27 листопада 2025 року
м. Київ
справа № 2-96/11
провадження № 61-14692ск25
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А., Луспеника Д. Д.,
учасники справи:
заявник - ОСОБА_1 ,
суб'єкт оскарження - державний виконавець Фортечного відділу державної виконавчої служби у місті Кропивницькому Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Лісовенко Олексій В'ячеславович,
заінтересовані особи: Акціонерне товариство «Державний ощадний банк України» в особі філії - Кіровоградське обласне управління Акціонерного товариства «Ощадбанк», ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
вирішуючи питання про відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_4 на ухвалу Кіровського районного суду м. Кіровограда від 21 квітня 2025 року у складі судді Кулінки Л. Д. та постанову Кропивницького апеляційного суду від 08 жовтня 2025 року у складі колегії суддів: Єгорової С. М., Дьомич Л. М., Карпенка О. Л.,
У травні 2024 року ОСОБА_4 подала до суду скаргу, в якій просила визнати дії державного виконавця Фортечного відділу державної виконавчої служби у місті Кропивницькому Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Лісовенка О. В. щодо відмови від закінчення виконавчого провадження № НОМЕР_1 протиправними та зобов'язати державного виконавця вчинити дії щодо закінчення даного виконавчого провадження і видачу відповідної постанови; визнати протиправною та скасувати постанову державного виконавця Фортечного відділу державної виконавчої служби у місті Кропивницькому Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Лісовенка О. В. про арешт коштів боржника від 04 березня 2024 року (виконавче провадження № НОМЕР_1); визнати протиправною та скасувати постанову державного виконавця Фортечного відділу державної виконавчої служби у місті Кропивницькому Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Лісовенка О. В. про арешт коштів боржника від 11 березня 2024 року (виконавче провадження № НОМЕР_1).
В обґрунтування скарги зазначала, що на підставі рішення Кіровського районного суду м. Кіровограда від 15 червня 2011 року у цивільній справі № 2-96/11 за позовом відкритого акціонерного товариства «Державний ощадний банк України», в особі якого діє філія Кіровоградське обласне управління до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_5 . Стягнуто солідарно на користь позивача заборгованість в загальній сумі 479 221,34 грн, з яких основний борг в сумі 262 311,64 грн, прострочений борг 56 628,36 грн, відсотки в сумі 115 074,86 грн, прострочений борг та прострочені відсотки в сумі 45 206,48 грн. На підставі вказаного рішення АТ «Державний ощадний банк України», в особі філії - Кіровоградське обласне управління Акціонерне товариство «Ощадбанк» отримало виконавчий лист. Рішенням Апеляційного суду Кіровоградської області від 27 вересня 2011 року рішення Кіровського районного суду міста Кіровограда від 15 червня 2011 року змінено в частині стягнення пені. Стягнуто солідарно з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_5 на користь Відкритого акціонерного товариства «Державний ощадний банк України», в особі якого діє філія Кіровоградське обласне управління пеню на прострочений борг в сумі 2 677,20 грн на прострочені відсотки у сумі 4 758,97 грн, всього на суму 7 436,17 грн. В іншій частині рішення суду залишено без змін. Отже, за результатами розгляду справи сума заборгованості за кредитним договором, яка підлягає стягненню з боржників зменшилась на 37 770,31 грн, з 479 221,34 грн до 441 451,03 грн.
Проте, не зважаючи на вищенаведені обставини, 23 січня 2012 року стягувач звернувся до відділу державної виконавчої служби з виконавчим листом для примусового виконання рішення суду, в результаті чого було відкрите виконавче провадження НОМЕР_2. У постанові про відкриття виконавчого провадження від 15 березня 2012 року зазначено, що документ набрав чинності 06 липня 2011 року. Скаржниця вказує, що наявний у матеріалах виконавчого провадження НОМЕР_2 виконавчий документ не відповідає вимогам Закону України «Про виконавче провадження». Так, у даному випадку стягувач мав дотримуватись належного порядку щодо отримання виконавчого листа в Кіровському районному суді м. Кіровограда після повернення туди цивільної справи з остаточним рішенням Апеляційного суду Кіровоградської області від 27 вересня 2011 року, яке є підставою для стягнення коштів у визначеному резолютивною частиною рішення суду розмірі, відкрите акціонерне товариство «Державний ощадний банк України» мало право звернутись до відповідного підрозділу ДВС для примусового виконання рішення суду в межах строку на пред'явлення такого виконавчого листа до виконання.
