ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД Закарпатської області
Адреса: вул. Коцюбинського, 2а, м. Ужгород, 88605
e-mail: inbox@zk.arbitr.gov.ua
вебадреса: http://zk.arbitr.gov.ua
Рішення
27 жовтня 2025 р. м. Ужгород Справа №907/311/25
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Моекотаксі Буковина», м. Чернівці Чернівецької області
до відповідача Фізичної особи - підприємця Дутка Євгенія Володимировича, м. Ужгород Закарпатської області
про стягнення грошових коштів у розмірі 841 692 грн (з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог),
Суддя господарського суду - Пригара Л.І.
Секретар судового засідання - Нікулочкіна О.В.
представники:
Позивача - не з'явився
Відповідача - Вовканич С.М., адвокат, ордер серії АО №1079954 від 14.04.2024
Товариством з обмеженою відповідальністю “Моекотаксі Буковина», м. Чернівці Чернівецької області заявлено позов до відповідача Фізичної особи - підприємця Дутка Євгенія Володимировича, м. Ужгород Закарпатської області про стягнення грошових коштів у розмірі 204 996 грн.
Ухвалою Господарського суду Закарпатської області від 02.04.2025 відкрито провадження у справі №907/311/25 в порядку спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи за наявними у справі матеріалами. Встановлено відповідачу строк на подання господарському суду відзиву на позовну заяву у порядку ст. 165, 251 ГПК України з одночасним надісланням копії такого позивачеві, а доказів надіслання - суду, протягом 15-ти днів із дня одержання даної ухвали, а також у цей же строк письмово висловленої позиції щодо розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження. Встановлено позивачеві строк для надання суду та відповідачеві відповіді на відзив у порядку ст. 166 ГПК України, протягом 5-ти днів із дня одержання копії відзиву. Встановлено строк для подання позивачем відповіді на відзив та відповідачем заперечень на відповідь на відзив (якщо такі будуть подані) не пізніше 02.05.2025.
Ухвалою суду від 29.04.2025 судом постановлено перейти від спрощеного позовного провадження до розгляду справи №907/311/25 за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 21.05.2025.
У підготовчому засіданні 21.05.2025 судом за участі уповноважених представників сторін оголошувалася перерва до 12.06.2025.
Ухвалою суду від 12.06.2025 підготовче засідання у справі №907/311/25 відкладалося з підстав, наведених в ухвалі суду.
Враховуючи ту обставину, що 12.08.2025 підготовче засідання у справі №907/311/25 фактично не відбулося у зв'язку із тимчасовою втратою працездатності головуючою суддею, ухвалою суду від 18.08.2025 підготовче засідання у справі призначено на 28.08.2025.
У підготовчому засіданні 28.08.2025 судом за участі уповноважених представників сторін оголошувалась перерва.
Ухвалою суду від 09.09.2025 прийнято до розгляду та задоволено заяву представника позивача б/н від 07.08.2025 (вх. №02.3.1-02/6995/25 від 07.08.2025) про збільшення позовних вимог в порядку ст. 46 ГПК України, якою остання просить стягнути з відповідача - Фізичної особи - підприємця Дутка Євгенія Володимировича безпідставно отримані грошові кошти в розмірі 841 692 грн; закрито підготовче провадження у справі №907/311/25 та призначено справу до судового розгляду по суті, судове засідання призначено на 07.10.2025. Явка уповноважених представників сторін у судове засідання визнана судом на власний розсуд.
Ухвалою суду від 07.10.2025 судом оголошено перерву в судовому засіданні до 23.10.2025 з мотивів, викладених в ухвалі суду. Явка уповноважених представників сторін у судове засідання визнана судом на власний розсуд.
Представник позивача надісланою через підсистему “Електронний суд» заявою вих. №4 від 23.10.2025 (вх. №02.3.1-02/9307/25 від 23.10.2025) просить розглянути дану справу за відсутності представника позивача, позовні вимоги підтримує та наполягає на їх задоволенні.
Ухвалою суду від 07.10.2025 явка учасників справи в судове засідання 23.10.2025 судом була визнана на власний розсуд, відтак, виходячи із засад змагальності та диспозитивності у господарському судочинстві, передбачених статтями 13, 14 ГПК України, позивач на власний розсуд скористався наданим йому частиною 1 статті 42 ГПК України процесуальним правом на участь в судовому засіданні під час розгляду даної справи по суті.
В судовому засіданні 23.10.2025 суд проголосив про перехід до стадії ухвалення судового рішення до 27.10.2025.
В судовому засіданні 27.10.2025 судом у присутності представника відповідача проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення.
Представник позивача просить задовольнити позов у повному обсязі з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог.
В обґрунтування заявлених позовних вимог представник позивача покликається на те, що ТОВ “Моекотаксі Буковина» у 2022 році було здійснено перерахування з його власного банківського рахунку на банківський рахунок ФОП Дутка Є.В. суми 204 996 грн без жодної правової підстави, оскільки будь - які договірні відносини у сторін відсутні.
