28 листопада 2025 р. Справа № 520/8525/23
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Жигилія С.П.,
Суддів: Перцової Т.С. , Макаренко Я.М. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 10.06.2025 (суддя Ніколаєва О.В.; м. Харків) по справі № 520/8525/23
за позовом ОСОБА_1
до Військової НОМЕР_1
про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дій,
ОСОБА_1 (далі по тексту також - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Військової частини НОМЕР_2 (далі по тексту також - відповідач), в якій просив суд:
- визнати протиправною бездіяльність відповідач щодо ненарахування та невиплати позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 09.11.2018 по 22.03.2023 включно;
- зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 09.11.2018 по 22.03.2023 включно відповідно до вимог Постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» від 08.02.1995 №100.
Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначив, що відповідач до виключення зі списків особового складу та всіх видів забезпечення здійснював позивачу нарахування грошового забезпечення, а також нараховував, утримував та сплачував податки до бюджету та страхові внески до Пенсійного фонду. Із значеного, саме відповідач вважався роботодавцем, з яким позивач перебував у трудових відносинах до дня звільнення, а саме до 08.11.2018, а дата 08.11.2018 є датою звільнення позивача. Вказує, що на момент виключення його зі списків особового складу, зокрема - 08.11.2018, відповідачем не здійснено остаточного розрахунку з ним. Зазначає, що остаточний розрахунок з ним проведено відповідачем - 23.02.2022 (донарахування грошового забезпечення у вигляді індексації), тобто з порушенням строків встановлених статтею 116 Кодексу законів про працю України. На переконання позивача, зазначене - є підставою для відповідальності відповідача, передбаченої статтею 117 Кодексу законів про працю України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Харківський окружний адміністративний суд ухвалив рішення від 10 червня 2025 року яким відмовив у задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 .
Позивач не погодився з рішенням суду першої інстанції та подав апеляційну скаргу в якій, посилаючись на ухвалення рішення з порушенням судом норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 10.06.2025 року у справі №520/8525/23 та прийняти постанову, якою позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.
Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги позивач посилається на помилковість висновків суду першої інстанції та зазначає, що в межах цієї справи підлягають врахуванню норми статті 117 КЗпП України у редакції що діяла до 19.07.2022 року та відповідно врахуванню висновки Верховного Суду викладені у постанові від 28 червня 2023 року у справі №560/11489/22, які безпосередньо стосуються норм статті 117 КЗпП України у редакції що діяла до 19.07.2022 року, а на їх виконання підлягає встановленню: розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні; загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка не була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат".
На переконання позивача, доводи відповідача стосовно того, що фактичного звільнення позивача не відбулося, а мало місце переведення позивача у іншу військову частину для проходження військової служби, є безпідставними, оскільки відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_2 від 08.11.2018 року №367-ОС позивача з 08.11.2018 року було виключено зі списків особового складу військової частини, знято із усіх видів забезпечення, справи та посаду здав. Отже, відповідно до вищевказаного наказу позивач був звільнений з посади та виключений зі списків особового складу військового комісаріату, що вказує на припинення відносин між позивачем та відповідачем. Крім того, у зв'язку з виключенням позивача зі всіх видів забезпечення, у відповідача припинився обов'язок виплачувати позивачу грошове забезпечення.
Відповідач не реалізував своє процесуальне право подання відзиву на апеляційну скаргу. Відповідно до ч. 4 ст. 304 КАС України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Враховуючи подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, яке ухвалене в порядку спрощеного позовного провадження, справа розглядається в порядку письмового провадження, відповідно до приписів п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, за наявними у ній матеріалами.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши, в межах апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційну скаргу належить залишити без задоволення, з таких підстав.
Судом встановлено, що в період з 21.06.2014 по 08.11.2018 позивач проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_2 .
Згідно з наказом начальника НОМЕР_3 прикордонного загону Державної прикордонної служби України від 08.11.2018 №367-ос позивач з 08.11.2018 був виключений із списків Військової частини у зв'язку із вибуттям для подальшого проходження військової служби до НОМЕР_4 прикордонного загону Державної прикордонної служби України.
