ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
33601 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59
25 листопада 2025 року Справа № 918/997/25
Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
Головуючий суддя Мельник О.В.,
суддя Олексюк Г.Є.,
суддя Гудак А.В.
секретар судового засідання Переходько К.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Приватного підприємства "Торговий центр - Д" на ухвалу Господарського суду Рівненської області від 29.10.2025 (суддя Селівон А.О., повна ухвала складена 29.10.2025)
за позовом Приватного підприємства "Торговий центр - Д"
до Рівненської міської ради
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Комунальне Рівненське шляхово-експлуатаційне управління автомобільних доріг
про визнання незаконними та скасування рішень
за участю представників:
позивача - Януль В.С., Нездюр О.Я.,
відповідача - Шпак А.А.
третьої особи - Кулик В.А.
Ухвалою Господарського суду Рівненської області від 29.10.2025 у задоволенні заяви Приватного підприємства "Торговий центр - Д" про забезпечення позову відмовлено.
В обґрунтування оскаржуваної ухвали суд першої інстанції вказав про недоведеність у позивача наявного права оренди на земельні ділянки з кадастровими номерами 5610100000:01:041:0661 та 5610100000:01:041:0662 (попередній кадастровий номер 5610100000:01:041:0084), оскільки встановлення такого факту є предметом розгляду у справі №918/614/25.
Суд зазначив, що заявлені Приватним підприємством "Торговий центр - Д" заходи забезпечення позову не мають зв'язку з предметом позовних вимог у даній справі та останнім не доведено, що їх невжиття може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача.
Не погоджуючись з постановленою ухвалою, позивач звернувся з апеляційною скаргою до Північно-західного апеляційного господарського суду, в якій просить оскаржувану ухвалу скасувати та прийняти нову ухвалу про забезпечення позову, а саме:
1) заборонити Рівненській міській раді вчиняти дії по передачі в оренду (користування) земельної ділянки з кадастровим номером 5610100000:01:041:0661 площею 7732 кв.м. та 5610100000:01:041:0662 площею 4952 кв.м., які знаходяться у м. Рівне на вул. Здолбунівській, 33.
2) заборонити Комунальному Рівненському шляхово-експлуатаційному управлінню автомобільних доріг здійснювати дії щодо проведення підготовчих та будівельних робіт на земельній ділянці площею 7732 кв.м. на вул. Здолбунівській, 33 (кадастровий номер 5610100000:01:041:0661) для розміщення та експлуатації об'єктів дорожнього сервісу.
Обґрунтовуючи апеляційну скаргу апелянт зазначає, що рішеннями від 04.09.2025 та від 09.10.2025 Рівненською міською радою незаконно припинено наявне в нього право користування земельною ділянкою з кадастровим номером 5610100000:01:041:0084. (в подальшому земельні ділянки з кадастровим номером 5610100000:01:041:0661 та 5610100000:01:041:0662)
Вказує про порушення Рівненською міською радою права приватної власності позивача та принципу єдності юридичної долі нерухомого майна та земельної ділянки, оскільки належний позивачу на праві власності об'єкт нерухомого майна знаходиться на земельній ділянці, яка передана у користування Комунальному Рівненському шляхово-експлуатаційному управлінню автомобільних доріг. А тому, використання (проведення підготовчих і будівельних робіт) управлінням земельної ділянки з кадастровим номером 5610100000:01:041:0661 призведе до знищення такого об'єкту нерухомого майна.
Зазначає, що наслідком задоволення даного позову, незважаючи на його немайновий характер, є саме захист майнового права позивача на нерухоме майно, що розташоване на земельній ділянці, яка передана у користування третій особі.
Відтак вважає, що заявленими ним заходами забезпечення позову буде можливо забезпечити найбільш ефективне та оперативне виконання судового рішення про визнання недійсними та скасування оскаржуваних рішень від 04.09.2025 та від 09.10.2025, що стимулюватиме відповідача до виконання своїх зобов'язань та забезпечить захист права власності позивача на нерухоме майно.
У відзиві на апеляційну скаргу Рівненська міська рада зазначає, що рішенням Господарського суду Рівненської області від 22.09.2025 у справі №918/614/25, яке набрало законної сили, підтверджено, що земельна ділянка з кадастровим номером 5610100000:01:041:0084 (5610100000:01:041:0661 та 5610100000:01:041:0662), під час прийняття оскаржуваних рішень Рівненської міської ради від 04.09.2025 та 09.10.2025, не перебувала у користуванні позивача, а перебувала в землях запасу комунальної власності Рівненської міської територіальної громади, що свідчить про наявність в останньої права розпоряджатися такими землями в силу Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" та Земельного кодексу України.
