19 листопада 2025 року
м. Київ
Справа № 199/5577/23
Провадження № 61-17247св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
судді-доповідача - Ситнік О. М.,
суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Сердюка В. В., Фаловської І. М.,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Корольова Дмитра Олександровича на рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 02 серпня 2024 року в складі судді Якименко Л. Г. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 26 листопада 2024 року в складі колегії суддів Єлізаренко І. А., Петешенкової М. Ю., Свистунової О. В.
в справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа - приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Суслов Максим Євгенійович, про визнання недійсним (фраудаторним) договору, скасування рішення про державну реєстрацію, поновлення державної реєстрації права власності та
Короткий зміст позовних вимог
У липні 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, у якому зазначила, що рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 12 квітня 2023 року в справі № 199/7858/22 за її позовом до ОСОБА_2 про поділ майна визнано об'єктом спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 автомобіль марки HYUNDAI, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 ; стягнуто з ОСОБА_2 на користь позивача ОСОБА_1 грошову компенсацію її частки в праві спільної сумісної власності в розмірі вартості відчуженого майна - 136 164,83 грн.
08 червня 2023 року вона звернулася до приватного виконавця виконавчого округу Дніпропетровської області Осельського Є. С. із заявою про примусове виконання рішень на підставі виконавчих листів, виданих 29 травня 2023 року Амур-Нижньодніпровським районним судом м. Дніпропетровська про стягнення з ОСОБА_2 заборгованості, проте 29 червня 2023 року від приватного виконавця надійшла відповідь про те, що в боржника відсутнє нерухоме та рухоме майно, яке підлягає державній реєстрації.
Вказала, що 25 квітня 2023 року ОСОБА_2 здійснив відчуження квартири АДРЕСА_1 , на користь своєї матері - ОСОБА_3 шляхом укладення договору дарування із метою уникнення виконання судових рішень.
Вважає, що, оскільки станом на дату відчуження нерухомого майна ОСОБА_2 було відомо про ухвалені судові рішення в цивільній справі № 199/7858/22 про поділ майна подружжя, то на думку позивачки, він міг передбачити негативні наслідки для себе у випадку виконання зазначеного судового рішення шляхом звернення стягнення на нерухоме майно, а, отже, оспорюваний правочин є фраудаторним, тобто вчиненим на шкоду кредитору.
Просила суд визнати недійсним (фраудаторним) договір дарування квартири АДРЕСА_1 , укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , посвідчений 25 квітня 2023 року приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Сусловим М. Є., зареєстрований в реєстрі за № 849; скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 25 квітня 2023 року, індексний номер: 67334441, 14:13:32, вчинену приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Сусловим М. Є. та поновити державну реєстрацію права власності на вказану квартиру за ОСОБА_2 .
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
02 серпня 2024 року рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_1
26 листопада 2024 року постановою Дніпровського апеляційного суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення Амур- Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 02 серпня 2024 року залишено без змін.
Судові рішення мотивовані тим, що на час відкриття виконавчих проваджень за виконавчими листами, виданими на виконання судового рішення, сума стягнення з відповідача могла бути погашена без реалізації нерухомого майна. Виконавчі листи були направлені державним виконавцем за місцем роботи ОСОБА_2 та починаючи з червня 2023 року роботодавцем проводилися відрахування та виплати щодо ОСОБА_2 . Станом на 20 лютого 2024 року ОСОБА_2 у повному обсязі виконав рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 12 квітня 2023 року в справі № 199/7858/22 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна. Жодних дій щодо ухилення відповідача від виконання рішення суду не встановлено.
