27 листопада 2025 року м. Київ справа №320/63155/24
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Василенко Г.Ю., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Центрального міжрегіонального управління ДМС у м. Києві та Київській області про визнання протиправним та скасування рішення,
До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Центрального міжрегіонального управління ДМС у м. Києві та Київській області, в якому просить суд:
- скасувати рішення Центрального міжрегіонального управління ДМС у м. Києві та Київській області №80111300023894 від 06.12.2024 про відмову у видачі посвідки на тимчасове проживання ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (паспорт громадянина Ісламської Республіки Іран № НОМЕР_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 );
- зобов'язати Центральне міжрегіональне управління ДМС у м. Києві та Київській області повторно розглянути заяву про оформлення посвідки на тимчасове проживання на підставі раніше поданих дакументів ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (паспорт громадянина Ісламської Республіки Іран № НОМЕР_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 ).
Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач повідомив про відсутність у відповідача правових підстав для прийняття оскаржуваного рішення.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Відповідач, заперечуючи проти позовних вимог, у відзиві на позов зазначив, що ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області діяло лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, прийнявши правомірне рішення № 80111300023894 від 06.12.2024 про відмову в оформлені (видачі) посвідки на тимчасове проживання позивачу.
Позивачем подано до суду відповідь на відзив, в якому останній заперечує проти доводів відповідача та просить суд позов задовольнити.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.
Позивач є громадянином Ісламської Республіки Іран, посвідчений паспортом № НОМЕР_1 , виданим 22.04.2022.
18 серпня 2007 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 був зареєстрований шлюб, що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_3 , виданим відділом реєстрації актів цивільного стану Києва-Святошинського районного управління юстиції Київської області 18.08.2007, актовий запис №151.
ІНФОРМАЦІЯ_2 у подружжя народилася дитина ОСОБА_3 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_4 , виданим відділом реєстрації актів цивільного стану Києва-Святошинського районного управління юстиції Київської області 26.10.2011, актовий запис №283.
У 2015 році ОСОБА_1 отримав громадянство України у встановленому законодавством порядку.
Позивач офіційно працевлаштований, що підтверджується копією трудової книжки серії НОМЕР_5 .
Так, відповідно до відомостей з трудової книжки у періоди: з 01.08.2013 по 01.04.2021 позивач працював у ПП «Авентин», з 16.06.2021 по 06.12.2021 - у ТОВ «Палп Мілл Прінт», з 08.12.2021 по 10.02.2022 - у ПП «Авентин», з 11.02.2022 по теперішній час - у ТОВ « НВП «Авентин».
22.03.2024 позивачем отримана довідка №19-41/2022 про припинення громадянства України на підставі Указу Президента України від 04.03.2024 №142/2024 внаслідок втрати.
У подальшому, 23.11.2024 позивач звернувся із заявою до Центрального міжрегіонального Управління державної міграційної служби у м. Києві та Київській області із заявою-анкетою про оформлення (видачі) посвідки на тимчасове проживання в Україні.
Рішенням ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області від 06.12.2024 №80111300023894 позивачу відмовлено в оформленні (видачі) посвідки на тимчасове проживання на підставі підпунктів 3,7, 9 пункту 61 Порядку оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на тимчасове проживання, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.04.2018 року №322.
13.12.2024 представником позивача адвокатом Слободяніним М.В. був надісланий адвокатський запит до ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області з метою отримання інформації про причини відмови в оформленні (видачі) посвідки на тимчасове проживання та копії документів, на підставі яких ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області було прийнято зазначене вище рішення №80111300023894 про відмову в оформленні (видачі) посвідки на тимчасове проживання.