На підтвердження здійснення перерахування на рахунок відповідача вказаної суми грошових коштів позивач покликається на платіжні доручення №533 від 12.10.2022 на суму 4551 грн, №523 від 11.10.2022 на суму 83 335 грн, №522 від 11.10.2022 на суму 83 370 грн та №521 від 11.10.2022 на суму 33 740 грн, а також банківську фільтровану виписку за 2022 рік.
Надіслана позивачем на адресу відповідача вимога про повернення коштів останнім залишена без задоволення, а тому, збереження відповідачем грошових коштів у сумі 204 996 грн без достатньої правової підстави, на думку позивача, є тією обставиною, з врахуванням якої вказана сума коштів підлягає стягненню з відповідача в примусовому порядку.
В подальшому, надісланою через підсистему “Електронний суд» заявою про збільшення розміру позовних вимог б/н від 07.08.2025 (вх. №02.3.1-02/6995/25 від 07.08.2025) представник позивача просить стягнути з відповідача суму 841 692 грн, оскільки саме у такому розмірі у відповідача наявний обов'язок з повернення безпідставно збережених коштів, перерахування яких здійснено позивачем з призначенням платежу “Оплата за послуги зг. Договору», однак, без наявності жодних договірних відносин.
В обґрунтування підстав визначення та заявлення до стягнення вказаної суми грошових коштів, збережених відповідачем без достатньої правової підстави, позивач покликається на результати проведеного незалежного аналізу господарської діяльності щодо всіх розрахунків між ТОВ “Моекотаксі Буковина» та ФОП Дутко Є.В. у період з 2020 року по 2022 рік.
Як вказує позивач, у вищезазначений період ТОВ “Моекотаксі Буковина» перерахувало на користь ФОП Дутко Є.В. як “Оплата за послуги зг. Договору» загальну суму 1 000 000 грн згідно платіжних доручень №521, №522, №523, №524, №525 від 11.10.2022, №526, №527, №528, №529, №530, №531, №532, №533 від 12.10.2022.
При цьому, на підставі Договору про відступлення права вимоги ТОВ “Моекотаксі Буковина» відступило ТОВ “А.М.В.-Карпати» право вимоги на загальну суму коштів 150 604 грн, сплачених згідно платіжних доручень №524 від 11.10.2022 на суму 83 335 грн та №525 від 11.10.2022 на суму 67 269 грн. Крім того, на підставі платіжних доручень №534, №535, №536, №537, №538, №539, №540, №541, №542 від 12.10.2022 ТОВ “Моекотаксі Буковина» перерахувало на користь ФОП Дутко Є.В. загальну суму 1 000 000 грн із призначенням платежу “Повернення помилково сплачених коштів»
В подальшому, на підставі платіжних доручень №1463, №1464, №1465, №1466, №1467, №1468, №1469, №1470, №1471 від 12.10.2022 та №1482 від 14.10.2022 ФОП Дутко Є.В. перерахував ТОВ “Моекотаксі Буковина» грошові кошти у сумі 1 007 704 грн із призначенням платежу “Повернення помилково сплачених коштів».
З врахуванням наведеного, позивач наголошує, що відповідачем безпідставно збережено кошти у сумі 841 692 грн, які і просить стягнути з останнього в примусовому порядку в силу приписів ст. 1212 Цивільного кодексу України.
При цьому, позивач просить суд врахувати, що в межах судової справи №926/3178/24, ТОВ “Моекотаксі Буковина» направляло ФОП Дутку Є.В. заяву про припинення зобов'язань зарахуванням, відповідно до якої, враховуючи вимоги ФОП Дутка Є. В. на суму 644 000 грн, ТОВ “Моекотаксі Буковина» заявляло про зарахування зустрічних вимог, за результатами якого мали припинитися зобов'язання ТОВ “Моекотаксі Буковина» на підставі платіжних інструкцій №526, №527, №528, №529, №530, №531, №532 від 12.10.2022 на суму 92 000 грн кожна, що в загальному складає 644 000 грн. Однак, в межах справи №926/3178/24 таке зустрічне зарахування залишено судом поза увагою, а в подальшому відповідна заява взагалі була визнана недійсною як односторонній правочин в межах справи №926/753/25.
Представник відповідача надісланим через підсистему “Електронний суд» відзивом на позовну заяву б/н від 14.04.2025 (вх. №02.3.1-02/3493/25 від 14.04.2025), просить відмовити в задоволенні позовних вимог у даній справі з підстав їх необґрунтованості.
В обґрунтування викладених заперечень проти позовних вимог у даній справі представник відповідача покликається на те, що позивач протягом двох днів (11.10.2022 та 12.10.2022) здійснив перерахування на банківський рахунок відповідача грошових коштів у сумі 204 996 грн з призначенням платежу “Оплата за послуги згідно Договору», проте, звертаючись у березні 2025 року з письмовою вимогою до відповідача та з позовною заявою до суду про повернення цих грошових коштів вже зазначає, що грошові кошти були перераховані без жодної правової підстави. А тому, на переконання представника відповідача, дії позивача свідчать про відсутність випадковості в перерахуванні коштів на користь відповідача, чи помилки в таких діях, що виключає можливість застосування положень ст. 1212, 1213 Цивільного кодексу України.
