ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ
26 листопада 2025 року м. ОдесаСправа № 916/3630/23(916/1878/25)
Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді: Аленіна О.Ю.
суддів: Богатиря К.В., Філінюка І.Г.
при секретарі судового засідання: Герасименко Ю.С.
За участю представників учасників справи:
від ПАТ “Національна енергетична компанія “Укренерго» - Шорстов Олег Юрійович в порядку самопредставництва
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу
Приватного акціонерного товариства “Національна енергетична компанія “Укренерго»
на рішення Господарського суду Одеської області від 22.08.2025 (повний текст складено та підписано 01.09.2025, суддя Райчева С.І.)
у справі №916/3630/23(916/1878/25)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “ХЕРСОНСЬКА ОБЛАСНА ЕНЕРГОПОСТАЧАЛЬНА КОМПАНІЯ»
до Приватного акціонерного товариства “Національна енергетична компанія “Укренерго»
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача розпорядника майном Товариства з обмеженою відповідальністю «Херсонська обласна енергопостачальна компанія»
про стягнення 9 541 425, 50 грн
Товариство з обмеженою відповідальністю “Херсонська обласна енергопостачальна компанія» звернулось до Господарського суду Одеської області із позовом до Приватного акціонерного товариства “Національна енергетична компанія “Укренерго» про стягнення заборгованості за спожиту електричну енергію у розмірі 9 541 425, 50 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов'язань за Договором про надання послуг у частині оплати вартості наданої послуги із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел енергії з вересня по листопад 2024 року.
Рішенням Господарського суду Одеської області від 22.08.2025 по справі №916/3630/23(916/1878/25) позов задоволено частково, стягнуто з відповідача на користь позивача грошові кошти у розмірі 9 419 138 грн. 25 коп., з яких: 8 773 897 грн. 53 коп. - основна заборгованість, 113 525 грн. 31 коп. - 3% річних, 531 715 грн. 41 коп. - інфляційні втрати та судовий збір у розмірі 113 029 грн. 66 коп., у задоволенні решти позову - відмовлено.
В мотивах оскаржуваного рішення суд першої інстанції зазначив, що позивач було надано, а відповідачем отримано послуги із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел енергії, наданої ПУП, однак відповідачем такі послуги сплачено лише частково.
Як зазначено місцевим господарським судом, відповідачем систематично допускалось порушення платіжної дисципліни, у зв'язку із чим, суд визнав обґрунтованими позивачем вимоги про стягнення індексу інфляції та 3% річних, однак взяв до уваги допущену позивачем помилку у розрахунку інфляційних втрат.
Місцевий господарський суд також дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення клопотання відповідача про зменшення розміру інфляційних збитків та 3% річних.
Не погодившись із вказаними рішеннями до Південно-західного апеляційного господарського суду звернувся відповідач з апеляційною скаргою в якій просить рішення Господарського суду Одеської області від 22.08.2025 по справі №916/3630/23(916/1878/25) скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволені позовних вимог відмовити у повному обсязі.
Свої вимоги скаржник обґрунтовує тим, що при прийнятті оскаржуваного рішення суд не надав об'єктивної та належної оцінки обставинам справи, виходячи з наступного:
- через несплату позивачем отриманих послуг з передачі електричної енергії, у відповідача виникла ситуація з несвоєчасною виплатою заборгованості за договором про надання послуг із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел. За таких обставин, оператор системи передачі не міг своєчасно розраховуватися з «ТОВ «ХОЕК» виключно внаслідок недостатності коштів на рахунку;
- апелянт вказує, що законодавство забороняє відповідачу оплачувати послуги (в даному випадку позивачу) за рахунок коштів, які призначені згідно з структурою тарифів, затвердженою НКРЕКП, на інші цілі;
- сплата трьох процентів річних від простроченої суми, так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові. Однак, НЕК «Укренерго» не користується коштами, які мали бути сплачені на користь позивача;
- вина відповідача у затримці оплати послуг, наданих позивачем, які зазначені у позовній заяві, відсутня;
- надзвичайно складне становище НЕК «Укренерго» є підставою для зменшення розміру заявлених до стягнення трьох процентів річних та інфляційних втрат, чого не було враховано місцевим господарським судом.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 15.10.2025 відкрито апеляційне провадження у цій справи та призначено справу до розгляду на 26.11.2025.
До суду апеляційної інстанції надійшов відзив на апеляційну скаргу в якому позивач просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.
