ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД Закарпатської області
Адреса: вул. Коцюбинського, 2а, м. Ужгород, 88605
e-mail: inbox@zk.arbitr.gov.ua
вебадреса: http://zk.arbitr.gov.ua
Рішення
21 жовтня 2025 р. м. Ужгород Справа №907/888/25
За позовом Фізичної особи - підприємця Деяк Наталії Володимирівни, м. Хуст Закарпатської області
до відповідача Державного спеціалізованого господарського підприємства “Ліси України», м. Київ в особі філії “Карпатський лісовий офіс» Державного спеціалізованого господарського підприємства “Ліси України», м. Ужгород Закарпатської області
про стягнення суми 982 744,43 грн, в тому числі 764 715,68 грн заборгованості за Договором про надання послуг по виготовленню технічної документації із землеустрою №108 від 08.12.2022, 61 539,43 грн пені, 122 314,75 грн інфляційних нарахувань та 34 174,57 грн трьох процентів річних,
Суддя господарського суду - Пригара Л.І.
Секретар судового засідання - Повідайчик Т.В.
представники:
Позивача - без виклику
Відповідача - без виклику
Фізичною особою - підприємцем Деяк Наталією Володимирівною, м. Хуст Закарпатської області заявлено позов до відповідача Державного спеціалізованого господарського підприємства “Ліси України», м. Київ в особі філії “Карпатський лісовий офіс» Державного спеціалізованого господарського підприємства “Ліси України», м. Ужгород Закарпатської області про стягнення суми 982 744,43 грн, в тому числі 764 715,68 грн заборгованості за Договором про надання послуг по виготовленню технічної документації із землеустрою №108 від 08.12.2022, 61 539,43 грн пені, 122 314,75 грн інфляційних нарахувань та 34 174,57 грн трьох процентів річних.
Ухвалою Господарського суду Закарпатської області від 21.08.2025 відкрито провадження у справі №907/888/25 в порядку спрощеного позовного провадження, розгляд справи постановлено здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи за наявними у справі матеріалами. Встановлено відповідачеві строк на подання господарському суду відзиву на позовну заяву в порядку ст. 165, 251 ГПК України з одночасним надісланням копії такого позивачеві, а доказів надіслання - суду, протягом 15-ти днів із дня одержання даної ухвали, а також у цей же строк - письмово висловленої позиції щодо розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження. Встановлено позивачеві строк для надання суду та відповідачеві відповіді на відзив у порядку ст. 166 ГПК України, протягом 5-ти днів із дня одержання копії відзиву. Встановлено строк для подання позивачем відповіді на відзив та відповідачем заперечення на відповідь на відзив (якщо такі будуть подані) не пізніше 22.09.2025.
Приписами ч. 3, 5 ст. 12 Господарського процесуального кодексу України визначено, що спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи. Для цілей цього Кодексу малозначними справами є: 1) справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 2) справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Згідно із ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше.
Частиною 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України визначено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.
За змістом частин 4 та 5 статті 240 Господарського процесуального кодексу України, у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення (повне або скорочене) без його проголошення. Датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Представник позивача просить суд задовольнити позов у повному обсязі, покликаючись на неналежне виконання замовником (правонаступником якого є відповідач у справі) умов Договору про надання послуг по виготовленню технічної документації із землеустрою №108 від 08.12.2022 (зі змінами до нього) в частині взятих на себе договірних зобов'язань щодо повної та своєчасної оплати вартості наданих позивачем послуг, внаслідок чого у відповідача виникла та рахується заборгованість перед ФОП Деяк Н.В. у розмірі 764 715,68 грн. Крім того, у зв'язку із простроченням виконання відповідачем грошового зобов'язання, позивачем заявлено до стягнення з останнього 61 539,43 грн пені, 122 314,75 грн інфляційних нарахувань та 34 174,57 грн трьох процентів річних.
Представник відповідача через підсистему “Електронний суд» подав відзив на позовну заяву б/н від 05.09.2025 (вх. №02.3.1-02/7765/25 від 05.09.2025), за змістом якого стверджує про безпідставність та необґрунтованість заявлених у даній справі позовних вимог.
Зокрема зазначає, що під час укладення Договору №108, визначаючи обсяг зобов'язань кожної із сторін договору на основі вільного волевиявлення, сторонами у пунктах 2.3. та 2.7. цього Договору було узгоджено, що оплати по договору здійснюються, зокрема, на підставі виставленого рахунку-фактури. При цьому, хоч пунктами 2.4. - 2.6. Договору №108 і передбачено поетапне проведення оплати за надані послуги у відсоткових пропорціях до загальної вартості робіт в залежності від дати укладення договору, дати представлення технічної документації із землеустрою та дати надання витягів із Державного земельного кадастру, проте, нормою пункту 2.7. Договору прямо передбачено, що внесення грошових коштів у відповідні строки (етапи) здійснюється на підставі виставлення рахунку-фактури виконавцем замовнику.
Як стверджує представник відповідача, в порушення наведених договірних норм позивачем доказів виставлення відповідачу, як того вимагає пункт 2.7. Договору, рахунків-фактури з метою проведення відповідачем авансових платежів згідно пунктів 2.4. та 2.5. Договору №108, тобто протягом 10-ти робочих днів після укладення договору у розмірі 40% від вартості робіт, визначеної протоколом погодження договірної ціни та протягом 10-ти робочих днів після представлення розробленої технічної документації із землеустрою у розмірі 40% від вартості робіт визначеної протоколом погодження договірної ціни, до суду не надано.
З врахуванням наведених обставин, представник відповідача наполягає, що доводи позивача стосовно допущення відповідачем прострочення сплати авансового платежу згідно пункту 2.4. Договору №108, у розмірі 305 886,27 грн, починаючи з 22.12.2022, є не обґрунтованими, що, в свою чергу, виключає правомірність нарахування позивачем, починаючи саме з 22.12.2022, на цю суму основного грошового зобов'язання спірних сум інфляційних втрат у розмірі 77 326,66 грн та 3% річних у розмірі 23 959,69 грн. За аналогічних мотивів представник відповідача вважає безпідставним нарахування позивачем пені, інфляційних втрат та 3% річних від суми авансового платежу, який визначається відповідно до пункту 2.5. Договору №108 у розмірі 40% від вартості робіт, визначеної протоколом погодження договірної ціни, оскільки рахунок-фактура саме протягом 10-ти робочих днів після представлення розробленої технічної документації із землеустрою позивачем не виставлявся.
Покликаючись на рахунки на оплату №58 від 07.11.2023 на суму 5852,91 грн, №30 від 17.07.2024 на суму 201 952,13 грн, №39 від 30.09.2024 на суму 353 515,78 грн, №01 від 28.01.2025 на суму 178 493,44 грн та №02 від 28.01.2025 року на суму 24 901,42 грн представник відповідача стверджує, що кожний з цих рахунків сплати саме авансових платежів, визначених пунктами 2.4. та 2.5 Договору №108, не стосується. З цього приводу представник відповідача також зазначає, що вищенаведені рахунки позивач склав та надав відповідачу відповідно до листів №188 від 07.11.2023 (дата отримання - 09.11.2023), №73 від 17.07.2024 (дата отримання - 22.07.2024), №104 від 03.10.2024 (дата отримання - 08.10.2024), №07 від 28.01.2025 (дата отримання - 30.01.2025) та №09 від 28.01.2025 (дата отримання - 30.01.2025), а тому, така обставина виключає правомірність нарахування позивачем на суми невнесених авансових платежів інфляційних втрат у розмірі 77 326,66 грн та 3% річних у розмірі 23 959,69 грн саме у період з 22.12.2022 року до дати виставлення кожного із цих рахунків.