Отже, відсутні підстави вважати, що укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 договір дарування квартири АДРЕСА_1 , посвідчений 25 квітня 2023 року, є фраудаторним правочином. Позивачка не надала належних та допустимих доказів на підтвердження того, ОСОБА_2 укладено оскаржений договір дарування квартири, який належав йому на праві власності, на шкоду кредитору з метою уникнення виконання судових рішень.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
25 грудня 2024 року представник ОСОБА_1 - адвокат Корольов Д. О. через систему «Електронний суд» звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 02 серпня 2024 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 26 листопада 2024 року, в якій просить їх скасувати, ухвалити нове рішення про задоволення позову.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
На обґрунтування наявності підстав касаційного оскарження судових рішень особа, яка подала касаційну скаргу, послалася на те, що суди не врахували правові висновки, викладені в постановах:
- Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року в справі № 369/11268/16-ц, в постановах Верховного Суду від 20 травня 2020 року в справі № 922/1903/18, від 08 березня 2023 року в справі № 127/13995/21, про визнання договору недійсним з підстав його фраудаторності;
- Верховного Суду від 11 серпня 2021 року в справі № 523/7609/17, про те, що як наявність підстав для визнання оспорюваного правочину недійсним, так і порушення суб'єктивного цивільного права або інтересу особи, яка звернулася до суду, мають встановлюватися саме на момент вчинення оспорюваного правочину.
Вважає, що суди зробили помилковий висновок, що позивачка не довела, що оспорюваний правочин вчинено з метою уникнення відповідальності відповідача повернути заборгованість, оскільки в справі достатньо належних та допустимих доказів на підтвердження заявлених позовних вимог.
Крім того, суди не врахували висновків Верховного Суду в постановах від 13 травня 2021 року в справі № 688/3546/19, від 08 вересня 2021 року в справі № 383/808/19, про те, що досягнення відповідачами згоди про розірвання договору після пред'явлення позову про визнання цього договору недійсним не є добровільним задоволенням вимог позивача відповідачами, а тому відсутні підстави для покладення обов'язку на сторону відповідача з відшкодування усіх витрат, понесених позивачем у справі відповідно до положень частини третьої статті 142 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).
Оскільки відповідач сплатив заборгованість на виконання рішення суду в справі № 199/7858/22 вже після звернення позивачки до суду з позовом про визнання договору недійсним (фраудаторним), вважає, що суд мав стягнути з відповідача понесені позивачкою судові витрати на підставі частини третьої статті 142 ЦПК України.
Обґрунтовуючи підстави касаційного оскарження за пунктом 3 частини другої статті 389 ЦПК України, особа, яка подала касаційну скаргу, вказує, що відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування положень частини третьої статті 142 ЦПК України в разі, якщо сума боргу погашена відповідачем після пред'явлення позову в спорі про визнання недійсним (фраудаторним) договору.
Доводи інших учасників справи
У відзиві на касаційну скаргу представник ОСОБА_2 - адвокат Нестеченко Д. С. зазначив, що мета оспорювання фраудаторного правочину досягається для того, щоб кредитор міг задовольнити своє право вимоги, тобто щоб відбулося погашення боргу боржником. Якщо кредитор уже звернув стягнення на майно для задоволення свого права вимоги і погашення боргу боржника, то конструкція фраудаторного правочину не може бути застосована.
Отже, відсутні підстави вважати, що укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 договір дарування квартири є фраудаторним правочином, оскільки погашення боргу вже відбулося.
Правові позиції щодо застування частини третьої статті 142 ЦПК України, висловлені в наведених заявником постановах Верховного Суду, не можуть бути застосовані, оскільки правовідносини, які складалися між сторонами, та в постановах, які вказує заявник, не є подібними.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
12 квітня 2023 року рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська в справі № 199/7858/22 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна визнано об'єктом спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 транспортний засіб - автомобіль марки HYUNDAI, модель ACCENT, тип - загальний легковий седан, VINкод НОМЕР_2 , рік випуску - 2014, колір - червоний, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 . Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію замість її частки в праві спільної сумісної власності в розмірі 1/2 вартості відчуженого майна, а саме транспортного засобу - автомобіля марки HYUNDAI, модель ACCENT, тип - загальний легковий седан, VIN код НОМЕР_2 , рік випуску - 2014, колір - червоний, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , в розмірі 136 164,83 грн. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати у вигляді сплаченого судового збору в розмірі 1 361,64 грн та витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 9 678,00 грн, а всього - в розмірі 11 039,64 грн (т. 2, а. с. 182-185).