У листі-відповіді № 8010.6.6-56564/80.2-24 від 25.12.2024 на адвокатський запит ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області зазначило, що відповідно до матеріалів справи Докухакі Мортези, за результатами проведених перевірок встановлено:
1) дії зазначеного іноземця можуть загрожувати національній безпеці України, відповідно до отриманої інформації ГУ СБУ у м. Києві та Київській області (лист ГУ СБУ у м. Києві та Київській області вх. № 42117/1/8010-24 від 06.12.2024);
2) інформацію про місце проживання вказаного іноземця не підтверджено, відповідно до Акту перевірки адреси місця проживання іноземця управління організації запобігання нелегальній міграції ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області від 03.12.2024;
3) згідно з відомостей з інтегрованої міжвідомчої автоматизованої системи обміну інформацією з питань контролю осіб, транспортних засобів та вантажів, які перетинають державний кордон «Аркан» (далі - система «Аркан»), наявні дані щодо вказаного іноземця про «виїзд»: 14.03.2022 та 20.07.2024, проте відсутні дані щодо перетину вказаним іноземцем державного кордону України за вказаний період на «в'їзд».
Не погоджуючись з правомірністю прийняття відповідачем цього рішення, позивач звернувся з даним позовом до суду, з приводу чого суд зазначає таке.
Спірні правовідносини регламентовані Конституцією України, Законом України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» від 22.09.2011 №3773-VI (далі - Закон №3773-VI), Законом України «Про імміграцію» від 07.06.2001 №2491-III (далі - Закон №2491-III), Положенням про Державну міграційну службу України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 20.08.2014 № 360, Порядком оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на тимчасове проживання, затверджений постановою Кабінету Міністрів України №322 від 25.04.2018.
Статтею 3 Конституції України права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Відповідно до статті 26 Конституції України іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов'язки, як і громадяни України, - за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» від 22.09.2011 року №3773-VI (далі - Закон №3773-VI, тут і далі у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) іноземець - це особа, яка не перебуває у громадянстві України і є громадянином (підданим) іншої держави або держав.
Згідно із частиною 1 статті 3 Закону №3773-VI іноземці та особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов'язки, як і громадяни України, за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України.
Відповідно до частини десятої статті 4 Закону №3773-VI іноземці та особи без громадянства, які прибули в Україну для провадження культурної, наукової, освітньої діяльності на підставах і в порядку, встановлених міжнародними договорами України або спеціальними програмами, а також іноземці та особи без громадянства, які прибули в Україну з метою участі в міжнародних та регіональних волонтерських програмах чи участі в діяльності організацій та установ, що залучають до своєї діяльності волонтерів відповідно до Закону України "Про волонтерську діяльність", інформація про які розміщена на офіційному веб-сайті центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері волонтерської діяльності, отримали посвідку на тимчасове проживання та здійснюють волонтерську діяльність на базі зазначених організацій та установ, вважаються такими, які на законних підставах перебувають на території України на період провадження такої діяльності.
Згідно з частиною третьою статті 5 Закону №3773-VI іноземці та особи без громадянства, зазначені у частинах четвертій-п'ятнадцятій, вісімнадцятій та двадцятій статті 4 цього Закону, отримують посвідку на тимчасове проживання.
За правилами частини десятої статті 5 Закону №3773-VI підставою для видачі посвідки на тимчасове проживання у випадку, передбаченому частиною десятою статті 4 цього Закону, є заява іноземця або особи без громадянства, дійсний поліс медичного страхування, подання відповідного державного органу, відповідального за виконання культурних, освітніх, наукових, спортивних, волонтерських програм, для участі в яких іноземець чи особа без громадянства прибули в Україну, або організації чи установи, що залучає до своєї діяльності волонтерів, інформація про яку розміщена на офіційному веб-сайті центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері волонтерської діяльності, та копія свідоцтва про державну реєстрацію такої організації чи установи.
Положеннями частини 1 статті 5-1 Закону №3773-VI регламентовано, що строк дії посвідки на тимчасове проживання для відповідних категорій іноземців та осіб без громадянства становить: 1) у випадку, визначеному частиною четвертою статті 4 цього Закону, - строк дії дозволу на застосування праці іноземців та осіб без громадянства, якщо інше не встановлено законом чи міжнародним договором України; 2) у випадку, визначеному частиною п'ятою статті 4 цього Закону, - строк реалізації проекту міжнародної технічної допомоги, який зазначається в реєстраційній картці проекту; 3) у випадку, визначеному частиною дванадцятою статті 4 цього Закону, - два роки; 4) у випадку, визначеному частиною тринадцятою статті 4 цього Закону, - період навчання, який зазначається в документі, що підтверджує факт навчання в Україні; 4-1) у випадку, визначеному частиною двадцятою статті 4 цього Закону, - три роки; 5) в усіх інших випадках, визначених статтею 4 цього Закону, - один рік.
