25 листопада 2025 року
м. Київ
cправа № 910/1828/25
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Бенедисюка І. М. (головуючого), Власова Ю. Л., Малашенкової Т. М.,
за участю секретаря судового засідання Росущан К. О.,
представників учасників справи:
позивача - не з'явилися,
відповідача - Іздебська У. І. (самопредставництво)
розглянув у відкритому судовому засіданні
касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Гісмап"
на рішення Господарського суду міста Києва від 28.04.2025 та
постанову Північного апеляційного господарського суду від 19.08.2025
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Гісмап"
до Північного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України
про визнання недійсним розпорядження від 10.10.2024 №60/186-рп/к.
1. Короткий зміст позовних вимог
Товариство з обмеженою відповідальністю "Гісмап" (далі - позивач, ТОВ "Гісмап") звернулося до суду з позовом до Північного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України (далі - відповідач, відділення АМК) про визнання недійсним розпорядження адміністративної колегії відділення АМК від 10.10.2024 №60/186-рп/к "Про початок розгляду справи про порушення законодавства про захист економічної конкуренції" у справі №488/60/186-рп/к.24.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що розпорядженням відділення АМК безпідставно та свавільно втручається у діяльність ТОВ "Гісмап", оскільки, на переконання позивача, при оцінці законності проведення земельних торгів у формі аукціону слід виходити з додержання вимог Земельного кодексу України та відповідних нормативно-правових актів у земельній сфері. Такі дії не можуть перевірятись (розпочинати розгляд справи ознаками вчинення порушення) Закон України "Про захист економічної конкуренції".
2. Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції
Рішенням Господарського суду міста Києва від 28.04.2025 (суддя Марченко О.В.), яке залишено без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 19.08.2025 (колегія суддів: Михальська Ю. Б., Мальченко А. О., Тищенко А. І.) відмовлено у задоволенні позовних вимог ТОВ "Гісмап" до відділення АМК про визнання недійсним розпорядження від 10.10.2024 №60/186-рп/к.
3. Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі ТОВ "Гісмап", з посиланням на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить суд касаційної інстанції скасувати судові рішення попередніх інстанцій та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.
4. Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга подана на підставі пунктів 1 та 3 частини другої статті 287 ГПК України.
Обґрунтовуючи підставу касаційного оскарження, передбачену пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, скаржник зазначає, що судами попередніх інстанцій застосовано норми права без врахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 28.03.2023 у справі № 927/719/21 та від 28.10.2019 у справі № 927/691/18.
Щодо обґрунтування підстав касаційного оскарження, передбачених пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України, скаржник зазначає, що у цій справі питання щодо надання правового висновку щодо застосування статті 7 Закону України "Про Антимонопольний комітет України", а саме поширення (не поширення) визначених повноважень антимонопольних органів на процедуру проведення земельних торгів у формі аукціону; на оцінку дій учасників таких земельних торгів; вчинення дій щодо розгляду справ за ознаками вчинення антиконкурентних узгоджених дій за наслідками проведення земельних торгів, має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, як судами, так і органами Антимонопольного комітету України (особливо органами АМК). Оскільки, антимонопольні органи при участі у земельних торгах жодним чином не оцінюють дії фізичних осіб, чи фізичних та юридичних осіб (якщо участь бере фізична та юридична особа) - мотивація органів у такому випадку зводиться до того, що фізичні особи не є об'єктом контролю (перевірки/розгляду), а лише юридичні особи можуть бути піддані діям перевірки. Подвійне регулювання, в залежності від суб'єкта, суперечить загальним принципам права.
Скаржник зазначає про те, що судами попередніх інстанцій при винесені рішень було застосовано, зокрема, статті 3, 7, 12, 12-1, 14 Закону України "Про Антимонопольний комітет України", а також статті 37, 50, 52 Закону № 2210. Водночас, на переконання скаржника, до спірних правовідносин не підлягають застосуванню норми Закону № 2210 в силу непоширення таких на регулювання земельних відносин, в тому числі відносини щодо порядку проведення земельних торгів у формі аукціону. Як наслідок, відсутні підстави для застосування норм Закону України "Про Антимонопольний комітет України".
