21 листопада 2025 року м. Ужгород№ 260/6133/25
Суддя Закарпатського окружного адміністративного суду Микуляк П.П., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України про визнання протиправним та скасування рішення, -
ОСОБА_1 звернувся до Закарпатського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України, яким просить суд визнати протиправним та скасувати рішення про відмову в перетині державного кордону України від 16.06.2025 р., складене начальником 4 групи інспекторів прикордонного контролю відділення інспекторів прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_1 » (тип Б) відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_2 » (тип Б) лейтенантом ОСОБА_2 .
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що 16 червня 2025 року прибув до міжнародного пункту пропуску для автомобільного сполучення «Ужгород» з метою перетину державного кордону України, проте начальником 4 групи інспекторів прикордонного контролю відділення інспекторів прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_1 » (тип Б) відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_2 » (тип Б) було ухвалено рішення про відмову в перетині кордону.
Позивач зазначив, що надав документи які підтверджують, що його відряджено водієм вантажівки до Німеччини, а саме відрядження від підприємства та відповідний наказ.
Додатково було пред'явлено товаротранспортні документи на товар, що перевозився та документи про його бронювання підприємством в ТЦК та СП.
Окремо позивачем була надана розписка про його зобов'язання повернення в Україну після завершення перевезення.
Позивач зазначив, що в оскаржуваному рішенні про відмову в перетинанні державного кордону посадова особа лише посилалася на Закон України «Про правовий режим воєнного стану», указ Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» та закон, яким затверджено зазначений указ, проте не було зазначено конкретної норму законодавства, на підставі якої позивачу було обмежено виїзд з України.
Оспорюване рішення не визначає, які документи позивач повинен був надати і не надав на паспортний контроль для дотримання умови, за якої реалізується наявне в позивача право виїзду за кордон, у зв'язку з чим було відмовлено в перетині державного кордону.
У зв'язку з наведеним, позивач не погоджуйся з рішенням від 16.06.2025 р. та вважає його незаконним, протиправним та таким, що підлягає скасуванню.
Представником відповідача до суду було подано відзив на позовну заяву відповідно до якого представник відповідача позовні вимоги не визнає в повному обсязі.
Заперечуючи проти позову, вказує на те, що станом на час виникнення спірних правовідносин в Україні діяв воєнний стан та оголошено загальну мобілізацію, а тому конституційне право громадян України на вільне залишення території України обмежувалось законодавством.
Крім того, представник відповідача наголошує, що позовні вимоги позивача, щодо протиправності та скасування рішення начальника 4 групи інспекторів прикордонного контролю відділення інспекторів прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_1 » (тип Б) відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_2 » (тип Б) лейтенанта ОСОБА_3 про відмову ОСОБА_1 у перетині державного кордону на виїзд з України від 16.06.2025, є помилковими та безпідставними, оскільки службові особи НОМЕР_1 прикордонного загону діяли в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (стаття 19 Конституції України).
Представник відповідача просить відмовити в задоволенні позову.
Згідно ч.5 ст.262 КАС України, суд розглядає справу в порядку спрощеного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.
Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 , є громадянином України, що підтверджується паспортом громадянина України для виїзду за кордон.
Відповідно до наказу Товариства з обмеженою відповідальністю «СОЛЬВА ТРАНС ЕКСПРЕС» № 06/к ОСОБА_1 прийнятий на роботу на посаду водія вантажного автомобіля.
Наказом Товариства з обмеженою відповідальністю «СОЛЬВА ТРАНС ЕКСПРЕС» від 16 червня 2025 року № 39/В ОСОБА_1 відряджено водієм вантажної машини з напівпричепом з 16.06.2025р. по 30.06.2025 р. до Німеччини для транспортування та перевезення букових заготовок для щіток і швабр.
Також в матеріалах справи наявна також заява позивача на ім'я директора ТОВ про гарантування повернення в Україну після кожного здійснення міжнародного перевезення.