Порядок оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на тимчасове проживання затверджений постановою Кабінету Міністрів України №322 від 25.04.2018 (далі - Порядок №322).
Згідно з пунктом 1 Порядку №322 посвідка на тимчасове проживання (далі - посвідка) є документом, що посвідчує особу іноземця або особу без громадянства та підтверджує законні підстави для тимчасового проживання в Україні.
Посвідка видається протягом 15 робочих днів з дати прийняття документів від іноземця або особи без громадянства (п. 3 Порядку №322).
Відповідно до підпункту 3 пункту 7 Порядку №322 обмін посвідки здійснюється у разі закінчення строку дії посвідки.
За правилами пунктів 16, 19 Порядку №322 документи для оформлення посвідки (у тому числі замість втраченої або викраденої), її обміну подаються до державного підприємства, що належить до сфери управління ДМС, центру надання адміністративних послуг (далі - уповноважений суб'єкт) та територіальних органів/територіальних підрозділів ДМС за місцем проживання іноземця або особи без громадянства.
У разі закінчення строку дії посвідки документи для її обміну можуть бути подані не пізніше ніж за 15 робочих днів до дати закінчення строку її дії. У такому випадку посвідка, що підлягає обміну, після прийому документів повертається особі та здається нею під час отримання нової посвідки.
Згідно з пунктами 20-30 Порядку №322 керівник територіального органу/територіального підрозділу ДМС визначає працівників, які виконують функції з прийняття документів, формування заяв-анкет та видачі посвідки, і працівників, які виконують функції з оформлення посвідки (розгляд заяви-анкети, ідентифікація особи та прийняття рішення).
Керівник уповноваженого суб'єкта визначає осіб, які в межах повноважень, установлених законом, отримують доступ до інформаційних та інформаційно-комунікаційних систем, власником або розпорядником яких є ДМС, є матеріально відповідальними особами та виконують функції з прийняття документів, формування заяв-анкет і видачі посвідки.
Працівник територіального органу/територіального підрозділу ДМС, уповноваженого суб'єкта під час приймання документів від іноземця або особи без громадянства перевіряє повноту поданих іноземцем або особою без громадянства документів, зазначених у пунктах 32, 33 і 39 цього Порядку, відповідність їх оформлення вимогам законодавства, своєчасність їх подання, наявність підстав для оформлення та видачі посвідки, наявність відмітки про перетинання державного кордону чи продовження строку перебування або наявність документа, що підтверджує законність перебування іноземця або особи без громадянства в Україні, звіряє відомості про іноземця або особу без громадянства, зазначені в паспортному документі іноземця або документі, що посвідчує особу без громадянства, з даними, що містяться в заяві-анкеті.
У разі виявлення факту подання документів не в повному обсязі або подання документів, оформлення яких не відповідає вимогам законодавства, територіальний орган/територіальний підрозділ ДМС, уповноважений суб'єкт інформують іноземця або особу без громадянства про відмову в прийнятті документів із зазначенням підстав такої відмови. За бажанням іноземця або особи без громадянства відмова надається у письмовій формі.
Іноземець або особа без громадянства мають право повторно звернутися до територіального органу/територіального підрозділу ДМС, уповноваженого суб'єкта в разі зміни або усунення обставин, у зв'язку з якими їм було відмовлено в прийнятті документів, за умови дотримання строків, визначених пунктами 17 і 19 цього Порядку.
Після формування заяви-анкети працівник територіального органу/територіального підрозділу ДМС, уповноваженого суб'єкта друкує її та надає іноземцеві або особі без громадянства для перевірки правильності внесених до заяви-анкети відомостей.