З покликанням на постанову Верховного Суду від 04.08.2021 у справі №185/446/18 представник відповідача зазначає, що безпідставно набуті грошові кошти не підлягають поверненню, якщо потерпіла особа знає, що в неї відсутнє зобов'язання (відсутній обов'язок) для сплати коштів, проте здійснює таку сплату, оскільки вказана особа поводиться суперечливо, якщо згодом вимагає повернення сплачених коштів.
Додатково представник відповідача просить врахувати, що ним згідно платіжних інструкцій №1469 та №1470 від 12.10.2022 повернуто позивачу грошові кошти на загальну суму 234 000 грн з призначанням платежу “Повернення помилково сплачених коштів зг. Договору. Без ПДВ», а відтак, вимога позивача про стягнення грошових коштів в сумі 204 996 грн. не підлягає задоволенню також і з цих підстав.
ДОВОДИ, ВИКЛАДЕНІ СТОРОНАМИ В ІНШИХ ЗАЯВАХ ПО СУТІ СПРАВИ
Представник позивача через підсистему “Електронний суд» подала відповідь на відзив б/н від 16.04.2025 (вх. №02.3.1-02/3669/25 від 17.04.2025), за змістом якої наполягає на відсутності між сторонами спору будь - якого договірного зобов'язання та неподання відповідачем належних та допустимих доказів існування такого договору та належного його виконання.
З покликанням на положення ст. 79 Господарського процесуального кодексу України та постанову Верховного Суду від 29.01.2021 у справі №922/51/20 представник позивача зазначає, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Стандарт доказування "вірогідність доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач.
На спростування тверджень відповідача щодо відсутності у нього обов'язку з повернення коштів, які є предметом позовних вимог, представник позивача покликається на інформацію, що міститься у банківській виписці з поточного рахунку ТОВ “Моекотаксі Буковина» за період з 01.01.2022 по 31.12.2022. Зокрема, як вказує представник позивача, на підставі платіжних інструкцій №1469 та №1470 від 12.10.2022 на суму 117 000 грн кожна, відповідач дійсно перерахував на рахунок позивача грошові кошти у сумі 234 000 грн, однак, в цей же день позивачем такі кошти були повернуті відповідачу на підставі платіжних інструкцій №541 від 12.10.2022 на суму 117 000 грн та №540 від 12.10.2022 на суму 117 000 грн.
За змістом поданих через підсистему “Електронний суд» письмових заперечень на відповідь на відзив позивача б/н від 21.04.2025 (вх. №02.3.1-02/3813/25 від 21.04.2025) представник відповідача зауважує про те, що ТОВ “Моекотаксі Буковина» перераховано на банківський рахунок ФОП Дутко Є.В. грошові кошти відповідно до платіжних інструкцій №533 від 12.10.2022 на суму 4551 грн, №523 від 11.10.2022 на суму 83 335 грн, №522 від 11.10.2022 на суму 83 370 грн та №521 від 11.10.2022 на суму 33 740 грн з призначенням платежу “Оплата за послуги зг.Договору БезПДВ». Водночас, ФОП Дутко Є.В. 12.10.2022 перераховано грошові кошти з власного банківського рахунку на банківський рахунок ТОВ “Моекотаксі Буковина» відповідно до платіжних інструкцій №1469 на суму 117 000 грн, №1470 на суму 117 000 грн, а всього на загальну суму 234 000 грн з призначення платежу “Повернення помилково сплачених коштів зг. Договору. Без ПДВ».
Вказана обставина, на думку представника відповідача, свідчить про припинення між позивачем та відповідачем зобов'язань на цю суму, а тому, повторна вимога позивача про повернення відповідачем вказаних коштів у 2025 році, після того як такі вже були повернуті у 2022, не ґрунтується на фактичних обставинах справи.
На переконання представника відповідача, аргументи позивача, наведені у відповіді на відзив, про те, що ним ці грошові кошти знову повернуто відповідачу з посиланням на платіжні інструкції №540, №541 від 12.10.2022 не ґрунтуються на доданих до позовної заяви доказах, а саме банківських виписках за 2022 рік, оскільки в таких зазначено призначення платежу “Повернення помилково сплачених коштів. Без ПДВ.», тобто на час здійснення зазначених транзакцій (12.10.2022) ТОВ “Моекотаксі Буковина» жодним чином не пов'язувало перерахування грошових коштів ФОП Дутко Є.В. в сумі 234 000 грн як повернення помилково сплачених коштів за послуги згідно Договору.
Письмовими поясненнями б/н від 31.07.2025 (вх. №02.3.1-02/6842/25 від 31.07.2025) представник позивача надав близькі за змістом до раніше викладених пояснення з приводу взаємних платежів між сторонами спору у 2022 році, встановлених на підставі бухгалтерського аналізу сторонньої бухгалтерської організації, копію якого також надав для долучення до матеріалів справи.
Поданими через підсистему “Електронний суд» письмовими поясненнями б/н від 27.08.2025 (вх. №02.3.1-02/7559/25 від 28.08.2025) представник відповідача навів обґрунтування своїх заперечень щодо задоволення позовних вимог у даній справі з врахуванням збільшення їх розміру позивачем.
