26 листопада 2025 року
м. Київ
справа № 523/17273/16-ц
провадження № 61-16834св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Червинської М. Є.,
суддів: Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В. (суддя-доповідач), Коротуна В. М., Тітова М. Ю.,
учасники справи:
позивач за первісним позовом (відповідач за зустрічним позовом)- ОСОБА_1 ,
відповідач за первісним позовом (позивач за зустрічним позовом) - ОСОБА_2 ,
співвідповідачі за первісним та зустрічним позовами: виконавчий комітет Одеської міської ради, Житлово-будівельного кооператив «Жовтневий-25»,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє його представник - адвокат Коверга Ганна Володимирівна, на рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 23 лютого 2023 року у складі судді Мурманової І. М. та постанову Одеського апеляційного суду від 05 листопада 2024 року у складі колегії суддів: Назарової М. В., Кострицького В. В., Лозко Ю. П.,
Описова частина
Історія справи
У вересні 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_4 про визнання квартири об'єктом особистої приватної власності.
Позов мотивував тим, що 04 травня 1985 року він зареєстрував шлюб з ОСОБА_5 , після чого подружжя перебувало на квартирному обліку на підприємстві ДСК (Одеський промисловий будівничий комбінат), де вони разом працювали.
У 1986 році вони отримали у тимчасове користування кімнату № НОМЕР_1 у сімейному гуртожитку комбінату за адресою: АДРЕСА_1 , де проживали разом. При цьому з квартирного обліку ні він, ні його дружина зняті не були.
11 березня 1988 року шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_5 було розірвано, але вони продовжували жити однією сім'єю, вели сумісне господарство, адресу реєстрації не змінювали до червня 1990 року.
15 квітня 1988 року рішенням виконавчого комітету Жовтневої районної ради народних депутатів № 192 було затверджено формування ЖБК «Жовтневий 25», який здійснював будівництво багатоквартирного будинку відповідно до постанови виконкому міської ради народних депутатів і президії обласної Ради профсоюзів від 04 лютого 1988 року № 53.
Рішенням Одеської міської ради народних депутатів № 222 від 05 травня 1988 року зобов'язано видати ордера на заселення особам, що перебувають на квартирному обліку, у тому числі ОСОБА_1 та його дружині ОСОБА_5 на квартиру АДРЕСА_2 .
20 серпня 1989 року ОСОБА_1 повторно зареєстрував шлюб з ОСОБА_5
04 травня 1990 року виконавчим комітетом Жовтневої районної ради народних депутатів було видано ордер на житлове приміщення на вселення у спірну квартиру ОСОБА_5 та ОСОБА_1 . Після вселення подружжя зареєструвалося за місцем проживання. ОСОБА_5 , ОСОБА_1 були прийняті до членів кооперативу ЖБК «Жовтневий 25». У період перебування у шлюбі ними за спільні кошти подружжя було сплачено пайовий внесок у розмірі 10035,60 руб.
Позивач зазначає, що 15 січня 1998 року шлюб між ним та ОСОБА_5 було розірвано, але він з реєстраційного обліку за місцем проживання не знімався.
Стверджує, що 22 січня 2009 року ОСОБА_5 без його згоди отримала свідоцтво про право власності на спірну квартиру.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 померла, і її мати - ОСОБА_4 на підставі свідоцтва про право на спадщину, виданого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Гончаровою С. Ю., отримала право власності на спірну квартиру.
Враховуючи, що пайовий внесок за спірну квартиру було сплачено подружжям разом, позивач вважав що разом із ОСОБА_5 набув право спільної власності на нерухоме майно. Просив суд:
визнати недійсним свідоцтво про право власності на квартиру АДРЕСА_2 від 22 січня 2009 року;
визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину на квартиру АДРЕСА_2 , видане приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Гончаровою С. Ю.;
визнати квартиру АДРЕСА_2 особистою приватною власністю ОСОБА_1
08 лютого 2016 року до Суворовського районного суду м. Одеси надійшла уточнена позовна заява ОСОБА_1 до ОСОБА_4 , виконавчого комітетуОдеської міської ради, Житлово-будівельного кооперативу «Жовтневий-25», у якій, посилаючись на викладені вище обставини, позивач просив:
визнати об'єктом спільної сумісної власності квартиру АДРЕСА_2 ;
визнати за ним право власності на частину квартири АДРЕСА_2 ;
визнати недійсним свідоцтво про право власності на квартиру АДРЕСА_2 від 22 січня 2009 року;
визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину на квартиру АДРЕСА_2 , видане приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Гончаровою С. Ю.;
виключити з державного реєстру речових прав на нерухоме майно номер запису про право власності 1529754, рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 3681568 від 05 липня 2013 року 11:05:48, внесений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Гончаровою С. Ю.