Підсумовуючи наведені аргументи щодо заперечення позовних вимог у даній справі, представник відповідача стверджує, що позивачем поза розумним сумнівом стороннього спостерігача, на підставі належних та допустимих доказів факт настання строку оплати спірних суми основного грошового зобов'язання за Договором №108 не довів, дату коли така сума вийшла на прострочення у відповідності до узгоджених сторонами умов Договору №108 не обґрунтував, розрахунку спірних сум пені, інфляційних втрат та 3% річних, який би відповідав домовленостям сторін, викладеним у Договорі №108, до матеріалів справи не долучив, тому позов у даній справі задоволенню не підлягає.
ДОВОДИ, ВИКЛАДЕНІ СТОРОНАМИ В ІНШИХ ЗАЯВАХ ПО СУТІ СПРАВИ
Представник позивача на адресу суду надіслав відповідь на відзив б/н від 08.09.2025 (вх. №02.3.1-02/7887 від 10.09.2025), в якій зазначає про помилковість тверджень представника відповідача, що відсутність доказів виставлення позивачем рахунків-фактур з метою проведення відповідачем авансових платежів є обставиною, яка виключає обов'язок останнього здійснювати сплату відповідних авансових платежів.
Зокрема, представник позивача вказує, що рахунок-фактура не є первинним документом, а є тільки інформативним документом, що містить реквізити, на які потрібно здійснити перерахування грошових коштів.
Ненадання рахунку, на переконання представника позивача, не є відкладальною умовою в розумінні приписів ст. 212 Цивільного кодексу України та не є простроченням кредитора у розумінні ст. 614 Цивільного кодексу України, а тому, не звільняє відповідача від обов'язку оплатити вартість наданих позивачем послуг.
Із покликанням на зміст укладеного між сторонами Договору №108 від 08.12.2022, Додаткових угод до нього та актів приймання-передачі виконаних робіт, представник позивача вказує, що такі документи містять всі необхідні реквізити, в тому числі, і номер розрахункового рахунку для здійснення оплати отриманих відповідачем послуг (робіт), а тому, на його думку, сама лише відсутність виставлених рахунків-фактур не може бути підставою для відмови в позові з огляду на ненастання строку сплати вартості останніх.
Представник відповідача, надісланим через підсистему “Електронний суд» клопотанням про зменшення розміру штрафних санкцій б/н від 17.09.2025 (вх. №02.3.1-02/8119/25 від 18.09.2025), просить суд зменшити нараховані позивачем суми пені, трьох процентів річних та інфляційних втрат до їх сукупного розміру 21 802,87 грн.
В обґрунтування зазначеного клопотання представник відповідача покликається на те, що позивач здійснює нарахування пені, три проценти річних та інфляційні втрати на суму попередньої оплати, яка відповідає розміру 40% від загальної вартості визначеної договірної ціни, за період ще до моменту підписання актів приймання-передачі виконаних робіт, однак такий підхід, за переконанням представника відповідача, є щонайменше не справедливим, адже, навіть якщо припустити, що строк внесення попередньої оплати згідно пункту 2.4. Договору настав, то можливе несвоєчасне здійснення чи нездійснення сплати відповідних сум попередньої оплати, жодних реальних негативних наслідків для позивача не спричинило, як і не завдає позивачу жодної шкоди.
На переконання представника відповідача, дискреційне повноваження суду на зменшення штрафних санкцій за судовим рішенням, передбачене матеріальними нормами ст. 233 Господарського кодексу України та ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України, ставиться в залежність, зокрема, від факту перевищення нарахованих кредитором штрафних санкцій від розміру понесених кредитором збитків внаслідок несвоєчасного отримання оплати.
Як стверджує представник відповідача, в даному випадку, позивачем ні у позовній заяві, ні в інших заявах по суті спору на понесення нею збитків саме внаслідок несплати відповідачем спірних сум попередньої оплати та/або загальної вартості виконаних робіт, яка визначена у відповідних Актах приймання-передачі виконаних робіт, не посилається, доказів понесення таких збитків та їх розміру не надає, причинно-наслідковий зв'язок між неотриманням від відповідача коштів за виконані роботи та певним розміром збитків не мотивує.
За таких обставин, представник відповідача наголошує, що нараховані та заявлені позивачем до стягнення суми 61 539,43 грн пені, 34 174,57 грн трьох процентів річних та 122 314,75 грн інфляційних втрат, є надмірно великими порівняно із реальними збитками позивача, існування яких матеріалами справи взагалі не підтверджено, а тому спірні суми пені, трьох процентів річних та інфляційних втрат підлягають зменшенню сукупно до 21 802,87 грн, тобто до 10% від загальної суми додаткових нарахувань, які позивач просить стягнути понад суму основного боргу.
Окрім того, представник відповідача вказує, що філія “Свалявське лісове господарство», з діяльності якої виник спір у даній справі, перебуває у процесі припинення, а всі її права і обов'язки перейшли до філії “Карпатський лісовий офіс» з моменту затвердження передавального акту згідно наказів ДП “Ліси України» №1915 від 18.10.2024 та №2340 від 31.12.2024. У свою чергу, філія “Карпатський лісовий офіс» перебуває у скрутному фінансовому становищі, з причин пред'явлення до неї прокурорами різних рівнів позовів про стягнення шкоди внаслідок здійснення невстановленими особами незаконної порубки дерев у минулих періодах; сума стягнень за такими позовами становить більше 85 мільйонів гривень. Сам факт реорганізації філій з передання усіх пасивів і активів, як власне і всіх документів та переведення працівників спочатку від ДП “Свалявське лісове господарство» до філії “Свалявське лісове господарство» ДП “Ліси України», а пізніше від філії “Свалявське лісове господарство» до філії “Карпатський лісовий офіс», на переконання представника відповідача, також негативно впливає на фінансове становище відповідача у зв'язку з відсутністю певний період реалізації лісопродукції як основного джерела доходу відповідача.
Додатково представник відповідача просить врахувати, що з перших днів повномасштабної війни на Україні, спочатку ДП “Свалявське лісове господарство», а потім його правонаступник ДП “Ліси України» в особі її територіальних філій мають налагоджену комунікацію з підрозділами Збройних Сил України в частині надання ресурсної допомоги паливно-мастильних матеріалів, запчастин, дров паливних, пилопродукції та лісоматеріалів круглих; на сьогодні, це один з важливих напрямків роботи відповідача і стягнення одноразовим платежем зазначеної суми може призупинити надання допомоги армії.
ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ
08.12.2022 між Фізичною особою - підприємцем Деяк Наталією Володимирівною (виконавцем, позивачем у справі) та Державним підприємством “Свалявське лісове господарство» (замовником) було укладено Договір про надання послуг по виготовленню технічної документації із землеустрою №108 (далі - Договір), відповідно до п. 1.1. якого виконавець зобов'язується виготовити з дотриманням вимог законодавства технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) загальною орієнтовною площею 4620 га для ведення лісового господарства та пов'язаних з ним послуг, які знаходяться: за межами населених пунктів на території Мукачівського району Закарпатської області, а замовник прийняти та оплатити виконані роботи.