На переконання скаржника, спірним розпорядженням від 10.10.2024 за №60/186-рп/к відділенням АМК фактично розпочато розгляд справи щодо можливого порушення ТОВ "Гісмап" законодавства про захист економічної конкуренції, а саме пункту 4 частини другої статті 6 та пункту 1 статті 50 Закону України "Про захист економічної конкуренції" (далі - Закон № 2210), у сфері правовідносин, на які не поширюється дія Закону № 2210. Закон № 2210 є складовою господарського законодавства та не регулює земельні відносини, в тому числі відносини щодо порядку проведення земельних торгів у формі аукціону. Оскаржуваним розпорядженням відділення АМК безпідставно та свавільно втручається у діяльність ТОВ "Гісмап", поширюючи дію Закону № 2210 на сферу діяльності (правовідносин) ТОВ "Гісмап", що не підпадає під дію цього Закону, вчиняє перевірку (розглядає справу) за межами наданої компетенції. Такі дії в сукупності порушують право ТОВ "Гісмап" на мирне володіння земельною ділянкою, що у законний спосіб на підставі конкурентних торгів набута в оренду.
Позивач також зазначив, що ним орієнтовно будуть понесені витрати на правничу допомогу у розмірі 25 000,00 грн.
5. Доводи інших учасників справи
У відзиві на касаційну скаргу відділення АМК заперечує проти доводів скаржника, зазначаючи про їх необґрунтованість, і просить оскаржувані судові рішення залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення. АМК також звертає увагу Суду, що доводи скаржника фактично зводяться до власного бачення обставин справи.
6. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
Відділенням АМК у зв'язку з виконанням завдань, покладених на нього Законом України "Про Антимонопольний комітет України", здійснено державний контроль за дотриманням законодавства про захист економічної конкуренції на засадах рівності суб'єктів господарювання перед законом та пріоритету прав споживачів, запобігання, виявлення і припинення порушень законодавства про захист економічної конкуренції, та контроль щодо створення конкурентного середовища та захисту конкуренції у сфері публічних закупівель, за результатами якого виявлені обставини, які можуть свідчити про те, що ТОВ "Гісмап" і Товариство під час підготовки та участі в аукціоні "Продаж права оренди на земельну ділянку, площею 0,2178 га, з кадастровим номером 7124982500:03:001:0264, за цільовим призначенням - для будівництва та обслуговування об'єктів рекреаційного призначення (код КВЦП 07.01), яка розташована в Черкаській області, Черкаському районі, адмін. межі Руськополянської сільської ради", який проводився Руськополянською сільською радою через платформу "Прозорро.Продажі", ідентифікатор електронного аукціону в системі - LRE001-UA-20240417-29076 (далі - Аукціон), не змагались між собою, що є обов'язковою умовою конкуренції, а діяли узгоджено.
Відділення АМК дослідивши матеріали, отримані у ході здійснення контролю, дійшло висновку, що такі документи свідчать про наявність в діях ТОВ "Гісмап" і Товариства під час підготовки документів та участі в Аукціоні ознак порушення законодавства про захист економічної конкуренції.
Згідно з пунктом 4 частини другої статті 6 та пункту 1 статті 50 Закону антиконкурентні узгоджені дії є порушенням законодавства про захист економічної конкуренції.
Отже, відділення АМК дійшло висновку про те, що дії ТОВ "Гісмап" і Товариства під час підготовки документів та участі в Аукціоні у вигляді вчинення антиконкурентних узгоджених дій, містять ознаки порушення, що стосуються спотворення результатів аукціонів, передбаченого пунктом 4 частини другої статті 6 та пунктом 1 статті 50 Закону.
