26 листопада 2025 року
м. Київ
справа № 201/6648/20
провадження № 61-1313св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач), Ситнік О. М.,
Фаловської І. М.,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Дніпровського апеляційного суду від 13 грудня 2022 року в складі колегії суддів: Єлізаренко І. А., Красвітної Т. П., Свистунової О. В. у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_3 , про стягнення безпідставно отриманих коштів,
Короткий зміст позовних вимог
У липні 2020 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення безпідставно отриманих коштів у розмірі 950 532, 35 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 10 березня 2017 року позивач уклав з ОСОБА_1 договір, який був оформлений у вигляді розписки, відповідно до умов якого відповідач, який діяв від імені своєї матері ОСОБА_4 (власника 2-х ділянок за адресою: АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 ) зобов'язався продати позивачу на умовах розстрочення платежу квартиру
АДРЕСА_3 за 20 000 дол. США, а позивач зобов'язався оплатити ці кошти з розстроченням платежу протягом 6 місяців.
На виконання вказаної домовленості позивачем було передано ОСОБА_1 : 01 березня 2017 року - 500 дол. США; 13 березня 2017 року - 7 000 дол. США; 23 березня 2017 року - 4 600 дол. США.
23 березня 2017 року позивачу стало відомо, що земельні ділянки, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 , з розташованими на них об'єктами нерухомості належать ОСОБА_3 , а не матері відповідача ОСОБА_4 і не ОСОБА_1 , якому він передавав за них кошти та це нерухоме майно не введено в експлуатацію. Тож продажу підлягали тільки земельні ділянки, які належали ОСОБА_3 .
Крім цього, ОСОБА_3 та ОСОБА_1 підтвердили позивачеві те, що між ними існує домовленість про продаж визначеного в договорі-розписці нерухомого майна/земельних ділянок на умовах розстрочення платежу.
27 березня 2017 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки АДРЕСА_2 , кадастровий номер № 1210100000:09:192:0278.
Згідно пункту 4 вказаного договору, продаж земельної ділянки був вчинений за домовленістю сторін за 24 694 грн, які під час підписання договору було передано продавцю ОСОБА_3 , і ця сума була еквівалентна 1 000 дол. США. При цьому, ОСОБА_3 не заперечував проти того, щоб позивач продовжував розраховуватися за продану ним земельну ділянку, виходячи з її ринкової вартості, з ОСОБА_1 згідно існуючих між ними домовленостей.
Саме тому, в рахунок сплати вартості придбаної позивачем земельної ділянки ним було додатково передано ОСОБА_1 : 25 травня 2017 року - 1 500 дол. США; 21 червня 2017 року - 900 дол. США; 11 липня 2017 року - 500 дол. США (всього 15 000 дол. США).
12 липня 2017 року на указаному договорі-розписці було внесено додаткову домовленість про продаж ОСОБА_2 з оплатою на користь ОСОБА_1 квартири АДРЕСА_4 в цьому ж будинку за 20 000 дол. США та цього ж дня позивач передав ОСОБА_1 18 500 дол. США.
На виконання цієї домовленості 14 вересня 2017 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 був укладений договір купівлі-продажу земельної ділянки
АДРЕСА_1 , кадастровий номер № 1210100000:09:192:0279.
Згідно пункту 4 договору продаж земельної ділянки був вчинений за домовленістю сторін за 24 694 грн, які під час підписання договору було передано продавцю ОСОБА_3 , і ця сума була еквівалентна 1 000 дол. США.
В лютому 2020 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання недійсними договорів купівлі-продажу земельних ділянок як таких, що вчинені під впливом тяжкої обставини та в невигідних умовах. Крім цього, позивачу, спілкуючись із ОСОБА_3 , стало відомо, що 13 вересня 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до
ОСОБА_3 , ТОВ «Бухта Ніжна» про застосування наслідків нікчемності правочину.
