18 листопада 2025 року
м. Київ
cправа № 914/521/22
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Багай Н. О. - головуючої, Дроботової Т. Б., Чумака Ю. Я.,
секретар судового засідання - Руда Г. В.,
за участю представників:
позивача - Старовецького В. І. (самопредставництво),
відповідача -1 - Черевичника І. І. (самопредставництво),
відповідача-2 - не з'явилися,
третіх осіб - не з'явилися,
прокуратури - Красножон О. М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Львівського національного університету ветеринарної медицини та біотехнологій ім. С. З. Ґжицького
на постанову Західного апеляційного господарського суду від 19.08.2025 (колегія суддів: Бонк Т. Б. - головуюча, Бойко С. М., Якімець Г. Г.) і рішення Господарського суду Львівської області від 07.10.2024 (суддя Кітаєва С. Б.) у справі
за позовом Львівського національного університету ветеринарної медицини та біотехнологій ім. С.З. Ґжицького
до: 1) Комарнівської міської ради Львівського району Львівської області, 2) Головного управління Держгеокадастру у Львівській області,
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Міністерства освіти і науки України,
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів - Фермерського господарства "Елітфрукт",
про витребування майна із чужого незаконного володіння, скасування наказу та рішення,
1. Короткий зміст позовних вимог
1.1. Львівський національний університет ветеринарної медицини та біотехнологій ім. С. З. Ґжицького (далі - Університет) звернувся до Господарського суду Львівської області з позовом до Комарнівської міської ради Львівського району Львівської області (далі - Комарнівська міська рада), в якому просив витребувати від Комарнівської міської ради для передачі у законне користування позивача земельні ділянки з кадастровими номерами 4620985900:02:000:0003 та 4620985900:09:000:0004, що розташовані на території Комарнівської міської ради.
1.2. Позивач 28.06.2022 подав до Господарського суду Львівської області заяву про доповнення позовних вимог, в якій, посилаючись на положення статті 46 Господарського процесуального кодексу України, просив скасувати наказ ГУ Держгеокадастру від 21.01.2021 № 6-ОТГ "Про передачу земельних ділянок державної власності у комунальну власність" і рішення Комарнівської міської ради від 18.02.2021 № 86 "Про прийняття у комунальну власність земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності".
1.3. Обґрунтовуючи позовні вимоги, Університет зазначав про протиправне вибуття спірних земельних ділянок із державної власності та з постійного користування позивача до комунальної власності Комарнівської міської ради. Позивач зазначав, що спірні земельні ділянки є власністю держави в особі Міністерства освіти і науки України та знаходяться в постійному користуванні Університету, проте 21.01.2021 Головне управління Держгеокадастру у Львівській області (далі - ГУ Держгеокадастру) прийняло наказ від 21.01.2021 № 6-ОТГ, яким передало ці земельні ділянки у комунальну власність територіальної громади Комарнівської міської ради. Водночас позивач стверджував, що земельні ділянки не підлягають вилученню або передачі у власність юридичним і фізичним особам без згоди засновників закладу вищої освіти та вищого колегіального органу самоврядування закладу вищої освіти. Як зазначав Університет, відповідно до Статуту Львівського зооветеринарного інституту в редакції від 24.12.1970 у складі Львівського зооветеринарного інституту, правонаступником якого є Університет, діяв учгосп "Комарнівський". Учгоспу "Комарнівський" було видано Державний акт серії Б № 040806 на право користування землею площею 3353,1 га для сільськогосподарського виробництва. Як зазначав позивач, у подальшому земельні ділянки з кадастровими номерами 4620985900:02:000:003 та 4620985900:09:000:0004 відповідно до розпорядження голови Городоцької районної державної адміністрації (далі - Городоцька РДА) від 23.12.2011 № 1023 (з урахуванням змін, унесених розпорядженням голови Городоцької РДА від 21.06.2017 № 276) передані в постійне користування Університету; ці земельні ділянки належать до особливо цінних земель, оскільки є землями дослідних полів навчального закладу. Університет також зазначав, що не подавав відмови від користування земельними ділянками з кадастровими номерами 4620985900:02:000:003 та 4620985900:09:000:0004. Крім того, Верховною Радою України не надавалося погодження на вилучення цих земельних ділянок. Тому Університет стверджував, що у ГУ Держгеокадастру не було правових підстав для прийняття наказу про передачу земельних ділянок державної власності в комунальну власність. Відтак, на думку позивача, наказ ГУ Держгеокадастру від 21.01.2021 № 6-ОТГ суперечить чинному законодавству.
2. Короткий зміст судових рішень
2.1. Рішенням Господарського суду Львівської області від 07.10.2024, яке залишене без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 19.08.2025 у справі № 914/521/22, відмовлено в задоволенні позову Університету.
2.2. Суд першої інстанції, відмовляючи в задоволенні позову Університету, виходив із того, що в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази на підтвердження того, що позивач є правонаступником учгоспу "Комарнівський" щодо спірних земельних ділянок. Суд першої інстанції також не взяв до уваги копію Державного акта серії Б № 040806, оскільки зазначив, що ця копія виготовлена з копії документа, а не з його оригіналу. Крім того, суд першої інстанції виснував, що копія цього Державного акта не підписана головою виконавчого комітету Городоцької районної ради, не містить запису про номер реєстрації в Книзі записів державних актів на право користування землею; відсутня дата підписання чи реєстрації цього Державного акта.