У разі виявлення помилок у заяві-анкеті працівник територіального органу/територіального підрозділу ДМС, уповноваженого суб'єкта вносить до неї відповідні виправлення.
Після перевірки заяви-анкети іноземець або особа без громадянства власним підписом підтверджують правильність внесених до неї відомостей про особу. Якщо іноземець або особа без громадянства через фізичні вади не можуть підтвердити власним підписом правильність таких відомостей, працівник територіального органу/територіального підрозділу ДМС, уповноваженого суб'єкта робить відмітку про неможливість такого підтвердження та засвідчує правильність внесених до заяви-анкети відомостей про особу власним підписом.
Після перевірки іноземцем або особою без громадянства правильності внесених до заяви-анкети відомостей про особу заява-анкета перевіряється та підписується (із зазначенням дати, прізвища та ініціалів) працівником територіального органу/територіального підрозділу ДМС, уповноваженого суб'єкта, який прийняв документи та сформував заяву-анкету.
Працівник територіального органу/територіального підрозділу ДМС, уповноваженого суб'єкта сканує із застосуванням засобів Реєстру документи до заяви-анкети, які подаються іноземцем або особою без громадянства.
Прийняті уповноваженим суб'єктом заява-анкета та скановані документи (у тому числі отримані біометричні дані, параметри) із застосуванням засобів Реєстру автоматично розподіляються та надсилаються до територіального органу/територіального підрозділу ДМС, який обслуговує відповідного уповноваженого суб'єкта, що прийняв документи від іноземця або особи без громадянства.
Керівник/заступник керівника територіального органу ДМС або керівник його структурного підрозділу, керівник/заступник керівника територіального підрозділу ДМС або особа, яка виконує його обов'язки, щодня здійснюють розподіл прийнятих (у тому числі уповноваженими суб'єктами) заяв-анкет між працівниками, які виконують функції з оформлення посвідки.
Працівник територіального органу/територіального підрозділу ДМС не пізніше наступного дня після надходження для розгляду документів, прийнятих уповноваженим суб'єктом, перевіряє повноту поданих іноземцем або особою без громадянства документів, зазначених у пунктах 32, 33 і 39 цього Порядку, відповідність їх оформлення вимогам законодавства.
У разі прийняття рішення про відмову в розгляді документів, прийнятих уповноваженим суб'єктом, територіальний орган/територіальний підрозділ ДМС не пізніше наступного робочого дня надсилає уповноваженому суб'єкту письмове повідомлення про відмову в їх розгляді із зазначенням підстав відмови з метою його подальшого вручення іноземцеві або особі без громадянства.
Відповідно до пункту 61 Порядку №322 територіальний орган/територіальний підрозділ ДМС відмовляє іноземцю або особі без громадянства в оформленні або видачі посвідки, у разі, коли:
1) іноземець або особа без громадянства мають посвідку чи посвідку на постійне проживання (крім випадків обміну посвідки), посвідчення біженця чи посвідчення особи, якій надано додатковий захист, які є дійсними на день звернення;
2) іноземець або особа без громадянства перебувають на території України з порушенням встановленого строку перебування або щодо них діє невиконане рішення уповноваженого державного органу про примусове повернення, примусове видворення або заборону в'їзду;
3) дані, отримані з баз даних Реєстру, картотек, не підтверджують надану іноземцем або особою без громадянства інформацію;
4) встановлено належність особи до громадянства України;
5) за видачею посвідки звернувся законний представник, який не має документально підтверджених повноважень для її отримання;
6) іноземцем або особою без громадянства подано не в повному обсязі або з порушенням строків, визначених пунктами 17-19 цього Порядку, документи та інформацію, необхідні для оформлення і видачі посвідки;
7) отримано від Національної поліції, СБУ, іншого державного органу інформацію про те, що дії іноземця або особи без громадянства загрожують національній безпеці, громадському порядку, здоров'ю, захисту прав і законних інтересів громадян України та інших осіб, що проживають в Україні, чи іноземець або особа без громадянства вчинили злочин проти миру, воєнний злочин або злочин проти людяності, як їх визначено в міжнародному праві, або розшукуються у зв'язку з учиненням діяння, що відповідно до законів України визнається тяжким злочином;
8) паспортний документ іноземця або документ, що посвідчує особу без громадянства, підроблений, зіпсований чи не відповідає встановленому зразку, чи належить іншій особі, чи строк його дії закінчився;
9) встановлено факт подання іноземцем або особою без громадянства завідомо неправдивих відомостей або підроблених документів;
10) виявлено факти невиконання іноземцем або особою без громадянства рішення суду чи державних органів, уповноважених накладати адміністративні стягнення, або вони мають інші майнові зобов'язання перед державою, фізичними або юридичними особами, включаючи ті, що пов'язані з попереднім видворенням за межі України, у тому числі після закінчення строку заборони подальшого в'їзду в Україну;
11) в інших випадках, передбачених законом.
