26 листопада 2025 року
м. Київ
справа № 736/1509/24
провадження № 61-10548св25
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Червинської М. Є.,
суддів: Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В. (суддя-доповідач), Коротуна В. М., Тітова М. Ю.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє представник - адвокат Легка Олена Юріївна, на рішення Корюківського районного суду Чернігівської області 25 грудня 2024 року у складі судді Пархомчук Т.В. та постанову Чернігівського апеляційного суду від 09 липня 2025 року у складі колегії суддів: Скрипки А. А., Євстафіїва О.К., Шарапової О.Л.,
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У липні 2024 року ОСОБА_1 звернулась до суду зпозовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , в якому просила:
визнати недійсним договір купівлі-продажу транспортного засобу Ford Transit 2198, 2015 року випуску, білого кольору, № двигуна НОМЕР_1 , VIN № НОМЕР_2 , укладений 10 листопада 2020 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 ;
визнати недійсним договір купівлі-продажу транспортного засобу Ford Transit 2198, 2015 року випуску, білого кольору, № двигуна НОМЕР_1 , VIN № НОМЕР_2 , укладений 07 серпня 2021 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 .
В обґрунтування позову посилалась на те, що за час її перебування у шлюбі з ОСОБА_2 ними були придбані транспортні засоби: Ford Transit 2198, 2015 року випуску, та Volkswagen PASSAT 1968, 2014 року випуску, які були зареєстровані за відповідачем.
Рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 18січня 2022 року у справі № 750/483/21 позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя задоволено частково, вказані транспортні засоби були визнано об'єктами права спільної сумісної власності подружжя та стягнуто з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію в розмірі частини їх вартості за Ford Transit - 155 337, 95 грнта грошову компенсацію вартості частини транспортного засобу марки Volkswagen PASSAT у розмірі 176 860 грн. Крім цього, стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 3 775,50 грн вартості підготовки висновку експерта судової автотоварознавчої експертизи № 91 від 28 вересня 2021 року та 3 312,76 грн у відшкодування витрат по сплаті судового збору.
Позивачка вказувала, що до цього часу ОСОБА_2 не сплатив їй грошову компенсацію за транспортні засоби та інші суми, стягнуті судом, у зв'язку із чим вказане вище судове рішення залишається невиконаним.
Виконавчі документи з примусового стягнення грошової компенсації, витрат за проведення висновку експерта та судових витрат перебувають на виконанні в Деснянському відділі ДВС у м. Чернігові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції.
З інформації, наданої РСЦ ГСЦ МВС в Чернігівській області, ОСОБА_1 дізналася, що автомобіль марки Ford Transit 2198, 2015 року випуску, було відчужено на користь ОСОБА_4 , а ОСОБА_4 , у свою чергу, відчужила його на користь ОСОБА_5 , яка наразі є дружиною ОСОБА_7 .
Вважає укладені правочини купівлі-продажу автомобіля фіктивними в розумінні статті 234 Цивільного кодексуУкраїни, а саме такими, які вчинені без наміру створення правових наслідків, які обумовлюються цими правочинами.
На її думку, вказані договори були укладені з метою уникнення сплати боргу або виконання судового рішення про стягнення боргу, яке набрало законної сили, а тому їх слід визнати недійснимияк фраудаторні.
Зазначила, що інше майно, на яке можливо було б звернути стягнення для виконання рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 18 січня 2022 року у справі № 750/483/21, у ОСОБА_2 відсутнє.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Корюківського районного суду Чернігівської області 25 грудня 2024 рокуу задоволенні позову відмолено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 10 000 грн витрат на правову допомогу.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що майновий інтерес ОСОБА_1 як заінтересованої особи щодо спільного сумісного майна подружжя, яке було реалізоване за оспорюваними договорами купівлі-продажу, укладеними між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 , а у подальшому - між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , було захищено рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 18січня 2022 року у справі № 750/483/21 про поділ спільного сумісного майна подружжя.
На час розгляду цієї справи позивачка знала про існування оспорюваних правочинів, однак у позові заявила вимоги про стягнення грошової компенсації половини вартості спільного майна, а не про визнання цих договорів недійсними. Тобто позивачка усвідомлено обрала саме такий спосіб захисту свого порушеного права.
