27 листопада 2025 року
м. Київ
справа № 280/672/24
адміністративне провадження № К/990/25454/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Загороднюка А.Г.,
суддів: Єресько Л.О., Соколова В.М.,
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Балика Павло Олександрович, на постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 30 травня 2024 року (колегія у складі суддів Лукманової О.М., Божко Л.А., Дурасової Ю.В.) у справі за позовом ОСОБА_1 до Хортицького відділу державної виконавчої служби у місті Запоріжжі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) про зобов'язати закінчити виконавче провадження,
Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування
ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, у якому просила зобов'язати Хортицький відділ державної виконавчої служби у місті Запоріжжі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) закінчити виконавче провадження НОМЕР_1 зі стягнення виконавчого збору.
Позов мотивовано тим, що на примусовому виконанні у відповідача перебувало виконавче провадження НОМЕР_3 з примусового виконання виконавчого листа №2/0825/2326/2012, виданого 21 червня 2013 року Хортицьким районним судом м. Запоріжжя. 08 жовтня 2014 року державний виконавець виніс постанову про стягнення з боржника виконавчого збору у розмірі 79893,90 грн. Із суми, зазначеної у виконавчому листі (798938,96 грн) фактично було стягнуто 12534,91 грн та 10% виконавчого збору, тобто 1253,49 грн. Постановою державного виконавця від 12 грудня 2023 року виконавчий документ повернуто стягувачу за його заявою та того ж дня відкрито виконавче провадження НОМЕР_1 з виконання постанови від 08 жовтня 2014 року НОМЕР_3 про стягнення з позивачки виконавчого збору у розмірі 78640,41 грн, тобто його нестягнутої частини. Однак, як з'ясувала позивачка, після того як Хортицький ДВС повернув виконавчий документ стягувачу, останній 26 грудня 2023 року пред'явив цей виконавчий документ приватному виконавцю, який того ж дня - 26 грудня 2023 року, виніс постанову про відкриття виконавчого провадження НОМЕР_2 з виконання виконавчого листа №2/0825/2326/2012, виданого 21 червня 2013 року Хортицьким районним судом м. Запоріжжя, та постанову про стягнення з боржника (позивачки) основної винагороди в розмірі 78640,41 грн. Таким чином, з ОСОБА_1 одночасно стягується основна винагорода та виконавчий збір за виконання одного й того ж судового рішення. Позивачка доводить, що ця обставина має розглядатися як накладення непропорційного і надмірного тягаря на боржника, що зачіпає його право на власність, та вважає, що з 26 грудня 2023 року немає підстав для стягнення Хортицьким ВДВС з позивачки виконавчого збору у виконавчому провадженні НОМЕР_1, тож належним і ефективним способом захисту за цих обставин, на її переконання, є зобов'язання відповідача закінчити виконавче провадження зі стягнення виконавчого збору.
Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
Запорізький окружний адміністративний суд рішенням від 08 лютого 2024 року позов задовольнив.
Суд першої інстанції, послуговуючись позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 21 липня 2022 року в справі №320/6215/19, вважав що до спірних правовідносин за аналогією підлягає застосуванню частина восьма статті 27 Закону України від 02 червня 2016 року №1404-VIII «Про виконавче провадження» (далі - Закон №1404-VIII), на основі чого виснував, що у разі коли державний виконавець повернув виконавчий лист за заявою стягувача і розпочав стягнення виконавчого збору, а після цього стягувач пред'явив цей лист до виконання приватному виконавцю, який у свою чергу відкрив виконавче провадження й виніс постанову про стягнення основної винагороди у розмірі 10 відсотків від фактично стягнутих сум, то надалі виконавчий збір не стягується. У разі стягнення частини виконавчого збору на момент відкриття приватним виконавцем провадження з виконання того ж самого виконавчого документа стягнута частина виконавчого збору не повертається. Застосовуючи аналогію закону суд також вважав, що у такому випадку належний та ефективний спосіб захисту, здатний відновити й захистити права боржника, полягає у закінченні виконавчого провадження зі стягнення виконавчого збору.
Третій апеляційний адміністративний суд постановою від 30 травня 2024 року скасував рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 08 лютого 2024 року та ухвалив нове судове рішення, яким відмовив у задоволенні позову.