Доводи апелянта про наявність на земельній ділянці з кадастровим номером 5610100000:01:041:0661 належного йому на праві власності об'єкта нерухомого майна вважає необґрунтованими, оскільки доказів у підтвердження даного факту позивачем не подано, а його встановлення належить до компетенції осіб, які володіють спеціальними знаннями, необхідними для з'ясування відповідних обставин справи, а не до компетенції суду.
З огляду на вказане, вважає відсутніми підстави для задоволення заяви позивача про вжиття заходів забезпечення позову.
24.11.2025 від Приватного підприємства "Торговий центр - Д" до суду надійшли додаткові пояснення, в яких останнє вказує, що винесення та прийняття радою оскаржуваного рішення від 09.10.2025 здійснено з порушенням процедури надання адміністративної послуги, зокрема не додержано строки його підготовки та оприлюднення.
Також зазначає, що оскаржувані рішення були прийняті Рівненською міською радою під час розгляду справи №918/614/25, що підтверджує наявність тих ризиків, що невжиття заходів забезпечення позову може призвести до порушення права власності позивача на належний йому об'єкт нерухомого майна, який розташованій на спірній земельній ділянці, яка передана у користування Комунальному Рівненському шляхово-експлуатаційному управлінню автомобільних доріг.
У судове засідання 25.11.2025 з'явились представники позивача, відповідача та третьої особи, які надали свої пояснення щодо оскаржуваної ухвали.
Окрім того, під час судового засідання від представника відповідача надійшло усне клопотання про оголошення перерви задля надання можливості відповідачу чи третій особі надати схему організації дорожнього руху в підтвердження використання земельної ділянки з кадастровим номером 5610100000:01:041:0661.
Представники відповідача та третьої особи заперечили щодо задоволення даного клопотання.
Частиною 3 статті 13 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Згідно з ч.3 ст. 269 ГПК України, докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Відповідно до висновків викладених Верховним Судом у постановах від 06.02.2019 у справі №916/3130/17 та від 18.06.2020 у справі №909/965/16, єдиним винятковим випадком, коли можливим є прийняття судом, у тому числі апеляційної інстанції, доказів з порушенням встановленого строку, це наявність об'єктивних обставин, які унеможливлюють своєчасне вчинення такої процесуальної дії з причин, що не залежали від нього, тягар доведення яких покладений на учасника справи.
З огляду на вищевикладене, враховуючи принцип змагальності сторін та відсутність подання такого доказу відповідачем чи третьою особою до суду першої інстанції під час розгляду заяви про забезпечення позову, а також відсутність заявлення позивачем клопотання до суду першої інстанції з обґрунтуванням необхідності долучення вищевказаного доказу, колегія суддів у задоволенні усного клопотання позивача відмовляє.
Відповідно до ч.1, 4 ст.269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Розглянувши апеляційну скаргу в межах вимог та доводів наведених в них, відзив на апеляційну скаргу, додаткові пояснення, вивчивши матеріали справи, наявні в ній докази, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення місцевим господарським судом, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції при постановленні оскаржуваної ухвали норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Північно-західного апеляційного господарського суду дійшла наступного висновку.
Як вірно встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, Приватне підприємство "Торговий центр - Д" звернулось до Господарського суду Рівненської області з позовом до Рівненської міської ради, в якому просило:
- визнати незаконними та скасувати пункти 1, 2 рішення Рівненської міської ради від 04.09.2025 №7091 "Про надання Комунальному Рівненському шляхово-експлуатаційному управлінню автомобільних доріг дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення в постійне користування земельної ділянки на вул. Здолбунівській, 33";
- визнати незаконними та скасувати пункти 1, 2 рішення Рівненської міської ради від 09.10.2025 №7237 "Про затвердження проекту землеустрою та передачу Комунальному Рівненському шляхово-експлуатаційному управлінню автомобільних доріг у постійне користування вільної від забудови земельної ділянки на вул. Здолбунівській, 33";
- скасувати реєстрацію земельних ділянок з кадастровими номерами 5610100000:01:041:0661 площею 7 732 кв.м; 5610100000:01:041:0662 площею 4 952 кв.м у Державному земельному кадастрі та поновити реєстрацію в Державному земельному кадастрі земельної ділянки (до поділу існував кадастровий номер 5610100000:01:041:0084) площею 12 684 кв.м, яка знаходиться в м. Рівне, вул. Здолбунівська, 33 з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування волейбольних пляжних полів на піску та тенісних кортів.