При цьому суд зауважив, що предметом судового дослідження у справі № 750/483/21 про поділ майна подружжя було, серед іншого, питання не надання ОСОБА_1 дозволу на реалізацію чоловіком спільного транспортного засобу Ford Transit 2198, 2015 року випуску, цьому судом було надано оцінку та вирішено справу з урахуванням таких обставин.
Суд першої інстанції також вказав, що на момент продажу ОСОБА_2 вказаного транспортного засобу сторони перебували у шлюбі, поділ спільного сумісного майна подружжя на той час не відбувався, а отжеборгових зобов'язань ОСОБА_2 перед ОСОБА_1 не існувало, що виключає наявність ознак фраудаторності в оспорюваних позивачем правочинах.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат між сторонами, суд першої інстанції дійшов висновку про доведеність понесених ОСОБА_2 витрат на професійну правничу допомогуу розмірі 20 000 грн. Разом із цим, виходячи з критеріїв реальності та розумності, а також враховуючи складність справи, обсяг виконаних адвокатом робіт, суд вважав неспівмірним розмір заявлених до стягнення судових витрат на правничу допомогу у сумі 20 000 грн, у зв'язку із чим дійшов висновку про зменшення суми таких витрат до 10 000 грн.
Не погодившись із вказаним судовим рішенням, ОСОБА_1 звернулась до суду з апеляційною скаргою.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Чернігівського апеляційного суду від 09 липня 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Корюківського районного суду Чернігівської області від 25 грудня 2024 року - без змін.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 10 000 грн в рахунок відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, понесених в суді апеляційної інстанції.
Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції по суті вирішення спору, зазначивши, що вони відповідають встановленим обставинам справи та нормам матеріального і процесуального права, а передбачених законом підстав для скасування рішення місцевого суду при апеляційному розгляді не встановлено.
Разом із цим, вирішуючи питання розподілу судових витрат між сторонами, суд апеляційної інстанції, дійшовши висновку про доведеність понесених ОСОБА_2 витрат на професійну правничу допомогу, урахувавши наявність запереченьпозивачки щодо розміру заявлених до стягнення витрат на правничу допомогу, вважав за доцільне зменшити заявлену до стягнення суму судових витрат з 13 000 до 10000 грн, вважаючи, що такий розмір відповідатиме критерію розумності та співмірності їх розміру зі складністю справи.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
15 серпня 2025 року ОСОБА_1 звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Корюківського районного суду Чернігівської області 25 грудня 2024 року та постанову Чернігівського апеляційного суду від 09 липня 2025 року, сформованою її представником - адвокатом Легкою О. Ю. в системі «Електронний суд».
В касаційній скарзі заявниця просить скасувати вказані судові рішення і ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.
Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржувані судові рішення ухвалені судами першої та апеляційної інстанцій з порушенням норм матеріального та процесуального права, без повного дослідження усіх доказів та обставин, що мають значення для справи, та без урахування правових висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах.
Доводи інших учасників справи
09 вересня 2025 року ОСОБА_2 в особі представника Блохіної Н. В. звернувся до Верховного Суду з відзивом, у якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, посилаючись на їх законність та обґрунтованість.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Ухвалою Верховного Суду від 22 серпня 2025 року відкрито касаційне провадження за поданою касаційною скаргою та витребувано матеріали цивільної справи.
15 вересня 2025 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 14 листопада 2025 року справу призначено до судового розгляду.
Фактичні обставини справи
Встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з 15 листопада 2008 року перебували у зареєстрованому шлюбі (актовий запис №2099).
Рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 22грудня 2020 року шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_9 розірвано (справа № 750/10427/20).
У період перебування у шлюбі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 придбали транспортні засоби: Ford Transit 2198, 2015 року випуску, та Volkswagen PASSAT 1968, 2014 року випуску, які були зареєстровані за відповідачем.
Відповідно до договору комісії № 862 від 09 листопада 2020 року, укладеного між ОСОБА_2 (Комітент) та ПП «КСЦ «Автопростір» (Комісіонер), останній зобов'язується за дорученням Комітента за комісійну плату вчинити за рахунок Комітента від свого імені один/або декілька правочинів щодо продажу транспортного засобу «Ford TRANSIT», 2015 року випуску, колір білий, VIN № НОМЕР_3 . За умовами цього договору Комісіонер зобов'язуються укласти від свого імені договір купівлі-продажу з покупцем на придбання останнім транспортного засобу.
