ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ
26 листопада 2025 року м. ОдесаСправа № 915/741/24
Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді: Аленіна О.Ю.
суддів: Богатиря К.В., Філінюка І.Г.
при секретарі судового засідання: Герасименко Ю.С.
За участю представників сторін:
від ТОВ “ГК “Нафтогаз Україна» - адвокат Бень В.Е.
від ОСББ “Юпітер 2017» - адвокат Цюпа В.П.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу
Товариства з обмеженою відповідальністю “Газопостачальна компанія “Нафтогаз Україна»
на рішення Господарського суду Миколаївської області від 25.08.2025 (складено та підписано 25.08.2025, суддя Коваль С.М.)
у справі №915/741/24
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Газопостачальна компанія “Нафтогаз Україна»
до Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку “Юпітер 2017»
про стягнення 916 782,91 грн
Товариство з обмеженою відповідальністю “Газопостачальна компанія “Нафтогаз Україна» звернулось до Господарського суду Миколаївської області із позовом до Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку “Юпітер 2017» в якому просило стягнути з відповідача на свою користь заборгованість у розмірі 916782 грн. 91 коп., з яких: 614403 грн. 67 коп. - основний борг; 87948 грн. 52 коп. - пеня, 36664 грн. 51 коп. - 3% річних, 177766 грн. 21 коп. - сума, на яку збільшився основний борг, з урахуванням індексу інфляції.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов укладеного між сторонами договору постачання природного газу в частині повної та своєчасної оплати вартості поставленого природного газу.
Рішенням Господарського суду Миколаївської області від 25.08.2025 по цій справі позов задоволено частково, стягнуто з відповідача на користь позивача грошові кошти у загальній сумі 161381 грн. 34 коп., з яких: 107026 грн. 52 коп. - основний борг; 1428 грн. - пеня, 6635 грн. 75 коп. - 3% річних, 33445 грн. 68 коп. - сума, на яку збільшився основний борг, з урахуванням індексу інфляції, а також грошові кошти на відшкодування витрат з оплати позовної заяви судовим збором у сумі 1936 грн. 57 коп., в решті позову відмовлено.
В мотивах оскаржуваного рішення суд першої інстанції зазначив, що з огляду на предмет позову у цій справ, зокрема стягнення заборгованості за спожитий газ за період з жовтня по грудень 2021, до спірних правовідносин підлягають застосуванню положення Закону України “Про особливості регулювання відносин на ринку природного газу та у сфері теплопостачання під час дії воєнного стану та подальшого відновлення їх функціонування», якими передбачено, що непогашена кредиторська заборгованість ОСББ за природний газ спожитий у жовтні-листопаді 2021 року з ресурсу постачальника "останньої надії", підлягає списанню в обліку такого постачальника в обсязі, що перевищує вартість природного газу, придбаного за ціною 7,42 тисячі гривень за 1000 метрів кубічних. Відтак, оскільки у ОСББ «Юпітер 2017» на момент набрання чинності даним Законом існувала непогашена заборгованість, позивач на виконання вимог вищезазначеного Закону повинен був перерахувати вартість спожитого та не сплаченого відповідачем газу.
З огляду на часткове задоволення позовних вимог про стягнення суми основного боргу, судом першої інстанції було самостійно здійснено розрахунок пені, трьох процентів річних та інфляційних втрат, а також зменшено заявлений позивачем до стягнення розмір пені.
Не погодившись із вказаними рішеннями до Південно-західного апеляційного господарського суду звернувся позивач з апеляційною скаргою в якій просить рішення Господарського суду Миколаївської області від 25.08.2025 у справі №915/741/24 в частині відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення основного боргу у сумі основного боргу у сумі основного боргу у сумі 507 377,15 грн, пені у сумі 86 520,52 грн, трьох процентів річних у сумі 30 028,76 грн, інфляційних втрат у сумі 144 320,53 грн та судового збору у сумі 9 064,82 грн - скасувати та прийняти в цій частині нове рішення, яким позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Україна» про стягнення заборгованості - задовольнити в повному обсязі.