Суд першої інстанції також установив, що у витягах із Державного земельного кадастру жодної інформації про користувача не зазначено, тому відсутні підстави для визнання таких земель особливо цінними. При цьому суд першої інстанції встановив, що Комарнівська міська рада має зареєстроване речове право комунальної власності на спірні земельні ділянки, і є власником цих земель, в тому числі як добросовісний набувач.
Суд першої інстанції виснував, що вимога позивача витребувати від Комарнівської міської ради для передачі у законне користування позивача земельні ділянки з кадастровими номерами 4620985900:02:000:0003 та 4620985900:09:000:0004 на території Комарнівської міської ради не є ефективним способом захисту; позивач не довів, що він є власником спірних земельних ділянок.
Суд першої інстанції також дійшов висновку, що не є належним способом захисту права або інтересу позивача вимога про скасування наказу ГУ Держгеокадастру від 21.01.2021 № 6-ОТГ "Про передачу земельних ділянок державної власності у комунальну власність", оскільки наказ вичерпав свою дію в момент його виконання та передачі майна. Як зазначив суд, вимога позивача про скасування рішення Комарнівської міської ради від 18.02.2021 № 86 "Про прийняття у комунальну власність земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності" не підлягає задоволенню, оскільки рішення вичерпало свою дію в момент реєстрації за Комарнівською міською радою спірних земельних ділянок.
2.3. Суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції про те, що позивач не довів належними, допустимими доказами виникнення у нього права власності чи права постійного користування на земельні ділянки з кадастровими номерами 4620985900:02:000:0003 та 4620985900:09:000:0004 на території Комарнівської міської ради. За висновком суду апеляційної інстанції, позовні вимоги Університету про скасування наказу ГУ Держгеокадастру від 21.01.2021 № 6-ОТГ "Про передачу земельних ділянок державної власності у комунальну власність" та рішення Комарнівської міської ради від 18.02.2021 № 86 "Про прийняття у комунальну власність земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності" не підлягають задоволенню, оскільки на підставі наказу та рішення Комарнівська міська рада зареєструвала право комунальної власності на земельну ділянку сільськогосподарського призначення. Тому апеляційний господарський суд зазначив, що задоволення позовних вимог Університету про визнання незаконним та скасування оспорюваних наказу та рішення не може призвести до захисту будь-чиїх прав чи інтересів.
3. Короткий зміст касаційної скарги та заперечень на неї
3.1. Не погодившись із висновками судів попередніх інстанцій, Університет звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Західного апеляційного господарського суду від 19.08.2025 та рішення Господарського суду Львівської області від 07.10.2024 у справі № 914/521/220, а справу № 914/521/22 передати на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.
3.2. Обґрунтовуючи доводи касаційної скарги, Університет зазначає про неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права. Скаржник посилається на підстави касаційного оскарження, передбачені пунктами 1, 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.
Обґрунтовуючи підстави касаційного оскарження, передбачені пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, скаржник зазначає про неврахування судами попередніх інстанцій висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 12.12.2018 у справі № 372/5635/13-ц, від 12.03.2019 у справі № 911/3594/17, від 27.02.2018 у справі 925/1121/17, від 17.04.2019 у справі № 916/675/15, від 24.01.2020 у справі № 910/10987/17.
Обґрунтовуючи підстави касаційного оскарження, передбачені пунктом 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, Університет зазначає, що суди попередніх інстанцій не надали належної правової оцінки листу ГУ Держгеокадастру від 27.09.2021 № 01-13-0.21-381/103-21 та доданому до нього витягу з Книги обліку державних актів, якими, на думку скаржника, підтверджується факт законності видачі Державного акта на право користування землею учгоспу "Комарнівський", а також не надали належної правової оцінки Проекту формування територій сільських, селищних рад та встановлення меж селищ міського типу, затвердженому розпорядженням голови Львівської обласної державної адміністрації №114 від 30.01.1996.
3.3. Міністерство освіти і науки України у заяві, поданій до Верховного Суду 07.10.2025, зазначає, що підтримує доводи касаційної скарги Університету та просить здійснювати розгляд справи за відсутності представника Міністерства освіти і науки України і повідомити про результати розгляду справи.
3.4. ГУ Держгеокадастру у відзиві на касаційну скаргу, поданому до Верховного Суду 15.10.2025, просить відмовити у задоволенні касаційної скарги Університету, а постанову Західного апеляційного господарського суду від 19.08.2025 та рішення Господарського суду Львівської області від 07.10.2024 у справі № 914/521/220 залишити без змін. Відповідач зазначає, що рішення судів попередніх інстанцій є обґрунтованими, а висновки, викладені в оскаржуваних судових рішеннях, повністю відповідають обставинам справи.
3.5. Комарнівська міська рада у відзиві, поданому до Верховного Суду 21.10.2025, зазначає, що Комарнівська міська рада - єдиний законний власник земельних ділянок із кадастровими номерами 4620985900:02:000:0003 та 4620985900:09:000:0004, тому просить у задоволенні касаційної скарги Університету відмовити в повному обсязі, а рішення Господарського суду Львівської області від 07.10.2024 та постанову Західного апеляційного господарського суду від 19.08.2025 у справі 914/521/22 залишити без змін.
