Номер провадження 22-ц/821/1867/25Головуючий по 1 інстанції
Справа №709/1177/25 Категорія: 304090000 Кваша І. М.
Доповідач в апеляційній інстанції
Гончар Н. І.
28 листопада 2025 року м. Черкаси
Черкаський апеляційний суд у складі колегії суддів:
Гончар Н.І., Сіренка Ю.В., Фетісової Т.Л.
учасники справи:
позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр»;
відповідач - ОСОБА_1 ;
особа, яка подає апеляційну скаргу - ОСОБА_1
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Чорнобаївського районного суду Черкаської області від 07 серпня 2025 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитними договорами,
Товариство з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» (далі по тексту ТОВ «Коллект Центр») звернулося в суд з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитними договорами.
Позовна заява обґрунтовується тим, що 27.09.2021 року між ОСОБА_1 та ТОВ «Мілоан» було укладено договір про споживчий кредит № 4347395 (індивідуальна частина), за умовами якого, позивач отримав кредит у сумі 5000,00 грн., шляхом переказу на картковий рахунок, строком на 30 днів, зі сплатою комісії за надання кредиту та відсотків за його користуванням. Строк кредиту до 27.10.2021 року. Розмір процентів за користування кредитом складає 1875,00 грн., які нараховуються за ставкою 1,25 % від фактичного залишку кредиту за кожен день користування кредитом.
27.09.2021 року між ОСОБА_1 та ТОВ «Мілоан» було укладено договір про споживчий кредит № 101711915 (індивідуальна частина), за умовами якого, позивач отримав кредит у сумі 3000,00 грн., шляхом переказу на картковий рахунок, строком на 30 днів, зі сплатою комісії за надання кредиту та відсотків за його користуванням. Строк кредиту до 27.10.2021 року. Розмір процентів за користування кредитом складає 9,00 грн., які нараховуються за ставкою 0,01 % від фактичного залишку кредиту за кожен день користування кредитом.
Договори були укладені в електронній формі в особистому кабінеті позичальника, що створений в інформаційно-телекомунікаційній системі кредитодавця та доступний через його сайт та/або мобільний додаток.
Надалі ТОВ «Мілоан» відступило право грошової вимоги до відповідача за вказаними договорами ТОВ «Вердикт Капітал», а ТОВ «Вердикт Капітал», в свою чергу, відступило право грошової вимоги позивачу на підставі договорів факторингу.
ОСОБА_1 не виконав свої зобов'язання за кредитними договорами, що призвело до виникнення заборгованості за договором № 4347395 від 27.09.2021 року в сумі 32875,00 грн., з яких 5000,00 - за тілом кредиту, 27375,00 грн. - за нарахованими процентами на дату відступлення права вимоги - 27375,00 грн, за комісіями - 500,00 грн.; за договором № 101711915 від 27.09.2021 року в сумі 17709,00 грн, з яких 3000,00 - за тілом кредиту, 27375,00 грн. - за нарахованими процентами на дату відступлення права вимоги - 14709,00 грн.
В зв'язку з вищевикладеним Товариство просило стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за договорами про споживчий кредит № 4347395 та № 101711915 від 29.09.2021 року у розмірі 50584,00 грн., судовий збір у сумі 3028,00 грн. та витрати на правову допомогу у сумі 16000,00 грн.
Рішенням Чорнобаївського районного суду Черкаської області від 07 серпня 2025 року позов ТОВ «Коллект Центр» задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства заборгованість за договорами № 4347395 та № 101711915 від 27.09.2021 року, укладеними між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 у розмірі 50084,00 грн., судові витрати в розмірі 4422,40 гривень, а всього 54506,40 грн.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким частково задовольнити позовні вимоги ТОВ «Коллект Центр», а саме в частині стягнення заборгованості за тілом кредиту в розмірі 8000,00 грн., в іншій частині позовних вимог відмовити. Стягнути з позивача на користь відповідача витрати по сплаті судового збору в розмірі 3633,60 грн.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги вказує, що суд першої інстанції не з'ясував усіх обставин, що мають значення для справи, в результаті чого рішення ухвалене з порушенням норм матеріального і процесуального права та не відповідає фактичним обставинам справи й вимогам чинного законодавства України.