12 лютого 2016 року ОСОБА_4 відчужила квартиру АДРЕСА_2 ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Джулай С. В.
ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_4 померла.
Спадкова справа після померлої ОСОБА_4 не відкривалася.
18 серпня 2016 року до Суворовського районного суду м. Одеси надійшла уточнена позовна заява ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , виконавчого комітетуОдеської міської ради, Житлово-будівельного кооперативу «Жовтневий-25», з урахуванням якої, посилаючись на викладені вище обставини, позивач просив:
визнати об'єктом спільної сумісної власності квартиру АДРЕСА_2 ;
визнати за ним право власності на частину квартири АДРЕСА_2 ;
визнати недійсним свідоцтво про право власності на квартиру АДРЕСА_2 від 22 січня 2009 року;
визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину на квартиру АДРЕСА_2 , видане приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Гончаровою С. Ю.;
виключити з державного реєстру речових прав на нерухоме майно номер запису про право власності 1529754, рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 3681568 від 05 липня 2013 року 11:05:48, внесений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Гончаровою С. Ю.;
визнати недійсним договір купівлі-продажу серія та номер 119 квартири за адресою: АДРЕСА_3 від 12 лютого 2016 року, укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Джулай С. В., номер запису про право власності: 13236187 14:56:56, рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 28219136;
виключити з державного реєстру речових прав на нерухоме майно номер запису про право власності 13236187, рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 28219136 від 12 лютого 2016 року 16:04:27, внесений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Джулай С. В.
У лютому 2017 року ОСОБА_2 звернувся до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 , виконавчого комітету Одеської міської ради, ЖБК «Жовтневий-25» про визнання права власності на квартиру.
На обґрунтування зустрічного позову зазначив, що він придбав вказану квартиру на підставі договору купівлі-продажу від 12 лютого 2016 року, укладеного із ОСОБА_4 , сплативши при цьому грошові кошти у розмірі 597000 грн. Вказана квартира при укладенні договору купівлі-продажу належала ОСОБА_4 на підставі свідоцтва про право на спадщину, а відтак позивач за зустрічним позовом вважає, що він набув спірне майно на законних підставах та є добросовісним набувачем, але при цьому ОСОБА_1 його право власності не визнається та оскаржується у судовому порядку.
З урахуванням викладених обставин ОСОБА_2 просив суд визнати за ним право власності на квартиру АДРЕСА_2 .
Ухвалою Суворовського районного суду м. Одеси від 07 лютого 2017 року прийнято зустрічний позов ОСОБА_2 до сумісного розгляду з первісним позовом ОСОБА_1 .
Рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 23 березня 2017 року первісний позов ОСОБА_1 задоволено.
Визнано об'єктом спільної сумісної власності квартиру АДРЕСА_2 .
Визнано за ОСОБА_1 право власності на частину квартири АДРЕСА_2 .
Визнано недійсним свідоцтво про право власності на квартиру АДРЕСА_2 від 22 січня 2009 року.
Визнано недійсним свідоцтво про право на спадщину на квартиру АДРЕСА_2 , видане приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Гончаровою С. Ю.
Виключено з державного реєстру речових прав на нерухоме майно номер запису про право власності 1529754, рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 3681568 від 05 липня 2013 року 11:05:48, внесений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Гончаровою С. Ю.
Визнано недійсним договір купівлі-продажу серія та номер 119 квартири АДРЕСА_4 , від 12 лютого 2016 року, укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Джулай С. В., номер запису про право власності: 13236187 14:56:56, рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 28219136.
Виключено з державного реєстру речових прав на нерухоме майно номер запису про право власності 13236187, рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 28219136 від 12 лютого 2016 року 16:04:27, внесений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Джулай С. В.
У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що спірна квартира є об'єктом спільної сумісної власності ОСОБА_1 та ОСОБА_5 . Останньою порушено майнове право позивача при отриманні нею свідоцтва про право власності на квартиру АДРЕСА_2 від 22 січня 2009 року у цілому, а отже первісні позовні вимоги підлягають задоволенню.