Свої вимоги скаржник обґрунтовує тим, що оскаржуване рішення прийнято з неправильним застосуванням норм матеріального права та з порушенням норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, неповного з'ясуванням судом обставин, що мають значення для справи, виходячи з наступного:
- позивач є постачальником «останньої надії» діяльність якого чітко нормативними актами та не відноситься до категорії постачальників із спеціальними обов'язками, які мають право постачати газ по пільговим цінам та в подальшому отримують право на компенсацію економічно обґрунтованих витрат;
- позивач виконав взяті на себе договірні зобов'язання та поставив відповідачеві природний газ, в свою чергу, відповідач прийнявши природний газ без заперечень і застережень, використав його для задоволення своїх потреб, однак у порушення умов договору не оплатив його вартості;
- сторони укладаючи договір постачання природного газу за взаємною згодою визначили його умови на власний розсуд, зокрема й щодо відповідальності за невиконання або неналежне виконання умов Договору, а тому на переконання апелянта рішення суду першої інстанції в частині часткової відмови в стягненні основного боргу, пені, 3% річних та інфляційних втрат є безпідставним та таким, що не ґрунтуються на нормах права, які регулюють спірні правовідносини.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 15.10.2025 відкрито апеляційне провадження у цій справи та призначено справу до розгляду на 26.11.2025.
До суду апеляційної інстанції надійшов відзив на апеляційну скаргу в якому відповідач просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.
В обґрунтування своїх заперечень відповідач зазначає, що ОСББ шляхом самозабезпечення утримує системи автономного теплопостачання багатоквартирного будинку, що належать співвласникам на праві спільної сумісної власності у багатоквартирному будинку та використовує природний газ для забезпечення потреб мешканців багатоквартирного будинку, а не для реалізації отриманої теплової енергії.
Таким чином, як стверджує відповідач, у відносинах з позивачем він фактично виступає колективним побутовим споживачем природного газу для потреб та в інтересах співвласників багатоквартирного будинку.
У даному випадку, як вважає відповідач, апелянтом залишено поза увагою норми Закону України «Про особливості регулювання відносин на ринку природного газу та у сфері теплопостачання під час дії воєнного стану та подальшого відновлення їх функціонування», які підлягають застосуванню до спірних правовідносин.
За твердженням відповідача, позивач на виконання вимог вищезазначеного Закону України повинен був перерахувати вартість спожитого та не сплаченого відповідачем газу, однак самоусунувся від такого обов'язку. Відповідно, підставою настання негативних наслідків, у вигляді несвоєчасної сплата за спожитий газ, є бездіяльність саме позивача, який не виконав вимоги Закону та не надав ОСББ «Юпітер 2017» оновлені рахунки на оплату.
Під час судового засідання від 26.11.2025 представник апелянта підтримав доводи та вимоги за апеляційною скаргою та наполягав на її задоволенні.
Представник відповідача надав пояснення у відповідності до яких не погоджується із доводами та вимогами апеляційної скарги, просить залишити її без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.
Відповідно до ст. 240 ГПК України у судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини постанови.
Обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи на предмет їх юридичної оцінки господарським судом Миколаївської області та проаналізувавши застосування норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Відповідно до приписів ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Як вбачається з наявних матеріалів справи, ТОВ “Газопостачальна компанія “Нафтогаз України» (далі ? Позивач, Постачальник) відповідно до Постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (далі ? НКРЕКП) від 04.07.2017 № 880 здійснює ліцензійне постачання природного газу на території України.
За результатами державного конкурсу та відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 22.07.2020 № 917-р Товариство з обмеженою відповідальністю “Газопостачальна компанія “Нафтогаз України» визначено постачальником “останньої надії» на ринку природного газу.
У зв'язку з відсутністю постачання природного газу іншим постачальником оператором газотранспортної системи (далі ? Оператор ГТС) за участю операторів газорозподільних систем (далі ? оператори ГРМ) об'єми природного газу, спожитого відповідачем з 01.11.2021 автоматично включено до портфеля постачальника “останньої надії» ? Товариства з обмеженою відповідальністю “Газопостачальна компанія “Нафтогаз України», і відповідно, спожитий природний газ віднесено до об'ємів, поставлених позивачем.
На підтвердження факту включення відповідача до реєстру споживачів постачальника “останньої надії» та віднесення спожитого відповідачем газу до портфеля постачальника “останньої надії» з наведених вище підстав, позивачем було надано лист оператора ГТС від 06.12.2023 №ТОВВИХ-24-2434 та інформацію щодо споживачів, які були зареєстровані в Реєстрі споживачів постачальника “останньої надії» з ЕІС-кодом 56XQ000156HQR005 від оператора ГРМ (Форма №10) та відомості з інформаційної платформи Оператора ГТС щодо споживача.
