11.11.2025 року м. Дніпро Справа № 904/4890/24
Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Чередка А.Є. (доповідач)
суддів: Мороза В.Ф., Верхогляд Т.А.,
при секретарі судового засідання: Кишкань М.А.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "БІ ТРЕЙД"
на рішення Господарського суду Дніпропетровської області (суддя Назаренко Н.Г.) від 10.02.2025 р. у справі № 904/4890/24
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Український національний продукт", м. Дніпро
до Товариства з обмеженою відповідальністю "БІ ТРЕЙД", м. Кам'янське, Дніпропетровська область
про стягнення заборгованості за договором поставки, -
У листопаді 2024 р. Товариство з обмеженою відповідальністю "Український національний продукт" звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "БІ Трейд" про стягнення заборгованості за договором поставки №_01112022 від 01.11.2022 в загальному розмірі 821 049,41 грн, яка складається з:
- основного боргу в розмірі 740 100,89 грн,
- інфляційних втрат у розмірі 57 274,24 грн,
- 3 % річних у розмірі 23 674,28 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов договору поставки № _01112022 від 01.11.2022 в частині повної та своєчасної оплати вартості товару.
Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 10.02.2025 р. у справі № 904/4890/24:
- позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Український національний продукт" до Товариства з обмеженою відповідальністю "БІ ТРЕЙД" про стягнення заборгованості за договором поставки задоволено частково;
- стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "БІ ТРЕЙД" (51931, Дніпропетровська область, м. Кам'янське, вул. Республіканська, буд. 9А, кімн. 412В, код ЄДРПОУ 38593352) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Український національний продукт" (49000, м. Дніпро, вул. Магдалинівська, буд. 1А, код ЄДРПОУ 39993371) основний борг у розмірі 735 101,07 грн, 3 % річних у розмірі 23 674,28 грн, інфляційні втрати в розмірі 57 022,00 грн, судовий збір у розмірі 9 789,58 грн;
- в решті позову відмовлено.
Не погодившись з цим рішенням господарського суду, до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою звернулося Товариство з обмеженою відповідальністю "БІ ТРЕЙД", в якій просить скасувати рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 10.02.2025 р. у справі № 904/4890/24 повністю та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог позивача відмовити у повному обсягу.
В обґрунтування апеляційної скарги апелянт, зокрема, зазначає, що на дату подання позову у цій справі прострочена заборгованість відповідача перед позивачем (вартість неоплаченого товару) складає 340 100,89 грн. Так, апелянт стверджує, що за видатковими накладними № 1223 від 30.04.2024 на суму 135 000,00 грн, № 1296 від 09.05.2024 на суму 132 500,00 грн, № 1338 від 15.05.2024 на суму 132 500,00 грн, він товар не отримував, представники відповідача їх не підписували і не ставили відбитку печатки, що викликає у нього сумніви щодо їх дійсності. В обґрунтування цих доводів апелянт зазначає, що до позовної заяви позивач надав копії вказаних видаткових накладних, з яких неможливо пересвідчитись в оригінальності підписів і відбитку печатки. Також вказує на те, що за цими видатковими накладними позивач податкових накладних не виписував і не реєстрував, що, на думку апелянта, свідчить про неврахування цих поставок в бухгалтерському і податковому обліках через фактичну відсутність цих поставок. Окрім цього, апелянт вважає, що у нього відсутній обов'язок з оплати поставок, оскільки ним не отримувалися рахунки від позивача. Також апелянт зазначає, що між сторонами був підписаний акт звірки розрахунків за квітень 2024 року, в якому спірні видаткові накладні не відображені.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 16.04.2025р. відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "БІ ТРЕЙД" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 10.02.2025р. у справі № 904/4890/24, розгляд апеляційної скарги призначено в судове засідання на 08.07.2025р.
