27 листопада 2025 року
м. Київ
справа №380/10145/24
адміністративне провадження № К/990/46027/25
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Білак М.В.,
суддів: Желєзного І.В., Мацедонської В.Е.,
перевіривши касаційну скаргу Територіального управління Державної судової адміністрації України у Львівській області на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 28 квітня 2025 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 08 жовтня 2025 року у справі №380/10145/24 за позовом ОСОБА_1 до Бориславського міського суду Львівської області, Територіального управління Державної судової адміністрації України у Львівській області про визнання протиправним та скасування наказу, зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Бориславського міського суду Львівської області, Територіального управління Державної судової адміністрації України у Львівській області, у якому просила:
- визнати протиправним та скасувати наказ Бориславського міського суду Львівської області від 12 лютого 2024 року № 05/К «Про встановлення надбавки за вислугу років державним службовцям» у частині встановлення з 01 лютого 2024 року надбавки за вислугу років на державній службі секретарю судового засідання Бориславського міського суду Львівської області ОСОБА_1 в розмірі 18 % посадового окладу;
- зобов'язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України у Львівській області здійснити перерахунок та виплату секретарю судового засідання Бориславського міського суду Львівської області ОСОБА_1 надбавки за вислугу років на державній службі з 01 лютого 2024 року, відповідно до частини першої статті 52 Закону України «Про державну службу», а саме на рівні 3 відсотків посадового окладу державного службовця за кожний календарний рік стажу державної служби, але не більше 50 відсотків посадового окладу;
- зобов'язати Бориславський міський суд Львівської області в подальшому нараховувати та виплачувати надбавку за вислугу років секретарю судового засідання Бориславського міського суду Львівської області ОСОБА_1 , відповідно до частини першої статті 52 Закону України «Про державну службу», а саме на рівні 3 відсотків посадового окладу державного службовця за кожний календарний рік стажу державної служби, але не більше 50 відсотків посадового окладу; відповідно до пункту 2 частини першої статті 371 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) допустити до негайного виконання рішення суду в частині нарахування та сплати надбавки за вислугу років за один місяць.
Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 29 травня 2024 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 28 квітня 2025 року, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 08 жовтня 2025 року, адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано наказ голови Бориславського міського суду Львівської області від 12 лютого 2024 року № 05/К «Про встановлення надбавки за вислугу років державним службовцям» у частині встановлення з 01 лютого 2024 року надбавки за вислугу років на державній службі секретарю судового засідання Бориславського міського суду Львівської області ОСОБА_1 у розмірі 18 % посадового окладу. Зобов'язано Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Львівської області здійснити з 01 лютого 2024 року перерахунок та виплату секретарю судового засідання Бориславського міського суду Львівської області ОСОБА_1 надбавки за вислугу років на державній службі відповідно до частини першої статті 52 Закону України «Про державну службу», а саме на рівні 3 відсотків посадового окладу державного службовця за кожний календарний рік стажу державної служби, але не більше 50 відсотків посадового оклад, із урахуванням виплачених сум. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
10 листопада 2025 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга Територіального управління Державної судової адміністрації України у Львівській області на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 28 квітня 2025 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 08 жовтня 2025 року у справі №380/10145/24. Заявник, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій, прийняти нову постанову, якою у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити в повному обсязі.
На підставі аналізу доводів касаційної скарги та доданих до неї матеріалів, суд дійшов висновку про необхідність відмови у відкритті касаційного провадження з таких підстав.
Пункт 8 частини другої статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства закріплює забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Відповідно до частини першої статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Водночас пунктом 2 частини п'ятої цієї ж норми процесуального закону обумовлено, що не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків, якщо:
а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;
б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;
в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;
г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.
Наведене означає, що положеннями пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України передбачено можливість перегляду, як виняток, судового рішення, що не підлягає касаційному оскарженню судом касаційної інстанції у разі, якщо заявником зазначені випадки, передбачені підпунктами «а» - «г» цієї норми та викладені підстави, визначені частиною четвертою статті 328 КАС України.
Як вбачається з рішення Львівського окружного адміністративного суду від 28 квітня 2025 року, зазначену справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження, а відтак вона може бути оскаржена до Верховного Суду лише за наявності обставин, наведених у підпунктах «а»-«г» пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України.