3.6. Фермерське господарство "Елітфрукт" (далі - ФГ "Елітфрукт") у відзиві на касаційну скаргу, поданому до Верховного Суду 22.10.2025, зазначає, що доводи, викладені в касаційній скарзі, є безпідставними та необгрунтованими. Тому, на думку ФГ "Елітфрукт", у задоволенні касаційної скарги Університету слід відмовити у повному обсязі, а рішення Господарського суду Львівської області від 07.10.2024 та постанову Західного апеляційного господарського суду від 19.08.2025 у справі 914/521/22 залишити без змін.
3.7. Львівська обласна прокуратура у відзиві, поданому до Верховного Суду 16.10.2025, зазначає, що висновки судів першої та апеляційної інстанцій суперечать обставинам справи, суди неправильно застосували норми матеріального права, що призвело до прийняття судами незаконних рішень. Тому Львівська обласна прокуратура просить касаційну скаргу Університету задовольнити, скасувати рішення Господарського суду Львівської області від 07.10.2024 та постанову Західного апеляційного господарського суду від 19.08.2025 у справі 914/521/22, ухвалити нове рішення, яким позов Університету задовольнити в повному обсязі.
4. Короткий зміст обставин справи
4.1. Господарські суди попередніх інстанцій установили, що відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності земельні ділянки з кадастровими номером 4620985900:02:000:0003 площею 6,5821 га та з кадастровим номером 4620985900:09:000:0004 площею 17,0279 га перебувають у комунальній власності Комарнівської міської ради; право власності зареєстроване на підставі наказу ГУ Держгеокадастру від 21.01.2021 № 6-ОТГ, рішення Комарнівської міської ради від 18.02.2021 № 86, акта приймання-передачі нерухомого майна від 25.01.2021 № 6-ОТГ.
4.2. Розпорядженням голови Городоцької районної державної адміністрації від 23.12.2011 № 1023 "Про затвердження технічної документації із землеустрою та видачу державних актів на право постійного користування земельними ділянками навчально-науково-виробничого центру "Комарнівський" (далі - ННВЦ "Комарнівський"):
- затверджено технічну документацію із землеустрою щодо встановлення меж земельних ділянок Університету для ведення товарного сільськогосподарського виробництва на базі ННВЦ "Комарнівський" за межами населених пунктів на території Комарнівської міської, Бучалівської та Переможненської сільських рад Городоцького району Львівської області;
- залишено в постійному користуванні Університету земельні ділянки загальною площею 1737,0979 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва на базі ННВЦ "Комарнівський" за межами населених пунктів на території Комарнівської міської, Бучалівської та Переможненської сільських рад Городоцького району Львівської області згідно з додатком.
Пунктом 3 цього розпорядження від 23.12.2011 № 1023 передбачено видати позивачу Державні акти на право постійного користування земельними ділянками.
У додатку до цього розпорядження додано експлікацію земель ННВЦ "Комарнівський" за матеріалами геодезичної зйомки, в якій зазначено площу за угіддями та за місцевими радами, а саме: Переможненська сільська рада - 960,3978 га; Бучалівська сільська рада - 737,0001 га; Комарнівська міська рада - 39,7 га.
4.3. Розпорядженням голови Городоцької районної державної адміністрації від 21.06.2017 № 276 "Про внесення часткових змін та доповнень до розпорядження райдержадміністрації від 23.12.2011 № 1023 "Про затвердження технічної документації із землеустрою та видачу державних актів на право постійного користування земельними ділянками ННВЦ "Комарнівський" внесено зміни шляхом викладення пункту 2 цього розпорядження в такій редакції:
"2. Залишити у постійному користуванні Львівського Національного Університету ветеринарної медицини та біотехнологій ім. С. З. Ґжицького земельні ділянки загальною площею 1760,4056 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва на базі навчально-науково-виробничого центру "Комарнівський" за межами населених пунктів на території Комарнівської міської, Бучалівської та Переможненської сільських рад Городоцького району Львівської області згідно з додатком (експлікація земель, які передаються в постійне користування Львівського Національного Університету ветеринарної медицини та біотехнологій ім. С. З. Ґжицького для ведення товарного сільськогосподарського виробництва)".
4.4. Як зазначив суд апеляційної інстанції, суд першої інстанції витребовував у позивача оригінал Державного акта серії Б № 040806 на право користування землею площею 3353,1 га для сільськогосподарського виробництва, однак такий оригінал позивач суду не надав. Водночас копія цього акта підписана головою виконавчого комітету Городоцької районної ради (Л. Є. Гудим), проте не містить запису про номер реєстрації в Книзі записів державних актів на право користування землею; відсутня дата підписання чи реєстрації Державного акта.
4.5. Крім того, як зазначив суд апеляційної інстанції, розпорядженням від 21.06.2017 № 276 було визначено загальну площу земель в користуванні позивача - 1760,4056 га. Натомість позивач користується на території Комарнівської територіальної громади землями загальною площею 1783,1 га, що на 22,6944 га більше від затвердженої площі.