Апеляційний суд керувався тим, що постанова про стягнення виконавчого збору виноситься одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження, при цьому, є виконавчим документом, підлягає виділенню в окреме виконавче провадження та виконанню. Тож, оцінюючи законність дій державного виконавця щодо відкриття виконавчого провадження НОМЕР_1, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що виконавець, отримавши виконавчий документ, у цьому випадку чинну та не оскаржену постанову про стягнення виконавчого збору, мав обв'язок відкрити виконавче провадження і з огляду на відсутність підстав для закриття виконавчого провадження, вчиняти виконавчі дії, направлені на виконання виконавчого документа. Ухвалюючи рішення, апеляційний суд спирався на висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 12 серпня 2021 року у справі №200/7867/19-а, від 16 вересня 2021 року у справі №640/20241/20, від 21 жовтня 2021 року у справі №420/4279/19, від 09 грудня 2021 року у справі №520/7192/20.
Підстави касаційного оскарження та їх обґрунтування
У касаційній скарзі представник позивачки просить скасувати постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 30 травня 2024 року і залишити в силі рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 08 лютого 2024 року.
Підставою касаційного оскарження заявник указав пункт 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України). Свої доводи у межах цієї підстави обґрунтовує тим, що суд апеляційної інстанції застосував положення статті 27 Закону України «Про виконавче провадження» без урахування висновку з питання її застосування, викладеного в постановах Верховного Суду:
- від 21 жовтня 2021 року у справі №420/4279/19, від 15 червня 2023 року у справі №420/2013/22 зокрема, що внесені Законом України від 03 липня 2018 року №2475-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо створення економічних передумов для посилення захисту права дитини на належне утримання зміни» до статті 27 Закону №1404-VІІІ погіршили становище боржника. Із цих міркувань Верховний Суд дійшов висновку про відсутність у відповідача правових підстав для стягнення з позивача виконавчого збору у визначеному державним виконавцем розмірі. Суд констатував, що за установлених в справі обставин розмір такого виконавчого збору становить 10 відсотків фактично стягнутої суми, а не суми що підлягає примусовому стягненню за виконавчим документом;
- від 21 липня 2022 року у справі №320/6215/19 та від 13 квітня 2023 року у справі №160/695/22, де Суд вважав за можливе застосувати до спірних відносин за аналогією закону частину восьму статті 27 Закону №1404-VIII та зробив висновок, що у разі коли державний виконавець повернув виконавчий лист за заявою стягувача і розпочав стягнення виконавчого збору, а після цього стягувач пред'явив цей лист до виконання приватному виконавцю, який у свою чергу відкрив виконавче провадження й виніс постанову про стягнення основної винагороди у розмірі 10 відсотків від фактично стягнутих сум, то надалі виконавчий збір не стягується. У разі стягнення частини виконавчого збору на момент відкриття приватним виконавцем провадження з виконання того ж самого виконавчого документа стягнута частина виконавчого збору не повертається. Застосування аналогії закону дозволило Верховному Суду також зробити висновок, що у такому випадку належний та ефективний спосіб захисту, здатний відновити й захистити права боржника, полягає у закінченні виконавчого провадження зі стягнення виконавчого збору.
Крім цього скаржник, стверджує, що суд апеляційної інстанції у своєму судовому рішенні послався на висновки Верховного Суду, які не є релевантними спірним правовідносинам.
Позиція інших учасників справи
У відзиві відповідач просить залишити касаційну скаргу позивача без задоволення, а оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції - без змін. Вважає помилковим застосування до спірних відносин частини восьмої статті 27 Закону №1404-VІІІ, оскільки в цьому випадку передачі виконавчого документа від органу державної виконавчої служби приватному виконавцю не було, натомість виконавчий документ було повернуто стягувачу за його заявою відповідно до пункту 1 частини першої статті 37 Закону №1404-VІІІ. Вказує, що у разі закінчення виконавчого провадження, керуючись пунктом 9 частини першої статті названого Закону, у зв'язку з повним фактичним виконанням, а саме: стягнення боргу та винагороди приватного виконавця, така постанова направляється до органу державної виконавчої служби. Після її отримання від приватного виконавця державний виконавчий виносить постанову про закінчення виконавчого провадження НОМЕР_1. Відповідач також наголосив, що державний виконавець не має інших підстав для закінчення виконавчого провадження, окрім пункту 9 частини першої статті 39 Закону №1404-VІІІ, а саме: повне фактичне виконання, іншого Закон не передбачає. Крім цього, зауважив, що в автоматизованій системі виконавчих проваджень відбувається облік нестягнутих або надмірно стягнутих сум, тож після стягнення виконавчого збору державним виконавцем або приватним виконавцем, здійснюється внутрішній обмін інформацією та повідомлень про стягнуті суми, який унеможливлює подвійне стягнення виконавчого збору.
