19 листопада 2025 року
м. Київ
Справа № 295/11001/21
Провадження № 61-2385св25
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
судді-доповідача - Ситнік О. М.,
суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Сердюка В. В., Фаловської І. М.,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадженнякасаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Янчука Максима Олександровича на ухвалу Богунського районного суду м. Житомира від 15 листопада 2024 року в складі судді Кузнєцова Д. В. та постанову Житомирського апеляційного суду від 03 лютого 2025 року в складі колегії суддів Павицької Т. М., Борисюка Р. М., Талько О. Б.
у справі за скаргою ОСОБА_1 на дії та рішення державного виконавця Богунського відділу державної виконавчої служби у м. Житомирі Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) та
Короткий зміст скарги
У вересні 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду зі скаргою на дії та рішення державного виконавця Богунського відділу державної виконавчої служби у м. Житомирі Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (далі - Богунський ВДВС у м. Житомирі ЦМУМЮ (м. Київ)), у якій зазначила, що постановою Житомирського апеляційного суду від 24 квітня 2023 року з неї як із боржника стягнуто на користь ОСОБА_2 судовий збір у розмірі 8 017,19 грн.
На виконання рішення суду видано виконавчий лист від 15 серпня 2024 року та того ж дня відкрито виконавче провадження № 71166124 з примусового виконання виконавчого листа № 295/110001/21, виданого Богунським районним судом м. Житомира. У межах виконавчого провадження державним виконавцем винесено постанову про арешт коштів боржника від 15 серпня 2024 року.
Вказувала, що внаслідок вчинених державним виконавцем дій фактично були заблоковані суми доходів, що їй надходять, оскільки арештований рахунок є «зарплатним». Обмеження отримання таких виплат у зв'язку з фактичним блокуванням банківського рахунку не відповідає приписам пункту 10.2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 02 червня 2016 року № 1404-VІІІ «Про виконавче провадження» (далі - Закон № 1404-VІІІ) у частині недопущення звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника на період до припинення або скасування воєнного стану на території України.
Просила визнати дії Богунського Богунський ВДВС у м. Житомирі ЦМУМЮ (м. Київ) у виконавчому провадженні № НОМЕР_1 щодо накладення арешту на кошти боржника неправомірними, скасувати постанову від 15 серпня 2024 року у виконавчому провадженні № НОМЕР_1 про накладення арешту на кошти боржника.
Короткий зміст ухвали суду першої інстанції, постанови апеляційного суду
15 листопада 2024 року ухвалою Богунського районного суду м. Житомира в задоволенні скарги відмовлено.
03 лютого 2025 року постановою Житомирського апеляційного суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Ухвалу Богунського районного суду м. Житомира від 15 листопада 2024 року залишено без змін.
Судові рішення мотивовані тим, що, накладаючи арешт на грошові кошти боржника ОСОБА_1 , яка не виконала судове рішення, державний виконавець у постанові від 15 серпня 2024 року зазначив, що арешт накладається на грошові кошти, які містяться на відкритих рахунках, а також на кошти на рахунках, що будуть відкриті після винесення постанови про арешт коштів боржника, крім коштів, що містяться на рахунках/електронних гаманцях, що мають спеціальний режим використання, накладення арешту та/або звернення стягнення, на які заборонено законом, та належать боржнику, у межах суми звернення стягнення з урахуванням виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів, яка становить 9 018,91 грн. Отже, державним виконавцем під час винесення вказаної постанови не було порушено вимог Закону № 1404-VІІІ. Повідомлень від банківських установ про наявність у боржника рахунків зі спеціальним режимом використання до державного виконавця не надходило і докази протилежного в матеріалах справи відсутні. Також ОСОБА_1 доказів на підтвердження того, що її рахунок, на який було накладено арешт, має спеціальний режим використання, не надано.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
25 лютого 2025 року представник ОСОБА_1 - адвокат Янчук М. О. через систему «Електронний суд» подав до Верховного Суду касаційну скаргу на ухвалу Богунського районного суду м. Житомира від 15 листопада 2024 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 03 лютого 2025 року, в якій просить їх скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення її скарги.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Особа, яка подала касаційну скаргу, зазначила, що в апеляційному перегляді справи брав участь суддя, який підлягав відводу, проте в задоволені відводу було протиправно відмовлено.
Розгляд справи в суді апеляційної інстанції відбувся без участі сторони заявника, що є грубим порушенням як принципів національного процесуального законодавства, так і принципу «бути почутим».
Також вважає, що висновки судів не відповідають дійсності, спростовуються матеріалами справи та вказують на вибіркове й часткове дослідження доказів, обставин справи.
Вказала, що в пункті 10.2 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 1404-VІІІ закріплено недопущення звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника на період до припинення або скасування воєнного стану на території України, а відповідно до пункту 1 частини другої статті 59 Закону № 1404-VIII підставами для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини є отримання виконавцем документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом.
Суди не застосували висновки, викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 травня 2020 року в справі № 905/361/19,про те, що, виконуючи рішення суду, виконавець може накладати арешт на будь-які кошти на рахунках боржника в банківських установах, крім тих, накладення арешту на які заборонено законом. Саме банк, який виконує відповідну постанову виконавця про арешт коштів боржника, відповідно до частини третьої статті 52 Закону № 1404-VIII повинен визначити статус коштів і рахунка, на якому вони знаходяться, та в разі знаходження на рахунку коштів, накладення арешту на які заборонено, банк зобов'язаний повідомити виконавця про цільове призначення коштів на рахунку та повернути його постанову без виконання, що є підставою для зняття виконавцем арешту із цих коштів згідно із частиною четвертою статті 59 Закону № 1404-VIII.
Проте суди залишили поза увагою, що державний виконавець наклав арешт на грошові кошти, які містяться рахунку, відкритому для отримання заробітної плати. Водночас направлення постанови про відкриття виконавчого провадження боржниці направлено не було.