В оскаржуваному рішенні Центрального міжрегіонального управління ДМС у м. Києві та Київській області зазначено про відмову позивачу в оформленні (видачі) посвідки на тимчасове проживання на підставі підпунктів 3, 7, 9 пункту 61 Порядку оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на тимчасове проживання, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.04.2018 року №322.
Так, відповідно до пп. 7 п. 61 Порядку №322 ДМС відмовляє іноземцю або особі без громадянства в оформленні або видачі посвідки, у разі, коли: отримано від Національної поліції, СБУ, іншого державного органу інформацію про те, що дії іноземця або особи без громадянства загрожують національній безпеці, громадському порядку, здоров'ю, захисту прав і законних інтересів громадян України та інших осіб, що проживають в Україні, чи іноземець або особа без громадянства вчинили злочин проти миру, воєнний злочин або злочин проти людяності, як їх визначено в міжнародному праві, або розшукуються у зв'язку з учиненням діяння, що відповідно до законів України визнається тяжким злочином.
Відповідно до частин 1, 2 статті 2 Закону України «Про Службу безпеки України» на Службу безпеки України покладається у межах визначеної законодавством компетенції захист державного суверенітету, конституційного ладу, територіальної цілісності, науково-технічного і оборонного потенціалу України, законних інтересів держави та прав громадян від розвідувально-підривної діяльності іноземних спеціальних служб, посягань з боку окремих організацій, груп та осіб, а також забезпечення охорони державної таємниці.
До завдань Служби безпеки України також входить попередження, виявлення, припинення та розкриття кримінальних правопорушень проти миру і безпеки людства, тероризму та інших протиправних дій, які безпосередньо створюють загрозу життєво важливим інтересам України.
Згідно з пунктом 13 частини першої статті 24 Закону України «Про Службу безпеки України» Служба безпеки України відповідно до своїх основних завдань зобов'язана брати участь у розробці заходів і вирішенні питань, що стосуються в'їзду в Україну та виїзду за кордон, перебування на її території іноземців та осіб без громадянства, прикордонного режиму і митних правил, приймати рішення про заборону в'їзду в Україну іноземцю або особі без громадянства, про скорочення строку тимчасового перебування іноземця та особи без громадянства на території України, про примусове повернення іноземця або особи без громадянства в країну походження або третю країну.
Тобто, саме на Службу безпеки України, як на орган, що наділений унікальною компетенцією надавати оцінку наявності в діях відповідних суб'єктів загроз (реальних та/або потенціальних) національним інтересам, національній безпеці, суверенітету і територіальній цілісності України, покладено обов'язок, в тому числі вживати заходи превентивного характеру з метою протидії розвідувальній, розвідувально-підривній діяльності проти України. Тим більше в умовах воєнного стану.
Разом з тим, суд зауважує, що оскільки лист територіального управління Служби безпеки України, наданий в межах своєї компетенції, не містить ознак управлінського акта з регулюючим впливом на права чи законні інтереси інших суб'єктів права та не може бути самостійним предметом оскарження в порядку адміністративного судочинства, тож обґрунтованість зазначеної у такому листі інформації має перевірятися органом ДМС як суб'єктом управлінської діяльності, який на підставі цього листа приймає рішення, що є предметом перевірки у адміністративному судочинстві. У свою чергу рішення ДМС як суб'єкта управлінської діяльності повинно відповідати критеріям, наведеним у частині другій статті 2 КАС України, розуміння змісту вимог щодо дотримання яких має бути однаковим для усіх суб'єктів управлінської (адміністративної) діяльності, що регулюється іншими нормативними актами.
