягувачем.
Безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника - це обов'язкова умова вчинення нотаріусом виконавчого напису (стаття 88 Закону України «Про нотаріат»). Однак характер правового регулювання цього питання дає підстави для висновку про те, що безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника для нотаріуса підтверджується формальними ознаками - наданими стягувачем документами згідно з Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів.
Таким чином, вчинення нотаріусом виконавчого напису відбувається за фактом подання стягувачем документів, які згідно із відповідним Переліком є підтвердженням безспірності заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем. Однак сам по собі цей факт (подання стягувачем відповідних документів нотаріусу) не свідчить про відсутність спору стосовно заборгованості як такого.
З огляду на наведене та з урахуванням приписів статей 15, 16, 18 ЦК України, статей 50, 87, 88 Закону України «Про нотаріат» захист цивільних прав шляхом вчинення нотаріусом виконавчого напису полягає в тому, що нотаріус підтверджує наявне у стягувача право на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. Це право існує, поки суд не встановить зворотного. Тобто боржник, який так само має право на захист свого цивільного права, в судовому порядку може оспорювати вчинений нотаріусом виконавчий напис: як з підстав порушення нотаріусом процедури вчинення виконавчого напису, так і з підстав неправомірності вимог стягувача (повністю чи в частині розміру заборгованості або спливу строків давності за вимогами в повному обсязі чи їх частині), з якими той звернувся до нотаріуса для вчинення виконавчого напису.
Тому суд при вирішенні спору про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, не повинен обмежуватися лише перевіркою додержання нотаріусом формальних процедур і факту подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника згідно з Переліком документів. Для правильного застосування положень статей 87, 88 Закону України «Про нотаріат» у такому спорі суд повинен перевірити доводи боржника в повному обсязі й установити та зазначити в рішенні чи справді на момент вчинення нотаріусом виконавчого напису боржник мав безспірну заборгованість перед стягувачем, тобто чи існувала заборгованість взагалі, чи була заборгованість саме такого розміру, як зазначено у виконавчому написі, та чи не було невирішених по суті спорів щодо заборгованості або її розміру станом на час вчинення нотаріусом виконавчого напису.
Разом із тим, законодавством не визначений виключний перелік обставин, які свідчать про наявність спору щодо заборгованості. Ці обставини встановлюються судом відповідно до загальних правил цивільного процесу за наслідками перевірки доводів боржника та оцінки наданих ним доказів.
Зазначена правова позиція викладена Верховним Судом України у справі № 6-887цс17 та узгоджується з правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постанові від
15 січня 2020 року у справі № 305/2082/14-ц (провадження № 14-557цс19).
Так, належними доказами, які підтверджують наявність чи відсутність заборгованості, а також встановлюють розмір заборгованості, можуть бути виключно первинні документи, оформлені відповідно до вимог статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Такими доказами можуть бути, зокрема, платіжні доручення, меморіальні ордери, розписки, чеки тощо.
Однак сам по собі цей факт (подання стягувачем відповідних документів нотаріусу) не свідчить про відсутність спору стосовно заборгованості як такого.
Така правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду від 23 січня 2018 року у справі
№ 310/9293/15.
Верховний Суд у Постанові від 12 березня 2020 року у справі № 757/24703/18-ц, провадження
№ 61-12629св19 дійшов висновку про те, що оскільки серед документів, наданих банком нотаріусу для вчинення виконавчого напису, відсутній оригінал нотаріально посвідченого договору (договорів), за яким стягнення заборгованості може провадитися у безспірному порядку, а надана нотаріусу анкета-заява позичальника не посвідчена нотаріально, отже не могла бути тим договором, за яким стягнення заборгованості могло бути проведено у безспірному порядку шляхом вчинення нотаріусом виконавчого напису, тому наявні підстави для визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню у зв'язку з недотриманням умов вчинення виконавчого напису щодо подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника.
Аналіз практики Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (рішення від 21 січня 1999 року в справі «Гарсія Руїз проти Іспанії», від 22 лютого 2007 року в справі «Красуля проти Росії», від 5 травня 2011 року в справі «Ільяді проти Росії», від 28 жовтня 2010 року в справі «Трофимчук проти України», від 9 грудня 1994 року в справі «Хіро Балані проти Іспанії», від 01 липня 2003 року в справі «Суомінен проти Фінляндії», від
7 червня 2008 року в справі «Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Mesrop Movsesyan проти Вірменії») свідчить, що право на мотивоване (обґрунтоване) судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи та поширюється як на цивільний, так і на кримінальний процес.
