7 серпня 2024 року
м. Київ
справа № 127/9179/20
провадження № 61-95св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - судді Фаловської І. М.,
суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О. (судді-доповідача), Олійник А. С.,
Сердюка В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: Державне підприємство «45 експериментальний механічний завод», ОСОБА_2 ,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета
спору, - професійна спілка Державного підприємства «45 експериментальний механічний завод «Відродження»,
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 15 жовтня 2020 рокута додаткове рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 5 листопада 2020 року,ухвалені у складі
судді Гуменюка К. П., та постанову Вінницького апеляційного суду від 22 грудня
2020року, прийняту колегією у складі суддів Міхасішина І. В., Войтка Ю. Б.,
Стадника І. М.,
Короткий зміст позовних вимог
У квітні 2020 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до Державного підприємства «45 експериментальний механічний завод» (далі - ДП «45 ЕМЗ»), ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - професійна спілка ДП «45 ЕМЗ «Відродження», про визнання незаконними наказів, поновлення на роботі, стягнення грошових коштів та відшкодування моральної шкоди.
Свої вимоги обґрунтовував тим, що наказом ДП «45 ЕМЗ» від 12 серпня
2019 року № 132-к його звільнено з посади радника директора на підставі пункту 1
частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України). Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 19 лютого 2020 року (справа № 127/24227/19) визнано незаконним наказ про звільнення, зобов'язано ДП «45 ЕМЗ» поновити ОСОБА_1 на роботі, стягнено на його
користь 40 311,48 грн середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період
з 13 серпня 2019 року до 19 лютого 2020 року та 2 102,00 грн - у відшкодування моральної шкоди.
Однак ДП «45 ЕМЗ» відмовилося негайно поновити його на роботі та виплатити середній заробіток за час вимушеного прогулу за один місяць, тому він звернувся до Замостянського відділу державної виконавчої служби у м. Вінниці Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Хмельницький) (далі - Замостянський відділ ДВС) із заявою про примусове виконання рішення суду. 25 лютого 2020 року державний виконавець Замостянського відділу ДВС відкрив виконавче провадження з примусового виконання рішення суду
у справі № 127/24227/18.
3 березня 2020 року ОСОБА_1 під час примусового виконання вказаного судового рішення отримав наказ ДП «45 ЕМЗ» від 19 лютого 2020 року № 22/1к «Про поновлення на роботі ОСОБА_1 ». Цього ж дня підприємство запропонувало йому надати трудову книжку для внесення відповідного запису, яку він не зміг надати, оскільки вона перебувала у Вінницькому міському центрі зайнятості.
3 березня 2020 року ДП «45 ЕМЗ» перерахувало середній заробіток за час вимушеного прогулу за один місяць, а Вінницький міський центр зайнятості вніс відомості до його трудової книжки.
Постановою державного виконавця від 3 березня 2020 року виконавче провадження закінчено. Позивач оскаржив дії державного виконавця в частині закінчення виконавчого провадження і постановою начальника Замостянського відділу ДВС від 11 березня 2020 року скасовано постанову державного виконавця цього відділу від 3 березня 2020 року про закінчення виконавчого провадження та зобов'язано останнього провести необхідні виконавчі дії щодо поновлення позивача на роботі.
З 12 березня до 21 березня 2020 року позивач перебував на лікарняному.
23 березня 2020 року він прибув на підприємство, натомість відповідач не допустив його до роботи, мотивуючи необхідністю проходження медичного огляду. Крім того, позивачу запропоновано надати пояснення щодо відсутності на роботі в період
з 19 лютого до 23 березня 2020 року.
23 березня 2020 року позивача ознайомлено з наказом від 20 березня
2020 року № 41 «Про проведення службового розслідування за фактом відсутності працівника на роботі». В наданих поясненнях він зазначив, що в період з 19 лютого 2020 року до 3 березня 2020 року йому було невідомо про існування наказу про поновлення на роботі, а датою поновлення вважав - 11 березня 2020 року - момент внесення запису до трудової книжки.
Наказ ДП «45 ЕМЗ» від 23 березня 2020 року № 37-к «Про звільнення за прогул без поважних причин ОСОБА_1 » та трудову книжку з відміткою про звільнення йому вручено 23 березня 2020 року та нараховано 3 147,82 грн. Такі дії відповідача вважає незаконними, оскільки наказом від 31 травня 2019 року скорочено посаду радника директора, яку він обіймав до звільнення, тому поновленню мало передувати внесення змін до штатного розпису за погодженням з Державним концерном «Укроборонпром», що передбачено статутом відповідача, натомість такі дії не вчинено.
Також відповідач не провів інструктаж позивачу, відмовив в оформленні письмового трудового договору, не зазначив у наказі про поновлення на роботі умови оплати праці та порушив процедуру проведення службового розслідування в частині недоведеності прогулу. Крім того, 26 лютого 2020 року голова професійної спілки «Відродження» повідомив відповідача про те, що позивач є членом професійної спілки, тому звільнення на підставі частини четвертої статті 40 КЗпП України відбулось без згоди виборного органу професійної спілки.
Крім того, під час звільнення йому не сплачено компенсацію за невикористану відпустку за період з 13 серпня 2019 року до 23 березня 2020 року, заробітну плату за 23 березня 2020 року, одноразову матеріальну допомогу, середній заробіток за час вимушеного прогулу з 20 лютого 2020 року до 11 березня 2020 року.
