Провадження № 33/821/547/25 Справа № 712/7602/25 Категорія: ч. 1 ст. 130 КУпАП Головуючий у І інстанції Пронька В. В. Доповідач в апеляційній інстанції Люклянчук В. Ф.
24 листопада 2025 року м. Черкаси
Суддя судової палати з розгляду кримінальних справах Черкаського апеляційного суду Люклянчук В.Ф., розглянувши апеляційну скаргу захисниці Демиденко М.В. в інтересах ОСОБА_1 на постанову судді Соснівського районного суду м. Черкаси від 18 вересня 2025 року, якою
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, який є пенсіонером, проживає за адресою: АДРЕСА_1 ,
притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 130 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі 1000 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 17000 гривень, з позбавленням права керування транспортними засобами строком 1 рік
З постанови судді вбачається, що 28 травня 2025 року о 16 год. 45 хв. у м. Черкаси, вул. Байди Вишневецького, 32, водій ОСОБА_1 , 29.001.1964 року народження, керував транспортним засобом Toyota Highlander, д.н.з. НОМЕР_1 , з явними ознаками алкогольного сп'яніння: запах алкоголю з порожнини рота, різка зміна забарвлення шкірного покриву обличчя. Від проходження медичного огляду на стан алкогольного сп'яніння на місці зупинки транспортного засобу та в медичному закладі відмовився, чим порушив вимоги п.2.5 Правил дорожнього руху (далі ПДР), за що відповідальність передбачена ч.1 ст.130 КУпАП.
В апеляційній скарзі захисниця просить скасувати вищевказану постанову та закрити провадження у справі, у зв'язку з відсутністю в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення.
З огляду на положення ст. 35 Закону України «Про Національну поліцію» (далі - Закон) приводить доводи щодо безпідставності зупинки транспортного засобу під керуванням ОСОБА_1 .
Вважає, що матеріали справи не містять належних та допустимих доказів обставин порушення водієм ОСОБА_1 таких положень ПДР, які б відповідно до ст.35 Закону давали право працівникам поліції здійснити законну зупинку транспортного засобу під керуванням останнього.
Внаслідок чого, переконана, що оскільки зупинка ОСОБА_1 була здійсненна без законних на те підстав, з порушенням норм п.4 ч. 1, ч.2 ст. 31 та ч. 3 ст. 35 Закону, всі подальші докази, отримані в результаті такої незаконної зупинки - також є незаконними.
З цього приводу посилається на рішення Касаційного адміністративного суду України.
В обґрунтування апеляційних вимог, посилається на «Інструкцію про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів що знижують увагу та швидкість реакції від 09 листопада 2015 року №1452/735 (далі - Інструкція) та Порядок направлення водіїв транспортних засобів для проведення огляду з метою виявлення стану алкогольного наркотичного чи іншого сп'яніння або перебуванню під впливом лікарських препаратів що знижують увагу та швидкість реакції проведення такого огляду від 17 грудня 2008 року №1103 (далі - Порядок).
Оспорює наявність у ОСОБА_1 ознак алкогольного сп'яніння, котрі є підставою для проведення огляду на стан сп'яніння.
Зазначає, що з відеозапису чітко вбачається, що під час спілкування ОСОБА_1 поводив себе адекватно, відповідав на запитання поліцейських та виконував їхні вимоги, рухи його тіла теж були адекватними, тобто в цілому його поведінка відповідала обстановці.
Вказує, що з відеозапису також вбачається, що час, коли було виписано направлення на огляд не співпадає з часом, який міститься в матеріалах справи.
Зауважує, що лікар наркологічного диспансеру, який проводив огляд, не пропонував ОСОБА_1 надати іншу біологічну речовину на дослідження, чим позбавив останнього довести відсутність наявності в організмі будь-яких заборонених речовин, які знижують увагу та швидкість реакції.
Стверджує, що в матеріалах справи відсутні: акт огляду водія поліцейськими, направлення в наркологічний диспансер. Більш того в протоколі про адміністративне правопорушення, в графі свідки, зазначені не свідки, а надписи 1. б/к 474046 та 2. б/к 472486, що не передбачено жодною нормою законодавства.