Європейський суд з прав людини оцінює ступінь вмотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.
Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, і сторони у справі мають рівні права щодо надання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідач ТОВ «Дорі Фінанс» не надав будь-яких доказів, які б свідчили про безспірність зобов'язань позивача перед стягувачем, тобто, чи існувала заборгованість взагалі, чи була заборгованість саме такого розміру, як зазначено у виконавчому написі, та чи не було невирішених по суті спорів щодо заборгованості або її розміру станом на час вчинення нотаріусом виконавчого напису.
Доказів про направлення позивачеві вимоги відповідача про усунення наявної заборгованості за кредитним договором також не надано. Не надано і доказів, які б свідчили, що в даному випадку, при вчиненні виконавчого напису, нотаріусу разом з відповідною заявою стягувача було надано первинні фінансові документи, оформлені відповідно до вимог статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність», на підтвердження безспірної заборгованості боржника згідно з Переліком документів.
Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2017 року у справі
№ 826/20084/14, залишеною без змін ухвалою Вищого адміністративного суду України від 1 листопада 2017 року, постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 7 листопада 2016 року скасовано. Визнано незаконною та нечинною постанову Кабінету Міністрів України від 26 листопада 2014 року
№ 662 «Про внесення змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів» в частині, а саме: п. 1 Змін, що вносяться до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, в частині «а після слів «заставлене майно» доповнити словами «(крім випадку, передбаченого пунктом 11 цього переліку)»; доповнити розділ пунктом 11 такого змісту: «11. Іпотечні договори, що передбачають право звернення стягнення на предмет іпотеки у разі прострочення платежів за основним зобов'язанням до закінчення строку виконання основного зобов'язання. Для одержання виконавчого напису подаються: а) оригінал нотаріально посвідченого іпотечного договору; б) оригінал чи належним чином засвідчена копія договору, що встановлює основне зобов'язання; в) засвідчена стягувачем копія письмової вимоги про усунення порушення виконання зобов'язання, що була надіслана боржнику та майновому поручителю (в разі його наявності), з відміткою стягувача про непогашення заборгованості; г) оригінали розрахункового документа про надання послуг поштового зв'язку та опису вкладення, що підтверджують надіслання боржнику письмової вимоги про усунення порушення виконання зобов'язання; ґ) довідка фінансової установи про ненадходження платежу»,
п. 2. Змін, що вносяться до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів: «Доповнити перелік після розділу «Стягнення заборгованості за нотаріально посвідченими договорами» новим розділом такого змісту: «Стягнення заборгованості з підстав, що випливають з кредитних відносин 2. Кредитні договори, за якими боржниками допущено прострочення платежів за зобов'язаннями. Для одержання виконавчого напису додаються: а) оригінал кредитного договору; б) засвідчена стягувачем виписка з рахунка боржника із зазначенням суми заборгованості та строків її погашення з відміткою стягувача про непогашення заборгованості.». Зобов'язано Кабінет Міністрів України опублікувати резолютивну частину постанови суду про визнання незаконною та нечинною Постанови Кабінету Міністрів України від 26 листопада
2014 року № 662 «Про внесення змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів» в частині, у виданні, в якому її було офіційно оприлюднено, після набрання постановою законної сили.
Згідно із пунктом 10.2 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 20 травня 2013 року № 7 «Про судове рішення в адміністративній справі» визнання акта суб'єкта владних повноважень нечинним означає втрату чинності таким актом з моменту набрання чинності відповідним судовим рішенням або з іншого визначеного судом моменту після прийняття такого акта.
Київський апеляційний адміністративний суд, взявши до уваги зазначений пункт 10.2 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 20 травня 2013 року № 7 «Про судове рішення в адміністративній справі», дійшов висновку про необхідність визнання нечинною постанови Кабінету Міністрів України від 26 листопада 2014 року № 662 «Про внесення змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів» в частині, з моменту її прийняття.
Вказаний правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду у справі № 910/13233/17 від 29 січня 2019 року.