Товариством з обмеженою відповідальністю "Український національний продукт" подано до Центрального апеляційного господарського суду відзив на апеляційну скаргу, в якому позивач просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 10.02.2025 р. у справі № 904/4890/24 - без змін.
В обґрунтування своїх заперечень проти доводів апеляційної скарги позивач, зокрема, зазначає, що оригінали видаткових накладних № 1223 від 30.04.2024 на суму 135 000,00 грн, № 1296 від 09.05.2024 на суму 132 500,00 грн, № 1338 від 15.05.2024 на суму 132 500,00 грн були додані ним до матеріалів справи 13.01.2025 р. Вказує на те, що наявність або відсутність рахунку-фактури не звільняє відповідача від обов'язку оплатити товар в обумовлений строк, отже вважає безпідставним посилання відповідача на неотримання ним від позивача рахунків на оплату. Також позивач вказує на те, що акт звірки не може підтверджувати існування заявленої суми заборгованості без первинного документу, який цю заборгованість підтверджує. Щодо доводів апелянта про відсутність реєстрації податкових накладних за спірними поставками, позивач зазначає, що грошове зобов'язання з оплати отриманого товару виникає не з моменту реєстрації податкових накладних та не з моменту введення в бухгалтерську базу відповідача відомостей про поставку, а з моменту приймання товару та підписання первинного документу, що підтверджує передачу цього товару.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 08.07.2025р. розгляд апеляційної скарги відкладено в судове засідання на 23.09.2025р.
22.09.2025р. від представника відповідача засобами електронного зв'язку (з КЕП) до Центрального апеляційного господарського суду надійшли: клопотання про відкладення судового засідання на іншу дату; клопотання про долучення до матеріалів справи докази часткової оплати заборгованості в сумі 320 000,89 грн.
Того ж дня від представника позивача засобами електронного зв'язку (з КЕП) до Центрального апеляційного господарського суду надійшли заперечення проти заявлених відповідачем клопотань.
У зв'язку із перебуванням судді-доповідача Чередка А.Є. у відпустці та неможливістю проведення судового засідання 23.09.2025 р., розгляд апеляційної скарги у справі № 904/4890/24 не відбувся.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 29.09.2025р. розгляд апеляційної скарги призначено в судове засідання на 11.11.2025р.
10.11.2025р. від представника відповідача засобами електронного зв'язку (з КЕП) до Центрального апеляційного господарського суду надійшло клопотання про відкладення судового засідання на іншу дату, яке апелянт мотивує надсиланням 22.09.2025 р. на адресу позивача проекту мирової угоди та очікуванням відповіді на неї.
Того ж дня від представника позивача засобами електронного зв'язку (з КЕП) до Центрального апеляційного господарського суду надійшли заперечення проти заявленого відповідачем клопотання про відкладення судового засідання, в яких позивач, зокрема, вказує на відхилення в повному обсягу пропозиції відповідача про укладення мирової угоди.
Представник позивача у судовому засіданні проти задоволення апеляційної скарги заперечив, вважає оскаржуване рішення законним та обґрунтованим, прийнятим з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, а апеляційну скаргу відповідача безпідставною, у зв'язку з чим просив залишити оскаржуване рішення без змін.
Апелянт не скористався своїм правом участі в судовому засіданні та не забезпечив явку свого представника, про час та місце судового засідання був повідомлений апеляційним судом належним чином, що підтверджується матеріалами справи.
Враховуючи приписи ст. 202 ГПК України, а також те, що явка представників учасників справи в судове засідання апеляційним судом не визнавалася обов'язковою, а неявка представників сторін не перешкоджає апеляційному перегляду справи, колегія суддів вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу по суті за відсутності представника відповідача.
Водночас, з урахуванням заперечень позивача проти намірів відповідача на укладення мирової угоди, судова колегія відхиляє клопотання останнього про відкладення судового засідання у цій справі.
Щодо поданого 22.09.2025р. відповідачем клопотання про долучення до матеріалів справи доказів часткової оплати заборгованості в сумі 320 000,89 грн, судова колегія зазначає наступне.