В обґрунтування своїх заперечень позивач зазначає, що оскаржуване рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, оскільки суд першої інстанції правильно застосував релевантні положення чинного законодавства щодо обов'язку відповідача своєчасно та у повному обсязі оплатити надані позивачем послуги із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел енергії.
Застосування судом першої інстанції ч. 2 ст. 625 ЦК України до спірних правовідносин щодо стягнення з відповідача 3% річних, на думку позивача, є правомірним, оскільки дане нарахування становить мінімальні законодавчі гарантії захисту майнових прав кредитора.
В свою чергу, як вважає позивач, доводи апелянта щодо відсутності його вини у прострочені платежів, браку коштів на рахунку та не користування коштами не спростовують висновків суду першої інстанції, оскільки відповідно до ч. 1 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання, а умовами Договору не передбачено залежність виконання даного зобов'язання від виконання інших зобов'язань сторін.
Наголошує позивач й на тому, що відповідно до актуальної правової позиції Великої Палати Верховного Суду, розмір процентів річних, який становить три проценти річних (якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом), не підлягає зменшенню судом.
Під час судового засідання від 26.11.2025 представник апелянта підтримав доводи та вимоги за апеляційною скаргою та наполягав на її задоволенні.
Інші представники учасників справи своїм правом на участь у судовому засіданні не скористались, про час, дату та місце розгляду справи були повідомлені належним чином.
Відповідно до ст. 240 ГПК України у судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини постанови.
Обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи на предмет їх юридичної оцінки господарським судом Одеської області та проаналізувавши застосування норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Відповідно до приписів ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Як вбачається з наявних матеріалів справи, 01.07.2019 між Товариством з обмеженою відповідальністю “Херсонська обласна енергопостачальна компанія» та Державним підприємством “Національна енергетична компанія “Укренерго» (правонаступником якого є Приватне акціонерне товариство “Національна енергетична компанія “Укренерго») було укладено Договір № 0280-09021 про надання послуг із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел (далі - Договір).
У зв'язку із набуттям чинності постанови НКРЕКП “Про внесення змін до деяких постанов Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг» від 24.01.2024 № 178 (далі - постанова НКРЕКП від 24.01.2024 № 178), згідно з якою викладено в новій редакції Типовий договір про надання послуг із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел, затверджений постановою НКРЕКП від 26 квітня 2019 року № 641 “Про затвердження нормативно-правових актів, що регулюють діяльність гарантованого покупця та купівлі електричної енергії за “зеленим» тарифом та за аукціонною ціною» (із змінами), Сторони домовилися викласти Договір разом з додатками до нього у новій редакції, що додаються до Додаткової угоди № 8 та є її невід'ємною частиною.
Пунктами 4, 5 Додаткової угоди №8 встановлено, що викладення Сторонами умов Договору в новій редакції не є припиненням первісного зобов'язання між Сторонами шляхом заміни новим зобов'язанням відповідно до статті 604 Цивільного кодексу України та не змінює дату набрання чинності Договором. Умови додаткових угод до Договору, які не суперечать Договору в редакції цієї Додаткової угоди, залишаються без змін і Сторони підтверджують свої зобов'язання за ними. Згідно із частиною третьою статті 631 Цивільного кодексу України умови даної Додаткової Угоди поширюються на взаємовідносини Сторін, які виникли з 26.01.2024р.
Пунктом 1.1. Договору, у редакції Додаткової угоди №8, встановлено, що для забезпечення покриття економічно обґрунтованих витрат Постачальник послуг на виконання спеціальних обов'язків із купівлі електричної енергії за “зеленим» тарифом та із придбання послуги за механізмом ринкової премії, що надається суб'єктами господарювання, яким встановлено “зелений» тариф або які за результатами аукціону набули право на підтримку, надає Замовнику послугу із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел енергії (далі - Послуга) в обсязі та на умовах, визначених цим Договором.
Згідно з п. 1.2. Договору, замовник сплачує Постачальнику послуг вартість наданих Послуг відповідно до умов цього Договору.
Пунктом 2.1. Договору встановлено, що вартість та порядок оплати Послуги визначаються з урахуванням вимог Порядку купівлі електричної енергії за “зеленим» тарифом, затвердженого постановою НКРЕКП від 26 квітня 2019 року №641 (далі - Порядок), у розрахунковому періоді.
Згідно з п.п. 1 п. 3.2. Договору постачальник послуг має право ?отримувати своєчасно та в повному обсязі оплату вартості Послуги.