Відповідно до пункту 1 розділу VI Правил постачання природного газу, затверджених постановою Національної комісії що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (НКРЕКП) від 30.09.2015 № 2496 (далі ? Правила), договір постачання природного газу постачальником “останньої надії» укладається у випадках, передбачених пунктом 3 розділу VI, з урахуванням вимог статей 205,633, 634, 641, 642 Цивільного кодексу України шляхом публічної оферти постачальника “останньої надії» та її акцептування споживачем через факт споживання газу за відсутності іншого постачальника.
Договір постачання природного газу постачальником “останньої надії» не потребує двостороннього підписання.
Договір постачання між постачальником “останньої надії» і споживачем вважається укладеним з дня, визначеного на інформаційній платформі оператора газотранспортної системи днем початку постачання природного газу споживачу в Реєстрі споживачів постачальника “останньої надії» відповідно до Кодексу газотранспортної системи.
Типовий договір постачання природного газу постачальником “останньої надії» затверджений постановою НКРЕКП від 30.09.2015 № 2501.
Згідно з п. 2.1. Договору Постачальник зобов'язується постачати природний газ Споживачу в необхідних для нього об'ємах (обсягах), а Споживач зобов'язується своєчасно сплачувати Постачальнику вартість природного газу у розмірі, строки та порядку, що визначені цим Договором.
Відповідно до пункту 4.3. Договору, Постачальник зобов'язаний надати Споживачу рахунок на оплату природного газу за цим Договором не пізніше 10 числа календарного місяця, наступного за місяцем постачання природного газу, в обумовлений між Постачальником і Споживачем спосіб (поштою за замовчуванням, через електронний кабінет споживача тощо - якщо Сторонами це окремо обумовлено).
Порядок здійснення оплати визначений пунктом 4.4. Договору, яким передбачено, що Споживач зобов'язаний оплатити вартість спожитого ним природного газу до закінчення календарного місяця, наступного за місяцем постачання природного газу.
Як свідчать наявні матеріали справи та не заперечується відповідачем, ТОВ “Газопостачальна компанія “Нафтогаз України» на виконання умов договору було поставлено, а відповідачем отримано природний газ в об'ємі 14,42406 тис.куб.м., натомість, відповідач свої договірні зобов'язання щодо оплати за отриманий природний газ у повному обсязі не виконав, що стало підставою для звернення позивача із даними позовом про стягнення заборгованості у сумі 614403,67 грн до суду.
Також, позивачем нараховано та заявлено до стягнення пеню, три проценти річних та інфляційні втрати.
Приймаючи оскаржуване рішення місцевий господарський суд дійшов висновку, що до спірних правовідносин підлягають застосуванню положення Закону України «Про особливості регулювання відносин на ринку природного газу та у сфері теплопостачання під час дії воєнного стану та подальшого відновлення їх функціонування», з огляду на що, позивач на виконання вимог вищезазначеного закону повинен був перерахувати вартість спожитого та не сплаченого відповідачем газу, за ціною 7,42 тисячі гривень за 1000 метрів кубічних, однак такий дій не вчинив.
Наведене, стало підставою для часткового задоволення позовних вимог, з урахуванням здійсненого перерахунку заборгованості судом першої інстанції.
Місцевий господарський суд також дійшов висновку про наявність підстав для зменшення заявленої до стягнення позивачем пені.
Колегія суддів дослідивши наявні матеріли справи, доводи та вимоги сторін, дійшла наступних висновків.
За змістом ст.11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини. Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч. 1 ст. 626 ЦК України).
Згідно з ст. 714 ЦК України за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов'язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов'язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання.
До договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін.
Згідно з частиною першою статті 12 Закону України "Про ринок природного газу" постачання природного газу здійснюється відповідно до договору, за яким постачальник зобов'язується поставити споживачеві природний газ належної якості та кількості у порядку, передбаченому договором, а споживач зобов'язується оплатити вартість прийнятого природного газу в розмірі, строки та порядку, передбачених договором. Постачання природного газу постачальником "останньої надії" здійснюється на підставі Типового договору, що затверджується Регулятором. Типовий договір постачання природного газу постачальником "останньої надії" може містити окремі умови для різних категорій споживачів. При цьому в межах кожної категорії споживачів договір постачання природного газу постачальником "останньої надії" є публічним.
