26 листопада 2025 року
м. Київ
справа № 534/1460/23
провадження № 61-15255св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Червинської М. Є.,
суддів:Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В. (суддя-доповідач), Коротуна В. М., Тітова М. Ю.,
учасники справи:
позивачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
відповідачі: ОСОБА_4 , Горішньоплавнівська міська рада Кременчуцького району Полтавської області,
третя особа - ОСОБА_5 ,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційні скарги ОСОБА_3 , в інтересах якої діє представник -адвокат Кириченко Галина Володимирівна, та ОСОБА_2 на рішення Комсомольського міського суду Полтавської області від 02 травня 2024 рокуу складі судді Куц Т. О. та постанову Полтавського апеляційного суду від 10 жовтня 2024 рокуу складі колегії суддів: Пікуля В. П., Одринської Т.В., Панченка О.О.,
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У липні 2023 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 звернулись до суду з позовом до ОСОБА_6 , Горішньоплавнівської міської ради Кременчуцького району Полтавської області, третя особа- ОСОБА_5 , про визнання членами сім'ї наймача квартири, визнання незаконним та скасування рішення органу приватизації, визнання недійсним свідоцтва про право власності на житло.
В обґрунтування позову посилались на те, що 05 червня 2023 року позивачі дізналися, що 01 червня 2023 року їх було знято з реєстрації місця проживання за адресою: АДРЕСА_1 за одноосібною заявою власниці помешкання - ОСОБА_6 .
Вказують, що зазначена квартира у 1980 році була надана у користування сім'ї ОСОБА_7 на підставі ордеру, до якого в якості членів сім'ї були включені ОСОБА_8 , його дружина - відповідачка ОСОБА_6 , а також їх доньки: ОСОБА_9 (позивачка) та ОСОБА_10 .
На підставі зазначеного ордеру у 1980 році сім'я ОСОБА_7 у складі 4-х членів сім'ї вселилися до квартири, зареєструвавши своє місце проживання там.
ІНФОРМАЦІЯ_1 у позивачки ОСОБА_11 народилася донька ОСОБА_12 , місце проживання якої після народження було зареєстроване за місцем проживання матері за адресою спірної квартири.
22 листопада 1991 року ОСОБА_1 і ОСОБА_2 зареєстрували шлюб, у зв'язку із чим остання змінила прізвище на « ОСОБА_2 »
ОСОБА_1 через деякий час після укладення шлюбу в якості члена сім'ї вселився у спірну квартиру та зареєстрував своє місце проживання у ній.
ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_8 помер.
ІНФОРМАЦІЯ_3 у позивачів ОСОБА_2 і ОСОБА_1 народилася донька - співпозивачка ОСОБА_3 , місце проживання якої після народження також було зареєстроване за місцем проживання батьків за адресою спірної квартири.
У 1998 році донька відповідачки ОСОБА_6 та сестра позивачки ОСОБА_2 - ОСОБА_16 виїхала на постійне проживання до держави Ізраїль, знявшись з реєстрації місця проживання за адресою спірної квартири.
Навесні 2004 року відповідачка ОСОБА_6 запропонувала ОСОБА_1 та ОСОБА_2 знятися з реєстрації у квартирі разом з їх неповнолітніми на той час дітьми, посилаючись на те, що розмір нарахувань комунальних платежів, виходячи з кількості зареєстрованих мешканців, почав становити значний тягар для сім'ї.
ОСОБА_2 , ОСОБА_1 погодилися на це і 24 березня 2004 року вони та їх доньки ОСОБА_17 і ОСОБА_3 знялися з реєстрації місця проживання у спірній квартирі, не припиняючи постійно проживати в ній.
У 2005 році вони знову зареєструвалися у цьому ж житловому приміщенні.
Разом із тим, у квітні 2004 року ОСОБА_6 на підставі розпорядження органу приватизації Комсомольської міської ради народних депутатів Полтавської області від 01 квітня 2004 року № 205 набула право власності на квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , отримавши від Комсомольської міської ради Полтавської області відповідне свідоцтво про право власностівід 01 квітня 2004 року.
Позивачі стверджують, що не були обізнані про те, що відповідачка стала одноосібним власником вказаної квартири.
Зазначають, що станом на момент приватизації квартири (березень-квітень 2004 року) мали право користування нею, як такі, що вселилися на законних підставах та постійно проживали в ній. Вважають, що право на приватизацію цього житла мали наступні особи: позивачі ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , відповідачка ОСОБА_6 , а також третя особа - ОСОБА_5 .