Одночасно з поданням позову Приватне підприємство "Торговий центр-Д" подало заяву про вжиття заходів забезпечення позову шляхом:
1) заборони Рівненській міські раді вчиняти дії по передачі в оренду (користування) земельної ділянки з кадастровим номером 5610100000:01:041:0661 площею 7 732 кв.м та 5610100000:01:041:0662 площею 4 952 кв.м, які знаходяться в м. Рівне на вул. Здолбунівській, 33;
2) заборони Комунальному Рівненському шляхово-експлуатаційному управлінню автомобільних доріг здійснювати дії щодо проведення підготовчих та будівельних робіт на земельній ділянці площею 7 732 кв.м на вул. Здолбунівській, 33 (кадастровий номер 5610100000:01:041:0661) для розміщення та експлуатації об'єктів дорожнього сервісу.
Обґрунтовуючи вищевказану заяву позивач зазначає, що рішеннями від 09.04.2025 та 09.10.2025 Рівненська міська рада припинила наявне у нього право користування земельною ділянкою з кадастровим номером 56101000000:01:041:0084 (нові кадастрові номери 5610100000:01:041:0661 та 5610100000:01:041:0662) та, у зв'язку з передачею земельної ділянки з кадастровим номером 5610100000:01:041:0661 в постійне користування третій особі, вказує на порушення його права приватної власності на об'єкт нерухомого майна, який на ній знаходиться.
Вважає, що заявлені ним заходи забезпечення позову забезпечать найбільш ефективне та оперативне виконання судового рішення про визнання незаконними, скасування оскаржуваних рішень органу місцевого самоврядування та стимулюватимуть відповідача до виконання своїх зобов'язань перед Приватним підприємством "Торговий центр - Д".
Аналізуючи встановлені обставини справи та надаючи їм оцінку в процесі апеляційного перегляду, колегія суддів враховує наступне.
Згідно з положеннями ст.136, 137 ГПК України заходи забезпечення позову є одним з механізмів забезпечення ефективного юридичного захисту.
Забезпечення позову за правовою природою є засобом запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи, метою якого є запобігання можливому порушенню в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, що полягає у вжитті заходів, за допомогою яких у подальшому гарантується виконання судових актів. Цим забезпечується можливість реального виконання рішення суду та уникнення будь-яких труднощів при виконанні у випадку задоволення позову. Тобто, забезпечення позову застосовується як гарантія задоволення законних вимог позивача.
Відповідно до ст.136 ГПК України господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачені ст.137 ГПК України заходи забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Згідно з п.2,4 ч.1 ст.137 ГПК України позов забезпечується забороною відповідачу вчиняти певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежу, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов'язання.
Метою вжиття заходів забезпечення позову є уникнення можливого порушення у майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також можливість реального виконання рішення суду та уникнення будь-яких труднощів при виконанні у випадку задоволення позову.
При вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 24.04.2024 у справі №754/5683/22 зазначила, що як характер спору (майновий або немайновий), так і те, чи підлягає судове рішення у конкретній справі примусовому виконанню, не мають вирішального значення при дослідженні судом питання про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову. Ключовим є встановлення судом: 1) наявності спору між сторонами; 2) ризику незабезпечення ефективного захисту порушених прав позивача, який може проявлятися як через вплив на виконуваність рішення суду у конкретній справі, так і шляхом перешкоджання поновленню порушених чи оспорюваних прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду; 3) співмірності обраного позивачем виду забезпечення позову з пред'явленими позовними вимогами та 4) дійсної мети звернення особи до суду із заявою про забезпечення позову, зокрема, чи не є таке звернення спрямованим на зловживання учасником справи своїми правами.
Якщо позивач звертається до суду з немайновою позовною вимогою, яка, у разі задоволення, не вимагатиме примусового виконання, то в даному випадку не має застосуватися та досліджуватися така підстава вжиття заходів забезпечення позову, як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду, а має застосовуватися та досліджуватися така підстава вжиття заходів забезпечення позову як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
У таких немайнових спорах має досліджуватися, чи забезпечення позову призведе до порушення вимоги щодо справедливого та ефективного захисту порушених прав, зокрема, чи зможе позивач їх захистити в межах одного цього судового провадження за його позовом без нових звернень до суду (схожа правова позиція викладена у постанові Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.08.2018 у справі №910/1040/18).