Як вказано вище, пунктом 1 розділу VI Правил постачання природного газу, затверджених постановою НКРЕКП №2496 від 30.09.2015 (надалі - Правила №2496), передбачено, що договір постачання природного газу постачальником "останньої надії" укладається у випадках, передбачених пунктом 3 цього розділу, з урахуванням вимог статей 205, 633, 634, 641, 642 ЦК України шляхом публічної оферти постачальника "останньої надії" та її акцептування споживачем через факт споживання газу за відсутності іншого постачальника.
Отже, договір постачання природного газу постачальником "останньої надії" не потребує двостороннього підписання. Договір постачання між постачальником "останньої надії" і споживачем вважається укладеним з дня, визначеного на інформаційній платформі оператора газотранспортної системи днем початку постачання природного газу споживачу в Реєстрі споживачів постачальника "останньої надії" відповідно до Кодексу газотранспортної системи.
Постачальник "останньої надії" постачає природний газ споживачу протягом строку, який не може перевищувати 60 діб та триває до кінця календарного місяця, що настає за місяцем початку фактичного постачання природного газу споживачу постачальником "останньої надії".
Після закінчення цього строку постачальник "останньої надії" зобов'язаний припинити постачання природного газу споживачу. Постачальник "останньої надії" має право припинити постачання природного газу споживачу до закінчення вищезазначеного строку у разі невиконання цим споживачем обов'язку щодо повної та своєчасної оплати вартості природного газу, який постачається постачальником "останньої надії", відповідно до Типового договору постачання постачальником "останньої надії".
У зв'язку з відсутністю постачання природного газу іншим постачальником оператором газотранспортної системи за участю операторів газорозподільних систем об'єми природного газу, спожитого відповідачем у листопаді, грудні 2021, листопаді 2022 автоматично включено до портфеля постачальника «останньої надії» - ТОВ «Газопостачальна компанія «Нафтогаз України», і, відповідно, спожитий природний газ віднесено до об'ємів, поставлених позивачем.
Факт включення Відповідача до реєстру споживачів постачальника «останньої надії» та віднесення газу, спожитого Відповідачем, до портфеля постачальника «останньої надії» з наведених вище підстав підтверджується:
- інформацією щодо споживачів, які були зареєстровані в Реєстрі споживачів постачальника «останньої надії» з ЕІС-кодом 56XQ000156HQR005 (форма № 10) від оператора ГРМ;
- листом оператора ГТС №ТОВВИХ-24-2434 від 19.02.2024 та інформацією щодо остаточної алокації відборів споживача з ЕІС-кодом 56XQ000156HQR005.
З 08.11.2021 по 26.11.2021 позивач поставив відповідачу природний газ в об'ємі 13,02915 тис.куб.м., а з 29.11.2022 по 30.11.2022 в об'ємі 1,39491 тис.куб.м. Всього позивачем було поставлено відповідачу природного газу в об'ємі 14,42406 тис.куб.м.
Поставка та отримання природного газу в зазначених обсягах не заперечується та визначається відповідачем.
Щодо вартості поставленого позивачем та спожитого відповідачем природного газу, позивач зазначив, що вартість природного газу визначається шляхом множення об'ємів природного газу, на ціну природного газу, визначену відповідно до встановленого тарифу. З 1 жовтня 2021 ціна природного газу, що постачається постачальником «останньої надії» щоденно розраховується за формулою, наведеною в пункті 24 Порядку проведення конкурсу з визначення постачальника «останньої надії», затвердженого постановою КМ України №809 від 30 вересня 2015 в редакції Постанови КМ України №1102. Цією ж Постановою КМ України №1102 на період постачання з 1 жовтня по 30 листопада 2021 встановлено граничний розмір ціни природного газу для Бюджетних організацій, яка не може перевищувати 16,8 гривні за 1 куб. метр з урахуванням податку на додану вартість. Протягом жовтня-листопада 2021 розрахована за формулою ціна природного газу перевищувала 16,8 грн за 1 куб.метр, отже у цей період застосовується гранична ціна в 16,8 грн за 1 куб.метр.