Вважає, що всі докази, подані органом Національної поліції на підтвердження винуватості ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення є недопустимими та неналежними, оскільки вони зібрані з порушенням установленого законом порядку, а також внаслідок істотного порушення прав та свобод особи, яка притягується до адміністративної відповідальності.
Заслухавши пояснення ОСОБА_1 та його захисниці Демиденко М.В., які підтримали апеляційні вимоги та надали пояснення аналогічні їхньому змісту, перевіривши матеріали справи, вважаю, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з таких підстав.
Відповідно до вимог ст. 245 КУпАП завданням провадження в справах про адміністративні правопорушення є всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи та вирішення її в точній відповідності з законом.
Згідно з ст. 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Даних вимог закону суддею було дотримано.
У відповідності до диспозиції ч. 1 ст. 130 КУпАП, встановлена адміністративна відповідальність не тільки за керування транспортними засобами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або за передачу керування транспортним засобом особі, яка перебуває в стані такого сп'яніння, а й за відмову особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.
Відповідно до п. 2.5 ПДР водій повинен на вимогу працівника поліції пройти в установленому порядку медичний огляд для визначення стану алкогольного сп'яніння, впливу наркотичних чи токсичних речовин.
Винуватість ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, підтверджується протоколом про адміністративне правопорушення серії ААД №704593 від 28 травня 2025 року, в якому приведені обставини вчиненого правопорушення.
Апеляційний суд визнає, що цей протокол відповідає вимогам ст. 256 КУпАП.
У відповідності до національного законодавства, протокол про адміністративне правопорушення, в силу положень статті 251 КУпАП, є предметом оцінки суду в якості доказу вчинення такого правопорушення при розгляді судом справи про притягнення особи до адміністративної відповідальності.
З урахуванням правової позиції, викладеній в рішенні ЄСПЛ по справі «Карелін проти російської федерації» протокол про адміністративне правопорушення не може визнаватись автоматично недопустимим доказом, а підлягає оцінці із сукупністю з іншими доказами.
Зазначені у протоколі обставини підтверджуються дослідженими суддею суду першої інстанції такими доказами.
Рапортом поліцейського взводу № 2 роти № 3 БУПП в Черкаській області ДПП капрала поліції Чорновола М. від 28.05.2025.
Направленням на огляд водія транспортного засобу з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції від 28.05.2025.
Висновком № 202, щодо результатів медичного огляду з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції від 28.05.2025, згідно з яким водій відмовився проходити огляд у лікаря-нарколога.
З письмових пояснень ОСОБА_1 вбачається, що 28.05.2025, рухаючись на автомобілі Toyota Highlander, д.н.з. НОМЕР_1 він був зупинений працівниками поліції, безпідставно затриманий та доставлений до наркологічного диспансеру. Алкоголь не вживав, ПДР не порушував.
З показань свідка ОСОБА_2 , який є лікарем КП «ЧОПНД», наданим в судових засіданнях у судах першої та апеляційної інстанції, вбачається що 28.05.2025 він проводив освідування ОСОБА_1 , котрий близько 16 год. 00 хв. був доставлений до медичного закладу працівниками поліції для проходження огляду на стан сп'яніння. Однак від огляду той відмовився, причини відмови не повідомляв. Водночас, цього ж дня, о 18 год. 55 хв., ОСОБА_1 звернувся до закладу повторно вже за власною ініціативою (самозверненням), з адвокатом, та здав зразок сечі, за результатами якого було встановлено діагноз - «тверезий». Таким чином, у матеріалах справи наявні два різні медичні висновки. Чому при першому огляду ОСОБА_1 не здав біологічні зразки пояснити не може. У присутності поліцейський він розпочав огляд особи, але у подальшому той відмовився від огляду і він його припинив.
Також суд першої інстанції надав належний аналіз відеозаписам з нагрудної камери поліцейського, на якому зафіксовано подію правопорушення та відмову ОСОБА_1 від проходження огляду на стан алкогольного сп'яніння.
Порядок огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції від проходження встановлюється ст. 266 КУпАП, а також Інструкцією про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного. наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції (далі - Інструкція).
Встановленим порядком визначено, що водій має на право не погодитись на проведення огляду на стан сп'яніння поліцейським з використанням спеціальних технічних засобів, а також не погодитись з його результатами.
У такому випадку водій зобов'язаний пройти відповідний огляд у закладі охорони здоров'я.