Відповідно до п.п. 1, 4 п. 3.3. Договору Замовник зобов'язаний приймати Послугу, яку надає Постачальник послуг за процедурою, визначеною Порядком та ???у повному обсязі здійснювати оплату вартості Послуги, розрахованої Постачальником послуг та затвердженої Регулятором.
Також у зв'язку із набуттям чинності постанови НКРЕКП “Про затвердження Змін до постанови НКРЕКП від 26 квітня 2019 року № 641» від 26.07.2024 № 1381, згідно з якою затверджено Типовий договір про надання послуг із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел з постачальником універсальних послуг, Сторони домовилися викласти Договір разом з додатками до нього у новій редакції, що додаються до Додаткової угоди №9 до договору та є її невід'ємною частиною.
Пунктом 3, 4 Додаткової угоди №9 встановлено, що викладення Сторонами умов Договору в новій редакції не є припиненням первісного зобов'язання між Сторонами шляхом заміни новим зобов'язанням відповідно до статті 604 Цивільного кодексу України та не змінює дату набрання чинності Договором. Умови додаткових угод до Договору, які не суперечать Договору в редакції цієї Додаткової угоди, залишаються без змін і Сторони підтверджують свої зобов'язання за ними. Згідно із частиною третьою статті 631 Цивільного кодексу України умови даної Додаткової угоди поширюються на взаємовідносини Сторін, які виникли з 31.07.2024р.
Пунктом 1.1. Договору, у редакції Додаткової угоди №9, встановлено, що для забезпечення покриття економічно обґрунтованих витрат Постачальник послуг на виконання спеціальних обов'язків із купівлі електричної енергії за “зеленим» тарифом, надає Замовнику послугу із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел енергії (далі - Послуга) в обсязі та на умовах, визначених цим Договором.
Згідно з п. 1.2. Договору, Замовник сплачує Постачальнику послуг вартість наданих Послуг відповідно до умов цього Договору.
У відповідності до п. 2.1 Договору, вартість та порядок оплати Послуги визначаються з урахуванням вимог Порядку купівлі електричної енергії за “зеленим» тарифом, затвердженого постановою НКРЕКП від 26 квітня 2019 року №641 (далі - Порядок), у розрахунковому періоді та відповідно до фактичних обсягів купівлі електричної енергії за “зеленим» тарифом Постачальником послуг, визначеними згідно з Правилами роздрібного ринку електричної енергії затвердженими постановою НКРЕКП від 14 березня 2018 року №312 (далі - ПРРЕЕ) та Порядком продажу та обліку електричної енергії, виробленої активними споживачами, та розрахунків за неї, затвердженим постановою НКРЕКП від 29 грудня 2023 року №2651.
Відповідно до п.п. 1 п. 3.2. Договору постачальник послуг має право ?отримувати своєчасно та в повному обсязі оплату вартості Послуги.
Згідно з п.п. 1, 4 п. 3.3. Договору Замовник зобов'язаний приймати Послугу, яку надає Постачальник послуг за процедурою, визначеною Порядком та ???у повному обсязі здійснювати оплату вартості Послуги, розрахованої Постачальником послуг та затвердженої Регулятором.
Пунктом 15.2 Порядку купівлі електричної енергії за “зеленим» тарифом, затвердженого постановою НКРЕКП від 26 квітня 2019 року №641 визначено, що протягом перших 12 днів календарного місяця, наступного за розрахунковим, ПУП направляє ОСП акт приймання-передачі та відповідний розрахунок вартості послуги із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел енергії, наданої ПУП.
ОСП протягом п'яти календарних днів з дати отримання повертає акт приймання-передачі ПУП, підписаний зі своєї сторони, або надає до нього обґрунтовані зауваження, що містять вичерпні пояснення та документальне підтвердження причин непогодження розрахунку вартості послуги із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел енергії, наданої ПУП.
Після усунення наданих ОСП обґрунтованих зауважень, ПУП повторно направляє до ОСП підписані зі своєї сторони акти приймання-передачі послуги із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел та відповідні розрахунки вартості послуги.
Відповідно до п. 15.3. Порядку протягом двох робочих днів після отримання від ОСП підписаного акта приймання-передачі ПУП надає Регулятору розрахунок вартості послуги із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел енергії та копію акта приймання-передачі для затвердження.