Так, відповідачем до вказаного клопотання долучені платіжні інструкції за період з 18.03.2025р. по 16.09.2025р. та підписаний з боку відповідача акт звірки розрахунків станом на 22.09.2025р.
Однак, судова колегія звертає увагу, що надані відповідачем докази не існували на момент ухвалення оскаржуваного відповідачем рішення суду першої інстанції.
Водночас судова колегія зазначає, що така обставина, як відсутність існування доказів на момент прийняття рішення суду першої інстанції, взагалі виключає можливість прийняття судом апеляційної інстанції додаткових доказів у порядку ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, незалежно від причин неподання таких доказів. Навпаки, саме допущення такої можливості судом апеляційної інстанції матиме наслідком порушення вищенаведених норм процесуального права, а також принципу правової визначеності, ключовим елементом якого є однозначність та передбачуваність правозастосування, а отже системність та послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів.
Правова позиція з цього питання викладена у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 911/3250/16, від 06.02.2019 у справі № 916/3130/17, від 26.02.2019 у справі № 913/632/17 від 06.03.2019 у справі № 916/4692/15 та від 11.09.2019 у справі № 922/393/18.
Враховуючи викладене, колегією суддів апеляційного суду не приймаються як додаткові докази подані відповідачем під час апеляційного перегляду цієї справи платіжні інструкції за період з 18.03.2025 р. по 16.09.2025 р. та підписаний з боку відповідача акт звірки розрахунків станом на 22.09.2025 р., оскільки цих доказів не існувало на момент прийняття оскаржуваного рішення суду першої інстанції.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи, судова колегія дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги, виходячи з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено місцевим господарським судом, між Товариством з обмеженою відповідальністю “Український національний продукт» (далі - постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "БІ Трейд" (далі - покупець) укладено договір поставки №_01112022 від 01.11.2022 (далі - договір), згідно з п. 1.1. якого за цим договором постачальник зобов'язується в порядку та строки, встановлені договором, передати у власність покупцеві, в певній кількості, відповідної якості та за узгодженою ціною, а останній - прийняти товар та оплатити його на умовах, визначених даним договором.
Найменування товару - цукор.
Кількість зазначається в специфікаціях та/або накладних на товар. (п.п. 1.2-1.3. договору).
Згідно з п. 1.4. договору, ціна зазначається в специфікаціях та/або накладних на товар. Під накладною на товар розуміється видаткова накладна або товарна накладна, або інший документ первинного бухгалтерського обліку, який підтверджує передачу товару від постачальника до покупця.
Загальна вартість поставленого за цим договором товару визначається шляхом складання вартості товару, зазначеної у всіх накладних на товар, за якими постачальником був переданий товар покупцю протягом терміну дії даного договору (п. 1.6. договору).
Відповідно до п. 2.2. договору, оплата за даним договором здійснюється покупцем на умовах попередньої оплати протягом 2 банківських днів з дати отримання рахунку від постачальника. Окремою письмовою угодою сторони мають право змінити порядок оплати товару. Попередня оплата товару, що здійснюється за даним договором, не є комерційним кредитом.
Постачальник зобов'язаний здійснити поставку усієї кількості заявленого до постачання товару (партії товару) протягом 4 календарних днів з моменту отримання постачальником від покупця оплати вартості відповідної партії товару на умовах, погоджених сторонами окремо (п. 3.1. договору).
Згідно з п. 3.3. договору відмітка покупця на накладній на товар підтверджує факт прийняття покупцем товару і перехід права власності на нього.
Цей договір набуває чинності з моменту підписання його уповноваженими представниками сторін та скріплення печатками та діє до 31.12.2023 включно. При цьому закінчення терміну дії цього договору не звільняє сторони від виконання взятих на себе зобов'язань за цим договором, а також від відповідальності за невиконання цих зобов'язань.