Відтак, відділенням АМК 10.10.2024 прийнято Розпорядження, яким розпочато розгляд справи про порушення законодавства про захист економічної конкуренції.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, місцевий господарський суд, з висновками якого погодився і апеляційний господарський суд, наголосив на тому, що відділенням АМК не перевіряється законність проведення земельних торгів у формі аукціону щодо права оренди земельної ділянки, а встановлюється наявність ознак у діях конкуруючих суб'єктів, які беруть участь у аукціоні, при підготовці до участі в такому аукціоні та під час участі у ньому, узгодженої поведінки, яка може вплинути на результатами аукціону, тобто спотворити їх, що є порушенням економічної конкуренції, і саме до таких дій суб'єктів підлягають застосуванню положення Закону № 2210.
Водночас прийняття відділенням АМК Розпорядження жодним чином не порушує прав та охоронюваних законом інтересів позивача (початок розгляду відділенням АМК справи про захист економічної конкуренції не свідчить про подальше прийняття рішення про визнання дій позивача порушенням законодавства про захист економічної конкуренції).
Що стосується питання дотримання (за доводами позивача) і недотримання (за доводами відповідача) строку оскарження Розпорядження, то суд встановив, що датою вручення копії Розпорядження є 29.11.2024. Відповідно, останнім днем оскарження Розпорядження є 29.01.2025, що з огляду на дату подання позовної заяви - 14.02.2025, є самостійною підставою для відмови у задоволенні позовних вимог.
7. Порядок та межі розгляду справи судом касаційної інстанції
Відповідно до частини першої статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 300 ГПК України).
8. Джерела права. Оцінка аргументів учасників справи і висновків попередніх судових інстанцій
Верховний Суд звертає увагу на те, що касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, які наведені скаржником і стали підставою для відкриття касаційного провадження.
Касаційне провадження у справі відкрито, зокрема, на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, за змістом якого підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
При цьому самим скаржником у касаційній скарзі з огляду на принцип диспозитивності визначаються підстава, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених, зокрема, пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України (що визначено самим скаржником), покладається на скаржника.
Отже, відповідно до положень пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду; (2) спірні питання виникли у подібних правовідносинах.
Верховний Суд звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 21.03.2024 у справі №191/4364/21, ухвалах Великої Палати Верховного Суду від 22.05.2024 у справі №902/1076/24, від 09.08.2024 у справі №127/22428/21, постанов Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 11.11.2020 у справі №753/11009/19, від 27.07.2021 у справі №585/2836/16-ц, в яких означено, що висновок (правова позиція) - це виклад тлумачення певної норми права (або ряду норм), здійснене Верховним Судом (Верховним Судом України) під час розгляду конкретної справи, обов'язкове для суду та інших суб'єктів правозастосування під час розгляду та вирішення інших справ у разі існування близьких за змістом або аналогічних обставин спору.
Водночас наявності самих лише висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у певній справі не достатньо, обов'язковою умовою для касаційного перегляду судового рішення є незастосування правових висновків, які мали бути застосовані у подібних правовідносинах у справі, в якій Верховний Суд зробив висновки щодо застосування норми права, з правовідносинами у справі, яка переглядається.
Що ж до визначення подібних правовідносин, то в силу приписів статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" Верховний Суд звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 12.10.2021 у справі №233/2021/19, в якій визначено критерій подібності правовідносин.
Так, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.10.2021 у справі №233/2021/19 задля юридичної визначеності у застосуванні приписів процесуального закону, які зобов'язують визначати подібність правовідносин конкретизувала висновки Верховного Суду щодо тлумачення поняття "подібні правовідносини", що полягає у тому, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об'єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов'язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об'єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб'єктним і об'єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб'єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов'язково мають бути тотожними, тобто однаковими.