Вказують, що коли вони дізнались у червні 2023 року про те, що зняті з реєстрації, зрозуміли, що після їх зняття з реєстрації у 2004 році ОСОБА_6 зареєструвала своє право власності на квартиру, у зв'язку з чим позбавила їх можливості скористатися правом на приватизацію спірного майна.
Посилаючись на викладені обставини, з урахуванням заяви про зміну предмета позову, позивачі просили суд:
визнати ОСОБА_1 , ОСОБА_3 членами сім'ї наймача квартири за адресою: АДРЕСА_1 , ОСОБА_6 ;
визнати незаконним та скасувати розпорядження органу приватизації Комсомольської міської ради народних депутатів Полтавської області від 01 квітня 2004 року № 205;
визнати недійсним та скасувати свідоцтво про право власності, видане 01 квітня 2004 року Комсомольською міською радою Полтавської області на ім'я ОСОБА_6 .
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Комсомольського міського суду Полтавської області від 02 травня 2024 року у задоволенні позову відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позову в частині вимог про визнання ОСОБА_1 та ОСОБА_3 членами сім'ї наймача квартири, суд першої інстанції виходив з того, що позивачами не надано доказів, які б підтверджували особу наймача спірної квартири, що, в свою чергу,унеможливлює зробити висновок про членів сім'ї наймача квартири АДРЕСА_2 .
Вирішуючи спір в частині позовних вимог про визнання незаконним і скасування розпорядження органу приватизації житла, суд виходив з того, що оскаржуване розпорядження є незаконним та підлягає скасуванню, оскільки воно порушує права позивачів на зазначене житло, приймаючи до уваги, що на момент передачі спірної квартири у власність відповідачки воникористувались вказаною квартирою і постійно проживали в ній.
Оскільки на підставі незаконного розпорядження органу приватизації житла було видано свідоцтво про право власності на житло на ім'я ОСОБА_6 , суд вважав, що таке свідоцтво також видано протиправно.
Разом із тим, дійшовши висновку про обґрунтованість вказаних позовних вимог, суд першої інстанції зазначив, що позивачі звернулися зцим позовом з пропуском строку позовної давності, відповідачка в установленому законом порядку звернулась до суду із заявою про застосування строків позовної давності, тому у задоволенні позову в цій частині необхідно відмовити у зв'язку із пропуском строку позовної давності.
Не погодившись із вказаним судовим рішенням, ОСОБА_3 звернулась до суду з апеляційною скаргою.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Полтавського апеляційного суду від 10 жовтня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишено без задоволення, а рішення Комсомольського міського суду Полтавської області від 02 травня 2024 року - без змін.
Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, зазначивши, що вони відповідають встановленим обставинам справи та нормам матеріального і процесуального права, а передбачених законом підстав для скасування рішення місцевого суду при апеляційному розгляді не встановлено.
Узагальнені доводи касаційної скарги
14 листопада 2024 року ОСОБА_3 , в інтересах якої діє представник - адвокат Кириченко Г. В., звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Комсомольського міського суду Полтавської області від 02 травня 2024 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 10 жовтня 2024 року.
В касаційній скарзі заявниця просить скасувати вказані судові рішення і передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржувані судові рішення ухвалені судами попередніх інстанцій з порушенням норм матеріального та процесуального права, без повного дослідження усіх доказів та обставин, що мають значення для справи, а також без урахування правових висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах.
28 листопада 2024 року ОСОБА_2 звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішенняКомсомольського міського суду Полтавської області від 02 травня 2024 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 10 жовтня 2024 року.
В касаційній скарзі заявниця просить скасувати оскаржувані судові рішення і передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржувані судові рішення ухвалені судами попередніх інстанцій з порушенням норм матеріального та процесуального права, без повного дослідження усіх доказів та обставин, що мають значення для справи, а також без урахування правових висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах.
Доводи інших учасників справи
18 грудня 2024 року ОСОБА_6 подала до Верховного Суду відзив, у якому просить касаційну скаргу ОСОБА_3 , в інтересах якої діє Кириченко Г. В. , залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, посилаючись на їх законність та обгрунтованість.
08 січня 2025 року ОСОБА_6 подала до Верховного Суду відзив, у якому просить касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, посилаючись на їх законність та обгрунтованість.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Ухвалою Верховного Суду від 26 листопада 2024 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_3 та витребувано матеріали справи із суду першої інстанції.
Ухвалою Верховного Суду від 11 грудня 2024 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_2
16 січня 2025 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 18 листопада 2025 року справу призначено до судового розгляду.
