17 листопада 2025 року
м. Київ
справа № 444/2080/24
провадження № 61-13121ск25
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач), Ситнік О. М., Фаловської І. М.,
розглянув касаційну скаргу Акціонерного товариства «Українська залізниця», в інтересах якого діє адвокат Говорова Альона Ігорівна, на постанову Львівського апеляційного суду від 19 вересня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення компенсації за невикористану відпустку, допомогу на оздоровлення та вихідну допомогу при звільненні, стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, стягнення суми завданої моральної шкоди,
У травні 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Акціонерного товариства «Українська залізниця» (далі - АТ «Укрзалізниця») про стягнення компенсації за невикористану відпустку, допомоги на оздоровлення та вихідної допомоги при звільненні в загальному розмірі 100 500, 77 грн, стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 473 618, 75 грн та відшкодування моральної шкоди в розмірі 16 984, 00 грн.
Рішенням Жовківського районного суду Львівської області від 05 грудня 2024 року відмовлено в задоволенні позову.
Постановою Львівського апеляційного суду від 19 вересня 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.
Рішення Жовківського районного суду Львівської області від 05 грудня 2024 року скасовано та ухвалено нове рішення про задоволення позову частково.
Стягнуто з АТ «Укрзалізниця» на користь ОСОБА_1 суму недоплаченої вихідної допомоги при звільненні в розмірі 8 123, 50 грн, 51 892, 15 грн недоплаченої компенсації за невикористані відпустки та 473 618, 75 грн середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
В решті позовних вимог відмовлено.
Апеляційний суд, задовольняючи позов частково, врахувавши правову позицію Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду Верховного Судувід 05 травня 2025 року, справа № 758/4178/22, дійшов висновку, що оскільки рішенням Жовківського районного суду Львівської області від 08 грудня 2023 року період зупинення дії трудового договору з ОСОБА_1 визначено як прогул, а тому до даних правовідносин підлягає застосуванню стаття 9 Закону України «Про відпустки», згідно якої до стажу роботи, що дає право на щорічну основну відпустку зараховуються час, коли працівник фактично не працював, але за ним згідно із законодавством зберігалися місце роботи (посада) та заробітна плата повністю або частково (у тому числі час оплаченого вимушеного прогулу, спричиненого незаконним звільненням або переведенням на іншу роботу).
22 жовтня 2025 року представник АТ «Укрзалізниця» - адвокат Горова А. І. через підсистему «Електронний Суд» направила до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Львівського апеляційного суду від 19 вересня 2025 року.
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 23 жовтня 2025 року вказану касаційну скаргу передано судді-доповідачеві
Білоконь О. В.
Відповідно до розпорядження Верховного Суду від 13 листопада 2025 року було здійснено повторний автоматизований розподіл судових справ за касаційними провадженнями, зокрема, №61-13121ск25 у зв'язку з обранням до Великої Палати Верховного Суду судді Білоконь О. В.
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 13 листопада 2025 року вказану касаційну скаргу передано судді-доповідачеві
Ігнатенку В. М. та складу колегії суддів: Ситнік О. М., Фаловській І. М.
Колегія суддів вважає за необхідне відмовити у відкритті касаційного провадження, оскільки касаційна скарга подана на судове рішення в справі з ціною позову, що не перевищує двісті п'ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, з огляду на таке.
Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8).
Відповідно до частини третьої статті 3 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з частиною першою статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд, який відповідно до частини третьої статті 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію «суду права», що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення.
Верховний Суд як суд касаційної інстанції у цивільних справах із перегляду в касаційному порядку судових рішень, ухвалених судами першої та апеляційної інстанцій, має виконувати повноваження щодо усунення порушень норм матеріального та/або процесуального права, виправлення судових помилок і недоліків, а не нового розгляду справи та нівелювання ролі судів першої та апеляційної інстанцій у чиненні правосуддя та розв'язанні цивільних спорів (абзац п'ятий пункту 7.7 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 22 листопада 2023 року № 10-р(II)/2023).
Частина третя статті 389 ЦПК України визначає випадки, за яких рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанова суду апеляційної інстанції не підлягають касаційному оскарженню, а саме не підлягають касаційному оскарженню: 1) рішення, ухвали суду першої інстанції та постанови, ухвали суду апеляційної інстанції у справах, рішення у яких підлягають перегляду в апеляційному порядку Верховним Судом; 2) судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, зазначених у цій же нормі ЦПК України.
Згідно з пунктом 2 частини четвертої 19 ЦПК України спрощене позовне провадження призначене для розгляду справ, що виникають з трудових відносин.
Відповідно до частини шостої статті 19 ЦПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є:
1) справи, у яких ціна позову не перевищує тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб;
2) справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує вісімдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб;
3) справи про стягнення аліментів, збільшення та зменшення їх розміру, припинення стягнення аліментів, оплату додаткових витрат на дитину, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, якщо такі вимоги не пов'язані із встановленням чи оспорюванням батьківства (материнства);
4) справи про розірвання шлюбу;
5) справи про захист прав споживачів, ціна позову в яких не перевищує шістдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Додатково у пункті 2 частини третьої статті 389 ЦПК України конкретизовано випадки, за яких касаційне провадження має бути відкрите попри те, що справу визнано малозначною.
Такими випадками, зокрема, є наявність у касаційній скарзі питання права, що має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовної практики (підпункт «а»); особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до ЦПК України позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи (підпункт «б»); значний суспільний інтерес або винятковість її значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу (підпункт «в»); віднесення судом першої інстанції справи до категорії малозначних помилково (підпункт «г»).