Зокрема представник відповідача зазначає, що із заяви про збільшення розміру позовних вимог не зрозуміло, коли та за якими саме платіжними дорученнями ним отримано грошові кошти від позивача в загальній сумі 841 692 грн та з яким призначенням платежу; позивачем на підтвердження позовних вимог разом з позовною заявою надано тільки платіжні доручення №521, №522, №523 від 11.10.2022, №533 від 12.10.2022 та банківську фільтровану виписку за період з 01.01.2022 по 31.12.2022, інших доказів, за твердженням представника відповідача, щодо перерахування коштів відповідачу із заявами по суті справи позивач до суду не надав, клопотань про поновлення пропущених строків на подання цих доказів не заявив.
За твердженням представника відповідача, довідка-аналіз бухгалтерської компанії, яка додана позивачем до додаткових письмових пояснень від 31.07.2025, не може слугувати доказом перерахування грошових коштів з банківського рахунку позивача на банківський рахунок відповідача, а сам зміст довідки містить інформацію по наявність загальної заборгованості ФОП Дутко Є. В. у сумі 1 375 258 грн. Натомість, рішенням суду у справі №907/526/24 між тим ж сторонами, яке набрало законної сили, з відповідача вже стягнуто 1 027 109 грн.
Представник відповідача вказує, що в межах даної справи позивач просить стягнути з відповідача грошові кошти в сумі 841 692 грн, що на 493 543 грн більше, ніж зазначено у довідці-аналізі бухгалтерської компанії, на яку покликається позивач, з врахуванням рішення у справі №907/526/24.
Щодо здійснення між сторонами протягом 2022 року взаємних перерахувань грошових коштів з різним призначенням платежу, які наразі є або були предметом судових спорів, представник відповідача до вже наданих у відзиві на позов пояснень додатково зазначає, що обставини взаємного перерахування коштів між сторонами спору у даній справі вже встановлені судовими рішеннями, які набрали законної сили, зокрема, рішенням Господарського суду Чернівецької області у справі №926/753/25, рішенням Господарського суду Закарпатської області від 19.03.2025 у справі №907/526/24, рішенням Господарського суду Чернівецької області у справі №926/3178/24.
Як вважає представник відповідача, факти встановлені такими судовими рішеннями позивачу достеменно відомі, оскільки участь у розгляді таких судових справ брала одна і та ж представниця позивача.
На підставі поданого через підсистему “Електронний суд» клопотання про долучення доказів б/н від 29.08.2025 (вх. №02.3.1-02/7621/25 від 01.09.2025) представниця позивача на підтвердження фактів, покликанням на які обґрунтовувалася заява про збільшення позовних вимог у даній справі, надала для долучення до матеріалів справи копії рішення Господарського суду Чернівецької області від 06.03.2025 у справі №926/3178/24; постанови Західного апеляційного господарського суд від 04.06.2025 у справі №926/3178/24; рішення господарського суду Чернівецької області від 10.06.2025 №926/753/25; заяви про припинення зобов'язань зарахуванням з доказами направлення; листа-вимоги про повернення коштів №1/11/02/25 від 11.02.2025 на суму 67 269 грн за платіжною інструкцією №525 від 11.10.2022 та доказів його надіслання; листа-вимоги про повернення коштів №1/11/02/25 від 11.02.2025 на суму 83 335 грн за платіжною інструкцією №524 від 11.10.2022 з доказами його надіслання; Договору про відступлення права вимоги №14/02-25 від 14.02.2025 з ТОВ “А.М.В.-КАРПАТИ»; акту передачі-приймання від 14.02.2025 до Договору про відступлення права вимоги.
ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ
Як вбачається із наявної в матеріалах справи фільтрованої виписки по рахунку позивача - Товариства з обмеженою відповідальністю “Моекотаксі Буковина», ним на підставі платіжних інструкцій №521, №522, №523, №524, №525 від 11.10.2022 та платіжних доручень №526, №527, №528, №529, №530, №531, №532, №533 від 12.10.2022 було перераховано відповідачу - Фізичній особі - підприємцю Дутку Євгенію Володимировичу - грошові кошти в загальній сумі 1 000 000 грн із призначенням платежу “Оплата за послуги зг. Договору Без ПДВ».
Листом - вимогою №1/11/02/25 від 11.02.2025 позивач звернувся до Фізичної особи - підприємця Дутко Євгенія Володимировича з вимогою про повернення суми 67 269 грн, сплаченої на рахунок останнього згідно платіжної інструкції №525 від 11.10.2022, не пізніше 19.02.2025.
11.02.2025 позивач звернувся до Фізичної особи - підприємця Дутко Євгенія Володимировича із листом - вимогою №2/11/02/25, за змістом якого просив повернути суму 83 335 грн, сплачену на рахунок останнього згідно платіжної інструкції №524 від 11.10.2022, не пізніше 19.02.2025.
Відповідно до листа - вимоги б/н від 12.03.2025, позивач просив ФОП Дутко Є.В. повернути на рахунок позивача грошові кошти у розмірі 204 996 грн, перераховані згідно платіжних інструкцій №533 від 12.10.2022, №521, №522, № 523 від 11.10.2022.