Оскаржуваний виконавчий напис № 88897 вчинено нотаріусом 12 червня 2021 року, тобто після набрання законної сили постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 22 лютого
2017 року у справі № 826/20084/14.
Відповідно до пункту 1 Переліку (в редакції, чинній на момент вчинення виконавчого напису) нотаріально посвідчені договори, що передбачають сплату грошових сум, передачу або повернення майна, а також право звернення стягнення на заставлене майно, для одержання виконавчого напису подаються: а) оригінал нотаріально посвідченого договору (договорів); б) документи, що підтверджують безспірність заборгованості боржника та встановлюють прострочення виконання зобов'язання.
Укладений між ТОВ «Інфінанс» та ОСОБА_1 кредитний договір від 20 вересня 2019 року
№ 0731835160, який наданий нотаріусу для вчинення виконавчого напису не був посвідчений нотаріально, відповідачем протилежного не доведено. Тому наявні підстави для визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, саме у зв'язку з недотриманням умов вчинення виконавчого напису щодо подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника.
Аналогічна правова позиція викладена в Постанові Верховного Суду від 21 жовтня 2020 року в справі № 172/1652/18 та у Постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 вересня 2021 року у справі
№ 910/10374/17 (провадження № 12-5гс21).
За таких обставин, враховуючи те, що суду не надано доказів, що при вчиненні оспорюваного виконавчого напису нотаріусу були надані відповідні документи, які підтверджують безспірність заборгованості, не надано нотаріально посвідченого договору, з приводу якого виникла така заборгованість, за відсутності засвідченої стягувачем виписки з рахунку боржника із зазначенням суми заборгованості та строків її погашення, засвідченої стягувачем копії письмової вимоги про усунення порушення виконання зобов'язання, що була надіслана боржнику та майновому поручителю (в разі його наявності), з відміткою стягувача про непогашення заборгованості; оригінали розрахункового документа про надання послуг поштового зв'язку та опису вкладення, що підтверджують надіслання боржнику письмової вимоги про усунення порушення виконання зобов'язання, суд приходить до висновку, що оспорюваний виконавчий напис нотаріусом вчинено з порушенням вимог чинного законодавства, а тому він підлягає визнанню таким, що не підлягає виконанню.
Щодо вимоги про стягнення з відповідача безпідставно набутих коштів суд зазначає таке.
Відповідно до статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Положення 83 глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.
Для виникнення зобов'язань із повернення безпідставного набутого майна необхідно, щоб майно було набуте або збережене безпідставно. Безпідставним є набуття або збереження, що не ґрунтується на законі, іншому правовому акті або правочині.
Набуття (збереження) майна визнається безпідставним, якщо його правова підстава відпала згодом. Відпадіння правової підстави полягає у зникнення обставин, на яких засновувалась юридична обґрунтованість набуття (збереження) майна.
Одним із випадків відпадіння підстави набуття (збереження) може бути скасування вищою інстанцією рішення суду, що набуло чинності, або визнання судом таким, що не підлягає виконанню, виконавчого напису нотаріуса, на підставі якого було здійснено стягнення майна (коштів).
Аналіз статті 1212 ЦК України дає підстави для висновку, що передбачений нею вид позадоговірних зобов'язань виникає за таких умов : 1) набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи; 2) відсутність для цього правових підстав або якщо вони відпали (аналогічний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі
№ 910/1238/17 ).
Відсутність правової підстави - це такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідносин його юридичному змісту. Тобто, відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.
Крім того, згідно пункту 3 частини третьої статті 1212 ЦК України положення цієї глави застосовуються також до вимог про повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні. Однак, необхідною умовою для цього є відсутність або відпадіння достатньої правової підстави (висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2018 року у справі № 910/9072/17).
Отже, для виникнення зобов'язання, передбаченого статтею 1212 ЦК України, важливим є сам факт безпідставного набуття або збереження, а не конкретна підстава, за якої це відбулося.
Тобто, у разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття ( збереження ) майна, стаття 1212 ЦК України може бути застосована тільки після того, якщо така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена, або була відсутня взагалі (аналогічний висновок викладений у постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 30 серпня 2018 року у справі № 334/2517/16-ц та від
13 січня 2021 року у справі № 539/3403/17).
Подібний висновок також сформульовано у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27 січня 2021 року у справі № 910/16334/19.