Відмовляючи у задоволенні зустрічного позову, суд виходив із його необґрунтованості.
Постановою Одеського апеляційного суду від 22 травня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково.
Рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 23 березня 2017 року змінено.
Визнано об'єктом спільної сумісної власності квартиру АДРЕСА_2 .
Визнано за ОСОБА_1 право власності на частину квартири АДРЕСА_2 .
Визнано недійсним свідоцтво про право власності на частину квартири АДРЕСА_2 від 22 січня 2009 року.
Визнано недійсним свідоцтво про право на спадщину на частину квартири АДРЕСА_2 , видане приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Гончаровою С.Ю.
Виключено з державного реєстру речових прав на нерухоме майно номер запису про право власності 1529754, рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 3681568 від 05 липня 2013 року 11:05:48, внесений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Гончаровою С.Ю. на частину квартири АДРЕСА_2 .
Визнано недійсним договір купівлі-продажу серія та номер 119 на частину квартири АДРЕСА_2 від 12 лютого 2016 року, укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 , посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Джулай С. В., номер запису про право власності: 13236187 14:56:56, рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 28219136.
Виключено з державного реєстру речових прав на нерухоме майно номер запису про право власності 13236187, рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 28219136 від 12 лютого 2016 року 16:04:27, внесений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Джулай С. В. на частини квартири АДРЕСА_2 .
В іншій частині рішення суду залишено без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що суд першої інстанції, з'ясувавши обставини справи та надавши належну оцінку зібраним доказам, дійшов до обґрунтованого висновку, що спірна кватира є об'єктом спільної сумісної власності ОСОБА_5 та ОСОБА_1 та про наявність правових підстав для задоволення позову. Вказані висновки суду відповідають зібраним у справі доказам, яким судом дана належна оцінка, правильно визначена юридична природа правовідносин що виникли і закон, який їх регулює, а доводи апеляційної скарги є необґрунтованими та не спростовують висновків суду першої інстанції. Докази та обставини, на які посилається заявник в скарзі, були предметом дослідження судом першої інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судом були дотримані норми матеріального і процесуального права.
Одночасно апеляційний суд зазначив, що оскільки спірна кватира є об'єктом спільної сумісної власності ОСОБА_5 та ОСОБА_1 , тому свідоцтво про право власності ОСОБА_5 на квартиру АДРЕСА_2 на ім'я ОСОБА_5 від 22 січня 2009 року, свідоцтво про право на спадщину на квартиру АДРЕСА_2 , видане приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Гончаровою С. Ю., договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_2 від 12 лютого 2016 року, укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Джулай С. В., підлягають визнанню недійсними лише в частині спірної квартири, а не в цілому, як помилково визначено судом першої інстанції, з виключенням з державного реєстру речових прав на нерухоме майно відповідних номерів запису про право власності саме на спірної квартири.
При цьому апеляційний суд зазначив, що ОСОБА_2 фактично вже є власником частини спірного нерухомого майна, тому у даному випадку спірні правовідносини за зустрічним позовом відсутні, що є підставою для відмови у задоволенні його вимог.
Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 січня 2019 року касаційну скаргу ОСОБА_2 задоволено, рішення Суворовського районного суду м. Одеси та постанову Одеського апеляційного суду скасовано, справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.
Постанова суду касаційної інстанції мотивована, зокрема тим, що права особи, яка вважає себе власником майна, не підлягають захисту шляхом задоволення позову до набувача з використання правового механізму, установленого статями 215, 216 ЦК України. Такий спосіб захисту можливий лише шляхом подання віндикаційного позову, якщо для цього існують підстави, передбачені статтею 388 ЦК України, які дають право витребувати в набувача це майно. Отже, за таких обставин належним способом захисту порушеного права власності є витребування майна від нинішнього його володільця шляхом пред'явлення віндикаційного позову.