Умисне перешкоджання у поновленні на роботі, затримання виплати середнього заробітку за час вимушеного прогулу за один місяць та незаконне звільнення призвело до моральних страждань позивача, які він оцінює
у розмірі 10 000 грн.
У зв'язку з викладеними обставинами, з урахуванням збільшення позовних вимог, просив:
- визнати незаконними накази ДП «45 ЕМЗ» від 19 лютого 2020 року № 21/1-к «Про внесення змін до штатного розпису» та № 22/1-к «Про поновлення на роботі ОСОБА_1 »;
- визнати незаконним наказ ДП «45 ЕМЗ» № 37к від 23 березня 2020 року «Про звільнення за прогул без поважних причин ОСОБА_1 »;
- поновити його на посаді радника директора з питань розвитку підприємства;
- стягнути з ДП «45 ЕМЗ» середній заробіток за час вимушеного прогулу за період
з 20 лютого до 11 березня 2020 року та з 24 березня 2020 року до дня ухвалення судового рішення з розрахунку середньоденного заробітку у розмірі 305,39 грн;
- стягнути з ДП «45 ЕМЗ» середній заробіток за несвоєчасне проведення розрахунку при звільненні з розрахунку середньоденного заробітку у розмірі 305,39 грн;
- стягнути з ДП «45 ЕМЗ» грошову компенсацію за 15 календарних днів невикористаної відпустки в сумі 4 580,85 грн за період з 12 серпня 2019 року до
23 березня 2020 року з розрахунку середньоденного заробітку у розмірі 305,39 грн;
- стягнути з ДП «45 ЕМЗ» матеріальну допомогу в розмірі 15 000 грн;
- стягнути з ДП «45 ЕМЗ» заробітну плату за 23 березня 2020 року;
- стягнути з ДП «45 ЕМЗ» 10 000 грн у відшкодування моральної шкоди;
- стягнути з ДП «45 ЕМЗ» 3 000 грн у відшкодування витрат на правничу допомогу;
- постановити окрему ухвалу про вчинення посадовими особами ДП «45 ЕМЗ» порушень законодавства та направити її ДК «Укроборонпром»;
- покласти на посадову особу, винну у звільненні позивача, обов'язок відшкодувати шкоду, завдану підприємству;
- допустити негайне виконання рішення суду в частині виплати заробітної плати за один календарний місяць.
Короткий зміст судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій та мотиви їх прийняття
Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 15 жовтня 2020 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Стягнено з ДП «45 ЕМЗ» на користь ОСОБА_1 5 126,33 грн, з яких: 610,78 грн компенсації за невикористані дні щорічної відпустки; 4 515,55 грн середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 24 березня
2020 року до 15 жовтня 2020 року.
У задоволенні позову в іншій частині відмовлено.
Стягнено з ДП «45 ЕМЗ» на користь держави 840,80 грн у відшкодування судового збору.
Додатковим рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 5 листопада 2020 року стягнено з ДП «45 ЕМЗ» на користь ОСОБА_1 300 грн
у відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.
Постановою Вінницького апеляційного суду від 22 грудня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення.
Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 15 жовтня 2020 року та додаткове рішення цього ж суду від 5 листопада 2020 року залишено без змін.
Рішення суду першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, мотивовано тим, що поновлення позивача на роботі здійснено відповідно до вимог законодавства України, оскільки в період з 4 березня до 14 год
11 березня 2020 року ОСОБА_1 був відсутнім на роботі без поважних причин. При цьому його поновлено на роботі саме 3 березня 2020 року, а відповідний запис в трудову книжку не внесений роботодавцем у зв'язку з перешкодами, створеними особисто позивачем.
Суди зазначали, що 19 лютого 2020 року відбулось не нове прийняття позивача на роботу, а відновлення дії укладеного раніше трудового договору, тому у відповідача відсутній обов'язок щодо укладення з ОСОБА_1 нового трудового договору з визначенням умов оплати праці.
Відхиляючи доводи про порушення ДП «45 ЕМЗ» процедури проведення службового розслідування, суди попередніх інстанцій виходили з того, що позивач не уповноважений на виконання функцій держави або місцевого самоврядування.
Аргументуючи законність звільнення позивача за відсутності попередньої згоди виборчого органу первинної профспілкової організації, суди попередніх інстанцій зазначили, що ОСОБА_1 не є членом первинної профспілкової організації
ДП «45 ЕМЗ», а інші профспілкові організації на підприємстві не створені.
У зв'язку з відмовою у поновленні позивача на роботі суди дійшли висновку про відсутність підстав для стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди.
В частині вимог про стягнення з відповідача на користь позивача 15 000 грн матеріальної допомоги, суди вказали, що виплата цієї допомоги є правом підприємства за умовами Колективного договору.
Суди першої та апеляційної інстанцій зазначили про доведеність вимог щодо стягнення грошової компенсації за два календарних дні невикористаної щорічної відпустки в розмірі 610,78 грн.
Застосовуючи принцип справедливості, враховуючи розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівниката недоплачені працівнику кошти, які підлягали стягненню, cуди зменшили розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні до 4 515,55 грн.
В іншій частині позовних вимог суди відмовили з огляду на їх недоведеність.
Ухвалюючи додаткове рішення та зменшуючи розмір витрат на професійну правничу допомогу до 300 грн, суд першої інстанції виходив з пропорційності задоволених позовних вимог.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У грудні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просить скасувати рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 15 жовтня 2020 року в частині відмови у задоволенні позову, додаткове рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 5 листопада 2020 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 22 грудня 2020 року, ухвалити нове рішення в цій частині про їх задоволення.
