1[1]
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ
Київського апеляційного суду в складі:
головуючого судді ОСОБА_1 ,
суддів при секретарі судового засіданняОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в місті Києві 18 листопада 2025 року клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження та апеляційну скаргупредставника власника майна ОСОБА_5 - адвоката ОСОБА_6 , на ухвалу слідчого судді Шевченківського районного суду м. Києва від 05 серпня 2025 року,
за участі:
прокурора ОСОБА_7 ,
представника
власника майна адвоката ОСОБА_6
Вказаною ухвалою задоволено клопотання прокурора першого відділу процесуального керівництва досудовим розслідуванням та підтримання публічного обвинувачення управління нагляду за додержанням законів органами Бюро економічної безпеки України Офісу Генерального прокурора ОСОБА_8 та накладено арешт на майно, що було вилучене 26.06.2025 за результатом проведення обшуку за місцем проживання ОСОБА_5 за адресою: АДРЕСА_1 , а саме:
1. Продукцію візуально схожу на алкогольну з назвою «Hankey bannister» в кількості 4 пляшки без акцизних марок;
2. Продукцію візуально схожу на алкогольну з назвою «Di Amore» в кількості 1 пляшка без акцизної марки;
3. Мобільний телефон чорного кольору Iphone 7 plus, imei НОМЕР_1 з сім картою з номером НОМЕР_2 ;
4. Квитанції до платіжних інструкцій від 14.05.2025 та 12.06.2025 на 2 арк.
В частині накладення арешту на ноутбук сірого кольору Lenovo, з наліпкою SN PF3V1X96 - відмовлено.
Не погоджуючись з таким рішенням, представник власника майна ОСОБА_5 - адвокат ОСОБА_6 , подав апеляційну скаргу, в якій просив поновити строк на апеляційне оскарження, скасувати ухвалу слідчого судді, постановити нову ухвалу, якою повністю відмовити у задоволенні клопотання.
Щодо строку на апеляційне оскарження зазначає, що копію оскаржуваного рішення отримано 18 серпня 2025 року, що підтверджується відміткою на четвертій сторінці скан-копії ухвали, апеляційну скаргу направлено засобами поштового зв'язку 21 серпня 2025 року. З цих підстав, просив поновити строк на апеляційне оскарження.
Апелянт зазначає, що згідно із протоколом обшуку, ухвалу про проведення вказаної процесуальної дії вручено ОСОБА_5 , однак за місцем проведення обшуку була присутньою ОСОБА_9 , яка є власником вилученого майна.
Також, під час проведення обшуку вилучено ноутбук Lenovo та телефон Iphone 7+, які належать ОСОБА_5 , однак КПК України не передбачає можливості вилучення такої техніки.
Крім того, у проведенні обшуку брали участь, у тому числі співробітники ГУ СБ України у м. Києві ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , детектив БЕБ ОСОБА_12 , однак з витягу ЄРДР, а також постанови групи слідчих, вказані особи не зазначені як такі, що здійснюють досудове розслідування та/або входять до складу слідчої групи.
Апелянт вважає, що постанова про визнання речовими доказами є формальною, а арештоване майно не відповідає ознакам, передбачених ст. 98 КПК України, а клопотання про арешт майна не містить доказів, які б підтверджували реалізацію алкогольної продукції.
Заслухавши доповідь судді, доводипредставника власника майна, який просив задовольнити апеляційну скаргу, пояснення прокурора, який заперечив щодо задоволення апеляційної скарги, вивчивши матеріали судового провадження, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Згідно з вимогами ст. 395 КПК України, ухвала слідчого судді може бути оскаржена протягом п'яти днів з дня її проголошення, а у випадку якщо ухвалу суду було постановлено без виклику особи, яка її оскаржує, то строк апеляційного оскарження для такої особи обчислюється з дня отримання нею копії судового рішення.
Як убачається з матеріалів справи, проголошення ухвали відбулось без учасників провадження, копію оскаржуваного рішення представником власника майна отримано 18 серпня 2025 року, що підтверджується відміткою на четвертій сторінці скан-копії ухвали (а.с. 12, т.2), апеляційну скаргу направлено засобами поштового зв'язку 21 серпня 2025 року.
Згідно з висновком Об'єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного суду, який викладено у постанові від 27 травня 2019 року у справі № 461/1434/18, у випадку коли слідчий суддя з посиланням на ч. 2 ст. 376 КПК України постановив ухвалу та оголосив її резолютивну частину, а повний текст ухвали оголосив у інший день, строк подачі апеляційної скарги обчислюється з дня оголошення резолютивної частини ухвали. Разом з цим, у випадку необізнаності у заінтересованих осіб з мотивами прийнятого слідчим суддею рішення, вказане за їх клопотанням може бути визнано поважною причиною пропуску строку апеляційного оскарження та підставою для його поновлення в порядку, передбаченому ч. 1 ст. 117 КПК України. З цих підстав, колегія суддів вважає, що з наведених підстав строк на апеляційне оскарження підлягає поновленню.