Фактичні обставини справи
Встановлено, що у березні 2004 року ОСОБА_6 звернулася до органу приватизації Комсомольської міської Ради народних депутатів Полтавської області із заявою щодо оформлення передачі у приватну власність квартири за адресою: АДРЕСА_1 .
З виданої «Квартирним бюро» довідки про склад сім'ї наймача ізольованої квартири та займані ними приміщення вбачається, що за адресою: АДРЕСА_1 мешкають і мають право на житло на момент введення в дію Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» - ОСОБА_6 . Вказана довідка була надана у березні 2004 року до органу приватизації Комсомольської міської Ради народних депутатів Полтавської області.
Відповідно до довідки з місця проживання про склад сім'ї та прописку, що була видана ОСОБА_6 , на останню відкрито особовий рахунок та вона єдина, хто проживає у квартирі за адресою: АДРЕСА_1 .
Розпорядженням органу приватизації Комсомольської міської Ради народних депутатів Полтавської області від 01 квітня 2004 року № 205 прохання наймача ОСОБА_6 щодо квартири, в якій вона мешкає: АДРЕСА_1 , задоволено і передано вказану квартиру їй в приватну власність.
Відповідно до свідоцтва про право власності на житло від 01 квітня 2004 року квартира за адресою: АДРЕСА_1 , належить на праві власності ОСОБА_6 . Вказане свідоцтво було видане на підставі розпорядження органу приватизації Комсомольської міської Ради народних депутатів Полтавської області від 01 квітня 2004 року за № 205.
Згідно з повідомленням виконавчого комітету Горішньоплавнінської міської ради Кременчуцького району Полтавської обасті від 03 серпня 2023 року № Ко-556-11:
ОСОБА_1 був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 з 30 червня 2000 року по 24 березня 2004 року та з 13 квітня 2005 року і по 01 червня 2023 року;
ОСОБА_2 була зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 з 16 вересня 1982 року по 24 березня 2004 року та з 26 січня 2005 року і по 01 червня 2023 року;
ОСОБА_3 булазареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 з 24 червня 1998 року по 24 березня 2004 року та з 26 січня 2005 року і по 01 червня 2023 року.
Відповідно до витягів з реєстру територіальної громади ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_20 були зняті з реєстрації місця проживання за адресою: АДРЕСА_1 , 01 червня 2023 року на підставі заяви власника житла ОСОБА_6 .
ОСОБА_2 (після реєстрації шлюбу 22 листопада 1991 року з ОСОБА_1 змінила прізвище на « ОСОБА_2 ») є дочкою відповідачки ОСОБА_6
ОСОБА_3 є дочкою ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .
Під час розгляду справи в суді першої інстанції ОСОБА_6 заявила клопотання про застосування наслідків сливу позовної давності до спірних правовідносин.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Касаційні скарги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частинами першою, другою та п'ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення відповідають не у повній мірі.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , зокрема, просили визнати незаконним та скасувати розпорядження органу приватизації від 01 квітня 2004 року та визнати недійсним іскасувати свідоцтво про право власності, видане 01 квітня 2004 року на ім'я ОСОБА_6 .
Вирішуючи спір у вказаній частині позовних вимог, суди попередніх інстанцій виходили з їх обґрунтованості та доведеності, зазначивши, що оскаржуване розпорядження є незаконним, оскільки воно порушує права позивачів на зазначене житло, з огляду на те, що на момент передачі в порядку приватизації спірної квартири у власність відповідачки воникористувались вказаним житловим приміщенням і постійно проживали в ньому. Ураховуючи, що свідоцтво про право власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 було отримано ОСОБА_6 на підставі незаконного розпорядження органу приватизації, суди вважали, що вказане свідоцтво було видано протиправно.
При таких обставинах, вирішуючи судовий спір в частині позовних вимог про визнання незаконним та скасуваннярозпорядження органу приватизації та визнання недійсним і скасуваннясвідоцтвапро право власності, суди дійшли висновку про порушення прав та охоронюваних законом інтересівпозивачів, за захистом яких тізвернулися до суду.
Касаційні скарги ОСОБА_3 та ОСОБА_2 не містять доводів та заперечень щодо такого висновку судів.
У постановах Великої Палати Верховного Суду від 13 березня 2024 року у справі № 201/15228/17, від 11 вересня 2024 року у справі № 554/154/22 зазначено, що суд касаційної інстанції під час розгляду справи є безумовно обмеженим доводами та вимогами касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження. Вихід за межі таких доводів та вимог є можливим лише у виняткових, прямо передбачених процесуальним законодавством випадках.