Заочним рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська у справі № 201/10611/19 позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ТОВ «Бухта Ніжна» про застосування наслідків нікчемності правочину задоволено частково, застосовано наслідки недійсності правочину та стягнуто зі ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 сплачені грошові кошти у розмірі 3 100 475 грн.
Отже, за цим рішенням, на думку позивача, ОСОБА_1 , користуючись тією обставиною, що договори купівлі-продажу земельних ділянок були
укладені продавцем ОСОБА_3 безпосередньо з позивачем (покупцем), намагається стягнути зі ОСОБА_3 всю суму сплачених позивачем продавцю ОСОБА_3 через ОСОБА_1 грошових коштів. Саме внаслідок цього рішення, ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання правочинів недійсними. 02 березня 2020 року Самарським районним судом м. Дніпропетровська було відкрито провадження в справі
№ 206/651/20.
Крім цього, позивач вказує, що за період з березня по серпень 2020 року передав ОСОБА_3 додатково 20 000 дол. США та домовився про те, що позивач ОСОБА_2 протягом 3 років виплатить ОСОБА_3 в рахунок вартості проданих йому земельних ділянок АДРЕСА_5 ще 20 000 дол. США. Наявність між ними такої домовленості підтверджується тим, що 23 вересня 2020 року ухвалою Самарського районного суду м. Дніпропетровська у справі № 206/651/20 задоволено заяву позивача ОСОБА_3 про залишення позову до ОСОБА_2 без розгляду.
Позивач зазначає, що ОСОБА_1 , звертаючись до суду навмисно приховав від суду всі викладені вище обставини та свідомо не залучив ОСОБА_5 до участі у справі, в якості третьої особи.
Внаслідок того, що відповідач ОСОБА_1 не виконав взятих на себе зобов'язань щодо проведення розрахунку зі ОСОБА_3 грошима
ОСОБА_2 за придбане останнім майно по АДРЕСА_1 та
АДРЕСА_2 , то у нього, ОСОБА_2 на теперішній час виникла необхідність провести розрахунки зі ОСОБА_3 повторно. Отже, грошові кошти передані ним ОСОБА_1 в загальній сумі 33 500 дол. США є безпідставно отриманими відповідачем коштами і підлягають поверненню.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови апеляційного суду
Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 22 лютого 2022 року відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_2 .
Суд першої інстанції виходив з того, що позивач не надав доказів, ані порушень відповідачем своїх зобов'язань, ані вини відповідача в їх порушенні.
До того ж, якщо позивач посилається як на підставу виникнення спірних правовідносин на договір-розписку від 10 березня 2017 року, укладений між сторонами спору, тобто на договірні відносини, то спосіб захисту, обраний позивачем є неправильний, оскільки грошові кошти передавалися останнім на підставі договору (домовленості сторін), тобто, не були безпідставно отриманими.
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 13 грудня 2022 року задоволено апеляційну скаргу ОСОБА_2 , скасовано рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 22 лютого 2022 року та ухвалено нове рішення, яким задоволено позов ОСОБА_2 .
Апеляційний суд виходив з того, що позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення безпідставно отриманих коштів є доведеним та обґрунтованим належними доказами у справі, оскільки обумовлене у договорі-розписці
від 10 березня 2017 року нерухоме майно відповідач не продав позивачу та кошти, які сплатив ОСОБА_2 (позивач) за покупку цього майна,
ОСОБА_1 не повернув останньому.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
24 січня 2023 року ОСОБА_1 засобами поштового зв'язку направив до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Дніпровського апеляційного суду від 13 грудня 2022 року.
У касаційній скарзі заявник просить суд касаційної інстанції скасувати постанову апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 22 березня 2023року зупинено виконання постанови Дніпровського апеляційного суду від 13 грудня 2022 року до закінчення її перегляду в касаційному порядку, відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Дніпровського апеляційного суду від 13 грудня 2022 року та витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.