Рух касаційної скарги
Ухвалою Верховного Суду від 22 липня 2024 року касаційну скаргу відповідача залишено без руху та встановлено строк у десять днів з дня вручення копії цієї ухвали для усунення недоліків касаційної скарги шляхом надання документа про сплату судового збору у розмірі 1937,92 грн.
02 серпня 2024 року на виконання вимог цієї ухвали суду скаржник надав квитанцію про сплату судового збору на суму 1938,00 грн.
Ухвалою Верховного Суду від 19 вересня 2024 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Балика П.О., на постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 30 травня 2024 року у справі №280/672/24.
Цією ж ухвалою витребувано матеріали справи із Запорізького окружного адміністративного суду.
10 грудня 2024 року на підставі розпорядження Заступника керівника Апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного адміністративного суду від 10 грудня 2024 року №1383/0/78-24 призначено повторний автоматизований розподіл у цій справі.
За його результатами відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 10 грудня 2024 року для розгляду цієї справи визначено колегію у складі суддів Загороднюка А.Г. (головуючий), Єресько Л.О., Соколова В.М.
Ухвалою Верховного Суду від 26 листопада 2025 року справу призначено до розгляду.
Установлені судами попередніх інстанцій обставини справи
30 вересня 2014 року державний виконавець Хортицького відділу державної виконавчої служби Запорізького міського управління юстиції Чала Т.П. відкрила виконавче провадження НОМЕР_3 з примусового виконання виконавчого листа №2/0825/2326/2012, виданого 21 червня 2013 року Хортицьким районним судом м. Запоріжжя, про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Дельта Банк» суми боргу у розмірі 798938,96 грн.
08 жовтня 2014 року цей же державний виконавець прийняв постанову про стягнення з боржника виконавчого збору у сумі 79 893,90 грн.
10 серпня 2023 року старший державний виконавець Хортицького відділу державної виконавчої служби у м. Запоріжжі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Куліченко О.М. замінила стягувача на його правонаступника ОСОБА_2
12 грудня 2023 року головний державний виконавець Хортицького відділу державної виконавчої служби у м. Запоріжжі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Дениско С.В. повернула виконавчий документ стягувачу на підставі пункту 1 частини першої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження» (за заявою стягувача). У постанові від 12 грудня 2023 року зазначено, що суму боргу стягнуто у розмірі 12534,91 грн., залишок боргу складає 786 404,05 грн, виконавчий збір стягнуто у розмірі 1253,49 грн, залишок виконавчого збору складає 78 640,41 грн.
Того ж дня, головний державний виконавець Хортицького відділу державної виконавчої служби у м. Запоріжжі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Дениско С.В. відкрила виконавче провадження НОМЕР_1 про стягнення з ОСОБА_1 на користь держави виконавчого збору у розмірі 78 640,41 грн. У межах цього виконавчого провадження прийнято постанови від 12 грудня 2023 року про арешт майна боржника та про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника.
Поряд із цим, 26 грудня 2023 року приватний виконавець виконавчого округу Запорізької області Хохлов К.К. відкрив виконавче провадження НОМЕР_2 з примусового виконання виконавчого листа №2/0825/2326/2012, виданого 21 червня 2013 року Хортицьким районним судом м. Запоріжжя, а також прийнято постанову про стягнення з боржника основної винагороди у розмірі 78 640,41 грн.
Позивачка, вважаючи, що з неї не може стгуватися одночасно виконавчий збір і основна винагорода приватного виконавця при виконанні одного і того ж виконавчого документа, звернулася до суду із цим позовом.