Відповідно до умов цього договору комісії ПП «КСЦ «Автопростір» на підставі договору купівлі-продажу № 862 від 09 листопада 2020 року продало автомобіль «Ford TRANSIT», державний номерний знак НОМЕР_4 , 2015 року випуску колір білий, VIN № НОМЕР_3 , ОСОБА_4
17 серпня 2021 року здійснена перереєстрація автомобілю Ford TRANSIT, 2015 року випуску, колір білий, VIN № НОМЕР_3 , на нового власника ОСОБА_5 згідно договору купівлі-продажу, укладеного з ОСОБА_4 .
Рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 18 січня 2022 року у справі № 750/483/21 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя визнано транспортний засіб Ford TRANSIT, державний номерний знак НОМЕР_4 , 2015 року випуску, об'єм двигуна 2198, тип авто: вантажний, тип кузова - фургон малотонажний та транспортний засіб Volkswagen, державний номерний знак НОМЕР_5 , 2014 року випуску, об'єм двигуна 1968, тип авто: легковий, тип кузова - універсал - b, об'єктами права спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , набутими за час шлюбу.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію вартості частини транспортного засобу марки Ford TRANSIT, державний номерний знак НОМЕР_4 , 2015 року випуску, об'єм двигуна: 2198, тип авто: вантажний, тип кузова - фургон малотонажний, у розмірі 155 447,95 грн.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію вартості частини транспортного засобу марки Volkswagen, державний номерний знак НОМЕР_5 , 2014 року випуску, об'єм двигуна: 1968, тип авто: легковий, тип кузова - універсал - b, у розмірі 176 860 грн.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 3 775,50 грн вартості підготовки висновку експерта судової автотоварознавчої експертизи № 91 від 28 вересня 2021 року.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 3 312,76 грн у відшкодування витрат по сплаті судового збору.
Вирішуючи спір у вказаній справі, місцевий суд виходив, зокрема з того, що транспортний засіб маркиFord TRANSIT, державний номерний знак НОМЕР_4 , 2015 року випуску, придбаний під час шлюбу сторін, є спільною сумісною власністю подружжя, проте відповідач відчужив його без згоди позивачки, як іншого із подружжя, тому з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню грошова компенсація у розмірі частини його вартості.
Рішення суду набрало законної сили 24 лютого 2022 року.
Постановою старшого державного виконавця Деснянського відділу ДВС у м. Чернігові Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми) Бомбер Ю. А. від 01 липня 2022 року відкрито виконавче провадження № НОМЕР_6 від 01 липня 2022 року з виконання виконавчого листа № 750/483/21 від 09 червня 2022 року про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошової компенсації вартості частини транспортного засобу марки Ford TRANSIT у розмірі 155 447,95 грн.
Постановою старшого державного виконавця Деснянського відділу ДВС у м. Чернігові Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми) Бомбер Ю. А. від 01 липня 2022 року відкрито виконавче провадження № НОМЕР_7 з виконання виконавчого листа № 750/483/21 від 09 червня 2022 року про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію вартості частини транспортного засобу марки Volkswagen, державний номерний знак НОМЕР_5 , 2014 року випуску, об'єм двигуна: 1968, тип авто: легковий, тип кузова - універсал - b, у розмірі 176 860 грн.
Постановою старшого державного виконавця Деснянського відділу ДВС у м. Чернігові Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми) Бомбер Ю. А. від 01 липня 2022 року відкрито виконавче провадження № НОМЕР_8 з виконання виконавчого листа № 750/483/21 від 09 червня 2022 року про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 3 775,50 грн вартості підготовки висновку експерта судової автотоварознавчої експертизи № 91 від 28 вересня 2021 року.
Постановою старшого державного виконавця Деснянського відділу ДВС у м. Чернігові Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми) Бомбер Ю. А. від 01 липня 2022 року відкрито виконавче провадження № НОМЕР_9 від 01 липня 2022 року з виконання виконавчого листа № 750/483/21 від 09 червня 2022 року про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 3 312,76 грн витрат по сплаті судового збору.