Згідно з п. 15.4. Прядку ОСП здійснює 100% оплату ПУП вартості наданої послуги відповідно до акта приймання-передачі протягом трьох робочих днів з дати затвердження Регулятором розміру вартості послуги із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел енергії, наданої ПУП у розрахунковому місяці.
Відповідно до норм Порядку Товариство з обмеженою відповідальністю “Херсонська обласна енергопостачальна компанія» направило Приватному акціонерному товариству “Національна енергетична компанія “Укренерго» наступні акти приймання-передачі послуги із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел енергії, наданої ПУП:
№ 9 від 30.09.2024р. за вересень 2024 року на суму 5 841 851, 20 грн.;
№ 10 від 31.10.2024р. за жовтень 2024 року на суму 3 719 188, 57 грн.;
№ 11 від 30.11.2024р. за листопад 2024 року на суму 1 535 150, 27 грн.
Згідно з наданих Актів позивач надав відповідачу послуги на загальну суму 11 096 190, 04 грн.
Приватне акціонерне товариство “Національна енергетична компанія “Укренерго» підписало вищезазначені акти приймання-передачі послуги із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел енергії, наданої Товариством з обмеженою відповідальністю “Херсонська обласна енергопостачальна компанія», що підтверджується доданими до цієї позовної заяви Протоколами створення та перевірки кваліфікованого та удосконаленого електронного підпису.
Станом на дату звернення позивача до суду із позовною заявою, відповідач частково оплатив надані позивачем послуг за Договором №0280-09021 від 01.07.2019р. у сумі 2 322 292,51 грн, а саме:
- за надані послуги у вересні 2024 відповідачем було сплачено 1 168 370, 24 грн. (згідно платіжної інструкції № ПУП006656 від 01.11.2024р.); залишок заборгованості - 4 673 480, 96 грн.;
- за надані послуги у жовтні 2024 - 743 837, 71 грн (згідно платіжної інструкції №ПУП007314 від 29.11.2024р.); залишок заборгованості - 2 975 350, 86 грн.;
- за надані послуги у листопаді 2024 - 410 084, 56 грн. (згідно платіжних інструкцій №ПУП008004 від 02.01.2025р. на суму 307 030, 05 грн. та №000009121 від 28.03.2025р. на суму 103 054, 51 грн.); залишок заборгованості - 1 125 065, 71 грн.
Таким чином, станом на дату звернення позивача до суду розмір заборгованості відповідача перед позивачем за Договором №0280-09021 від 01.07.2019 складав 8 773 897, 53 грн.
Наявність такої заборгованості, яка не була погашена відповідачем в добровільному порядку, стало підставою для звернення позивача із даним позовом до суду.
Позивачем також нараховано та заявлено до стягнення інфляційні втрати та 3% річних за несвоєчасне виконання відповідачем грошового зобов'язання.
Приймаючи оскаржуване рішення, місцевий господарський суд дійшов висновку про обґрунтованість заявлених позовних вимог, однак задовольнив їх частково, з огляду на те, що позивачем було допущено помилку у розрахунку інфляційних втрат.
Колегія суддів дослідивши наявні матеріали справи, доводи та вимоги сторін по справі, дійшла наступних висновків.
Стаття 15 Цивільного кодексу України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Під порушенням слід розуміти такий стан суб'єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб'єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов'язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.
Вказаний вище підхід є загальним і може застосовуватись при розгляді будь-яких категорій спорів, оскільки не доведеність порушення прав, за захистом яких було пред'явлено позов, у будь-якому випадку є підставою для відмови у його задоволенні.
Таким чином, у розумінні закону суб'єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.
Захист, відновлення порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу відбувається, в тому числі, шляхом звернення з позовом до суду (частина перша статті 16 Цивільного кодексу України).
Наведена позиція ґрунтується на тому, що під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб'єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов'язку зобов'язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб'єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.
Позивачем є особа, яка подала позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Водночас позивач самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, а суд перевіряє ці доводи, і в залежності від встановленого вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту, при цьому застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.
Чинне законодавство визначає об'єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов'язано із позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.
Отже, порушення, невизнання або оспорювання суб'єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.
Вирішуючи спір, суд повинен надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права.
Крім того, суди мають виходити із того, що обраний позивачем спосіб захисту цивільних прав має бути не тільки ефективним, а й відповідати правовій природі тих правовідносин, що виникли між сторонами, та має бути спрямований на захист порушеного права.