Сутність зобов'язання із набуття, збереження майна без достатньої правової підстави полягає у вилученні в особи - набувача частини її майна, що набута поза межами правової підстави, у випадку якщо правова підстава переходу відпала згодом, або взагалі без неї - якщо майновий перехід не ґрунтувався на правовій підставі від самого початку правовідносин, та передання майна тій особі - потерпілому, яка має належний правовий титул на нього.
Верховний Суд у постанові від 08 вересня 2021 року у справі № 201/6498/20 зазначив, що особа, яка внаслідок правомірних або неправомірних дій або подій безпідставно набула майно в результаті невигідних наслідків для іншої особи, зобов'язана повернути таке майно цій особі на підставі статті
1212 ЦК України. Будь-яке набуття (збереження) майна визнається безпідставним, якщо особа, що збагатилася, не мала права на отримання майна за рахунок потерпілого, або у разі, коли потерпілий не погоджувався на настання не вигідних для себе наслідків. Не має права на збагачення особа, що отримала його за недійсним актом, судовим рішенням або недіючою нормою права. Збагачення є безпідставним, якщо потерпілий сам надав його для мети, що не була досягнена, або з очікуванням, яке не справдилося.
Судовий акт про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, який набрав законної сили і за яким відбулося повне або часткове виконання є правовою підставою для виникнення зобов'язання з повернення майна, що набуто без достатньої правової підстави, оскільки з моменту ухвалення такого судового акту правова підстава вважається такою, що відпала. Відповідно до статті 1212 ЦК України у такому разі набувач такого майна з моменту набрання судовим актом законної сили, зобов'язаний повернути потерпілому все отримане майно.
Висновок про можливість застосування до спірних правовідносин статті 1212 ЦК України викладений Верховним Судом у постанові від 06 березня 2019 року у справі № 910/1531/18 та від 28 січня 2020 року у справі № 910/16664/18.
У позовній заяві ОСОБА_1 зазначає, що в ході здійснення примусового виконання оскаржуваного виконавчого напису в межах виконавчого провадження № НОМЕР_2 Приватним виконавцем виконавчого округу Львівської області Ільчишиною Л.В. стягнуто 18 962,31 грн.
З листа Приватного виконавця виконавчого округу Львівської області Ільчишиної Л.В. від
07 квітня 2025 року, вих. № 26041, встановлено, що стягнута в межах виконавчого провадження
№ НОМЕР_2 сума коштів на день надання інформації становить 18 962,31 грн.
Суд враховує, що відповідач ТОВ «Дорі Фінанс» факту отримання зазначеної суми коштів не заперечувало, подані до суду додаткові пояснення містять незгоду із наявністю підстав для повернення стягнутої суми коштів.
З вказаного вбачається, що правові підстави набуття ТОВ «Дорі Фінанс» грошових коштів у сумі 18 962,31 грн, що стягнені з ОСОБА_1 , на підставі виконавчого напису № 88897, вчиненого 12 червня 2021 року Приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Грисюк О.В. про стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Дорі Фінанас» заборгованості, який визнаний судом таким, що не підлягає виконанню, відпали, а відтак, такі кошти підлягають поверненню позивачу на підставі статті 1212 ЦК України.
Що стосується вимоги про стягнення судових витрат суд зазначає таке.
Відповідно до частини першої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду
Відповідно до частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
На підтвердження понесених витрат на сплату судового збору позиваче надано квитанцію від
11 квітня 2025 року № 6389-0546-7424-5679 про сплату судового збору у сумі 1 211,20 грн, а також квитанцію від 04 листопада 2025 року № 0879-1527-2949-3296 про сплату судового збору за подання заяви про забезпечення позову у розмірі 605,60 грн
Отже, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у сумі 1 816,80 грн.
Стосовно витрат на професійну правову допомогу суд зазначає таке.
Відповідно до частин першої та другої статті 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Згідно із частиною третьою статті 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Водночас зі змісту частини четвертої статті 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (частина п'ята статті 137 ЦПК України).
У розумінні положень частини п'ятої статті 137 ЦПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.
Аналогічна правова позиція викладена у Постанові Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 648/1102/19, провадження № 61-22131 св 19.