ОСОБА_6 звернулася до Фортечного відділу державної виконавчої служби у місті Кропивницькому Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) з заявою про закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 5 частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження», так як рішення суду першої інстанції від 15 червня 2011 року, на підставі якого виданий виконавчий документ, частково скасовано.
У наданій на вказану заяву відповіді відділом державної виконавчої служби зазначено, що рішення Кіровського районного суду міста Кіровограда від 15 червня 2011 року не скасовано, а лише змінено в частині стягнення пені, в іншій частині рішення суду залишено без змін, а тому відсутні підстави для закінчення виконавчого провадження.
З наданої Фортечним відділом державної виконавчої служби у місті Кропивницькому Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) відповіді, стало відомо, що державним виконавцем в рамках вказаного виконавчого провадження винесено постанову про арешт коштів боржників, та постанову про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника, в яких вказана сума, яка підлягає стягненню з врахуванням виконавчого збору, витрат виконавчого провадження та штрафів становить 525 785,50 грн.
Заявниця вважала, що постанови є неправомірними та підлягають скасуванню, оскільки державний виконавець зазначаючи суму заборгованості, яка підлягає стягненню повинен був врахувати рішення Апеляційного суду Кіровоградської області від 27 вересня 2011 року.
Крім того, зазначила, що починаючи з 2016 року з її заробітної плати проводились утримання щодо погашення кредитної заборгованості, отже Акціонерне товариство «Державний ощадний банк України» як стягувач у даному виконавчому провадженні зобов'язане повідомити виконавця про фактичне повне або часткове виконання рішення, з урахуванням погашення заборгованості у національній валюті - гривні, у тому числі іншими боржниками ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .
Враховуючи вказані обставини, ОСОБА_4 зазначала, що звернулась з письмовою заявою до Фортечного відділу державної виконавчої служби у місті Кропивницькому Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) з заявою про здійснення перерахунку заборгованості по вказаному виконавчому провадженню з метою з'ясування остаточної суми боргу, яка підлягає стягненню. Від Фортечного відділу державної виконавчої служби у місті Кропивницькому Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) надійшла відповідь на вказану заяву в якій зазначено, що загальний борг по виконавчому листу № 2-96 від 18 липня 2011 року складає 481 041,34 грн, виконавчий збір 48 104,13 грн, витрати 369 грн, а всього - 492 673,40 грн. Також у вказаній відповіді зазначено, що в період з 19 квітня 2021 року до 11 квітня 2022 року було сплачено 19 355,11 грн, з яких: виконавчий збір в сумі 5 871,73 грн, борг в сумі 13 483,38 грн, таким чином сума заборгованості складає 421 876,97 грн, виконавчий збір в сумі 41 441,32 грн, витрати 369,00 грн, а всього 463 687,29 грн.
Заявниця не погоджується з вказаною сумою, оскільки в розрахунку враховано лише сплачені грошові кошти за період з 19 квітня 2021 року до 11 квітня 2022 року, і не враховані попередні оплати, в тому числі і за рахунок реалізованого майна, а тому вказана вище сума погашення та залишковий розмір заборгованості не відповідає дійсності.
На думку заявниці державний виконавець не дослідив та не перевірив належним чином суми коштів, які були направлені на погашення заборгованості.
Ухвалою Кіровського районного суду м. Кіровограда від 21 квітня 2025 року, залишеною без змін постановою Кропивницького апеляційного суду від 08 жовтня 2025 року, у задоволенні скарги ОСОБА_4 відмовлено.