10 січня 2024 року справанадійшла до Верховного Суду.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Підставою касаційного оскарження постанови Дніпровського апеляційного суду від 13 грудня 2022 року заявник вказує на неправильне застосування судом норм матеріального права, а саме, застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах від 10 вересня 2018 року у справі № 638/11807/15-ц, від 12 вересня 2018 року у справі № 154/948/16, від 20 листопада 2018 року у справі № 907/50/16, від 12 грудня 2018 року у справі
№ 205/3330/14-ц, від 21 березня 2018 року у справі № 57/314-6/526-2012,
від 26 лютого 2020 року у справі № 203/3364/17, від 24 березня 2021 року у справі № 369/8126/17-ц.
Позиція інших учасників справи
04 квітня 2023 року ОСОБА_2 засобами поштового зв'язку подав відзив до Верховного Суду та просив суд касаційної інстанції залишити касаційну скаргу ОСОБА_1 без задоволення, оскаржуване рішення - без змін.
Крім цього, 06 листопада 2024 року ОСОБА_2 засобами поштового зв'язку подав додаткові пояснення до Верховного Суду.
Верховний Суд дійшов висновку, що подані пояснення за своїми ознакам та суттю є відзивом на касаційну скаргу.
Відповідно до частини першої статті 120 ЦПК України строки, в межах яких вчиняються процесуальні дії, встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені, - встановлюються судом.
Частинами першою та другою статті 126 ЦПК України передбачено, що право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом. Документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.
30 березня 2023 року ОСОБА_2 отримав засобами поштового зв'язку ухвалу Верховного Суду від 22 березня 2023 року, тобто останнім днем для подання відзиву було 10 квітня 2023 року.
Пояснення ОСОБА_2 , які по суті є відзивом на касаційну скаргу, подано до Верховного Суду 06 листопада 2024 року, тобто поза межами строку, встановленого судом касаційної інстанції, для подання відзиву на касаційну скаргу. Поважних причин, які стали підставою пропуску строку пояснення (відзив) не містить.
Ураховуючи наведене, пояснення (відзив) ОСОБА_2 підлягають поверненню заявнику без розгляду, оскільки подані поза межами встановленого строку, протягом якого може бути подано відзив на касаційну скаргу.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Відповідно до частин першої та другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Вивчивши матеріали справи та перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд вважає, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.
Фактичні обставини, встановлені судами
Судами встановлено, що 10 березня 2017 року ОСОБА_2 уклав з
ОСОБА_1 договір у простій письмовій формі, оформлений у вигляді розписки, відповідно до умов якого ОСОБА_1 , який діє від імені своєї матері ОСОБА_4 (власника двох ділянок за адресою:
АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 ) зобов'язався продати позивачу на умовах розстрочення платежу квартиру АДРЕСА_3 за 20 000 дол. США, а позивач, ОСОБА_2 , зобов'язався оплатити ці кошти з розстроченням платежу протягом 6 місяців.
На виконання вказаної домовленості позивачем ОСОБА_2 було передано відповідачу ОСОБА_1 : 01 березня 2017 року - 500 дол. США;
13 березня 2017 року - 7 000 дол. США; 23 березня 2017 року - 4 600 дол. США; 25 травня 2017 року - 1 500 дол. США; 21 червня 2017 року - 900 дол. США; 11 липня 2017 року - 500 дол. США. 12 липня 2017 року ОСОБА_2 додатково сплатив ОСОБА_1 за двокімнатну квартиру АДРЕСА_4 - 18 500 дол. США. Строки виконання у договорі не зазначені.
Позивач ОСОБА_2 зазначав, що 23 березня 2017 року йому стало відомо, що земельні ділянки по АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 , з розташованими на них об'єктами нерухомості не належать матері відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_4 та не належать відповідачу ОСОБА_1 , якому він передавав кошти за придбання квартир, а належать ОСОБА_3 .
27 березня 2017 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 був укладений договір купівлі-продажу земельної ділянки АДРЕСА_2 , кадастровий номер № 1210100000:09:192:0278, площею - 0.06 га, посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Іщенко Є.О. за реєстровим №179.