У подальшому, на підставі Договору про відступлення права вимоги №14102-25 від 14.02.2025, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю “Моекотаксі Буковина» (первісним кредитором) та Товариством з обмеженою відповідальністю “А.М.В.-Карпати» (новим кредитором), Товариство з обмеженою відповідальністю “Моекотаксі Буковина» відступило новому кредитору право вимоги до Фізичної особи-підприємця Дутка Євгенія Володимировича про повернення коштів, які були перераховані на підставі платіжних інструкцій №524 від 11.10.2022 на суму 83 335 грн та №525 від 11.10.2022 на суму 67 269 грн.
Водночас, як вбачається з фільтрованої виписки по рахунку позивача - Товариства з обмеженою відповідальністю “Моекотаксі Буковина», ним на підставі платіжних інструкцій №534, №535, №536, №537, №538, №539, №540, №541, №542 від 12.10.2022 було перераховано відповідачу - Фізичній особі - підприємцю Дутку Євгенію Володимировичу - грошові кошти в загальній сумі 1 000 000 грн із призначенням платежу “Повернення помилково сплачених коштів».
У свою чергу, на підставі платіжних інструкцій №1463, №1464, №1465, №1466, №1467, №1468, №1469, №1470, №1471 від 12.10.2022 та платіжної інструкції №1482 від 14.10.2022 відповідач здійснив повернення на рахунок Товариства з обмеженою відповідальністю “Моекотаксі Буковина» грошових коштів у загальній сумі 1 007 704 грн з призначенням платежу “Повернення помилково сплачених коштів».
Таким чином, різниця між перерахованою позивачем на рахунок відповідача сумою грошових коштів із призначенням платежу “Оплата за послуги зг. Договору Без ПДВ» та сумою повернутих відповідачем грошових коштів, складає 841 692 грн.
За твердженням позивача, означена сума коштів була перерахована без жодної правової підстави, оскільки на момент здійснення позивачем вищезазначених переказів грошових коштів на рахунок відповідача, у сторін були відсутні будь - які договірні відносини, на виконання яких могли би бути здійсненні такі перерахування.
Неповернення відповідачем суми 841 692 грн грошових коштів і стало підставою звернення позивача до суду із позовною вимогою про стягнення з ФОП Дутка Є.В. безпідставно одержаних та збережених ним без достатньої правової підстави коштів в означеному розмірі у примусовому порядку відповідно до приписів ст. 1212 Цивільного кодексу України.
ПРАВОВА ОЦІНКА ТА ВИСНОВКИ СУДУ. ЗАКОНОДАВСТВО, ЩО ПІДЛЯГАЄ ЗАСТОСУВАННЮ ДО СПІРНИХ ПРАВОВІДНОСИН
Частиною 2 статті 4 Господарського процесуального кодексу України визначено, що юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням
Кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів (ч. 2 ст. 20 Господарського кодексу України, тут і надалі - в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Відповідно до ч. 1 ст. 15 Цивільного кодексу України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Захист цивільних прав - це певні дії з випередження, припинення порушених прав або відновлення порушених прав особи.
Суб'єктивні цивільні права та інтереси особи захищаються в порядку, передбаченому законом, за допомогою застосування, зокрема, способів захисту.
Під способами захисту суб'єктивних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав і вплив на правопорушника (постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі №925/1265/16, від 29.06.2021 у справі №916/964/19, від 16.11.2022 у справі №911/3135/20, від 02.07.2025 у справі №902/122/24).
Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорювання (висновки, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі №338/180/17, від 11.09.2018 у справі №905/1926/16, від 30.01.2019 у справі №569/17272/15-ц, а також у постанові Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 17.11.2023 у справі №910/12832/21).
Водночас позивач як особа, якій належить право на звернення до суду з позовом за захистом свого права та інтересу, самостійно визначає порушене, невизнане чи оспорюване право або охоронюваний законом інтерес, що потребують судового захисту, та спосіб захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб, який не суперечить закону і який він просить суд визначити у рішенні.
Натомість суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, чи інтереси цієї особи, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні (постанови Великої Палати Верховного Суду від 01.10.2019 у справі №910/3907/18, від 19.05.2020 у справі №922/4206/19, від 22.06.2021 у справі №334/3161/17, постанова Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 17.11.2023 у справі №910/12832/21).
Судом встановлено, що предметом заявленого позову в даній справі є стягнення з відповідача суми 841 692 грн, яка, за доводами позивача, є безпідставно збереженими коштами в розумінні положень статті 1212 Цивільного кодексу України.
Загальні підстави для виникнення зобов'язання у зв'язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами глави 83 Цивільного кодексу України. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.
Стаття 1212 Цивільного кодексу України регулює випадки набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав. Відповідно до ч. 1 зазначеної статті, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Положення цієї глави застосовуються також до вимог про повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні (п. 3 ч. 3 ст. 1212 Цивільного кодексу України).
