Номер провадження: 22-ц/813/4991/25
Справа № 509/7559/24
Головуючий у першій інстанції Кириченко П.Л.
Доповідач Драгомерецький М. М.
05.11.2025 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді: Драгомерецького М.М.,
суддів колегії: Громіка Р.Д., Комлевої О.С.,
при секретарі: Узун Н.Д.,
переглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Пестрецова Римма Геннадіївна, на ухвалу Овідіопольського районного суду Одеської області від 13 березня 2025 року про залишення заяви без розгляду по справі за заявою ОСОБА_1 , зацікавлена особа: ОСОБА_2 про встановлення факту батьківства, -
27 грудня 2024 року ОСОБА_1 звернулась до суду із заявою про встановлення факту батьківства, в якій просила встановити факт, що громадянин України ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 є біологічним батьком ОСОБА_3 , яка народилась ІНФОРМАЦІЯ_2 у м. Брест Республіки Білорусь, народженої матір'ю ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Заяву про встановлення факту ОСОБА_1 пред'явила до суду за правилами окремого провадження.
Ухвалою Овідіопольського районного суду Одеської області від 02 січня 2025 року прийнято до розгляду та відкрито провадження за заявою ОСОБА_1 , зацікавлена особа: ОСОБА_2 про встановлення факту батьківства.
Ухвалою Овідіопольського районного суду Одеської області від 13 березня 2025 року заяву ОСОБА_1 , зацікавлена особа: ОСОБА_2 про встановлення факту батьківства - залишено без розгляду. Суд роз'яснив заявниці, що після усунення умов, що були підставою для залишення заяви без розгляду заявниця має право повторно звернутися до суду із заявою в загальному порядку.
Суд зазначив, що між фізичними особами виник спір про право, який повинен вирішуватись в порядку позовного провадження.
Не погодившись із вказаною ухвалою суду першої інстанції, ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Пестрецова Р.Г. звернулась до суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу Овідіопольського районного суду Одеської області від 13 березня 2025 року та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції, посилаючись на порушення судом вимог процесуального права.
Учасники справи в судове засідання до апеляційного суду не з'явились, про розгляд справи повідомленні належним чином та завчасно, про що свідчить довідка про доставку судової повістки-повідомлення в електронний кабінет Електронного суду та рекомендовані повідомлення про направлення судових повісток-повідомлень про судове засідання (а.с. 79-84).
01 та 03 жовтня 2025 року від представника ОСОБА_1 - адвоката Пестрецової Р.Г. надійшли заяви про розгляд справи без їх участі, окрім того зазначила, що підтримує апеляційну скаргу та просить її задовольнити (а.с. 85-88).
03 жовтня 2025 року від ОСОБА_2 надійшла заява про розгляд справи без його участі, в якій останній зазначив, що підтримує апеляційну скаргу та просить її задовольнити (а.с. 89-90).
Відповідно до приписів ст. 367 ЦПК України апеляційний суд переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів і вимог апеляційної скарги.
Статтею 372 ЦПК України передбачено, що апеляційний суд відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано поважними.
Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Таким чином, враховуючи строки розгляду справи, баланс інтересів сторін у якнайскорішому розгляді справи, усвідомленість її учасників про розгляд справи, достатньої наявності у справі матеріалів для її розгляду та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, колегія суддів вважає можливим розглянути справу за відсутності належним чином повідомлених про дату і час судового засідання учасників справи.
Заслухавши суддю-доповідача,дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, за наступних підстав.
У статті 2 ЦПК України вказано, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав (ч. 1 ст. 293 ЦПК України).
Суд розглядає в порядку окремого провадження справи про: 1) обмеження цивільної дієздатності фізичної особи, визнання фізичної особи недієздатною та поновлення цивільної дієздатності фізичної особи; 1-1) обмеження фізичної особи у відвідуванні гральних закладів та участі в азартних іграх; 2) надання неповнолітній особі повної цивільної дієздатності; 3) визнання фізичної особи безвісно відсутньою чи оголошення її померлою; 4) усиновлення; 5) встановлення фактів, що мають юридичне значення; 6) відновлення прав на втрачені цінні папери на пред'явника та векселі; 7) передачу безхазяйної нерухомої речі у комунальну власність; 8) визнання спадщини відумерлою; 9) надання особі психіатричної допомоги в примусовому порядку; 10) примусову госпіталізацію до протитуберкульозного закладу; 11) розкриття банком інформації, яка містить банківську таємницю, щодо юридичних та фізичних осіб.
