05.11.2025 року м.Дніпро Справа № 904/5491/24
Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді: Мороза В.Ф. (доповідач),
суддів: Іванова О.Г., Чередка А.Є.
секретар судового засідання Жолудєв А.В.
розглянувши апеляційну скаргу Представництва "ЛІМАК ІНШААТ САНАЇ ВЕ ТІДЖАРЕТ АНОНІМ ШІРКЕТІ" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 10.03.2025 (суддя Скриннікова Н.С.)
у справі № 904/5491/24
за позовом Представництва "ЛІМАК ІНШААТ САНАЇ ВЕ ТІДЖАРЕТ АНОНІМ ШІРКЕТІ" (LIMAK INSAAT SANAYI VE TICARET ANONIM SIRKETI)
до Акціонерного товариства "ДНІПРОМЕТРОБУД"
про стягнення збитків на суму 416 666. 67 грн
Представництво "ЛІМАК ІНШААТ САНАЇ ВЕ ТІДЖАРЕТ АНОНІМ ШІРКЕТІ" звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області через систему "Електронний суд" із позовом до Акціонерного товариства "ДНІПРОМЕТРОБУД" про стягнення збитків на суму 416 666, 67 грн.
Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 10.03.2025 у справі №904/5491/24 відмовлено у позові Представництва “Лімак Іншаат Санаї ве Тіджарет Анонім Шіркеті повністю.
Не погодившись з вказаним рішенням Представництвом "ЛІМАК ІНШААТ САНАЇ ВЕ ТІДЖАРЕТ АНОНІМ ШІРКЕТІ" подано апеляційну скаргу, згідно якої просить скасувати рішення Господарського суду Дніпропетровської області 10.03.2025 року по справі № 904/5491/24. Ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
В обґрунтування поданої апеляційної скарги апелянт зазначає, що судом не надано належної оцінки всім поданим доказам, рішення суду необґрунтоване, прийнято без врахування всіх обставин, які мають значення для справи та протирічить судовій практиці Верховного суду України, що склалася на час розгляду справи. Станом на час вирішення спору Відповідач не надав доказів реєстрації відповідних належно заповнених податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних за господарськими операціями за спірний період. Пунктом 201.10 ст.201 Податкового кодексу України передбачено, що при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів / послуг зобов'язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в ЄРПН та надати покупцю за його вимогою. Чинне законодавство не передбачає реєстрації податкової накладної в ЄРПН покупцем послуг. З огляду на положення ст.201 Податкового кодексу України, саме на відповідача покладений обов'язок скласти та зареєструвати в ЄРПН податкові накладні. Матеріалами справи підтверджений факт (відповідь Головного управління ДПС у Дніпропетровській області №10221/6/04-36-04-03-08 від 17.02.2023) невиконання Відповідачем зобов'язання з реєстрації податкових накладних на суму податку на додану вартість, сплаченого Позивачем як оплату робіт за Договором, що також підтверджує факт неналежного виконання Відповідачем вимог податкового законодавства щодо реєстрації податкових накладних в ЄРПН. Оскільки Відповідач не виконав вимог податкового законодавства, та не зареєстрував податкові накладні, Позивач був позбавлений права включити суми ПДВ до складу податкового кредиту та, відповідно, скористатися правом на зменшення податкового зобов'язання на суму 416 666,67 грн. В даному випадку має місце порушення відповідачем свого обов'язку та установлених ПК України вимог здійснення господарської діяльності щодо реєстрації податкових накладних за фактом здійснення платником податку операцій з постачання товарів/послуг.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 21.04.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Представництва "ЛІМАК ІНШААТ САНАЇ ВЕ ТІДЖАРЕТ АНОНІМ ШІРКЕТІ" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 10.03.2025 у справі № 904/5491/24.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 16.06.2025 розгляд справи № 904/5491/24 призначено на 24.09.2025 о 10 год. 30 хв.