Згідно з пункту 2 вказаного договору, земельна ділянка АДРЕСА_2 належить продавцю ( ОСОБА_3 ) на підставі договору дарування земельної ділянки, посвідченого 24 квітня 2014 року приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу №542.
Відповідно до пункту 4 цього договору продаж був вчинений за домовленістю сторін за 24 694 грн, які під час підписання договору було передано продавцю ОСОБА_3
14 вересня 2017 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 був укладений договір купівлі-продажу земельної ділянки АДРЕСА_1 , кадастровий номер № 1210100000:09:192:0279, площею - 0.06 га, посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Іщенко Є.О. за реєстровим №810.
Згідно з пунктом 2 вказаного договору земельна ділянка № НОМЕР_1 належить продавцю ( ОСОБА_3 ) на підставі договору дарування земельної ділянки, посвідченого 24 квітня 2014 року приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу № 540.
Відповідно до пункту 4 цього договору продаж був вчинений за домовленістю сторін за 24 694 грн, які під час підписання договору було передано продавцю ОСОБА_3 .
У лютому 2020 року ОСОБА_3 звернувся до Самарського районного суду
м. Дніпропетровська з позовом до ОСОБА_2 про визнання недійсними вказаних договорів купівлі-продажу земельних ділянок.
Ухвалою Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 23 вересня 2020 року задоволено заяву позивача ОСОБА_3 про залишення позову до ОСОБА_2 без розгляду.
Встановлено, заочним рішенням Жовтневого районного суду
м. Дніпропетровська від 17 жовтня 2019 року у справі №201/10611/19 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ТОВ «Бухта Ніжна» про застосування наслідків нікчемності правочину, частково задоволено позовні вимоги ОСОБА_1 . Застосовано наслідки недійсності правочину та стягнуто зі ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 сплачені грошові кошти у розмірі
3 100 475 грн.
Вказаним рішення суду встановлено, що 17 вересня 2016 року між
ОСОБА_1 , як покупцем, та ОСОБА_3 , як продавцем, було укладено два договори-розписки, згідно яких продавець продає в довгострокове розстрочення дві приватизовані земельні ділянки, кожна площею по 0, 06 га, зі спорудами (будинок по АДРЕСА_2 , площею Хкв. м. гараж 70 кв. м., огорожа то периметру) з загальною виїзною групою (металеві ворота з алеєю). Вказані земельні ділянки розташовані за адресою: АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 . Споруди, які знаходяться на вказаних ділянках (будинок, гараж, огорожа), не введені в експлуатацію. Умовами договорів розписок від 17 вересня 2016 року визначалася, що всі оплати по ним фіксуються на другому аркуші договору. Відповідно до одного договору-розписки від 17 червня 2016 року, укладеного між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , встановлювався розмір до оплати - 60 000 дол. США. На другому аркуші договору підписом ОСОБА_3 визначені суми, які були сплачені ОСОБА_1 , залишок несплачених сум. Так, по даному договору було сплачено 60 000 доларів США, тобто позивач сплатив всю суму за договором від 17 червня 2016 року. За другим договором-розпискою
від 17 червня 2016 року, який укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , встановлювався розмір до оплати - 180 000 дол. США. На другому аркуші договору підписом ОСОБА_3 визначені суми, які були сплачені
ОСОБА_1 , залишок несплачених сум. Так, по даному договору було сплачено 62 500 дол. США. Протягом 2016-2017 років покупцем сплачувалися періодичні платежі на загальну суму 122 500 дол. США. Крім того, як вбачається з Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, власником земельних ділянок, є інша особа ніж продавець. Оскільки укладені між сторонами правочини договори-розписки
купівлі - продажу земельних ділянок є нікчемними, проте, на їх виконання позивачем були сплачені кошти у розмірі 122 500 дол. США, то відповідно до статті 216 ЦК України підлягають застосуванню наслідки нікчемного правочину шляхом стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 грошових у розмірі 122 500 дол. США (3 075 165 грн).