Відповідно до п.п. 4,5 ст. 8 ЗУ «Про споживче кредитування» максимальний розмір денної процентної ставки не може перевищувати 1%. Тобто, кредитодавцем на момент укладення договорів № 4347395 та № 101711915 було порушено норми чинного законодавства України в частині денної процентної ставки нарахування відсотків.
Загальна сума тіла кредиту за вищевказаними кредитними договорами укладеними між ОСОБА_1 та ТОВ «Мілоан» становить 8000,00 грн. А нарахована сума заборгованість за користуванням кредитами, на дату відступлення права вимоги, як зазначає позивач у позові, становить 42084,00 грн., що значно перевищує розмір подвійної ставки суми отриманих кредитів.
Також, позивачем не надано первинних бухгалтерських та платіжних документів, якими б підтверджувалися перерахуванні коштів за договорами, оскільки згідно правової позиції, яка висловлена у постанові ВС від 30.01.2018 року № 161/16891-15, банк зобов'язаний доводити отримання позичальником грошових коштів у розмірі та на умовах, встановлених договором, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір за допомогою первинних документів, оформлених відповідно до ст. 9 ЗУ «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність».
Разом з тим судом першої інстанції не було прийнято до уваги той факт, що ОСОБА_1 має посвідчення учасника бойових дій, є особою з інвалідністю 3 групи та має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни за інвалідністю внаслідок війни. А тому, апелянт вважає, що має законне право бути звільнений від сплати відсотків за користування кредитними договорами.
ТОВ «Коллект Центр» подало до суду відзив на апеляційну скаргу в якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Чорнобаївського районного суду Черкаської області - залишити без змін.
Вважає, що судом першої інстанції не допущено порушень норм матеріального та процесуального права, а дана справа в цілому розглянута з повним з'ясуванням фактичних обставин справи. Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, внаслідок чого дійшов обґрунтованого висновку про часткове задоволення позовних вимог ТОВ «Коллект Центр».
Заслухавши доповідь судді-доповідача, вивчивши та обговоривши наявні докази по справі, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах вимог та доводів апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов таких висновків.
Частиною третьою статті 3 ЦПК України визначено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Оскаржуване рішення суду не повністю відповідає вказаним вимогам.
Відповідно до частини 1 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Перевіривши доводи апеляційної скарги та дослідивши матеріали справи, колегія суддів приходить до наступного.
З матеріалів справи вбачається, що 27.09.2021 року між ТОВ «Мілоан» та відповідачем укладено договір про надання споживчого кредиту № 4347395 шляхом підписання його електронним підписом, відповідного до якого відповідач отримав кредит у сумі 5000,00 грн. зі сплатою процентів за користування коштами. Кредит надається строком на 30 днів. Термін (дата) повернення кредиту і сплати комісії за надання кредиту та процентів за користування кредитом (дата платежу) 27.10.2021 року (а.с. 8-14).
Також 27.09.2021 року між ТОВ «Мілоан» та відповідачем укладено договір про надання споживчого кредиту № 101711915 шляхом підписання його електронним підписом, відповідного до якого відповідач отримав кредит у сумі 3000,00 грн. зі сплатою процентів за користування коштами. Кредит надається строком на 30 днів. Термін (дата) повернення кредиту і сплати комісії за надання кредиту та процентів за користування кредитом (дата платежу) 27.10.2021 року (а.с.15-26).
13.01.2022 року між ТОВ «Мілоан» та ТОВ «Вердикт Капітал», укладено договір факторингу №13-01/2022-79, на підставі якого ТОВ «Вердикт Капітал» набуло прав вимоги до відповідача за договором № 4347395 (а.с. 39- 41).
17.012022 року між ТОВ «Мілоан» та ТОВ «Вердикт Капітал», укладено договір факторингу №17-01/2022-79, на підставі якого ТОВ «Вердикт Капітал» набуло прав вимоги до відповідача за договором № 101711915 (а.с. 39- 41).
Згідно з п. 6.1.4 зазначених договорів факторингу, право вимоги переходить до фактора після фінансування з моменту підписання сторонами акту приймання-передавання реєстру боржників.