4.6. Суд першої інстанції також зазначив, що, за твердженням позивача:
- відповідно до положень пункту 1 розділу 1 Статуту Університету, затвердженого наказом Міністерства освіти і науки України від 11.04.2017 № 588, Університет є юридичною особою, вищим навчальним закладом державної форми власності зі статусом національного, який фінансується за рахунок коштів державного бюджету і підпорядкований Міністерству освіти і науки України;
- пунктом З розділу 4 Статуту Університету передбачено, що структурним підрозділом Університету може бути, зокрема, ННВЦ. ННВЦ - це структурний підрозділ Університету, який є його базою і забезпечує поєднання навчання з науково-дослідною роботою та виробництвом;
- відповідно до Положення про ННВЦ Львівського національного університету ветеринарної медицини та біотехнологій імені С. З. Ґжицького, затвердженого ректором Університету 31.12.2014, ННВЦ є його структурним підрозділом. ННВЦ є навчальною і виробничою базою Університету, що забезпечує поєднання освітньої практики з науково-дослідною роботою та продуктивною працею;
- згідно з положеннями розділу 12 Статуту Університету майно, закріплене за Університетом, належить Університету на праві господарського відання;
- відповідно до Статуту Львівського зооветеринарного інституту в редакції від 24.12.1970, правонаступником якого є Університет, у складі Львівського зооветеринарного інституту діє учгосп "Комарнівський";
- згідно із записом у Книзі обліку державних актів від 1986 року за № 92 учгоспу "Комарнівський" видано Державний акт серії Б № 040806 на право користування землею площею 3353,1 га для сільськогосподарського виробництва.
4.7. Як зазначив суд першої інстанції, позивач посилався на те, що відповідно до змісту Державного акта, а також Проекту формування територій сільських, селищних рад та встановлення меж селищ міського типу, затвердженого розпорядженням голови Львівської обласної державної адміністрації від 30.01.1996 № 114, земельні ділянки, які передані в користування для сільськогосподарського виробництва, знаходяться на території Комарнівської міської ради, Бучалівської та Переможненської сільських рад Городоцького району Львівської області.
4.8. Суд першої інстанції також констатував, що, за твердженням позивача, відповідно до наказу Міністерства аграрної політики України від 09.08.2005 № 369 "Про реорганізацію державного підприємства "Навчально-дослідне господарство "Комарнівське" Львівської національної академії ветеринарної медицини ім. С. З. Ґжицького ":
- Державне підприємство "Навчально-дослідне господарство "Комарнівське" Львівської національної академії ветеринарної медицини ім. С. З. Ґжицького" реорганізовано в структурний підрозділ Львівської національної академії ветеринарної медицини ім. С. З. Ґжицького без права юридичної особи шляхом приєднання його до цього навчального закладу;
- Львівську національну академію ветеринарної медицини ім. С. З. Ґжицького визнано правонаступником реорганізованого Державного підприємства "Навчально-дослідне господарство "Комарнівське" Львівської національної академії ветеринарної медицини ім. С. З. Ґжицького".
4.9. Спір у цій справі виник у зв'язку з наявністю чи відсутністю підстав для витребування майна із чужого незаконного володіння, скасування наказу ГУ Держгеокадастру від 21.01.2021 № 6-ОТГ та рішення Комарнівської міської ради від 18.02.2021 № 86.
5. Позиція Верховного Суду
5.1. Згідно зі статтею 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини 1 статті 310, частиною 2 статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Відповідно до частини 4 статті 236 Господарського процесуального кодексу України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
5.2. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників учасників справи, дослідивши наведені в касаційній скарзі та відзивах доводи, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд зазначає таке.
5.3. Предметом позову в цій справі є матеріально-правові вимоги Університету про витребування у відповідача для передачі в законне користування позивача земельних ділянок із кадастровими номерами 4620985900:02:000:0003 та 4620985900:09:000:0004 на території Комарнівської міської ради, скасування наказу ГУ Держгеокадастру від 21.01.2021 № 6-ОТГ "Про передачу земельних ділянок державної власності у комунальну власність" і рішення Комарнівської міської ради від 18.02.2021 № 86 "Про прийняття у комунальну власність земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності".
Позовні вимоги Університету обґрунтовані протиправним вибуттям земельних ділянок із кадастровими номерами 4620985900:02:000:0003 та 4620985900:09:000:0004 з постійного користування позивача у власність Комарнівської міської ради. Університет також посилався на протиправність спірного наказу ГУ Держгеокадастру від 21.01.2021 № 6-ОТГ і рішення Комарнівської міської ради.
5.4. Колегія суддів зазначає, що захист права власності врегульований главою 29 Цивільного кодексу України. Зокрема, власник має право витребувати майно із чужого незаконного володіння або у випадках, встановлених законом, від добросовісного набувача (статті 387, 388 Цивільного кодексу України), власник має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном (стаття 391 Цивільного кодексу України) тощо.
5.5. Велика Палата Верховного Суду в постанові від 14.11.2018 у справі №183/1617/16 зазначила, що метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно (принцип реєстраційного підтвердження володіння нерухомістю).
5.6. За загальним правилом, якщо право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване за іншою особою, то належному способу захисту права відповідає вимога про витребування від цієї особи (стягнення з неї) нерухомого майна. Рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого володіння є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за кінцевим набувачем, який є відповідачем (подібні висновки викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц (пункти 98, 123), від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16 (пункти 115, 116), від 19.05.2020 у справі № 916/1608/18 (пункт 80), від 30.06.2020 у справі №19/028-10/13 (пункт 10.29)), незалежно від того чи таке витребування відбувається у порядку віндикації (статті 387, 388 Цивільного кодексу України), чи в порядку, визначеному для повернення майна від особи, яка набула його за рахунок іншої особи без достатньої правової підстави (статті 1212 - 1215 Цивільного кодексу України), чи в порядку примусового виконання обов'язку в натурі (пункт 5 частини 2 статті 16 Цивільного кодексу України) (подібні висновки викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 06.07.2022 у справі №914/2618/16 (пункт 38), від 21.09.2022 у справі № 908/976/19 (пункт 5.38)).