Доводи інших учасників справи
Відзиву на касаційну скаргу не надходило.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
01 лютого 2023 року рішенням Богунського районного суду м. Житомира в порядку поділу майна подружжя визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частини квартири АДРЕСА_1 . Стягнуто із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 5 344,79 грн судового збору.
06 березня 2023 року Богунським районним судом м. Житомира ухвалено додаткове рішення, яким стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 13 397,86 грн судових витрат.
24 квітня 2023 року постановою Житомирського апеляційного суду скасовано рішення Богунського районного суду м. Житомира від 01 лютого 2023 року і ухвалено нове судове рішення про відмову в задоволенні позову. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судовий збір ву розмірі 8 017,19 грн.
На виконання постанови суду апеляційної інстанції, 15 серпня 2024 року Богунський районний суд м. Житомира видав виконавчий лист.
15 серпня 2024 року старшим державним виконавцем Богунського ВДВС у м. Житомирі ЦМУМЮ (м. Київ) Машевським О. О. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № НОМЕР_1 та постанову про арешт коштів боржника, якою накладено арешт на грошові кошти, які містяться на відкритих рахунках, а також на кошти на рахунках, що будуть відкриті після винесення постанови про арешт коштів боржника, крім коштів, що містяться на рахунках/електронних гаманцях, що мають спеціальний режим використання, накладення арешту та/або звернення стягнення, на які заборонено законом, та належать боржнику, у межах суми звернення стягнення з урахуванням виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів, яка становить 9 018,91 грн.
Відповідно до відповіді на запит від 21 жовтня 2024 року № 234113807 Богунського ВДВС у м. Житомирі ЦМУМЮ (м. Київ) до Пенсійного фонду України ОСОБА_1 має рахунок для одержання заробітної плати в Комунальному некомерційному підприємстві «Обласний інформаційно-аналітичний центр медичної статистики» Житомирської обласної ради (т. 2, а. с. 127).
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною другою статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду вивчив матеріали справи, перевірив доводи касаційної скарги та виснував, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Щодо належності складу апеляційного суду
Заявник посилається в касаційній скарзі на те, що суддя Борисюк Р. М. уже брав участь в апеляційному перегляді справи, тому в задоволенні його відводу відмовлено незаконно.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 411 ЦПК України судові рішення підлягають обов'язковому скасуванню з направленням справи на новий розгляд, якщо справу розглянуто і вирішено неповноважним складом суду.
Чинне процесуальне законодавство не надає визначення терміну «неповноважний склад суду», однак неповноважним склад суду можна вважати, якщо: 1) справу розглянуто з порушенням правил підсудності; 2) справу розглянуто і вирішено суддею або за участі судді, строк повноважень якого закінчився; 3) справу розглянуто і вирішено особою, яка не є суддею цього суду, або за її участі; 4) справу передано на розгляд судді з порушенням встановленого порядку розподілу судових справ або з порушенням принципу незмінності складу суду; 5) справу розглянуто і вирішено суддею або за участі судді, який брав участь у її вирішенні; 6) справу, яку належить розглядати колегіально, розглянуто і вирішено суддею одноособово. Така позиція зазначена Верховним Судом у постанові від 25 квітня 2024 року в справі № 640/19764/20.
Згідно з частиною третьою статті 37 ЦПК України суддя, який брав участь у вирішенні справи в суді апеляційної інстанції, не може брати участі у розгляді цієї самої справи в судах касаційної або першої інстанції, а також у новому розгляді справи після скасування ухвали чи рішення суду апеляційної інстанції.
Відповідно до матеріалів цієї справи № 295/11001/21 суддя Житомирського апеляційного суду Борисюк Р. М. переглядав в складі колегії суддів у апеляційному порядку рішення Богунського районного м. Житомира від 01 лютого 2023 року про часткове задоволення позову по суті, за результатами якого постановою Житомирського апеляційного суду від 24 квітня 2023 року (головуючий суддя Микитюк О. Ю., судді: Борисюк Р. М., Галацевич О. М.) рішення суду скасовано, ухвалено нове рішення про відмову в задоволенні позові та стягнено судовий збір.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 16 грудня 2024 року розгляд апеляційної скарги представника ОСОБА_1 - адвоката Янчука М. О. на ухвалу Богунського районного м. Житомира від 15 листопада 2024 року за скаргою на дії та рішення державного виконавця Богунського ВДВС у м. Житомирі ЦМУМЮ (м. Київ) було визначено складу суду: головуючий - Павлицька Т. М., судді Борисюк Р. М., Талько О. Б. (т. 2, а. с. 154).
22 січня 2025 року через систему «Електронний суд» представник ОСОБА_1 - адвокат Янчук М. О. подав до апеляційного суду заяву про відвід судді Борисюка Р. М. з тих підстав, що суддя Борисюк Р. М. вже приймав участь в розгляді справи під час вирішення спору по суті, висловив позицію щодо результатів розгляду справи, тому є неупередженим (т. 2, а. с. 182, 183).
23 січня 2025 року ухвалою Житомирського апеляційного суду в складі колегії суддів Павлицької Т. М., Борисюка Р. М., Талька О. Б. визнано відвід судді Борисюку Р. М. необґрунтованим. Передано заяву представника ОСОБА_1 - адвоката Янчука М. О. про відвід судді до канцелярії апеляційного суду для визначення судді, який не входить до складу суду, що розглядає справу № 295/11001/21 в порядку, передбаченому статтею 133 ЦПК України.
24 січня 2025 року ухвалою Житомирського апеляційного суду у складі судді Коломієць О. С. у задоволенні заяви про відвід судді Борисюка Р. М. відмовлено. Справу передано для продовження розгляду в складі колегії суддів, визначеної протоколом автоматизованого розподілу судової справи від 16 грудня 2024 року.
Отже, заяву про відвід судді розглянуто в порядку та у строки, передбачені статтею 40 ЦПК України.