Колегія суддів зазначає, що обрання належного, відповідного до предмету спору, заходу забезпечення позову гарантує дотримання принципу співмірності виду заходу забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами, що дає змогу досягти балансу інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, сприяє фактичному виконанню судового рішення в разі задоволення позову та, як наслідок, забезпечує ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників провадження у справі або осіб, які не є учасниками цього судового процесу.
При цьому, звертаючись до суду із заявою про забезпечення позову, позивач повинен обґрунтувати причини звернення з такою заявою та надати суду докази наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу забезпечення позову.
Разом з тим, законом не визначається перелік відповідних доказів, які повинна надати особа до суду під час звернення з заявою про забезпечення позову, а тому суди у кожному конкретному випадку повинні оцінювати їх на предмет вірогідності, належності, допустимості та достовірності.
При вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд зобов'язаний здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів і дослідити подані в обґрунтування заяви докази та встановити наявність зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги.
Як вбачається з матеріалів оскарження, предметом позову у даній справі є вимоги немайнового характеру:
- визнання незаконними та скасування пунктів 1, 2 рішення Рівненської міської ради від 04.09.2025 №7091 "Про надання Комунальному Рівненському шляхово-експлуатаційному управлінню автомобільних доріг дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення в постійне користування земельної ділянки на вул. Здолбунівській, 33";
- визнання незаконними та скасування пунктів 1, 2 рішення Рівненської міської ради від 09.10.2025 №7237 "Про затвердження проекту землеустрою та передачу Комунальному Рівненському шляхово-експлуатаційному управлінню автомобільних доріг у постійне користування вільної від забудови земельної ділянки на вул. Здолбунівській, 33";
- скасування реєстрацію земельних ділянок з кадастровими номерами 5610100000:01:041:0661 та 5610100000:01:041:0662 та поновлення реєстрацію в Державному земельному кадастрі земельної ділянки, яка існувала до поділу з кадастровим номером 5610100000:01:041:0084.
Згідно з ч.4 ст. 137 ГПК України, заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.
Співмірність передбачає співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, та майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Оцінюючи заявлені заходи забезпечення позову, зокрема заборону Рівненській міські раді вчиняти дії по передачі в оренду (користування) земельної ділянки з кадастровим номером 5610100000:01:041:0661 площею 7 732 кв.м та 5610100000:01:041:0662 площею 4 952 кв.м, які знаходяться в м. Рівне на вул. Здолбунівській, 33, колегія суддів зазначає наступне.
З матеріалів оскарження ухвали вбачається, що рішенням від 04.09.2025 Рівненською міською радою надано Комунальному Рівненському шляхово-експлуатаційному управлінню автомобільних доріг дозвіл на розроблення проекту землеустрою та вирішено відвести земельну ділянку за рахунок частини земельної ділянки комунальної власності Рівненської міської територіальної громади з кадастровим номером 5610100000:01:041:0084; рішенням від 09.10.2025 Рівненською міською радою затверджено проект землеустрою та передано у постійне користування Комунальному Рівненському шляхово-експлуатаційному управлінню автомобільних доріг земельну ділянку з кадастровим номером 5610100000:01:041:0661 площею 7 732 кв.м за рахунок земель комунальної власності Рівненської міської територіальної громади.
Апеляційний суд зазначає, що згідно з ст.125 ЗК України, право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.
Статтею 126 ЗК України передбачено, що право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".
Даним законом зокрема передбачено порядок подання заяви та документів на проведення реєстраційних дій державним реєстратором щодо реєстрації прав на земельні ділянки державної та комунальної власності, згідно статті 28 якого, під час проведення державної реєстрації права користування (постійне користування, оренда, користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис), користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцій), сервітут) земельними ділянками державної чи комунальної власності, право власності на які не зареєстровано в Державному реєстрі прав, державний реєстратор одночасно з проведенням такої реєстрації проводить також державну реєстрацію права власності на такі земельні ділянки без подання відповідної заяви органами, які згідно із ст.122 ЗК України передають земельні ділянки у власність або у користування, де останній приймає відповідне рішення за зверненням особи, яка є набувачем такого права.
Тобто, подальші дії в такій правовій конструкції щодо набуття права постійного користування є діями Комунального Рівненського шляхово-експлуатаційного управління автомобільних доріг, а тому вжиття заходів забезпечення позову щодо заборони Рівненській міській раді вчиняти дії по передачі в оренду (користування) земельної ділянки з кадастровим номером 5610100000:01:041:0661, яка уже передана, і речове право на яку зареєстровано (дане не заперечувалось сторонами під час судового засідання), а також вчиняти дії по передачі в оренду (користування) земельної ділянки з кадастровим номером 5610100000:01:041:0662, не сприятиме досягненню мети забезпечення позову і не запобігатиме можливому ускладненню чи унеможливленню захисту прав позивача.