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 17 березня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишено без задоволення. Заочне рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 17 жовтня 2019 року залишено без змін.
Позивач ОСОБА_2 у цій справі, що переглядається, зазначав, що обумовлене у договорі-розписці нерухоме майно - квартира, яку він мав придбати, та за придбання якого він передав кошти відповідачу, ОСОБА_1 йому не продав, кошти не повернув.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно з статтею 610, частиною статтею 612 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
У силу статті 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Частинами першою та третьою статті 635 ЦК України передбачено, що попереднім є договір, сторони якого зобов'язуються протягом певного строку (у певний термін) укласти договір в майбутньому (основний договір) на умовах, встановлених попереднім договором. Зобов'язання, встановлене попереднім договором, припиняється, якщо основний договір не укладений протягом строку (у термін), встановленого попереднім договором, або якщо жодна із сторін не направить другій стороні пропозицію про його укладення.
Відповідно до частини першої статті 546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.
Згідно зі статтею 570 ЦК України завдатком є грошова сума або рухоме майно, що видається кредиторові боржником у рахунок належних з нього за договором платежів, на підтвердження зобов'язання і на забезпечення його виконання. Якщо не буде встановлено, що сума, сплачена в рахунок належних з боржника платежів, є завдатком, вона вважається авансом.
Відповідно до змісту вказаної норми ознакою завдатку є те, що він одночасно виступає способом платежу, способом забезпечення виконання зобов'язання обома його сторонами, а також доказом факту укладення договору.
Таким чином, внесення завдатку як способу виконання зобов'язання може мати місце лише в разі наявності зобов'язання, яке повинно було виникати на підставі договорів купівлі-продажу будинку.
Статтею 571 ЦК України передбачено правові наслідки порушення або припинення зобов'язання, забезпеченого завдатком. Якщо порушення зобов'язання сталося з вини боржника, завдаток залишається у кредитора. Якщо порушення зобов'язання сталося з вини кредитора, він зобов'язаний повернути боржникові завдаток та додатково сплатити суму у розмірі завдатку або його вартості. Сторона, винна у порушенні зобов'язання, має відшкодувати другій стороні збитки в сумі, на яку вони перевищують розмір (вартість) завдатку, якщо інше не встановлено договором. У разі припинення зобов'язання до початку його виконання або внаслідок неможливості його виконання завдаток підлягає поверненню.
Отже, у разі коли сторони лише домовилися укласти договір, але відповідно його не оформили, сплачені в рахунок виконання договору платежі визнаються авансом і мають бути повернуті в тому розмірі, в якому вони надавалися. Внесення завдатку як способу виконання зобов'язання може мати місце лише у випадку, якщо таке зобов'язання випливає із договору, укладеного сторонами.
Загальна умова частини першої статті 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов'язальних (договірних) відносинах або отримане однією зі сторін майно у зобов'язанні підлягає поверненню іншій стороні на підставі статті 1212 ЦК України тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання.
Апеляційний суд встановив, що нерухоме майно (квартири), яке позивач мав придбати відповідно до договору-розписки від 10 березня 2017 року та за придбання якого останній передав грошові кошти саме відповідачу
ОСОБА_1 , не було продано позивачу.
Право власності на зазначене у договорі-розписці нерухоме майно (квартири) за позивачем ОСОБА_2 не зареєстроване. Відповідач ОСОБА_1 позивачу ОСОБА_2 кошти, отримані ним від позивача за продаж нерухомого майна, який фактично не відбувся, не повернув.
Дніпровським апеляційним судом у судовому засіданні було оглянуто та долучено до матеріалів справи оригінал договору-розписки від 10 березня 2017 року, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 .