Доводи заявника про те, суддя Борисюк Р. М. уже брав участь в апеляційному перегляді цієї справи по суті позовних вимог і не є неупередженим, тому не міг приймати участь в апеляційному перегляді ухвали суду першої інстанції за скаргою на дії та рішення державного виконавця в порядку, передбаченому статтею 447 ЦПК України, колегія суддів Верховного Суду відхиляє, з огляду на таке.
Відповідно до вимог частин третьої, п'ятої, шостої статті 37 ЦПК України суддя, який брав участь у вирішенні справи в суді апеляційної інстанції, не може брати участі у розгляді цієї самої справи в судах касаційної або першої інстанції, а також у новому розгляді справи після скасування ухвали чи рішення суду апеляційної інстанції. Суддя, який брав участь у вирішенні справи, рішення в якій було в подальшому скасовано судом вищої інстанції, не може брати участі у розгляді заяви про перегляд за нововиявленими обставинами рішення суду у цій справі. Суддя, який брав участь у вирішенні справи в суді першої, апеляційної, касаційної інстанцій, не може брати участі у розгляді заяви про перегляд судового рішення у зв'язку з виключними обставинами у цій справі.
Вказаною нормою не визначено, що в перегляді в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції щодо розгляду скарги на дії та рішення державного виконавця не може приймати участь суддя суду апеляційної інстанції, який приймав участь в розгляді цієї справи по суті позовних вимог.
У частині першій статті 36 ЦПК України зазначено, що суддя не може розглядати справу і підлягає відводу (самовідводу), якщо: 1) він є членом сім'ї або близьким родичем (чоловік, дружина, батько, мати, вітчим, мачуха, син, дочка, пасинок, падчерка, брат, сестра, дід, баба, внук, внучка, усиновлювач чи усиновлений, опікун чи піклувальник, член сім'ї або близький родич цих осіб) сторони або інших учасників судового процесу, або осіб, які надавали стороні або іншим учасникам справи правничу допомогу у цій справі, або іншого судді, який входить до складу суду, що розглядає чи розглядав справу; 2) він брав участь у справі як свідок, експерт, спеціаліст, перекладач, представник, адвокат, секретар судового засідання або надавав стороні чи іншим учасникам справи правничу допомогу в цій чи іншій справі; 3) він прямо чи побічно заінтересований у результаті розгляду справи; 4) було порушено порядок визначення судді для розгляду справи; 5) є інші обставини, що викликають сумнів в неупередженості або об'єктивності судді.
Цивільним процесуальним законом визначені підстави відводу судді, одними з яких є інші обставини, що викликають сумнів в неупередженості або об'єктивності судді.
Головною метою відводу є гарантування безсторонності суду, зокрема, щоб запобігти упередженості судді (суддів) під час розгляду справи, а мета самовідводу - запобігання будь-яким сумнівам щодо безсторонності судді.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зазначає, що «у кожній окремій справі слід вирішувати, чи мають стосунки, що розглядаються, таку природу й такий ступінь, що свідчать про небезсторонність суду». Стосовно відводу (як права сторони його ініціювати) вказано, що «особиста безсторонність суду презюмується, поки не надано доказів протилежного». У випадку ж самовідводу сам суддя повинен бути переконаним, що є достатньо фактів, які свідчать про його безсторонність. Безумовно, сторони можуть побоюватися, що суддя є небезстороннім, але «вирішальним є те, чи можна вважати такі побоювання об'єктивно обґрунтованими» (рішення від 09 листопада 2006 року в справі «Білуха проти України» (Belukha v. Ukraine), заява № 33949/02).
Також ЄСПЛ зазначив, що наявність безсторонності для цілей пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року визначається за допомогою суб'єктивного критерію, тобто оцінювання особистого переконання конкретного судді у конкретній справі, а також за допомогою об'єктивного критерію, тобто з'ясування того, чи надав цей суддя достатні гарантії для виключення будь-якого законного сумніву з цього приводу. Щодо суб'єктивного критерію, то презумпція особистої неупередженості судді діє доти, доки не з'являться докази на користь протилежного.
Згідно з об'єктивним критерієм необхідно встановити, чи існують факти, які можна встановити та які можуть ставити під сумнів безсторонність судді. Це означає, що при з'ясуванні питання про те, чи існують законні підстави для побоювання щодо відсутності безсторонності у певного судді, позиція заявника має важливе, але не вирішальне значення. Вирішальним при цьому є те, чи можуть бути ці побоювання об'єктивно виправдані «справа Гаусшильдта» (Hauschildt Case, № 11/1987/134/188).
Крім цього, сумніви мають бути застосовані на фактичних обставинах, а не на припущеннях про можливий розвиток подій.
Неможливість для учасника справи заявити відвід з підстав незгоди з рішенням судді обґрунтовується необхідністю дотримання одного з найважливіших принципів судочинства - nemo iudex in causa sua (ніхто не може бути суддею у власній справі), який виключає для учасника процесу можливість обирати суддю на власний розсуд, зокрема, шляхом заявлення відводів тим суддям, відома правова позиція яких позивача не влаштовує (див. постанову Верховного Суду від 26 квітня 2022 року в справі № 522/10915/17-ц).
Заявник не навів жодних обставин, які б свідчили про упередженість судді Борисюка Р. М. під час апеляційного перегляду скарги на дії державного виконавця в справі № 295/11001/21 у контексті статей 36, 37 ЦПК України, а припущення про можливі мотиви та дії судді не можуть бути підставою для її відводу, оскільки не підтверджують наявність об'єктивних сумнівів у її неупередженості й не підтверджені жодними належними доказами.
Щодо доводів касаційної скарги про розгляд справи в суді апеляційної інстанції без участі сторони заявника
Із матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу на ухвалу Богунського районного суду м. Житомира від 15 листопада 2024 року через представника - адвоката Янчука М. О., який в апеляційній скарзі зазначив про наявність в нього зареєстрованого електронного кабінету в системі «Електронний суд».