Вирішуючи питання щодо застосування до спірних правовідносин положень Закону України «Про особливості регулювання відносин на ринку природного газу та у сфері теплопостачання під час дії воєнного стану та подальшого відновлення їх функціонування», колегія суддів зазначає таке.
За змістом ст. 1 Закону України "Про ринок природного газу" споживачем вважається фізична особа, фізична особа - підприємець або юридична особа, яка отримує природний газ на підставі договору постачання природного газу з метою використання для власних потреб, а не для перепродажу, або використання в якості сировини (п. 37 ч. 1). В цей же час, побутовим споживачем є фізична особа, яка придбаває природний газ з метою використання для власних побутових потреб, у тому числі для приготування їжі, підігріву води та опалення своїх жилих приміщень, що не включає професійну та комерційну діяльність (п. 23 ч. 1).
Таким чином, з наведеного вбачається, що чинне законодавство України до побутових споживачів природного газу відносить лише фізичних осіб, які використовують газ для власних побутових потреб. Натомість, фізичні особи-підприємці або юридичні особи вважаються непобутовими споживачами. Враховуючи правовий статус відповідача, зокрема те, що він є юридичною особою, в силу положень пункту 23 частини 1 статті 1 Закону України "Про ринок природного газу" він не належить до побутових споживачів.
Водночас колегія суддів вважає, що при вирішенні питання щодо вартості газу, поставленого позивачем, як постачальником "останньої надії", необхідно керуватися не лише суб'єктним статусом відповідача, але й особливостями цього статусу і законодавчими випадками встановлення ціни природного газу для ОСББ з урахуванням цих особливостей.
Так, правові та організаційні засади створення, функціонування, реорганізації та ліквідації об'єднань власників жилих та нежилих приміщень багатоквартирного будинку, а також особливості статусу цих об'єднань визначено Законом України "Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку".
За змістом ст. 1 цього Закону об'єднання співвласників багатоквартирного будинку (надалі - об'єднання) - це юридична особа, створена власниками квартир та/або нежитлових приміщень багатоквартирного будинку для сприяння використанню їхнього власного майна та управління, утримання і використання спільного майна.
Статтею 4 Закону України "Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку" передбачено, що об'єднання створюється для забезпечення і захисту прав співвласників та дотримання їхніх обов'язків, належного утримання та використання спільного майна, забезпечення своєчасного надходження коштів для сплати всіх платежів, передбачених законодавством та статутними документами.
Об'єднання створюється як непідприємницьке товариство для здійснення функцій, визначених законом. Порядок надходження і використання коштів об'єднання визначається цим Законом та іншими законами України.
Основна діяльність об'єднання полягає у здійсненні функцій, що забезпечують реалізацію прав співвласників на володіння та користування спільним майном співвласників, належне утримання багатоквартирного будинку та прибудинкової території, сприяння співвласникам в отриманні житлово-комунальних та інших послуг належної якості за обґрунтованими цінами та виконання ними своїх зобов'язань, пов'язаних з діяльністю об'єднання.
Об'єднання є неприбутковою організацією і не має на меті одержання прибутку для його розподілу між співвласниками.
Управління багатоквартирним будинком здійснює об'єднання через свої органи управління (ч.1 ст. 12 Закону України "Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку").
Відповідно до ч. 1 ст. 7 Закону України "Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку співвласники зобов'язані разом з іншим забезпечувати належне утримання та належний санітарний, протипожежний і технічний стан спільного майна.
Згідно з ст. 12 вказаного Закону витрати на управління багатоквартирним будинком включають, зокрема, витрати на оплату комунальних послуг стосовно спільного майна.
Аналіз наведених положень законодавства дає підстави дійти висновку, що ОСББ має особливий статус, відмінний від інших юридичних осіб, оскільки створюється та функціонує як непідприємницьке товариство згідно окремого спеціалізованого Закону України "Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку", має статус неприбутковості, та не є суб'єктом господарювання. Об'єднання не є фізичною особою чи фізичною особою-підприємцем, а як юридична особа воно не має свого власного споживання. Природний газ, що постачається в багатоквартирний будинок використовується задля функціонування спільного майна співвласників (зокрема, роботи індивідуального теплового пункту, котелень, тощо) та для задоволення побутових (спільно-побутових) потреб співвласників (теплопостачання, гарячого водопостачання і інше).