Отже, враховуючи, що обумовлене у договорі-розписці від 10 березня
2017 року нерухоме майно, яке ОСОБА_2 мав придбати у відповідача ОСОБА_7 , який діяв від імені своєї матері ОСОБА_4 , та за придбання якого ОСОБА_2 передав ОСОБА_7 грошові кошти у загальному розмірі 33 500 дол. США, відповідач ОСОБА_1 позивачу ОСОБА_2 не продав, відповідач ОСОБА_1 позивачу ОСОБА_2 кошти не повернув, а тому позов є доведеним та обґрунтованим належними доказами у справі.
Із вказаним висновком погоджується і Верховний Суд.
Щодо строків позовної давності у цій справі, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно з статтею 256 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Відповідно до частини п'ятою статті 261 ЦК України, за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.
Статтею 253 ЦК України передбачено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
Відповідно до статті 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку.
Статтею 257 ЦК України передбачено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Згідно з частиною четвертою статті 267 ЦК України, сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
З матеріалів справи вбачається, у лютому 2020 року ОСОБА_3 звернувся до Самарського районного суду м. Дніпропетровська з позовом до ОСОБА_2 про визнання недійсними договорів купівлі-продажу земельних ділянок як таких, що вчинені під впливом тяжкої обставини і на вкрай невигідних умовах.
Ухвалою Самарського районного суду м.Дніпропетровська від 02 березня 2020 року відкрито провадження у справі № 206/651/20.
Позивач ОСОБА_2 зазначав, що про його порушене право у цій справі, що переглядається, йому стало відомо після звернення ОСОБА_3 із позовом до нього, поданим до Самарського районного суду м. Дніпропетровська
у лютому 2020 року, оскільки саме на цих земельних ділянках розташоване нерухоме майно - квартири, за придбання яких ОСОБА_2 сплатив кошти ОСОБА_7 .
Крім того, слід зазначити, строк виконання зобов'язань у договорі-розписці від 10 березня 2017 року, укладеному між позивачем та відповідачем не визначений.
Із позовом у цій справі ОСОБА_2 звернувся до суду 14 липня 2020 року, тобто в межах строку позовної давності.
Виходячи з викладеного, Верховний Суд у цій справі дійшов переконання, що висновки суду апеляційної інстанції ґрунтуються на правильно встановлених фактичних обставинах справи, яким надана належна правова оцінка, норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, застосовано правильно, суд під час розгляду справи не допустив порушень процесуального закону, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.
Доводи касаційної скарги про те, що суд не врахував висновків, викладених від 10 вересня 2018 року у справі № 638/11807/15-ц, від 12 вересня 2018 року у справі № 154/948/16, від 20 листопада 2018 року у справі № 907/50/16,
від 12 грудня 2018 року у справі № 205/3330/14-ц, від 21 березня 2018 року у справі № 57/314-6/526-2012, від 26 лютого 2020 року у справі № 203/3364/17, від 24 березня 2021 року у справі № 369/8126/17-ц не заслуговують на увагу, оскільки висновки у цих справах, і у справі, що переглядається, а також встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст спірних правовідносин, є різними.
Крім цього, в силу вимог статті 400 ЦПК України, суд касаційної інстанції не може вдаватись до встановлення або до оцінки обставин, що не були встановлені в оскаржуваних рішеннях, не вирішує питання про достовірність або недостовірність доказів чи про перевагу одних доказів над іншими.
Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).
А тому, інші обставини, на які посилається заявник у касаційній скарзі, були предметом дослідження судом апеляційної інстанцій та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судом були дотримані норми матеріального та процесуального права. Фактично доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів та встановлення фактичних обставин справи, що відповідно до правил частини першої статті 400 ЦПК України виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Оскільки доводи касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, висновки судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують, на законність та обґрунтованість оскаржуваних рішень не впливають, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
Крім цього, відповідно до частини третьої статті 436 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції у постанові за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).
Керуючись статтями 400, 401, 416, 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Постанову Дніпровського апеляційного суду від 13 грудня 2022 рокузалишити без змін.
Поновити виконання постанови Дніпровського апеляційного суду
від 13 грудня 2022 року.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: В. М. Ігнатенко
О. М. Ситнік
І. М. Фаловська