Сторона, третя особа, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь у судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника (частини перша статті 58 ЦПК України).
Відповідно до частини першої статті 60 ЦПК України представником у суді може бути адвокат або законний представник.
Згідно з статтею 14 ЦПК України в судах функціонує Єдина судова інформаційно-комунікаційна система. Суд направляє судові рішення, судові повістки, судові повістки-повідомлення та інші процесуальні документи учасникам судового процесу до їхніх електронних кабінетів, вчиняє інші процесуальні дії в електронній формі із застосуванням Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи або її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами, в порядку, визначеному цим Кодексом, Положенням про Єдину судову інформаційно-комунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів).
Електронний кабінет - це персональний кабінет (веб-сервіс чи інший користувацький інтерфейс) у підсистемі (модулі) Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи, за допомогою якого особі, яка пройшла електронну ідентифікацію, надається доступ до інформації та сервісів Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи або її окремих підсистем (модулів), у тому числі можливість обміну (надсилання та отримання) документами (в тому числі процесуальними документами, письмовими та електронними доказами тощо) між судом та учасниками судового процесу, а також між учасниками судового процесу. Електронна ідентифікація особи здійснюється з використанням кваліфікованого електронного підпису чи інших засобів електронної ідентифікації, які дають змогу однозначно встановити особу.
Адвокати, нотаріуси, державні та приватні виконавці, арбітражні керуючі, судові експерти, органи державної влади та інші державні органи, зареєстровані за законодавством України як юридичні особи, їх територіальні органи, органи місцевого самоврядування, інші юридичні особи, зареєстровані за законодавством України, реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в обов'язковому порядку. Інші особи реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в добровільному порядку. Процесуальні наслідки, передбачені цим Кодексом у разі звернення до суду з документом особи, яка відповідно до цієї частини зобов'язана зареєструвати електронний кабінет, але не зареєструвала його, застосовуються судом також у випадках, якщо інтереси такої особи у справі представляє адвокат.
Особі, яка зареєструвала електронний кабінет в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, суд вручає будь-які документи у справах, в яких така особа бере участь, виключно в електронній формі шляхом їх направлення до електронного кабінету такої особи, що не позбавляє її права отримати копію судового рішення у паперовій формі за окремою заявою. В умовах воєнного чи надзвичайного стану у разі знеструмлення електромережі суду чи настання інших обставин, які унеможливлюють функціонування Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи або її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами, суд може вручати особі, яка зареєструвала електронний кабінет, будь-які документи у справах, в яких така особа бере участь, у паперовій формі.
Якщо учасник справи має електронний кабінет, суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в електронній формі виключно за допомогою Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи чи її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами. У разі відсутності в учасника справи електронного кабінету суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення (частина одинадцята статті 272 ЦПК України).
Відповідно до частини шостої статті 128 ЦПК України судова повістка, а у випадках, встановлених цим Кодексом, - разом з копіями відповідних документів, надсилається до електронного кабінету відповідного учасника справи, а в разі його відсутності - разом із розпискою рекомендованим листом з повідомленням про вручення або кур'єром за адресою, зазначеною стороною чи іншим учасником справи.
Днем вручення судової повістки є, зокрема, день отримання судом повідомлення про доставлення судової повістки до електронного кабінету особи (частина восьма статті 128 ЦПК України).
Відповідно до пункту 11 розділу ІІІ Інструкції з діловодства в місцевих та апеляційних судах України, затвердженої наказом Державної судової адміністрації України 20 серпня 2019 року № 814, позивачу / заявнику / скаржнику або представнику позивача / заявника / скаржника після постановлення ухвали про залишення позовної заяви / заяви / скарги / клопотання без руху надсилається копія ухвали в порядку, визначеному процесуальним законодавством - до електронного кабінету або рекомендованим поштовим відправленням із повідомленням про вручення або видається цій особі під розписку.
Вручення судової повістки представникові учасника справи вважається врученням повістки і цій особі (частина п'ята статті 130 ЦПК України).
Адвокат як представник бере участь у судовому процесі від імені особи (сторони чи третьої особи), інтереси якої він представляє, відповідно наділений правами та обов'язками останньої (за умови, що в ордері немає застережень про обмеження повноважень адвоката). Участь адвоката як представника у судовому процесі головним чином полягає в реалізації процесуальних прав та обов'язків особи, яку він представляє, від імені цієї особи і для цієї особи. Це означає також, що процесуальні дії / рішення / позиція представника в судовому процесі створюють юридичні наслідки [саме] для особи, від імені якої він діє, і остання має теж це розуміти.
Участь сторони в судовому процесі через свого представника (адвоката), що є правом сторони, дозволяє суду здійснювати офіційну процесуальну комунікацію із цим представником, відтак застосовувати до учасника справи, від імені якого цей представник діє, передбачені процесуальним законом наслідки, якщо виникнуть відповідні підстави (постанова Великої Палати Верховного Суду від 11 липня 2024 року в справі № 9901/236/21).
Отже, аналіз наведених вище норм дає підстави для висновку, що учасник справи, який бере в ній участь через представника, а саме адвоката, вважається таким, що отримав судову повістку, якщо представнику доставлено такий процесуальний документ до електронного кабінету.
Представник ОСОБА_1 - адвокат Янчук М. О. на виконання вимог статті 14 ЦПК України зареєстрував електронний кабінет, тому апеляційний суд мав вручати будь-які документи виключно в електронній формі шляхом їх направлення до електронного кабінету адвоката. Лише за відсутності електронного кабінету судова кореспонденція надсилається рекомендованим листом із повідомленням про вручення.
Судову повістку про розгляд справи в суді апеляційної інстанції на 15 січня 2025 року адвокат Янчук М. О. отримав в електронному кабінеті в системі «Електронний суд» 19 грудня 2024 року (т. 2, а. с. 169).