Відтак належним позивачем у випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном є власник такого майна, а відповідачем - особа, кінцевий набувач такого майна, за яким зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно право власності на нерухоме майно.
5.7. Разом з тим, згідно із частиною 1 статті 92 Земельного кодексу України право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.
5.8. Отже, правомочності постійного користувача здійснюються без встановлення строку, але за змістом право постійного користування охоплює право володіння і користування земельною ділянкою. Тому відповідно до висновків, сформульованих у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.04.2023 у справі № 357/8277/19, інше речове право на нерухоме майно, зокрема право постійного користування, може бути підтверджене фактом державної реєстрації такого права на це майно у встановленому порядку, тобто суб'єкт, за яким зареєстроване речове право, зокрема право постійного користування, визнається фактичним володільцем нерухомого майна (щодо такого речового права); судове рішення про задоволення позовних вимог про витребування земельної ділянки із чужого незаконного володіння є підставою для внесення відповідних змін до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Близькі за змістом висновки викладені в постанові Верховного Суду від 04.10.2023 у справі № 902/1046/22.
5.9. Тому належному способу захисту позивача у спорі з іншою особою щодо права користування земельною ділянкою відповідає позовна вимога про витребування на його користь у його постійне користування з постійного користування особи, за якою зареєстроване таке право, земельних ділянок, ідентифікованих відповідними кадастровими номерами (див. mutatis mutandis резолютивну частину постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.04.2023 у справі № 357/8277/19). У разі задоволення такої позовної вимоги судове рішення є підставою для внесення до Державного реєстру прав відомостей про припинення права постійного користування відповідача і про державну реєстрацію права постійного користування позивача. Належним відповідачем за такою позовною вимогою є особа, за якою зареєстроване право постійного користування земельними ділянками.
5.10. У постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 20.12.2024 у справі № 910/21682/15 (910/17038/21) сформульовано висновок про те, що належна позовна вимога, тобто вимога про витребування від відповідача, за яким зареєстроване право власності на нерухоме майно, спрямована на захист права того суб'єкта, на чию користь таке майно витребовується. Так, якщо особа, яка звернулась із позовом, вважає, що право власності належить певному суб'єкту права, то належною позовною вимогою є вимога про витребування нерухомого майна на користь власника. Зокрема, якщо суб'єкт права постійного користування земельною ділянкою вважає, що право власності має бути зареєстроване за державою, але воно неправомірно зареєстроване за територіальною громадою, то належною є позовна вимога про витребування земельної ділянки від територіальної громади на користь держави. Ця позовна вимога спрямована на захист прав держави, а не суб'єкта права постійного користування, чиє право незаконною реєстрацією права власності за територіальною громадою не порушується, оскільки не впливає на зміст права постійного користування.
Два різні суб'єкти права не можуть мати права на один і той же позов (в матеріальному значенні), оскільки це призвело би до можливості дублювання судових процесів з тим же предметом позову за тих самих обставин з можливістю ухвалення протилежних судових рішень у судових процесах за позовами нібито різних позивачів (див. mutatis mutandis висновки Великої Палати Верховного Суду про те, що за протилежного підходу було би можливим ініціювання різних судових процесів щодо одного і того ж предмета, зокрема, з метою поставити учасником товариства (або товариством) під сумнів остаточність та правову визначеність постановленого в межах справи за участю товариства (або його учасника) судового рішення, яким вирішений спір (подібні висновки викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2020 у справі № 910/10647/18 (пункт 7.48), від 01.03.2023 у справі № 522/22473/15-ц (пункт 161)).
5.11. Отже, оскільки право на позов, спрямований на захист володіння держави, належить саме державі, то суб'єкт права постійного користування не має права звертатися до суду з таким позовом від власного імені. Аналогічний висновок викладений у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 20.12.2024 у справі № 910/21682/15 (910/17038/21).
5.12. Відмовляючи в задоволенні позовних вимог Університету про витребування у відповідача для передачі в законне користування позивача земельних ділянок із кадастровими номерами 4620985900:02:000:0003 та 4620985900:09:000:0004 на території Комарнівської міської ради, суди виходили з того, що позивач не довів належними, допустимими доказами виникнення у нього права власності чи права постійного користування на ці земельні ділянки. Крім того, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, відмовив у задоволенні позовних вимог Університету про скасування наказу ГУ Держгеокадастру від 21.01.2021 № 6-ОТГ та рішення Комарнівської міської ради від 18.02.2021 № 86 з посиланням на те, що такі позовні вимоги не є належним способом захисту права або інтересу позивача.
5.13. Не погодившись із висновками судів попередніх інстанцій, Університет звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою. Обґрунтовуючи доводи касаційної скарги, Університет зазначає про неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права. Скаржник посилається на підстави касаційного оскарження, передбачені пунктами 1, 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.
5.14. Пунктами 1, 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами 1, 3 статті 310 цього Кодексу.
Щодо підстав касаційного оскарження, передбачених пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України
5.15. Касаційна скарга з посиланням на положення пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України мотивована тим, що оскаржувані судові рішення ухвалені з порушенням норм матеріального та процесуального права та без урахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду, викладених у постановах від 12.12.2018 у справі № 372/5635/13-ц, від 12.03.2019 у справі № 911/3594/17, від 27.02.2018 у справі 925/1121/17, від 17.04.2019 у справі № 916/675/15, від 24.01.2020 у справі № 910/10987/17.