Відповідачем подано відзив, в якому заперечує проти доводів на апеляційної скарги та зазначає, що договором №104 від 07.02.2020 не передбачено договірного зобов'язання АТ «Дніпрометробуд» здійснити реєстрацію податкових накладних в ЄРПН. В п.5.14 Постанови Верховного Суду від 07.06.2023р. по справі № 916/334/22 Верховний Суд звернув увагу, що хоча обов'язок відповідача зареєструвати податкову накладну (розрахунок коригування до податкової накладної) є обов'язком платника податку у публічно-правових відносинах, але у разі визначення такого обов'язку у господарському договорі такий обов'язок стає також господарсько-договірним зобов'язанням перед позивачем, і саме невиконання цього обов'язку може завдати покупцю збитків. За змістом норм Податкового кодексу України складання податкової накладної та її реєстрація в ЄРПН є обов'язками платника податків в податкових (тобто, публічно-правових) відносинах. Отже за відсутності в тексті договору субпідряду №104 від 07.02.2020р. договірного обов'язку АТ «Дніпрометробуд» по здійсненню реєстрації податкових накладних в ЄРПН, пред'явлення позову про стягнення збитків в розмірі сплаченої в складі ціни робіт суми ПДВ на підставі ст.22, 611 Цивільного кодексу України є безпідставним.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 29.09.2025 у справі призначено дату судового засідання 05.11.2025 о 09 год. 15 хв.
В судове засідання 05.11.2025 з'явився представник апелянта. Інший учасник справи не з'явився в судове засідання, був належним чином повідомлений про час розгляду справи.
Колегія суддів зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Роль національних суддів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (&51 рішення Європейського суду з прав людини від 30.11.2006 у справі "Красношапка проти України").
Отже, при здійсненні правосуддя судом мають враховуватися не тільки процесуальні строки, визначені ГПК України, а й рішення ЄСПЛ, як джерела права, зокрема, в частині необхідності забезпечення судового розгляду впродовж розумного строку.
Згідно ч. 1 ст. 43 ГПК України учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.
Суд звертає увагу на висновки Європейського суду з прав людини, викладені у рішенні від 07.07.1989 у справі "Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії", відповідно до якого заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
Обов'язком заінтересованої сторони є прояв особливої старанності при захисті власних інтересів (рішення Європейського суду з прав людини від 04.10.2001 у справі "Тойшлер проти Германії" (Тeuschler v. Germany).
Тобто сторона повинна демонструвати зацікавленість у найшвидшому вирішенні її питання судом, брати участь на всіх етапах розгляду, що безпосередньо стосуються її, для чого має утримуватись від дій, що можуть безпідставно затягувати судовий процес, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 28.10.2021 у справі № 11-250сап21 акцентувала увагу на тому, що ЄСПЛ неодноразово висловлював позицію, згідно з якою відкладення розгляду справи має бути з об'єктивних причин і не суперечити дотриманню розгляду справи у розумні строки. Так, у рішенні у справі «Цихановський проти України» (Tsykhanovsky v. Ukraine) ЄСПЛ зазначив, що саме національні суди мають створювати умови для того, щоб судове провадження було швидким та ефективним. Зокрема, національні суди мають вирішувати, чи відкласти судове засідання за клопотанням сторін, а також чи вживати якісь дії щодо сторін, чия поведінка спричинила невиправдані затримки у провадженні. Суд нагадує, що він зазвичай визнає порушення пункту 1 статті 6 Конвенції у справах, які порушують питання, подібні до тих, що порушуються у цій справі. Аналогічну позицію висловлено у рішеннях ЄСПЛ «Смірнова проти України» (Smirnov v. Ukraine, Application N 36655/02), «Карнаушенко проти України» (Karnaushenko v. Ukraine, Application N 23853/02).
Як відзначив Верховний Суд у постановах від 12.03.2019 у справі № 910/12842/17, від 01.10.2020 у справі № 361/8331/18, від 07.07.2022 у справі № 918/539/16 відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.
В свою чергу, Верховний Суд у постанові від 01.10.2020 року у справі №361/8331/18 зробив правовий висновок, що якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з'явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Отже, неявка учасника судового процесу у судове засідання, за умови належного повідомлення сторони про час і місце розгляду справи, не є підставою для скасування судового рішення, ухваленого за відсутності представника сторони спору.
Таким чином, згідно усталеної судової практики та позиції ЄСПЛ відкладення розгляду справи можливе з об'єктивних причин, як-то неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні чи недостатність матеріалів для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення.
Пунктом 2 ч. 3 ст. 202 ГПК України визначено, що якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.
Частиною 12 ст. 270 ГПК України передбачено, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Так, апеляційне провадження у даній справі здійснюється на підставі поданої позивачем апеляційної скарги, в межах її доводів та вимог, що відповідає приписам ч. 1 ст. 269 ГПК України.
Враховуючи те, що суд визнав необов'язковою явку учасників справи, а в матеріалах справи містяться докази належного їх повідомлення про час та місце проведення судового засідання, колегія суддів вважає можливим здійснити розгляд апеляційної скарги за наявними матеріалами.