Оплату за першим договором проведено 14.01.2022 року, акт приймання-передавання реєстру боржників підписано 13.01.2022 року (а.с. 42-45). Оплату за другим договором проведено 18.01.2022 року, акт приймання-передавання реєстру боржників підписано 17.01.2022 року (а.с. 49-53).
10.03.2023 року ТОВ «Вердикт Капітал» відступило право вимоги за кредитними договорами № 4347395 і № 101711915 від 27.09.2021 року ТОВ «Коллект Центр» згідно договору про відступлення (купівлю-продаж) прав вимоги № 10-01/2023/01 (а.с. 54-62).
Відповідно до п. 5.2 договору відступлення прав вимоги № 10-01/2023/01, права вимоги вважаються відступленими первісним кредитором та набутими новим кредитором в день належного підписання сторонами акту приймання-передачі реєстру боржників в друкованому вигляді.
Акт прийому-передачі реєстру боржників підписано сторонами 10.03.2023 року (а.с. 57).
Згідно з розрахунком заборгованості за договором про надання споживчого кредиту № 4347395 (а.с. 35, 37) борг відповідача становить 32875,00 грн., з яких: 5000,00 грн. - сума заборгованості за основною сумою боргу (тіло); 27375,00 грн. - сума заборгованості за відсотками; 500,00 - заборгованість за комісіями.
Згідно з розрахунком заборгованості за договором про надання споживчого кредиту № 101711915 (а.с. 36, 38) борг відповідача становить 17709,00 грн., з яких: 3000,00 грн. - сума заборгованості за основною сумою боргу (тіло); 14709,00 грн. - сума заборгованості за відсотками.
В позовній заяві позивач зазначає, що заборгованість відповідача за кредитними договорами № 4347395 від 27.09.2021 року та № 101711915 від 27.09.2021 року складає 50584,00 грн., просив суд стягнути вказану заборгованість.
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки відповідач не виконав своїх зобов'язань за кредитними договорами щодо повернення коштів та сплати відсотків, суд вважав за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість по тілу кредиту та відсотках в розмірі 50084,00 грн.
В повній мірі погодитися з висновком суду першої інстанції колегія суддів не може.
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч.1 ст. 626 ЦК України).
В силу ч.1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Згідно з ч.1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Із положень ч.1 ст. 634 ЦК України слідує, що договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Загальні правила щодо форми договору визначено ст. 639 ЦК України, згідно з якою договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлено законом; якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для такого виду договорів не вимагалася; якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі; якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлено письмової форми, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами; якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріального посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення.
Отже, будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексу України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (ст. 205, 207 ЦК України).
Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі №732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі №404/502/18, від 07 жовтня 2020 року у справі №127/33824/19.
Відповідно до ч.ч.1, 3, 4, 7 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» пропозиції укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору, і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі прийняття. Електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або іншому порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами Законодавства.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст.12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовий формі (ч. 12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).
Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 3 вказаного Закону електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.
Отже, електронний підпис призначений для ідентифікації особи, яка підписує електронний документ, який накладається за допомогою особистого ключа та перевіряється за допомогою відкритого ключа.
Згідно з ч. 1 ст. 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
В силу ч. 1 ст. 1048 цього ж Кодексу позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.
Статтею 525 Цивільного кодексу України визначено, що одностороння відмова від виконання зобов'язань не допускається.
З врахуванням встановлених судом обставин справи та досліджених доказів, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про укладеність вищевказаного договору про надання фінансових послуг між відповідачем та ТОВ «Служба миттєвого кредитування».
Відповідно ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що ставляться.
Згідно ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ч. 1 ст. 599 ЦК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно ч. 1 ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Матеріали справи не містять належних та допустимих доказів повернення ОСОБА_1 отриманих в кредит коштів зі сплатою відсотків за користування кредитами, в межах визначеного сторонами строку кредитування.
З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що ОСОБА_1 не виконав зобов'язання за договорами № 4347395 від 27.09.2021 року та № 101711915 від 27.09.2021 року, тому з нього на користь позивача слід стягнути заборгованість за договором № 4347395 від 27.09.2021 року в розмірі 5000,00 грн. (тіло кредиту) та заборгованість за договором № 101711915 від 27.09.2021 року в розмірі 3000,00 грн.