16 червня 2025 року позивач, як водій вказаного товариства прибув до міжнародного пункту пропуску для автомобільного сполучення «Ужгород» з метою здійснення перетину державного кордону України, як водій, який здійснює вантажні автомобільні перевезення. Позивач надав відповідні документи в т.ч. і товаротранспортні документи на своє ім'я та документи про його бронювання підприємством в ТЦК та СП.
Одак за наявності всіх необхіних документів рішенням начальника 4 групи інспекторів прикордонного контролю відділення інспекторів прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_1 » (тип Б) відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_2 » (тип Б) від 16.06.2025 р. позивачу відмовлено у перетині державного кордону України.
В причинах винесення такого рішення дослівно зазначено: «Указом Президента України № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», а також Закону України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні від 24.02.2022 р.», Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
Громадянину України ОСОБА_1 відмовлено у перетинанні державного кордону на виїзд з України, з відсутністю підстав на право перетинання державного кордону згідно статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та «Правила перетинання державного кордону громадянами України» затвердженими постановою КМУ № 57 від 27.01.1995 року, так як вищезазначений громадянин не надав на паспортний контроль належні документи, які підтверджують підстави для виїзду закордон в умовах правового режиму воєнного стану та не підтвердив мету слідування».
Вважаючи прийняте відповідачем рішення від 16.06.2025 р. протиправним, та таким, що порушує його право на вільне пересування, позивач звернувся з даним адміністративним позовом до суду.
Надаючи оцінку спірним відносинам, суд виходить з того, що відповідно до статті 6 Конституції України державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову. Органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією в межах і відповідно до законів України.
Зокрема, статтею 8 Конституції України в Україні встановлено, що в країні визнається і діє принцип верховенства права.
Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.
Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Крім цього, правовідносини, які виникли між сторонами у даній справі регулюються: Законом України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України» від 21.01.1994 р. № 3857-XII; Законом України «Про правовий режим воєнного стану» від 12.05.2015 р. № 389-VIII; постановою Кабінету Міністрів України від 27.01.1995 р. № т57 «Про затвердження Правил перетинання державного кордону громадянами України».
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно ч. 1 ст. 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.
Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини 1 статті 33 Конституції України, кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.
Відповідно до статті 64 Конституції України, конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень.
Воєнний стан в розумінні положень статті 1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» від 12.05.2015 р. № 389-VIII - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
Правовою основою введення воєнного стану є Конституція України, цей Закон та указ Президента України про введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях, затверджений Верховною Радою України (стаття 2 Закону №389-VIII).
Приписами частини 1 статті 8 Закону № 389-VIII передбачено, що в Україні або в окремих її місцевостях, де введено воєнний стан, військове командування разом із військовими адміністраціями (у разі їх утворення) можуть самостійно або із залученням органів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування запроваджувати та здійснювати в межах тимчасових обмежень конституційних прав і свобод людини і громадянина, а також прав і законних інтересів юридичних осіб, передбачених указом Президента України про введення воєнного стану, такі заходи правового режиму воєнного стану: встановлювати у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, особливий режим в'їзду і виїзду, обмежувати свободу пересування громадян, іноземців та осіб без громадянства, а також рух транспортних засобів (пункт 6 частини 1 статті 8 Закону №389-VIII).
Отже, право особи на вільний перетин державного кордону України, згідно з положеннями Конституції України та законодавчих норм, може бути обмежено в умовах воєнного стану.
Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, який затверджений Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 2102-ІХ, яким неодноразово продовжувався та триває на даний час.
Пунктом 3 вказаного вище Указу у зв'язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30 - 34, 38, 39, 41 - 44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені частиною 1 статті 8 Закону України «Про правовий режим воєнного стану».
Указом Президента України від 24.02.2022 р. № 69/2022 «Про загальну мобілізацію» постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію.
Отже, станом на час виникнення спірних правовідносин, в Україні діє воєнний стан та оголошено загальну мобілізацію, а тому конституційне право громадян України на вільне залишення території України обмежується законодавством, зокрема, на період дії правового режиму воєнного стану, виїзд за межі України заборонено громадянам України чоловічої статі віком від 18 до 60 років (за виключенням певних категорій при наданні відповідних підтверджуючих документів).