Зокрема, якщо йдеться про критерій обґрунтованості рішення ДМС, то таке рішення має прийматися з урахуванням усіх обставин, що мають значення для його прийняття (вчинення дій). Дискреція дозволяє адміністративному органу прийняти найбільш зважене в конкретних умовах рішення, засноване на особистих (власних) оцінках обставин, а не на чіткому приписі норми права, (не формально).
Суд зазначає, що під час розгляду спорів щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень суди незалежно від підстав, наведених у позовній заяві, повинні перевіряти їх відповідність усім вимогам, зазначеним у частині другій статті 2 КАС України, а не просто констатувати, що оскаржуване рішення прийняте суб'єктом владних повноважень в межах наданих йому законом повноважень.
Подібний підхід застосовано у постановах Верховного Суду від 14.04.2020 у справі № 480/296/19, у справі № 25.01.2024 у справі № 160/1521/23, від 04.04.2024 у справі № 380/7720/23.
Застосовуючи означений підхід до обставин цієї справи, слід урахувати, що в оскаржуваному рішенні про відмову позивачу в оформленні (видачі) посвідки на тимчасове проживання, зокрема на підставі підпункту 7 пункту 61 Порядку № 322 не вказано чи становили дії іноземця «загрозу національній безпеці, громадському порядку, здоров'ю, захисту прав і законних інтересів громадян України та інших осіб, що проживають в Україні», чи іноземець «вчинив злочин проти миру, воєнний злочин або злочин проти людяності, як їх визначено в міжнародному праві», чи іноземець «розшукується у зв'язку з учиненням діяння, що відповідно до законів України визнається тяжким злочином», як не вказано і конкретних обставин, які б дозволяли дійти відповідачу висновку про підтвердження наявності таких порушень з боку позивача.
Суд зазначає, що лист-відповідь № 8010.6.6-56564/80.2-24 від 25.12.2024 містить лише висновок Головного управління Служби безпеки України у м. Києві та Київській області про доцільність відмовити в оформленні (обміні) посвідки на тимчасове проживання в Україні іноземцям, зокрема, Докухакі Мортезі, оскільки його дії можуть загрожувати національній безпеці України.
Лист не містить будь-якої іншої інформації, що свідчила б про загрозу з боку Докухакі Мортези національній безпеці, громадському порядку, здоров'ю, захисту прав і законних інтересів громадян України та інших осіб, що проживають в Україні, вчинення нею злочину проти миру, воєнного злочину або злочину проти людяності, як їх визначено в міжнародному праві, або про її розшук у зв'язку з учиненням діяння, що відповідно до законів України визнається тяжким злочином.
Органом Служби безпеки України не надано доказів існування вироку суду, яким позивача засуджено за вчинення злочинів, чи постанови про притягнення до адміністративної відповідальності, де були б встановлені обставини, що мали б для суду преюдиційне значення.
Таким чином, суд дійшов висновку, що покладений в основу оскаржуваного рішення висновок відповідача про те, що дії позивача загрожують національній безпеці України, громадському порядку, здоров'ю, захисту прав і законних інтересів громадян України та інших осіб, що проживають в Україні, не знайшов свого підтвердження в ході розгляду судом даного спору, оскільки на підтвердження існування цих обставин та фактів, з якими відповідач пов'язує такий висновок, не надано до суду жодного доказу.
Підпунктом 9 пункту 61 Порядку №322 встановлено, що територіальний орган/територіальний підрозділ ДМС відмовляє іноземцю або особі без громадянства в оформленні або видачі посвідки, у разі, коли встановлено факт подання іноземцем або особою без громадянства завідомо неправдивих відомостей або підроблених документів.
Однак спірне рішення не містить відомостей про те, які саме неправдиві відомості або підроблені документи було подано позивачем для отримання посвідки.