Згідно з п. 1.2., 1.3. Договору, технічні, економічні та інші вимоги до матеріалів технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) викладені у завданні на складання технічної документації із землеустрою, що є невід'ємною частиною договору (Додаток 1). Етапи та строки виконання робіт визначаються погодженим сторонами календарним планом виконання робіт (Додаток 2).
Вартість робіт визначається згідно з протоколом погодження договірної ціни на виконання робіт (Додаток 3). Загальна вартість робіт за цим Договором становить 970 200 грн з розрахунку 210 грн за 1 гектар площі (п. 2.1., 2.2. Договору).
Змістом п. 2.3. - 2.7. Договору визначено, що розрахунки за надані послуги здійснюються в кілька етапів на підставі виставленого рахунку-фактури та актів здачі-приймання виконаних робіт (наданих послуг), що підписуються сторонами. Протягом 10-ти робочих днів після укладення Договору замовник сплачує виконавцю 40% від вартості робіт, визначеної протоколом погодження договірної ціни. Протягом 10-ти робочих днів після виготовлення та представлення замовнику розробленої технічної документації із землеустрою замовник сплачує виконавцю 40% від вартості робіт, визначеної протоколом погодження договірної ціни. Протягом 10-робочих днів з після оформлення та надання замовнику витягів з Державного земельного кадастру замовник сплачує виконавцю 20% від вартості робіт, визначеної протоколом погодження договірної ціни. Замовник вносить грошові кошти в порядку, розмірах та у строк, передбачені п. 2.2 - 2.6. Договору, шляхом їх перерахування на поточний рахунок виконавця та на підставі виставлення рахунку - фактури виконавцем замовнику.
Відповідно до п. 3.1. - 3.3. Договору, приймання виконаних робіт за цим Договором проводиться шляхом укладання та підписання про це відповідного акту приймання-передачі робіт (далі - акт) обома сторонами. Роботи вважаються виконаними (на кожному етапі окремо аж до укладання остаточного акту) та прийнятими належним чином лише у випадку підписання про це відповідного акту обома сторонами. У випадку виникнення будь-яких розбіжностей та не погодження акту, сторони складають акт про розбіжності. При остаточному прийнятті виконаних робіт (останній етап виконання робіт) замовник зобов'язаний підписати відповідний акт протягом 10 календарних днів з дня отримання такого акту від виконавця, або надіслати акт розбіжностей чи іншим чином оформлені претензії виконавцю у разі виникнення таких.
На підставі підп. 4.2.2. п. 4.2., підп. 4.3.1. п. 4.3. Договору, замовник зобов'язаний своєчасно та належним чином здійснювати оплату, а виконавець, у свою чергу, має право отримати оплату за виконані роботи в порядку та на умовах, визначених цим Договором та приступити до виконання робіт до моменту проведення замовником авансового платежу згідно пункту 2.4. Договору.
Пунктами 5.1. - 5.3. Договору визначено, що виконавець приступає до виконання робіт за Договором не пізніше 5-ти календарних днів з моменту отримання від замовника технічного завдання щодо об'єкта, визначеного п. 1.1 Договору. Термін виконання робіт за Договором не повинен перевищувати шести місяців з моменту укладання Договору (в умовах мирного часу). Граничний термін виконання робіт за Договором, встановлений у п 4.1. розділу 4 цього Договору, не застосовується в умовах воєнного стану згідно Закону України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо особливостей регулювання земельних відносин в умовах воєнного стану» №2247-ІХ від 12.05.2022.
За порушення замовником строків оплати вартості робіт, встановлених умовами Договору, замовник сплачує виконавцю пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБ України від суми прострочення за кожен день прострочення платежу (п. 6.6. Договору).
За змістом п. 8.1. Договору, цей Договір набуває чинності після підписання його сторонами.
Додатком №1 до Договору №108 від 08.12.2022 є узгоджене сторонами технічне завдання на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) Державного підприємства “Свалявське ЛГ», де, зокрема, міститься характеристика об'єкта: 1) місце розташування: за межами населених пунктів на території Мукачівського району Закарпатської області; 2) форма власності: державна; 3) цільове призначення: секція Н 09.01 (для ведення лісового господарства і пов'язаних з ним послуг); вихідні дані: 1) матеріали вибору місця розташування об'єкта; 2) розмір земельних ділянок - орієнтовна площа 4620 га, остаточна площа встановлюється за матеріалами технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості); 3) обмеження на земельних ділянках - встановлюються за матеріалами технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості); 4) земельні сервітути - встановлюються за матеріалами технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості); 5) умови надання земельних ділянок - постійне користування, а також визначені документи і матеріали, що повинні бути представлені за результатами виконаних робіт, а саме: 1) технічна документація із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості); 2) обмінні файли формату “xml». Технічна документація із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) Державного підприємства “Свалявське ЛГ», юридична адреса: 89300, Закарпатська область, Мукачівський район, с. Свалява, вул. Шевченка, 59, для ведення лісового господарства і пов'язаних з ним послуг, за адресою: за межами населених пунктів на території Мукачівського району Закарпатської області, виготовляється у одному автентичному примірнику, який передається замовнику робіт за результатами затвердження.
Додатком №2 до Договору №108 від 08.12.2022 є підписаний та скріплений печатками сторін календарний план виконання робіт зі строком такого виконання із 08.12.2022 по 05.06.2022 та наступними його етапами: - обстеження земельних ділянок; - визначення пунктів знімальної мережі у державній (місцевій) системі координат; - топографічні вишукування; - креслення графічних матеріалів; - збирання, оброблення та аналіз вихідних даних, необхідних для складання технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості); - складання та оформлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості).
У Додатку №3 до Договору №108 від 08.12.2022 - протоколі погодження договірної ціни на виконання робіт - сторони дійшли згоди про розмір договірної ціни в сумі 970 200 грн, із розрахунку 210 грн за 1 гектар площі.
27.02.2023 між Фізичною особою - підприємцем Деяк Наталією Володимирівною (виконавцем, позивачем у справі) та Державним спеціалізованим господарським підприємством “Ліси України» в особі філії “Свалявське лісове господарство» (замовником) укладено Додаткову угоду №1 до Договору, пунктом 1 якої визначено, що підставі п. 8 наказу Державного агентства лісових ресурсів України від 28.10.2022 №850 “Про припинення державного підприємства “Свалявське лісове господарство» та затвердження складу комісії», наказу Державного агентства лісових ресурсів України від 18.01.2023 №157 “Про затвердження передавального акту державного підприємства “Свалявське лісове господарство» Державне спеціалізоване господарське підприємство “Ліси України» є правонаступником прав та обов'язків Державного підприємства “Свалявське лісове господарство». Відповідно до п. 3.1. Положення про філію “Свалявське лісове господарство» Державного спеціалізованого господарського підприємства “Ліси України» філія діє від імені Державного спеціалізованого господарського підприємства “Ліси України» та в його інтересах.
У зв'язку з наведеним, сторони шляхом укладення Додаткової угоди №1 від 27.02.2023 дійшли згоди внести зміни до преамбули, а також розділу 9 Договору, виклавши в останніх найменування та реквізити замовника в новій редакції.