При цьому, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що термін "подібні правовідносини" може означати як ті, що мають лише певні спільні риси з іншими, так і ті, що є тотожними з ними, тобто такими самими, як інші. Таку спільність або тотожність рис слід визначати відповідно до елементів правовідносин. Із загальної теорії права відомо, що цими елементами є їх суб'єкти, об'єкти та юридичний зміст, яким є взаємні права й обов'язки цих суб'єктів. Отже, для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін "подібні правовідносини", зокрема пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України та пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб'єктним та об'єктним критеріями.
З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов'язків учасників) є основним, а два інші - додатковими.
У кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов'язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб'єктний склад спірних правовідносин (види суб'єктів, які є сторонами спору) й об'єкти спорів.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що таку подібність суд касаційної інстанції визначає з урахуванням обставин кожної конкретної справи [див. постанови від 27.03.2018 у справі №910/17999/16 (пункт 32); від 25.04.2018 у справі №925/3/17 (пункт 38); від 16.05.2018 у справі №910/24257/16 (пункт 40); від 05.06.2018 у справі №243/10982/15-ц (пункт 22); від 31.10.2018 у справі №372/1988/15-ц (пункт 24); від 05.12.2018 у справах №522/2202/15-ц (пункт 22) і №522/2110/15-ц (пункт 22); від 30.01.2019 у справі №706/1272/14-ц (пункт 22)]. Це врахування слід розуміти як оцінку подібності насамперед змісту спірних правовідносин (обставин, пов'язаних із правами й обов'язками сторін спору, регламентованими нормами права чи умовами договорів), а за необхідності, зумовленої специфікою правового регулювання цих відносин, - також їх суб'єктів (видової належності сторін спору) й об'єктів (матеріальних або нематеріальних благ, щодо яких сторони вступили у відповідні відносини).
Так, скаржник зазначає, що судами попередніх інстанцій застосовано норми права без урахування висновку щодо їх застосування у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 28.03.2023 у справі № 927/719/21 та від 28.10.2019 у справі № 927/691/18.
Предметом позову у справі № 927/719/21, на яку посилається скаржник, було скасування результатів земельних торгів, скасування запису та визнання недійсним договору оренди землі. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що внаслідок незаконних дій ДП "Чернігівський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою" порушено право СТОВ "Дружба" на участь у земельних торгах, за результатами яких між ГУ Держгеокадастру у Чернігівській області та ТОВ "Глобал Селз" укладено договір оренди земельної ділянки загальною площею 183,0000 га, розташованої в адміністративних межах (за межами населених пунктів) Тютюнницької сільської ради Корюківського району Чернігівської області.
Предметом позову у справі № 927/691/18 було визнання недійсними та скасування результатів земельних торгів у формі аукціону. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що виконавець земельних торгів - ДП "Чернігівський НДПІ землеустрою" провів зазначені земельні торги із порушенням порядку, передбаченого статтею 137 Земельного кодексу України, та перевищив свої повноваження.
Водночас у справі № 910/1828/25 розглядається спір про визнання недійсним розпорядження від 10.10.2024 №60/186-рп/к "Про початок розгляду справи про порушення законодавства про захист економічної конкуренції" у справі №488/60/186-рп/к.24 (далі - Розпорядження).
З огляду на вищевикладене, Суд, проаналізувавши зміст судових рішень у справах, на які посилається скаржник, зазначає, що правовідносини у вказаних справах, з урахуванням предмету та підстав позову, правового регулювання, кваліфікації спірних правовідносин, не є подібними до справи, що розглядається.
Верховний Суд виходить з того, що неврахуванням висновку Верховного Суду є саме неврахування висновку щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови. Неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права, зокрема, має місце тоді, коли суд апеляційної інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі.
Правові висновки Верховного Суду не мають універсального характеру для всіх без винятку справ, а регулятивний вплив пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, якою передбачено таку підставу касаційного оскарження як застосування судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні норми права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку, поширюється саме на подібні (аналогічні) правовідносини.