30 жовтня 2020 року від позивача ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Шкодіної Л. В. до Суворовського районного суду м. Одеси надійшла заява про залишення частини його позовних вимог без розгляду, а саме про:
визнання недійсним свідоцтва про право власності на квартиру АДРЕСА_2 від 22 січня 2009 року;
визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину на квартиру АДРЕСА_2 , виданого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Гончаровою С. Ю.;
виключення з державного реєстру речових прав на нерухоме майно номеру запису про право власності 1529754, рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 3681568 від 05 липня 2013 року 11:05:48, внесеного приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Гончаровою С. Ю.;
визнання недійсним договору купівлі-продажу, серія та номер 119, квартири за адресою: АДРЕСА_3 від 12 лютого 2016 року, укладеного між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 , посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Джулай С. В., номер запису про право власності: 13236187 14:56:56, рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 28219136;
виключення з державного реєстру речових прав на нерухоме майно номер запису про право власності 13236187, рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 28219136 від 12 лютого 2016 року 16:04:27, внесеного приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Джулай С. В.
Ухвалою Суворовського районного суду м. Одеси від 31 жовтня 2022 року клопотання представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Шкодіної Л. В. про залишення частини позовних вимог без розгляду задоволено.
Позовні вимоги ОСОБА_1 в частині визнання недійсним свідоцтва про право власності на квартиру; визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину; визнання недійсним договору купівлі-продажу; виключення з державного реєстру речових прав на нерухоме майно номер запису про право власності залишено без розгляду.
Короткий зміст оскаржуваного рішення суду першої інстанції
Рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 23 лютого 2023 року позовні вимоги ОСОБА_1 залишено без задоволення.
Зустрічну позовну заяву ОСОБА_2 залишено без задоволення.
Відмовляючи у задоволенні вимог первісного позову про визнання майна спільним сумісним та визнання права власності на частину спірної квартири, суд зазначив, що позивач мав в порядку належного захисту свого порушеного права звернутись до суду з віндикаційним позовом та довести обставини сплати ним пайового внеску за спірну квартиру.
Але, на думку суду першої інстанції, звернувшись до суду за захистом своїх прав в неналежний спосіб, ОСОБА_1 своїх позовних вимог належними та допустимими доказами не довів.
Відмовляючи у задоволенні зустрічного позову, суд зазначив, що такі вимоги не є обґрунтованими.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні первісного позову ОСОБА_1 , останній в особі свого представника - адвоката Коверги Г. В. оскаржив його в апеляційному порядку.
Короткий зміст оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Одеського апеляційного суду від 05 листопада 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 в особі свого представника - адвоката Коверги Г. В. залишено без задоволення, рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 23 лютого 2023 року залишено без змін.
Апеляційний суд, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення місцевого суду в межах апеляційної скарги, погодився з висновками суду першої інстанції, оскільки вони відповідають встановленим обставинам справи та нормам матеріального і процесуального права.
Зазначив, що права особи, яка вважає себе власником майна, не підлягають захисту шляхом задоволення позову до набувача з використанням правового механізму, установленого статями 215, 216 ЦК України. Такий спосіб захисту можливий лише шляхом подання віндикаційного позову, якщо для цього існують підстави, передбачені статтею 388 ЦК України, які дають право витребувати в набувача це майно.
Отже, за таких обставин належним способом захисту порушеного права власності є витребування майна від нинішнього його володільця шляхом пред'явлення віндикаційного позову.
Разом із тим, на думку апеляційного суду, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що позивач ОСОБА_1 не довів своїх позовних вимог належними та допустимими доказами, а відтак у позові слід відмовити в повному обсязі.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
17 грудня 2024 року ОСОБА_1 , в інтересах якого діє представник - адвокат Коверга Г. В., подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 23 лютого 2023 року та постанову Одеського апеляційного суду від 05 листопада 2024 року.
У прохальній частині касаційної скарги заявник просить скасувати оскаржувані судові рішення та передати справу на новий розгляд до Суворовського районного суду м. Одеси.
Касаційна скарга мотивована тим, що судами попередніх інстанцій оскаржені судові рішення ухвалені з порушенням норм матеріального та процесуального права, без повного дослідження усіх доказів та обставин, що мають значення для справи, без урахування висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах.
Доводи інших учасників справи
Інші учасники справи не скористались своїм правом на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу до касаційного суду не направили.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Ухвалою Верховного Суду від 20 січня 2025 року відкрито касаційне провадження за поданою касаційною скаргою та витребувано матеріали цивільної справи.
10 лютого 2025 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 17 листопада 2025 року справу призначено до судового розгляду.