5.16. Колегія суддів установила, що в постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.12.2018 у справі № 372/5635/13-ц, на яку посилається скаржник, сформульовано такий висновок:
"Суб'єктивне право на земельну ділянку виникає і реалізується на підставах і в порядку, визначених Конституцією України, Кодексом та іншими законами України, що регулюють земельні відносини. Підставою для виникнення права на земельну ділянку є відповідний юридичний факт. Чинний ЗК України серед підстав набуття права на землю громадянами та юридичними особами не називає оформлення чи переоформлення прав на земельні ділянки. Крім того, право власності та інші речові права на нерухоме майно, набуті згідно з чинними нормативно-правовими актами до набрання чинності Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень" визнаються державою".
5.17. Як зазначає скаржник, у постановах Верховного Суду від 12.03.2019 у справі № 911/3594/17, від 27.02.2018 у справі 925/1121/17, від 17.04.2019 у справі № 916/675/15, від 24.01.2020 у справі № 910/10987/17 сформульовано висновки про те, що державна реєстрація не є підставою набуття права, а є лише засвідченням вже набутого особою права.
5.18. При цьому скаржник зазначає, що Університет набув право користування спірними земельними ділянками на підставі рішень, прийнятих у 1986, 2005, 2011 та 2017 роках, які не скасовані; спірні земельні ділянки в установленому законом порядку з користування Університету не вилучалися, тому Університет не позбавлений права користування спірними земельними ділянками в установленому законом порядку, оскільки право користування спірними земельними ділянками зберігається за позивачем до його належного переоформлення.
5.19. Розглянувши доводи скаржника, колегія суддів зазначає таке.
5.20. Університет у позовній заяві зазначав, що відповідно до Статуту Львівського зооветеринарного інституту в редакції від 24.12.1970 у складі Львівського зооветеринарного інституту, правонаступником якого є Університет, діє учгосп "Комарнівський". Учгоспу "Комарнівський" було видано Державний акт серії Б № 040806 на право користування землею площею 3353,1 га для сільськогосподарського виробництва. Як зазначав позивач, у подальшому земельні ділянки з кадастровими номерами 4620985900:02:000:003 та 4620985900:09:000:0004 відповідно до розпорядження голови Городоцької РДА від 23.12.2011 № 1023 (з урахуванням змін, внесених розпорядженням голови Городоцької РДА від 21.06.2017 № 276) передані в постійне користування Університету; ці земельні ділянки належать до особливо цінних земель, оскільки є землями дослідних полів навчального закладу. Університет також зазначав, що не відмовлявся від права користування спірними земельними ділянками. Крім того, Верховна Рада України не надавала погодження на вилучення цих земельних ділянок. Відтак Університет зазначав про протиправне вибуття спірних земельних ділянок з державної власності та з постійного користування позивача до комунальної власності Комарнівської міської ради. Позивач також стверджував, що спірні земельні ділянки є власністю держави в особі Міністерства освіти і науки України і знаходяться в постійному користуванні Університету, проте ГУ Держгеокадастру прийняло протиправний наказ, яким передало ці земельні ділянки у комунальну власність територіальної громади Комарнівської міської ради.
5.21. Вирішуючи спір, суд має пересвідчитись у належності особі, яка звернулась за судовим захистом, відповідного права або охоронюваного законом інтересу (чи є така особа належним позивачем у справі - наявність права на позов у матеріальному розумінні), встановити, чи є відповідне право або інтерес порушеним (встановити факт порушення). При цьому у випадку неправомірного заволодіння майном, право власності на яке належало державі і яке (майно) знаходилося в іншої особи на іншому правовому титулі, то захист від такого порушення (неправомірного заволодіння) полягає у витребуванні майна також на користь його власника, яким є держава в особі уповноваженого органу. Подібні висновки викладені в постанові судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду від 18.09.2025 у справі № 922/82/20, які колегія суддів враховує відповідно до частини 4 статті 300 Господарського процесуального кодексу України.
5.22. Колегія суддів зазначає, що позовні вимоги Університету, зокрема вимоги про витребування земельних ділянок у Комарнівської міської ради, спрямовані на захист права державної власності на спірні земельні ділянки, право власності на які неправомірно, як вважає скаржник, зареєстроване за територіальною громадою в особі органу місцевого самоврядування. Зазначені позовні вимоги Університету спрямовані на захист права держави.
5.23. Відповідно до статті 170 Цивільного кодексу України держава набуває і здійснює цивільні права та обов'язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.
5.24. Крім того, в судовому процесі держава бере участь у справі як сторона через її відповідний орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах (подібні висновки викладені в постановах Верховного Суду від 27.02.2019 у справі № 761/3884/18 (пункт 35), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 81), від 20.07.2022 у справі № 910/5201/19 (пункт 76)).
5.25. Відповідно до частини 4 статті 122 Земельного кодексу України центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною 8 цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб. Отже, повноваження представляти державу у спірних правовідносинах належить до компетенції центрального органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальних органів.
5.26. Крім того, представляти інтереси держави в суді може прокурор. Для цього прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру" (такі висновки викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 06.07.2021 у справі № 911/2169/20 пункт 8.38)).
5.27. Водночас із позовними вимогами у цій справі звернувся Університет, якій стверджує, що спірні земельні ділянки є власністю держави в особі Міністерства освіти і науки України і знаходяться в постійному користуванні Університету.