Також сторони погодили внести зміни в п. 1.1. розділу 1 Договору та викласти його в такій редакції: “Виконавець зобов'язується виготовити з дотриманням вимог законодавства технічні документації із землеустрою щодо інвентаризації земель лісогосподарського призначення загальною орієнтовною площею 4620 (чотири тисячі шістсот двадцять) га для ведення лісового господарства та пов'язаних з ним послуг, які знаходяться: за межами населених пунктів на території Мукачівського району, Закарпатської області, а замовник прийняти та оплатити виконані роботи». У Додатках 1 та 2 до Договору сторони вирішили замінити вираз “щодо встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості)» на вираз “щодо інвентаризації земель лісогосподарського призначення». Сторони погодили, що вся попередня оплата, сплачена замовником на рахунки виконавця, враховуватиметься ДСГП “Ліси України» при виконанні Договору.
За змістом Додаткової угоди №2 від 02.06.2023 сторони дійшли згоди внести зміни в Додаток №2 до Договору “Календарний план виконання робіт», а саме, у “Строк виконання робіт», виклавши його в такій редакції: “Строк виконання робіт по 05.09.2023».
Додатковою угодою №3 від 13.11.2023 сторони дійшли згоди внести зміни в частину Додатку №2 до Договору “Календарний план виконання робіт», а саме, у “Строк виконання робіт», виклавши його в такій редакції: “Строк виконання робіт по 22.05.2024».
За матеріалами справи судом встановлено, що на виконання умов Договору позивачем розроблено технічні документації із землеустрою щодо інвентаризації земель лісогосподарського призначення державної власності для ведення лісового господарства і пов'язаних з ним послуг за межами населених пунктів на території Неліпинської сільської територіальної громади Мукачівського району Закарпатської області (частини Свалявського (Ганьковецького) лісництва) площею 27,8710 га; на території Свалявської міської територіальної громади Мукачівського району Закарпатської області (Дусинське лісництво) площею 961,6768 га; на території Полянської сільської територіальної громади Мукачівського району Закарпатської області (Плосківське лісництво) площею 1683,4085 га; на території Керецьківської сільської територіальної громади Хустського району Закарпатської області (Березниківське (Боржавське) лісництво) площею 118,5782 га; Полянської територіальної громади Мукачівського району Закарпатської області площею 849,9688 га;
Вищенаведені технічні документації із землеустрою з сукупною вартістю їх виготовлення в розмірі 764 715,68 грн передані позивачем (виконавцем) замовнику на підставі актів приймання-передачі виконаних робіт за Договором №108 від 08.12.2022 б/н від 09.11.2023 на суму 5852,91 грн, б/н від 22.07.2024 на суму 201 952,13 грн, б/н від 08.10.2024 на суму 353 515,78 грн; б/н від 25.02.2025 на суму 24 901,42 грн та б/н від 26.02.2025 на суму 178 493,44 грн, що підписані та скріплені печатками сторін Договору без будь-яких зауважень чи заперечень.
Водночас замовник взяті на себе зобов'язання з оплати вартості виконаних робіт за Договором належним чином не виконав, що зумовило виникнення в останнього заборгованості перед позивачем на суму 764 715,68 грн, стягнення якої у примусовому порядку і виступає предметом заявленого позову в даній справі. Крім того, у зв'язку із простроченням виконання замовником зобов'язань зі здійснення повної оплати вартості виконаних робіт, позивачем заявлено до стягнення з останнього 61 539,43 грн пені, 122 314,75 грн інфляційних нарахувань та 34 174,57 грн трьох процентів річних.
ПРАВОВА ОЦІНКА ТА ВИСНОВКИ СУДУ. ЗАКОНОДАВСТВО, ЩО ПІДЛЯГАЄ ЗАСТОСУВАННЮ ДО СПІРНИХ ПРАВОВІДНОСИН
Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України, однією із підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.
Відповідно до ч. 1 ст. 175 Господарського кодексу України (тут і надалі - в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Укладений між сторонами Договір про надання послуг по виготовленню технічної документації із землеустрою №108 від 08.12.2022 (зі змінами до нього) за своєю правовою природою є договором підряду, а тому, виниклі між сторонами спірні правовідносини підпадають під регулювання Цивільного кодексу України.
Таким чином, станом на день розгляду спору в суді його обставини оцінюються судом із огляду на правила Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України.
Відповідно до ч. 1 ст. 626, ч. 1 ст. 628 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Статтею 627 Цивільного кодексу України встановлено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
У ст. 204 Цивільного кодексу України зазначено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Згідно зі ст. 638 Цивільного кодексу України, договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Приписами ст. 509 Цивільного кодексу України визначено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
У свою чергу, відповідно до вимог ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається.
Відповідно до ч. 1 ст. 179 Господарського кодексу України, майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями.
Статтею 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
За змістом ч. 1 та 2 ст. 837 Цивільного кодексу України, за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові.
Згідно зі ст. 887 Цивільного кодексу України, за договором підряду на проведення проектних та пошукових робіт підрядник зобов'язується розробити за завданням замовника проектну або іншу технічну документацію та (або) виконати пошукові роботи, а замовник зобов'язується прийняти та оплатити їх. До договору підряду на проведення проектних і пошукових робіт застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено законом.
Приписами ст. 888 Цивільного кодексу України визначено, що за договором підряду на проведення проектних та пошукових робіт замовник зобов'язаний передати підрядникові завдання на проектування, а також інші вихідні дані, необхідні для складання проектно-кошторисної документації. Завдання на проектування може бути підготовлене за дорученням замовника підрядником. У цьому разі завдання стає обов'язковим для сторін з моменту його затвердження замовником. Підрядник зобов'язаний додержувати вимог, що містяться у завданні та інших вихідних даних для проектування та виконання пошукових робіт, і має право відступити від них лише за згодою замовника.
Частиною 1 статті 853 Цивільного кодексу України передбачено, що замовник зобов'язаний прийняти роботу, виконану підрядником відповідно до договору підряду, оглянути її і в разі виявлення допущених у роботі відступів від умов договору або інших недоліків негайно заявити про них підрядникові. Якщо замовник не зробить такої заяви, він втрачає право у подальшому посилатися на ці відступи від умов договору або недоліки у виконаній роботі.
Якщо договором підряду не передбачена попередня оплата виконаної роботи або окремих її етапів, замовник зобов'язаний сплатити підрядникові обумовлену ціну після остаточної здачі роботи за умови, що роботу виконано належним чином і в погоджений строк або, за згодою замовника, - достроково (ч. 1 ст. 854 Цивільного кодексу України).
З аналізу вищенаведених норм чинного цивільного законодавства випливає, що договір підряду складається із двох взаємопов'язаних між собою зобов'язань: 1) правовідношення, в якому виконавець має надати послугу, а замовник наділений правом вимагати виконання цього обов'язку; 2) правовідношення, в якому замовник зобов'язаний оплатити надану послугу, а виконавець має право вимагати від замовника відповідної оплати.
Закріплене у Цивільному кодексі України визначення договору підряду дає підстави для висновку про те, що це консенсуальний, двосторонній та оплатний договір (аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі №523/6003/14-ц, у постанові Верховного Суду від 23.09.2025 у справі №909/399/24).
Передання робіт підрядником і прийняття їх замовником оформляється актом, підписаним обома сторонами. У разі відмови однієї із сторін від підписання акта про це вказується в акті і він підписується другою стороною. Акт, підписаний однією стороною, може бути визнаний судом недійсним лише у разі, якщо мотиви відмови другої сторони від підписання акта визнані судом обґрунтованими (ч. 4 ст. 882 Цивільного кодексу України).