Висновки у зазначених скаржником справах та у справі, яка переглядається, а також встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є різними, у кожній із зазначених справ суди виходили з конкретних обставин справи та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.
Проаналізувавши зміст постанов, на які посилається скаржник, за критеріями подібності, ураховуючи висновки Великої Палати Верховного Суду, які викладені у постанові від 12.10.2021 у справі №233/2021/19, та міркування, викладені у цій постанові, колегія суддів дійшла висновку про неподібність цих справ за наведеними правовими ознаками зі справою, що розглядається, адже відрізняється за підставою позову, за доводами і доказами, наданими сторонами, предметом їх доказування, способом захисту, і тому застосування норм права наведених скаржником за неподібності правовідносин у цих справах не може бути аналогічним, а тому вони не є релевантними до обставин цієї справи.
З огляду на викладене, посилання скаржника про неврахування судами попередніх інстанцій висновків Верховного Суду, викладених у постановах, які зазначені в розділі 4 цієї постанови, не знайшли свого підтвердження під час касаційного перегляду справи, адже судом встановлено, що висновки щодо застосування норми права, які викладені у постановах Верховного Суду та на які посилався скаржник у касаційній скарзі, стосуються правовідносин, які не є подібними.
Згідно з пунктом 5 частини першої статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.
Отже, Верховний Суд дійшов висновку про закриття касаційного провадження у справі з підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, на підставі пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України.
Щодо підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України, слід зазначити таке.
Положення пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України спрямовані на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин, та підлягають застосуванню господарськими судами під час вирішення спору.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України, крім встановлення відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, обов'язковому дослідженню підлягає також питання щодо необхідності застосування таких правових норм для вирішення спору з огляду на встановлені фактичні обставини справи.
Скаржник у своїй касаційній скарзі зазначає про відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування статті 7 Закону України "Про Антимонопольний комітет України" (далі - Закон № 3659-XII).
Так, відповідно до частини першої статті 1 Закону № 3659-XII Антимонопольний комітет України є державним органом із спеціальним статусом, метою діяльності якого є забезпечення державного захисту конкуренції у підприємницькій діяльності та у сфері публічних закупівель.
Статтею 3 Закону № 3659-XII передбачено, що основним завданням Антимонопольного комітету України є участь у формуванні та реалізації конкурентної політики в частині:
1) здійснення державного контролю за дотриманням законодавства про захист економічної конкуренції на засадах рівності суб'єктів господарювання перед законом та пріоритету прав споживачів, запобігання, виявлення і припинення порушень законодавства про захист економічної конкуренції;
2) контролю за концентрацією, узгодженими діями суб'єктів господарювання та дотриманням вимог законодавства про захист економічної конкуренції під час регулювання цін (тарифів) на товари, що виробляються (реалізуються) суб'єктами природних монополій;
3) сприяння розвитку добросовісної конкуренції;
4) методичного забезпечення застосування законодавства про захист економічної конкуренції;
5) здійснення контролю щодо створення конкурентного середовища та захисту конкуренції у сфері публічних закупівель;
6) проведення моніторингу державної допомоги суб'єктам господарювання та здійснення контролю за допустимістю такої допомоги для конкуренції.
Згідно зі статтею 4 Закону № 3659-XII Антимонопольний комітет України будує свою діяльність на принципах:
- законності;
- гласності;
- захисту конкуренції на засадах рівності фізичних та юридичних осіб перед законом та пріоритету прав споживачів.
Згідно з частиною першою статті 7 Закону № 3659-XII у сфері здійснення контролю за дотриманням законодавства про захист економічної конкуренції Антимонопольний комітет України має, зокрема, такі повноваження: розглядати заяви і справи про порушення законодавства про захист економічної конкуренції та проводити розслідування за цими заявами і справами; приймати передбачені законодавством про захист економічної конкуренції розпорядження та рішення за заявами і справами, перевіряти та переглядати рішення у справах, надавати висновки щодо кваліфікації дій відповідно до законодавства про захист економічної конкуренції; при розгляді заяв і справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції, проведенні перевірки та в інших передбачених законом випадках вимагати від суб'єктів господарювання, об'єднань, органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю, їх посадових осіб і працівників, інших фізичних та юридичних осіб інформацію, в тому числі з обмеженим доступом.