Частинами 1-2 статті 315 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи про встановлення факту: 1) родинних відносин між фізичними особами; 2) перебування фізичної особи на утриманні; 3) каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню; 4) реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення; 5) проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу; 6) належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім'я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім'ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті; 7) народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження; 8) смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті; 9) смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.
Перелік юридичних фактів, що підлягають встановленню в судовому порядку, зазначений у статті 315 ЦПК України, не є вичерпним.
Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду за умов, якщо згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов'язується з наступним вирішенням спору про право.
Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК України та іншими законами України, якими встановлюються зміст, форма, умови реалізації процесуальних прав і обов'язків суб'єктів цивільно-процесуальних правовідносин та їх гарантій.
Отже, в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, зокрема якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; встановлення факту не пов'язується із наступним вирішенням спору про право.
Юридичні факти можуть бути встановлені для захисту, виникнення, зміни або припинення особистих чи майнових прав самого заявника, за умови, що вони не стосуються прав чи законних інтересів інших осіб. У випадку останнього між цими особами виникає спір про право.
Такі висновки висловлені Верховний Судом в постановах від 11.09.2024 в справі №335/4669/23 (провадження №61-8050св24), від 17.06.2024 в справі №753/21178/21 (провадження №61-15630св23), від 09.04.2025 в справі №213/1448/24 (провадження №61-12171св24).
З наведеного можна зробити висновок, що у порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, за наявності певних умов, а саме, якщо: згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов'язується з наступним вирішенням спору про право.
Відповідно до ч. 6 ст. 294 ЦПК України якщо під час розгляду справи у порядку окремого провадження виникає спір про право, який вирішується в порядку позовного провадження, суд залишає заяву без розгляду і роз'яснює заінтересованим особам, що вони мають право подати позов на загальних підставах.
Також в п. 4 ст. 315 ЦПК України передбачено, що суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо з заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, вбачається спір про право, а якщо спір про право буде виявлений під час розгляду справи - залишає заяву без розгляду.
Залишаючи без розгляду заяву ОСОБА_1 про встановлення факту батьківства, в якій вона просила встановити факт, що громадянин України ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 є біологічним батьком ОСОБА_3 , яка народилась ІНФОРМАЦІЯ_2 у м. Брест Республіки Білорусь, народженої матір'ю ОСОБА_1 ,з підстав ч. 6 ст. 294 ЦПК України, суд першої інстанції вказав, що в даній справі між фізичними особами виник спір про право, який повинен вирішуватись в порядку позовного провадження.
Колегія судів апеляційного суду погоджується з таким висновком суду першої інстанції, оскільки при постановленні ухвали судом було правильно та в повному обсязі встановлено обставини, які мають значення для справи.
Щодо доводів апеляційної скарги про те, що в даній справі відсутній спір про право, заявник звернувся до суду за захистом порушених прав дитини, колегія суддів зазначає наступне.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 10.04.2019 у справі №320/948/18 (провадження №14-567цс18) зробила висновок про те, що у порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, за наявності певних умов. А саме, якщо: згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов'язується з наступним вирішенням спору про право. Чинне цивільне процесуальне законодавство відносить до юрисдикції суду справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб'єктивних прав громадян. Проте не завжди той чи інший факт, що має юридичне значення, може бути підтверджений відповідним документом через його втрату, знищення архівів тощо. Тому закон у певних випадках передбачає судовий порядок встановлення таких фактів. Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду за таких умов: - факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них мають залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з'ясувати мету встановлення; - встановлення факту не пов'язується з подальшим вирішенням спору про право. Якщо під час розгляду справи про встановлення факту заінтересованими особами буде заявлений спір про право або суд сам дійде висновку, що у цій справі встановлення факту пов'язане з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право, суд залишає заяву без розгляду і роз'яснює цим особам, що вони вправі подати позов на загальних підставах; - заявник не має іншої можливості одержати чи відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення.
Для цього заявник разом із заявою про встановлення факту подає докази на підтвердження того, що до її пред'явлення він звертався до відповідних організацій за одержанням документа, який посвідчував би такий факт, але йому в цьому було відмовлено із зазначенням причин відмови (відсутність архіву, відсутність запису в актах цивільного стану тощо); - чинним законодавством не передбачено іншого позасудового порядку встановлення юридичних фактів.