19 квітня 2023 року додатковим рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська в справі № 199/7858/22 стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати на правничу допомогу в розмірі 1 000,00 грн (т. 2, а. с. 186, 187).
В апеляційному порядку вказані судові рішення не оскаржувалися.
25 квітня 2023 року на підставі договору дарування № 849, посвідченого приватним нотаріусом Дніпропетровського нотаріального округу Сусловим М. Є., ОСОБА_2 подарував своїй матері ОСОБА_3 квартиру АДРЕСА_1 (т. 1, а. с. 71).
29 травня 2023 року ОСОБА_1 отримала виконавчі листи на виконання вказаних судових рішень у справі № 199/7858/22.
08 червня 2023 року ОСОБА_1 звернулася до приватного виконавця виконавчого округу Дніпропетровської області Осельського Є. С. із заявою про їх примусове виконання.
29 червня 2023 рокуприватний виконавець виконавчого округу Дніпропетровської області Осельський Є. С. повідомив позивачку, що на його виконанні перебуває зведене виконавче провадження № НОМЕР_3, до складу якого входять: виконавче провадження № НОМЕР_4 щодо примусового виконання виконавчого листа, виданого 29 травня 2023 року Амур-Нижньодніпровським районним судом м. Дніпропетровська в справі № 199/7858/22, про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрат на правничу допомогу в розмірі 1 000,00 грн; виконавче провадження № НОМЕР_5 щодо примусового виконання виконавчого листа, виданого 29 травня 2023 року Амур-Нижньодніпровським районним судом м. Дніпропетровська в справі № 199/7858/22, про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошової компенсацію її частки в праві спільної сумісної власності в розмірі вартості відчуженого майна (транспортного засобу) - 136 164,83 грн; виконавче провадження № НОМЕР_6 щодо примусового виконання виконавчого листа, виданого 29 травня 2023 року Амур-Нижньодніпровським районним судом м. Дніпропетровська в справі № 199/7858/22, про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судового збору в розмірі 1 361,64 грн та витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 9 678,00 грн, а всього - 11 039,64 грн. Зазначено про те, що в боржника відсутнє нерухоме та рухоме майно, яке підлягає державній реєстрації (т. 1, а. с. 9).
Виконавчі листи на виконання рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 12 квітня 2023 року в справі № 199/7858/22 були направлені за місцем роботи відповідача ОСОБА_2 та починаючи з червня 2023 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Фоксгруп-Дніпро» проводило відрахування з ОСОБА_2 , що підтверджується звітами про здійснені-відрахування та виплати за період з 01 до 31 грудня 2023 року (т. 2, а. с. 6, 7, 10, 12, 23, 26, 29).
Перерахування доходів боржника ОСОБА_2 на погашення боргу підтверджуються також платіжною інструкцією від 16 листопада 2023 року № 9 на суму 1 722,79 грн, платіжною інструкцією № 10 від 16 листопада 2023 року на суму 1 213,20 грн, платіжною інструкцією № 10 від 23 січня 2024 року на суму 1 722,70 грн, платіжною інструкцією № 11 від 16 листопада 2023 року на суму 1370,76 грн, платіжною інструкцією № 3 від 13 грудня 2023 року на суму 351,94 грн, платіжною інструкцією № 5 від 18 липня 2023 року на суму 1 202,03 грн, платіжною інструкцією № 3 від 18 липня 2023 року на суму 1 722,70 грн, платіжною інструкцією № 4 від 18 липня 2023 року на суму 1 292,03 грн, платіжною інструкцією № 2 від 15 серпня 2023 року на суму 1 321,19 грн, платіжною інструкцією № 3 від 15 серпня 2023 року на суму 1 722,70 грн, платіжною інструкцією № 3 від 16 жовтня 2023 року на суму 1 722,70 грн, платіжною інструкцією № 1 від 16 жовтня 2023 року на суму 1 722,70 грн, платіжною інструкцією № 16 від 07 вересня 2023 року на суму 1 722,70 грн, платіжною інструкцією № 17 від 07 вересня 2023 року на суму 1 722,70 грн (т. 2, а. с. 8, 9, 11, 13, 14 ,20, 21, 22, 24, 25, 27, 28, 30, 31).