Як убачається з матеріалів судового провадження, головним підрозділом детективів Бюро економічної безпеки України за процесуального керівництва прокурорів Офісу Генерального прокурора здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні, відомості про яке 01 квітня 2025 року внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань під №72025001500000007, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 201-4 КК України.
Досудовим розслідуванням встановлено, що ОСОБА_13 та ОСОБА_14 , за попередньою змовою групою осіб, у період з 01 січня 2025 року по теперішній час, впровадили протиправну схему контрабанди - переміщення через митний кордон України поза митним контролем або з приховуванням від митного контролю підакцизних товарів алкогольних напоїв), вчиненої у великому розмірі з метою подальшої незаконної реалізації вказаних підакцизних товарів на території України.
За отриманою інформацією, яка надійшла з Департаменту детективів із стратегічного захисту економіки БЕБ та працівників ГУ СБУ України у м. Києві та Київській області встановлено групу осіб, які причетні до вчинення протиправної діяльності пов?язаної з ввезенням великих партій алкогольної продукції на митну територію України використанням документів дипломатичних установ.
Окрім ОСОБА_13 та ОСОБА_14 до вказаного кримінального
правопорушення також причетні громадяни ОСОБА_5 , РНОКПП: НОМЕР_3 , який координує зазначену протиправну діяльність, займається організацією реалізації підакцизних товарів на території України, та ОСОБА_15 , РНОКПП НОМЕР_4 , яка займається вирішенням питань по оформленню листів від різних посольств для ввезення товару (підакцизної продукції), які в подальшому надаються на митниці та організацією замовлень підакцизних товарів.
26 червня 2025 року детективом Головного підрозділу детективів Бюро економічної безпеки України, на підставі ухвали слідчого судді було проведено обшук за місцем проживання ОСОБА_5 за адресою: АДРЕСА_1 , за результатом якого виявлено та вилучено: продукцію візуально схожу на алкогольну з назвою «Hankey bannister» в кількості 4 пляшки без акцизних марок, продукцію візуально схожу на алкогольну з назвою «Di Amore» в кількості 1 пляшка без акцизної марки, мобільний телефон чорного кольору Iphone 7 plus, imei НОМЕР_1 з сім картою з номером НОМЕР_2 , ноутбук сірого кольору Lenovo, з наліпкою SN PF3V1X96, квитанції до платіжних інструкцій від 14.05.2025 та 12.06.2025 на 2 арк.
26 червня 2025 року постановою детектива вказане майно визнано речовим
доказом.
27 червня 2025 року прокурором першого відділу процесуального керівництва досудовим розслідуванням та підтримання публічного обвинувачення управління нагляду за додержанням законів органами Бюро економічної безпеки України Офісу Генерального прокурора ОСОБА_8 подано до Шевченківського районного суду м. Києва клопотання про накладення арешту на майно вилучене 26 червня 2025 року під час проведення обшуку за місцем проживання ОСОБА_5 за адресою: АДРЕСА_1 , право власності на яке за зареєстровано за ОСОБА_9 , РНОКП НОМЕР_5 .
Ухвалою слідчого судді Шевченківського районного суду м. Києва від 05 серпня 2025 року клопотання прокурора задоволено частково, відмовлено в частині накладення арешту на ноутбук сірого кольору Lenovo, з наліпкою SN PF3V1X96.
?Задовольняючи частково клопотання слідчого, слідчим суддею зазначено, що вказаний ноутбук був оглянутий та з нього скопійована уся необхідна інформація, яка містилася на ньому, отже потреба у застосуванні такого заходу забезпечення кримінального провадження вказаного майна є відсутньою.
Колегія суддів погоджується із таким висновком слідчого судді з огляду на наступне.
Перевіряючи законність прийнятого рішення слідчим суддею, колегія суддів враховує практику Європейського суду з прав людини та дотримання ним вимог КПК України, які регулюють норми застосування заходів забезпечення кримінального провадження, у тому числі щодо накладення арешту на майно.
При застосуванні заходів забезпечення кримінального провадження слідчий суддя повинен діяти у відповідності до вимог КПК України та судовою процедурою гарантувати дотримання прав, свобод та законних інтересів осіб, а також умов, за яких жодна особа не була б піддана необґрунтованому процесуальному обмеженню.
Так, при вирішенні питання про арешт майна для прийняття законного та обґрунтованого рішення слідчий суддя, згідно зі ст.ст. 94, 132, 173 КПК України, повинен врахувати: існування обґрунтованої підозри щодо вчинення злочину та достатність доказів, що вказують на вчинення злочину; правову підставу для арешту майна; можливий розмір шкоди, завданої злочином; наслідки арешту майна для третіх осіб; розумність і співмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження.
Відповідні дані мають міститися і у клопотанні слідчого чи прокурора, який звертається з проханням арештувати майно, оскільки, згідно зі ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод, будь-яке обмеження права власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб'єкт, який ініціює таке обмеження, повинен обґрунтувати свою ініціативу з посиланням на норми закону.