Правові основи здійснення прикордонного контролю, порядок його здійснення, умови перетинання державного кордону України визначені Закон України «Про прикордонний контроль» від 05.11.2009 №1710-VI.
Відповідно до частин 1 і 2 статті 2 Закону №1710-VI прикордонний контроль - державний контроль, що здійснюється Державною прикордонною службою України, який включає комплекс дій і систему заходів, спрямованих на встановлення законних підстав для перетинання державного кордону особами, транспортними засобами і переміщення через нього вантажів.
Прикордонний контроль здійснюється з метою протидії незаконному переміщенню осіб через державний кордон, незаконній міграції, торгівлі людьми, а також незаконному переміщенню зброї, наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів, боєприпасів, вибухових речовин, матеріалів і предметів, заборонених до переміщення через державний кордон.
Статтею 6 Закону №1710-VI визначено, що перетинання особами державного кордону здійснюються лише за умови проходження прикордонного контролю та з дозволу уповноважених службових осіб Державної прикордонної служби України. Початком здійснення прикордонного контролю особи, транспортного засобу, є момент подання особою паспортного, інших визначених законодавством документів для перевірки уповноваженій службовій особі Державної прикордонної служби України. Пропуск осіб через державний кордон здійснюється уповноваженими службовими особами Державної прикордонної служби України за дійсними паспортними документами, а у передбачених законодавством України випадках також за іншими документами.
Відповідно до частини 1 статті 14 Закону №1710-VI, іноземцю або особі без громадянства, які не відповідають одній чи кільком умовам перетинання державного кордону на в'їзд в Україну або на виїзд з України, зазначеним у частинах першій, третій статті 8 цього Закону, а також громадянину України, якому відмовлено у пропуску через державний кордон при виїзді з України у зв'язку з відсутністю документів, необхідних для в'їзду до держави прямування, транзиту, в передбачених законодавством випадках або у зв'язку з наявністю однієї з підстав для тимчасового обмеження його у праві виїзду за кордон, визначених статтею 6 Закону України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України», відмовляється у перетинанні державного кордону лише за обґрунтованим рішенням уповноваженої службової особи підрозділу охорони державного кордону із зазначенням причин відмови. Уповноважена службова особа підрозділу охорони державного кордону про прийняте рішення доповідає начальнику органу охорони державного кордону. Таке рішення набирає чинності невідкладно. Рішення про відмову у перетинанні державного кордону оформляється у двох примірниках. Один примірник рішення про відмову у перетинанні державного кордону видається особі, яка підтверджує своїм підписом на кожному примірнику факт отримання такого рішення. У разі відмови особи підписати рішення про це складається акт.
Порядок здійснення права громадян України на виїзд з України і в'їзд в Україну, порядок оформлення документів для зарубіжних поїздок, визначає випадки тимчасового обмеження права громадян на виїзд з України і встановлює порядок розв'язання спорів у цій сфері регулюється Законом України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України» №3857-XII від 21.01.94 року.
Згідно з статтею 1 Закону №3857-XII громадянин України має право виїхати з України, крім випадків, передбачених цим Законом, та в'їхати в Україну.
Частиною 1 статті 6 Закону № 3857-XII встановлено підстави для тимчасового обмеження права громадян України на виїзд з України. Право громадянина України на виїзд з України може бути тимчасово обмежено у випадках, коли: 1) він обізнаний з відомостями, які становлять державну таємницю, - до закінчення терміну, встановленого статтею 12 цього Закону; 3) стосовно нього у порядку, передбаченому кримінальним процесуальним законодавством, застосовано запобіжний захід, за умовами якого йому заборонено виїжджати за кордон, - до закінчення кримінального провадження або скасування відповідних обмежень; 4) він засуджений за вчинення кримінального правопорушення - до відбуття покарання або звільнення від покарання; 5) він ухиляється від виконання зобов'язань, покладених на нього судовим рішенням або рішенням інших органів (посадових осіб), що підлягає примусовому виконанню в порядку, встановленому законом, - до виконання зобов'язань або сплати заборгованості зі сплати аліментів; 9) він перебуває під адміністративним наглядом Національної поліції - до припинення нагляду; 10) він є керівником юридичної особи або постійного представництва нерезидента (згідно з відомостями з Єдиного державного реєстру, наданими відповідно до Закону України Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань), що не виконує встановленого Податковим кодексом України податкового обов'язку щодо сплати грошових зобов'язань, що призвело до виникнення у такої юридичної особи або постійного представництва нерезидента податкового боргу в сумі, що перевищує 1 мільйон гривень, та якщо такий податковий борг не сплачено протягом 240 календарних днів з дня вручення платнику податків податкової вимоги, - до погашення суми такого податкового боргу, у зв'язку з яким таке обмеження встановлюється.