Станом на 29 липня 2024 року сума за цими виконавчими листами не сплачена.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Відповідно до частини другої статті 2 ЦПК України суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Згідно з частинами першою, другою та п'ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення відповідають.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Частиною першою статті 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Пунктом 2 частини другої статті 16 ЦК України до способів захисту цивільних прав та інтересів віднесено визнання правочину недійсним.
Відповідно до статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків.
Згідно з частиною першою, п'ятою статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Згідно з частинами першою, третьою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Отже, виходячи зі змісту статті 215 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненим правочином.
Вимоги заінтересованої особи, яка в судовому порядку домагається визнання правочину недійсним (частина третя статті 215 ЦК України), спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони, сторони, мали до вчинення правочину. Власний інтерес заінтересованої особи полягає в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи чи щоб сторона (сторони) правочину перебувала у певному правовому становищі, оскільки, від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав (див. пункт 53 постанови Верховного Суду у складі суддів Об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 19 лютого 2021 року у справі № 904/2979/20, постанови Верховного Суду України від 25 травня 2016 року у справі № 6-605цс16).
Частинами першою, другою статті 234 ЦК України встановлено, що фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином.Фіктивний правочин визнається судом недійсним.
Звертаючись до суду з позовом про визнання недійснимидоговорів купівлі-продажу транспортного засобу, ОСОБА_1 посилалася на те, що оспорювані договори мають ознаки фраудаторності, оскільки вчинені з метою приховування майна, за рахунок якого можливе стягнення боргу.
За пунктом 6 частини першої статті 3 ЦК України однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність. Дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.
Тобто цивільний оборот ґрунтується на презумпції добросовісності та чесності учасників цивільних відносин, які вправі розраховувати саме на таку поведінку інших учасників, яка відповідатиме зазначеним критеріям і уявленням про честь та совість.
Частиною третьою статті 13 ЦК України визначено, що не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.
Формулювання «зловживання правом» необхідно розуміти як суперечність, оскільки якщо особа користується власним правом, то його дія дозволена, а якщо вона не дозволена, то саме тому відбувається вихід за межі свого права та дію без права. Сутність зловживання правом полягає у вчиненні уповноваженою особою дій, які складають зміст відповідного суб'єктивного цивільного права, недобросовісно, в тому числі всупереч меті такого права.
Правочини, які укладаються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову та фактичну мету, яка не має бути очевидно неправомірною та недобросовісною. Правочин не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення.
Відтак будь-який правочин, вчинений боржником у період настання у нього зобов'язання із погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності та набуває ознак фраудаторного правочину (правочину, що вчинений боржником на шкоду кредиторам).
Обираючи варіант добросовісної поведінки, боржник зобов'язаний піклуватися про те, щоб його юридично значимі вчинки були економічно обґрунтованими. Також поведінка боржника повинна відповідати критеріям розумності, що передбачає, що кожне зобов'язання, яке правомірно виникло, повинно бути виконано належним чином, а тому кожний кредитор вправі розраховувати, що усі існуючі перед ним зобов'язання за звичайних умов будуть належним чином та своєчасно виконані. Доброчесний боржник повинен мати на меті добросовісне виконання усіх своїх зобов'язань, а в разі неможливості такого виконання - надати справедливе та своєчасне задоволення (сатисфакцію) прав та правомірних інтересів кредитора.
Наведені висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 24 липня 2019 року у справі № 405/1820/17, від 28 листопада 2019 року у справі № 910/8357/18 та від 20 травня 2020 року у справі № 922/1903/18.
У постанові від 01 квітня 2020 року у справі № 182/2214/16-ц Верховним Судом зроблено висновок, що не виключається визнання договору недійсним, направленого на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства та недопустимості зловживання правом.
Суд звертає увагу на правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 03 липня 2019 року у справі № 369/11268/16-ц про те, що позивач вправі звернутися до суду з позовом про визнання договору недійсним, як такого, що направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України), та послатися на спеціальну норму, що передбачає підставу визнання правочину недійсним, якою може бути як підстава, передбачена статтею 234 ЦК України, так і інша, наприклад, підстава, передбачена статтею 228 ЦК України.