У відповідності до усталеної практики Європейського Суду з прав людини в контексті вищевказаних положень, володіння майном повинно бути законним (див. рішення у справі «Іатрідіс проти Греції» [ВП], заява N 31107/96, п. 58, ECHR 1999-II). Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (див. рішення у справі «Антріш проти Франції», від 22 вересня 1994 року, Series А N 296-А, п. 42, та «Кушоглу проти Болгарії», заява N 48191/99, пп. 49 - 62, від 10 травня 2007 року). Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (див., серед інших джерел, рішення від 23 вересня 1982 року у справі «Спорронг та Льонрот проти Швеції», пп. 69 і 73, Series A N 52). Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (див., наприклад, рішення від 21 лютого 1986 року у справі «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства», n. 50, Series A N 98).
Відповідно до ч. 1 ст. 170 КПК України, арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.
Згідно з вимогами п. 1 ч. 2, 3 ст. 170 КПК України, арешт майна допускається з метою збереження речових доказів.
У випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу (ч. 3 ст. 170 КПК України).
Згідно з вимогами ч. 2 ст. 173 КПК України при вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя, суд повинен враховувати в тому числі: правову підставу для арешту майна; наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, якщо арешт майна накладається у випадках, передбачених в тому числі й п. 1 ч. 2, 3 ст.170 КПК України; розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження.
Задовольняючи частково клопотання, внесене в межах кримінального провадження № 72025001500000007, про накладення арешту на майно, зазначене у клопотанні слідчого, слідчий суддя дослідивши матеріали, додані до клопотання, прийшов до правильного висновку, що з метою збереження речових доказів вбачається наявність правових підстав для арешту продукції, мобільного телефону та квитанцій до платіжних інструкцій, оскільки вказане майно відповідає ознакам ст. 98 КПК України.
Слідчий суддя під час розгляду клопотання з'ясував всі обставини, з якими закон пов'язує можливість накладення арешту на майно, перевірив співрозмірність втручання у права ОСОБА_5 з потребами кримінального провадження та його зв'язок із кримінальним правопорушенням.
Доказів негативних наслідків від застосування такого заходу забезпечення кримінального провадження, як арешт майна для ОСОБА_5 , апелянтом не надано та колегією суддів не встановлено.
Як вбачається зі змісту оскаржуваної ухвали, при розгляді клопотання про арешт майна слідчий суддя дотримався вимог статей 132,170,172 КПК України, взявши до уваги усі обставини, які у відповідності до ст. 173 КПК України повинні враховуватися при вирішенні питання про арешт майна.
За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновками слідчого судді, що потреби досудового розслідування виправдовують саме такий процесуальний примус як накладення арешту на майно та надасть змогу виконати завдання, для виконання якого слідчий звернувся із клопотанням, а відтак доводи апелянта про відсутність правових підстав для арешту майна, є не переконливими.
Доводи апелянта щодо процесуальних порушень під час проведення обшуку не заслуговують на увагу, оскільки дане питання не є предметом розгляду під час перевірки законності ухвали про накладення арешту на майно.
Інші доводи апелянта у їх сукупності не можуть бути підставою для скасування оскаржуваної ухвали, оскільки були відомі слідчому судді та враховано ним при прийнятті рішення.
Рішення слідчого судді є законним та обґрунтованим, яке ухвалено на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, що підтверджені достатніми даними, дослідженими судом, а тому апеляційна скарга представника власника майна представника власника майна ОСОБА_5 - адвоката ОСОБА_6 ,- задоволенню не підлягає.
При цьому колегія суддів також звертає увагу на те, що арешт майна є тимчасовим заходом забезпечення кримінального провадження, який застосовується з метою досягнення дієвості цього провадження, який в подальшому може бути скасований у визначеному законом порядку. У відповідності до вимог ст. 174 КПК України арешт майна може бути скасовано повністю чи частково ухвалою слідчого судді під час досудового розслідування чи суду під час судового провадження за клопотанням підозрюваного, обвинуваченого, їх захисника чи законного представника, іншого власника або володільця майна, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, якщо вони доведуть, що в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт накладено необґрунтовано.
Істотних порушень вимог КПК України, які б давали підстави для скасування ухвали слідчого судді, по справі не вбачається.
Керуючись статтями 117, 170, 171, 173, 309, 376, 404, 405, 407, 418, 422 КПК України, колегія суддів, -
Поновити представнику власника майна ОСОБА_5 - адвокату ОСОБА_6 , строк на апеляційне оскарження ухвали слідчого судді Шевченківського районного суду м. Києва від 05 серпня 2025 року.
Ухвалу слідчого судді Шевченківського районного суду м. Києва від 05 серпня 2025 року, - залишити без змін, а апеляційну скаргу власника майна ОСОБА_5 - адвоката ОСОБА_6 , - без задоволення.
Ухвала апеляційного суду відповідно до правил, визначених ч. 4 ст. 424 КПК України, є остаточною й оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3
Єдиний унікальний № 761/27669/25 Слідчий суддя в 1-ій інстанції: ОСОБА_19
Справа № 11сс/824/6916/2025 Доповідач ОСОБА_1
Категорія ст.170 КПК