Верховний Суд у постанові від 19.03.2021 у справі №643/14985/18-ц (провадження №61-14325св19) зазначив, що для забезпечення правильного і своєчасного розгляду справ про встановлення фактів, що мають юридичне значення, у кожній справі після її порушення суддя зобов'язаний з'ясувати, які фізичні особи і організації можуть бути заінтересовані у вирішенні справи і підлягають виклику в судове засідання, у необхідних випадках запропонувати заявникові та заінтересованим особам подати додаткові докази на підтвердження заявлених вимог чи заперечень проти них. Тобто критерієм наявності спору про право у справах окремого провадження є сама можливість виникнення, зміни або припинення прав та обов'язків у третіх осіб внаслідок встановлення певного факту навіть за відсутності заперечень таких осіб. З точки зору закону під спором про право у справах окремого провадження розуміється конфлікт інтересів заявника та хоча б однієї із заінтересованих осіб внаслідок заперечення такої особи проти задоволення заяви про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів або неоспорюваних прав, а також можливість виникнення, зміни або припинення прав та обов'язків у третіх осіб внаслідок задоволення відповідної заяви.
Відповідно до правового висновку, викладеного Верховним Судом у змісті постанови від 04.01.2023 в справі №198/99/15-ц (провадження №61-7049св22): «згідно з частиною 6 статті 294 ЦПК України якщо під час розгляду справи у порядку окремого провадження виникає спір про право, який вирішується в порядку позовного провадження, суд залишає заяву без розгляду і роз'яснює заінтересованим особам, що вони мають право подати позов на загальних підставах.
Спір про право це формально визнана суперечність між суб'єктами цивільного права, що виникла за фактом порушення або оспорювання суб'єктивних прав однією стороною цивільних правовідносин іншою і яка потребує врегулювання самими сторонами або вирішення судом.
Отже, виключається під час розгляду справ у порядку окремого провадження існування спору про право, який пов'язаний з порушенням, оспорюванням або невизнанням, а також недоведенням суб'єктивного права за умов, що є певні особи, які перешкоджають в реалізації такого права».
Згідно статті 128 Сімейного кодексу України (- далі СК України) за відсутності заяви, право на подання якої встановлено статтею 126 цього Кодексу, батьківство щодо дитини може бути визнане за рішенням суду. Підставою для визнання батьківства є будь-які відомості, що засвідчують походження дитини від певної особи, зібрані відповідно до Цивільного процесуального кодексу України. Позов про визнання батьківства може бути пред'явлений матір'ю, опікуном, піклувальником дитини, особою, яка утримує та виховує дитину, а також самою дитиною, яка досягла повноліття. Позов про визнання батьківства може бути пред'явлений особою, яка вважає себе батьком дитини. Позов про визнання батьківства приймається судом, якщо запис про батька дитини у Книзі реєстрації народжень вчинено відповідно до частини 1 статті 135 цього Кодексу.
При народженні дитини у матері, яка не перебуває у шлюбі, у випадках, коли немає спільної заяви батьків, заяви батька або рішення суду, запис про батька дитини у Книзі реєстрації народжень провадиться за прізвищем та громадянством матері, а ім'я та по батькові батька дитини записуються за її вказівкою (частина 1 статті 135 СК України).
Окрім того, відповідно до п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 15.05.2006 №3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» встановлено, що справи про визнання батьківства суд розглядає у позовному провадженні. У таких справах позови осіб, зазначених у ч. 3 ст. 128 СК України, приймаються до судового розгляду, в тому числі якщо дитина народжена матір'ю, яка не перебуває у шлюбі, немає спільної заяви батьків, заяви батька або рішення суду і запис про батька дитини в Книзі реєстрації народжень учинено за прізвищем матері, а ім'я та по батькові дитини записано за вказівкою матері (ч. 1 ст. 135 СК України).
Так, апеляційний суд враховує, що згідно копії свідоцтва про народження від 24.04.2020 НОМЕР_1 Республіки Білорусь, із офіційним перекладом на українську мову, з якого вбачається, що ОСОБА_3 народилась ІНФОРМАЦІЯ_2 в Республіці Білорусь, м. Брест, про що в книзі реєстрації актів про народження 24.04.2020 зроблено запис №1226. Батько - ОСОБА_4 , національність білорус, мати - ОСОБА_1 , національність білоруска (а.с. 17, 20-21).