Підставою касаційного оскарження рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 15 жовтня 2020 року, додаткового рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 5 листопада 2020 року та постанови Вінницького апеляційного суду від 22 грудня 2020 року заявник визначає неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, а саме застосування норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду
від 18 лютого 2019 року у справі № 757/1033/16-ц, від 6 грудня 2018 року
у справі № 465/4679/16-ц, від 17 червня 2020 року у справі № 521/1892/18,
від 29 травня 2019 року у справі № 452/970/17, від 16 травня 2018 року
у справі № 712/6576/17, від 8 січня 2020 року у справі № 153/1339/17,
від 27 червня 2018 року у справі № 664/2820/15-ц, від 23 січня 2019 року
у справі № 572/1644/17-ц, від 24 січня 2019 року у справі № 760/9521/15-ц,
від 25 липня 2018 року у справі № 552/3404/17 (пункт 1 частини другої
статті 389 Цивільно процесуального кодексу України (далі - ЦПК України)).
У постанові Верховного Суду від 18 лютого 2019 року у справі № 757/1033/16-ц зазначено про визнання копії додаткової угоди недопустимим доказом за обставин її непосвідчення належним чином (підписана факсимільним відтворенням підпису).
У постанові від 6 грудня 2018 року у справі № 465/4679/16-ц Верховний Суд дійшов висновку про поновлення позивача на роботі у зв'язку з фактичним його допуском до роботи після дня, який визнано днем прогулу.
У постанові Верховного Суду від 17 червня 2020 року у справі № 521/1892/18 викладено висновок щодо відмови у позові про поновлення на роботі після скасування судом касаційної інстанції рішення, яким особу поновлено на роботі.
У постанові від 29 травня 2019 року у справі № 452/970/17 Верховний Суд вказував на передчасність висновків судів попередніх інстанцій про законність звільнення позивача у зв'язку з нерозглянутими позовними вимогами щодо скасування наказу про звільнення.
У постановах Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 712/6576/17,
від 8 січня 2020 року у справі № 153/1339/17, від 27 червня 2018 року
у справі № 664/2820/15-ц, від 23 січня 2019 року у справі № 572/1644/17-ц викладено висновки щодо належного дослідження доказів у трудових спорах.
У постановах Верховного Суду від 24 січня 2019 року у справі № 760/9521/15-ц та
від 25 липня 2018 року у справі № 552/3404/17 вказано про право позивача на виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу за обставин несвоєчасного виконання рішення суду про поновлення на роботі.
Крім того, підставою касаційного оскарження судових рішень заявник визначає недослідження судами зібраних у справі доказів (пункт 4 частини другої
статті 389 ЦПК України).
Вказує про ненадання судами попередніх інстанцій належної оцінки обставинам незаконності наказу ДП «45 ЕМЗ» від 19 лютого 2020 року № 21/1к «Про внесення змін до штатного розпису», оскільки він підписаний за допомогою факсимільного відтворення підпису; не погоджений з ДК «Укроборонпром» всупереч статуту підприємства; з таким наказом позивач не ознайомлений, про що свідчить відсутність його підпису; директор ОСОБА_2 не мав повноважень підписувати наказ.
Під час поновлення ОСОБА_1 на роботі відповідач мав спочатку відновити посаду радника директора з питань розвитку підприємства, а потім поновити позивача на цій посаді.
Посилається на статтю 65 Закону України «Про виконавче провадження», зміст якої свідчить про поновлення ОСОБА_1 на роботі саме 11 березня 2020 року
(з моменту внесення запису до трудової книжки), а не з 3 березня 2020 року (моменту ознайомлення позивача з наказом про поновлення на роботі), як помилково вважав відповідач.Крім того, відділ ДВС 11 березня 2020 року скасував постанову від 3 березня 2020 року про закриття виконавчого провадження, тобто виконавчі дії щодо поновлення ОСОБА_1 на роботі були відновлені.
Наказ ДП «45 ЕМЗ» від 23 березня 2020 року № 37к «Про звільнення за прогул без поважних причин ОСОБА_1 » не містить конкретних умов трудового договору, які не виконував позивач, повних відомостей про вчинені ним порушення та їх конкретної дати, тобто з наказу неможливо встановити, який саме день визначено днем прогулу.
Позивача не ознайомлено з матеріалами службового розслідування, що є порушенням порядку його проведення. При цьому відповідачем не обґрунтовано застосування дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення та не визначено, яких збитків завдано підприємству прогулом.
Наказ ДП «45 ЕМЗ» від 19 лютого 2020 року № 22/1к «Про поновлення на роботі
ОСОБА_1 » не містить дати, з якої позивач мав приступити до роботи.
З правилами внутрішнього трудового розпорядку, статутом підприємства та розміром посадового окладу він не ознайомлений, а з іншими організаційними документами його ознайомлено лише 11 березня 2020 року.
Відповідач не надав доказів, які підтверджують на 20 березня 2020 року повноваження заступника директора Гаріпова Р. Ф. на підписання наказу ДП «45 ЕМЗ» № 41 від 20 березня 2020 року «Про проведення службового розслідування».