Апеляційний господарський суд, дослідивши наявні у справі докази, повноту їх дослідження місцевим господарським судом, перевіривши правильність висновків суду першої інстанції, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено матеріалами справи, 07.02.2020 між Акціонерним товариством "Лімак Іншаат Санаї ве Тіджарет Анонім Шіркеті" в особі "Представництва "Лімак Іншаат Санаї ве Тіджарет Анонім Шіркеті" (далі - замовник) та Акціонерним товариством "Дніпрометробуд" (далі - виконавець) було укладено договір про надання послуг № 104, відповідно до умов якого Замовник доручає, приймає та оплачує, а Виконавець на свій ризик власними силами надає послуги по обслуговуванню технологічних процесів на вказаних ділянках будівництва Дніпропетровського метрополітену (за даними таблиці роботи: машини підйому, вентиляції, насосів, чергування електрослюсарів).
Згідно пункту 2.1. Договору вартість послуг по обслуговуванню технологічних процесів за один місяць складає 1 250 000, 00, у тому числі ПДВ 208 333, 33 грн.
Орієнтовна ціна договору за надання послуг складає 3 750 000, 00 грн, у тому числі ПДВ 625 000, 00 грн. (п. 2.4.Договору).
В пункті 3.1 Договору сторони погодили, що за надання послуг замовник проводить розрахунки з Виконавцем в строк 35 календарних діб на підставі підписаного сторонами Акту приймання наданих послуг.
Факт надання послуг, а так само прийом-передача та вартість наданих послуг підтверджується та здійснюється за актами наданих послуг по формі КБ-2в та довідки про вартість наданих послуг форми КБ 3 (п.6.1. Договору).
Строк надання послуг з 01.01.2020 до 31.03.2020 (п. 4.1. Договору).
Даний Договір набирає чинності з моменту його підписання Сторонами, але сторони домовилися, що його умови застосовуються до відносин між ними, які виникли з 01.01.2020.
Договір діє до 31.12.2020, але в будь якому випадку до повного розрахунку замовником за надані виконавцем послуги (п. 4.2.Договору).
По факту наданих послуг, 01.04.2020 між позивачем та відповідачем підписано акти про надання послуг, згідно яких виконавець здав, а замовник прийняв роботи перераховані в додатку до цього акту, які виконані в повному обсязі і належної якості та відповідають умовам контракту на загальну суму 2 083 333, 34 грн., ПДВ 416 666,66 грн.
Згідно відповіді Головного Управління ДПС у Дніпропетровській області вих №15693/6/04-36-04-03-08 від 10.03.2023, наданої на адвокатський запит позивача, за період з грудня 2017 по лютий 2023 реєстрація податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних АТ «Дніпрометробуд» не здійснювалась, про що надано витяг з ЄРПН.
Невиконання відповідачем зобов'язань щодо реєстрації податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних, що позбавило позивача права включити суму ПДВ до складу податкового кредиту та, відповідно, скористатись правом зменшення податкового зобов'язання на загальну суму 416 666,67 грн. і стало причиною виникнення спору.
Рішенням господарського суду в задоволенні позовних вимог було відмовлено. Обґрунтовуючи прийняте рішення господарський суд зазначив, позивачем не доказано, що є обставини, пов'язані із порушенням відповідачем вимог пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України; не доказано, що не було виконано зобов'язання платника податків скласти податкову накладну в електронній формі зі сторони відповідача; суд не встановив, на підставі поданих позивачем доказів, обставини, що підтверджують неналежне складення та не реєстрацію податкових накладних відповідачем; позивач не надав суду обґрунтування та пояснення причин пропуску ним 365 календарних днів, які є граничним терміном подання податкової декларації за 2020 рік та пояснення не вчинення дій за для встановлення фактів не надання податкових накладних; суд не встановив наявність складу господарського правопорушення зі сторони відповідача; позивач не зазначив у позові які саме податкові накладні не були зареєстровані відповідачем, за які саме періоди; позивач не надав докази того, що надсилав в електронному вигляді запит до Єдиного реєстру податкових накладних; позивач не надав докази неотримання в електронному вигляді повідомлення про реєстрацію/не реєстрацію податкової накладної; позивач не надав докази звернення до Державної податкової служби відносно проведення контролюючими органами документальної позапланової виїзної перевірки відповідача (продавця товарів); позивач не надав суду докази подання до податкової декларації за звітний податковий період (за 2020, за 2021, за 2022, за 2023, за 2024 роки) заяву із скаргою на відповідача; позивач не надав суду докази невиконання контролюючим органом протягом 90 календарних днів зобов'язання відносно проведення документальної перевірки відповідача.