Відповідно до довідки Військової частини від 11.08.2021 № 249 позивачу у період з 01.12.2015 по 28.02.2018 виплачувалась індексація грошового забезпечення військовослужбовця, а саме: за період з 01.12.2015 по 30.04.2016 у розмірі 15,16 грн. поточної та 121,57 грн. фіксованої; у період з 01.12.2016 по 28.02.2017 у розмірі 64,00 грн. поточної; у період з 01.03.2017 по 30.04.2017 у розмірі 128,00 грн. поточної; у період з 01.05.2017 по 31.05.2017 у розмірі 134,72 грн. поточної; у період з 01.06.2017 по 30.08.2017 року у розмірі 200,40 грн. поточної; у період з 01.09.2017 по 30.11.2017 у розмірі 259,34 грн. поточної; у період з 01.12.2017 по 28.02.2018 у розмірі 334,78 грн. поточної.
Не погоджуючись з обчисленням відповідачем показника індексації грошового забезпечення позивача у період з 01.12.2015 по 08.11.2018, позивач звернувся з відповідною позовною заявою до Харківського окружного адміністративного суду.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 30.08.2021 у справі № 520/13899/21 у задоволенні позовних вимог щодо:
1) визнання протиправними дій військової частини НОМЕР_2 щодо застосування червня 2015 року як місяця за яким починається обчислення індексу споживчих цін (базового місяця) для розрахунку індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.12.2015 по 30.04.2016 включно
2) визнання протиправними дій військової частини НОМЕР_2 щодо застосування травня 2016 року як місяця за яким починається обчислення індексу споживчих цін (базового місяця) для розрахунку індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.05.2016 по 28.02.2018 включно;
3) зобов'язання військової частини НОМЕР_2 нарахувати і виплатити на користь ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01 12.2015 по 28.02.2018 включно із застосуванням місяця за яким починається обчислення індексу споживчих цін (базового місяця) для розрахунку індексації грошового забезпечення - січень 2008 року у сумі 82293,07 грн із одночасним відрахуванням 1,5% військового збору та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 «Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу» затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44;
4) визнання протиправною бездіяльності військової частини НОМЕР_2 щодо невиплати в повному розмірі індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01 03.2018 по 08.11.2018 включно із застосуванням щомісячної фіксованої індексації 4463,15 грн відповідно до абзаців 4, 6 пункту 5 «Порядку проведення індексації грошових доходів населення» затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078;
5) зобов'язання військової частини НОМЕР_2 нарахувати і виплатити на користь ОСОБА_1 щомісячну фіксовану індексацію грошового забезпечення 4463,15 грн за період з 01.03.2018 по 08.11 2018 включно у сумі 36895,34 грн відповідно до абзаців 4,6 пункту 5 «Порядку проведення індексації грошових доходів населення» затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07 2003 № 1078 із одночасним відрахуванням 1,5% військового збору та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 «Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу» затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01 2004 № 44;
5) зобов'язання військової частини НОМЕР_2 подати звіт про виконання судового рішення.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, позивач звернувся до Другого апеляційного адміністративного суду з відповідною апеляційною скаргою.
Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 23.02.2022 у справі № 520/13899/24 апеляційну скаргу задоволено частково. Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 30.08.2021 у справі № 520/13899/21 скасовано. Прийнято нове рішення, яким позов задоволено частково. Визнано протиправними дії Військової частини НОМЕР_2 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по 28.02.2018, з урахуванням січня 2008 року як базового місяця, а в період з 01.03.2018 по 08.11.2018 не врахування абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078. Зобов'язано Військову частину НОМЕР_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по 28.02.2018, з урахуванням січня 2008 року як базового місяця, а в період з 01.03.2018 по 08.11.2018 з урахуванням вимог абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078, та здійснити виплату з урахуванням виплачених сум. В іншій частині у позові відмовлено.
Таким чином, рішення набрало законної сили - 23.02.2022.
На виконання вказаного судового рішення відповідачем 23.03.2023 здійснено позивачу перерахунок та виплату донарахованого грошового забезпечення, що не заперечується відповідачем у справі.
Вважаючи, що відповідач має обов'язок здійснити виплату середнього заробітку за час затримки виплати грошового забезпечення за період з 09.11.2018 по 22.03.2023, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Відмовляючи в задоволенні вимог позивача суд першої інстанції виходив з того, що позивач не звільнявся з військової служби, а продовжив проходити військову службу та отримував грошове забезпечення, а тому відсутні правові підстави для застосування положень статтей 116, 117 КЗпП України.