Враховуючи вищевикладене, виходячи із приписів статті 4 Господарського процесуального кодексу України, статей 15, 16 Цивільного кодексу України, можливість задоволення позовних вимог перебуває у залежності від наявності (доведеності) наступної сукупності умов: наявність у позивача певного суб'єктивного права або інтересу, порушення такого суб'єктивного права (інтересу) з боку відповідача та належність (адекватність встановленому порушенню) обраного способу судового захисту. Відсутність (недоведеність) будь-якого з означених елементів унеможливлює задоволення позовних вимог.
Відповідно до ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов'язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.
Відповідно до частин першої, другої статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Згідно з приписами статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку; зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу, у тому числі і з договорів.
За умовами частини першої статті 627 Цивільного кодексу України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (частина перша статті 626 Цивільного кодексу України).
Відповідно до ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Згідно з вимогами ст. 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Законом України «Про ринок електричної енергії» встановлено, що учасники ринку електричної енергії провадять свою діяльність на ринку електричної енергії на договірних засадах (ч. 1 ст. 4). Учасниками ринку електричної енергії є, зокрема, електропостачальник та оператор системи передачі (п. 96 ч. 1 ст. 1).
14 червня 2018 року Товариством з обмеженою відповідальністю «Херсонська обласна енергопостачальна компанія» отримано ліцензію на право провадження господарської діяльності з постачання електричної енергії споживачу (постанова НКРЕКП № 429 від 14.06.2018), яка видана державним Регулятором - Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг України (далі - НКРЕКП).
Відповідно до Постанови НКРЕКП № 1268 від 26 жовтня 2018 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Херсонська обласна енергопостачальна компанія» є постачальником універсальних послуг у Херсонській області.
Товариство з обмеженою відповідальністю «Херсонська обласна енергопостачальна компанія» у відповідності із Законом України «Про ринок електричної енергії» та Правилами роздрібного ринку електричної енергії постачає електричну енергію споживачам та виконує функції постачальника універсальних послуг на території Херсонської області.
Приватне акціонерне товариство «Національна енергетична компанія «Укренерго» є оператором системи передачі.
Відповідно до ч. 6 ст. 63 Закону України «Про ринок електричної енергії» Постачальник універсальних послуг одночасно з виконанням обов'язку щодо купівлі електричної енергії за "зеленим" тарифом у приватних домогосподарств, величина встановленої потужності генеруючих установок яких не перевищує 50 кВт, надає оператору системи передачі послугу із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел енергії.
Така послуга надається постачальником універсальних послуг виходячи з фактичних обсягів купівлі електричної енергії за "зеленим" тарифом у приватних домогосподарств.
Вартість послуги із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел енергії визначається у відповідні розрахункові періоди як різниця між вартістю електричної енергії, купленої ним за "зеленим" тарифом, та її вартістю, розрахованою за цінами ринку "на добу наперед". Розрахунок вартості послуги із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел енергії здійснюється постачальником універсальних послуг відповідно до порядку купівлі електричної енергії, виробленої з альтернативних джерел енергії, з урахуванням доходу постачальника універсальних послуг від продажу гарантій походження електричної енергії, виробленої з відновлюваних джерел енергії. Вартість послуги із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел енергії затверджується Регулятором.
Частиною 7 ст. 63 Закону України «Про ринок електричної енергії» встановлено, що постачальники універсальних послуг мають право отримувати компенсацію витрат на надання оператору системи передачі послуги із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел енергії.
Відповідно до ч. 8 ст. 33 Закону України «Про ринок електричної енергії» Оператор системи передачі виконує функції, пов'язані з покладенням на нього спеціальних обов'язків для забезпечення загальносуспільного інтересу із збільшення частки виробництва енергії з альтернативних джерел, підвищення ефективності комбінованого виробництва електричної та теплової енергії, інших спеціальних обов'язків.
Оператор системи передачі для забезпечення загальносуспільних інтересів придбаває послуги, які надаються йому на обов'язковій основі суб'єктами ринку, визначеними відповідно до цього Закону, на підставі договору про надання послуг для забезпечення загальносуспільних інтересів, типова форма якого затверджується Регулятором.
Відповідно до п. 6 ч. 3 ст. 33 Закону України «Про ринок електричної енергії» оператор системи передачі зобов'язаний укладати договори, які є обов'язковими для провадження діяльності на ринку електричної енергії, та виконувати умови цих договорів.