Відповідно до частини першої статті 12 Закону № 3659-XII для реалізації завдань, покладених на Антимонопольний комітет України, в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві і Севастополі утворюються територіальні відділення Антимонопольного комітету України, повноваження яких визначаються Комітетом у межах його компетенції. У разі необхідності можуть утворюватись міжобласні територіальні відділення.
Пунктами 1 і 2 частини п'ятої статті 14 Закон № 3659-XII передбачено, що адміністративна колегія територіального відділення Антимонопольного комітету України має такі повноваження: розглядати заяви і справи про порушення законодавства про захист економічної конкуренції, про надання дозволу, надання попередніх висновків стосовно узгоджених дій, проводити розслідування або дослідження за цими заявами і справами; приймати передбачені законодавством про захист економічної конкуренції розпорядження та рішення, надавати попередні висновки стосовно узгоджених дій.
Зі змісту статті 2 Закону № 2210 передбачено, що цим Законом регулюються відносини органів державної влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю із суб'єктами господарювання; суб'єктів господарювання з іншими суб'єктами господарювання, із споживачами, іншими юридичними та фізичними особами у зв'язку з економічною конкуренцією.
Цей Закон застосовується до відносин, які впливають чи можуть вплинути на економічну конкуренцію на території України.
Згідно зі статтею 35 Закону № 2210 розгляд справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції починається з прийняття розпорядження про початок розгляду справи та закінчується прийняттям рішення у справі.
При розгляді справи про порушення законодавства про захист економічної конкуренції органи Антимонопольного комітету України:
збирають і аналізують документи, висновки експертів, пояснення осіб, іншу інформацію, що є доказом у справі, та приймають рішення у справі в межах своїх повноважень;
отримують пояснення осіб, які беруть участь у справі, або будь-яких осіб за їх клопотанням чи з власної ініціативи.
Відповідно до частини першої статті 37 Закону № 2210 у разі виявлення ознак порушення законодавства про захист економічної конкуренції, в тому числі наслідків такого порушення, органи Антимонопольного комітету України приймають розпорядження про початок розгляду справи.
Суди попередніх інстанцій, в аспекті доводів позивача, дійшли правильного висновку про те, що розпорядження регулює процедурні відносини початку відділенням АМК розгляду справи для з'ясування та дослідження дій позивача на предмет можливої наявності в них порушення законодавства про захист економічної конкуренції. У даному випадку, відділенням АМК не перевіряється законність проведення земельних торгів у формі аукціону щодо права оренди земельної ділянки, а встановлюється наявність ознак у діях конкуруючих суб'єктів, які беруть участь у аукціоні, при підготовці до участі в такому аукціоні та під час участі у ньому, узгодженої поведінки, яка може вплинути на результатами аукціону, тобто спотворити їх, що є порушенням економічної конкуренції, і саме до дій таких суб'єктів підлягають застосуванню положення Закону №2210.
Верховний Суд виходить з того, що у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України, скаржник повинен обґрунтувати в чому саме полягає неправильне застосування норми матеріального права чи порушення норми процесуального права, щодо якої відсутній висновок Верховного Суду (у чому саме полягає помилка судів попередніх інстанцій при застосуванні відповідних норм права та як саме ці норми права судами були застосовано неправильно).