Джерела права й акти їх застосування
Згідно із частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі статтею 1 Закону №1404-VІІІ виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
За змістом пункту 1 частини першої статті 3 Закону №1404-VІІІ відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України.
Відповідно до частини першої статті 5 Закону №1404-VІІІ примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».
Згідно із частиною першою статті 26 Закону №1404-VІІІ виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону, зокрема, за заявою стягувача про примусове виконання рішення.
Відповідно до частини восьмої статті 27 Закону №1404-VІІІ Під час передачі виконавчого документа від органу державної виконавчої служби приватному виконавцю виконавчий збір не стягується, якщо він не був стягнутий на момент передачі.
У разі стягнення частини виконавчого збору на момент передачі виконавчого документа приватному виконавцю стягнута частина виконавчого збору поверненню не підлягає.
За правилами частин першої та четвертої статті 42 Закону №1404-VІІІ кошти виконавчого провадження складаються з: 1) виконавчого збору, стягнутого з боржника в порядку, встановленому статтею 27 цього Закону, або основної винагороди приватного виконавця; 2) авансового внеску стягувача; 3) стягнутих з боржника коштів на витрати виконавчого провадження.
На стадії розподілу стягнутих з боржника грошових сум згідно з вимогами цього Закону або у випадку повернення виконавчого документа стягувачу чи закінчення виконавчого провадження у разі необхідності примусового стягнення з боржника витрат виконавчого провадження виконавцем виноситься постанова про їх стягнення.
Статтею 45 Закону №1404-VІІІ визначено, що розподіл стягнутих виконавцем з боржника за виконавчим провадженням грошових сум (у тому числі одержаних від реалізації майна боржника) здійснюється у такій черговості: 1) у першу чергу повертається авансовий внесок стягувача на організацію та проведення виконавчих дій; 2) у другу чергу компенсуються витрати виконавчого провадження, не покриті авансовим внеском стягувача; 3) у третю чергу задовольняються вимоги стягувача та стягується виконавчий збір у розмірі 10 відсотків фактично стягнутої суми або основна винагорода приватного виконавця пропорційно до фактично стягнутої з боржника суми (крім виконавчих документів про стягнення аліментів); 4) у четверту чергу стягуються штрафи, накладені виконавцем відповідно до вимог цього Закону, та виконавчий збір або основна винагорода за виконавчими документами про стягнення аліментів.
Розподіл грошових сум у черговості, зазначеній у частині першій цієї статті, здійснюється в міру їх стягнення.
Основна винагорода приватного виконавця стягується в порядку, передбаченому для стягнення виконавчого збору.
Згідно із частинами першою - п'ятою статті 31 Закону України від 02 червня 2016 року №1403-VIII «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» (далі - Закон №1403-VIII) за вчинення виконавчих дій приватному виконавцю сплачується винагорода.
Винагорода приватного виконавця складається з основної та додаткової.
Основна винагорода приватного виконавця залежно від виконавчих дій, що підлягають вчиненню у виконавчому провадженні, встановлюється у вигляді: 1) фіксованої суми - у разі виконання рішення немайнового характеру; 2) відсотка суми, що підлягає стягненню, або вартості майна, що підлягає передачі за виконавчим документом.
Розмір основної винагороди приватного виконавця встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Основна винагорода приватного виконавця, що встановлюється у відсотках, стягується з боржника разом із сумою, що підлягає стягненню за виконавчим документом (крім виконавчих документів про стягнення аліментів).
Якщо суму, передбачену в частині четвертій цієї статті, стягнуто частково, сума основної винагороди приватного виконавця, визначена як відсоток суми стягнення, виплачується пропорційно до фактично стягнутої суми (крім виконавчих документів про стягнення аліментів).
Частиною сьомою цієї ж статті Закону №1403-VIII передбачено, що приватний виконавець виносить одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження постанову про стягнення основної винагороди, в якій наводить розрахунок та зазначає порядок стягнення основної винагороди приватного виконавця (крім виконавчих документів про стягнення аліментів).
Кабінет Міністрів України на виконання статті 31 Закону №1403-VIII прийняв постанову від 08 вересня 2016 року №643, якою затвердив Порядок виплати винагород державним виконавцям та їх розміри і розмір основної винагороди приватного виконавця (далі - Постанова №643).