Замовник має право відмовитися від прийняття робіт у разі виявлення недоліків, які виключають можливість використання об'єкта для вказаної в договорі мети та не можуть бути усунені підрядником, замовником або третьою особою (ч. 6 ст. 882 Цивільного кодексу України).
Згідно зі ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Як вбачається з матеріалів справи, Договір про надання послуг по виготовленню технічної документації із землеустрою №108 від 08.12.2022 укладений між позивачем, як виконавцем, та Державним підприємством “Свалявське лісове господарство», як замовником.
У подальшому, на підставі Додаткової угоди №1 від 27.02.2023 до Договору сторону замовника було змінено на Державне спеціалізоване господарське підприємство “Ліси України» в особі філії “Свалявське лісове господарство» як правонаступника ДП “Свалявське лісове господарство».
Водночас із наявних у матеріалах справи документів судом також встановлено, що наказом Державного спеціалізованого господарського підприємства “Ліси України» №1915 від 18.10.2024 “Про припинення філії “Свалявське лісове господарство» державного спеціалізованого господарського підприємства “Ліси України» припинено філію “Свалявське лісове господарство» державного спеціалізованого господарського підприємства “Ліси України» (код ВП 45025512) шляхом її закриття (п. 1 наказу); визначено термін припинення філії “Свалявське лісове господарство» до 31.01.2025 (п. 6 наказу).
Пунктом 1 наказу Державного спеціалізованого господарського підприємства “Ліси України» №2340 від 31.12.2024 “Про затвердження передавальних актів філій, що координуються Карпатським лісовим офісом» затверджено передавальні акти активів та пасивів на балансових та позабалансових рахунках, матеріалів лісовпорядкування та документів, які підтверджують речові права на земельні ділянки, нерухоме майно та інше по філіях, що координуються Карпатським лісовим офісом, які додаються, зокрема, філії “Свалявське лісове господарство» державного спеціалізованого господарського підприємства “Ліси України».
Водночас філія “Карпатський лісовий офіс» (код ЄДРЮОФОПтаГФ ВП 45554542) є відокремленим підрозділом Державного спеціалізованого господарського підприємства “Ліси України».
Філією є відокремлений підрозділ юридичної особи, що розташований поза її місцезнаходженням та здійснює всі або частину її функцій. Представництвом є відокремлений підрозділ юридичної особи, що розташований поза її місцезнаходженням та здійснює представництво і захист інтересів юридичної особи. Філії та представництва не є юридичними особами. Вони наділяються майном юридичної особи, що їх створила, і діють на підставі затвердженого нею положення. Керівники філій та представництв призначаються юридичною особою і діють на підставі виданої нею довіреності. Відомості про філії та представництва юридичної особи включаються до єдиного державного реєстру (ст. 95 Цивільного кодексу України).
Відповідно до ч. 1, 6 ст. 55 Господарського кодексу України, суб'єктами господарювання визнаються учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов'язків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов'язаннями в межах цього майна, крім випадків, передбачених законодавством. Суб'єкти господарювання мають право відкривати свої філії, представництва, інші відокремлені підрозділи без створення юридичної особи.
На підставі ч. 1 ст. 62 Господарського кодексу України підприємство - самостійний суб'єкт господарювання, створений компетентним органом державної влади або органом місцевого самоврядування, або іншими суб'єктами для задоволення суспільних та особистих потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, науково-дослідної, торговельної, іншої господарської діяльності в порядку, передбаченому цим Кодексом та іншими законами.
Підприємство має право створювати філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи, погоджуючи питання про розміщення таких підрозділів підприємства з відповідними органами місцевого самоврядування в установленому законодавством порядку. Такі відокремлені підрозділи не мають статусу юридичної особи і діють на основі положення про них, затвердженого підприємством. Підприємства можуть відкривати рахунки в установах банків через свої відокремлені підрозділи відповідно до закону (ч. 4 ст. 64 Господарського кодексу України).
З аналізу наведених вище положень законодавства вбачається, що юридичні особи для здійснення своїх функцій мають право створювати філії, представництва та інші відокремлені підрозділи, які не є юридичними особами.
Діяльність філій та представництв, як відокремлених структурних підрозділів не є самостійною та ініціативною, оскільки здійснюється від імені юридичної особи та на визначених нею умовах, при цьому всі ризики як майнового, так і немайнового характеру покладено на юридичну особу, що створила філію (відокремлений структурний підрозділ).
Відповідальність за виконання філією функцій юридичної особи несуть юридичні особи, які створили відповідну філію (відокремлений підрозділ).
З наведеного випливає, що стороною у справі має бути юридична особа, від імені якої діє філія (відокремлений підрозділ), і рішення приймається саме стосовно підприємства чи організації - юридичної особи, але в особі її відокремленого підрозділу (аналогічної позиції притримується і Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду в постанові від 21.07.2020 у справі №916/1288/19).
Враховуючи вищенаведене в сукупності, суд виснує, що саме Державне спеціалізоване господарське підприємство “Ліси України» в особі філії “Карпатський лісовий офіс» Державного спеціалізованого господарського підприємства “Ліси України» є правонаступником як Державного підприємства “Свалявське лісове господарство», так і Державного спеціалізованого господарського підприємства “Ліси України» в особі філії “Свалявське лісове господарство» у спірних правовідносинах.
Спір у даній справі виник у зв'язку з неналежним виконанням замовником, правонаступником якого є відповідач у справі, своїх зобов'язань у частині повної та своєчасної оплати за виконані позивачем роботи, пов'язані із виготовленням технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель лісогосподарського призначення державної власності для ведення лісового господарства і пов'язаних з ним послуг, що мало наслідком виникнення заборгованості перед позивачем у розмірі 764 715,68 грн.
При цьому, в матеріалах справи відсутні, а відповідачем не надано суду доказів щодо повної оплати суми заборгованості.
Згідно із положеннями ст. 599 Цивільного кодексу України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Крім того, саме акт виконаних робіт (наданих послуг) є первинним документом, який фіксує факт здійснення господарської операції, та, відповідно, є підставою для здійснення розрахунків за фактично виконані роботи (надані послуги).
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 03.05.2018 у справі №914/1556/17.
З огляду на вищевикладені обставини, суд дійшов висновку про те, що у відповідача (правонаступника замовника за Договором) наявна заборгованість перед позивачем у розмірі 764 715,68 грн, факт існування якої належним чином доведений та не спростований відповідачем у встановленому законом порядку.
Враховуючи вищенаведене, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги щодо стягнення з відповідача суми 764 715,68 грн заборгованості за надані послуги є законними, документально доведеними та обґрунтованими, а відтак, підлягають задоволенню.
В аспекті наведеного суд також відхиляє доводи представника відповідача про те, що строк виконання грошового зобов'язання у спірних правовідносинах не настав із огляду на неотримання відповідачем рахунків-фактур, передбачених п. 2.7. Договору, оскільки за своєю правовою природою рахунок на оплату (рахунок-фактура) не є первинним документом, а є документом, який містить тільки платіжні реквізити, на які потрібно перераховувати грошові кошти як оплату за надані послуги, тобто носить інформаційний характер.
Ненадання рахунку не є відкладальною умовою в розумінні приписів статті 212 Цивільного кодексу України та не є простроченням кредитора у розумінні статті 614 Цивільного кодексу України, а тому не звільняє відповідача від обов'язку оплатити вартість наданих позивачем послуг.