Відмовляючи в задоволенні вимог скарги, судами зазначено, що заявницею не надано доказів того, що кредитна заборгованість погашена в повному обсязі, а відтак підстави для зняття арешту та скасування постанови про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника, відсутні.
Щодо незгоди із залишком заборгованості, суди зауважили, що частиною першою статті 19 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що сторони виконавчого провадження мають право ознайомлюватися з матеріалами виконавчого провадження, робити з них виписки, знімати копії, заявляти відводи у випадках, передбачених цим Законом, мають право доступу до автоматизованої системи виконавчого провадження, право оскаржувати рішення, дії або бездіяльність виконавця у порядку, встановленому цим Законом, надавати додаткові матеріали, заявляти клопотання, брати участь у вчиненні виконавчих дій, надавати усні та письмові пояснення, заперечувати проти клопотань інших учасників виконавчого провадження та користуватися іншими правами, наданими законом. При цьому, ОСОБА_4 не подано до суду жодних виписок щодо утримання кредитної заборгованості із її заробітної плати, не зазначено, в якій сумі така заборгованість утримується, не проведено свій контррозрахунок заборгованості, не надано доказів, в якій сумі проведено утримання кредитної заборгованості з інших боржників.
У листопаді 2025 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_4 на ухвалу Кіровського районного суду м. Кіровограда від 21 квітня 2025 року та постанову Кропивницького апеляційного суду від 08 жовтня 2025 року, в якій просить скасувати оскаржувані судові рішення та направити справу на новий розгляд.
Касаційна скарга мотивована тим, що відмовивши ОСОБА_4 у задоволенні клопотання про витребування доказів, судами позбавлено можливості встановити дійсний стан виконання виконавчого документа. Крім того, зазначає, що боржниками подавалися докази на підтвердження стягнення з них кредитної заборгованості у більших розмірах, ніж про це зазначає територіальний орган державної виконавчої служби.
Відповідно до частини третьої статті 3 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
За змістом частини першої статті 394 ЦПК України питання про відкриття касаційного провадження (про відмову у відкритті касаційного провадження) вирішує колегія у складі трьох суддів після одержання касаційної скарги, оформленої відповідно до вимог статті 392 ЦПК України.
Відповідно до вимог частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
У разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення (частина четверта статті 394 ЦПК України).
Ухвала суду за результатами розгляду скарги на рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця, не є ухвалою, якою закінчено розгляд справи.
Колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга є необґрунтованою, а правильне застосування судом апеляційної інстанції норм права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо їх застосування та тлумачення з огляду на таке.
Згідно з пунктом 9 частини третьої статті 129 Конституції України основними засадами судочинства є, зокрема, обов'язковість судового рішення.
Статтею 129-1 Конституції України визначено, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Відповідно до частини першої статті 18 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.
Згідно зі статтею 5 Закону України «Про виконавче провадження» примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».
Відповідно до частини першої та другої статті 7 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» державними виконавцями є керівники органів державної виконавчої служби, їхні заступники, головні державні виконавці, старші державні виконавці, державні виконавці органів державної виконавчої служби.
Державний виконавець є представником влади, діє від імені держави і перебуває під її захистом та уповноважений державою здійснювати діяльність з примусового виконання рішень у порядку, передбаченому законом.
Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (стаття 4 ЦПК України).
Відповідно до статті 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.
Згідно до ч. ч. 1, 2 ст. 74 Закону України «Про виконавче провадження» рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.
Частинами другою та третьою статті 451 ЦПК України передбачено, що у разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов'язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника). Якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги.
Згідно зі статтею 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Відповідно до частини 1 статті 13 Закону України «Про виконавче провадження» під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.
Частиною першою та другою статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Виконавець зобов'язаний, зокрема здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.
Відповідно до частини 1 статті 541 ЦК України солідарний обов'язок або солідарна вимога виникають у випадках, установлених договором або законом, зокрема в разі неподільності предмета зобов'язання.