Як уже зазначалося раніше, у письмових запереченнях ТОВ «Дорі Фінанс» зазначило, що позовні вимоги в частині стягнення витрат на професійну правову допомогу у розмірі 10 000,00 грн є необґрунтованими та завищеними відносно складності справи.
На підтвердження факту надання правової допомоги та розміру витрат на правничу допомогу позивачем до матеріалів справи долучено: ордер від 11 квітня 2025 року серії АА № 1564937 про надання правничої допомоги ОСОБА_1 на підставі договору від 26 березня 2025 року № 128, копію договору від 26 березня 2025 року № 128 про надання правової допомоги, укладеного між Адвокатським бюро Ременькової Ірини та ОСОБА_1 , копію додаткової угоди від 10 квітня 2025 року до договору від 26 березня 2025 року № 128 про надання правової допомоги, у якій зазначено, що вартість послуг виконавця становить 10 000,00 грн.
З додаткової угоди від 10 квітня 2025 року до договору від 26 березня 2025 року № 128 про надання правової допомоги встановлено, що адвокатом надано такі послуги: первинна консультація вартістю 1 000,00 грн, витребування та ознайомлення з матеріалами виконавчого провадження, складання адвокатського запиту вартістю 1 000,00 грн, складання позовної заяви вартістю 3 000,00 грн, складання заяви про забезпечення позову вартістю 1 000,00 грн, оформлення та подача заяви та позову до суду вартістю 1 000,00 грн, подальший контроль позову в суді вартістю 1 000,00 грн, сплата судового збору за подання позову та заяви про забезпечення позову вартістю 2 000,00 грн.
Суд враховує, що складання позовної заяви та заяви про забезпечення позову та їх подача до суду охоплюють одну дію - підготовку позовної заяви та заяви про забезпечення позову. Також додаткова угода не містить визначення послуги подальшого контролю справи в суді представником.
Водночас, до переліку послуг включено послугу зі сплати судового збору за подання позову та заяви про забезпечення позову вартістю 2 000,00 грн, водночас, позивачем заявлено самостійну вимогу про стягнення суми сплаченого судового збору з відповідача.
Крім того, суд враховує, що дана справа про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає примусовому виконанню, та повернення стягнутого за таким виконавчим написом за критеріями предмету та підстав позову, кількості учасників та предмету доказування належить до справ незначної складності, розгляд справи здійснювався у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову.
Також судом мають бути враховані критерії об'єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв'язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
При цьому суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципом справедливості як одного з основних елементів принципу верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, ціну позову, якість підготовлених документів, витрачений адвокатом час, тощо - є неспівмірним.
Право на професійну правничу допомогу гарантовано статтею 59 Конституції України, офіційне тлумачення якого надано Конституційним Судом України у рішеннях від 16 листопада 2000 року
№ 13-рп/2000, від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009.
Так, у рішенні Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009 зазначено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема, в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо.
Згідно із статтею 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Аналогічні критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.
У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Тобто, суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням не лише того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.
При цьому, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо. (постанова Верховного Суду від 01 лютого 2023 року у справі № 160/19098/21)
Окрім цього, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова ухвала Верховного Суду у складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 03 грудня 2021 у справі № 927/237/20).
У своїй практиці Європейський суд з прав людини керується трьома ключовими принципами під час вирішення питань про відшкодування судових витрат. Звернення про відшкодування таких витрат задовольняються тоді, коли судові витрати, що підтверджено доказами: фактично понесені; необхідні, щоб запобігти порушенню або отримати відшкодування за нього; визначені у розумному розмірі.
При цьому адвокатам, враховуючи положення статті 28 Правил адвокатської етики (затверджених Звітно-виборним з'їздом адвокатів України 09 червня 2017 року) необхідно дотримуватись принципу «розумного обґрунтування» розміру оплати юридичної допомоги. Цей принцип набуває конкретних рис через перелік певних факторів, що мають братись до уваги при визначенні розміру оплати: обсяг часу і роботи, що вимагається для адвоката, його кваліфікацію та адвокатський досвід, науково-теоретична підготовка.
Суд вважає завищеною визначену адвокатом вартість правничої допомоги в даній справі, виходячи зі змісту та смислового наповнення позовної заяви, обсягу додатків до них та вважає розмір витрат на правничу допомогу в сумі 10 000,00 грн, що підлягає компенсації другою стороною, неспівмірним зі складністю справи та обсягом наданих адвокатом послуг.