Наведена позиція є сталою та за аналогією правозастосування узгоджується із висновками Верховного Суду, що наведені в постановах від 28.03.2018 у справі №910/32579/15, від 22.05.2018 у справі №923/712/17, від 21.01.2019 у справі №925/2028/15, від 02.07.2019 у справі №918/537/18, від 29.08.2019 у справі №905/2245/17, від 26.02.2020 у справі №915/400/18, від 10.12.2024 у справі №922/741/24, у постанові Західного апеляційного господарського суду від 13.08.2025 у справі №907/488/24.
Водночас у постанові від 15.05.2019 у справі №910/13527/17 Верховний Суд зазначив, що виставлення позивачем рахунку не є подією, з якою пов'язано початок перебігу строку виникнення зобов'язання, оскільки подія є об'єктивним явищем, що не залежить від волі учасників правовідносин, тоді як виставлення рахунку є саме дією, яка є вираженням суб'єктивної волі учасників правовідносин.
Як вбачається з умов Договору, Додаткових угод до нього та актів приймання-передачі виконаних робіт, у них зазначені всі необхідні реквізити, в тому числі, й номер розрахункового рахунку для здійснення оплати отриманих відповідачем послуг (робіт), а тому, сама лише відсутність виставлених рахунків-фактур не може бути підставою для відмови в позові з огляду на ненастання строку сплати вартості останніх.
З огляду на вищенаведене, доводи представника відповідача про відсутність у наявному спорі факту прострочення виконання зобов'язання з оплати вартості наданих послуг через відсутність виставлених виконавцем рахунків-фактур не ґрунтуються на обставинах справи, положеннях закону та умовах Договору, оскільки, з урахуванням приписів ст. 854 Цивільного кодексу України, саме підписані сторонами акти приймання-передачі частково виконаних робіт є первинними документами, що фіксують факт здійснення господарської операції і, відповідно, є підставою для здійснення розрахунків за фактично виконані роботи (надані послуги) після їх прийняття.
На підставі п. 6.6. Договору позивачем нараховано та заявлено до стягнення з відповідача суму 61 539,43 грн пені.
Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
За приписами ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Статею 549 Цивільного кодексу України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасного виконання грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
За загальним правилом, визначеним частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Пунктом 6.6. Договору передбачено, що за порушення замовником строків оплати вартості робіт, встановлених умовами Договору, замовник сплачує виконавцю пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБ України від суми прострочення за кожен день прострочення платежу.
Перевіривши за допомогою калькулятора сертифікованої комп'ютерної програми інформаційно-правового забезпечення “ЛІГА:ЗАКОН» розрахунок заявленої до стягнення суми пені в межах визначених позивачем боргових періодів, суд зазначає, що пеня в розмірі 61 539,43 грн нарахована правомірно (розгорнутий розрахунок пені міститься в матеріалах справи) та підлягає стягненню з відповідача повністю.
Крім того, покликаючись на приписи ст. 625 Цивільного кодексу України, представник позивача просить стягнути з відповідача 122 314,75 грн інфляційних нарахувань та 34 174,57 грн трьох процентів річних.
Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Статтею 625 Цивільного кодексу України врегульовано правові наслідки порушення грошового зобов'язання. Так, відповідно до наведеної норми, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Водночас нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за неналежне виконання зобов'язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми.
Подібні правові висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справах №703/2718/16-ц та №646/14523/15-ц, від 13.11.2019 у справі №922/3095/18, від 18.03.2020 у справі №902/417/18, від 09.02.2021 у справі №520/17342/18.
Інфляційні втрати та річні проценти нараховуються на суму простроченого основного зобов'язання. Тому зобов'язання зі сплати інфляційних та річних процентів є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного і поділяє його долю. Отже вимога про сплату інфляційних та річних процентів є додатковою до основної вимоги (постанова Великої Палати Верховного Суду від 07.04.2020 у справі №910/4590/19, постанови Верховного Суду від 13.01.2022 у справі №921/27/21, від 26.03.2025 у справі №910/7475/24).
Вимагати сплату суми боргу з урахуванням індексу інфляції та 3% річних є правом кредитора, яким останній наділений у силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу (постанова об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05.07.2019 у справі №905/600/18).
Перевіривши за допомогою калькулятора сертифікованої комп'ютерної програми інформаційно-правового забезпечення “ЛІГА:ЗАКОН» розрахунок заявлених до стягнення інфляційних нарахувань та трьох процентів річних у межах визначених позивачем боргових періодів, суд зазначає, що суми 122 314,75 грн інфляційних нарахувань та 34 174,57 грн трьох процентів річних нараховані правомірно (розгорнутий розрахунок інфляційних нарахувань та трьох процентів річних міститься в матеріалах справи) та підлягають стягненню з відповідача повністю.
Що ж стосується поданого представником відповідача клопотання щодо зменшення розміру штрафних санкцій, за змістом якого останній просить суд зменшити спірні суми нарахованих позивачем пені, трьох процентів річних та інфляційних втрат сукупно до 21 802,87 грн, тобто до 10% від загальної суми додаткових нарахувань, які позивач просить стягнути понад суму основного боргу, суд зазначає наступне.
Згідно зі ст. 233 Господарського кодексу України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення (частина 3 статті 551 Цивільного кодексу України).
Право суду зменшити заявлену до стягнення суму неустойки пов'язане з наявністю виняткових обставин, встановлення яких вимагає надання оцінки поданим учасниками справи доказам та обставинам, якими учасники справи обґрунтовують наявність підстав для зменшення неустойки, так і заперечення інших учасників щодо такого зменшення. Обов'язок доведення існування обставин, які можуть бути підставою для зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки покладається на особу, яка заявляє відповідне клопотання.
Зменшення розміру неустойки є правом суду, а за відсутності в законі як переліку виняткових обставин, так і врегульованого розміру (відсоткового співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи, враховуючи загальні засади цивільного законодавства, передбачені статтею 3 Цивільного кодексу України (справедливість, добросовісність, розумність) та з дотриманням правил статті 86 ГПК України на власний розсуд та внутрішнім переконанням вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе таке зменшення та конкретний розмір зменшення неустойки.
Отже питання щодо зменшення розміру штрафних санкцій суд вирішує відповідно до статті 86 ГПК України за наслідками аналізу, оцінки та дослідження конкретних обставин справи з огляду на фактично-доказову базу, встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, умов конкретних правовідносин з урахуванням наданих сторонами доказів, тобто у сукупності з'ясованих ним обставин, що свідчать про наявність/відсутність підстав для вчинення зазначеної дії.
Таку правову позицію викладено в низці постанов Верховного Суду, зокрема, від 26.07.2018 у справі №924/1089/17, від 12.12.2018 у справі №921/110/18, від 14.01.2019 у справі №925/287/18, від 22.01.2019 у справі №908/868/18, від 27.03.2019 у справі №912/1703/18, від 13.05.2019 у справі №904/4071/18, від 03.06.2019 у справі №914/1517/18, від 23.10.2019 у справі №917/101/19, від 06.11.2019 у справі №917/1638/18, від 17.12.2019 у справі №916/545/19, від 13.01.2020 у справі №902/855/18, від 14.01.2020 у справі №911/873/19, від 10.02.2020 у справі №910/1175/19, від 19.02.2020 у справі №910/1303/19, від 26.02.2020, у справі №925/605/18, від 18.06.2020 у справі №904/3491/19 від 14.04.2021 у справі №922/1716/20.