Крім стягнення коштів із заробітної плати ОСОБА_2 частинами перераховував грошові кошти ОСОБА_1 та в січні 2024 року розрахувався повністю, що підтверджується квитанціями до платіжних інструкцій на переказ готівки від 17 січня 2024 року, від 13 грудня, 07 листопада, 13 вересня, 28 липня 2023 року (т .2, а. с. 15-19).
07 серпня 2023 року приватним виконавцем виконавчого округу Дніпропетровської області Осельським Є. С. винесено постанову про закінчення виконавчого провадження № НОМЕР_4 щодо примусового виконання виконавчого листа, виданого 29 травня 2023 року Амур-Нижньодніпровським районним судом м. Дніпропетровська в справі № 199/7858/22, про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судових витрати у вигляді витрат на правничу допомогу в розмірі 1 000,00 грн (т. 1, а. с. 190-192).
20 лютого 2024 року приватним виконавцем виконавчого округу Дніпропетровської області Осельським Є. С. винесено постанову про закінчення виконавчого провадження № НОМЕР_6 щодо примусового виконання виконавчого листа, виданого 29 травня 2023 року Амур-Нижньодніпровським районним судом м. Дніпропетровська в справі № 199/7858/22, про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судового збору і розмірі 1 361,64 грн та витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 9 678,00 грн, а всього - 11 039,64 грн (т. 1, а. с. 183-185).
20 лютого 2024 року приватним виконавцем виконавчого округу Дніпропетровської області Осельським Є. С. винесено постанову про закінчення виконавчого провадження № НОМЕР_5 щодо примусового виконання виконавчого листа, виданого 29 травня 2023 року Амур-Нижньодніпровським районним судом м. Дніпропетровська в справі № 199/7858/22, про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошової компенсацію замість її частки в праві спільної сумісної власності в розмірі 136 164,83 грн у зв'язку з виконанням у повному обсязі (т. 1, а. с. 186-189).
Позиція Верховного Суду
Касаційне провадження в справі відкрито з підстав, передбачених пунктами 1, 3 частини другої статті 389 ЦПК України.
Згідно з пунктами 1, 3 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо витання застосування норм права у подібних прововідносинах.
Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в. порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду вивчив матеріали справи, перевірив доводи касаційної скарги, відзиву та вважає за необхіднекасаційну скаргу задовольнити частково.
Мотиви, якими керується Верховний Суд
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 Цивільного кодексу (далі - ЦК) України).
У пункті 5 частини третьої статті 2 ЦПК України вказано, що основною засадою (принципом) цивільного судочинства є, зокрема, диспозитивність.
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (частина перша, третя статті 13 ЦПК України).
Одним і з визначених у статті 16 ЦК України способів захисту цивільних прав та інтересів можуть бути є визнання правочину недійсним (пункт 2 частини другої цієї статті).
Звертаючись до суду з позовом про визнання недійсним договору дарування, ОСОБА_1 посилалася на вимоги частин першої, п'ятої статті 203, статей 215, 234 ЦК України і зазначила, що оспорюваний договір має ознаки фраудаторності, оскільки вчинений сторонами з метою уникнення виконання дарувальником (відповідача) судового рішення.
Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків (частина перша статті 202 ЦК України).
Згідно зі статтею 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.
Договір, що встановлює обов'язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування.
Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.
При здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині (частина друга статті 13 ЦК України).
Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах (частина третя статті 13 ЦК України).