Суд звертає увагу заявника, що пункт 2 частини п'ятої статті 328 КАС України містить перелік виключних випадків, які допускають можливість касаційного перегляду судових рішень, ухвалених у справах незначної складності та/або таких, які розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження. Посилання на кожен з підпунктів пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України повинно бути належним чином обґрунтовано.
Доведення зазначених обставин та, відповідно, права на касаційне оскарження судових рішень у справах незначної складності або розглянутих в порядку спрощеного позовного провадження, покладається на особу, яка подає касаційну скаргу.
Проте, Територіальне управління Державної судової адміністрації України у Львівській області, оскаржуючи судові рішення у справі, розглянутій за правилами спрощеного позовного провадження, про наявність виняткових обставин, передбачених пунктом 2 частини п'ятої статті 328 КАС України, не зазначає.
Тобто, заявником у касаційній скарзі не наведено обґрунтованих підстав можливості допуску касаційної скарги до перегляду судового рішення, прийнятого за наслідками розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження.
Щодо посилання Територіального управління Державної судової адміністрації України у Львівській області на підстави касаційного оскарження, визначені у частині четвертій статті 328 КАС України, зокрема, на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України, Суд зазначає, що передумовою для перевірки наявності підстав касаційного оскарження рішень судів попередніх інстанцій, встановлених пунктами 1-4 частини четвертої статті 328 цього Кодексу у справі незначної складності, є наявність обставин, визначених пунктом 2 частини п'ятої статті 328 КАС України.
З огляду на зазначене та враховуючи, що заявник, оскаржуючи судове рішення у цій справі, не обґрунтував наявності випадків для відкриття касаційного провадження, передбачених пунктом 2 частини п'ятої статті 328 КАС України, підстави перевірки інших доводів касаційної скарги відсутні.
При цьому, Суд зауважує, що при поданні касаційної скарги на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України (якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах) зазначена скаржником норма права, щодо правильного застосування якої відсутній висновок Верховного Суду, повинна врегульовувати спірні правовідносини, а питання щодо її застосування ставилося перед судами попередніх інстанції в межах підстав позову (наприклад, з точки зору порушення її відповідачем), але суди таким підставам позову не надали оцінки у судових рішеннях, - що може бути визнано як допущення судами попередніх інстанцій порушення норм процесуального права, або надали, як на думку скаржника, неправильно.
Обов'язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі норми матеріального права, які неправильно застосовано судами попередніх інстанцій; висновок щодо правильного застосування якої ще не сформульовано Верховним Судом; у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права; як на думку скаржника відповідна норма повинна застосовуватися.
Отже, зі змісту пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України слідує, що вказана підстава спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню адміністративними судами під час вирішення спору.
Лише посилання на відсутність висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, за відсутності мотивованих аргументів неправильного застосування певної норми права, не є підставою для відкриття касаційного провадження.
Оскарження судових рішень з підстав, передбачених пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України вимагає не лише констатації факту відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норми (норм) права, що потребує висновку, підстав необхідності такого висновку у подібних правовідносинах (усунення колізій норм права, визначення пріоритету однієї норми над іншою, тлумачення норми, т.і.), а також зазначення, у чому, на думку заявника, полягає неправильне застосування норми права, щодо якої необхідний висновок Верховного Суду та який вплив такий висновок буде мати для вирішення спору по суті.
Проте, проаналізувавши зміст касаційної скарги, Судом встановлено, що доводи Територіального управління Державної судової адміністрації України у Львівській області щодо відсутності висновку Верховного Суду з питань застосування правових норм та відповідно потреби у такому висновку не пов'язані з наявністю колізій, можливістю неоднозначного тлумачення, їх різним застосуванням судами, натомість по своїй суті зводяться до незгоди з висновками судів попередніх інстанцій щодо встановлення обставин справи.
Отже, фактично доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з висновками суду апеляційної інстанції, переоцінки доказів та неповного з'ясування обставин справи судами першої та апеляційної інстанцій, що виключає можливість перегляду судового рішення з цих підстав судом касаційної інстанції, повноваження якого визначені статтею 341 КАС України.
При цьому, суд першої інстанції, з висновками якого погодився і суд апеляційної інстанції, приймаючи рішення в частині задоволених позовних вимог, виходив із того, що наказ Бориславського міського суду Львівської області від 12 лютого 2024 року № 05/К у частині встановлення з 01 лютого 2024 року надбавки за вислугу років ОСОБА_1 в розмірі 18 % посадового окладу є незаконним, а тому зобов'язав Територіальне управління Державної судової адміністрації України у Львівській області здійснити з 01 лютого 2024 року перерахунок та виплату позивачу надбавки за вислугу років на державній службі відповідно до частини першої статті 52 Закону України «Про державну службу», а саме на рівні 3 відсотків посадового окладу державного службовця за кожний календарний рік стажу державної служби, але не більше 50 відсотків посадового оклад, із урахуванням виплачених сум.