Обидва кодекси містять норми, які дають право суду зменшити розмір обрахованих за договором штрафних санкцій, але Господарський кодекс України вказує на неспівмірність розміру пені з розміром збитків кредитора, як на обов'язкову умову, за наявності якої таке зменшення є можливим, тоді як Цивільний кодекс України виходить з того, що підставою зменшення можуть бути й інші обставини, які мають істотне значення (п. 28 постанови Верховного Суду від 14.07.2021 у справі №916/878/20).
У постанові Верховного Суду у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 19.01.2024 у справі №911/2269/22 зазначено, що главою 24 Господарського кодексу України загальні засади відповідальності учасників господарських відносин врегульовано таким чином, що господарсько-правова відповідальність передбачена за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Тож справедливість, добросовісність, розумність як загальні засади цивільного законодавства є застосовними у питаннях застосування господарсько-правової відповідальності.
Господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов'язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов'язань.
Отже якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов'язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов'язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.
З огляду на судову практику, у вирішенні судом питання про зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки суди, зокрема, беруть до уваги ступінь виконання основного зобов'язання, поважність причин несвоєчасного виконання відповідачем зобов'язання, поведінку відповідача, яка свідчить про вжиття ним всіх можливих заходів до виконання зобов'язання (правова позиція Верховного Суду, викладена в постанові від 22.05.2019 у справі №910/11733/18, у постанові Верховного Суду у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 19.01.2024 у справі №911/2269/22).
При вирішенні питання про зменшення пені суд бере до уваги також співвідношення розміру заборгованості боржника та розміру пені. Такий підхід є усталеним в судовій практиці (постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №902/417/18 та Верховного Суду від 23.09.2019 у справі №920/1013/18, від 26.03.2020 у справі №904/2847/19).
Поряд із викладеним, слід відзначити, що у вирішенні судом питання про зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки підлягають врахуванню та оцінці на предмет підтвердженості та обґрунтованості як ті підстави для зменшення неустойки, що прямо передбачені законом (частина третя статті 551 Цивільного кодексу України, стаття 233 Господарського кодексу України), так і ті, які хоча прямо і не передбачені законом, однак були заявлені як підстави для зменшення розміру неустойки та мають індивідуальний для конкретних спірних правовідносин характер.
Крім того, категорії “значно» та “надмірно», які використовуються у статті 551 Цивільного кодексу України та у статті 233 Господарського кодексу України, є оціночними і мають конкретизуватися у кожному окремому випадку, з урахуванням того, що правила наведених статей направлені на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, а також недопущення заінтересованості кредитора у порушенні зобов'язання боржником (висновок, сформульований в постанові Верховного Суду від 14.07.2021 у справі №916/878/20, у постанові Верховного Суду у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 19.01.2024 у справі №911/2269/22).
У даному контексті слід відзначити, що наведені представником відповідача обставини, які, на його думку, є підставою для зменшення розміру заявленої до стягнення суми пені, як-то: складний фінансовий стан, налагоджена комунікація з місцевою територіальною обороною та Збройними Силами України в частині надання ресурсної допомоги, паливно-мастильних матеріалів, запчастин, дров паливних, пилопродукції та лісоматеріалів круглих, вплив реорганізації структурних підрозділів відповідача на виконання зобов'язань, не підтверджені будь-якими належними й допустимими доказами в розумінні ст. 76, 77 ГПК України; при цьому, як підтверджено матеріалами справи, відповідачем не здійснено жодних оплат виконаних позивачем робіт у спірних правовідносинах.
Крім того, суд зазначає, що запроваджений на території України воєнний стан сам по собі та з огляду на специфіку діяльності відповідача не означає, що останній не може здійснювати господарську діяльність та набувати кошти, чи що відповідна обставина має більший вплив на відповідача, аніж на позивача, який також, будучи суб'єктом господарювання, несе негативні наслідки для власної діяльності у зв'язку із введенням воєнного стану.
Водночас представником відповідача не надано суду й доказів того, що підприємство зупинило роботу у зв'язку із воєнним станом, що всі працівники (чи їх частина), керівник підприємства, інші посадові особи мобілізовані та перебувають у складі Збройних Сил України, тимчасово не виконують професійні обов'язки у зв'язку з воєнними діями, все, або частина складу рухомого майна підприємства задіяні під час тих чи інших заходів, що б перешкоджало суб'єкту господарювання здійснювати підприємницьку діяльність під час введеного воєнного стану.
Відтак, беручи до уваги те, що заявлена позивачем до стягнення пеня не перевищує основної заборгованості відповідача за Договором, є співмірною порівняно з останньою (у відсотковому співвідношенні складає трохи більше 8% боргу), то вказане, в сукупності з відсутністю в матеріалах справи будь-яких належних і допустимих доказів, які би свідчили про поважність причин несвоєчасного виконання відповідачем взятого на себе зобов'язання, а також про те, що покладення на останнього обов'язку зі сплати неустойки в заявленому до стягнення розмірі є невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним, дає підстави до висновку про відсутність у даному випадку підстав для зменшення нарахованої позивачем пені.
Що ж стосується клопотання представника відповідача в частині зменшення сум, нарахованих позивачем на підставі ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, а саме, 122 314,75 грн інфляційних нарахувань та 34 174,57 грн трьох процентів річних, то суд зазначає наступне.
Чинне законодавство не містить переліку підстав для зменшення процентів річних. Такими підставами можуть бути, зокрема, дії боржника, спрямовані на належне виконання зобов'язання, ступінь вини боржника, міра виконання зобов'язання боржником, майновий стан сторін, інші інтереси сторін, дії чи бездіяльність кредитора, очевидна неспівмірність заявленої суми процентів річних порівняно із сумою боргу, а також інші підстави, підтверджені конкретними обставинами справи.
В свою чергу, заявляти про наявність підстав для зменшення процентів річних та доводити, що вони підтверджуються конкретними обставинами справи, має саме боржник, а суд, з огляду на наявні в матеріалах справи докази, має надати оцінку обґрунтованості таких доводів та вирішити питання про можливість зменшення процентів річних. При вирішенні питання про зменшення процентів річних суд має враховувати принципи розумності, справедливості, пропорційності та дотримуватись балансу між інтересами боржника і кредитора.
При цьому, зменшення судом заявлених до стягнення штрафних санкцій чи відсотків, нарахованих на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України, є правом, а не обов'язком суду і може бути реалізоване ним у кожному конкретному випадку за наслідками оцінки обставин справи та наданих учасниками справи доказів (позиція Великої Палати Верховного Суду, викладена у постанові від 05.06.2024 у справі №910/14524/22).
Таким чином, з огляду на зазначений правовий висновок Верховного Суду, враховуючи правову природу процентів річних як визначеної законом плати боржника за користування грошовими коштами кредитора, їх розмір може бути зменшено.
Водночас суд при визначенні розміру, до якого можна зменшити проценти річних, обмежений нормою ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, яка визначає, що боржник має сплатити кредитору три проценти річних (якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом) від простроченої суми. Саме три проценти річних є законодавчо встановленим розміром процентів річних, які боржник повинен сплатити у разі неналежного виконання грошового зобов'язання. Три проценти річних (якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом) є мінімальним розміром процентів річних, на які може розраховувати кредитор у разі неналежного виконання зобов'язання боржником. Тому зменшення судом процентів річних можливе лише до такого розміру, тобто не менше ніж три проценти річних.