Рішенням Конституційного Суду України від 28 квітня 2021 року № 2-р(І1)/2021 у справі № 3-95/2020(193/20) визнано, що частина третя статті 13, частина третя статті 16 ЦК України не суперечать частині другій статті 58 Конституції України та вказано, що, оцінюючи домірність припису частини третьої статті 13 ЦК України, Конституційний Суд України констатує, що заборону недопущення дій, що їх може вчинити учасник цивільних відносин з наміром завдати шкоди іншій особі, сформульовано в ньому на розвиток припису частини першої статті 68 Основного Закону України, згідно з яким кожен зобов'язаний не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Водночас словосполука «а також зловживання правом в інших формах», що також міститься у частині третій статті 13 ЦК України, на думку Конституційного Суду України, за своєю суттю є засобом узагальненого позначення одразу кількох явищ з метою уникнення потреби наведення їх повного або виключного переліку. Здійснюючи право власності, зокрема шляхом укладення договору або вчинення іншого правочину, особа має враховувати, що реалізація свободи договору як однієї із засад цивільного законодавства перебуває у посутньому взаємозв'язку з установленими ЦК України та іншими законами межами здійснення цивільних прав, у тому числі права власності. Установлення ЦК України або іншим законом меж здійснення права власності та реалізації свободи договору не суперечить вимогам Конституції України, за винятком ситуацій, коли для встановлення таких меж немає правомірної (легітимної) мети або коли використано юридичні засоби, що не є домірними. У зв'язку з тим, що частина третя статті 13 та частина третя статті 16 ЦК України мають на меті стимулювати учасників цивільних відносин до добросовісного та розумного здійснення своїх цивільних прав, Конституційний Суд України виснував, що ця мета є правомірною (легітимною).
Верховний Суд у постановах від 20 серпня 2024 року в справі № 700/337/23, від 10 липня 2024 року в справі № 201/3274/21, від 16 червня 2021 року в справі № 747/306/19 виснував, що приватноправовий інструментарій не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення чи унеможливлення сплати боргу (коштів, збитків, шкоди) або виконання судового рішення про стягнення боргу (коштів, збитків, шкоди), що набрало законної сили. Зловживання правом і використання приватноправового інструментарію всупереч його призначенню проявляється у тому, що: особа (особи) «використовувала/використовували право на зло»; наявні негативні наслідки (різного прояву) для інших осіб (негативні наслідки являють собою певний стан, до якого потрапляють інші суб'єкти, чиї права безпосередньо пов'язані з правами особи, яка ними зловживає; цей стан не задовольняє інших суб'єктів; для здійснення ними своїх прав не вистачає певних фактів та/або умов; настання цих фактів/умов безпосередньо залежить від дій іншої особи; інша особа може перебувати у конкретних правовідносинах з цими особами, які «потерпають» від зловживання нею правом, або не перебувають); враховується правовий статус особи/осіб (особа перебуває у правовідносинах і як їх учасник має уявлення не лише про обсяг своїх прав, а і про обсяг прав інших учасників цих правовідносин та порядок їх набуття та здійснення; особа не вперше перебуває у цих правовідносинах або ці правовідносини є тривалими, або вона є учасником й інших аналогічних правовідносин).
Боржник не є абсолютно вільним у обранні варіантів власної поведінки, його дії не повинні призводити до такого стану, в якому він ставатиме неплатоспроможним перед своїми кредиторами (позиція Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в постанові від 14 вересня 2022 року в справі № 369/8077/19).
Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України).
Недійсність договору як приватноправова категорія покликана не допускати або присікати порушення приватних прав та інтересів або ж їх відновлювати. До правових наслідків недійсності правочину належить те, що він не створює юридичних наслідків. Тобто правовим наслідком недійсності договору є за своєю суттю «нівелювання» правового результату, породженого таким договором (тобто вважається, що не відбулося переходу/набуття/зміни/встановлення/припинення прав взагалі) (див. постанови Верховного Суду від 10 липня 2024 року в справі № 201/3274/21, від 22 листопада 2023 року в справі № 128/1878/20).