14 січня 2025 року представник ОСОБА_1 - адвокат Янчук М. О. подав клопотання про відкладення розгляду справи, призначеного на 15 січня 2025 року, у зв'язку з перебуванням у відпустці (т. 2, а. с. 175).
Судову повістку про відкладення розгляду справи в суді апеляційної інстанції на 03 лютого 2025 року адвокат Янчук М. О. отримав в електронному кабінеті в системі «Електронний суд» 16 січня 2025 року (т. 2, а. с. 180).
31 січня 2025 року представник ОСОБА_1 - адвокат Янчук М. О. подав клопотання про відкладення розгляду справи, призначеного на 03 лютого 2025 року, у зв'язку з необхідністю брати участь в іншому судовому засіданні (т. 2, а. с. 189, 190).
Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника), крім відповідача, незалежно від причин неявки (пункт 2 частини третьої статті 223 ЦПК України).
Відповідно до частини другої статті 450 ЦПК України неявка стягувача, боржника, державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця, які належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду скарги, не перешкоджають її розгляду.
Тобто розгляд справи в апеляційному суді 03 лютого 2025 року без участі представника заявниці у зв'язку з його повторною неявкою незалежно від причин неявки узгоджується з вимогами цивільного процесуального закону.
Щодо розгляду по суті вимог скарги на дії державного виконавця
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
У статті 447 ЦПК України зазначено, що сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.
Згідно до статей 1, 5 Закону № 1404-VIII виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. Примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».
Відповідно до частин першої та другої статті 18 Закону № 1404-VIII виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Зокрема виконавець зобов'язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.
Питання організації, порядку та умов виконання судових рішень і рішень інших органів, що підлягають примусовому виконанню, зокрема звернення стягнення на кошти боржника на рахунках в банках, передбачені як Законом № 1404-VIII, так і Інструкцією з організації примусового виконання рішень, затвердженою наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня 2012 року № 512/5 (далі - Інструкція).
Відповідно до частини сьомої статті 26 Закону № 1404-VIII у разі якщо в заяві стягувача зазначено рахунки боржника у банках, інших фінансових установах, виконавець негайно після відкриття виконавчого провадження накладає арешт на кошти боржника. У разі якщо в заяві стягувача зазначено конкретне майно боржника, виконавець негайно після відкриття виконавчого провадження перевіряє в електронних державних базах даних та реєстрах наявність права власності або іншого майнового права боржника на таке майно та накладає на нього арешт. На інше майно боржника виконавець накладає арешт в порядку, визначеному статтею 56 цього Закону.
Якщо у заяві про відкриття виконавчого провадження не зазначено майно боржника та/або його кошти на рахунках у банківських установах, то відповідно до статті 36 Закону № 1404-VIII розшук майна боржника організовує виконавець шляхом подання запитів до відповідних органів, установ або проведення перевірки інформації про майно чи доходи боржника, що міститься в базах даних і реєстрах, та перевірки майнового стану боржника за місцем проживання (перебування) або його місцезнаходженням.
У частині першій статті 48 Закону № 1404-VIII зазначено, що звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні (списанні коштів з рахунків) та примусовій реалізації. Про звернення стягнення на майно боржника виконавець виносить постанову.
Відповідно до частин першої та другої статті 56 Закону № 1404-VIII арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арешт на майно (кошти) боржника накладається виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна (коштів) боржника або про опис та арешт майна (коштів) боржника. Постанова про арешт майна (коштів) боржника виноситься виконавцем під час відкриття виконавчого провадження та не пізніше наступного робочого дня після виявлення майна.
Відповідно до пункту 7 розділу VIII Інструкції, розпочинаючи виконання рішення про стягнення коштів, виконавець зобов'язаний винести постанову відповідно до частини першої статті 48 Закону № 1404-VIII про звернення стягнення на майно боржника, його арешті або вилучені вилученні (списанні коштів з рахунків) та примусовій реалізації.
Арешт накладається у розмірі суми стягнення з урахуванням виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів та основної винагороди приватного виконавця на все майно боржника або на окремі речі. Копії постанов, якими накладено арешт на майно (кошти) боржника, виконавець надсилає банкам чи іншим фінансовим установам, органам, що здійснюють реєстрацію майна, реєстрацію обтяжень рухомого майна, в день їх винесення (частини третя та четверта статті 56 Закону № 1404-VIII).
У частині восьмій розділу VIII Інструкції визначено, що на кошти та інші цінності боржника, що перебувають на рахунках та на зберіганні у банках чи інших фінансових установах, на рахунках у цінних паперах у депозитарних установах, накладається арешт, про що виноситься постанова виконавця. У постанові про накладення арешту зазначається сума коштів, яка підлягає арешту, з урахуванням вимог за виконавчим документом, стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів, накладених на боржника під час виконавчого провадження, основної винагороди приватного виконавця та вказуються реквізити рахунку, на якому знаходяться кошти, що підлягають арешту, або зазначається, що арешт поширюється на кошти на всіх рахунках боржника, у тому числі тих, що будуть відкриті після винесення постанови про арешт коштів.
Частина перша та друга стаття 48 Закону № 1404-VIII чітко визначають порядок звернення стягнення на майно боржника та обмеження щодо накладення арешту на кошти, що знаходяться на банківських рахунках боржника, у випадках визначених Законами зазначеними у частині другій цієї статті та на кошти на інших рахунках боржника, накладення арешту та/або звернення стягнення на які заборонено законом.