Також, у постанові від 27.05.2025 по cправі №916/2778/24 Верховний Суд дійшов висновку, що відповідач, як юридична особа, що створена шляхом об'єднання власників квартир, зокрема фізичних осіб, які у розумінні Закону України "Про ринок природного газу" є побутовими споживачами, споживаючи природний газ для вироблення теплової енергії виключно для забезпечення потреб таких осіб, є колективним побутовим споживачем.
Близька за змістом правова позиція щодо правового визначення юридичної особи, що створена шляхом об'єднання співвласників багатоквартирного будинку, за аналогією закону застосовано Верховним Судом у постановах від 30.11.2022 у справі № 916/3837/21, від 22.01.2025 у справі №916/1071/24 тощо.
Таким чином, у справі, що переглядається, відповідач задовольняючи потреби побутових споживачів самостійно шляхом самозабезпечення і у відносинах з Компанією (постачальником "останньої надії" за Типовим договором) фактично виступає колективним побутовим споживачем природного газу для потреб та в інтересах співвласників багатоквартирного будинку.
Відповідно до абзацу 3 пункту 1 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 29.07.2022 № 2479-ІХ "Про особливості регулювання відносин на ринку природного газу та у сфері теплопостачання під час дії воєнного стану та подальшого відновлення їх функціонування", який набрав законної сили 19.08.2022, непогашена на день набрання чинності цим Законом кредиторська заборгованість об'єднання співвласників багатоквартирного будинку, житлово-будівельного кооперативу, управителя багатоквартирного будинку або іншої уповноваженої співвласниками відповідно до законодавства особи, яка шляхом самозабезпечення утримує системи автономного теплопостачання багатоквартирного будинку, що належать співвласникам на праві спільної сумісної власності у багатоквартирному будинку, в їхніх інтересах укладає договір про постачання природного газу для роботи газових котелень (дахових, прибудованих та/або таких, що розташовані на прибудинковій території) для забезпечення потреб співвласників багатоквартирного будинку, за природний газ, спожитий у жовтні-листопаді 2021 року з ресурсу постачальника "останньої надії", підлягає списанню в обліку такого постачальника з дня набрання чинності цим Законом в обсязі, що перевищує вартість природного газу, придбаного за ціною 7,42 тисячі гривень за 1000 метрів кубічних.
Відтак умовою застосування вказаного Закону у контексті до спірних правовідносин у цій справі є наявність у ОСББ заборгованості перед постачальником "останньої надії".
Схожий правовий висновок щодо застосування абзацу 3 пункту 1 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 29.07.2022 № 2479-ІХ "Про особливості регулювання відносин на ринку природного газу та у сфері теплопостачання під час дії воєнного стану та подальшого відновлення їх функціонування", який набрав законної сили 19.08.2022 викладений Верховним Судом у постановах від 22.01.2025 у справі №916/1071/24, від 09.04.2025 у справі №916/847/24, від 03.04.2025 у справі №916/1530/24.
З огляду на те, що на момент набрання чинності Законом України "Про особливості регулювання відносин на ринку природного газу та у сфері теплопостачання під час дії воєнного стану та подальшого відновлення їх функціонування" за ОСББ обліковувалася заборгованість за спожитий впродовж жовтня-листопада 2021 року природний газ, до вказаного періоду необхідно застосувати положення даного Закону та обмежити ціну на газ 7,42 тисячі гривень за 1000 метрів кубічних.
А тому, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що вартість спожитого природного газу відповідачем у даній справі складає 107026 грн. 52 коп. відповідно до здійсненого судом розрахунку (14,42406 м.куб* (7,42 тисячі гривень за 1000 метрів кубічних) = 107026 грн. 52 коп.).
Судова колегія зазначає, що доводи апеляційної скарги не містять жодних заперечень щодо неможливості застосування до спірних правовідносин положень Закону України "Про особливості регулювання відносин на ринку природного газу та у сфері теплопостачання під час дії воєнного стану та подальшого відновлення їх функціонування".
В доводах скарги, апелянт обмежився лише посилання на необхідність виконання відповідачем умов типового договору, однак, колегія суддів зазначає, що ані судом, ані відповідачем по справі не ставиться під сумнів наявність заборгованості та обов'язок виконання умов договору, однак, у даному випадку діють законодавчі обмеження щодо вартості поставленого природного газу за певний період, що не було враховано позивачем під час виставлення рахунків.