Разом з тим колегія не погоджується з висновками господарського суду з огляду на наступне.
Згідно п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.
Частина 1 статті 626 ЦК України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до статей 626 - 629 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до приписів ст.509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до ст. 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов'язання.
Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).
Статтею 599 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Статтею 224 ГК України визначено, що учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.
Тобто, збитки - це об'єктивне зменшення будь-яких майнових благ сторони, що обмежує її інтереси як учасника певних господарських відносин і проявляється у витратах, зроблених кредитором, втраті або пошкодженні майна, а також у не одержаних кредитором доходах, які б він одержав, якби зобов'язання було виконано боржником.
Підставою для відшкодування збитків відповідно до ч. 1 ст. 611 ЦК України є порушення зобов'язання.
Відповідно до статті 16 ЦК України одним із способів захисту цивільних прав та інтересів судом є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.
За приписами ч.ч. 1, 2 ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) витрати, яких особа зазнала у зв'язку із знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Згідно ч. 1 ст. 225 ГК України, до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.
Велика Палата Верховного Суду в своїх постановах від 05.06.2019 у справі №908/1568/18, від 14.04.2020 у справі № 925/1196/18, а також об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в постанові від 03.08.2018 у справі №917/877/17, неодноразово звертали увагу на те, що обов'язок продавця зареєструвати податкову накладну є обов'язком платника податку у публічно-правових відносинах, а не обов'язком перед покупцем, хоча невиконання цього обов'язку може завдати покупцю збитків. Тому позовна вимога покупця про зобов'язання продавця здійснити таку реєстрацію не є способом захисту у господарських правовідносинах і не підлягає розгляду в суді жодної юрисдикції. Належним способом захисту для покупця може бути звернення до продавця з позовом про відшкодування збитків, завданих порушенням його обов'язку щодо складення та реєстрації податкових накладних.
Для застосування такого заходу відповідальності як стягнення збитків необхідна наявність усіх елементів складу господарського правопорушення: 1) протиправної поведінки (дії чи бездіяльності) особи; 2) шкідливого результату такої поведінки - збитків; 3) причинного зв'язку між протиправною поведінкою та збитками; 4) вини особи, яка заподіяла шкоду. У разі відсутності хоча б одного з цих елементів відповідальність у вигляді відшкодування збитків не настає.
Доведення наявності таких збитків та їх розміру, а також причинно-наслідкового зв'язку між правопорушенням і збитками покладено на позивача. Причинний зв'язок як обов'язковий елемент відповідальності за заподіяні збитки полягає в тому, що шкода повинна бути об'єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди, отже, доведенню підлягає те, що протиправні дії заподіювана є причиною, а збитки є наслідком такої протиправної поведінки. Подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2019 у справі № 908/1568/18, від 14.04.2020 у справі №925/1196/18, від 01.03.2023 у справі №925/556/21, об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.08.2018 у справі №917/877/17.
Отже, вирішуючи питання про стягнення збитків, заподіяних неналежним складенням та реєстрацією податкових накладних, суди повинні встановити наявність чи відсутність усіх елементів складу господарського правопорушення.
Відповідно до пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин) податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.
3а змістом пунктів 198.1, 198.2 статті 198 ПК України до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані, зокрема, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів та послуг. Датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг.
За приписами п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними у абзаці першому цього пункту документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу. Податкові накладні, отримані з Єдиного реєстру податкових накладних, є для отримувача товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту. У разі якщо платник податку не включив у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суму податку на додану вартість на підставі отриманих податкових накладних/розрахунків коригування до таких податкових накладних, зареєстрованих в Єдиному реєстрі податкових накладних, таке право зберігається за ним протягом 1095 календарних днів з дати складення податкової накладної/розрахунку коригування. Суми податку, сплачені (нараховані) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, зазначені в податкових накладних/розрахунках коригування до таких податкових накладних, зареєстрованих в Єдиному реєстрі податкових накладних з порушенням строку реєстрації, включаються до податкового кредиту за звітний податковий період, в якому зареєстровано податкові накладні/розрахунки коригування до таких податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних, але не пізніше ніж через 1095 календарних днів з дати складення податкових накладних/розрахунків коригування до таких податкових накладних, у тому числі для платників податку, які застосовують касовий метод.
Відповідно до п. 201.1 ст. 201 ПК України на дату виникнення податкових зобов'язань платник податку зобов'язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін.
Пунктом 201.10 ст. 201 ПК України визначено, що при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов'язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою.