Надаючи правову оцінку обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, враховуючи межі перегляду, передбачені ст. 308 КАС України, апеляційний суд зазначає таке.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25 березня 1992 року № 2232-XII (далі Закон № 2232-ХІІ), частиною першою статті 1 якого передбачено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
Згідно зі статтею 2 Закону № 2232-ХІІ військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 24 Закону № 2232-ХІІ початком проходження військової служби вважається день зарахування до списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) - для громадян, прийнятих на військову службу за контрактом, у тому числі військовозобов'язаних, які проходять збори, та резервістів під час мобілізації.
Згідно з частиною 1 статті 26 Закону № 2232-ХІІ звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється:
а) у запас, якщо військовослужбовці не досягли граничного віку перебування в запасі і за станом здоров'я придатні до військової служби або під час дії воєнного стану визнані військово-лікарськими комісіями непридатними за станом здоров'я до військової служби з переоглядом через 6-12 місяців;
б) у відставку, якщо військовослужбовці досягли граничного віку перебування в запасі або визнані військово-лікарськими комісіями непридатними за станом здоров'я до військової служби з виключенням з військового обліку.
Згідно з частиною 7 статті 26 Закону №2232-ХІІ звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Указом Президента України від 29.12.2009 №1115/2009 затверджено Положення про проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі України (надалі - Положення №1115/2009, у редакції, чинній на момент видання наказу начальника НОМЕР_3 прикордонного загону Державної прикордонної служби України від 08.11.2018 №367-ос).
Початок і закінчення проходження військової служби, строки військової служби, а також граничний вік перебування на військовій службі визначено Законом України «Про військовий обов'язок і військову службу» (п.6 Положення №1115/2009).
Відповідно до п.7 Положення №1115/2009 закінченням проходження громадянином військової служби вважається день, зазначений у наказі про виключення військовослужбовця зі списків особового складу Адміністрації Держприкордонслужби чи її розвідувального органу, регіональних управлінь, органів охорони державного кордону, загонів Морської охорони, навчальних закладів, науково-дослідних установ або органів (підрозділів) забезпечення Держприкордонслужби (далі - органи Держприкордонслужби) у зв'язку з його звільненням з військової служби в запас або у відставку, загибеллю (смертю), визнанням судом безвісно відсутнім або оголошенням померлим.
Згідно з п.12 Положення № 1115/2009 встановлення, зміна або припинення правових відносин військовослужбовців з державою, зокрема включення їх до списків особового складу органів Держприкордонслужби або виключення з таких списків, присвоєння та позбавлення військових звань, пониження та поновлення у військових званнях, призначення на посади та звільнення з посад, переміщення по службі, звільнення з військової служби, залишення на військовій службі понад граничний вік перебування на військовій службі, направлення за кордон, укладення та припинення (розірвання) контракту, продовження його строку тощо, оформлюється письмовими наказами на підставі документів, види та форма яких установлюються Адміністрацією Держприкордонслужби.
Пунктом 46 Положення № 1115/2009 встановлено, що у разі переміщення військовослужбовця по службі з одного органу Держприкордонслужби до іншого для дальшого проходження військової служби контракт про проходження військової служби не припиняється. За згодою сторін до контракту можуть бути внесені зміни, що засвідчуються підписами сторін контракту.
Відповідно до п. 121 Положення № 1115/2009 вибуття військовослужбовця до нового місця служби здійснюється після надходження до органу Держприкордонслужби витягу з наказу або письмового повідомлення про його призначення на посаду чи зарахування у розпорядження начальника відповідного органу Держприкордонслужби, в тому числі доведеного технічними засобами передачі інформації. Виключення військовослужбовця зі списків особового складу органу Держприкордонслужби здійснюється після здавання ним посади, але не пізніше ніж через місяць від дня одержання органом витягу з наказу або іншого письмового повідомлення про переміщення військовослужбовця по службі.
Відповідно до пункту 292 Положення № 1115/2009 передбачено, що наказ про звільнення військовослужбовця з військової служби видається відповідною посадовою особою. Перебування військовослужбовця у відпустці чи його тимчасова непрацездатність не є підставою для затримки видання такого наказу.
Після надходження до органу Держприкордонслужби витягу з наказу начальника органу Держприкордонслужби вищого рівня або письмового повідомлення зазначеного органу про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу начальника органу Держприкордонслужби, в якому військовослужбовець проходить військову службу, про його звільнення військовослужбовець здає в установлені строки посаду, з ним проводиться розрахунок, військовослужбовець виключається із списків особового складу органу Держприкордонслужби і направляється на військовий облік до районного (міського) військового комісаріату за обраним місцем проживання.