У ЦК України закріплений підхід, за якого оспорюваність правочину конструюється як загальне правило. Навпаки нікчемність правочину має місце тільки в разі, коли існує пряма вказівка закону про кваліфікацію того або іншого правочину як нікчемного.
Оспорюваний правочин визнається недійсним судом, якщо одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом (частина третя статті 215 ЦК України). Правочин, недійсність якого не встановлена законом (оспорюваний правочин), породжує правові наслідки (набуття, зміну або припинення прав та обов'язків), на які він був направлений до моменту визнання його недійсним на підставі рішення суду. Оспорювання правочину відбувається тільки за ініціативою його сторони або іншої заінтересованої особи шляхом пред'явлення вимог про визнання правочину недійсним (позов про оспорювання правочину, ресцисорний позов).
Необхідно розмежовувати конкурсне оспорювання та позаконкурсне оспорювання фраудаторних правочинів. Недійсність фраудаторного правочину в позаконкурсному оспорюванні має гарантувати інтереси кредитора (кредиторів) «через можливість доступу до майна боржника», навіть і того, що перебуває в інших осіб. Метою позаконкурсного оспорювання є повернення майна боржнику задля звернення на нього стягнення, тобто, щоб кредитор опинився в тому положенні, яке він мав до вчинення фраудаторного правочину (див. постанову Верховного Суду від 05 квітня 2023 року в справі № 523/17429/20).
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 03 липня 2019 року в справі № 369/11268/16-ц (провадження № 14-260цс19), на яку, зокрема, посилається заявник в касаційній скарзі, виснувала, що позивач вправі звернутися до суду із позовом про визнання договору недійсним як такого, що направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України), та послатися на спеціальну норму, що передбачає підставу визнання правочину недійсним, якою може бути як підстава, передбачена статтею 234 ЦК України, так і інша, наприклад, підстава, передбачена статтею 228 ЦК України.
Тобто Велика Палата Верховного Суду сформулювала підхід, за яким допускається кваліфікація фраудаторного правочину в позаконкурсному оспорюванні як:
- фіктивного (стаття 234 ЦК України):
- такого, що вчинений всупереч принципу добросовісності та недопустимості зловживання правом (статті 3, 13 ЦК України);
- такого, що порушує публічний порядок (частини перша та друга статті 228 ЦК України).
Відповідно до змісту статті 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.
Для визнання правочину фіктивним суди повинні встановити наявність умислу в усіх сторін правочину. Необхідно враховувати, що саме собою невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь- яких наслідків.
У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто обидві сторони, вчиняючи фіктивний правочин, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, тобто мають інші цілі, ніж передбачені правочином. Такий правочин завжди укладається умисно.
Основними ознаками фіктивного правочину є: введення в оману (до або в момент укладення угоди) третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов'язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину.
Укладення договору, який за своїм змістом суперечить вимогам закону, оскільки не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, є порушенням частин першої та п'ятої статті 203 ЦК України, що за правилами статті 215 цього Кодексу є підставою для визнання його недійсним відповідно до статті 234 ЦК України.
Договір як приватноправова категорія, оскільки є універсальним регулятором між учасниками цивільних відносин, покликаний забезпечити регулювання цивільних відносин та має бути направлений на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Приватноправовий інструментарій (зокрема, вчинення фраудаторного договору) не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення чи унеможливлення сплати боргу (коштів, збитків, шкоди) або виконання судового рішення про стягнення боргу (коштів, збитків, шкоди), що набрало законної сили, чи виконавчого напису (див. постанову Верховного Суду від 05 квітня 2023 року в справі № 523/17429/20).
Договором, що вчиняється на шкоду кредиторам (фраудаторним договором), може бути як оплатний, так і безоплатний договір. Він може бути як одностороннім, так і багатостороннім за складом учасників, які об'єднуються спільною метою щодо вчинення юридично значущих дій.