Чинне законодавство не передбачає реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування в ЄРПН покупцем послуг, отже, з огляду на положення статті 201 ПК України саме на відповідача покладено обов'язок скласти та зареєструвати в ЄРПН податкові накладні та/або розрахунки коригування до таких податкових накладних.
Вказаним зумовлено обґрунтованим сподівання контрагента на те, що це зобов'язання буде виконано, оскільки тільки підтверджені зареєстрованими в ЄРПН податковими накладними і розрахунками коригування до таких податкових накладних суми податку можуть бути віднесені до складу податкового кредиту.
Подібні висновки містяться у постанові Верховного Суду від 12.03.2019 у справі №925/17/18.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 01.03.2023 у справі № 925/556/21 зазначила, що з 01.01.2015 ПК не встановлює для платника ПДВ механізм, який би дозволяв йому включити ПДВ за відповідною операцією до складу податкового кредиту за відсутності зареєстрованої його контрагентом у ЄРПН податкової накладної, якщо контрагент за законом мав її зареєструвати. Такий платник ПДВ також не має у податкових відносинах права самостійно спонукати контрагента до здійснення реєстрації, а також не може спонукати контрагента оскаржити незаконні рішення, дії чи бездіяльність контролюючого органу, якщо вони були перешкодою у реєстрації податкової накладної у ЄРПН. Водночас саме від того, чи здійснить контрагент всі необхідні дії для реєстрації податкової накладної в ЄРПН, а у випадку незаконної перешкоди з боку контролюючого органу для реєстрації - від того, чи зможе контрагент успішно усунути ці перешкоди, фактично залежить виникнення права такого платника податку на податковий кредит з ПДВ.
Оскільки саме від продавця, який має визначений законом обов'язок вчинити дії, необхідні для реєстрації податкової накладної в ЄРПН (а також може у необхідних випадках ефективно оскаржити рішення, дії чи бездіяльність контролюючого органу, які перешкодили виконати цей обов'язок), залежить реалізація покупцем майнового інтересу, пов'язаного з одержанням права на податковий кредит з ПДВ за наслідками господарської операції, він (продавець) залишається відповідальним перед своїм контрагентом у господарській операції за наслідки невчинення цих дій.
Судом встановлено, що на виконання досягнутих між АТ "Лімак Іншаат Санаї ве Тіджарет Анонім Шіркеті" та АТ "Дніпрометробуд" домовленостей позивачем було надано передбачені умовами договору послуги про що сторонами підписано акти здавання-приймання виконаних робіт.
Колегія суддів зауважує, що формування у позивача податкового кредиту з податку на додану вартість було би можливим, якби відповідач зареєстрував податкові накладні за вказаними господарським операціями.
Матеріалами справи підтверджений факт (відповідь Головного управління ДПС у Дніпропетровській області №15693/6/04-36-04-03-08 від 10.03.2023) невиконання Відповідачем зобов'язання з реєстрації податкових накладних на суму податку на додану вартість, сплаченого Позивачем як оплату робіт за договором послуг, що також підтверджує факт неналежного виконання Відповідачем вимог податкового законодавства щодо реєстрації податкових накладних в ЄРПН.
Оскільки Відповідач не виконав вимог податкового законодавства, та не зареєстрував податкові накладні, Позивач був позбавлений права включити суми ПДВ до складу податкового кредиту та, відповідно, скористатися правом на зменшення податкового зобов'язання на суму 416 666,67 грн.
Відтак, вбачається прямий причинно-наслідковий зв'язок між діями Відповідача щодо виконання визначеного законом обов'язку реєстрації податкових накладних та неможливістю включення сум ПДВ до податкового кредиту Позивача та, відповідно, зменшення податкового зобов'язання на зазначену суму, яка фактично є збитками цієї особи.
Отже, з встановлених апеляційним судом обставин справи вбачаються наявними усіх елементів складу господарського правопорушення, а тому колегія суддів погоджується з аргументами скаржника, що бездіяльністю відповідача завдано збитків позивачу на суму 416 666,67 грн.
Згідно ч. 2 ст. 1166 ЦК України особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини. У ч. 1 ст. 614 ЦК України зазначено, що особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Подібні висновки викладено у постановах Верховного Суду від 23.01.2018 у справі № 753/7281/15-ц. від 21.02.2021 у справі № 904/982/19, від 21.07.2021 у справі № 910/12930/18, від 21.09.2021 у справі № 910/1895/20, від 18.10.2022 у справі №922/3174/21.