Між тим, за сталою судовою практикою загальними вимогами, які висуваються до актів індивідуальної дії, як акта правозастосування, є його обґрунтованість та вмотивованість, тобто наведення суб'єктом владних повноважень конкретних підстав його прийняття (фактичних і юридичних), а також переконливих і зрозумілих мотивів його прийняття.
Судом встановлено, що за результатами проведеної відповідачем 03.12.2024 перевірки адреси: АДРЕСА_1 , позивач не був виявлений. Відповідно до змісту Акту перевірки адреси місця проживання іноземця та особи без громадянства від 03.12.2024 за результатами перевірки встановлено, що інформацію про місце проживання не підтверджено, власника житла встановити неможливо, оскільки двері ніхто не відчинив. Також зазначено, що сусід з кв. АДРЕСА_2 повідомив, що громадянина не бачив, останній йому невідомий, від підпису відмовився.
Водночас, судом не приймають вказані доводи відповідача як такі, що не підтверджені документально, зокрема не надано жодних доказів проведення такої перевірки, як то письмові пояснення мешканця квартири АДРЕСА_2 із зазначенням його ідентифікуючих даних (задля можливості перевірити його свідчення, у тому числі шляхом допиту в якості свідка), акта про відмову надання пояснень, складеного в присутності свідків тощо.
При цьому, щодо доводів відповідача що згідно з відомостей з інтегрованої міжвідомчої автоматизованої системи обміну інформацією з питань контролю осіб, транспортних засобів та вантажів, які перетинають державний кордон «Аркан» (далі - система «Аркан»), наявні дані щодо вказаного іноземця про «виїзд»: 14.03.2022 та 20.07.2024, проте відсутні дані щодо перетину вказаним іноземцем державного кордону України за вказаний період на «в'їзд», суд зазначає таке.
Так, з матеріалів справи судом встановлено, що з приводу перетину кордону 14.03.2022 позивач звертався до Управління НОМЕР_6 прикордонного загону ДПСУ з метою отримання відомостей.
У листі-відповіді №02.3/Д- 13341/13604 від 05.12.2024 Управління НОМЕР_6 прикордонного загону ДПСУ вказано, що було розглянуто звернення від 21.11.2024 щодо внесення змін до бази даних та скасування інформації про перетинання Позивачем державного кордону на виїзд з України через міжнародний пункт пропуску для автомобільного сполучення «Лужанка», який, згідно з обліковими записами, відбувся 14.03.2022.
З урахуванням долучених до звернення копій документів управлінням прикордонного загону проведено предметну службову перевірку, за результатами якої встановленим порядком вжито заходів щодо скасування відповідної інформації в базі даних.
Відповідно до Листа Головного Центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України №19/Д-19679/21674 від 12.12.2024 у межах повноважень, наданих Адміністрацією Державної прикордонної служби України, відповідно до пунктів 12, 15 Положення про базу даних «Відомості про осіб, які перетнули державний кордон України, в'їхали на тимчасово окуповану територію України або виїхали з такої території», затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України від 27.09.2022 № 614 (далі - База даних), зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 26.10.2022 за № 1319/38655, відомостей щодо перетинання державного кордону України, лінії розмежування з тимчасово окупованою територією України у період з 01.01.2022 по 31.12.2022 громадянином Ісламської Республіки Іран ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в Базі даних не виявлено.
З урахуванням наведеного, суд дійшов висновку, що при прийнятті оскаржуваного рішення відповідач діяв без дотримання вимог статті 19 Конституції України, якою встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Прийняття невмотивованого рішення відносно позивача позбавляє його права на обізнаність причин прийняття відносно нього негативного рішення, спростування доводів суб'єкта владних повноважень, ефективного захисту своїх прав.
Частинами першою та другою статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Відповідно до Рішення Європейського суду з прав людини від 20.10.2011 року у справі «Рисовський проти України» дії суб'єкта владних повноважень щодо втручання або обмеження прав людини повинні бути обґрунтованими, законними, необхідними, а втручання пропорційним. Дискреційність повноважень органу влади повинна бути зведена до мінімуму, а логіка вирішення органу влади повинна бути чіткою та зрозумілою, як і можливі наслідки.