При цьому, колегія суддів зауважує, що відповідач неодноразово звертався до позивача з листами з приводу здійснення перерахунку заборгованості з урахуванням вимог Закону України "Про особливості регулювання відносин на ринку природного газу та у сфері теплопостачання під час дії воєнного стану та подальшого відновлення їх функціонування", про що свідчать заяви від 30.01.2023 та 24.02.202. Однак, відповідачем такі запити залишено без задоволення, без зазначення об'єктивних причин неможливості застосування до спірних правовідносин положень вищевказаного Закону.
Щодо заявлених до стягнення пені, трьох процентів річних та інфляційних втрат, колегія суддів зазначає таке.
Частиною другою статті 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
При цьому застосування положень частини 2 статті 625 ЦК України не передбачає наявність вини боржника, оскільки згідно частини першої цієї ж статті боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Стягнення інфляційних і процентів річних, передбачених частиною другою статті 625 ЦК України, є способом компенсації майнових втрат кредитора, а не способом відшкодування шкоди (постанова Верховного Суду від 07.04.2020 у справі № 910/4590/19).
Верховний Суд неодноразово наголошував, що за змістом наведених норм закону нарахування інфляційних втрат та 3 % річних на суму боргу входять до складу грошового зобов'язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредитору (такий висновок міститься у постановах Верховного Суду від 19.06.2019 у справах № 703/2718/16-ц, № 646/14523/15-ц, від 04.10.2019 у справі № 915/880/18, від 26.09.2019 у справі № 912/48/19, від 18.09.2019 у справі № 908/1379/17).
Отже, право вимоги сплати суми інфляційних втрат та 3 % річних є правом кредитора, яким останній наділений в силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу.
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина 1 статті 612 ЦК України).
Як вже було вказано вище та підтверджується наявними матеріалами справи, відповідач не оплатив поставлений позивачем природний газ у строк, установлений умовами договору, тому допустив порушення зобов'язання.
Відповідно, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо обґрунтованості вимог ТОВ “Газопостачальна компанія “Нафтогаз Україна» про стягнення з відповідача пені, 3 % річних та інфляційних втрат.
Однак, з огляду на часткове задоволення позовних вимог про стягнення основного боргу, судом здійснено перерахунок пені, 3 % річних та інфляційних втрат і вони склали: пеня за період прострочення 01.01.2022-29.02.2024 в сумі 14273 грн. 39 коп.; 3 % річних за період прострочення 01.01.2022-29.02.2024 в сумі 6635 грн. 75 коп. та інфляційні втрати за період з січня 2022 року по лютий 2024 року (включно) склали суму 33445 грн. 68 коп.
Судова колегія перевіривши такий розрахунок місцевого господарського суду, дійшла висновку про те, що він є вірним та арифметично правильним, здійснений з урахуванням сум заборгованості та періодів прострочення.
Разом з цим, відповідно до ст. 230 ГК України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Згідно з ст. 233 ГК України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги ступінь виконання зобов'язання боржником, майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні, інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
У випадку якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі. Сторони можуть домовитися про зменшення розміру неустойки, встановленого актом цивільного законодавства, крім випадків, передбачених законом (частина друга статті 551 ЦК України). Розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення (частина третя статті 551 названого Кодексу).
Отже, у випадку нарахування неустойки, яка є явно завищеною, не відповідає передбаченим у пункті 6 статті 3, частині третій статті 509 та частинах першій, другій статті 627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права, суд має право її зменшувати.
Вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків), тощо.
Водночас, колегія суддів зазначає, що наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми як неустойку змінює її дійсне правове призначення. Оскільки неустойка має на меті, в першу чергу, стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов'язання та не може лягати непомірним тягарем для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора. Така правова позиція викладена в рішенні Конституційного Суду України від 11.07.2013 р. №7-рп/2013.
Приймаючи рішення про зменшення заявленої до стягнення пені, суд першої інстанції врахував те, що ОСББ “Юпітер 2017» є не прибутковою організацією, яка фінансується за рахунок платежів власників квартир. Поставлений за договором природний газ відповідачем використано для отримання теплової енергії для потреб населення. До того ж, допущені відповідачем прострочення хоч і носили систематичний характер, але суми прострочень та періоди їх погашення були незначними, а порушення відповідачем договірних зобов'язань не спричинило негативних наслідків господарській діяльності ТОВ “Газопостачальна компанія “Нафтогаз Україна».