Наслідки солідарного обов'язку боржників передбачені статтею 543 ЦК України. За наведеною нормою права солідарні боржники залишаються зобов'язаними доти, доки їхній обов'язок не буде виконаний у повному обсязі. Виконання солідарного обов'язку у повному обсязі одним із боржників припиняє обов'язок решти солідарних боржників перед кредитором.
Отже, на підставі рішення суду про стягнення боргу з солідарних боржників солідарна відповідальність покладається на відповідачів до повного погашення боргу. Відповідачі як солідарні боржники відповідають лише в межах загальної суми кредитної заборгованості. Виконання солідарного обов'язку з погашення заборгованості у повному обсязі усіма солідарними боржниками або будь-яким з них окремо припиняє обов'язок з повернення боргу на користь кредитора для всіх солідарних боржників.
Примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів" (частина перша статті 5 Закону України «Про виконавче провадження»).
Пунктом 1 частини першої статті 3 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України.
Частиною першою статті 4 Закону України «Про виконавче провадження» у виконавчому документі зазначаються: назва і дата видачі документа, найменування органу, прізвище, ім'я, по батькові та посада посадової особи, яка його видала; дата прийняття і номер рішення, згідно з яким видано документ; повне найменування (для юридичних осіб) або прізвище, ім'я та, за наявності, по батькові (для фізичних осіб) стягувача та боржника, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або адреса місця проживання чи перебування (для фізичних осіб), дата народження боржника - фізичної особи; ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань стягувача та боржника (для юридичних осіб - за наявності); реєстраційний номер облікової картки платника податків або серія та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання в установленому порядку відмовилися від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку в паспорті) боржника (для фізичних осіб - платників податків); резолютивна частина рішення, що передбачає заходи примусового виконання рішень; дата набрання рішенням законної сили (крім рішень, що підлягають негайному виконанню); строк пред'явлення рішення до виконання.
Пунктом 5 частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що виконавче провадження підлягає закінченню у разі скасування або визнання нечинним рішення, на підставі якого виданий виконавчий документ, або визнання судом виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню.
Статтею 10 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що заходами примусового виконання рішень є: 1) звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об'єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами; 2) звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника; 3) вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні; 4) заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов'язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем; 5) інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом.
За приписами частини першої статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Згідно з пунктом 1 частини другої Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов'язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.
Арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арешт на майно (кошти) боржника накладається виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна (коштів) боржника або про опис та арешт майна (коштів) боржника (частина перша-друга статті 56 Закону України «Про виконавче провадження»).
Частиною першою статті 68 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника звертається у разі відсутності в боржника коштів/електронних грошей, що знаходяться на рахунках у банках чи інших фінансових установах, небанківських надавачах платіжних послуг, електронних гаманцях в емітентах електронних грошей, відсутності чи недостатності майна боржника для покриття в повному обсязі належних до стягнення сум, а також у разі виконання рішень про стягнення періодичних платежів.
Судами встановлено, що рішення Кіровського районного суду міста Кіровограда від 15 червня 2011 року, на підставі якого було видано виконавчий лист у даній справі було змінено рішенням Апеляційного суду Кіровоградської області від 27 вересня 2011 року в частині стягнення пені на прострочений основний борг в сумі 2 677,20 грн та на прострочені проценти в сумі 4 758,97 грн, всього - 7 436,17 грн. В іншій частині рішення суду залишено без змін.
У зв'язку з тим, що рішення Кіровського районного суду міста Кіровограда від 15 червня 2011 року змінено лише в частині стягнення пені, тобто воно не скасовано, є таким, що набрало законної сили, і підлягає примусовому виконанню у відповідності до Закону України «Про виконавче провадження», відтак у державного виконавця відсутні будь-які правові підстави для винесення постанови про закінчення виконавчого провадження з підстав передбачених пунктом 5 частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження».