Вказує на порушення відповідачем процедури звільнення у зв'язку з неповідомленням позивача про нараховані суми, належні йому до виплати, та невиплатою: 1) соціальної допомоги в зв'язку з тимчасовою втратою працездатності в розмірі 2 137,79 грн; 2) одноразової матеріальної допомоги в розмірі 15 000 грн; 3) заробітної плати за 3 березня 2020 року та 11 березня
2020 року в розмірі 610,78 грн; 4) середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 20 лютого 2020 року до 11 березня 2020 року в розмірі 4 276,46 грн.
Вважає, що суди не розглянули вимогу про виплату соціальної допомоги. Також відповідач мав виплатити в день звільнення середній заробіток за час вимушеного прогулу, що залишено поза увагою судів першої та апеляційної інстанцій.
Посилається на частину 2 статті 7 Закону України «Про колективні договори і угоди» від 1 липня 1993 року та пункт 3 розділу 7 Колективного договору на 2019-2021 роки, зазначаючи, що відповідач взяв на себе обов'язок з надання працівникам підприємства одноразової матеріальної допомоги, проте безпідставно її не виплатив. Необґрунтованими вважає висновки судів першої та апеляційної інстанції про те, що грошова допомога виплачується підприємством лише з урахуванням реальних фінансових можливостей та розподіляється між усіма працівниками, проте відповідач не надав доказів фінансової неспроможності виплатити таку допомогу.
Вказує про неврахування судами подання відзиву на позовну заяву з порушенням встановленого судом строку та без виконання вимог пункту 2 частини п'ятої
статті 178 ЦПК України.
Вважає, що суди попередніх інстанцій не виклали мотивів відмови в постановленні окремої ухвали про порушення законодавства посадовими особами ДП «45 ЕМЗ», покладення на службову особу, винну в незаконному звільнені відшкодування шкоди, завданої підприємству.
Додаткове рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 5 листопада 2020 року є похідним від рішення по суті справи, тому підлягає скасуванню.
Позиція інших учасників
У квітні 2021 року представник ДП «45 ЕМЗ» - адвокат Брилянт І. О. подала до Верховного Суду відзив на вказану касаційну скаргу, в якому просить скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін. Посилається на те, що суди попередніх інстанцій повно та всебічно встановили фактичні обставин справи і дійшли обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для відмови у позові. Невнесення запису до трудової книжки позивача про поновлення його на роботі 3 березня 2020 року відбулося не з вини підприємства, а внаслідок зловживання ОСОБА_1 своїми правами. Процедура проведення службового розслідування, звільнення з роботи та проведення розрахунків відбулися з дотриманням вимог закону. Позивач не надав доказів на підтвердження його членства у професійній спілці підприємства, тому звільнення без надання згоди останнього не суперечить трудовому законодавству. Висновки, викладені у постановах Верховного Суду, на які посилається ОСОБА_1 у касаційній скарзі, не підлягають врахуванню судами попередніх інстанції, оскільки вони сформовані за інших встановлених обставин. Також відповідач просив стягнути витрати на правничу допомогу, пов'язану з розглядом даної справи у суді апеляційної інстанції.
Відзив поданий з додержанням вимог, встановлених статтею 395 ЦПК України.
У травні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду касаційної інстанції з письмовими поясненнями.
Надаючи оцінку можливості врахування вказаних письмових пояснень під час касаційного перегляду справи, колегія суддів виходить з наступного.
Суд може дозволити учаснику справи подати додаткові пояснення щодо окремого питання, яке виникло при розгляді справи, якщо визнає це за необхідне
(частина п'ята статті 174 ЦПК України).
Верховний Суд за межами строку для подання відзиву не визнавав необхідними подання пояснень, тому вони підлягають залишенню без розгляду.
Аналогічного висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постановах
від 6 липня 2022 року у справі № 914/2618/16 (провадження № 12-25гс21) та
від 4 грудня 2022 року у справі № 477/2330/18 (провадження № 14-31цс22).
Провадження у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 26 лютого 2021 року відкрито касаційне провадження у цій справі і витребувано її матеріали з суду першої інстанції.
Ухвалою Верховного Суду від 26 червня 2024 року справу № 127/9179/20 призначено до судового розгляду колегією у складі п'яти суддів в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Встановлені судами першої і апеляційної інстанцій фактичні обставини справи
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 19 лютого 2020 року у справі № 127/24227/19 позов ОСОБА_1 частково задоволено; визнано незаконним та скасовано наказ ДП «45 ЕМЗ» від 12 серпня 2019 року № 132к «Про звільнення ОСОБА_1 » на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України; поновлено
ОСОБА_1 на посаді радника директора з питань розвитку підприємства
ДП «45 ЕМЗ»; стягнено з відповідача на користь ОСОБА_1 40 311,48 грн середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 13 серпня 2019 року до 19 лютого 2020 року та 2 102 грн - у відшкодування моральної шкоди. Рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на роботі та в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах суми платежу за один місяць допущено до негайного виконання.
Наказом директора ДП «45 ЕМЗ» від 19 лютого 2020 року № 21/1к, виданим на виконання вказаного судового рішення, внесено зміни до штатного розпису підприємства та введено посаду «радник директора з питань розвитку підприємства».
Наказом директора ДП «45 ЕМЗ» від 19 лютого 2020 року № 22/1к на виконання рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 19 лютого 2020 року
у справі № 127/24227/19 скасовано наказ «Про звільнення ОСОБА_1 » № 132к від 12 серпня 2019 року та поновлено позивача на посаді радника директора з питань розвитку підприємства з 12 серпня 2019 року.