Згідно із частиною четвертою статті 274 ЦПК України в порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах: 1) що виникають з сімейних відносин, крім спорів про стягнення аліментів, збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, розірвання шлюбу та поділ майна подружжя; 2) щодо спадкування; 3) щодо приватизації державного житлового фонду; 4) щодо визнання необґрунтованими активів та їх витребування відповідно до глави 12 цього розділу; 5) в яких ціна позову перевищує двісті п'ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 6) інші вимоги, об'єднані з вимогами у спорах, вказаних у пунктах 1-5 цієї частини.
У справі предметом позову є стягнення компенсації за невикористану відпустку, допомоги на оздоровлення та вихідної допомоги при звільненні, в загальному розмірі 100 500, 77 грн, стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 473 618, 75 грн та відшкодування моральної шкоди в розмірі 16 984, 00 грн, що не перевищує двісті п'ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб на день звернення з касаційною скаргою (757 000 грн).
Під час вирішення питання про відкриття касаційного провадження (зокрема й про відмову у відкритті провадження) в справі не надається правова оцінка законності та обґрунтованості оскаржуваних судових рішень, а виключно встановлюється наявність чи відсутність підстав для їх касаційного оскарження відповідно до вимог статей 389, 394 ЦПК України.
У касаційній скарзі представник заявника посилається на підпункт а) пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, оскільки вважає, що його скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування правозастосовчої практики оскільки відсутній правовий висновок Верховного Суду щодо подібних правовідносин.
Верховний Суд звертає увагу, що фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики означає, що заявник у своїй касаційній скарзі ставить на вирішення суду касаційної інстанції проблему, яка, у випадку відкриття касаційного провадження, впливатиме на широку масу спорів, створюючи тривалий в часі, відмінний від минулого підхід до вирішення актуальної правової проблеми.
Наведені представником заявника обставини не дають підстав уважати, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики.
Також представник заявника посилається на підпункт в) пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України та зазначає, що вказана справа має виняткове значення для заявника, оскільки останній не погоджується із сумою стягнутих коштів із роботодавця на користь працівника.
Доводи скарги про те, що справа має виняткове значення для заявника фактично зводиться до необхідності переоцінки доказів.
Також особа, яка подає касаційну скаргу у малозначній справі, зобов'язана надати докази та навести доводи на обґрунтування наявності обставин, що є підставою для допуску судових рішень у його справі до перегляду Верховним Судом.
З огляду на викладене, представник заявника не обґрунтував необхідність відкриття касаційного провадження в справі, судове рішення в якій не підлягає касаційному оскарженню.
Крім того, посилання заявника на неврахування судом висновків, викладених у постановах Верховного Суду, щодо застосування норми права в подібних правовідносинах є підставою касаційного оскарження судових рішень, передбаченою пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України, втім не є доводом, який в розумінні підпунктів «а»-«г» пункту 2 частини третьої статті 389 цього Кодексу підтверджує наявність випадку/випадків, який/які дає/дають право вважати судові рішення у справі такими, що підлягають касаційному оскарженню.
Верховний Суд враховує предмет позову, складність справи, а також значення справи для сторін і суспільства, судову практику в такій категорії справ та вважає, що справа є незначної складності і не відноситься до переліку справ, передбаченого частиною четвертою статті 274 ЦПК України, та відсутні підстави, передбачені пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.
Верховний Суд зауважує, що зазначення підстав касаційного оскарження є лише вимогою до форми та змісту касаційної скарги відповідно до цивільного процесуального закону, проте не є безумовною підставою для відкриття провадження у справі на рішення, які не підлягають касаційному оскарженню.
З урахуванням статусу Верховного Суду, в деяких випадках вирішення питання про можливість касаційного оскарження має відноситися до його дискреційних повноважень, так як розгляд скарг касаційним судом покликаний забезпечувати сталість судової практики, а не можливість проведення «розгляду заради розгляду».
Згідно з положеннями частини першої статті 394 ЦПК України, одержавши касаційну скаргу, оформлену відповідно до вимог статті 392 цього Кодексу, колегія суддів у складі трьох суддів вирішує питання про відкриття касаційного провадження
(про відмову у відкритті касаційного провадження).
Відповідно до вимог пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Такий висновок відповідає Рекомендаціям № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини «с» статті 7 цих Рекомендацій скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей.
Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: «Levages Prestations
Services v. France» (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) від 23 жовтня 1996 року, § 45; «Brualla Gomez de la Torre v. Spain» (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року, § 37).
При цьому, застосування передбаченого законодавством порогу ratione valoris
(ціна позову) для подання скарг до Верховного Суду є правомірною та обґрунтованою вимогою, враховуючи саму суть повноважень Верховного Суду щодо розгляду лише справ відповідного рівня значущості («Brualla Gomez de la Torre v. Spain» (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року, § 36).
Оскільки представник заявника оскаржила судове рішення, яке не підлягають касаційному оскарженню, то у відкритті касаційного провадження у справі необхідно відмовити.
Керуючись статтею 129 Конституції України, частиною шостою статті 19, пунктом 2 частини третьої статті 389, пунктом 1 частини другої статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Акціонерного товариства «Українська залізниця», в інтересах якого діє адвокат Говорова Альона Ігорівна, на постанову Львівського апеляційного суду
від 19 вересня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення компенсації за невикористану відпустку, допомогу на оздоровлення та вихідну допомогу при звільненні, стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, стягнення суми завданої моральної шкоди.
Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити заявнику.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді: В. М. Ігнатенко
О. М. Ситнік
І. М. Фаловська