Отже, зі змісту вищевказаних норм права слідує, що арешт є початковою та окремою стадією провадження щодо звернення стягнення на майно боржника і являє собою сукупність заходів, що передбачають як наслідок обмеження в праві розпорядження майном, на яке накладається арешт. Водночас виконавець за відсутності відомостей про майно, повідомлених кредитором, повинен самостійно здійснити заходи для виявлення такого майна, зокрема грошових коштів, що знаходяться на банківських рахунках, і перед накладенням арешту на майно (кошти) боржника повинен отримати відомості про наявність у боржника відповідного майна та коштів, зокрема щодо коштів на банківських рахунках - відомості про володільця рахунку, номеру, виду рахунку, суми коштів, що зберігаються на ньому. Саме наявність таких даних дозволяє виконавцю здійснити арешт коштів, що знаходяться на банківських рахунках у відповідності до статті 18 Закону № 1404-VIII та розділу VIII Інструкції.
Відповідно до пункту 8 розділу VIII Інструкції на кошти та інші цінності боржника, що перебувають на рахунках та на зберіганні у банках чи інших фінансових установах, на рахунках у цінних паперах у депозитарних установах, накладається арешт, про що виноситься постанова виконавця. У постанові зазначається сума коштів, яка підлягає арешту, з урахуванням вимог за виконавчим документом, стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів, накладених на боржника під час виконавчого провадження, основної винагороди приватного виконавця та вказуються реквізити рахунку, на якому знаходяться кошти, що підлягають арешту, або зазначається, що арешт поширюється на кошти на всіх рахунках боржника, у тому числі тих, що будуть відкриті після винесення постанови про арешт коштів.
Отже, державний та/або приватний виконавець перед накладанням арешту повинен з'ясувати суму та статус грошей, що знаходяться на рахунку боржника, і у постанові про накладання арешту серед інших відомостей вказати про суму коштів, на яку накладається арешт, або зазначити, що арешт поширюється на кошти на усіх рахунках, у тому числі, що будуть відкриті після накладення арешту. Накладання арешту на суми, що перевищують суми, визначені виконавчим документом, та перевищують суми витрат виконавчого провадження, що підлягають стягненню, є незаконним.
Законом забороняється звернення стягнення та накладення арешту на кошти на єдиному рахунку, відкритому у порядку, визначеному статтею 35-1 Податкового кодексу України, кошти на рахунках платників податків у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, кошти на електронних рахунках платників акцизного податку, на кошти, що перебувають на поточних рахунках із спеціальним режимом використання, відкритих відповідно до статті 15-1 Закону України «Про електроенергетику», на поточних рахунках із спеціальним режимом використання, відкритих відповідно до статті 19-1 Закону України «Про теплопостачання», на поточних рахунках із спеціальним режимом використання для проведення розрахунків за інвестиційними програмами, на поточних рахунках із спеціальним режимом використання для кредитних коштів, відкритих відповідно до статті 261 Закону України «Про теплопостачання», статті 18-1 Закону України «Про питну воду, питне водопостачання та водовідведення», на спеціальному рахунку експлуатуючої організації (оператора) відповідно до Закону України «Про впорядкування питань, пов'язаних із забезпеченням ядерної безпеки», на кошти на інших рахунках боржника, накладення арешту та/або звернення стягнення на які заборонено законом (абзац другий частини другої статті 48 Закону № 1404-VIII).
Частиною другою статті 48 Закону № 1404-VIII встановлено невичерпний перелік рахунків, кошти на яких не підлягають арешту, оскільки передбачено, що законом можуть бути визначені й кошти на інших рахунках боржника, звернення стягнення та/або накладення арешту на які заборонено законом.
Вказаний правовий висновок викладений в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 травня 2020 року в справі № 905/361/19 (провадження № 12-28гс20) (пункт 7.13 постанови).
Кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом (стаття 43 Конституції України).
Відповідно до статті 94 Кодексу законів про працю України заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу. Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства, установи, організації і максимальним розміром не обмежується.
У частині першій статті 48 Закону № 1404-VIII визначено, що звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні (списанні коштів з рахунків) та примусовій реалізації. Про звернення стягнення на майно боржника виконавець виносить постанову.
Відповідно до частин першої та другої статті 68 Закону № 1404-VIII стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника звертається: 1) у разі відсутності в боржника коштів на рахунках у банках чи інших фінансових установах, 2) відсутності чи недостатності майна боржника для покриття в повному обсязі належних до стягнення сум, 3) у разі виконання рішень про стягнення періодичних платежів, зокрема аліментів. За іншими виконавчими документами виконавець має право звернути стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника без застосування заходів примусового звернення стягнення на майно боржника - за письмовою заявою стягувача або за виконавчими документами, сума стягнення за якими не перевищує п'яти мінімальних розмірів заробітної плати.
Зазначена норма права визначає кошти, що складають заробітну плата як особливий об'єкт, на який може бути звернуто стягнення на виконання виконавчого документа, та обмежує таке стягнення відсутністю інших коштів та/або об'єктів для стягнення, видами боргових зобов'язань (періодичні платежі) та сумою стягнення.
Порядок звернення стягнення на заробітну плату також визначається Законом № 1404-VIII та розділом Х «Звернення стягнення на заробітну плату та інші види доходів боржника» Інструкції, відповідно до яких про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника виконавець виносить постанову, яка надсилається для виконання підприємству, установі, організації, фізичній особі, фізичній особі-підприємцю, які виплачують боржнику відповідно заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи (частина третя статті 68 Закону № 1404-VIII).
Водночас відповідно до пунктів 4, 8 та 9 розділу Х Інструкції контроль за правильним і своєчасним відрахуванням із заробітної плати та інших доходів боржника здійснюється виконавцем за власною ініціативою (пункт 4 розділу Х Інструкції), а за кожною постановою про стягнення підприємствами, установами, організаціями, фізичними особами, фізичними особами-підприємцями, з якими боржник перебуває у трудових відносинах, щомісяця та після закінчення строку відповідних виплат або у разі звільнення працівника подається окремий звіт про здійснені відрахування та виплати за встановленою формою встановленою у додатку 9 до Інструкції). Звіт про здійснені відрахування та виплати долучається до матеріалів виконавчого провадження. Зазначений додаток № 9 передбачає період звіту, розмір нарахованої заробітної плати, розмір утриманих податків та інших обов'язкових платежів, відсоток стягнення та утриману суму на погашення боргу за виконавчим провадженням.