Листом від 20 лютого 2020 року № 30/ВК відповідач повідомив ОСОБА_1 про поновлення на роботі на підставі рішення суду та просив надати трудову книжку для внесення відповідного запису. Зазначений лист позивач отримав 6 березня
2020 року.
Постановою державного виконавця відділу ДВС від 25 лютого 2020 року
відкрито виконавче провадження № НОМЕР_2 з примусового виконання виконавчого листа № 127/24227/18 від 19 лютого 2020 року про поновлення ОСОБА_1 на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах суми платежу за один місяць.
2 березня 2020 року Вінницький міський центр зайнятості вніс запис до трудової книжки ОСОБА_1 про припинення йому виплати допомоги по безробіттю.
3 березня 2020 року державний виконавець направив ДП «45 ЕМЗ» письмову вимогу про нарахування ОСОБА_1 заробітної плати за один місяць та того ж дня підприємство перерахувало позивачу 5 039,70 грн з призначенням платежу «кошти для зарахування заробітної плати за лютий 2020 року».
3 березня 2020 року позивач ознайомився зі змістом наказу від 19 лютого 2020 року № 22/1к «Про поновлення на роботі» та отримав його копію, що встановлено судами з особистого підпису ОСОБА_1 на зазначеному наказі та акта державного виконавця від 3 березня 2020 року. Того ж дня позивач звернувся до директора
ДП «45 ЕМЗ» із заявою про виплату йому одноразової матеріальної допомоги
в розмірі 15 000 грн.
З акта ДП «45 ЕМЗ» від 3 березня 2020 року суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що ОСОБА_1 під час поновлення на роботі відмовився надавати трудову книжку для внесення запису, відмовився ознайомитись із робочим місцем та інструкціями, діючими на підприємстві. Крім посадових осіб підприємства, вказаний акт підписав державний виконавець відділу ДВС Шарапанівським Р. П.
Постановою державного виконавця відділу ДВС від 3 березня 2020 року
виконавче провадження № НОМЕР_2 з примусового виконання виконавчого
листа № 127/24227/18 закінчено на підставі пункту 9 частини першої
статті 39 Закону України «Про виконавче провадження» (фактичне виконання рішення згідно з виконавчим документом).
Постановою начальника Замостянського ВДВС міста Вінниця від 11 березня
2020 року скасовано постанову державного виконавця про закінчення виконавчого провадження від 3 березня 2020 року у зв'язку з невнесенням роботодавцем запису до трудової книжки ОСОБА_1
11 березня 2020 року ДП «45 ЕМЗ» до трудової книжки ОСОБА_1 внесено запис про поновлення на роботі. Вказана трудова книжка ( НОМЕР_1 ) містить запис № 36 від 19 лютого 2020 року такого змісту: «запис № 33 (про звільнення позивача з роботи) є недійсним, поновлений на попередній посаді».
Відповідно до контрольної картки інструктажу ОСОБА_1 11 березня 2020 року ознайомився з правилами внутрішнього трудового розпорядку, посадовою інструкцією, інструкціями з пожежної безпеки та техніці безпеки, із Законом України «Про запобігання корупції» та надав згоду на обробку персональних даних.
З 12 березня 2020 року до 20 березня 2020 року включно ОСОБА_1 перебував на лікарняному.
Рапортом від 20 лютого 2020 року заступник директора ДП «45 ЕМЗ» доповів про невихід ОСОБА_1 на роботу 19 та 20 лютого 2020 року з невідомих причин, про що 20 лютого 2020 року о 16 год30хв посадові особи підприємства склали відповідний акт.
З акта ДП «45 ЕМЗ» від 11 березня 2020 року суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що ОСОБА_1 відмовився надавати пояснення про причини відсутності на роботі з 19 лютого до 11 березня 2020 року.
З рапорта заступника директора ДП «45 ЕМЗ» та службової записки начальника служби безпеки підприємства від 20 березня 2020 року суди встановили, що
ОСОБА_1 свідомо порушує трудовий режим, до роботи не приступив, на підприємство не з'явився; запропоновано ініціювати відповідне службове розслідування.
Наказом директора ДП «45 ЕМЗ» від 20 березня 2020 року № 41 призначено службове розслідування для з'ясування причин відсутності на роботі
ОСОБА_1 з 19 лютого 2020 року до дня фактичного прибуття на підприємство.
23 березня 2020 року ОСОБА_1 надав письмові пояснення щодо відсутності на роботі з 19 лютого до 22 березня 2020 року, в яких вказав, що його відсутність пов'язана з вчиненням дій щодо поновлення на роботі та перешкодами, які вчиняють посадові особи ДП «45 ЕМЗ» (недопуск на територію підприємства та неознайомлення з посадовими документами).
Суди попередніх інстанцій з акта службового розслідування ДП «45 ЕМЗ»
від 23 березня 2020 року встановили, що ОСОБА_1 без поважних причин був відсутній на робочому місці з 19 лютого до 2 березня 2020 року включно, з 8 год
до 14 год 3 березня 2020 року та з 4 березня 2020 року до 14 год 11 березня
2020 року. У зв'язку з викладеним комісія дійшла висновку про грубе порушення ОСОБА_1 трудової дисципліни та запропоновано притягнути його до дисциплінарної відповідальності, застосувавши звільнення з роботи за прогул без поважних причин.