Що стосується розміру нарахованих відсотків за користування кредитними коштами за договорами про споживчий кредит, колегія суддів зазначає наступне.
Статтею 251 ЦК України встановлено, що строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк та термін можуть бути визначені актами цивільного законодавства, правочином або рішенням суду.
Відповідно до статті 251 ЦК України строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.
За змістом частини першої статті 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно з частиною першою статті 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору.
Аналіз вказаних норм права свідчить про те, що при укладенні договору сторони можуть визначити строк його дії, тобто час, протягом якого вони мають здійснити свої права та виконати свої обов'язки відповідно до цього договору.
Щодо кредитного договору, то сторони вправі встановити строк кредитування, протягом якого боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок за договором із повернення кредиту та сплати процентів. У свою чергу, впродовж цього строку кредитодавець вправі реалізувати своє право на проценти за користування кредитними коштами.
При цьому право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом і комісії припиняється після спливу, визначеного цим договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України.
Саме таку правову позицію висловила Велика Палата Верховного Суду у постановах від 28 березня 2018 року (справа №444/9519/12) та 31 жовтня 2018 року (№202/4494/16-ц), яка в силу частини четвертої статті 263 ЦПК України має бути врахована судами при виборі і застосуванні норм права.
За умовами договору про споживчий кредит № 4347395 від 27.09.2021 року сторони встановили строк кредитування 30 днів, тобто до 27.10.2021 року, включаючи дату отримання та повернення кредиту.
Крім того, при підписанні відповідачем інформації щодо порядку (процедури) щодо укладення електронного договору, додатку № 1 до кредитного договору, графіку платежів, та паспорту споживчого кредиту було погоджено між Товариством та відповідачем строк кредитування 30 днів. Доказів того, що позичальник ініціював продовження строку користування кредитом та зміну дати повернення всієї суми кредиту матеріали справи не містять.
Таким чином, розмір відсотків відповідно до умов договору становить 1875,00 грн. за період з 27.09.2021 року по 27.10.2021 року, виходячи з розрахунку: 5000 грн (тіло кредиту) х 1,25% (базова відсоткова ставка) х 30 день (строк кредиту).
Та обставина, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, не позбавляє позивача обов'язку надати суду належні та допустимі докази щодо розміру заборгованості за відсотками, оскільки саме таким чином діють принципи диспозитивності та змагальності сторін у цивільному процесі.
Відтак, наданий позивачем витяг з реєстру боржників до договору факторингу не може вважатися належним доказом наявності такої заборгованості.
Враховуючи ту обставину, що суду не надано доказів того, що ОСОБА_1 повернув кредитні кошти в повному обсязі, отримані ним на підставі договору про споживчий кредит № 4347395 від 27.09.2021 року, колегія суддів приходить до висновку, що на користь позивача підлягає стягненню заборгованість за нарахованими відсотками в розмірі 1875,00 грн.
Колегія суддів звертає увагу на те, що пролонгація строку кредиту є недоведеною, виходячи з наступного.
Відповідно до договору про споживчий кредит № 4347395 від 27.09.2021 року позичальник має право неодноразово продовжувати строк кредитування, за умови, що кредитодавцем надана така можливість позичальнику відповідно до розділу 6 правил надання фінансових кредитів (послуг) товариством, що розміщені на веб-сайті товариства і є невід'ємною частиною цього договору. Для продовження строку кредитування за цим пунктом позичальник має вчинити дії передбачені розділом 6 правил, у т.ч. сплатити комісію за управління та обслуговування кредиту та певну частку заборгованості по кредиту (п.2.3.1.1 договору).
Умови кредитного договору, зокрема строк кредитування, згідно п.1.3, термін (дата) повернення кредиту і сплати винагород (плати) визначені п. 1.4, змінюються пропорційно строку пролонгації. Нова дата платежу разом з актуальною сумою заборгованості відображаються кредитодавцем в оновленому графіку платежів, що за формою та змістом може відрізнятися від додатку № 1, і розміщується кредитодавцем в особистому кабінеті позичальника, який уповноважує кредитодавця на таке оновлення та не потребують будь-якого іншого оформлення. У випадку розбіжностей між умовами кредитного договору, включаючи додатки 1,2 та оновленим графіком платежів, застосовуються умови визначені оновленим графіком.