Характерною особливістю кондикційних зобов'язань є те, що підстави їх виникнення мають широкий спектр: зобов'язання можуть виникати як із дій, так і з подій, при чому, з дій як сторін зобов'язання, так і третіх осіб, із дій як запланованих, так і випадкових, як правомірних, так неправомірних. Крім того, у кондикційному зобов'язанні не має правового значення, чи вибуло майно з володіння власника за його волею чи всупереч його волі, чи є набувач добросовісним чи недобросовісним.
Зобов'язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна; б) набуття або збереження за рахунок іншої особи; в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочину або інших підстав, передбачених статтею 11 Цивільного кодексу України).
Загальна умова частини 1 статті 1212 Цивільного кодексу України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов'язальних (договірних) відносинах, бо отримане однією зі сторін у зобов'язанні підлягає поверненню іншій стороні на цій підставі тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання.
В разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, положення статті 1212 Цивільного кодексу України можна застосовувати тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.
Для виникнення зобов'язання з безпідставного збагачення необхідна наявність наступних умов: 1) збільшення майна в однієї особи (вона набуває нові цінності, збільшує кількість та вартість належного їй майна або звертає майно, яке неминуче мало б вибути із її володіння); 2) втрата майна іншою особою, тобто збільшення або збереження майна в особи є наслідком втрати або недоотримання цього майна іншою особою; 3) причинний зв'язок меж збільшенням майна в однієї особи i відповідною втратою майна іншою особою; 4) відсутність достатньої правової підстави для збільшення майна в однієї особи за рахунок іншої особи, тобто обов'язковою умовою є збільшення майна однієї сторони (набувачем), з одночасним зменшенням його в іншої сторони (потерпілого), а також відсутність правової підстави (юридичного факту) для збагачення (відповідний висновок викладено в постановах Верховного Суду від 01.06.2021 у справі №916/2478/20, від 04.05.2022 у справі №903/359/21, від 05.10.2022 у справі №904/4046/20, від 12.07.2023 у справі №904/393/22, від 20.11.2024 у справі №904/37/24).
Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідносин і їх юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином (постанови Верховного Суду від 06.02.2020 у справі №910/13271/18, від 23.01.2020 у справі №910/3395/19, від 23.04.2019 у справі №918/47/18, від 01.04.2019 у справі №904/2444/18, від 16.09.2022 у справі №913/703/20, від 28.02.2024 у справі №922/3289/21 та від 29.01.2025 у справі №910/715/24).
За встановленими судом обставинами, позивач, обґрунтовуючи заявлені ним вимоги в даній справі, покликається на безпідставність здійсненого ним перерахування коштів на рахунок відповідача, та, відповідно, безпідставне збереження відповідачем грошових коштів у неповернутій їх частині, що становить 841 692 грн, оскільки на момент їх перерахування між сторонами були відсутні будь - які договірні відносини, на виконання яких такі кошти могли б бути перерахованими, а тому стверджує, що такі кошти підлягають стягненню з відповідача в силу приписів ст. 1212 Цивільного кодексу України.
Враховуючи той факт, що позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача коштів на підставі положень ст. 1212 Цивільного кодексу України, встановленню та дослідженню судом при розгляді даної справи підлягають підстави набуття відповідачем таких коштів, тобто в порядку виконання договірного зобов'язання або за відсутності правової підстави, оскільки договірний характер правовідносин, за відсутності їх припинення (розірвання тощо) виключає можливість застосування до них положень статті 1212 Цивільного кодексу України.
При цьому, цивільно-правовий договір є основною підставою виникнення зобов'язально-правових відносин (зобов'язань), що встановлює певні суб'єктивні права i суб'єктивні обов'язки для сторін, які його уклали. Договір можна визначити як угоду двох або кількох осіб, спрямовану на встановлення, змiну або припинення цивiльних правовiдносин. Предметом договору завжди є певна дiя, але ця дiя може бути тiльки правомiрною. Основними ознаками договору є: домовленість, тобто для його існування має бути компроміс, збіг волевиявлення учасників; домовленість двох чи більше осіб, тобто з волевиявлення лише однієї сторони не може виникнути договір; спрямованість на встановлення, зміну чи припинення цивільних прав та обов'язків.
Залежно від наявності зустрічного майнового мінового еквіваленту договори слід поділити на відплатні та безвідплатні. Відплатними слід визнавати договори, в яких одна сторона за виконання нею обов'язку повинна отримати відповідне відшкодування, чи то у формі грошей, інших майнових цінностей, чи то у формі іншого зустрічного надання, наприклад, купівля-продаж, міна тощо. Відплатність цивільно-правового договору презюмується, тобто договір вважається відплатним, поки інше не встановлено договором, законом або не випливає із суті договору (ч. 5 ст. 626 Цивільного кодексу України). У свою чергу, безоплатним визнається договір, за яким майнового відшкодування або іншого зустрічного надання за виконане зобов'язання не передбачено, наприклад договір позики.
Вибір форми договору залежить від бажання осіб, що його укладають. Однак у ряді випадків закон вимагає, щоб договори були укладені в певній формі. Якщо для договору не встановлено такої форми, він вважається укладеним, поки поведінка осіб свідчить про їхню волю укласти договір. Мовчання визначається виявом волі укласти договір лише у випадках, передбачених законом. Усна форма допускається в договорах, що виконуються під час їх укладання, якщо інше не встановлено законом.