Постановою державного виконавця Фортечного відділу державної виконавчої служби у місті Кропивницькому Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Лісовенка О. В. від 17 вересня 2024 року про зміну (доповнення) реєстраційних даних, внесено зміни (доповнення) в автоматизовані системі виконавчого провадження та викладено резолютивну частину постанови про відкриття виконавчого провадження від 15 березня 2012 року в наступній редакції «стягнути солідарно з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_5 на користь Публічного акціонерного товариства «ДОБУ» заборгованості за кредитним договором в сумі 441 424,03 грн, судового збору в сумі 1 700,00 грн, витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи судом в сумі 120,00 грн, а всього 443 224,03 грн». Тобто, з урахуванням змін, внесених рішенням суду апеляційної інстанції.
04 березня 2024 року державним виконавцем Фортечного відділу державної виконавчої служби у місті Кропивницькому Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Лісовенком О. В. винесено постанову про арешт коштів ОСОБА_7 у виконавчому провадженні № НОМЕР_1 з примусового виконання виконавчого листа № 2-96, виданого 18 липня 2011 року Кіровським районним судом міста Кіровограда. Згідно з вказаною постановою державний виконавець наклав арешт на грошові/електронні, що містяться на відкритих рахунках/електронних гаманцях, а також на кошти/електронні гроші рахунках/електронних гаманцях, що будуть відкриті після винесення постанови про арешт коштів, крім коштів/електронних грошей, що містяться на рахунках/електронних гаманцях, що мають спеціальний режим використання. Арешт коштів боржника здійснено у межах суми звернення з урахуванням виконавчого збору/основної винагороди приватного виконавця, витрат виконавчого провадження, штрафів та становить 525 785,5 грн.
11 березня 2024 року державним виконавцем Фортечного відділу державної виконавчої служби у місті Кропивницькому Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Лісовенком О. В. винесено постанову про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника ОСОБА_7 .
Судами встановлено, що заявницею не надано доказів того, що кредитна заборгованість погашена в повному обсязі, тому підстави для зняття арешту та скасування постанови про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника, відсутні.
Доводи щодо необґрунтованого відхилення клопотання про витребування доказів судом апеляційної інстанції, Суд відхиляє з огляду на наступне.
Розглядаючи зазначене клопотання, апеляційний суд визнав його безпідставним, оскільки суд першої інстанції розглядав заявлене клопотання та обґрунтовано відмовив у його задоволенні з підстав ненадання скаржницею до суду доказів щодо неможливості останньою самостійно отримати вказані в клопотанні докази.
З урахуванням наведеного, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку, що державний виконавець Фортечного відділу державної виконавчої служби у місті Кропивницькому Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Лісовенко О. В. при вирішенні питання щодо закінчення виконавчого провадження № НОМЕР_1 діяв із дотриманням вимог, передбачених Законом України «Про виконавче провадження», а відтак підстави для визнання його дій неправомірними, зобов'язання вчинити дії та скасування постанов, прийнятих ним у виконавчому провадженні, відсутні.
Інші доводи касаційної скарги висновків судів попередніх інстанцій не спростовують, на законність та обґрунтованість судових рішень не впливають, а є лише незгодою заявника з їх змістом.
Враховуючи, що зазначені у касаційній скарзі доводи щодо порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права судом апеляційної інстанції не знайшли свого підтвердження, правильне застосування норм права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо їх застосування чи тлумачення, що свідчить про необґрунтованість скарги, а отже відсутні підстави для відкриття касаційного провадження.
Керуючись частиною четвертою статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду,
Відмовити у відкритті касаційного провадження у справі за скаргою ОСОБА_4 на дії державного виконавця Фортечного відділу державної виконавчої служби у місті Кропивницькому Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Лісовенка Олексія В'ячеславовича, заінтересовані особи: Акціонерне товариство «Державний ощадний банк України» в особі філії - Кіровоградське обласне управління Акціонерного товариства «Ощадбанк», ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , за касаційною скаргою ОСОБА_4 на ухвалу Кіровського районного суду м. Кіровограда від 21 квітня 2025 року та постанову Кропивницького апеляційного суду від 08 жовтня 2025 року.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Судді:І. Ю. Гулейков
Р. А. Лідовець
Д. Д. Луспеник