Отже, наявність вини презюмується, тобто не підлягає доведенню позивачем. Водночас Відповідач для звільнення від відповідальності може доводити відсутність протиправності дій та вини, зокрема, шляхом оскарження рішення податкового органу про відмову у реєстрації податкової накладної / розрахунку коригування в адміністративному порядку або в суді (відсутність вини буде підтверджуватися рішенням, ухваленим на користь платника податку, яке набрало законної сили і фактом реєстрації податкової накладної І розрахунку коригування у ЄРПН на виконання такого рішення).
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 15.06.2023 у справі № 914/2524/21.
Якщо відповідач не виконав встановлений законом обов'язок з реєстрації податкових накладних чи виконав його неналежним чином, що підтверджується рішенням про відмову в реєстрації податкової накладної / розрахунку коригування кількісних і вартісних показників до податкової накладної в ЄРПН, то це викликає неможливість включення сум ПДВ до податкового кредиту позивача та, відповідно, неможливість зменшення податкового зобов'язання на вказану суму, яка фактично є збитками позивача.
Подібні правові висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2019 у справі № 908/1568/18, від 01.03.2023 у справі № 925/556/21, об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.08.2018 у справі №917/877/17, Верховного Суду від 03.12.2018 у справі № 908/76/18, від 10.01.2022 у справі №910/3338/21, від 31.01.2023 у справі № 904/72/22 (стосується коригування відповідачем суми ПДВ), від 19.04.2023 у справі № 906/824/21, від 15.06.2023 у справі № 914/2524/21.
Апеляційний суд зважає на те, що рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, диспозитивність, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості є одними з основних засад судочинства, закріпленими у статті 124 Конституції України, статтях 2, 7, 13, 14 ГПК України.
Частиною 1 ст. 74 ГПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Враховуючи положення ст. 74 ГПК України, саме на позивача покладається обов'язок довести наявність збитків, протиправність поведінки заподіювача збитків та причинний зв'язок такої поведінки із заподіяними збитками. При цьому важливим елементом доказування наявності збитків є встановлення безпосереднього причинно-наслідкового зв'язку між протиправною поведінкою заподіювача та збитками потерпілої сторони. Необхідно довести, що протиправна дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які завдано особі, - наслідком такої протиправної поведінки. Натомість відповідачу потрібно довести відсутність його вини у завданні збитків позивачу.
Необхідно зазначити, що господарський суд самостійно встановлює наявність чи відсутність складу цивільного правопорушення, який став підставою для стягнення шкоди, оцінюючи надані сторонами докази (близький за змістом висновок щодо самостійного встановлення судом складу правопорушення сформований Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 12.03.2019 у справі № 920/715/17, а також у постановах Верховного Суду від 15.02.2022 у справі № 927/219/20, від 14.09.2021 у справі № 923/719/17, від 10.06.2021 у справі № 5023/2837/11, від 22.04.2021 у справі № 915/1624/16, від 10.03.2020 у справі №902/318/16, від 10.12.2020 у справі № 922/1067/17 та від 10.06.2021 у справі № 5023/2837/11).
У пункті 7.24 постанови об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 01.12.2023 у справі № 926/3347/22, зокрема, зазначено, що господарський суд має повноваження самостійно надавати оцінку правомірності чи неправомірності дій чи бездіяльності відповідача, зокрема стосовно відповідності його дій чи бездіяльності при виконанні зобов'язання податковому законодавству України, якщо це необхідно для вирішення спору.
Слід наголосити на тому, що відповідач не заперечив факту нереєстрації ним податкових накладних за згаданими операціями, не надав доказів такої реєстрації, тобто ним не спростовано існування своєї вини у завданні збитків позивачу внаслідок неподання суду жодних доказів на підтвердження обставин нереєстрації податкових накладних, з урахуванням того, що відповідач навіть не заперечував існування своєї вини у стверджуваному порушенні в місцевому господарському суді.
Відповідної позиції при оцінці наявності вини в діях/бездіяльності відповідача у подібних правовідносинах дотримується й Верховний Суд, зокрема, у постанові від 22.01.2024 у справі № 906/267/23.
Позивачем доведено обставини існування у відповідача обов'язку реєстрації податкової накладної та обставини невчинення такого обов'язку останнім, тобто доведено наявність збитків, протиправність поведінки заподіювача збитків та причинний зв'язок такої поведінки із заподіяними збитками. Водночас, відповідачем не наводилося будь-яких доводів на спростування відсутності його вини у вчинюваному порушенні податкового законодавства та не подавалося жодних доказів на підтвердження відповідних обставин.