Під формою правочину розуміється спосіб вираження волі сторін та/або його фіксація. Правочин оформлюється шляхом фіксації волі сторони (сторін) та його змісту. Така фіксація здійснюється різними способами. Першим і найпоширенішим з них є складання одного або кількох документів, які текстуально відтворюють волю сторін. Зазвичай правочин фіксується в одному документі.
Домовленість сторін правочину, якої вони досягли, фіксується в його тексті, який має бути ідентичним у всіх сторін правочину (постанова Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 23.05.2022 у справі №393/126/20).
За правовою позицією, викладеною у постанові Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 23.01.2019 у справі №355/385/17, реальним вважається договір, що є укладеним з моменту передачі речі або вчинення іншої дії. Для укладення реального договору необхідна наявність двох юридичних фактів: а) домовленість між його сторонами стосовно істотних умов договору; б) передача речі однією стороною іншій стороні або вчинення іншої дії.
Аналогічні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 28.02.2024 у справі №922/3289/21.
Натомість, за встановленими судом обставинами, між сторонами спору не укладалися жодні господарські договори, на виконання яких позивачем могли б бути перераховані кошти, стягнення яких є предметом позовних вимог у даній справі. При цьому, позивач факт укладення таких договорів заперечує категорично, а відповідач доказів на підтвердження існування між сторонами спору договірних відносин та зобов'язань, в межах яких могло б здійснюватися перерахування коштів на спірну суму, суду не надав.
За таких обставин, суд приходить до висновку, що вказівка призначення платежу при перерахунку коштів, з урахуванням принципу розумності, не може бути кваліфікована як дотримання письмової форми (єдиний документ, чи декілька документів, розписка чи інший документ), що підтверджує домовленість про отримання грошей на виконання договірного зобов'язання та умов такого договору, оскільки призначення платежу вказує особа, яка перераховує грошові кошти.
Як встановлюють положення ч. 1-4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
В свою чергу, важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, яким суд має керуватися при вирішенні справи. Стандарт доказування - це та ступінь достовірності наданих стороною доказів, за яких суд має визнати тягар доведення знятим, а фактичну обставину - доведеною. Тобто в цьому разі мається на увазі достатній рівень допустимих сумнівів, при якому тягар доведення вважається виконаним.
Нормою ст. 79 Господарського процесуального кодексу України впроваджено в господарський процес стандарт доказування “вірогідності доказів», який встановлює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач та оцінки їх правдивості і переваги доводів протилежної сторони судового процесу.
Зокрема положеннями ст. 79 Господарського процесуального кодексу України визначено, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
З врахуванням правового висновку, викладеного у постановах Верховного Суду від 25.06.2020 у справі №924/233/18, від 30.09.2021 у справі №922/3928/20, від 29.05.2025 у справі №922/3936/24 положеннями ст. 79 Господарського процесуального кодексу України на суд покладено обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були. Тобто, обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний.
Такий підхід узгоджується із судовою практикою ЄСПЛ, який, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі “Дж. К. та інші проти Швеції» (“J.K. AND OTHERS v. SWEDEN») звернув увагу, що цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням “балансу вірогідностей». Схожий стандарт під час оцінки доказів застосований ЄСПЛ у рішенні від 15.11.2007 у справі “Бендерський проти України» (“BENDERSKIY v. Ukraine»), в якому суд оцінюючи фактичні обставини справи звертаючись до балансу вірогідностей вирішуючи спір виходив з того, що факти встановлені у експертному висновку, є більш вірогідним за інші докази.
З урахуванням положень ст. 13 Господарського процесуального кодексу України, кожна із сторін судового спору самостійно визначає докази, які, на її думку, належним чином підтверджують або спростовують заявлені позовні вимоги. А суд, у свою чергу, з дотриманням вимог щодо всебічного, повного, об'єктивного та безпосереднього дослідження наявних у справі доказів визначає певну сукупність доказів з урахуванням їх вірогідності та взаємного зв'язку, які, за його внутрішнім переконанням, дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, що входять до предмета доказування. Сторона судового спору, яка не погоджується з доводами опонента, має їх спростовувати шляхом подання відповідних доказів, наведення аргументів, надання пояснень тощо. Інакше принцип змагальності, задекларований у ст. 13 Господарського процесуального кодексу України, нівелюється. Аналогічна за змістом позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.06.2023 у справі №916/3027/21, у постанові Верховного Суду від 28.02.2024 у справі №922/3289/21.
На підставі ч. 1 ст. 12 Цивільного кодексу України особа здійснює свої цивільні права вільно, на власний розсуд.
За таких обставин, оскільки відповідач не підтвердив наявності у нього права користування грошовими коштами, що є предметом позовних вимог у даній справі, а також зважаючи на відсутність доказів, що свідчать про наявність договірних відносин між сторонами цього спору, з урахуванням “балансу вірогідностей», відповідач зобов'язаний повернути позивачу грошові кошти у сумі 841 692 грн, на підставі положень частини 1 статті 1212 Цивільного кодексу України.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.02.2024 у справі №922/3289/21.
Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку про обґрунтованість вимог позивача щодо стягнення з відповідача грошових коштів у сумі 841 692 грн, із огляду на що позов підлягає задоволенню в повному обсязі.
Згідно із ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь - які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Положеннями ст. 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 ГПК України, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
В силу ч. 1 ст. 79 ГПК України, наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (ст. 86 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідач доказів на спростування викладених позивачем обставин суду не надав, а його аргументи не знайшли свого підтвердження у матеріалах справи та положеннях законодавства. Аргументи відповідача щодо заперечення ним заявлених у даній справі позовних вимог не спростовують висновків суду щодо задоволення позовних вимог.
З урахуванням вищевикладеного в сукупності, суд приходить до висновку про задоволення позову в повному обсязі.
Аргументи сторін спору, обґрунтовані покликанням на факти взаємного перерахування коштів за іншими платіжними дорученнями, іншими датами перерахування грошових коштів, в інших сумах та з іншим призначенням платежу судом досліджені та взяті до уваги в тій мірі, яка впливає на межі предмету доказування у даній судовій справі.
Факти, встановлені судовим рішенням у справі №907/526/24, позовні вимоги у якій ґрунтуються на безпідставному перерахуванні відповідачеві грошових коштів згідно платіжних інструкцій від 14.10.2022 з призначенням платежу “Часткова оплата за послуги згідно Договору б/н від 01.2022 року. Без ПДВ», не мають доказового значення при вирішенні спору у даній справі, позовні вимоги якої стосуються безпідставного перерахування відповідачеві грошових коштів згідно платіжних інструкцій від 11.10.2022 та 12.10.2022 з призначенням платежу “Оплата за послуги зг. Договору Без ПДВ».
За аналогічних обґрунтувань не мають доказового значення при розгляді спору у даній справі і факти, встановлені за результатами розгляду спору у справі №926/3178/24, який обґрунтовано безпідставним перерахуванням Фізичною особою - підприємцем Дутком Євгенієм Володимировичем на рахунок Товариства з обмеженою відповідальністю “Моекотаксі Буковина» грошових коштів згідно платіжних інструкцій у період 2021-2022 років з призначенням платежу “Повернення фінансової допомоги згідно договору, без ПДВ».
Факт висловлення Товариством з обмеженою відповідальністю “Моекотаксі Буковина» пропозиції щодо припинення наявних між сторонами спору взаємних зобов'язань шляхом їх зарахування на загальну суму 644 000 грн, а саме, зобов'язань позивача за платіжними дорученнями від 12.10.2022 №526, №527, №528, №529, №530, №531, №532, №533 та зобов'язань відповідача за платіжними інструкціями від 12.10.2022 №1455, №1456, №1457, №1458, №1459, №1460, №1461, викладена у змісті заяви про припинення зобов'язань зарахуванням від 27.02.2025, судом до уваги не приймається, оскільки така заява подавалась позивачем не з метою припинення зобов'язань, що є предметом позовних вимог у даній справі, а подавалась в межах справи Господарського суду Чернівецької області №926/3178/24, у якій судом не була прийнята до уваги, а в подальшому взагалі визнана недійсною як односторонній правочин за позовною заявою Фізичної особи - підприємця Дутка Євгенія Володимировича у справі Господарського суду Чернівецької області №926/753/25.
Судові витрати підлягають віднесенню на відповідача у відповідності до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України в розмірі 10 100,30 грн на відшкодування витрат по сплаті судового збору.
Керуючись ст. 11, 13, 14, 73 - 79, 86, 129, 210, 220, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України
1. Позов задовольнити повністю.
2. Стягнути з Фізичної особи - підприємця Дутка Євгенія Володимировича, АДРЕСА_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Моекотаксі Буковина», вул. Достоєвського Федора, будинок 5В, квартира 3, м. Чернівці, Чернівецька область, 58018 (код ЄДРЮОФОПтаГФ 43585427) суму 841 692 грн (Вісімсот сорок одну тисячу шістсот дев'яносто дві гривні), а також 10 100,30 (Десять тисяч сто гривень 30 коп.) на відшкодування витрат по сплаті судового збору.
3. На підставі ст. 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга на рішення суду, згідно зі ст. 256 Господарського процесуального кодексу України, подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Рішення може бути оскаржене до Західного апеляційного господарського суду.
4. Вебадреса сторінки на офіційному вебпорталі судової влади України в Інтернет, за якою учасники справи можуть отримати інформацію по даній справі, - http://court.gov.ua/fair/sud5008/ або http://www.reyestr.court.gov.ua.
У зв'язку із проходженням суддею Пригарою Л.І. підготовки для підтримання кваліфікації голів і заступників голів місцевих загальних, господарських та окружних адміністративних судів, апеляційних судів, Вищого антикорупційного суду, Касаційних судів у складі Верховного Суду в режимі онлайн з 24.11.2025 по 26.11.2025, повне судове рішення складено та підписано 27.11.2025.
Суддя Л.І. Пригара