Наказом ДП «45 ЕМЗ» № 37 від 23 березня 2020 року ОСОБА_1 звільнено
з 23 березня 2020 року за прогул без поважних причин за пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України. Зазначений наказ містить відмітку про отримання ОСОБА_1 його копії та відсутність погодження профспілкової організації «Відродження» щодо його звільнення.
З платіжного доручення від 23 березня 2020 року № 7616 встановлено, що
ДП «45 ЕМЗ» виплатило ОСОБА_1 3 147,82 грн.
Позиція Верховного Суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з частинами першою та другою статті 400 ЦПК України в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 15 жовтня 2020 року та постанова Вінницького апеляційного суду від 22 грудня 2020 року не оскаржуються заявником в частині задоволення позову, а саме стягнення з ДП «45 ЕМЗ» на користь ОСОБА_1 5 126,33 грн (610,78 грн компенсації за невикористані два дні щорічної відпустки; 4 515,55 грн середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні), тому відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України вказані судові рішення в цій частині перегляду судом касаційної інстанції не підлягають.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши правильність застосування норм матеріального права і додержання процесуального права в межах вимог та доводів касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження і відзиву на неї, суд дійшов таких висновків.
Статтею 43 Конституції України встановлено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.
Частиною першою статті 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Однією з гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений
у статті 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.
За порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення: догана; звільнення (частина перша
статті 147 КЗпП України).
Порушенням трудової дисципліни є невиконання чи неналежне виконання з вини працівника покладених на нього трудових обов'язків.
Власник або уповноважений ним орган має право розірвати трудовий договір у випадку здійснення працівником прогулу без поважних причин (пункт 4
частини першої статті 40 КЗпП).
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
У постановах Верховного Суду від 6 березня 2018 року у справі № 235/2284/17 (провадження № 61-72св17) та у постанові Верховного Суду України від 13 вересня 2017 року в справі № 761/30967/15-ц викладено висновок про те, що «Прогул - це відсутність працівника на роботі без поважних причин більше трьох годин (безперервно чи загалом). Для звільнення працівника на такій підставі власник або уповноважений ним орган повинен мати докази, що підтверджують відсутність працівника на робочому місці більше трьох годин протягом робочого дня без поважних причин».
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 червня 2019 року у справі № 572/2944/16-ц (провадження № 61-20505св18) зазначено: «При розгляді позовів про поновлення на роботі осіб, звільнених за пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України, суди повинні виходити з того, що передбаченим цією нормою закону прогулом визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин. Звільнення на підставі пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України є видом дисциплінарного стягнення за порушення трудової дисципліни (пункт 2 частини першої статті 147 КЗпП України). Крім встановлення самого
факту відсутності працівника на роботі більше трьох годин протягом робочого
дня, визначальним фактором для вирішення питання про законність
звільнення позивача з роботи є з'ясування поважності причини його відсутності.
Поважними визнаються такі причини, які виключають вину працівника.
До поважних причин відсутності на робочому місці слід відносити такі обставини, як: стихійні лиха, хвороба працівника або членів його сім'ї, нерегулярна робота транспорту, участь працівника в порятунку людей або майна, відмова від незаконного переведення та невихід у зв'язку з цим на нову роботу. Не вважаються прогулом відсутність працівника не на підприємстві, а на робочому місці; відмова від незаконного переведення; відмова від роботи, протипоказаної за станом здоров'я, не обумовленої трудовим договором або в умовах, небезпечних для життя і здоров'я; невихід на роботу після закінчення строку попередження при розірвання трудового договору з ініціативи працівника».
Відповідно до частини п'ятої статті 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.
Частина перша статті 235 КЗпП України передбачає, що в разі звільнення без законної підстави працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.
Рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника, прийняте органом, який розглядав трудовий спір, підлягає негайному виконанню
(частина сьома статті 235 КЗпП України), яке полягає в тому, що воно набуває властивостей обов'язковості і підлягає виконанню не з моменту набрання ним законної сили, а негайно із часу його оголошення в судовому засіданні.
Належним виконанням судового рішення про поновлення на роботі слід вважати видання власником про це наказу, що дає можливість працівнику приступити до виконання своїх попередніх обов'язків. Виконання рішення вважається закінченим з моменту фактичного допуску працівника, поновленого на роботі рішенням суду, до виконання попередніх обов'язків на підставі відповідного акта органу, який раніше прийняв незаконне рішення про звільнення працівника.
Тобто рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного працівника вважається виконаним, коли власником або уповноваженим ним органом видано наказ (розпорядження) про допуск до роботи і фактично допущено до роботи такого працівника.
КЗпП України не містить визначення поняття «поновлення на роботі», як і не встановлює порядку виконання відповідного рішення. Частково умови, за яких рішення суду про поновлення на роботі вважається примусово виконаним, закріплені у статті 65 Закону України «Про виконавче провадження».
За змістом статті 65 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції Закону, чинній на момент поновлення позивача на роботі за рішенням суду) рішення вважається виконаним боржником із дня видання відповідно до законодавства про працю наказу або розпорядження про поновлення стягувача на роботі та внесення відповідного запису до трудової книжки стягувача, після чого виконавець виносить постанову про закінчення виконавчого провадження.
При розумінні роботи як регулярно виконуваної працівником діяльності, обумовленої трудовим договором, поновлення на роботі також включає допущення працівника до фактичного виконання трудових обов'язків, тобто створення умов, за яких він може їх здійснювати у порядку, що мав місце до незаконного звільнення.