Постановою НКРЕКП № 641 від 26 квітня 2019 року «Про затвердження нормативно-правових актів, що регулюють діяльність гарантованого покупця та купівлі електричної енергії за «зеленим» тарифом, придбання послуги за механізмом ринкової премії» затверджено «Порядок купівлі гарантованим покупцем електричної енергії, виробленої з альтернативних джерел енергії» (далі - Порядок), яким визначено, у тому числі, порядок затвердження Регулятором розміру вартості послуг із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел; розрахунок вартості послуги із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел енергії, що здійснюється постачальником універсальних послуг.
Пунктом 1.2. вказаного Порядку визначено, що його положення поширюється на виробників електричної енергії за «зеленим» тарифом, продавців електричної енергії за «зеленим» тарифом, кандидатів у продавці за «зеленим» тарифом, переможців аукціону, продавців за механізмом ринкової премії, активних споживачів, гарантованого покупця, постачальників електричної енергії, що виконують функцію ПУП, оператора системи передачі (далі - ОСП), операторів систем розподілу, адміністратора комерційного обліку (далі - АКО), оператора ринку (далі - ОР) та організатора електронних аукціонів.
Згідно з п. 4.1., 4.2. Порядку, на гарантованого покупця, ПУП та ОСП на строк, визначений законодавством, покладаються спеціальні обов'язки із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел енергії.
Для надання послуги із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел ПУП укладає з ОСП договір про надання послуг із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел з постачальником універсальних послуг відповідно до типової форми, затвердженої постановою НКРЕКП від 26 квітня 2019 року № 641.
Як вже було вказано вище, 01.07.2019 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Херсонська обласна енергопостачальна компанія» та Державним підприємством «Національна енергетична компанія «Укренерго» (правонаступником якого є Приватне акціонерне товариство «Національна енергетична компанія «Укренерго») було укладено Договір № 0280-09021 про надання послуг із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел.
На виконання умов даного договору, позивач надав відповідачеві послуги із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел енергії на загальну суму 11 096 190, 04 грн, що підтверджується наявними у матеріалах справи Актами приймання-передачі.
Колегія суддів звертає увагу на те, що такі Акти підписані відповідачем без будь-яких претензій та зауважень з приводу кількості та вартості наданих послуг.
В свою чергу, надані позивачем послуги, відповідачем було оплачено лише частково, а саме у розмірі 2 322 292,51 грн.
Таким чином, сума непогашеної заборгованості за Договором №0280-09021 про надання послуг із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел за період з вересня по листопад 2024 року становить 8 773 897, 53 грн.
Доказів здійснення оплати вказаної заборгованості в добровільному порядку наявні матеріли справи не містять, а сторонами надано не було.
З огляду на таке, колегія суддів вважає вірним та обґрунтованим висновок місцевого господарського суду щодо задоволення заявлених позовних вимог про стягнення основного боргу у розмірі 8 773 897, 53 грн.
Щодо заявлених позивачем вимог про стягнення з відповідача інфляційних втрати у сумі 654 002, 66 грн та 3% річних у сумі 113 525, 31 грн, колегія суддів зазначає наступне.
Частиною другою статті 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
При цьому застосування положень частини 2 статті 625 ЦК України не передбачає наявність вини боржника, оскільки згідно частини першої цієї ж статті боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Стягнення інфляційних і процентів річних, передбачених частиною другою статті 625 ЦК України, є способом компенсації майнових втрат кредитора, а не способом відшкодування шкоди (постанова Верховного Суду від 07.04.2020 у справі № 910/4590/19).
Верховний Суд неодноразово наголошував, що за змістом наведених норм закону нарахування інфляційних втрат та 3 % річних на суму боргу входять до складу грошового зобов'язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредитору (такий висновок міститься у постановах Верховного Суду від 19.06.2019 у справах № 703/2718/16-ц, № 646/14523/15-ц, від 04.10.2019 у справі № 915/880/18, від 26.09.2019 у справі № 912/48/19, від 18.09.2019 у справі № 908/1379/17).
Отже, право вимоги сплати суми інфляційних втрат та 3 % річних є правом кредитора, яким останній наділений в силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу.
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина 1 статті 612 ЦК України).
Як вже було вказано вище та підтверджується наявними матеріалами справи, відповідач не оплатив послуги надані позивачем, у строк, установлений умовами договору, тому допустив порушення зобов'язання.
Згідно з статтею 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Як було зазначено вище, положеннями статті 625 ЦК України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Відтак, у разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов'язання у нього виникає обов'язок сплатити кредитору разом із сумою основного боргу суму інфляційних втрат як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов'язанням внаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати та три проценти річних від простроченої суми (аналогічний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.07.2023 у справі № 910/16820/21).