У разі, якщо не пізніше, ніж за 20 календарних днів до закінчення терміну дії даного договору жодна із сторін не направить на адресу іншої сторони повідомлення про необхідність припинення дії даного договору, термін дії договору вважається одноразово продовженим на один календарний рік (п.п. 9.1., 9.2. договору).
Позивач зазначає, що на виконання умов договору в період з листопада 2022 по травень 2024 поставив товар відповідачу на загальну суму 6 385 853,07 грн, що підтверджується видатковими накладними № 3930 від 11.11.2020 на суму 261 630,00 грн, № 3971 від 17.11.2022 на суму 261 630,00 грн, № 4028 від 23.11.2022 на суму 261 230,00 грн, № 4084 від 01.12.2022 на суму 31 200,00 грн, № 4093 від 02.12.2022 на суму 31 200,00 грн, № 4109 від 05.12.2022 на суму 31 200,00 грн, № 4111 від 06.12.2022 на суму 31 200,00 грн, № 4150 від 08.12.2022 на суму 280 800,00 грн, № 4208 від 15.12.2022 на суму 121 200,00 грн, № 4322 від 29.12.2022 на суму 150 450,00 грн, № 75 від 05.01.2023 на суму 210 630,00 грн, № 128 від 11.01.2023 на суму 366 000,05 грн, № 210 від 20.01.2023 на суму 151 000,20 грн, № 261 від 27.01.2023 на суму 208 320,00 грн, № 264 від 27.01.2023 на суму 3 000,00 грн, № 846 від 31.03.2023 на суму 2 800,01 грн, № 956 від 11.04.2023 на суму 5 800,01 грн, № 1462 від 31.05.2023 на суму 159 000,00 грн, № 1506 від 07.06.2023 на суму 157 500,00 грн, № 1601 від 16.06.2023 на суму 156 100,10 грн, № 1826 від 19.07.2023 на суму 165 000,41 грн, № 2523 від 13.09.2023 на суму 170 520,00 грн, № 2603 від 22.09.2023 на суму 160 000,20 грн, № 2744 від 06.10.2023 на суму 151 500,00 грн, № 2816 від 12.10.2023 на суму 150 600,00 грн, № 3140 від 03.11.2023 на суму 145 040,11 грн, № 3181 від 08.11.2023 на суму 142 000,20 грн, № 3350 від 23.11.2023 на суму 192 500,28 грн, № 3420 від 30.11.2023 на суму 275 000,40 грн, № 3597 від 15.12.2023 на суму 268 000,20 грн, № 24 від 05.01.2024 на суму 188 300,28 грн, № 735 від 13.03.2024 на суму 175 000,14 грн, № 817 від 21.03.2024 на суму 125 000,10 грн, № 897 від 250 000,20 грн, № 1105 від 17.04.2024 на суму 138 000,00 грн, № 1162 від 24.04.2024 на суму 135 000,00 грн, № 1223 від 282 100,08 грн, № 1296 від 09.05.2024 на суму 132 500,00 грн, 1338 від 15.05.2024 на суму 132 500,00 грн.
За свідченнями позивача, до 27 січня 2023 року оплата товару здійснювалася Відповідачем на умовах Договору, тобто в порядку попередньої оплати, але з 27.01.2023 року за усною домовленістю сторін умови оплати були змінені на відтермінування оплати строком в один календарний день.
Позивач зазначає, що оплата товару здійснювалася несвоєчасно та/або не в повному обсязі і станом на дату подання даної позовної заяви терміни оплати сплинули за всіма видатковими накладними, прострочена заборгованість Відповідача перед Позивачем (вартість неоплаченого товару) складає 740 100,89 грн.
З метою досудового врегулювання спору Позивачем неодноразово були направлені вимоги оплати товару і 10.06.2024 року на електронну адресу Позивача надійшов від відповідача Гарантійний лист № 10/06/2024/1 від 10.06.2024 р., в якому Відповідач зобов'язувався сплатити борг в запропоновані ним строки, викладені в графіку оплат, де кінцевою датою оплати є 30.09.2024 р.