Фактичні обставини справи
Судами встановлено, що з 04 травня 1985 року ОСОБА_1 та ОСОБА_5 перебували у зареєстрованому шлюбі.
ОСОБА_1 та ОСОБА_5 на підставі рішення виконавчого комітету Суворовської районної ради народних депутатів від 18 липня 1986 року № 391 отримали в тимчасове користування кімнату у сімейному гуртожитку комбінату « Одеспромбуд » без зняття з квартирного обліку на склад сім'ї з двох чоловік, за адресою: АДРЕСА_5 .
ОСОБА_1 та ОСОБА_5 були зареєстровані з 03 жовтня 1986 року до 01 травня 1990 року за адресою: АДРЕСА_5 , згідно довідки № 100 від 16 квітня 2015 року. Зняті з реєстраційного обліку на підставі власних заяв.
Шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_5 розірвано 11 березня 1988 року, актовий запис № 207.
Рішенням виконавчого комітету Жовтневої ради народних депутатів від 15 квітня 1988 року № 192 «Про оформлення ЖБК «Жовтневий-25» вирішено сформувати ЖСК «Жовтневий-25» по проспекту Добровольського на 287 квартир. Затверджено списки кандидатів в ЖСК.
Рішенням Одеської міської ради народних депутатів № 222 від 05 травня 1988 року зобов'язано видати ордера на заселення особам, що перебувають на квартирному обліку, у тому числі ОСОБА_1 та ОСОБА_5 на квартиру АДРЕСА_2 .
20 серпня 1989 року ОСОБА_1 та ОСОБА_5 повторно зареєстрували шлюб,про що свідчить свідоцтво про укладення шлюбу від 20 серпня 1989 року, серії НОМЕР_2 , актовий запис № 966.
Згідно ордеру на жиле приміщення від 04 травня 1990 року № 2810 такий видано на ім'я ОСОБА_5 , в складі сім'ї із двох осіб: ОСОБА_1 - чоловік, на квартиру АДРЕСА_2 .
Згідно довідки ЖБК «Жовтневий-25» з домової книги про склад сім'ї і прописку, ОСОБА_1 та ОСОБА_5 з 08 червня 1990 року проживають і прописані у квартирі АДРЕСА_2 .
15 січня 1998 року шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_5 розірвано, актовий запис № 25.
Згідно довідки ЖБК «Жовтневий-25» від 22 січня 1997 року ОСОБА_1 є членом ЖБК «Жовтневий-25» та проживає за адресою: АДРЕСА_6 . Балансова вартість квартири складає 10035 руб. Пай в сумі 10035,60 руб сплачено в повному обсязі.
Відповідно до довідок ЖБК «Жовтневий-25» № 56 від 10 жовтня 2012 року, № 67 від 12 грудня 2012 року ОСОБА_1 проживає за адресою: АДРЕСА_6 з 08 червня 1990 року до 08 лютого 2010 року. Пай в сумі 10035,60 руб. сплачений повністю у 1992 році.
Згідно довідки ЖБК «Жовтневий-25» від 28 листопада 2012 року № 5 ОСОБА_5 є членом ЖБК «Жовтневий-25» з 20 червня 1988 року та проживає за адресою: АДРЕСА_6 .
Згідно свідоцтва про право власності на квартиру № НОМЕР_3 , виданого виконавчим комітетом Одеської міської ради від 22 січня 2009 року на ім'я ОСОБА_5 , об'єкт, який розташований за адресою: АДРЕСА_7 , в цілому дійсно належить ОСОБА_5 на праві приватної власності, об'єкт в цілому складається з приміщень загальною площею 51,3 кв.м, житловою площею: 30,7 кв.м, відображених у технічному паспорті від 11 листопада 2008 року. Свідоцтво видане на підставі довідки ЖБК «Жовтневий -25» від 12 листопада 2008 року № 10.
Згідно довідки ЖБК «Жовтневий-25» від 12 листопада 2008 року № 10, ОСОБА_5 являється членом ЖБК «Жовтневий-25» і проживає за даною адресою. Балансова вартість квартири складає 10 035,60 рублів, пай повністю виплачено в 1992 році.
В матеріалах справи наявна довідка ЖБК «Жовтневий-25» № 3 від 26 квітня 2017 року, згідно якої ОСОБА_5 з 20 червня 1988 року прийнята в члени ЖБК «Жовтневий-25». Пайовий внесок в розмірі: 10 035, 60 руб. за квартиру АДРЕСА_2 внесено ОСОБА_5 особисто. ОСОБА_1 пайових внесків та інших платежів у період з 20 червня 1988 року до 26 квітня 2017 року за квартиру АДРЕСА_2 не здійснював.