Отже тільки незгода водія на проведення огляду на стан сп'яніння поліцейським з використанням спеціальних технічних засобів не тягне за собою адміністративну відповідальність.
Правовий аналіз ст. 130 КУпАП та п. 2.5 ПДР України дає підстави стверджувати про можливість притягнення особи до адміністративної відповідальності за відмову від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння, лише утому випадку, коли така відмова висловлена цієї особою, або дії, бездіяльність (невиконання законних розпоряджень працівників поліції чи вимог інструкції з експлуатації спеціального технічного засобу тощо) особи фактично спрямовані на відмову від проходження такого огляду.
В обох випадках відмова від проходження огляду на стан сп'яніння повинна бути зафіксована належним чином та бути явною, очевидною.
Повертаючись до обставин цієї справи, слід зауважити, що суд першої інстанції надав аналіз відеозапису доданому до протоколу про адміністративне правопорушення, яким зафіксовано, що ОСОБА_1 погодився пройти медичний огляд на стан сп'яніння у медичному закладі.
Затим, прибувши до цього закладу, під час обстеження, проведеного лікарем з використанням технічного засобу для визначення наявності або вимірювання вмісту етилового спирту у видихуваному повітрі, було встановлено позитивний результат, як випливає з відеозапису такого огляду, висловленого лікарем - 0,5 ‰.
У подальшому лікарем було запропоновано використати інший технічний засіб з метою перевірки стану ОСОБА_1 .. Утім такі спроби були невдалі. Після чого ОСОБА_1 повідомив, що відмовляється від огляду та лікар припинив здійснення відповідної процедури огляду.
Наведене свідчить, що ОСОБА_1 свідомо відмовився від огляду на стан алкогольного сп'яніння, чим не дотримавася вимог п. 2.5 ПДР
Та обставина, що ОСОБА_1 пропонував здати біологічне середовище, з метою його лабораторної діагностики, не спростовує правильний висновок суду про вчинення ним адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП.
Щодо цього апеляційний суд враховує, що ОСОБА_1 добровільно, з метою не отримання висновку лікаря за результатами проведеного огляду, відмовився від подальшого його проведення.
Отже, працівниками патрульної поліції, а також суддею при розгляді справи в суді, зазначені дії ОСОБА_1 правильно були оцінені, як відмова від проходження огляду на стан алкогольного сп'яніння.
Доводи захисника про незаконність зупинки транспортного засобу під керуванням ОСОБА_1 були предметом перевірки судом першої інстанції та визнані безґрунтовними.
Водночас апеляційний суд відзначає, що всупереч доводам апелянта, не є предметом доказування у справі за ст. 130 КУпАП підстава зупинки транспортного засобу, оскільки ці обставини не мають істотного значення для правильного вирішення справи.
Слід відзначити, що захисник в апеляційній скарзі приводить нерелевантну практику Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, оскільки в ній йде мова про розгляду справи посадовою особи уповноваженого підрозділу Національної поліції справи про адміністративне правопорушення у сферах забезпечення безпеки дорожнього руху та паркування транспортних засобів.
Доводи апелянта щодо не підтвердження факту керування його підзахисним транспортним засобом у стані алкогольного сп'яніння повністю спростовуються фактичними даними відеозапису події, відповідно до яких ОСОБА_1 не заперечував обставини керування ним транспортним засобом.
Інші доводи апелянта не вказують на істотні порушення законодавства, що перешкодили чи могли перешкодити суду винести закону та обґрунтовану постанову.
Апеляційним переглядом встановлено, що суддею районного суду відповідно до ст. 252 КУпАП, оцінені докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
Апеляційний суд погоджується з вказаною оцінкою наведених доказів.
З урахуванням викладеного, апеляційний суд вважає, що відсутні передбачені законом підстави для скасування постанови судді та закриття провадження по справі відповідно до вимог п. 1 ст.247 КУпАП.
Керуючись ст. 294 КУпАП
Апеляційну скаргу захисниці Демиденка М.В. в інтересах ОСОБА_1 залишити без задоволення, постанову судді Соснівського районного суду м. Черкаси від 18 вересня 2025 року про накладення адміністративного стягнення на ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 130 КУпАП - без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно, є остаточною й оскарженню не підлягає.
Суддя В.Ф. Люклянчук