Відповідач лише заперечував можливість стягнення з нього відповідних збитків, оскільки за змістом норм Податкового кодексу України складання податкової накладної та її реєстрація в ЄРПН є обов'язками платника податків в податкових (тобто, публічно-правових) відносинах.
Водночас, як вже було зазначено, обов'язок продавця зареєструвати податкову накладну є обов'язком платника податку у публічно-правових відносинах, а не обов'язком перед покупцем, хоча невиконання цього обов'язку може завдати покупцю збитків і належним способом захисту для покупця може бути звернення до продавця з позовом про відшкодування збитків, завданих порушенням його обов'язку щодо складення та реєстрації податкових накладних.
При цьому наведене кореспондується з нормою ст. 224 ГК України, за якою учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено.
В даному випадку має місце порушення відповідачем свого обов'язку та установлених ПК України вимог здійснення господарської діяльності щодо реєстрації податкових накладних за фактом здійснення платником податку операцій з постачання товарів/послуг.
В свою чергу, сформована об'єднаною палатою правова позиція про те, що господарський суд має повноваження самостійно надавати оцінку правомірності чи неправомірності дій чи бездіяльності відповідача, зокрема стосовно відповідності його дій чи бездіяльності при виконанні зобов'язання податковому законодавству України, не спростовує встановленого статтею 74 ГПК обов'язку доведення відповідних обставин саме відповідачем.
Факт відсутності реєстрації податкових накладних у ЄРПН через нездійснення контрагентом за договором відповідних дій або через відмову податкового органу у їх реєстрації є достатнім доказом протиправної поведінки Відповідача, порушення ним господарського зобов'язання - наданої ним гарантії того, що контрагент за договором матиме право на користування податковим кредитом у розмірі суми ПДВ, який визначено договором у складі ціни (правовий висновок, наведений в постанові Верховного Суду у складі палати для розгляду справ щодо корпоративних спорів, корпоративних прав та цінних паперів Касаційного господарського суду від 07.06.2023 у справі № 916/334/22).
При цьому апеляційний суд вважає за необхідне акцентувати увагу на тому, що в контексті доказування такої складової цивільного правопорушення як протиправна поведінка заподіювача збитків, відсутність матеріалів податкової перевірки (акта або рішення) відповідного контролюючого органу, не може звільняти продавця від відповідальності за завдані покупцю майнові збитки, а господарський суд у такому випадку має як самостійно оцінити надані докази, зокрема ті, що стосуються реєстрації податкових накладних, так і самостійно здійснити оцінку дій чи бездіяльності продавця, у тому числі щодо порушення ним податкового законодавства.
Так, Верховний Суд у складі палати для розгляду справ щодо корпоративних спорів‚ корпоративних прав та цінних паперів Касаційного господарського суду в постанові від 07.06.2023 у справі № 916/334/22 дійшов висновків про те, що саме на позивача покладається обов'язок довести наявність збитків, протиправність поведінки заподіювача збитків та причинний зв'язок такої поведінки із заподіяними збитками. Твердження позивача щодо наявності підстав для стягнення збитків, зокрема в контексті наявності збитків та їх розміру, протиправності поведінки заподіювача збитків та існування причинного зв'язку такої поведінки із заподіяними збитками, ураховуючи принципи змагальності, диспозитивності, рівності усіх учасників судового процесу перед законом і судом, підлягає доведенню саме позивачем. Хоча обов'язок відповідача зареєструвати податкову накладну (розрахунок коригування до податкової накладної) є обов'язком платника податку у публічно-правових відносинах, але саме невиконання цього обов'язку може завдати покупцю збитків. Докази у вигляді податкових накладних, податкових декларацій, розрахунків коригування, рішення суду про стягнення боргу у зобов'язальних правовідносинах не є належними і допустимими доказами вчинення відповідачем порушення податкового зобов'язання.
Водночас, Об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в цілому погоджуючись з зазначеними висновками щодо тягаря доказування, а також з тим, що рішення суду про стягнення боргу у зобов'язальних правовідносинах не є належними і допустимими доказами вчинення відповідачем порушення податкового зобов'язання, частково відступила від цих висновків шляхом уточнення. Зазначене уточнення полягає в тому, що обставини (факти), що стосуються реєстрації податкових накладних, можуть підтверджуватися не тільки матеріалами відповідної перевірки контролюючим органом, а й, зокрема, податковими накладними, розрахунками коригування тощо; господарський суд має повноваження самостійно надавати оцінку правомірності чи неправомірності дій чи бездіяльності відповідача, зокрема стосовно відповідності його дій чи бездіяльності при виконанні зобов'язання податковому законодавству України, якщо це необхідно для вирішення спору (п. 7.24 постанови від 01.12.2023 у справі № 926/3347/22).