Таким чином, початком проходження військової служби для громадян, прийнятих на військову службу за контрактом, вважається день зарахування до списків особового складу військової частини, а закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини у порядку, встановленому положенням про проходження військової служби громадянами України.
Відповідно до пункту 293 Положення № 1115/2009 особа, звільнена з військової служби, на день виключення із списків особового складу органу Держприкордонслужби розраховується за всіма видами належного їй на день звільнення матеріального та грошового забезпеченням.
У разі спору про розмір сум, належних військовослужбовцю при звільненні, йому в день виключення із списків особового складу виплачується сума, не оспорювана керівництвом органу Держприкордонслужби, у якому проходив службу цей військовослужбовець.
Згідно зі статтею 1 Конвенції Міжнародної організації праці від 01 липня 1949 року № 95 «Про захист заробітної плати», ратифікованої Україною 30 червня 1961 року, незалежно від назви оплати праці і методу її обчислення, будь-яку винагороду або заробіток, які можуть бути обчислені в грошах, і встановлені угодою або національним законодавством, що їх роботодавець повинен заплатити працівникові за працю, яку виконано чи має бути виконано, або за послуги, котрі надано чи має бути надано.
Статтею 12 Конвенції установлено, що коли минає термін трудового договору, остаточний розрахунок заробітної плати, належної працівнику, має бути проведено відповідно до національного законодавства, колективного договору чи рішення арбітражного органу, або - коли немає такого законодавства, угоди чи рішення - в розумний термін з урахуванням умов контракту.
У спірних правовідносинах повинні застосовуватись не тільки норми спеціального законодавства, але й трудового.
Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 07.05.2002 за № 8-рп/2002 (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов'язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, встановивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми Кодексу Законів про працю України, у якому визначені основні трудові права працівників.
Верховний Суд, зокрема і в справах цієї категорії, неодноразово висловлював правову позицію про те, що за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство може застосовуватися у випадках, коли норми спеціального законодавства не регулюють спірних правовідносин або коли про це зазначено у спеціальному законі.
Непоширення норм КЗпП України на військовослужбовців стосується передусім порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення), а також порядку вирішення спорів щодо оплати праці.
Однак питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців зі служби (зокрема, затримку виплати грошового забезпечення) не врегульовані положеннями спеціального законодавства. Такі питання врегульовані КЗпП України.
З огляду на викладене, у зв'язку з відсутністю в спеціальному законодавстві, яке регулює оплату праці військовослужбовців, норм, які встановлюють відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику при звільненні всіх належних сум, до правовідносин, які виникають під час звільнення з військової служби, допустимим є застосування норм статей 116 та 117 КЗпП України як таких, що є загальними.
Так, положеннями ст.47 Кодексу законів про працю у редакції до внесення змін Законом України від 01.07.2022 № 2352-ІХ визначалось, що власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу. У разі звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу він зобов'язаний також у день звільнення видати йому копію наказу про звільнення з роботи. В інших випадках звільнення копія наказу видається на вимогу працівника.
Утім, згідно з ч.1 ст.47 Кодексу законів про працю у редакції Закону України від 01.07.2022 №2352-ІХ роботодавець зобов'язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (стаття 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.
Статтею 116 КЗпП України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) визначено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Згідно із ст. 117 КЗпП України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 № 2352-1Х стаття 117 була викладена у такій редакції: "У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті".
Системний аналіз викладених правових норм дозволяє стверджувати, що передбачений ч. 1 ст. 117 КЗпП України обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у ст. 116 КЗпП України.
У цьому контексті Верховний Суд у постанові від 21 лютого 2024 року у справі № 520/1897/22 підкреслив, що приписи частини першої статті 116, частини першої статті 117 КЗпП України установлюють загальне правило, згідно з яким у випадку звільнення працівника власник або уповноважений ним орган зобов'язаний виплатити йому всі належні суми у день звільнення, а якщо в указаний строк цього не було зроблено з вини власника або уповноваженого ним органу, то підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь затримки до дня фактичного розрахунку.
Межі дії диспозиції частини першої статті 117 КЗпП України визначені її гіпотезою, яка указує на умови, за наявності яких вступає в дію правило про виплату середнього заробітку за весь час затримки до дня фактичного розрахунку.