Європейський суд з прав людини також підкреслює особливу важливість принципу «належного урядування». Цей принцип передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси.
Принцип «належного урядування», як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість. Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, interalia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам. З іншого боку, потреба виправити минулу «помилку» не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу. Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються.
За таких обставин, суд дійшов висновку про протиправність рішення Центрального міжрегіонального управління державної міграційної служби у м. Києві Київській області №80111300023894 від 06.12.2024 про відмову у видачі посвідки на тимчасове проживання ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Таким чином, системно проаналізувавши приписи законодавства України, зважаючи на взаємний та достатній зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для визнання протиправним та скасування спірного рішення.
Щодо вимоги зобов'язати Центральне міжрегіональне управління Державної міграційної служби у місті Києві та Київській області повторно розглянути заяву, суд зазначає таке.
Частина перша статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачає, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Разом з тим, стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абз. 10 п. 9 рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року №3-рп/2003).
При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.
Отже, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Відповідно до Рекомендацій Комітету Ради Європи N R(80)2 щодо здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Ради 11 березня 1980 року на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Під дискреційними повноваженнями слід розуміти надання органу або посадовій особі повноважень діяти на власний розсуд в межах закону. Зокрема, дискреційні повноваження полягають у тому, що суб'єкт владних повноважень може обирати у конкретній ситуації альтернативне рішення, яке є законним.
Дискреційні повноваження це комплекс прав і зобов'язань представників влади як на державному, так і на регіональному рівнях, у тому числі представників суспільства, яких уповноважили діяти від імені держави чи будь-якого органу місцевого самоврядування, що мають можливість надати повного або часткового визначення і змісту, і виду прийнятого управлінського рішення. Також ця особа може вибирати рішення у передбачених для конкретних ситуацій нормативно-правових актах або схожих документах.
Тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за конкретних обставин, та яке захистить або відновить порушене право.
У межах цієї справи та спірних правовідносин, з огляду на предмет правового регулювання для відповідача, як суб'єкта владних повноважень існувало лише два варіанти встановлених законодавством дій, як то прийняти рішення про видачу посвідки на тимчасове проживання в Україні позивачу або відмовити у такій видачі.
Суд вважає, що механізм відновлення порушеного права позивача має бути застосований у ефективний спосіб, тобто такий, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а тому позовні вимоги підлягають задоволенню.
Такі саме правові висновки містяться в постанові Верховного Суду від 08 лютого 2024 року у справі №500/3925/22.
Згідно з частинами першою та другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
На виконання цих вимог відповідач не надав беззаперечні докази того, що наявні передбачені законодавством підстави для прийняття оскаржуваного рішення.
Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних в матеріалах справи, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та вважає їх такими, що підлягають задоволенню.
Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
При зверненні до суду позивач сплатив судовий збір у розмірі 1211,20 грн.
Враховуючи задоволення позову, вказана сума судового збору підлягає стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області.
Керуючись статтями 243-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
Адміністративний позов задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати рішення Центрального міжрегіонального управління ДМС у м. Києві та Київській області №80111300023894 від 06.12.2024 про відмову у видачі посвідки на тимчасове проживання ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (паспорт громадянина Ісламської Республіки Іран № НОМЕР_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 ).
Зобов'язати Центральне міжрегіональне управління ДМС у м. Києві та Київській області повторно розглянути заяву про оформлення посвідки на тимчасове проживання на підставі раніше поданих документів ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (паспорт громадянина Ісламської Республіки Іран № НОМЕР_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 ).
Стягнути з Центрального міжрегіонального управління ДМС у м. Києві та Київській області (код ЄДРПОУ 42552598) на користь громадянина РІсламської Республіки ОСОБА_4 (РНОКПП: НОМЕР_2 ) судовий збір у розмірі 1211,20 грн. (одна тисяча двісті одинадцять гривень 20 копійок).
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Василенко Г.Ю.