Після 10.06.2024 року Відповідачем частково була сплачена заборгованість, але остання оплата була здійснена 18.10.2024 року і станом на дату подання даної позовної заяви оплати Відповідачем припинені в повному обсязі.
З метою повторного врегулювання спору Позивачем була направлена Претензія № 125 від 21.10.2024 року - (вимога) про сплату боргу за Договором № 01112022 від 01.11.2022 р., але відповіді Позивач не отримав, заборгованість відповідач не сплатив, що і стало причиною звернення позивача до суду.
Вирішуючи спір у цій справі, місцевий господарський суд встановив, що позивач виконав свої зобов'язання з поставки товару за договором, що підтверджується долученими позивачем до матеріалів справи доказами, натомість відповідачем на момент розгляду спору не надано доказів виконання зобов'язання щодо здійснення розрахунків за отриманий товар. Водночас судом першої інстанції здійснено перерахунок заявлених сум боргу та інфляційних втрат у зв'язку з виявленими судом помилками у розрахунках позивача.
Таким чином, місцевий господарський суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог зі стягненням з відповідача на користь позивача основного боргу в розмірі 735 101,07 грн, 3 % річних в розмірі 23 674,28 грн, інфляційних втрат у розмірі 57 022,00 грн, а також про відмову в задоволенні позовних вимог в частині стягнення основного боргу в розмірі 4 999,82 грн та інфляційних втрат у розмірі 252,24 грн.
Колегія суддів апеляційного суду погоджується з такими висновками місцевого господарського суду, з огляду на наступне.
Відповідно до частини 1 статті 193 Господарського кодексу України та статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов закону, інших правових актів, договору, а за відсутністю таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Статтею 526 Цивільного кодексу України унормовано, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до положень статті 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно зі статтею 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 Цивільного кодексу України).
Відповідно до вимог ст. 610 ЦК України, невиконання зобов'язання або його виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання, є порушенням зобов'язання.
Статтею 530 Цивільного кодексу України визначено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Приписи частини 7 статті 193 Господарського кодексу України та статті 525 Цивільного кодексу України встановлюють загальне правило щодо заборони односторонньої відмови від зобов'язання або односторонньої зміни його умов, що кореспондується із вимогами статті 629 Цивільного кодексу України щодо обов'язковості договору для виконання сторонами.
Згідно зі статтею 202 Господарського кодексу України та статтею 598 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняються виконанням, проведеним належним чином.
Статтею 617 Цивільного кодексу України передбачено, що особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Кожна із сторін судового спору самостійно визначає докази, які, на її думку, належним чином підтверджують або спростовують заявлені позовні вимоги. Суд з дотриманням вимог щодо всебічного, повного, об'єктивного та безпосереднього дослідження наявних у справі доказів визначає певну сукупність доказів з урахуванням їх вірогідності та взаємного зв'язку, які, за його внутрішнім переконанням, дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, що входять до предмета доказування. Сторона судового спору, яка не погоджується з доводами опонента, має їх спростовувати шляхом подання відповідних доказів, наведення аргументів, надання пояснень тощо. Інакше принцип змагальності, задекларований у статті 13 ГПК України, втрачає сенс (постанова Великої Палати Верховного Суду від 21.06.2023 у справі № 916/3027/21).
Відповідно до статті 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Згідно із частиною 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Статтею 78 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.
17.10.2019 набув чинності Закон України від 20.09.2019 № 132-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", яким було, зокрема внесені зміни до Господарського процесуального кодексу України та змінено назву статті 79 Господарського процесуального кодексу України з "Достатність доказів" на нову - "Вірогідність доказів" та викладено її у новій редакції з фактичним впровадженням у господарський процес стандарту доказування "вірогідність доказів".
Так, відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Стандарт доказування "вірогідність доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати саме ту їх кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.
Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.
Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" Європейський суд з прав людини наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".
Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (постанова Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц).
У справі, що розглядається, місцевим господарським судом було встановлено, що позивач виконав свої зобов'язання відповідно до умов договору та передав у власність відповідача, а останній прийняв, товар на загальну суму 6 385 853,07 грн, що підтверджується наявними в матеріалах справи видатковими накладними: № 3930 від 11.11.2020 на суму 261 630,00 грн, № 3971 від 17.11.2022 на суму 261 630,00 грн, № 4028 від 23.11.2022 на суму 261 230,00 грн, № 4084 від 01.12.2022 на суму 31 200,00 грн, № 4093 від 02.12.2022 на суму 31 200,00 грн, № 4109 від 05.12.2022 на суму 31 200,00 грн, № 4111 від 06.12.2022 на суму 31 200,00 грн, № 4150 від 08.12.2022 на суму 280 800,00 грн, № 4208 від 15.12.2022 на суму 121 200,00 грн, № 4322 від 29.12.2022 на суму 150 450,00 грн, № 75 від 05.01.2023 на суму 210 630,00 грн, № 128 від 11.01.2023 на суму 366 000,05 грн, № 210 від 20.01.2023 на суму 151 000,20 грн, № 261 від 27.01.2023 на суму 208 320,00 грн, № 264 від 27.01.2023 на суму 3 000,00 грн, № 846 від 31.03.2023 на суму 2 800,01 грн, № 956 від 11.04.2023 на суму 5 800,01 грн, № 1462 від 31.05.2023 на суму 159 000,00 грн, № 1506 від 07.06.2023 на суму 157 500,00 грн, № 1601 від 16.06.2023 на суму 156 100,10 грн, № 1826 від 19.07.2023 на суму 165 000,41 грн, № 2523 від 13.09.2023 на суму 170 520,00 грн, № 2603 від 22.09.2023 на суму 160 000,20 грн, № 2744 від 06.10.2023 на суму 151 500,00 грн, № 2816 від 12.10.2023 на суму 150 600,00 грн, № 3140 від 03.11.2023 на суму 145 040,11 грн, № 3181 від 08.11.2023 на суму 142 000,20 грн, № 3350 від 23.11.2023 на суму 192 500,28 грн, № 3420 від 30.11.2023 на суму 275 000,40 грн, № 3597 від 15.12.2023 на суму 268 000,20 грн, № 24 від 05.01.2024 на суму 188 300,28 грн, № 735 від 13.03.2024 на суму 175 000,14 грн, № 817 від 21.03.2024 на суму 125 000,10 грн, № 897 від 250 000,20 грн, № 1105 від 17.04.2024 на суму 138 000,00 грн, № 1162 від 24.04.2024 на суму 135 000,00 грн, № 1223 від 282 100,08 грн, № 1296 від 09.05.2024 на суму 132 500,00 грн, 1338 від 15.05.2024 на суму 132 500,00 грн.
При цьому судова колегія відхиляє доводи апелянта щодо того, що за видатковими накладними № 1223 від 30.04.2024 на суму 135 000,00 грн, № 1296 від 09.05.2024 на суму 132 500,00 грн, № 1338 від 15.05.2024 на суму 132 500,00 грн, він товар не отримував, представники відповідача їх не підписували і не ставили відбитку печатки, що викликає у нього сумніви щодо їх дійсності, а також щодо того, що до позовної заяви позивач надав їх копії, з яких неможливо пересвідчитись в оригінальності підписів і відбитку печатки.
Так, судова колегія приймає до уваги, що позивачем були надані до суду першої інстанції оригінали видаткових накладних № 1223 від 30.04.2024 на суму 135 000,00 грн, № 1296 від 09.05.2024 на суму 132 500,00 грн, № 1338 від 15.05.2024 на суму 132 500,00 грн, про що судом зазначено в оскаржуваному рішенні. Водночас судовою колегією враховується, що відповідач не подавав суду клопотання про призначення судової експертизи для з'ясування дійсності підписів з боку відповідача на спірних видаткових накладних, доказів звернення до правоохоронних органів із заявами щодо втрати печаток також не надав.