Оцінюючи наявність підстав щодо вжиття заходів забезпечення позову шляхом заборони Комунальному Рівненському шляхово-експлуатаційному управлінню автомобільних доріг здійснювати дії щодо проведення підготовчих та будівельних робіт на земельній ділянці з кадастровим номером 5610100000:01:041:0661, колегія суддів зазначає, що жодних доказів щодо вчинення управлінням будь-яких вищевказаних дій, позивачем не надано, а саме лише припущення останнього не є достатньою підставою для вжиття заходів забезпечення позову.
Окрім того, апеляційний суд зазначає, що заходи забезпечення позову мають узгоджуватись з предметом позову, натомість позивачем жодної вимоги майнового характеру чи вимоги щодо оспорення права постійного користування земельної ділянки третьою особою не заявлено, відтак такий вид забезпечення позову, як заборона вчинення Комунальному Рівненському шляхово-експлуатаційному управлінню автомобільних доріг будь яких дій щодо проведення підготовчих чи будівельних робіт не узгоджується з предметом спору.
Колегія суддів також вважає за необхідне зазначити, що суд першої інстанції в оскаржуваній ухвалі вказав про наявність справи №918/614/25, предметом розгляду якої є встановлення обставин наявності чи відсутності у позивача права оренди спірної земельної ділянки.
Рішенням Господарського суду Рівненської області від 22.09.2025 у справі №918/614/25 встановлено порушення Приватним підприємством "Торговий Центр - Д" вимог ст.33 Закону України "Про оренду землі" в частині дотримання строків на звернення до Рівненської міської ради з наміром щодо продовження строку дії договору оренди землі та відмовлено позивачу в укладенні додаткового договору про поновлення договору оренди землі від 19.05.2004.
Станом на дату розгляду даної апеляційної скарги, вищевказане рішення постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 11.11.2025 залишене без змін та набрало законної сили.
Разом з тим, колегія суддів не надає оцінки вказаним обставинам, з метою уникнення будь-яких висновків за розглядом справи №918/997/25 по суті, які в подальшому могли б вплинути на надання судом першої інстанції оцінки спірним правовідносинам при винесенні ним рішення за результатом її розгляду.
Доводам апелянта про розташування на земельній ділянці з кадастровим номером 5610100000:01:041:0084, яка передана у постійне користування третій особі, належного йому на праві власності об'єкту нерухомого майна, яке може бути знищене у випадку не вжиття заходів забезпечення позову, апеляційний суд також оцінки не надає, оскільки встановлення факту наявності або відсутності такого об'єкта підлягає дослідженню та оцінці під час розгляду спору по суті.
Крім того, Приватним підприємством "Торговий центр -Д" не заявлена жодна позовна вимога, яка була б направлена на захист його права власності на об'єкт нерухомого майна загалом, та з підстав загрози його знищення зокрема.
За змістом ч.1 ст.14 ГПК України, суд розглядає справу не інакше як, зокрема, на підставі доказів поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до ст.74, 76 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.
У силу приписів ч.1 ст.276 ГПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Отже, зазначені в апеляційній скарзі доводи не знайшли свого підтвердження під час перегляду оскаржуваної ухвали судом апеляційної інстанції, апелянт не подав жодних належних та допустимих доказів на підтвердження власних доводів, які могли б бути прийняті та досліджені судом апеляційної інстанції в розумінні ст.73, 76-79, 86 ГПК України.
З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про недоведеність Приватним підприємством "Торговий центр - Д" обставин, що невжиття, визначених ним заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.
Таким чином, колегія суддів дійшла висновку про відсутність правових підстав для скасування ухвали Господарського суду Рівненської області від 29.10.2025 у справі №902/1331/24.
Оскільки відсутні підстави для скасування ухвали суду першої інстанції, судовий збір за подачу апеляційної скарги покладається на скаржника згідно ст.129 ГПК України.
Керуючись ст.269, 271, 273, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північно-західний апеляційний господарський суд
Ухвалу Господарського суду Рівненської області від 29.10.2025 у справі №918/997/25 залишити без змін, апеляційну скаргу Приватного підприємства "Торговий центр - Д" - без задоволення.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст.286-291 Господарського процесуального кодексу України.
Повна постанова складена "28" листопада 2025 р.
Головуючий суддя Мельник О.В.
Суддя Олексюк Г.Є.
Суддя Гудак А.В.