Учинення власником майна правочину на шкоду своїм кредиторам може полягати як у виведенні майна боржника власником на третіх осіб, так і у створенні преференцій у задоволенні вимог певного кредитора на шкоду іншим кредиторам боржника, внаслідок чого виникає ризик незадоволення вимог інших кредиторів.
Подібні висновки Велика Палата Верховного Суду зробила і в постанові від 07 вересня 2022 року в справі № 910/16579/20 (провадження № 12-60гс21).
Отже, Верховний Суд сформував усталену судову практику про можливість оскарження такого (фраудаторного) правочину особою (не стороною правочину), чиї майнові інтереси порушує такий правочин, якщо ця особа доведе, що особа, яка уклала договір та відчужила за ним майно, свідомо погіршила свій майновий стан з метою уникнення відповідальності перед кредитором.
Зазначене повністю відповідає висновкам, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 червня 2022 року в справі № 2-591/11, про те, що оспорити фраудаторний правочин в судовому порядку може лише кредитор, якщо такий правочин призвів до неможливості задовольнити його вимоги за рахунок такого майна.
У постановах Верховного Суду від 09 серпня 2024 року в справі № 361/155/21, від 29 червня 2022 року в справі № 750/11492/19 вказано, що будь-який правочин, вчинений боржником у період настання в нього зобов'язання із погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності та набуває ознак фраудаторного правочину. Водночас та обставина, що правочин із третьою особою, за яким боржник відчужив майно, реально виконаний, не виключає тієї обставини, що він направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника та, відповідно, може бути визнаний недійсним на підставі загальних засад цивільного законодавства.
Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто, відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.
Згідно із частинами другою та третьою статті 13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.
Цивільно-правовий договір (зокрема й договір дарування) не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення (постанова Верховного Суду від 24 липня 2019 року в справі № 405/1820/17).
Відмовляючи в позові, суди першої та апеляційної інстанцій керувалися тим, що позивачка не довела, що ОСОБА_2 укладено оскаржений договір дарування квартири, яка належала йому на праві власності, на шкоду позивачці з метою уникнення виконання судових рішень.
Колегія суддів Верховного Суду з таким висновкам погодися не може.
Суди попередніх інстанцій не надали належної оціни тому факту, що відповідач (дарувальник) подарував належну йому квартиру своїй матері менш ніж через два тижні після ухвалення судового рішення про стягнення з нього на користь колишньої дружини грошової компенсації частки в спільній сумісній власності в розмірі 136 164,83 грн, судових витрат (1 361,64 грн) та витрат на професійну правничу допомогу (9 678,00 грн), додаткового судового рішення про стягнення витрат на правничу допомогу в розмірі 1 000,00 грн, і не спростували доводи позивачки про те, що цей договір дарування відповідач уклав саме з метою уникнення виконання судових рішень шляхом звернення стягнення на його майно.
Загальна сума, що підлягала стягненню з ОСОБА_2 на підставі судових рішень, складала 148 204,47 грн.
Відповідно до статті 10 Закону України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII «Про виконавче провадження» (далі - Закон № 1404-VIII) заходами примусового виконання рішень є звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об'єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами.
Згідно з пунктом 2 Розділу 10 Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої Наказ Міністерства юстиції України 02 квітня 2012 року № 512/5 у редакції наказу Міністерства юстиції України 29 вересня 2016 року № 2832/5, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 02 квітня 2012 року за № 489/20802, при виконанні в примусовому порядку виконавчих документів про стягнення сум коштів, що перевищують п'ять мінімальних розмірів заробітної плати, виконавець у першу чергу перевіряє наявність коштів/електронних грошей, що знаходяться на рахунках у банках чи інших фінансових установах, небанківських надавачах платіжних послуг, електронних гаманцях в емітентах електронних грошей боржника шляхом направлення відповідних запитів, а також перевіряє майновий стан боржника.