Також судова колегія враховує, що доказів повної оплати вартості поставленого товару за договором матеріали справи не містять.
За таких обставин, враховуючи встановлення судом факту здійснення позивачем поставки товару та порушення відповідачем своїх зобов'язань в частині сплати за нього визначеної договором суми, судова колегія вважає, що місцевий господарський суд дійшов правильного висновку про обґрунтованість позовних вимог в частині стягнення з відповідача на користь позивача суми боргу.
Разом із тим, при перевірці розрахунків позивача судом першої інстанції виявлено помилку в розрахунку суми основного боргу, внаслідок чого суд здійснив власний перерахунок та встановив, що сума основного боргу, що підлягає задоволенню становить 735 101,07 грн, а відповідно в частині стягнення основного боргу в розмірі 4 999,82 грн слід відмовити, з чим погоджується і судова колегія.
Враховуючи встановлення судом першої інстанції порушення з боку відповідача умов договору в частині повної та своєчасної оплати поставленого товару, правильність чого було підтверджено судовою колегією апеляційного суду, також є правильним висновок про стягнення з відповідача 3 % річних та інфляційних втрат, передбачених статтею 625 ЦК України.
Так, статтею 625 ЦК України врегульовано правові наслідки порушення грошового зобов'язання. Відповідно до наведеної норми боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Позивачем до позовної заяви надано розрахунок 3 % річних за загальний період прострочення з 29.01.2023 по 04.11.2024 в розмірі 23 674,28 грн, який був перевірений судом першої інстанції, за результатом чого помилок не виявлено, а тому суд дійшов обґрунтованого висновку, що позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню в розмірі 23 674,28 грн.
Водночас, при перевірці розрахунку інфляційних втрат судом першої інстанції виявлено помилку, тому суд дійшов висновку, що позов в цій частині підлягає частковому задоволенню в розмірі 57 022,00 грн, а в частині стягнення інфляційних втрат в розмірі 653,30 грн слід відмовити, з чим також погоджується судова колегія.
Таким чином, судова колегія констатує, що місцевий господарський суд дійшов обґрунтованого висновку про часткове задоволення позовних вимог зі стягненням з відповідача на користь позивача основного боргу в розмірі 735 101,07 грн, 3 % річних в розмірі 23 674,28 грн, інфляційних втрат у розмірі 57 022,00 грн, та про відмову в частині стягнення основного боргу в розмірі 4 999,82 грн та інфляційних втрат у розмірі 252,24 грн.
З урахуванням усього вищенаведеного, колегія суддів апеляційного господарського суду вважає, що доводи апеляційної скарги є безпідставними та не спростовують обґрунтованих висновків суду першої інстанції, оскаржуване рішення відповідає фактичним обставинам справи та нормам матеріального і процесуального права, тому підстави, передбачені ст. 277 ГПК України, для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 10.02.2025 р. у цій справі відсутні.
Згідно зі ст. 129 ГПК України судові витрати по сплаті апелянтом судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 14 778,89 грн слід покласти на останнього.
З підстав наведеного та керуючись ст.ст. 129, 269, 270, 275-284 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд, -
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "БІ ТРЕЙД" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 10.02.2025 р. у справі № 904/4890/24 - залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 10.02.2025 р. у справі № 904/4890/24 - залишити без змін.
Судовий збір, сплачений за подання апеляційної скарги, покласти на Товариство з обмеженою відповідальністю "БІ ТРЕЙД".
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складення повного тексту постанови.
Повна постанова складена та підписана 27.11.2025 року.
Головуючий суддя А.Є. Чередко
Суддя В.Ф. Мороз
Суддя Т.А. Верхогляд