Законодавство покладає зобов'язання з контролю за виконанням стягнення з доходів боржника як на підприємство, установу, організацію, фізичну особу-підприємця, що здійснюють боржнику певні виплати, та зобов'язано направляти виконавцю щомісячні звіти про відрахування з таких доходів, так і на виконавця, який здійснює контроль шляхом отримання таких звітів та їх перевірки з точки зору правильності нарахувань та розміру стягнення. Саме такий звіт надає виконавцю можливість контролю за сумами заробітної плати, які нараховані боржнику за місцем отримання доходів та сумами стягнення, які здійснюються з цього доходу.
Відповідно частини першої статті 70 Закону № 1404-VIII розмір відрахувань із заробітної плати, пенсії, стипендії та інших доходів боржника вираховується із суми, що залишається після утримання податків, зборів та єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.
У частинах другій та третій статті 70 Закону № 1404-VIII передбачено, що із заробітної плати боржника може бути утримано за виконавчими документами до погашення у повному обсязі заборгованості: у разі стягнення аліментів, відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю особи, у зв'язку із втратою годувальника, майнової та/або моральної шкоди, завданої кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням, - 50 відсотків; за іншими видами стягнень, якщо інше не передбачено законом, - 20 відсотків. Загальний розмір усіх відрахувань під час кожної виплати заробітної плати та інших доходів боржника не може перевищувати 50 відсотків заробітної плати, що має бути виплачена працівнику, у тому числі у разі відрахування за кількома виконавчими документами.
Тлумачення вказаних норм права визначає, що виконавець має повноваження звернути стягнення на заробітну плату боржника лише за відсутності іншого майна, на яке можливо звернення стягнення та для виконання рішення про стягнення періодичних платежів, однак у розмірі не більше 20 відсотків за наявності одного виконавчого документа та 50 відсотків заробітної плати за наявності кількох виконавчих документів (зведене виконавче провадження). Таке стягнення здійснюється підприємствами, установами, організаціями, фізичними особами, фізичними особами-підприємцями, які виплачують боржнику відповідно заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи.
Встановлення відрахувань у певному відсотковому визначенні від заробітної плати боржника покликане гарантувати людині право на своєчасне, у передбачені законом строки, одержання винагороди за працю, що становить одне з основних трудових прав людини, тому й законодавець обмежив розмір будь-яких утримань із заробітної плати, і таке обмеження є законодавчо встановленою забороною на накладення арешту на заробітну плату, що виплачена боржнику після таких утримань, або частину заробітної плати, що перевищує граничну межу таких відрахувань.
Накладення арешту на кошти, що складають заробітну плату боржника після здійснення утримань із неї за виконавчими документами та понад встановлений законом розмір для відрахувань із заробітної плати, є надмірним тягарем для боржника та порушенням його прав на одержання винагороди за працю та достойні умови життя.
Тому не може бути накладений арешт на кошти, що складають заробітну плату боржника після фактичного здійснення утримань із неї за виконавчими документами та на усі кошти заробітної плати боржника поза межами дозволених законом розмірів відрахувань із такої заробітної плати, а якщо такий арешт накладений, то він має бути знятий. На кошти, що знаходяться на рахунках та які не є коштами, що складають заробітну плату, таке обмеження не розповсюджується.
Зняття арешту з коштів, що складають заробітну плату, здійснюється виконавцем відповідно до частини четвертої статті 59 Закону № 1404-VIII на підставі поданих боржником документів, підтверджуючих статус коштів виключно із заробітної плати, або на підставі повідомлення банку про заборону накладення арешту на такий рахунок відповідно до частини другої вищевказаної статті.
Відповідно до пункту 1 частини другої статті 59 Закону № 1404-VIII підставами для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини є отримання виконавцем документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на кошти, що знаходяться на цьому рахунку, заборонено законом.
Виконавець зобов'язаний зняти арешт з коштів на рахунку боржника не пізніше наступного робочого дня з дня надходження від банку документів, які підтверджують, що на кошти, які знаходяться на рахунку, заборонено звертати стягнення згідно із цим Законом, а також у випадку, передбаченому пунктом 10 частини першої статті 34 цього Закону (абзац другий частини другої статті 59 Закону № 1404-VIII).
Виконуючи рішення суду, виконавець може накладати арешт на будь-які кошти на рахунках боржника в банківських установах, крім тих, накладення арешту на які заборонено законом. Саме банк, який виконує відповідну постанову виконавця про арешт коштів боржника, відповідно до частини третьої статті 52 Закону № 1404-VIII повинен визначити статус коштів і рахунка, на якому вони знаходяться, та в разі знаходження на рахунку коштів, накладення арешту на які заборонено, банк зобов'язаний повідомити виконавця про цільове призначення коштів на рахунку та повернути його постанову без виконання, що є підставою для зняття виконавцем арешту із цих коштів згідно із частиною четвертою статті 59 Закону № 1404-VIII.
Також виконавець може самостійно зняти арешт з усіх або частини коштів на рахунку боржника у банківській установі в разі отримання документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом (частина четверта статті 59 Закону № 1404-VIII).
Подібний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 12 лютого 2025 року в справі № 444/2503/17.
Відмовляючи в задоволенні скарги, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, керувалися тим, що доказів того, що ОСОБА_1 зверталася до державного виконавця із заявою про зняття арешту з грошових коштів, які є її заробітною платою, з наданням відповідних документів, до суду першої інстанції не надавалося. Також ОСОБА_1 доказів на підтвердження того, що її рахунок, на який було накладено арешт, має спеціальний режим використання, не надано. Тому відсутні порушення законодавства в діях державного виконавця щодо прийняття постанови про накладення арешту на кошти боржника.