Критеріями, для кваліфікації договору як фраудаторного є, зокрема: відчуження майна за наявності значної непогашеної заборгованості; відчуження майна боржником після пред'явлення до нього позову про стягнення такої заборгованості (хоча є і виключення з цього правила, головне довести, що боржник розумів, що має заборгованість і ухилявся таким чином від її сплати); майно відчужено на підставі безвідплатного правочину (з цього правила є також виключення, зокрема, якщо ціна за оплатним договором занижена тощо); майно відчужене на користь пов'язаної особи (родичу або на користь власної юридичної особи); після відчуження майна у боржника відсутнє інше майно, за рахунок якого він може відповідати за своїми зобов'язаннями перед кредитором.
Саме ці обставини і є вирішальними при доведенні фраудаторності, а отже й недійсності відповідного договору, адже наявність вказаних обставин свідчить про те, що боржник діяв недобросовісно, зловживаючи своїми цивільними правами на шкоду правам інших осіб, оскільки відчуження належного йому майна відбулося з метою уникнення звернення стягнення кредитором на його майно як боржника.
Аналогічний висновок наведений у постановах Верховного Суду від 24 липня 2019 року у справі № 405/1820/17 та від 14 липня 2020 року у справі № 754/2450/18.
У справі, яка переглядається, судами встановлено, що майновий інтерес ОСОБА_1 як заінтересованої особи щодо спільного сумісного майна подружжя, яке було відчужено ОСОБА_2 на підставі оспорюваного договору купівлі-продажу № 862, укладеного 09 листопада 2020 рокуз ОСОБА_4 , було захищено рішенням Деснянського районного суду м.Чернігова від 18 січня 2022 року у справі № 750/483/21 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя.
Указаним рішенням суд, прийнявши до уваги, що транспортний засіб марки Ford TRANSIT, державний номерний знак НОМЕР_4 , 2015 року випуску, придбаний під час шлюбу сторін, є спільною сумісною власністю подружжя, проте відповідач 09 листопада 2020 рокувідчужив його без згоди позивачки, як іншого із подружжя, стягнув з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 , за її вимогою, грошову компенсацію вартості частини вказаного транспортного засобу у розмірі 155 447,95 грн.
Про існування оспорюваних правочинів позивачка ОСОБА_1 була обізнана на час розгляду Деснянським районним судом м. Чернігова справи № 750/483/21 про поділ спільного сумісного майна подружжя, проте вимоги заявленого нею позову були про стягнення грошової компенсації половини вартості спільного майна, а не про визнання договорів недійсними. Отже, позивачка усвідомлено обрала саме такий спосіб захисту свого права.
При цьому суди правильно звернули увагу на те, що при вирішенні справи № 750/483/21 про поділ майна Деснянськ им районним судом м. Чернігова було надано правову оцінку питаннюненадання ОСОБА_1 дозволу на реалізацію її чоловіком спільного автомобіля.
Водночас колегія суддів Верховного Суду також погоджується з висновками судів попередніх інстанції про те, що оспорювані договори купівлі-продажу не мають ознак фраудаторності, оскільки на момент продажу ОСОБА_2 вказаного транспортного засобі (09 листопада 2020 року) сторони перебували в шлюбі, поділ спільного сумісного майна подружжя не відбувся, будь-які боргові зобов'язання у ОСОБА_2 перед ОСОБА_1 були відсутні.
З огляду на викладене, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.
Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суди правильно визначились з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідили наявні у справі докази і дали їм належну оцінку, правильно встановили обставини справи, внаслідок чого ухвалили законні й обґрунтовані судові рішення, які відповідають вимогам матеріального та процесуального права.
Доводи касаційної скарги про неврахування судами висновків, викладених у постановах Верховного Суду є такими, що не заслуговують на увагу, оскільки висновки щодо застосування норм права, які викладені у вказаних постановах, стосуються правовідносин, які не є подібними до правовідносин у справі, що переглядається.
Інші наведені в касаційній скарзі доводи зводяться до незгоди з висновками судів першої та апеляційної інстанцій стосовно встановлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки цими судами, які їх обґрунтовано спростували. В силу вимог вищенаведеної статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.