Зокрема, суди попередніх інстанцій зазначили, що у рішенні від 28 серпня 2020 року №10-р/2020 Конституційний Суд України наголосив на тому, що скасування чи зміна законом про Державний бюджет України обсягу прав і гарантій та законодавчого регулювання, передбачених у спеціальних законах, суперечить статті 6, частині другій статті 19, статті 130 Конституції України.
Згідно з рішенням Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням 46 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статей 29, 36, частини другої статті 56, частини другої статті 62, частини першої статті 66, пунктів 7, 9, 12, 13, 14, 23, 29, 30, 39, 41, 43, 44, 45, 46 статті 71, статей 98, 101, 103, 111 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» (справа про соціальні гарантії громадян) від 09 липня 2007 року № 6-рп/2007, законом про Держбюджет не можна вносити зміни до інших законів, зупиняти їх дію чи скасовувати їх, оскільки з об'єктивних причин це створює протиріччя у законодавстві, і як наслідок скасування та обмеження прав і свобод людини і громадянина. У разі необхідності зупинення дії законів, внесення до них змін і доповнень, визнання їх нечинними мають використовуватися окремі закони.
У цьому ж Рішенні Конституційний Суд України зазначив, що метою і особливістю закону про Державний бюджет України є забезпечення належних умов для реалізації положень інших законів України, які передбачають фінансові зобов'язання держави перед громадянами, спрямовані на їх соціальний захист, у тому числі й надання пільг, компенсацій і гарантій. Отже, при прийнятті закону про Державний бюджет України мають бути дотримані принципи соціальної, правової держави, верховенства права, забезпечена соціальна стабільність, а також збережені пільги, компенсації і гарантії, заробітна плата та пенсії для забезпечення права кожного на достатній життєвий рівень (стаття 48 Конституції України) ( 254к/96-ВР).
Відтак, суди зазначили, що у спірних правовідносинах до застосування підлягає норма спеціального нормативно-правового акту, а саме - частини перша статті 52 Закону України «Про державну службу» № 889-VIII, а не пункт 12 «Прикінцеві положення» Закону України «Про державний бюджет України на 2024 рік» №3460-IX, яким звужений обсяг прав та гарантій державних службовців, визначених Законом № 889-VIII.
Крім того судом апеляційної інстанції наголошено, що обмеження строку, на який встановлюється надбавка за вислугу років на державній службі, положеннями частини першої статті 52 Закону України «Про державну службу» № 889-VIII також не передбачено. Також зазначено, що роз'яснення НАДС, інших міністерств та центральних органів виконавчої влади щодо розрахунку заробітної плати мають лише інформаційний характер та не встановлюють правових норм, а тому не можуть покладатися в основу видання наказів щодо встановлення складових заробітної плати державних службовців.
Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд, який відповідно до частини першої статті 36 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» є найвищим судом у системі судоустрою України, забезпечує сталість та єдність судової практики у порядку та спосіб, визначений процесуальним законом.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
На підставі викладеного Суд зазначає, що вичерпний перелік судових рішень, які можуть бути оскаржені до касаційного суду, жодним чином не є обмеженням доступу особи до правосуддя чи перепоною в отриманні судового захисту, оскільки встановлення законодавцем «розумних обмежень» в праві на звернення до касаційного суду не суперечить практиці Європейського суду з прав людини та викликане виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати формування єдиної правозастосовчої практики, а не можливість перегляду будь-яких судових рішень.
За такого правового врегулювання та обставин справи підстави для відкриття касаційного провадження відсутні.
На підставі викладеного, керуючись статтями 12, 328, 333 КАС України,
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Територіального управління Державної судової адміністрації України у Львівській області на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 28 квітня 2025 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 08 жовтня 2025 року у справі №380/10145/24 за позовом ОСОБА_1 до Бориславського міського суду Львівської області, Територіального управління Державної судової адміністрації України у Львівській області про визнання протиправним та скасування наказу, зобов'язання вчинити дії.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями, є остаточною та не може бути оскаржена.
Судді М.В. Білак
І.В. Желєзний
В.Е. Мацедонська