5.28. Однак закон не передбачає права постійного користувача на звернення з позовом на користь держави, чиє право порушене незаконним заволодінням земельною ділянкою шляхом державної реєстрації права власності за порушником. Подібний висновок викладений у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 20.12.2024 у справі № 910/21682/15 (910/17038/21).
5.29. Позов у справі, що розглядається, подав Університет, який не є належним позивачем за позовними вимогами про витребування земельних ділянок у Комарнівської міської ради.
5.30. Проте суди попередніх інстанцій відмовили у задоволенні позовних вимог Університету про витребування від Комарнівської міської для передачі у законне користування позивача земельних ділянок із кадастровими номерами 4620985900:02:000:0003 та 4620985900:09:000:0004 на території Комарнівської міської ради Львівського району Львівської області з підстав недоведеності та необґрунтованості позовних вимог Університету.
5.31. Колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій щодо відмови в задоволенні цих позовних вимог Університету, проте з інших підстав: Університет не є належним позивачем за цими позовними вимогами, і саме тому слід відмовити в позові Університету про витребування у Комарнівської міської для передачі в законне користування позивача земельних ділянок із кадастровими номерами 4620985900:02:000:0003 та 4620985900:09:000:0004 на території Комарнівської міської ради Львівського району Львівської області, а не у зв'язку з їх необґрунтованістю, як про це помилково зазначили суди попередніх інстанцій.
5.32. Колегія суддів також погоджується з висновками судів попередніх інстанцій щодо відмови в задоволенні позовних вимог Університету про скасування наказу ГУ Держгеокадастру від 21.01.2021 № 6-ОТГ "Про передачу земельних ділянок державної власності у комунальну власність" та рішення Комарнівської міської ради від 18.02.2021 № 86 "Про прийняття у комунальну власність земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності" з огляду на таке.
5.33. За змістом статей 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
5.34. Застосування будь-якого способу захисту цивільного права та інтересу має бути об'єктивно виправданим та обґрунтованим. Це означає, що застосування судом способу захисту, обраного позивачем, повинно реально відновлювати його наявне суб'єктивне право, яке порушене, оспорюється або не визнається; обраний спосіб захисту повинен відповідати характеру правопорушення; застосування обраного способу захисту має відповідати цілям судочинства; застосування обраного способу захисту не повинно суперечити принципам верховенства права та процесуальної економії, зокрема не повинно спонукати позивача знову звертатися за захистом до суду (постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 (пункт 6.13), від 26.01.2021 у справі № 522/1528/15-ц (пункт 82), від 08.02.2022 у справі № 209/3085/20 (пункт 24)). Спосіб захисту права є ефективним тоді, коли він забезпечуватиме поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення - гарантуватиме можливість отримати відповідну компенсацію. Тобто цей захист має бути повним і забезпечувати у такий спосіб досягнення мети правосуддя та процесуальну економію (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18 (пункт 63)).
5.35. Надаючи правову оцінку належності обраного позивачем способу захисту, суди повинні зважати й на його ефективність з погляду Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція). У § 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі "Чахал проти Сполученого Королівства" (Chahal v. the United Kingdom, заява № 22414/93, [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зазначив, що стаття 13 Конвенції гарантує на національному рівні ефективні правові способи для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати особі такі способи правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань.
5.36. У статті 13 Конвенції гарантується доступність на національному рівні засобу захисту, здатного втілити в життя сутність прав та свобод за Конвенцією, у якому б вигляді вони не забезпечувались у національній правовій системі. Зміст зобов'язань за статтею 13 Конвенції залежить, зокрема, від характеру скарг заявника. Однак засіб захисту, що вимагається статтею 13, має бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (§ 75 рішення ЄСПЛ від 5 квітня 2005 року у справі "Афанасьєв проти України" (заява № 38722/02)).
5.37. Велика Палата Верховного Суду у своїх постановах неодноразово зазначала, що перелік способів захисту, визначений у частині 2 статті 16 Цивільного кодексу України, не є вичерпним. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац 12 частини 2 вказаної статті). Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (постанови від 05.06.2018 у справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16 (пункт 40), від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц (пункт 89), від 16.06.2020 у справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.23), від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17).
5.38. Суди попередніх інстанцій установили, що наказ ГУ Держгеокадастру від 21.01.2021 № 6-ОТГ "Про передачу земельних ділянок державної власності у комунальну власність" вичерпав свою дію в момент його виконання та передачі майна, а рішення Комарнівської міської ради від 18.02.2021 № 86 "Про прийняття у комунальну власність земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності" вичерпало свою дію в момент реєстрації за Комарнівською міською радою спірних земельних ділянок. Тому задоволення позовних вимог про скасування оспорюваних наказу та рішення не може призвести до захисту будь-чиїх прав чи інтересів.
5.39. Отже, позовні вимоги Університету про скасування наказу ГУ Держгеокадастру від 21.01.2021 № 6-ОТГ "Про передачу земельних ділянок державної власності у комунальну власність" і рішення Комарнівської міської ради від 18.02.2021 № 86 "Про прийняття у комунальну власність земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності" не є ефективним способом захисту. Обрання позивачем неналежного або неефективного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові незалежно від інших встановлених судом обставин (подібні висновки викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 (пункт 6.21), від 02.02.2021 у справі № 925/642/19 (пункт 54), Великої Палати Верховного Суду від 06.04.2021 у справі № 910/10011/19 (пункт 99), від 22.06.2021 у справі № 200/606/18 (пункт 76), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 155)).