Отже, місцевий господарський суд, зменшуючи розмір пені на 90 %, на підставі розгляду усіх обставин справи та оцінки зібраних у справі доказів, встановив наявність тих виняткових обставин, з якими законодавство пов'язує можливість зменшення розміру неустойки.
Суд апеляційної інстанції також вважає за необхідне зазначити, що у наявних матеріалах справи відсутні, а позивачем не надано, доказів на підтвердження понесення останнім збитків, внаслідок порушення відповідачем свого зобов'язання з оплати поставленого газу за договором. Також, відсутній й докази понесення позивачем значних негативних наслідків внаслідок порушення відповідачем свого зобов'язання з оплати поставленого газу.
Наведене вище у своїй сукупності, на переконання суду апеляційної інстанції, є винятковою обставиною, яка є підставою для зменшення розміру пені.
При цьому, колегія суддів зазначає, що законодавством не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій, дане питання вирішується господарським судом згідно з ст.86 ГПК України за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Також, відповідно до норм статей 73, 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи, між тим, під час вирішення даного спору, позивачем не надано, а відтак матеріали справи не містять доказів, які підтверджують ймовірність збитків або засвідчували наявність збитків у позивача, у зв'язку з несвоєчасним виконанням прийнятих на себе зобов'язань відповідачем.
До того ж, у даному випадку судом першої інстанції, під час зменшення розміру пені, враховано інтереси обох сторін, оскільки розмір пені зменшено на 90 %, а не взагалі звільнено відповідача від відповідальності.
Судова колегія також враховує, що у даному спорі судом першої інстанції також стягнуто з відповідача на користь позивача заявлені до стягнення три проценти річних та інфляційні втрати, а тому негативні для позивача наслідки, у вигляді несвоєчасного виконання відповідачем взятих на себе зобов'язань з оплати поставленого газу, були компенсовані, у тому числі за рахунок таких грошових коштів.
Враховуючи вищенаведене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про достатність підстав для зменшення заявленої позивачем до стягнення пені, оскільки, за даних обставин, присудження до стягнення із відповідача всього розміру пені матиме наслідком покладення на відповідача невиправданого тягаря.
Отже на думку апеляційного суду, зменшення судом першої інстанції заявленої позивачем до стягнення пені на 90 % повною мірою відповідає принципам справедливості, добросовісності та розумності.
Такий висновок суду не порушує балансу інтересів сторін та не суперечить загальним засадам цивільного законодавства, передбаченим статтею 3 Цивільного кодексу
Виходячи з того, що можливість використання судом права на зменшення розміру штрафних санкцій, як і визначення розміру, до якого вони підлягають зменшенню, законодавством віднесено на розсуд суду, та враховуючи установлені місцевим господарським судом обставини, колегія суддів погоджується з висновком суду про наявність підстав для зменшення пені.
Згідно з статтею 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Європейський суд з прав людини в рішенні у справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України").
Тому інші доводи скаржника, що викладені в апеляційній скарзі, колегія суддів не бере до уваги, оскільки вони висновків суду не спростовують та з урахуванням всіх обставин даної справи, встановлених судом, не впливають на правильність вирішення спору по суті та остаточний висновок.
Статтею 276 ГПК України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Відтак, колегія суддів вважає, що наведені скаржником порушення допущені судом першої інстанції не знайшли свого підтвердження, а тому підстави для скасування рішення Господарського суду Миколаївської області від 25.08.2025 відсутні, що зумовлює залишення апеляційної скарги без задоволення, а оскаржуваного рішення без змін.
Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за апеляційний перегляд судового рішення покладаються на скаржника.
Керуючись ст.ст. 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів, -
Рішення Господарського суду Миколаївської області від 25.08.2025 по справі №915/741/24 залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
Постанова, згідно ст. 284 ГПК України, набуває законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного суду у випадках передбачених Господарським процесуальним кодексом України.
Повний текст постанови складено та підписано 01.12.2025.
Головуючий суддя Аленін О.Ю.
Суддя Богатир К.В.
Суддя Філінюк І.Г.