Обставини, з настанням яких необхідно здійснювати це правило, пов'язані з фактами звільнення працівника та невиплатою йому з вини власника або уповноваженого ним органу належних сум у день звільнення.
Верховний Суд наголосив, що ці обставини не зазнали змін внаслідок унесення змін до статей 116, 117 КЗпП України Законом України від 01 липня 2022 року №2352-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин».
Відповідно до обставин цієї справи, на підставі наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 від 08.11.2018 № 367-ОС позивача виключено зі списків особового складу ІНФОРМАЦІЯ_1 та всіх видів забезпечення, проте при цьому позивача переведено до НОМЕР_4 прикордонного загону Державної прикордонної служби України, тобто переміщено на інше місце служби.
Отже, після виключення з ІНФОРМАЦІЯ_1 позивач продовжив проходження служби у НОМЕР_4 прикордонному загоні Державної прикордонної служби України.
Варто наголосити, що виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини саме по собі не свідчить про закінчення проходження ним військової служби. Таке виключення може бути зумовлене переведенням до іншої частини, зміною місця проходження служби або іншим адміністративним переміщенням.
Натомість лише виключення зі списків особового складу військової частини у зв'язку із звільненням у запас чи відставку, смертю, визнанням безвісно відсутнім чи оголошенням померлим підтверджує закінчення проходження військової служби.
Тобто, переміщення позивача по службі, в спірному випадку переведення до нового місця служби, не є звільненням у розумінні КЗпП України.
У цій справі встановлено, що на момент виникнення спірних правовідносин військова служба позивача не була завершена, він не був звільнений з військової служби, а продовжував виконувати свої службові обов'язки на новому місці служби.
Відтак, фактичні обставини справи не відповідають змісту частини першої статті 117 КЗпП України, яка передбачає відповідальність за затримку розрахунку саме при звільнення працівника, а тому ця норма не може бути застосована до спірних правовідносин. Поширення дії вказаної норми на випадок, який має місце у цій справі, протирічило б її змісту, сфері її дії й меті запровадження.
В обсязі установлених обставин справи у системному зв'язку з відповідним правовим регулюванням спірних правовідносин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для виплати військовою частиною НОМЕР_2 ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України за період з 09.11.2018 по 22.03.2023.
Аналогічна правова позиція висвітлена Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постанові від 26 червня 2025 року у справі № 400/8927/23, де судом встановлено, що на момент виникнення спірних правовідносин військова служба позивача не була завершена, він не був звільнений з військової служби, а продовжував виконувати свої службові обов'язки на новому місці служби. Відтак, фактичні обставини справи не відповідають гіпотезі частини першої статті 117 КЗпП, яка передбачає відповідальність за затримку розрахунку саме при звільненні працівника, а тому ця норма не може бути застосована до спірних правовідносин. Поширення дії вказаної норми на випадок, який має місце у цій справі, протирічило б її змісту, сфері її дії й меті запровадження.
В обсязі встановлених обставин справи у системному зв'язку з відповідним правовим регулюванням спірних правовідносин, суд касаційної інстанції погодився з висновком суду апеляційної інстанції про відсутність підстав для виплати військовою частиною позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку відповідно до частини першої статті 117 КЗпП за період з 01.04.2018 до 19.06.2023.
Таким чином, у розглядуваній ситуації відповідач не може нести відповідальність передбачену статтею 117 КЗпП щодо виплати позивачу середнього заробітку (грошового забезпечення) за час затримки розрахунку при звільненні, оскільки звільнення позивача з військової служби не відбулося. Питання відповідальності за несвоєчасну виплату заробітної плати (грошового забезпечення) без фактичного звільнення положеннями статі 117 КЗпП не регламентуються.
З урахуванням наведеного, суд першої інстанції дійшов правильних висновків відмовляючи позивачу у задоволенні позову.
Відповідно до ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Згідно з ч. 1 ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку та ухвалив законне і обґрунтоване судове рішення, з дотриманням норм матеріального і процесуального права.
Доводи апеляційної скарги встановлених обставин справи та висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.
Керуючись ст.ст. 229, 241, 243, 250, 308, 310, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 327-329 Кодексу адміністративного судочинства України суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 10.06.2025 по справі № 520/8525/23 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя С.П. Жигилій
Судді Т.С. Перцова Я.М. Макаренко