Суд зазначає, що вищевказані підстави для тимчасового обмеження громадян у виїзді за межі території України функціонують за відсутності особливих правових режимів, які вводяться в дію указом Президента України та затверджуються Верховною Радою України.
Правилами перетинання державного кордону України, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України № 57 від 27.01.1995 р. (тут і далі Правила, в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначено порядок перетинання громадянами України державного кордону.
Пунктом 2 Правил передбачено, що у випадках, визначених законодавством, для перетинання державного кордону громадяни крім паспортних документів повинні мати також підтверджуючі документи.
Зокрема, згідно з пунктом 2-9 Правил у разі введення в Україні воєнного стану пропуск через державний кордон водіїв транспортних засобів суб'єктів господарювання, які мають ліцензію на право провадження господарської діяльності з міжнародних перевезень вантажів та пасажирів автомобільним транспортом, здійснюється уповноваженими службовими особами Держприкордонслужби за умови виконання правил перетину державного кордону України та за наявності інформації про особу у відповідній інформаційній системі, адміністратором якої є Укртрансбезпека.
Інформація про водіїв, зазначених в абзаці першому цього пункту, вноситься до відповідної інформаційної системи, адміністратором якої є Укртрансбезпека, на підставі заявки ліцензіата.
Перетин державного кордону здійснюється особою, зазначеною в абзаці першому цього пункту, лише на транспортному засобі, який є засобом провадження господарської діяльності ліцензіата, повна маса якого становить 3500 кілограмів та більше.
Укртрансбезпека проводить перевірку інформації про транспортний засіб на основі даних, що містяться в Єдиному державному реєстрі транспортних засобів, та вносить відповідні дані до Єдиного комплексу інформаційних систем Укртрансбезпеки.
На одному транспортному засобі державний кордон можуть одночасно перетинати: два водії на вантажному транспортному засобі ліцензіата; три водії на пасажирському транспортному засобі (автобусі) ліцензіата.
Особи, зазначені в абзаці першому цього пункту, можуть безперервно перебувати за кордоном не більше 60 календарних днів з дня перетину державного кордону.
У разі перевищення строків перебування осіб за кордоном, установлених цим пунктом, Укртрансбезпека може припинити доступ відповідного ліцензіата до Єдиного комплексу інформаційних систем Укртрансбезпеки на три місяці.
Пунктом 12 Правил визначено, що для здійснення прикордонного контролю громадяни подають уповноваженим службовим особам підрозділу охорони державного кордону паспортні, а у випадках, передбачених законодавством, і підтверджуючі документи без обкладинок і зайвих вкладень.
Паспортні та підтверджуючі документи громадян, які перетинають державний кордон, перевіряються уповноваженими службовими особами підрозділу охорони державного кордону з метою встановлення їх дійсності та належності громадянину, який їх пред'являє. З метою перевірки паспортних та підтверджуючих документів уповноважені службові особи Держприкордонслужби безоплатно, зокрема шляхом електронної інформаційної взаємодії, у встановленому законодавством порядку одержують інформацію, у тому числі з інформаційних (автоматизованих), інформаційно-комунікаційних систем і довідкових систем, реєстрів і банків даних, держателем (адміністратором) яких є органи державної влади або органи місцевого самоврядування, зокрема інформацію з обмеженим доступом. Використання такої інформації здійснюється із дотриманням законодавства про захист персональних даних.