Як вбачається з матеріалів справи належних та допустимих доказів пролонгації кредитного договору № 4347395 від 27.09.2021 року матеріали справи не містять, оскільки така пролонгація за умовами договору мала здійснюватися шляхом здійснення платежу на користь позивача та погодження останнім пропозиції позичальника про це.
Відповідно до розрахунку заборгованості, що наданий позивачем, позичальник у період з дати укладення договору від 27.09.2021 року по 27.10.2021 року, не здійснив оплату суми нарахованих процентів.
Відтак, посилання на умови договору щодо автопролонгації строку кредиту без згоди відповідача, у випадку наявності у позичальника на дату закінчення строку кредиту заборгованості, є безпідставним.
За умовами договору про споживчий кредит № 101711915 від 27.09.2021 року сторони встановили строк кредитування 30 днів, тобто до 27.10.2021 року, включаючи дату отримання та повернення кредиту.
Крім того, при підписанні відповідачем інформації щодо порядку (процедури) укладення електронного договору, додатку № 1 до кредитного договору, графіку платежів, та паспорту споживчого кредиту було погоджено між Товариством та відповідачем строк кредитування 30 днів. Доказів того, що позичальник ініціював продовження строку користування кредитом та зміну дати повернення всієї суми кредиту матеріали справи не містять.
Таким чином, розмір відсотків відповідно до умов договору становить 9,00 грн. за період з 27.09.2021 року по 27.10.2021 року, виходячи з розрахунку: 3000 грн (тіло кредиту) х 0,01% (базова відсоткова ставка) х 30 день (строк кредиту).
Як вбачається з матеріалів справи належних та допустимих доказів пролонгації кредитного договору № 101711915 від 27.09.2021 року, відповідно до п. 2.3.1.1 та п. 2.3.2 договору, матеріали справи не містять, оскільки така пролонгація за умовами договору мала здійснюватися шляхом здійснення платежу на користь позивача та погодження останнім пропозиції позичальника про це.
Відповідно до розрахунку заборгованості, що наданий позивачем, позичальник у період з дати укладення договору від 27.09.2021 року по 27.10.2021 року, не здійснив оплату суми нарахованих процентів.
Відтак, посилання на умови договору щодо автопролонгації строку кредиту без згоди відповідача, у випадку наявності у позичальника на дату закінчення строку кредиту заборгованості, є безпідставним.
Частиною восьмою статті 18 ЗУ «Про захист прав споживачів» встановлено, що нечіткі або двозначні положення договорів із споживачами тлумачиться на користь споживача.
Відповідач визнав позовні вимоги щодо тіла кредиту та процентів у межах строку кредитування, проте заперечив щодо продовження строку дії кредитного договору.
Виходячи з викладеного, встановивши погодження між сторонами умов (пункту 2.1.1.6) про продовження строку користування кредитами за згодою позичальника, яку має право погодити позикодавець; приймаючи до уваги нечіткість умов пункту 2.1.1.11 про автопролонгацію строку кредитування без згоди позичальника; враховуючи положення статті 18 ЗУ «Про захист прав споживачів», - колегія суддів дійшла висновку про недоведеність факту продовження строку кредитування понад 30 днів, який було визначено у пункті 2.3.2 договору про споживчий кредит № 4347395 від 27.09.2021 року та договору № 101711915 від 27.09.2021 року.
У зв'язку з цим, підстави для стягнення з відповідача на користь позивача процентів за користування кредитами за межами строку кредитування відсутні.
Відповідно до ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний.
Аналогічний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду у постанові від 18.03.2020р. у справі № 129/1033/13.
Колегія суддів зазначає, що стандарт доказування є важливим елементом змагального процесу. Якщо сторона не подала достатньо доказів для підтвердження певної обставини, то суд робить висновок про її не доведення.