При цьому Верховний Суд враховує, що, як неодноразово відзначав ЄСПЛ, рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (§§ 29-30 рішення ЄСПЛ від 09 грудня 1994 року у справі «Руїз Торіха проти Іспанії», заява № 18390/91). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії», заява № 49684/99).
Щодо розподілу витрат на професійну правничу допомогу
Згідно із статтею 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Статтею 137 ЦПК України передбачено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Згідно з частинами першою, другою статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, у разі відмови в позові покладаються на позивача.
Відповідно до частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат,
які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Витрати на професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини другої статті 137, частина восьма статті 141 ЦПК України).
Саме такою є правова позиція Верховного Суду, висловлена Об'єднаною палатою Касаційного господарського суду у постановах: від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19, від 22 січня 2021 року у справі № 925/1137/19, а також постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 02 грудня 2020 року у справі № 317/1209/19 (провадження № 61-21442св19), від 03 лютого 2021 року у справі № 554/2586/16-ц (провадження № 61-21197св19), Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21 (провадження № 12-14гс22).
Велика Палата Верховного Суду вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова постанова Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц, провадження № 14-382цс19 та постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18, провадження № 12-171гс19).
У постанові Верховного Суду від 20 січня 2021 року у справі № 750/2055/20 (провадження № 61-16723св20) вказано, що саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони. Принцип змагальності знайшов свої втілення, зокрема, у положеннях частин п'ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов'язок обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов'язок доведення їх неспівмірності.
Суд першої інстанції встановив, що на підтвердження витрат на правничу допомогу суду надано копію договору про надання правової допомоги від 12 липня 2024 року, акт прийому-надання правової допомоги від 17 липня 2024 року, відповідно до якого сторони договору погодили, що вартість правової допомоги становить 20 000 грн, квитанцію б/н від 17 липня 2024 року, згідно з якою ОСОБА_2 здійснив оплату наданих адвокатських послуг в розмірі 20 000 грн.
Урахувавши складність справи та виконані роботи (надані послуги), суд дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрат на професійну правничу допомогу за розгляд даної справи в суді першої інстанції саме у сумі 10 000 грн, оскільки такий розмір судових витрат доведений, документально обґрунтований та відповідає критерію розумної необхідності таких витрат.
Переглядаючи справу в апеляційному порядку, суд апеляційної інстанції встановив, що на підтвердження витрат на правничу допомогу суду надано копію договору про надання правової допомоги від 12липня 2024 року, копію ордера на надання правничої допомоги, розрахунок оплати витрат на правову допомогу та акт прийому-надання правової допомоги від 17лютого 2025 року, відповідно до яких сторони погодили, що вартість правової допомоги становить 13 000 грн, квитанцію б/н від 17лютого 2025 року, відповідно до якої адвокатом Блохіною Н. В. прийнято від ОСОБА_2 згідно договору від 12 липня 2024 року та акту від 17лютого 2025 року13 000 грн.
Урахувавши докази на підтвердження надання правничої допомоги, складність справи та виконаних адвокатом робіт, ціну позову, реального часу, необхідного для виконання таких послуг, прийнявши до уваги заперечення сторони позивача, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про стягнення понесених ОСОБА_2 витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 10 000 грн.
Визначена апеляційним судом сума підтверджена належними та допустимими доказами та є співмірною з наданими учаснику справи послугами, що відповідає принципу розподілу судових витрат.
З огляду на наведене, рішення Корюківського районного суду Чернігівської області 25 грудня 2024 року та постанова Чернігівського апеляційного суду від 09 липня 2025 року в частині розподілу судових витрат є законними та обґрунтованими, а підстав для їх скасування немає.
Доводи касаційної скарги висновків судів попередніх інстанцій не спростовують, на законність та обґрунтованість судових рішень у вказаній частині не впливають.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Згідно з частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Перевіривши правильність застосування судами норм матеріального
і процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а рішення місцевого суду та постанови апеляційного суду - без змін.
Керуючись статтями 400, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє представник - адвокат Легка О. Ю., залишити без задоволення.
Рішення Корюківського районного суду Чернігівської області від 25 грудня 2024 рокута постанову Чернігівського апеляційного суду від 09 липня 2025 рокузалишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий М. Є. Червинська
Судді: А. Ю. Зайцев
Є. В. Коротенко
В. М. Коротун
М. Ю. Тітов