У ході перевірки документів під час виїзду з України з'ясовується наявність або відсутність підстав для тимчасового обмеження громадянина у праві виїзду за кордон.
Таким чином, водіїв транспортних засобів суб'єктів господарювання, які мають ліцензію на право провадження господарської діяльності з міжнародних перевезень вантажів та пасажирів автомобільним транспортом, мають право на перетин державного кордону в умовах воєнного стану за умови наявності інформації про особу у відповідній інформаційній системі, адміністратором якої є Укртрансбезпека.
Суд зазначає, що визначальним у спірних правовідносинах є встановлення того, чи мав право позивач для перетину державного кордону та чи належним чином це право на час проходження паспортного контролю було ним підтверджено.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 16 червня 2025 року під час перетину державного кордону для виїзду за кордон надав, паспорт громадянина України для виїзду за кордон; військово-обліковий документ сформований в Резерв+, товаротранспортні документи на власне ім'я та документи на підтвердження наявності бронювання підприємством в ТЦК та СП.
В матеріалах справи наявні копії відповідних наказів про зобов'язання позивачем здійснення перевезення вантажу за межі України на вантажному автомобілі, який належить роботодавцю позивача -ТОВ.
Відповідно до митної декларації, наданої позивачем при перетині державного кордону безспірним фактом є те, що у вантажівці знаходився опломбований вантаж, який вже пройшов митне оформлення при вивезенні та оформлений на ім'я позивача.
Суд звертає увагу, що Держприкордонслужба та її посадові особи здійснюють свою діяльність як суб'єкти владних повноважень, а отже їх діяльність має характеризуватись певною послідовністю та передбачуваністю, що зокрема слідує з принципу належного урядування.
Суд нагадує, що зміст принципу належного урядування передбачає, що державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб, у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права; потреба виправити минулу помилку не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу. Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків; ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися коштом осіб, яких вони стосуються (Рішення ЄСПЛ у Справі Рисовський проти України (заява № 29979/04), прийняте 20.10.2011 р. (набуло статусу остаточного 20.01.2012 року).
При цьому, при виконанні своїх функціональних обов'язків посадовим особам Держприкордонслужби належить уникати прийняття формалізованих рішень, що і було допущено у спірних правовідносинах.
У розумінні ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Прийняття рішення про надання чи відмову в наданні дозволу на перетин кордону України приймається працівниками прикордонного контролю в кожному конкретному випадку за наслідками вивчення наданих особою до перевірки документів з урахуванням чинних на момент прийняття такого рішення правил перетину кордону.
При цьому обмеження певних категорій громадян у праві виїзду за кордон під час дії воєнного стану певною мірою є втручанням у приватне життя особи в розумінні Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.
Тому, надавши оцінку на предмет законності оскаржуваного рішення, критеріїв законності рішення суб'єкта владних повноважень, які наведені в частині 2 статті 2 КАС України, суд вважає, що оскаржене рішення не може вважатись обґрунтованим та таким, яке прийнято з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття даного рішення, а тому є протиправним та підлягає скасуванню.
У відповідності до вимог ч.1 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
З урахуванням зазначеного, суд, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України, приходить до висновку, що адміністративний позов слід задовольнити.
На підставі наведеного та керуючись ст.5, 19, 77, 78, 139, 243, 246, 262 КАС України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 до НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України про визнання протиправним та скасування рішення - задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати рішення начальника 4 групи інспекторів прикордонного контролю відділення інспекторів прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_1 » (тип Б) відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_2 » (тип Б) лейтенанта ОСОБА_3 від 16 червня 2025 року про відмову в перетинанні державного кордону громадянину України ОСОБА_1 (через пункт пропуску «Ужгород»).
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (код ЄДРПОУ - НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП - НОМЕР_3 ) сплачений судовий збір у розмірі 1211,20 грн (одна тисяча двісті одинадцять гривень двадцять копійок).
Рішення суду набирає законної сили в порядку передбаченому ст. 255 КАС України.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду, протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя П.П.Микуляк