5.40. Оскільки позов у справі, що розглядається, подав Університет від власного імені, який не є належним позивачем за позовними вимогами про витребування земельних ділянок від Комарнівської міської ради, а щодо вимог про скасування спірних наказу та рішення позивач обрав неефективний спосіб захисту, що є самостійною підставою для відмови в позові незалежно від інших установлених судами обставин, тому наведене, в свою чергу, виключає необхідність надання Верховним Судом оцінки доводам скаржника щодо неврахування судом апеляційної інстанції висновків Верховного Суду, викладених у постановах Верховного Суду від 12.12.2018 у справі № 372/5635/13-ц, від 12.03.2019 у справі № 911/3594/17, від 27.02.2018 у справі 925/1121/17, від 17.04.2019 у справі № 916/675/15, від 24.01.2020 у справі № 910/10987/17.
5.41. Подібний висновок викладений у постанові Верховного Суду у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 15.03.2024 у справі № 904/192/22 (пункт 43).
5.42. За таких обставин наведені скаржником підстави касаційного оскарження, передбачені пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, не підтвердилися після відкриття касаційного провадження.
Щодо підстав касаційного оскарження, передбачених пунктом 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України
5.43. Касаційна скарга Університету з посиланням на підстави касаційного оскарження, передбачені пунктом 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не надали належної правової оцінки листу ГУ Держгеокадастру від 27.09.2021 № 01-13-0.21-381/103-21 та доданому до нього витягу з Книги обліку державних актів, яким, на думку скаржника, підтверджується факт законності видачі Державного акта на право користування землею учгоспу "Комарнівський", а також не надали правової оцінки Проекту формування територій сільських, селищних рад та встановлення меж селищ міського типу, затвердженому розпорядженням голови Львівської обласної державної адміністрації № 114 від 30.01.1996.
5.44. Розглянувши доводи скаржника, колегія суддів зазначає, що відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
5.45. Згідно з пунктом 1 частини 3 статті 310 Господарського процесуального кодексу України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини 2 статті 287 цього Кодексу.
5.46. Таким чином, за змістом пункту 1 частини 3 статті 310 Господарського процесуального кодексу України достатньою підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є не саме по собі порушення норм процесуального права у виді недослідження судом зібраних у справі доказів, а зазначене процесуальне порушення у сукупності з належним обґрунтуванням скаржником заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини 2 статті 287 цього Кодексу.
5.47. За таких обставин недостатніми є доводи скаржника про неповне дослідження судами першої та апеляційної інстанцій зібраних у справі доказів за умови непідтвердження підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.
5.48. Отже, наведені скаржником підстави касаційного оскарження, передбачені пунктом 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, не підтвердилися під час касаційного провадження, що виключає скасування оскаржуваної постанови з цих підстав.
5.49. За таких обставин, колегія суддів вважає, що визначені скаржником підстави касаційного оскарження, передбачені пунктами 1, 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, під час касаційного провадження у цій справі не підтвердилися, що виключає скасування оскаржуваних судових рішень із цих підстав.
5.50. Інші доводи, викладені в касаційній скарзі, стосуються з'ясування обставин, уже встановлених господарськими судами попередніх інстанцій, та переоцінки вже оцінених ними доказів у справі, тому суд касаційної інстанції не може взяти їх до уваги згідно з положеннями частини 2 статті 300 Господарського процесуального кодексу України.
5.51. Отже, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про відмову в позові Університету, проте помилково відмовили у задоволенні позовних вимог про витребування спірних земельних ділянок з мотивів їх необґрунтованості. При цьому суди помилково не врахували того, що відсутність права на позов та обрання неефективного способу захисту виключає необхідність встановлення судами обґрунтованості та доведеності позовних вимог. Тому постанову Західного апеляційного господарського суду від 19.08.2025 та рішення Господарського суду Львівської області від 07.10.2024 у справі № 914/521/22 слід змінити, виклавши їх мотивувальні частини в редакції цієї постанови.
6. Висновки Верховного Суду
6.1. Відповідно до частин 1-5 статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
6.2. Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.
6.3. Згідно із частиною 1 статті 311 Господарського процесуального кодексу України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.
6.4. З урахуванням викладеного, оскільки оскаржувані судові рішення прийняті з неправильним застосуванням норм процесуального права, тому касаційну скаргу слід задовольнити частково, а оскаржувані судові рішення - змінити, виклавши їх мотивувальні частини в редакції цієї постанови. В решті постанову Західного апеляційного господарського суду від 19.08.2025 та рішення Господарського суду Львівської області від 07.10.2024 у справі № 914/521/22 слід залишити без змін.
7. Судові витрати
З огляду на висновок про зміну мотивувальних частин оскаржуваних судових рішень із залишенням без зміни їх резолютивних частин відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати, понесені у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, покладаються на скаржника.
Керуючись статтями 300, 301, 308, 311, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
1. Касаційну скаргу Львівського національного університету ветеринарної медицини та біотехнологій ім. С. З. Ґжицького задовольнити частково.
2. Постанову Західного апеляційного господарського суду від 19.08.2025 та рішення Господарського суду Львівської області від 07.10.2024 у справі № 914/521/22 змінити, виклавши їх мотивувальні частини в редакції цієї постанови. В решті постанову Західного апеляційного господарського суду від 19.08.2025 та рішення Господарського суду Львівської області від 07.10.2024 у справі № 914/521/22 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуюча Н. О. Багай
Судді Т. Б. Дроботова
Ю. Я. Чумак