Відтак розмір процентів річних, який становить законодавчо встановлений розмір трьох процентів річних (якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом), не підлягає зменшенню судом.
З урахуванням наведеного, а також беручи до уваги те, що відсотки річних, заявлені до стягнення з відповідача у даній справі у зв'язку з простроченням ним строків розрахунків, обраховані у розмірі 3%, суд не може зменшити визначений Цивільним кодексом України мінімальний розмір трьох процентів річних, та, відповідно, задоволити клопотання представника відповідача в частині зменшення розміру нарахованих трьох процентів річних.
З приводу клопотання представника відповідача про зменшення розміру штрафних санкцій у частині, що стосується зменшення розміру заявлених до стягнення з відповідача інфляційних нарахувань, суд зазначає таке.
Методологічні положення щодо організації статистичного спостереження за змінами цін (тарифів) на спожиті товари (послуги) і розрахунку індексу споживчих цін, затверджені наказом Державного комітету статистики від 14.11.2006 №519, визначають поняття інфляції як знецінювання грошей і безготівкових коштів, що супроводжується ростом цін на товари і послуги.
Інфляційні втрати є наслідком інфляційних процесів в економіці, вони об'єктивно виникають унаслідок знецінення грошових коштів, а їх стягнення є компенсацією за понесені втрати. Компенсація кредитору інфляційних втрат згідно з положеннями ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України є мінімальною гарантією захисту його інтересів, яка забезпечує збереження цінності грошових коштів протягом прострочення оплати боржником відповідних товарів, робіт чи послуг.
Водночас інфляційні втрати не є штрафними санкціями чи платою боржника за користування коштами кредитора, вони, як уже зазначалося, входять до складу грошового зобов'язання і є способом захисту майнового права та інтересу. Тому, на відміну від процентів річних, суд не може зменшити розмір інфляційних втрат.
Верховний Суд у своїй практиці послідовно дотримується правової позиції щодо неможливості зменшення розміру інфляційних втрат. Висновки з цього приводу викладено в низці постанов Верховного Суду від 05.10.2023 у справі №904/4334/22, від 24.01.2024 у справі №917/991/22, від 01.10.2024 у справі №910/18091/23 та від 05.11.2024 року у справі №902/43/24.
За таких обставин, у суду відсутні підстави зменшувати розмір заявлених до стягнення з відповідача інфляційних нарахувань.
Аналогічні за змістом висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 02.07.2025 у справі № 903/602/24.
Разом з тим, у зазначеній постанові Великої Палати Верховного Суду від 02.07.2025 у справі № 903/602/24, Велика Палата, з огляду на наведені у її змісті висновки, для забезпечення передбачуваності правозастосовчої практики конкретизувала правовий висновок, викладений в її постанові від 18.03.2020 у справі №902/417/18 та зазначила, що три проценти річних (якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом) є законодавчо встановленим та мінімальним розміром процентів річних, на які може розраховувати кредитор у разі неналежного виконання зобов'язання боржником. Тому розмір процентів річних, який становить три проценти річних (якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом), не підлягає зменшенню судом.
Велика Палата Верховного Суду виснувала, що вона відступає не від постанови у конкретній справі, а від висновку щодо застосування норм права. Цей висновок міг бути сформульований в одній або декількох постановах. Незазначення повного переліку постанов, від висновку хоча б в одній із яких щодо застосування норм права Велика Палата Верховного Суду відступила, не означає, що відповідний висновок надалі застосовний.
Незалежно від того, чи перераховані всі судові рішення, в яких викладений правовий висновок, від якого відступила Велика Палата Верховного Суду, суди під час вирішення спорів у подібних правовідносинах мають враховувати саме останній правовий висновок Великої Палати Верховного Суду. Схожий за змістом правовий висновок міститься у постановах Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019 у справі №755/10947/17, від 10.11.2021 у справі №825/997/17, від 08.08.2023 у справі №910/8115/19, від 04.10.2023 у справі №906/1026/22 від 13.02.2024 у справі №910/2592/19, від 09.04.2024 у справі №925/1440/22, від 26.06.2024 у справі №686/5757/23.
За таких обставин, суд не приймає до уваги твердження представника відповідача щодо можливості зменшення процентів річних з 3% до 1,5% від суми боргу, що було обґрунтовано покликанням на висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 19.03.2025 у справі №922/444/24.
Згідно із ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь - які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Положеннями ст. 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
В силу ч. 1 ст. 79 ГПК України, наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (ст. 86 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідач доказів на спростування викладених позивачем обставин суду не надав, а його аргументи не знайшли свого підтвердження у матеріалах справи та положеннях законодавства.
З урахуванням вищевикладеного в сукупності, суд приходить до висновку про задоволення позову в повному обсязі.
Судові витрати підлягають віднесенню на відповідача у відповідності до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України в розмірі 14 741,17 грн на відшкодування витрат по сплаті судового збору.
Керуючись ст. 11, 13, 14, 73 - 79, 86, 129, 130, 191, 210, 220, 233, 236, 237, 238, 240, 241, 247, 248, 252 Господарського процесуального кодексу України
1. Позов задовольнити повністю.
2. Стягнути з Державного спеціалізованого господарського підприємства “Ліси України», вул. Руставелі Шота, будинок 9А, м. Київ, 01601 (код ЄДРЮОФОПтаГФ 44768034) в особі філії “Карпатський лісовий офіс» Державного спеціалізованого господарського підприємства “Ліси України», вул. Собранецька, будинок 156, м. Ужгород, Закарпатська область, 88017 (код ЄДРЮОФОПтаГФ ВП 45554542) на користь Фізичної особи - підприємця Деяк Наталії Володимирівни, АДРЕСА_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) суму 982 744,43 (Дев'ятсот вісімдесят дві тисячі сімсот сорок чотири гривні 43 коп.), в тому числі 764 715,68 (Сімсот шістдесят чотири тисячі сімсот п'ятнадцять гривень 68 коп.) заборгованості за Договором про надання послуг по виготовленню технічної документації із землеустрою №108 від 08.12.2022, 61 539,43 (Шістдесят одну тисячу п'ятсот тридцять дев'ять гривень 43 коп.) пені, 122 314,75 (Сто двадцять дві тисячі триста чотирнадцять гривень 75 коп.) інфляційних нарахувань та 34 174,57 (Тридцять чотири тисячі сто сімдесят чотири гривні 57 коп.) трьох процентів річних, а також 14 741,17 грн (Чотирнадцять тисяч сімсот сорок одну гривню 17 коп.) на відшкодування витрат, пов'язаних зі сплатою судового збору.
3. На підставі ст. 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга на рішення суду згідно ст. 256 Господарського процесуального кодексу України подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Рішення може бути оскаржене до Західного апеляційного господарського суду.
4. Вебадреса сторінки на офіційному вебпорталі судової влади України в Інтернет, за якою учасники справи можуть отримати інформацію по даній справі, - http://court.gov.ua/fair/sud5008/ або http://www.reyestr.court.gov.ua.
У зв'язку із проходженням суддею Пригарою Л.І. підготовки для підтримання кваліфікації голів і заступників голів місцевих загальних, господарських та окружних адміністративних судів, апеляційних судів, Вищого антикорупційного суду, Касаційних судів у складі Верховного Суду в режимі онлайн з 24.11.2025 по 26.11.2025, повне судове рішення складено та підписано 27.11.2025.
Суддя Л.І. Пригара