Колегія суддів з такими висновками судів не погоджується.
Із матеріалів справи вбачається, що Богунський ВДВС у м. Житомирі ЦМУМЮ (м. Київ) звертався із запитом до Пенсійного фонду України щодо відкритих рахунків на ім'я ОСОБА_1 .
Пенсійний фонд України у відповіді від 21 жовтня 2024 року № 234113807 надав інформацію, що на ім'я ОСОБА_1 відкритий рахунок для одержання заробітної плати в Комунальному некомерційному підприємстві «Обласний інформаційно-аналітичний центр медичної статистики» Житомирської обласної ради (т. 2, а. с. 127).
У скарзі на дії державного виконавця представник боржниці посилався на те, що остання була позбавлена можливості звернутися до державного виконавця із заявою про зняття арешту з грошових коштів, які знаходяться на рахунку, відкритому для отримання заробітної плати, оскільки державний виконавець не направляв їй постанови про відкриття виконавчого провадження, і, відповідно, не надав їй строк для добровільного погашення боргу.
У частині першій статті 28 Закону № 1404-VIII закріплено, що копії постанов виконавця та інші документи виконавчого провадження доводяться виконавцем до відома сторін та інших учасників виконавчого провадження, надсилаються адресатам простим поштовим відправленням або доставляються кур'єром, крім постанов про відкриття виконавчого провадження, про повернення виконавчого документа стягувачу, повідомлення стягувачу про повернення виконавчого документа без прийняття до виконання, постанов, передбачених пунктами 1-4 частини дев'ятої статті 71 цього Закону, які надсилаються рекомендованим поштовим відправленням. Боржник вважається повідомленим про початок примусового виконання рішень, якщо йому надіслано постанову про відкриття виконавчого провадження за адресою, зазначеною у виконавчому документі.
Верховний Суд у постановах від 31 липня 2019 року в справі № 554/13475/15-ц, від 01 травня 2024 року в справі № 369/2379/22 звертав увагу, що початку проведення виконавчих дій має передувати належне повідомлення боржника про відкриття виконавчого провадження. Державний виконавець повинен не лише направити боржнику копію постанови про відкриття виконавчого провадження, але й встановити факт отримання боржником копії цієї постанови, якою встановлено строк добровільного виконання рішення суду.
У постанові Верховного Суду від 27 квітня 2023 року в справі № 560/6452/22 зазначено, що законодавством на державного виконавця покладено обов'язок надіслати постанову про відкриття виконавчого провадження саме рекомендованим листом з повідомленням про вручення. Це зумовлено тим, що сторона виконавчого провадження має право знати про дії, що вчиняються державним виконавцем під час виконання функцій покладених законом на останніх. Така вимога закону обумовлена, зокрема, тим, що для вчинення добровільного виконання рішення суду боржнику необхідно знати про строки, протягом яких він може виконати зобов'язання добровільно, не чекаючи при цьому вжиття виконавцем заходів щодо стягнення у примусовому порядку.
Відсутність доказів направлення виконавцем постанови про відкриття виконавчого провадження, а також інших постанов, прийнятих державним виконавцем у межах виконавчого провадження з метою виконання судового рішення боржнику свідчить про порушення прав останнього бути обізнаним про хід виконавчого провадження та на здійснення своєчасних процесуальних заходів для запобігання порушенню його прав та охоронюваних законом інтересів (постанова Верховного Суду від 30 листопада 2023 року в справі № 380/9077/22).
Матеріали справи доказів направлення державним виконавцем копії постанови про відкриття виконавчого провадження та отримання боржницею цієї постанови не містять.
Такої обставини суди не дослідили, незважаючи на те, що вона була основним доводом скарги на дії державного виконавця, і саме від встановлення цієї обставини залежить висновок суду про виконання заявником такої обов'язкової для кваліфікації правовідносин дії, як звернення боржника до державного виконавця із заявою про зняття арешту з грошових коштів, які є її заробітною платою, з наданням відповідних документів.
Також суди не дослідили статус грошових кошів, які надходить на відкритий на ім'я боржниці рахунок.
У силу положень статті 400 ЦПК України щодо меж розгляду справи касаційним судом Верховний Суд позбавлений можливості ухвалити нове рішення у цій справі, оскільки для його ухвалення необхідно встановити обставини, що не були встановлені в рішеннях судів попередніх інстанцій.
Відповідно до пункту 1 частини третьої, частини четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 ЦПК України.
Враховуючи, що внаслідок неповного дослідження та оцінки зібраних доказів судами не встановлені фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, судові рішення не можуть вважатися законними і обґрунтованими, а тому підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд.
Судам належить розглянути справу в установлені законом розумні строки з додержанням вимог матеріального і процесуального права, дослідити та належним чином оцінити подані сторонами докази, дати правову оцінку доводам і запереченням сторін та ухвалити законне і справедливе судове рішення відповідно до встановлених обставин і вимог закону.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до пунктів 1, 3 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу; або суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.
Колегія суддів Верховного Суду вважає, що в справі, що переглядається, не можна вважати, що суди встановили всі обставини справи, сприяли всебічному й повному з'ясуванню дійсних обставин справи, що мають значення для правильного її вирішення, та порушили норми процесуального права щодо правил оцінки доказів, що унеможливило встановлення фактичних обставин справи.
Тому ухвалені в справі судові рішення підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
Щодо судових витрат
Відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки справа направляється на новий розгляд, то розподіл судових витрат Верховний Суд не здійснює.
З цих же підстав Верховний Суд не висловлює висновку щодо застосування положень частини третьої статті 142 ЦПК України щодо розподілу судових витрат.
Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Янчука Максима Олександровича задовольнити частково.
Ухвалу Богунського районного суду м. Житомира від 15 листопада 2024 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 03 лютого 2025 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач О. М. Ситнік
Судді:В. М. Ігнатенко
С. О. Карпенко
В. В. Сердюк
І. М. Фаловська