Велика Палата Верховного Суду також неодноразово зазначала, що у статті 625 ЦК України визначено загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення.
Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань.
Такий правовий висновок викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі № 686/21962/15-ц, від 31.10.2018 у справі № 161/12771/15-ц, від 19.06.2019 у справі № 646/14523/15-ц, від 18.03.2020 у справі № 711/4010/13, від 23.06.2020 у справі № 536/1841/15-ц, від 07.07.2020 у справі № 712/8916/17, від 22.09.2020 у справі № 918/631/19, від 09.11.2021 у справі № 320/5115/17.
З огляду на наявність прострочення виконання відповідачем зобов'язання з оплати заборгованості за Договором № 0280-09021 про надання послуг із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел за період з вересня по листопад 2024 року, позивачем правомірно було нараховано на суму простроченої заборгованості відсотки річних та інфляційні втрати.
При цьому, як було вірно зауважено відповідачем та взято до уваги судом першої інстанції, позивачем під час здійснення розрахунку інфляційних втрат було допущено помилку, а тому вірним розміром трьох процентів річних є 113 525, 31 грн, а інфляційних втрат 531 715, 41 грн.
Колегія суддів відхиляє твердження апелянта про те, що порушення позивачем платіжної дисципліни за іншими зобов'язаннями, відмінними від тих, що врегульовані даним Договором, призвело до затримки виконання відповідачем обов'язку стосовно оплати наданих послуг за цим Договором, оскільки умовами Договору №0280-09021 від 01.07.2019 та положеннями Закону України «Про ринок електричної енергії» не закріплено, що виконання зобов'язань відповідача за вказаним Договором ставиться у залежність від виконання (не виконання) інших зобов'язань позивача перед відповідачем, не врегульованих цим Договором.
Крім того, за загальним правилом, закріпленим у частині першій статті 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання через відсутність у нього необхідних коштів, оскільки згадане правило обумовлено замінністю грошей як їх юридичною властивістю. Отже, у випадках порушення грошового зобов'язання суди не повинні приймати доводи боржника з посиланням на неможливість виконання грошового зобов'язання через відсутність необхідних коштів (статті 607 ЦК України) або на відсутність вини (стаття 614, 617 ЦК України чи статті 218 ГК України) (аналогічний висновок, викладено у постановах Верховного Суду від 24.10.2023 у справі № 910/18566/21, від 25.06.2020 у справі № 910/4926/19, від 30.03.2020 у справі №910/3011/19, від 27.03.2024 у справі № 910/7717/23).
Щодо доводів апелянта про можливість зменшення судом процентів річних, колегія суддів зазначає наступне.
Під час розгляду справи у суді першої інстанції, відповідач просив суд зменшити розмір нарахування інфляційних збитків та 3% річних за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання за Договором № 0280-09021 від 01.07.2019р. на 90%.
В обґрунтуванні вказаного клопотання відповідач посилався на запровадження воєнного стану на території України, систематичні обстріли енергетичної інфраструктури, через що об'єкти відповідача зазнали значних пошкоджень, а іноді й повної/часткової руйнації, чим відповідачу завдано збитки. Також, відповідач просив враховувати збитковість його діяльності, що свідчить про скрутне фінансове становище відповідача.
Крім того, відповідач зазначив, що заборгованість позивача перед відповідачем за договором про надання послуг з передачі електричної енергії значно перевищує заборгованість НЕК “Укренерго» за Договором, що є предметом даного спору. Таким чином, недоотримання коштів оператором системи передачі за надані послуги з передачі електричної енергії у зв'язку з порушенням платіжної дисципліни учасників ринку, в тому числі позивача, негативно впливає на своєчасність розрахунків між учасниками ринку та фінансовий стан відповідача.
У постанові від 18.03.2020 у справі № 902/417/18, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України. Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених у постанові Великої Палати Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов'язання.
У наведеній справі Велика Палата Верховного Суду зробила загальний висновок про можливість суду за певних умов зменшити розмір процентів річних, нарахованих на підставі статті 625 ЦК України, тоді як підстави та обставини для такого зменшення процентів річних суд повинен встановлювати у кожному конкретному випадку (див. ухвали Великої Палати Верховного Суду від 18.05.2021 у справі № 904/3177/20, Верховного Суду у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 23.05.2024 у справі № 910/2440/23, Великої Палати Верховного Суду від 28.02.2024 у справі № 915/534/22).