Твердження апелянта, що позивач не надав суду доказів отримання боржником коштів, колегія суддів не бере до уваги, оскільки перерахування кредитних коштів за кредитними договорами 4347395 та № 101711915 року відбувалося на рахунок відповідача ОСОБА_1 , який він вказав при оформленні договорів. Доказів про неотримання кредитних коштів, відповідач не надав.
Кредитні кошти за вказаним договором надавались на особистий картковий рахунок вказаний відповідачем, відтак всі правовідносини між позичальником, кредитором та банком-еквайором регулюються Законом України «Про платіжні послуги» та Постановою НБУ №164 від 29 липня 2022 року «Про затвердження Положення про порядок емісії та еквайрингу платіжних інструментів», відповідно до положень якого вбачається, що документи за операціями з використанням платіжних інструментів мають статус первинного документа та можуть бути використані під час урегулювання спірних питань.
Матеріали справи не містять доказів на підтвердження тих обставин, що укладення договорів із боку відповідача не було добровільним, відтак уклавши договори на відповідних умовах, керуючись засадами свободи договору, сторони взяли на себе зобов'язання виконувати їх. При дослідженні умов укладених договорів не виявлено підстав вважати будь-який з них таким, що може трактуватися як явно несправедливий у визначенні Законів України «Про захист прав споживачів» та «Про споживче кредитування».
При цьому необґрунтованим є посилання апелянта на правові висновки Верховного Суду, викладені в постанові від 30.01.2018 року у справі №161/16891/15-ц, про те, що доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розміру є первинні документи, оформлені відповідно до ст. 9 ЗУ «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність», з огляду на те, що такий висновок зроблено у інших кредитних відносинах, які виникли на підставі договору, укладеного в письмовій формі відповідно до ч. 2 ст. 207 ЦК України, а не в електронній формі з особливостями, встановленими Законом України «Про електронну комерцію».
Посилання відповідача на те, що відповідно до ЗУ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» проценти за користування кредитом не нараховуються, колегія суддів не бере до уваги, оскільки доказів про проходження служби в період строку дії кредитних договорів, апелянтом не було надано.
Доводи апелянта, що умови кредитного договору щодо розміру відсотків є несправедливими у розумінні ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», порушують принцип розумності та добросовісності, що є наслідком дисбалансу договірних прав та обов'язків на шкоду позичальника, як споживача послуг фінансової установи є безпідставними.
Відповідач ОСОБА_1 не заявляв у даній справі позовних вимог про визнання недійсними відповідних положень кредитного договору стосовно розміру процентів, не надав судового рішення про визнання таких положень договору недійсними, не спростував презумпцію правомірності правочину.
З урахуванням викладеного, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення, рішення суду першої інстанції, як ухвалене при неповному з'ясуванні обставин, що мають значення для справи та з порушенням норм матеріального права, до зміни в частині розміру заборгованості за кредитним договором № 4347395 від 27.09.2021 року та за кредитним договором № 101711915 від 27.09.2021 року, який підлягає стягненню з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Коллект Центр» шляхом його зменшення з 50084,00 грн. до 9884,00 грн.
Відповідно до частини 13 статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
В зв'язку із зменшенням заборгованості за кредитними договорами, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, також необхідно зменшити розмір судових витрат, який підлягає стягненню з 2422,40 грн. до 472,40 грн. та зменшити загальний розмір заборгованості, що підлягає стягненню з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Коллект Центр» з 54506,40 грн. до 12356,40 грн.
Оскільки вимоги апеляційної скарги задоволено частково (76,5%), тому з позивача на користь відповідача слід стягнути судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 2779,70 грн.
Керуючись статтями 374, 376, 381-384 ЦПК України, колегія суддів
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Рішення Чорнобаївського районного суду Черкаської області від 07 серпня 2025 року змінити, зменшивши розмір заборгованості за договорами № 434795 та № 101711915 від 27.09.2021 року, який підлягає стягненню з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» з 50084,00 грн. до 9884,00 грн.; зменшивши загальний розмір, який підлягає стягненню з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» з 54506,40 грн. до 12356,40 грн.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» на користь ОСОБА_1 2779,70 грн. судового збору за подання апеляційної скарги.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції з підстав та на умовах, визначених статтею 389 Цивільного процесуального кодексу України.
Судді