ОСОБА_5 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про смерть від 08 січня 2013 року серії НОМЕР_4 .
Після смерті ОСОБА_5 , згідно свідоцтва про право на спадщину за законом від 05 липня 2013 року, її мати - ОСОБА_4 отримала свідоцтво про право на спадщину, що складається з квартири АДРЕСА_2 .
В подальшому, відповідно до договору купівлі-продажу від 12 лютого 2016 року ОСОБА_4 продала, а ОСОБА_2 прийняв у власність квартиру АДРЕСА_2 .
ОСОБА_4 померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується свідоцтвом про смерть від 07 березня 2016 року серії НОМЕР_5 .
Спадкова справа після померлої ОСОБА_4 не відкривалася.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 23 лютого 2023 року в частині відмови у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 не було предметом перегляду в суді апеляційної інстанції, а тому, в силу положень частини другої статті 17 ЦПК України в цій частині вимог не є предметом перегляду і в суді касаційної інстанції.
Відповідно до частини другої статті 2 ЦПК України суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Згідно з частинами першою, другою та п'ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині та постанова суду апеляційної інстанції відповідають не у повному обсязі.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина перша статті 2 ЦПК України).
Частиною першою статті 4 ЦПК України встановлено право кожної особи в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
За змістом частини першої статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити до відновлення порушеного права позивача без необхідності повторного звернення до суду. Судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечувати відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту.
Спосіб захисту цивільного права чи інтересу - це дії, які спрямовані на попередження порушення або на відновлення порушеного, невизнаного, оспорюваного цивільного права чи інтересу. Такі дії мають бути ефективними, тобто призводити до того результату, на який вони спрямовані. Інакше кажучи, застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (див. аналогічні висновки у постановах Великої Палати Верховного Суду від 5 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (пункт 40), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (пункт 89), від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.23), від 26 жовтня 2021 року у справі № 766/20797/18 (пункт 19), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункт 143), від 14 рудня 2021 року у справі № 643/21744/19 (пункт 61), від 11 січня 2022 року у справі № 904/1448/20 (пункт 5.31), від 25 січня 2022 року у справі № 143/591/20 (пункт 8.31), від 13 липня 2022 року у справі № 363/1834/17(пункт 56), від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19 (пункт 33.2), від 20 липня 2022 року у справі № 923/196/20 (пункт 58), від 3 серпня 2022 року у справі № 910/9627/20 (пункт 8.45)).
Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові. Такий висновок сформульований, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (провадження № 12-80гс20, пункт 6.21), від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (провадження № 12-52гс20, пункт 52), від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (провадження № 14-125цс20, пункт 76), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21, пункт 155).
Згідно з частиною першою, другою, четвертою статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов'язків власник зобов'язаний додержуватися моральних засад суспільства. Власність зобов'язує.
Відповідно до частин першої та другої статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.
Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів, і вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (стаття 328 ЦК України).
У відповідності до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених
законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.
Статтею 13 Конституції України визначається, що Держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання, закріплює рівність перед законом усіх без винятку суб'єктів права власності та гарантує кожному захист його прав і свобод.
Регулювання, наведене в Главі 29 ЦК України, передбачає, зокрема, такі способи захисту права власності, як витребування майна із чужого незаконного володіння (віндикаційний позов) й усунення перешкод у реалізації власником права користування та розпорядження його майном (негаторний позов).
Власник має право витребувати майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України), незалежно від того, чи заволоділа ця особа незаконно спірним майном сама, чи придбала його у особи, яка не мала права відчужувати це майно.
При цьому стаття 400 ЦК України вказує на обов'язок недобросовісного володільця негайно повернути майно особі, яка має на нього право власності або інше право відповідно до договору або закону, або яка є добросовісним володільцем цього майна. У разі невиконання недобросовісним володільцем цього обов'язку заінтересована особа має право пред'явити позов про витребування цього майна.