Відповідно до інформації довідки Республіки Білорусь, згідної якої в документа архіву відділу «ЗАГС Брестського горисполком» наявна запис акту про народження №1226 від 24.04.2020 на ОСОБА_3 , яка народилась ІНФОРМАЦІЯ_2 в м. Брест. Батьками записані: батько - ОСОБА_4 , білорус, мати - ОСОБА_1 , білоруска. Запис про батька в записі акту про народження дитини зроблена на підставі заяви матері, яка не перебуває в шлюбі, згідно «ст. 55 Кодекса Республики Беларусь о браке и симье» (а.с. 18).
Таким чином, оскільки в свідоцтві про народження ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , батьком записаний - ОСОБА_4 , білорус, який не є учасником даної справи, та враховуючи, що такий запис про батька в записі акту про народження дитини зроблено на підставі заяви матері, яка не перебуває в шлюбі, згідно «ст. 55 Кодекса Республики Беларусь о браке и симье», колегія суддів вважає, що в даній справі дійсно наявний спір про право, та вимоги встановлення факту того, що громадянин України ОСОБА_2 , є біологічним батьком ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_4 мають розглядатись у позовному провадженні.
Окрім того, апеляційний суд зауважує, що положенням ст. ст. 121-122, 133 СК України встановлено, що права та обов'язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому органом державної реєстрації актів цивільного стану в порядку, встановленому статтями 122 та 125 цього Кодексу. Дитина, яка зачата і (або) народжена у шлюбі, походить від подружжя. Походження дитини від подружжя визначається на підставі Свідоцтва про шлюб та документа закладу охорони здоров'я про народження дружиною дитини. Дитина, яка народжена до спливу десяти місяців після припинення шлюбу або визнання його недійсним, походить від подружжя. Якщо дитина народилася у подружжя, дружина записується матір'ю, а чоловік - батьком дитини.
Так, згідно копії свідоцтва про шлюбу серії НОМЕР_2 від 23.10.2019, громадянин України ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та громадянка Республіки Білорусь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , 23 жовтня 2019 року зареєстрували шлюб, актовий запис №101. Прізвище після державної реєстрації шлюбу: чоловіка ОСОБА_5 , дружини ОСОБА_6 (а.с. 16).
Однак, апеляційний суд зауважує, що матеріали справи не містять жодних доказів на підтвердження того, що ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , звертались до органів державної реєстрації актів цивільного стану для державної реєстрації народження дитини за фактом перебування батьків в зареєстрованому шлюбі.
Таким чином, на думку колегія суддів заява ОСОБА_1 про встановлення факту, що має юридичне значення, не підлягає судовому розгляду в окремому провадженні, оскільки за встановлених у цій справі обставин існує спір про встановлення батьківства.
Суд першої інстанції, встановивши, що факт, про встановлення якого просить ОСОБА_1 не підлягає з'ясуванню в порядку окремого провадження, дійшов вірного висновку про залишення без розгляду заяви з підстав ч. 6 ст. 294 ЦПК України.
З урахуванням наведеного, доводи апеляційної скарги суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм процесуального права, зводяться до непогодження із висновком суду першої інстанції та тлумаченні норм чинного законодавства на власний розсуд.
За таких обставин судова колегія приходить до висновку, що законних підстав для скасування ухвали суду першої інстанції немає, тому у відповідності до вимог п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції без змін.
Колегія суддів звертає увагу, що ОСОБА_1 не позбавлена права звернутися до суду з позовом про захист своїх прав, чи прав своєї малолітньої дитини, які вважає порушеними, невизнаними чи оспореними, із належним дотриманням норм цивільного процесуального законодавства та у порядку, який визначено ЦПК України.
Прецедентна практика Європейського Суду з прав людини виходить з того, що реалізуючи п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких не допустити судовий процес у безладний рух. Правосуддя має бути швидким. Тривала невиправдана затримка процесу практично рівнозначна відмові в правосудді (Рішення Суду у справі «Жоффр де ля Прадель проти Франції» від 16 грудня 1992 року).
Право на доступ до правосуддя не є абсолютним, на цьому наголошує і Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях. Відтак в кожному випадку заявник при зверненні до суду повинен дотримуватися норм процесуального законодавства.
Керуючись ст. ст. 367, 368, п. 1 ч. 1 ст. 374, 375, 381-384 ЦПК України, Одеський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Пестрецова Римма Геннадіївна залишити без задоволення.
Ухвалу Овідіопольського районного суду Одеської області від 13 березня 2025 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення, однак може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Повний текст судового рішення складено: 24 листопада 2025 року.
Судді Одеського апеляційного суду: М.М. Драгомерецький
Р.Д. Громік
О.С. Комлева