З огляду на викладене, колегія суддів Верховного Суду не переглядає оскаржувані судові рішення судів попередніх інстанцій в частині висновків щодо обґрунтованості позовних вимог про визнаннянезаконним та скасування розпорядження органу приватизації, а також про визнання недійсним і скасуваннясвідоцтвапро право власності.
Разом із тим, доводи касаційних скарг ОСОБА_3 та ОСОБА_2 стосуються того, що, на переконання заявників, суди першої та апеляційної інстанцій невірно застосувалинорми матеріального права при визначенні початку перебігу строку позовної давності.
Встановлено, що під час розгляду справи судом першої інстанції ОСОБА_6 заявила клопотання про застосування наслідків сливу позовної давності до спірних правовідносин.
Згідно з статтею 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав - учасників Конвенції, виконує кілька завдань, у тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу (рішення ЄСПЛ від 20 вересня 2011 року за заявою № 14902/04 у справі «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»; рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства» (Stubbings and Others v. the United Kingdom)).
У рішенні ЄСПЛ від 29 січня 2013 року за заявою № 66610/09 у справі «Золотас проти Греції» (Zolotas v. Greece) зазначено, що інститут строків давності є спільною рисою правових систем держав-учасниць і має на меті гарантувати правову певність, встановлюючи межу для дій або ж перешкоджаючи несправедливості, яка могла б бути скоєна, якби суди мали ухвалювати рішення щодо подій, які відбулися в далекому минулому.
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).
Відповідно до частини першої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Порівняльний аналіз термінів «довідався» та «міг довідатися», наведених у статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов'язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.
Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого положеннями ЦПК України, про обов'язковість доведення стороною спору тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, має довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше.
За змістом частин третьої, четвертої статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.
Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові (частина четверта статті 267 ЦК України).
Значення позовної давності полягає в тому, що цей інститут забезпечує визначеність та стабільність цивільних правовідносин. Він дисциплінує учасників цивільного обігу, стимулює їх до активності у здійсненні належних їм прав, зміцнює договірну дисципліну, сталість цивільних відносин (див. постанову Верховного Суду від 31 серпня 2022 року у справі № 286/1831/19 (провадження № 61-1130св22)).
Ураховуючи, що оспорювані розпорядження органу приватизації та свідоцтво про право власності були видані 01 квітня 2004 року, позивачі ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 постійно проживали у спірній квартирі, при цьому неповнолітня на той час позивачка ОСОБА_3 досягла повноліття у лютому 2013 року, а з позовом вказані особи звернулися лише у липні 2023 року, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правильного висновку про пропуск строку позовної давності при зверненні до суду із цим позовом, що, з урахуванням вказаної вище заяви ОСОБА_6 , є підставою для відмови у задоволенні позову в частині вимог про визнання незаконним та скасування розпорядження органу приватизації і визнання недійсним та скасування свідоцтва про право власності.
При цьому позивачі не повідомляли суд про наявність поважних причин, які об'єктивно перешкоджали їм звернутись до суду за захистом їхніх прав у межах позовної давності (частина п'ята статті 267 ЦК України), та вважали, що такий строк ними не пропущено.
Водночас суди обґрунтовано прийняли до уваги, що у 2005 році позивачі повторно зареєструвалися у квартирі за адресою: АДРЕСА_1, при цьому на той час одноособовою власницею спірної квартири вже була відповідачка.
Постановою Кабінету Міністрів України від 28 липня 2004 року № 985 «Про затвердження зразків документів, необхідних для реєстрації місця проживання» (чинної на момент виникнення спірних правовідносин) затверджено форму та зміст заяви про реєстрацію місця проживання, яка повинна містити, зокрема, відомості про підстави для реєстрації місця проживання заявника за зазначеною ним адресою (ордер, свідоцтво про право власності, договір найму (піднайму, оренди) або інші документи). У разі відсутності документів, зазначених як підстава для реєстрації, вимагається згода власника/співвласників житла або їх уповноважених органів, наймача та членів його сім'ї на реєстрацію місця проживання заявника. Також відповідальний працівник органу реєстрації зобов'язаний заяву прийняти, а документи - перевірити.
З огляду на викладене, суди першої та апеляційної інстанції правильно виходили з того, що без участі самихзаявників і ОСОБА_6 та без подання останньою відповідних документів, що підтверджують її право власності на спірну квартиру, орган реєстрації був би позбавлений можливості спочатку прийняти заяву, а потім зареєструвати місце проживання позивачів за адресою спірної квартири.