Судом першої інстанції все вищенаведене враховано не було та зроблено помилкові висновки, які не відповідають фактичним обставинам справи та неправильно застосовано норми права, що регулюють спірні правовідносини.
Натомість, за результатом апеляційного перегляду справи судом встановлено, що позовні вимоги Позивача є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Підсумовуючи усе вищенаведене, колегія суддів зауважує, що відповідно до ст. 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Принцип справедливості судового розгляду (ст. 6 Конвенції) в рішеннях ЄСПЛ трактується як належне відправлення правосуддя, право на доступ до правосуддя, рівність сторін, змагальний характер судового розгляду справи, обґрунтованість судового розгляду тощо.
У справі Bellet v. France Суд зазначив, що: «стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права".
Завданням національних судів є забезпечення належного вивчення документів, аргументів і доказів, представлених сторонами (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Ван де Гурк проти Нідерландів").
ЄСПЛ неодноразово висловлював позицію стосовно того, що одним із елементів права на справедливий суд є право на виправлення судової помилки, включаючи право на скасування неправосудного рішення та прийняття правового рішення по справі.
Суд має пересвідчитися, чи провадження в цілому, включаючи спосіб збирання доказів, було справедливим, як того вимагає п. 1 ст. 6 Конвенції (див., mutatismutandis, рішення у справі «Шенк проти Швейцарії» (Schenk v. Switzerland) від 12.07.1988, серія A № 140, с. 29, п. 46).
Відповідно до п. 48 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Мала проти України" від 03.07.2014, остаточне 17.11.2014: "Більше того, принцип справедливості, закріплений у статті 6 Конвенції, порушується, якщо національні суди ігнорують конкретний, доречний та важливий довід, наведений заявником (див. рішення у справах "Проніна проти України" (Pronina v. Ukraine), заява № 63566/00, п. 25, від 18.07.2006, та "Нечипорук і Йонкало проти України" (Nechiporuk and Yonkalo v. Ukraine), заява № 42310/04, п. 280, від 21.04.2011).
Як передбачено п. 2 ч. 1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.
Згідно ч. 1 та 2 ст. 277 ГПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) нез'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.
За таких умов, доводи апелянта знайшли своє підтвердження, апеляційним судом встановлено наявність правових та фактичних підстав для скасування рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 10.03.2025 у справі № 904/5491/24 як такого, що прийнято за неповного з'ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідності висновків суду встановленим обставинам, при неправильному застосуванні норм матеріального права, та прийняття в цій частині нового рішення - про задоволення позову: стягнення з відповідача на користь позивача суми збитків в розмірі 416 666,67 грн.
Частиною 14 статті 129 ГПК України визначено, якщо суд апеляційної, касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Так як апеляційну скаргу та позов задоволено, суд відповідно змінює розподіл судових витрат наступним чином: витрати зі сплати судового збору за подання позову в розмірі 6 250,00 грн та апеляційної скарги в розмірі 9 375,00 грн належить стягнути з відповідача на користь позивача.
Керуючись ст.ст. 129, 269, 275, 277, 282 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Лімак Іншаат Санаї ве Тіджарет Анонім Шіркеті" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 10.03.2025 у справі № 904/5491/24 задовольнити.
Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 10.03.2025 у справі № 904/5491/24 - скасувати.
Постановити нове рішення - про задоволення позову.
Стягнути з Акціонерного товариства "Дніпрометробуд" (49000, м. Дніпро, вул. Шмідта, 5, код ЄДРПОУ 04880239) на користь Акціонерного товариства "Лімак Іншаат Санаї ве Тіджарет Анонім Шіркеті" (06700, Турецька республіка, р-н Чанкая, м. Анкара, Газісоманпаша, вул. Хафта Сокак, буд. 9) в особі "Представництва "Лімак Іншаат Санаї ве Тіджарет Анонім Шіркеті" (49005, м. Дніпро, просп. Гагаріна, 69, оф. 323, код ЄДРПОУ 26511979) збитки в сумі 416 666,67 грн, судові витрати за подання позову в розмірі 6 250,00 грн та апеляційної скарги в розмірі 9 375,00 грн, про що видати наказ.
Видачу наказу на виконання даної постанови доручити Господарському суду Дніпропетровської області.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, порядок і строки оскарження визначені ст.ст. 286-289 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст постанови підписано 26.11.2025
Головуючий суддя В.Ф. Мороз
Суддя О.Г.Іванов
Суддя А.Є. Чередко