Пунктом 12 цього Порядку передбачено, що розмір основної винагороди приватного виконавця становить 10 відсотків суми, що підлягає стягненню, або вартості майна, що підлягає передачі за виконавчим документом.
Оцінка висновків судів, рішення яких переглядається, та аргументів учасників справи
Межі касаційного перегляду визначені статтею 341 КАС України, за правилами частини першої якої, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Касаційне провадження у цій справі відкрито з підстави, передбаченої пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, а саме, з метою перевірки аргументів скаржника щодо застосування апеляційним судом в оскаржуваному судовому рішенні норми статті 27 Закону України «Про виконавче провадження» без урахування висновку з питання застосування цієї правової норми у подібних правовідносинах, викладеного Верховним Судом у постановах від 21 жовтня 2021 року у справі №420/4279/19, від 21 липня 2022 року у справі №320/6215/19, від 13 квітня 2023 року у справі №160/695/22 та від 15 червня 2023 року у справі №420/2013/22.
Переглядаючи постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 30 травня 2024 року у межах доводів і вимог касаційної скарги, Верховний Суд керується таким.
У справі, що переглядається, спірним є питання одночасного стягнення виконавчого збору за постановою державного виконавця і основної винагороди приватному виконавцю в однаковому розмірі за виконання одного й того ж виконавчого документа у випадку, коли в органі державної виконавчої служби та приватного виконавця перебувають на виконанні постанови про стягнення з боржника одних і тих же сум у рахунок погашення виконавчого збору та основної винагороди.
Вирішуючи питання щодо застосування правових норм у подібних правовідносинах, Верховний Суд у постанові від 21 липня 2022 року у справі №320/6215/19 зазначив, що Закон №1404-VIII містить прогалину у правовому регулюванні процедури стягнення з боржників виконавчого збору і основної винагороди за виконання одного й того ж виконавчого документа.
Водночас виконавче законодавство містить норму (частина восьма статті 27 Закону №1404-VIII), у якій обумовлений випадок, коли виконавчий збір не стягується або припиняється стягуватися у зв'язку з участю приватного виконавця у процедурі виконання того ж самого виконавчого документа. На відміну від решти положень виконавчого законодавства, тільки ця норма Закону №1404-VIII регулює подібні суспільні правовідносини.
Указана норма містить правило стосовно неможливості подальшого стягнення виконавчого збору, якщо надалі виконавчий документ буде виконувати не державний, а приватний виконавець, а також спрямована на те, щоб не допустити одночасного стягнення з боржника виконавчого збору і основної винагороди. Ця норма покликана уникнути подвійної плати боржником зазначених коштів. Тож її застосування дозволяє розв'язати спір стосовно справедливості подвійного стягнення плати державному і приватному виконавцям за виконання одного й того ж виконавчого документа.
На основі цього, Верховний Суд вважав, що для розв'язання означеної проблеми та з метою ефективного захисту прав й інтересів осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, до подібних правовідносин слід застосувати за аналогією закону частину восьму статті 27 Закону №1404-VIII.
Застосовуючи положення частини восьмої статті 27 Закону №1404-VIII до спірних правовідносин Верховний Суд зробив такий висновок: «у разі коли державний виконавець повернув виконавчий лист за заявою стягувача і розпочав стягнення виконавчого збору, а після цього стягувач пред'явив цей лист до виконання приватному виконавцю, який у свою чергу відкрив виконавче провадження й виніс постанову про стягнення основної винагороди у розмірі 10 відсотків від фактично стягнутих сум, то надалі виконавчий збір не стягується. У разі стягнення частини виконавчого збору на момент відкриття приватним виконавцем провадження з виконання того ж самого виконавчого документа стягнута частина виконавчого збору не повертається».
Застосування аналогії закону дозволило Суду також зробити висновок, що у такому випадку належний та ефективний спосіб захисту, здатний відновити й захистити права боржника, полягає у закінченні виконавчого провадження зі стягнення виконавчого збору.
Суд зазначив, що правовою основою для закінчення виконавчого провадження зі стягнення виконавчого збору у подібному випадку слід розглядати як загальні підстави, перелік яких наведений у частині першій статті 39 Закону №1404-VIII, так і частину восьму статті 27 цього Закону, яка у таких обставинах має характер спеціальної підстави для закінчення виконавчого провадження.