Отже виконання рішення про поновлення на роботі вважається закінченим з моменту видання наказу про поновлення працівника на роботі та фактичного допуску працівника, поновленого на роботі рішенням суду, до виконання попередніх обов'язків.
При цьому працівник повинен бути ознайомленим з наказом про його поновлення на роботі та йому повинно бути фактично забезпечено доступ до роботи і можливість виконання своїх обов'язків.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постановах від 26 лютого
2020 року у справі № 702/725/17 (провадження № 61-12857св18), від 16 лютого
2024 року у справі № 947/7076/22 (провадження № 61-5244св23).
Ухвалюючи оскаржувані судові рішення, суди попередніх інстанцій врахували, що поновлення позивача на роботі проведено з додержанням вимог трудового законодавства на виконання відповідного судового рішення.
Колегія суддів погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про те, що накази ДП «45 ЕМЗ» від 19 лютого 2020 року «Про внесення змін до штатного розпису» та «Про поновлення на роботі ОСОБА_1 » не порушують прав позивача, тому суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову в задоволенні позовних вимог про визнання їх незаконними та їх скасування.
Щодо доводів касаційної скарги про визнання незаконним наказу від 23 березня 2020 року «Про звільнення за прогул без поважних причин ОСОБА_1 » колегія суддів виходить з наступного.
Основним критерієм віднесення причин відсутності працівника на роботі до поважних є наявність об'єктивних, незалежних від волі самого працівника обставин, які повністю виключають вину працівника. Дії позивача носили суб'єктивний, залежний від його волі характер.
У трудових правовідносинах як працівник, так і роботодавець мають діяти добросовісно, не допускаючи дій, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. Принцип добросовісності в трудовому праві характеризується прагненням суб'єктів належним чином, сумлінно здійснювати трудові права й виконувати обов'язки, передбачені трудовим законодавством та трудовим договором.
Реалізуючи права і виконуючи обов'язки, суб'єкти трудових правовідносин зобов'язані утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди працівнику, роботодавцю, довкіллю або державі. Не допускаються дії працівника чи роботодавця, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.
Такий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 27 березня 2024 року
у справі № 398/3493/22 (провадження № 61-766св24).
На виконання рішення суду про поновлення ОСОБА_1 на роботі відповідач
19 лютого 2020 року видав відповідний наказ № 21/1к, а в частині виплати середнього заробітку в межах платежу за один місяць рішення виконав 3 березня 2020 року. Цього ж дня відповідач фактично допустив позивача до роботи.
24 лютого 2020 року ОСОБА_1 , маючи право на примусове виконання рішення суду, звернувся до Замостянського відділу ДВС з виконавчим листом
у справі № 127/24227/18, виданим 19 лютого 2020 року, про поновлення позивача на роботі.
Верховний Суд враховує обізнаність ОСОБА_1 щодо поновлення його на роботі, щонайменше з 3 березня 2020 року, про що свідчить, зокрема, подання ним заяви від 3 березня 2020 року про виплату матеріальної допомоги, тобто позивач на час подання вказаної заяви вважав себе працівником ДП «45 ЕМЗ».
Відповідно до частини другої статті 65 Закону України «Про виконавче провадження» рішення вважається виконаним боржником з дня видання відповідно до законодавства про працю наказу або розпорядження про поновлення стягувача на роботі та внесення відповідного запису до трудової книжки стягувача, після чого виконавець виносить постанову про закінчення виконавчого провадження.
Твердженням позивача про те, що він не міг надати трудову книжку у зв'язку з її вилученням державною службою зайнятості, суд апеляційної інстанції надав належну оцінку і встановив, що трудова книжка перебувала у позивача, оскільки трудові книжки безробітних осіб, які зареєстровані у державній службі зайнятості, знаходяться у цих осіб та нормативно-правовими актами не закріплено їх зберігання у державній службі зайнятості.
З досліджених доказів суди встановили, що трудова книжка з 12 серпня 2019 року (день попереднього звільнення) перебувала безпосередньо у ОСОБА_1 , який зобов'язаний був її надати підприємству при поновленні на роботі. Крім того, запис про припинення виплати допомоги по безробіттю у трудовій книжці позивача вчинено 2 березня 2020 року.
За таких обставин колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що ОСОБА_1 своїми діями унеможливив негайне поновлення його на роботі на виконання рішення суду.
Внесення до трудової книжки позивача лише 11 березня 2020 року запису про поновлення на роботі суди вважали наслідком зловживання ОСОБА_1 своїми правами, що надало підстави для висновку про відсутність позивача на роботі без поважних причин з 4 березня 2020 року до 14 год 11 березня 2020 року.
Службовим розслідуванням підтверджується відсутність позивача без поважних причин на роботі з 4 березня 2020 року до 14 год 11 березня 2020 року, тому є підстави для його звільнення з роботи за пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП.
Разом з тим, незазначення в наказі від 23 березня 2020 року № 37к «Про звільнення за прогул без поважних причин ОСОБА_1 » повних відомостей про вчинені позивачем порушення та їхні дати не впливають на законність такого наказу, оскільки відповідні відомості викладені в матеріалах службового розслідування.
Статтею 12 ЦПК України закріплено принципзмагальності сторін.Згідно з частиною четвертою вказаної статті кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Під час розгляду судами даної справи позивач не порушував питання про витребування доказів, які підтверджують чи спростовують повноваження заступника директора Гаріпова Р. Ф. станом на 20 березня 2020 року на видання
наказу № 41 від 20 березня 2020 року «Про проведення службового розслідування», відтак такі доводи скарги відхиляються судом касаційної інстанції.