Разом з тим стаття 330 ЦК України передбачає можливість добросовісному набувачеві набути право власності на майно, відчужене особою, яка не мала на це права, як самостійну підставу набуття права власності (та, водночас, передбачену законом підставу для припинення права власності попереднього власника відповідно до приписів статті 346 ЦК України). Так, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 ЦК України майно не може бути витребуване в нього.
Стаття 388 ЦК України містить сукупність підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача. Так, відповідно до частини першої вказаної норми, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.
У разі задоволення позовної вимоги про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння суд витребовує таке майно на користь позивача, а не зобов'язує відповідача повернути це майно власникові. Таке рішення суду є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на спірне нерухоме майно (пункт 9 частини першої статті 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»).
Можливість власника реалізувати його право витребувати майно від добросовісного набувача згідно зі статтею 388 ЦК України залежить від того, на якій підставі добросовісний набувач набув це майно у власність, а у разі набуття його за оплатним договором - також від того, як саме майно вибуло з володіння власника чи особи, якій власник це майно передав у володіння. Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках (частина третя статті 388 ЦК України). Коло підстав, за яких власник має право витребувати майно від добросовісного набувача, є вичерпним (частини перша-третя статті 388 ЦК України).
У постанові від 22 січня 2020 року у справі № 910/1809/18 (провадження № 12-148гс19) Велика Палата Верховного Суду сформулювала висновок, згідно з якими власник з дотриманням вимог статті 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування не потрібно визнавати недійсними рішення органів державної влади чи місцевого самоврядування, які вже були реалізовані і вичерпали свою дію, оскаржувати весь ланцюг договорів та інших правочинів щодо спірного майна.
Схожі за змістом правові висновки містяться й у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21) та багатьох інших.
Отже, особа яка вважає, що договором купівлі-продажу нерухомого майна порушуються його права як власника або законного користувача цього майна має право на витребування цього майна від останнього набувача, що і є належним способом захисту її порушеного права.
Разом із тим, встановлення обсягу спільно нажитого майна є передусім питаннями доведення відповідних обставин, спростування чи неспростування презумпції спільної сумісної власності, які суд вирішує в мотивувальній частині свого рішення. Більше того, відповідне судове рішення лише підтверджує наявність режиму спільного сумісного майна, і для такого підтвердження заявлення вимоги про визнання певних об'єктів спільним сумісним майном та, як наслідок, зазначення в резолютивній частині судового рішення про таке визнання не є необхідним (див. пункт 70 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23 січня 2024 рокуу справі № 523/14489/15-ц(провадження № 14-22цс20)).
Відмовляючи у задоволенні первісного позову ОСОБА_1 про визнання майна спільним сумісним та визнання права власності на частину спірної квартири, суди попередніх інстанцій правильно зазначили, що позивач ОСОБА_1 за таких обставин мав впорядку належного захисту свого порушеного права звернутись до суду з віндикаційним позовом про витребування майна від нинішнього його володільця, чого не зробив.
Разом із тим, відмовляючи у задоволенні первісних позовних вимог, суди також зазначили, що позивач ОСОБА_1 не довів своїх позовних вимог належними та допустимими доказами.
Отже, суди фактично відмовили у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 з двох підстав, які є взаємовиключними: у зв'язку з необґрунтованістю позовних вимог та у зв'язку з обранням позивачем неналежного способу захисту своїх прав, що є самостійною підставою для відмови у позові незалежно від іншихобставин, встановлених судамипопередніхінстанцій.
Відповідно до частин першої, четвертої статті 412 ЦПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.
Враховуючи наведене, оскільки суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, відмовив у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про визнання майна спільним сумісним та визнання права власності на частину спірної квартири з двох взаємовиключних підстав, вказані судові рішення слід змінити, виключивши з їх мотивувальнихчастин посилання на необґрунтованість цих позовних вимог.
Керуючись статтями 400, 409, 412, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє його представник - адвокат Коверга Ганна Володимирівна, задовольнити частково.
Рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 23 лютого 2023 року та постанову Одеського апеляційного суду від 05 листопада 2024 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , виконавчого комітетаОдеської міської ради, Житлово-будівельного кооператива «Жовтневий-25»про визнання майна спільним сумісним та визнання права власності на частину квартиризмінити, виключивши з їх мотивувальних частин посилання на необґрунтованість цих позовних вимог.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий М. Є. Червинська
Судді: А. Ю. Зайцев
Є. В. Коротенко
В. М. Коротун
М. Ю. Тітов