Відповідно до частини сьомої статті 48 Закону № 1404-VIII у разі якщо сума, що підлягає стягненню за виконавчим провадженням, не перевищує 20 розмірів мінімальної заробітної плати, звернення стягнення на єдине житло боржника та земельну ділянку, на якій розташоване таке житло, не здійснюється. У такому разі виконавець зобов'язаний вжити заходів для виконання рішення за рахунок іншого майна боржника.
Мінімальна заробітна плата із 01 січня до 31 грудня 2023 року становила 6 700,00 грн, із 01 січня до 31 березня 2024 року- 7 100,00 грн, із 01 квітня до 31 грудня 2024 року - 8 000,00 грн.
Отже, станом на час відкриття виконавчих проваджень за виконавчими листами, виданими на виконання вказаного рішення суду, сума стягнення з відповідача перевищувала розмір 20 мінімальних заробітних плат (136 000,00 грн).
Посилання судів на те, що таке перевищення є незначним, не ґрунтуються на вимогах закону.
На момент звернення до суду з цим позовом (05 липня 2023 року) заборгованість за рішенням суду відповідачем сплачена не була, частково відповідач почав сплачувати заборгованість тільки після відкриття провадження в справі шляхом відрахування незначної частини боргу із заробітної плати, що могло розтягнутися на роки, а повністю погашена 02 серпня 2024 року, тобто на день ухвалення рішення судом першої інстанції.
Верховний Суд у постанові від 24 липня 2019 року в справі № 405/1820/17 виснував, що у таких обставинах відповідач діє очевидно недобросовісно та зловживає правами стосовно кредитора, оскільки уклав договір дарування, який порушує майнові інтереси кредитора і направлений на недопущення звернення стягнення на майно боржника. Тому правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом.
Зазначеного суди попередніх інстанцій не врахували.
Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).
Законність, обґрунтованість та вмотивованість судового рішення обумовлюється, зокрема, порядком оцінки доказів і визначенням відповідно до статті 89 ЦПК України їх якості з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупності зібраних доказів, з огляду на достатність та взаємозв'язок для прийняття відповідного процесуального рішення.
Таким вимогам судові рішення не відповідають.
У силу положень статті 400 ЦПК України щодо меж розгляду справи касаційним судом Верховний Суд позбавлений можливості ухвалити нове рішення у цій справі, оскільки для його ухвалення необхідно встановити обставини, що не були встановлені в рішеннях судів попередніх інстанцій.
Відповідно до пункту 1 частини третьої, частини четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 ЦПК України.
Враховуючи, що внаслідок неповного дослідження та оцінки зібраних доказів судами не встановлені фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, судові рішення не можуть вважатися законними і обґрунтованими, а тому підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд.
Судам належить розглянути справу в установлені законом розумні строки з додержанням вимог матеріального і процесуального права, дослідити та належним чином оцінити подані сторонами докази, дати правову оцінку доводам і запереченням сторін та ухвалити законне і справедливе судове рішення відповідно до встановлених обставин і вимог закону.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до пунктів 1, 3 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу; або суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.
Колегія суддів Верховного Суду вважає, що в справі, що переглядається, не можна вважати, що суди встановили всі обставини справи, сприяли всебічному й повному з'ясуванню дійсних обставин справи, що мають значення для правильного її вирішення, та порушили норми процесуального права щодо правил оцінки доказів, що унеможливило встановлення фактичних обставин справи.
Тому ухвалені в справі судові рішення підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
Щодо судових витрат
Відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки справа направляється на новий розгляд, то розподіл судових витрат Верховний Суд не здійснює.
З цих же підстав Верховний Суд не висловлює висновку щодо застосування положень частини третьої статті 142 ЦПК України щодо розподілу судових витрат.
Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Корольова Дмитра Олександровича задовольнити частково.
Рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 02 серпня 2024 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 26 листопада 2024 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач О. М. Ситнік
Судді:В. М. Ігнатенко
С. О. Карпенко
В. В. Сердюк
І. М. Фаловська