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22.03.2023 у справі № 154/3029/14-ц зазначила, що правові висновки Верховного Суду не мають універсального характеру для всіх без винятку справ. З огляду на різноманітність суспільних правовідносин та обставин, які стають підставою для виникнення спорів у судах, з урахуванням фактичних обставин, які встановлюються судами на підставі наданих сторонами доказів у кожній конкретній справі, суди повинні самостійно здійснювати аналіз правовідносин та оцінку релевантності та необхідності застосування правових висновків Великої Палати Верховного Суду в кожній конкретній справі.
Отже, формування Верховним Судом висновку має стосуватися спірних конкретних правовідносин, ураховуючи положення чинного законодавства та встановлені судами під час розгляду справи обставини. При цьому формування правового висновку не може здійснюватися поза визначеними статтею 300 ГПК України межами розгляду справи судом касаційної інстанції.
Як свідчить зміст оскаржуваних судових рішень, суди попередніх інстанцій досліджували та оцінювали доводи учасників справи через призму предмету, підстав позову та кола доказування, які входять у такій категорії справ.
Отже, зважаючи на встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи, у Верховного Суду відсутні підстави для надання правового висновку щодо застосування вказаних скаржником норм права у подібних правовідносинах.
Інші аргументи скаржника щодо порушення норм процесуального права в контексті повноти оцінки доказів та встановлення обставин справи підлягають відхиленню як такі, що зводяться до необхідності переоцінки доказів та обставин, а також є такими, які не узгоджуються з підставою касаційного оскарження, визначеною самим скаржником.
Доводи, викладені у відзиві, беруться до уваги Верховним Судом у тій частині, яка узгоджується з викладеними у цій постанові міркуваннями.
Верховний Суд у прийнятті цієї постанови керується й принципом res judicata, базове тлумачення якого вміщено в рішеннях Європейського суду з прав людини від 09.11.2004 у справі "Науменко проти України", від 19.02.2009 у справі "Христов проти України", від 03.04.2008 у справі "Пономарьов проти України", в яких цей принцип розуміється як елемент принципу юридичної визначеності, що вимагає поваги до остаточного рішення суду та передбачає, що перегляд остаточного та обов'язкового до виконання рішення суду не може здійснюватись лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі, а повноваження судів вищого рівня з перегляду (у тому числі касаційного) мають здійснюватися виключно для виправлення судових помилок і недоліків. Відхід від res judicatа можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини, наявності яких у цій справі скаржник не зазначив й не обґрунтував.
Колегія суддів касаційної інстанції, враховуючи рішення Європейського суду з прав людини від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" та від 28.10.2010 у справі "Трофимчук проти України", зазначає, що учасникам справи надано вичерпну відповідь на всі істотні, вагомі питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
9. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Пунктом 5 частини першої статті 296 ГПК України передбачено, що суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а скаргу - без задоволення.
За змістом частини першої статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З урахуванням меж перегляду справи в касаційній інстанції, колегія суддів вважає, що доводи, викладені у касаційній скарзі, про неврахування висновків щодо застосування норми права, викладених у постановах Верховного Суду, не підтвердилися, не спростовують висновків господарських судів попередніх інстанцій, а тому касаційне провадження за касаційною скаргою скаржника в частині підстав, передбачених пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України - необхідно закрити, а в частині підстав, передбачених пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України - залишити без задоволення.
10. Судові витрати
Судовий збір, сплачений у зв'язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, покладається на скаржника, оскільки, Верховний Суд касаційну скаргу залишає без задоволення, а судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.
Керуючись статтями 296, 300, 308, 309, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
1. Касаційне провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Гісмап" на рішення Господарського суду міста Києва від 28.04.2025 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 19.08.2025 у справі № 910/1828/25 з підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, закрити.
2. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Гісмап" на рішення Господарського суду міста Києва від 28.04.2025 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 19.08.2025 у справі № 910/1828/25 з підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, залишити без задоволення.
3. Рішення Господарського суду міста Києва від 28.04.2025 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 19.08.2025 у справі № 910/1828/25 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Суддя І. Бенедисюк
Суддя Ю. Власов
Суддя Т. Малашенкова