Оцінюючи надані стороною позивача докази на підтвердження розміру витрат на правничу допомогу, співмірність витрат на оплату послуг адвоката із складністю справи та обсягом виконаних адвокатом робіт, а також часом, необхідним та достатнім на їх виконання, з огляду на визначені практикою ЄСПЛ критерії, та виходячи із засад розумності та справедливості, суд вважає, що визначена позивачем сума в розмірі 10 000,00 грн є надмірною, а такий розмір не є розумним, та, водночас, необґрунтованим. За таких обставин, суд дійшов висновку, що розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката який підлягає відшкодуванню за рахунок відповідача має бути зменшений до 5 000,00 грн.
Щодо заходів забезпечення позову.
Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 07 травня 2025 року задоволено заяву представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Ременькової І.О., про забезпечення позову, зупинено стягнення на підставі виконавчого напису № 88897, вчиненого 12 червня 2021 року Приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Грисюк О.В. про стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Дорі Фінанс» заборгованості у розмірі 32 974,40 грн.
Згідно із частиною сьомою статті 158 ЦПК України, у разі ухвалення судом рішення про задоволення позову заходи забезпечення позову продовжують діяти протягом дев'яноста днів з дня набрання вказаним рішенням законної сили або можуть бути скасовані за вмотивованим клопотанням учасника справи.
Оскільки від учасників справи жодних клопотань щодо заходів забезпечення позову не надходило, заходи забезпечення позову, вжиті відповідно до ухвали Дніпровського районного суду міста Києва від 07 травня 2025 року по справі № 755/7400/25, продовжують діяти протягом дев'яноста днів з дня набрання цим рішенням законної сили.
На підставі викладеного, керуючись статтями 15, 16, 18, 1212 ЦК України, статтями 50, 87, 88, 89 Закону України «Про нотаріат», Порядком вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженим Наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5 та зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 22 лютого 2012 року за № 282/20595, постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року № 1172 «Про затвердження переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів», статтями 4, 5, 12, 13, 76-81, 158, 259, 263-265, 268, 273, 274-279, 353 ЦПК України, суд,
Позов ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Дорі Фінанс», третя особа - Приватний нотаріус Бучанського (Києво-Святошинського) районного нотаріального округу Київської області Грисюк Олена Василівна, про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, стягнення безпідставно набутого майна, - задовольнити.
Визнати таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис № 88897, вчинений 12 червня
2021 року Приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Грисюк Оленою Василівною про стягнення з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , який є боржником за кредитним договором від 20 вересня 2019 року № 0731835160, укладеним з Товариством з обмеженою відповідальністю «Інфінанс», правонаступником усіх прав та обов'язків якого на підставі договору відступлення прав вимоги за кредитними договорами від 05 лютого 2021 року № 1, є Товариство з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс», правонаступником усіх прав та обов'язків якого на підставі договору відступлення прав вимоги за кредитними договорами від 04 червня 2021 року № 1/1, є Товариство з обмеженою відповідальністю «Дорі Фінанс», на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Дорі Фінанс» заборгованість за кредитним договором від 20 вересня 2019 року
№ 0731835160 за період з 04 червня 2021 року по 09 червня 2021 року у розмірі 32 974,40 грн, з урахуванням витрат на вчинення виконавчого напису нотаріуса.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Дорі Фінанс» на користь ОСОБА_1 безпідставно отримані кошти у сумі 18 962,31 грн (вісімнадцять тисяч дев'ятсот шістдесят дві гривні 31 копійку).
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Дорі Фінанс» на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1 816,80 грн (одна тисяча вісімсот шістнадцять гривень 80 копійок) та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 5 000,00 грн (п'ять тисяч гривень 00 копійок).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.
Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , місце проживання:
АДРЕСА_1 .
Відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Дорі Фінанс», ідентифікаційний код юридичної особи в ЄДРПОУ 44353633, адреса місцезнаходження: вул. Гната Хоткевича, буд. 5, офіс 202, м. Київ, 02094.
Третя особа - Приватний нотаріус Бучанського (Києво-Святошинського) районного нотаріального округу Київської області Грисюк Олена Василівна, адреса: АДРЕСА_2 .
Повне рішення суду виготовлено 01 грудня 2025 року.
Суддя О.О. Хромова