При таких обставинах, колегія суддів Верховного Суду погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що позивачі могли довідатися про порушення свого права, зокрема,під час здійснення їх реєстрації місця проживання у 2005 році, а позивачка ОСОБА_3 - після досягнення нею повноліття, у зв'язку із чимсудами обґрунтовано застосовано наслідки спливу строку позовної давності.
Щодо позовних вимог про визнаннячленами сім'ї наймача квартири
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).
Порушення права пов'язане з позбавленням його суб'єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду (постанова Верховного Суду в складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2024 року у справі № 567/3/22, провадження № 61-5252сво23).
Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (постанова Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17, провадження № 61-2417сво19).
Спосіб захисту порушеного права повинен бути таким, що найефективніше захищає або відновляє порушене право позивача, тобто повинен бути належним (постанова Великої Палати Верховного Суду від 11 січня 2022 року у справі № 910/10784/16, провадження № 12-30гс21).
Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18, пункт 57), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18, пункт 40), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18), від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (провадження № 14-364цс19, пункт 89)).
Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові. Такий висновок сформульований, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (провадження № 12-80гс20, пункт 6.21), від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (провадження № 12-52гс20, пункт 52), від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (провадження № 14-125цс20, пункт 76), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21, пункт 155).
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про визнання ОСОБА_1 та ОСОБА_3 членами сім'ї наймача квартири, суди попередніх інстанцій виходили з того, що позивачами не надано доказів, які б підтверджували особу наймача спірної квартири, що, в свою чергу,унеможливлює зробити висновок про членів сім'ї наймача квартири АДРЕСА_2 .
Проте, такі висновки судів попередніх інстанцій є помилковими, оскільки у задоволенні позову в цій частині слід відмовити через обрання позивачами неефективного способу захисту своїх порушених прав. Обґрунтування позиції суду щодо підтвердження чи спростування факту наяності статусу члена сім'ї наймача квартири має бути наведено у мотивувальній частині рішення. У ній, зокрема, мають бути зазначені фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин, з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини.
В резолютивній частині рішення у справах позовного провадження суд має зробити висновок про задоволення позову чи про відмову в позові повністю або частково щодо кожної з заявлених вимог. Вимоги про про визнання осіб членами сім'ї наймача квартири не є вимогами, які забезпечують ефективний захист прав у справах про визнання незаконним та скасування рішення органу приватизації, визнання недійсним свідоцтва про право власності на житло, а лише підставою для вирішення такої справи.
З огляду на викладене, у задоволенні позовних вимог про визнання членами сім'ї наймача слід відмовити саме з підстав обрання позивачами неефективного способу захисту своїх прав.
Суди попередніх інстанцій зазначеного не врахували, дійшли правильного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог, проте помилилися щодо мотивів такої відмови в частині вимог про визнання членами сім'ї наймача.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.
Оскільки суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правильного по суті висновку щодо відмови в задоволенні позову в частині вимог про визнання ОСОБА_1 , ОСОБА_3 членами сім'ї наймача квартири, однак з помилкових мотивів, судові рішення підлягають зміні з викладенням мотивувальної частини в цій частині в редакції цієї постанови.
Згідно з частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Перевіривши правильність застосування судами норм матеріального
і процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення оскаржуваних судових рішень в частині вирішення позовних вимог про визнання незаконним та скасування рішення органу приватизації, визнання недійсним свідоцтва про право власності на житло без змін.
Керуючись статтями 400, 409, 410, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційні скарги ОСОБА_3 , в інтересах якої діє представник - адвокат Кириченко Галина Володимирівна, та ОСОБА_2 задовольнити частково.
Рішення Комсомольського міського суду Полтавської області від 02 травня 2024 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 10 жовтня 2024 року в частині вирішення позовних вимог про визнання ОСОБА_1 , ОСОБА_3 членами сім'ї наймача квартири змінити, виклавши мотиви відмови у задоволенні цих вимог в редакції цієї постанови.
Рішення Комсомольського міського суду Полтавської області від 02 травня 2024 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 10 жовтня 2024 року в частині вирішення позовних вимог про визнання незаконним та скасування рішення органу приватизації, визнання недійсним свідоцтва про право власності на житло залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий М. Є. Червинська
Судді: А. Ю. Зайцев
Є. В. Коротенко
В. М. Коротун
М. Ю. Тітов