Вирішуючи питання щодо зменшення розміру відсотків річних, нарахованих на підставі статті 625 ЦК України, Велика Палата Верховного Суду врахувала фактичні обставини справи № 902/417/18, які на переконання суду мали юридичне значення для такого зменшення.
Зокрема, у цій справі № 902/417/18, суди встановили, що у пункті 5.5 договору сторони дійшли згоди щодо зміни розміру процентної ставки, передбаченої частиною другою статті 625 ЦК України, і встановили її в розмірі сорока відсотків річних від несплаченої загальної вартості товару протягом 90 календарних днів з дати, коли товар повинен бути сплачений покупцем, та дев'яносто шести відсотків річних від несплаченої ціни товару до дня повної оплати з дати закінчення дев'яноста календарних днів.
Водночас у цій справі, яка наразі є предметом апеляційного перегляду, позивачем заявлено до стягнення, а судом стягнуто 3 % процентів річних, передбачені частиною другою статті 625 ЦК України, що є мінімальними гарантіями, які надають кредитору можливість компенсації майнових втрат.
Крім того, вирішення питання підстав для зменшення судом розміру відсотків, нарахованих на підставі статті 625 ЦК України, які у кожних конкретно взятих правовідносинах (справах) мають індивідуально-оціночний характер, оскільки цей розмір (частина або процент, на які зменшуються такі проценти), обумовлений встановленими та оціненими судом обставинами у конкретних правовідносинах та визначається судом у межах дискреційних повноважень, які водночас мають досліджуватися та оцінюватися судом у порядку статей 86, 210, 237 ГПК України.
Отже, зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки, штрафу, а також процентів річних є правом суду. Господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе їх зменшення. Подібна за змістом позиція викладена у постанові Верховного Суду від 19.06.2024 у справі №910/10010/23.
Колегія суддів, у даному випадку, погоджується з твердженням суду першої інстанції про те, що збитковість діяльності відповідача, на яку він посилається як на підставу звільнення від відповідальності за несвоєчасне виконання взятих на себе договірних зобов'язань, не є безумовною підставою для невиконання грошового зобов'язання перед позивачем та бути підставою для зменшення 3 % річних, оскільки боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання через відсутність у нього необхідних коштів.
Відповідачем також не надано жодних належних та допустимих доказів, які б достеменно свідчили про те, що внаслідок збройної агресії рф проти України, він був позбавлений можливості своєчасно виконати взяті на себе зобов'язання перед позивачем. Не надано відповідачем й доказів існування причинно-наслідкового зв'язку між завданими йому збитками та несвоєчасністю виконання зобов'язань перед позивачем.
Враховуючи вищевикладені обставини, суд апеляційної інстанції не приймає до уваги доводи апелянта щодо необґрунтованості висновків суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні клопотання про зменшення розміру заявлених до стягнення трьох процентів річних.
Відповідно, твердження скаржника про порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права під час прийняття оскаржуваного рішення не знайшли свого підтвердження, що зумовлює прийняття рішення про відмову у задоволенні апеляційної скарги та залишення оскаржуваного рішення без змін.
Згідно з статтею 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Європейський суд з прав людини в рішенні у справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України").
Тому інші доводи скаржника, що викладені в апеляційній скарзі, колегія суддів не бере до уваги, оскільки вони висновків суду не спростовують та з урахуванням всіх обставин даної справи, встановлених судом, не впливають на правильність вирішення спору по суті та остаточний висновок.
Статтею 276 ГПК України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Відтак, колегія суддів вважає, що наведені скаржником порушення допущені судом першої інстанції не знайшли свого підтвердження, а тому підстави для скасування рішення Господарського суду Одеської області від 22.08.2025 відсутні, що зумовлює залишення апеляційної скарги без задоволення, а оскаржуваного рішення без змін.
Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за апеляційний перегляд судового рішення покладаються на скаржника.
Керуючись ст.ст. 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів, -
Рішення Господарського суду Одеської області від 22.08.2025 по справі №916/3630/23(916/1878/25) залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
Постанова, згідно ст. 284 ГПК України, набуває законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного суду у випадках передбачених Господарським процесуальним кодексом України.
Повний текст постанови складено та підписано 01.12.2025.
Головуючий суддя Аленін О.Ю.
Суддя Богатир К.В.
Суддя Філінюк І.Г.