Враховуючи викладене, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про законність дій відповідача щодо звільнення позивача, у зв'язку з чим не підлягають задоволенню вимоги щодо стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди.
Колегія суддів погоджується з висновком судів щодо вирішення позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача 15 000 грн матеріальної допомоги, оскільки виплата цієї допомоги є правом підприємства за умовами Колективного договору ДП «45 ЕМЗ». Доводи касаційної скарги в цій частині зводяться до неправильного тлумачення умов Колективного договору ДП «45 ЕМЗ» на користь позивача.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року
у справі № 761/9584/15-ц (провадження № 14-623цс18) викладено висновок про те, що з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.
Отже судами попередніх інстанцій правильно застосовано принцип справедливості та співмірності при зменшенні розміру середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні до 4 515,55 грн.
За змістом статей 83 та 117 КЗпП України виплата, зокрема, компенсації за невикористані дні відпустки та стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, гарантовані звільненому працівникові.
Неоскарження заявником судових рішень в частині висновків судів попередніх інстанцій про законність стягнення на його користь сум, гарантованих звільненому працівникові свідчить про його згоду з такими висновками та суперечить його процесуальній поведінці позивача, який не оскаржує рішення місцевого суду та постанову суду апеляційної інстанції в частині вирішення позовних вимог про стягнення компенсації за невикористані дні відпустки та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто позивач погодився з висновками судів щодо стягнення цих сум.
Колегія суддів відхиляє доводи заявника про подання відзиву на позовну заяву з порушенням встановленого судом строку та без виконання вимог пункту 2 частини п'ятої статті 178 ЦПК України, оскільки ухвалою місцевого суду про відкриття провадження у справі від 15 травня 2020 року, яку відповідач отримав 25 травня 2020 року, встановлено відповідачам п'ятнадцятиденний строк для подання відзиву; ДП «45 ЕМЗ» відзив на позовну заяву подало 9 червня 2020 року (т. 1 а.с. 203), тобто в межах встановленого судом строку.
При цьому суд першої інстанції у листі від 11 червня 2020 року №127/9179/20 звернув увагу на ненадання відповідачем доказів направлення відзиву іншим учасникам справи та 23 червня 2020 року від ДП «45 ЕМЗ» такі докази до суду надійшли (т. 2 а.с. 3-7).
Невикладення судами мотивів відмови у задоволенні вимог щодо винесення окремої ухвали про вчинення посадовими особами ДП «45 ЕМЗ» порушень законодавства, покладення на службову особу, винну в незаконному звільненні позивача, обов'язку відшкодувати шкоду, завдану підприємству, не можуть бути підставою для скасування оскаржених судових рішень в інших частинах.
Згідно з пунктом 3 частини другої статті 141 ЦПК України інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі часткового задоволення позову на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Ухвалюючи додаткове рішення і зменшуючи розмір витрат на професійну правничу допомогу до 300 грн, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, правильно виходив з пропорційності задоволених позовних вимог.
Висновки судів попередніх інстанцій не суперечать правовим позиціям Верховного Суду, викладених у постановах, на які посилається заявник у касаційній скарзі, за встановлених обставин у цій справі.
Доводи касаційної скарги фактично зводяться до переоцінки доказів, незгоди з висновками судів з їх оцінкою і тлумачення норм матеріального права на свою користь, що не є повновкаженнями суду касаційної інстанції відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, тому вони не впливають на висновки судів попередніх інстанцій щодо відсутності підстав для задоволення позову в оскарженій частині.Крім того, доводи касаційної скарги фактично є аналогічнимим доводам апедяційної скарги, на які суд апеляційної інстанції надав мотивовані та обґрунтовані відповіді.
Наявність обставин, за яких відповідно до частин першої, третьої
статті 411 ЦПК України судові рішення підлягають обов'язковому скасуванню, касаційний суд не встановив.
Таким чином, на основі повно та всебічно з'ясованих обставин, на які посилалисясторони як на підставу своїх вимог та заперечень, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні, оцінивши їх належність, допустимість, а також
достатність і взаємозв'язок у їх сукупності, встановивши характер правовідносин, які випливають із встановлених обставин, та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, суди дійшли правильного висновку про відмову у задоволенні позову в частині, переглянутій судом касаційної інстанції.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення
у справі «Серявін та інші проти України», заява № 4909/04, від 10 лютого
2010 року).
Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (частина друга статті 410 ЦПК України).
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини третьої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи викладене, касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає залишенню без задоволення, а рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 15 жовтня 2020 року в частині відмови у задоволенні позову, додаткове рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 5 листопада 2020 року та постанова Вінницького апеляційного суду від 22 грудня 2020 року - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.
Щодо судових витрат
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
Щодо вимоги відповідача, заявленої у відзиві на касаційну скаргу про стягнення витрат на правничу допомогу, пов'язану з розглядом даної справи у суді апеляційної інстанції, колегія суддів дійшла висновку про залишення її без розгляду, оскільки вирішення такої вимоги віднесено до компетенції суду апеляційної інстанції.
Оскільки у задоволенні касаційної скарги відмовлено, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.
Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 15 жовтня 2020 року
в частині відмови у задоволенні позову, додаткове рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 5 листопада 2020 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 22 грудня 2020 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Судді: І. М. Фаловська В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко А. С. Олійник В. В. Сердюк