Зважаючи на вжиті у частині восьмій статті 27 Закону №1404-VIII часові маркери для її застосування: , , то застосування аналогії закону до правовідносин дозволяє виснувати, що право на захист виникає з дня відкриття приватним виконавцем виконавчого провадження з виконання того самого документа, який раніше був на виконанні у державного виконавця.
Подібних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 13 квітня 2023 року у справі №160/695/22, про неврахування висновків у якій також згадував скаржник у касаційній скарзі. На цей час Верховний Суд продовжує послідовно застосовувати цю позицію, свідченням чого є постанова від 19 серпня 2025 року №380/22356/23.
Отже, наведені у касаційній скарзі доводи про те, що суд апеляційної інстанції застосував положення статті 27 Закону №1404-VIII без урахування висновку з питання її застосування, викладеного в постановах Верховного Суду від 21 липня 2022 року у справі №320/6215/19 та від 13 квітня 2023 року у справі №160/695/22, підтвердилися під час касаційного перегляду справи.
Водночас висновки суду першої інстанції наведеній позиції відповідають, тож колегія суддів констатує, що суд апеляційної інстанції помилково скасував судове рішення, яке відповідало закону.
Стосовно посилань апеляційного суду в постанові на висновки Верховного Суду, викладені в постановах від 12 серпня 2021 року у справі №200/7867/19-а, від 16 вересня 2021 року у справі №640/20241/20, від 21 жовтня 2021 року у справі №420/4279/19, від 09 грудня 2021 року у справі №520/7192/20, колегія суддів поділяє позицію скаржника, щодо їх нерелевантності справі, яка переглядається, оскільки в жодній із цих справ фактичні обставини не стосувалися одночасного стягнення виконавчого збору і основної винагороди за виконання одного й того ж виконавчого документа, коли в органі державної виконавчої служби та приватного виконавця перебувають на виконанні постанови про стягнення з боржника одних і тих же сум у рахунок погашення виконавчого збору та основної винагороди.
Із цих же міркувань колегія суддів відхиляє доводи скаржника про неврахування судом апеляційної інстанції висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 21 жовтня 2021 року у справі №420/4279/19, від 15 червня 2023 року у справі №420/2013/22. До того ж, висновки суду касаційної інстанції в цих справах ґрунтуються на тому, що внесені Законом №2475-VIII до статті 27 Закону №1404-VІІІ зміни погіршили становище боржника, тож Верховний Суд констатував відсутність у відповідача правових підстав для стягнення з позивача виконавчого збору у визначеному державним виконавцем розмірі, оскільки розмір такого виконавчого збору становить 10 відсотків фактично стягнутої суми, а не суми що підлягає примусовому стягненню за виконавчим документом.
Як убачається зі змісту позовної заяви, в ній не наведено підстав, які б вказували на незгоду заявника із розміром виконавчого збору, тож фактично, доводи касаційної скарги в цій частині є зміною підстав позову.
За правилами частини четвертої статті 341 КАС України зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається.
Втім, позаяк під час касаційного перегляду підтвердилися доводи скаржника про застосування апеляційним судом положень статті 27 Закону №1404-VIII без урахування висновку з питання її застосування, викладеного в постановах Верховного Суду від 21 липня 2022 року у справі №320/6215/19 та від 13 квітня 2023 року у справі №160/695/22, і касаційний суд погодився з тим, що суд апеляційної інстанції помилково скасував судове рішення, яке відповідало закону, касаційна скарга підлягає задоволенню.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
За правилами статті 352 КАС України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.
З урахуванням викладеного, Суд дійшов висновку, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону, тому касаційна скарга підлягає задоволенню, оспорювана постанова Третього апеляційного адміністративного суду від 30 травня 2024 року - скасуванню, а рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 08 лютого 2024 року належить залишити в силі.
Керуючись статтями 341, 345, 349, 352, 355, 356, 359 КАС України, Суд
Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Балика Павло Олександрович, задовольнити.
Постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 30 травня 2024 року в справі №280/672/24 скасувати, а рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 08 лютого 2024 року залишити в силі.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
...........................
...........................
...........................
А.Г. Загороднюк
Л.О. Єресько
В.М. Соколов
Судді Верховного Суду