Іменем України
25 листопада 2024 року
м. Харків
справа № 635/3005/24
провадження № 22-ц/818/3138/25
Харківський апеляційний суд у складі:
головуючого: Маміної О.В.
суддів: Пилипчук Н.П., Тичкової О.Ю.,
за участю секретаря: Шнайдер Д.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Харкові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особа: Приватний нотаріус Десятниченко Олег Володимирович, Приватний нотаріус Саваріна Олена Сергіївна про визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Харківського районного суду Харківської області від 20 березня 2025 року, постановлене під головуванням судді Савченка Д.М.,
У березні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особа: Приватний нотаріус Десятниченко Олег Володимирович, Приватний нотаріус Саваріна Олена Сергіївна про визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири.
Рішенням Харківського районного суду Харківської області від 20 березня 2025 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.
Позивачка ОСОБА_1 звернулась до суду із апеляційною скаргою на вказане судове рішення, в якій просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги посилається на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права; вказує, що судом не було досліджено надані нею докази, не надано їм належної правової оцінки та взагалі проігноровано всі надані апелянтом пояснення і аргументи щодо суті спору. Вказує, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її син - ОСОБА_4 . Після смерті ОСОБА_4 приватним нотаріусом Саваріною О.С. відкрито спадкову справу №1/2020, яка триває по цей час. Зазначає, що вона є спадкоємцем першої черги після смерті спадкодавця ОСОБА_4 та у встановленому законом порядку прийняла спадщину, подавши нотаріусу відповідну заяву. 05.02.2011 року між Відповідачем ОСОБА_5 та спадкодавцем ОСОБА_4 було укладено шлюб. За час перебування ОСОБА_4 та ОСОБА_2 у шлюбі ними було набуто нерухоме майно, а саме квартиру АДРЕСА_1 , яка зареєстрована за ОСОБА_2 . Зазначена квартира входить до складу спадщини , оскільки набута в період шлюбу і належала спадкодавцю ОСОБА_4 та його дружині ОСОБА_2 на праві спільної сумісної власності. Зазначає, що вона має право на спадкування даної квартири в межах долі, що їй припадає, що не заперечується судом першої інстанції. Однак, 06.02.2023 року ОСОБА_2 продала ОСОБА_3 спірну квартиру за договором купівлі-продажу квартири. Вважає, що такий договір порушує її спадкові і майнові права та інтереси, так як ОСОБА_2 , з метою умисно порушити її спадкові права, протиправно продала квартиру - ОСОБА_3 , який не є спадкоємцем ОСОБА_4 , а відтак не має жодного законного та морального права володіти цією квартирою. Зазначає, що вона не відмовлялася від спадкування квартири, відтак договір купівлі-продажу квартири укладено проти її волі. Договір є таким, що суперечить та порушує її права та інтереси як спадкоємця, перешкоджає їй в отриманні свідоцтва про спадщину на спірну квартиру. Вказує, що ОСОБА_2 не вправі була розпоряджатися цією спадщиною самовільно і на власний розсуд без врахування її інтересів.
Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, відповідно до вимог ч. 1 ст. 367 ЦПК України - в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступного.
Відмовляючи у задоволені позову, суд першої інстанції виходив з того, що спір між сторонами виник у зв'язку з неправомірним, як на думку позивачки, відчуженням ОСОБА_2 спірної квартири, право на спадкування частки в якій має позивачка. З метою захисту свого порушеного цивільного права позивачкою заявлено вимоги про визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири та скасування рішення про державну реєстрацію права власності на спірну квартиру за покупцем ОСОБА_3 . Згідно з практикою Верховного Суду належним способом захисту порушеного права позивачки в даному випадку є застосування способів захисту права власності, передбачених главою 29 ЦК України, зокрема, статтею 387 ЦК України, згідно з якою власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним, а також статтею 388 ЦК України, якою врегульовано право власника на витребування майна від добросовісного набувача. Таким чином, обрання позивачем неналежного способу правового захисту, тобто такого способу, який не призведе до ефективного захисту та відновлення порушеного, невизнаного чи оспорюваного цивільного права та/або інтересу позивача, є самостійною підставою для відмови у задоволенні позовних вимог.
Висновки суду першої інстанції відповідають вимогам закону та фактичним обставинам справи.
Судовим розглядом встановлено, що 05.05.2011 року ОСОБА_4 уклав шлюб з ОСОБА_6 .
За час перебування ОСОБА_4 та ОСОБА_2 у шлюбі ними було набуто нерухоме майно, а саме однокімнатна квартира АДРЕСА_1 .
Згідно витягу з державного реєстру речових прав від 12.05.2020 року дана квартира належить відповідачу ОСОБА_2 на праві власності з 27.09.2018 року на підставі Акту приймання - передачі паю (квартири) до Кооперативного договору № 3620/П-131 від 15 січня 2016 року, серія та номер: б/н, виданий 29.12.2016 року, видавник: ОБСЛУГОВУЮЧИЙ КООПЕРАТИВ "ЖИТЛОВО- БУДІВЕЛЬНИЙ КООПЕРАТИВ "МОБІЛЬ"/ ОСОБА_2 .
ІНФОРМАЦІЯ_2 помер ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Після його смерті відкрилась спадщина.
Відповідно до копії листа приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Саваріної О.С. від 05.01.2022 року №01/01-16, ОСОБА_1 має право на 1/6 частку спадкового майна, після смерті ОСОБА_4 . Видача свідоцтв про право на спадщину після смерті ОСОБА_4 призупинена у зв'язку з судовими спорами.
06 лютого 2023 року ОСОБА_7 , що діяла в інтересах ОСОБА_2 продала ОСОБА_3 квартиру за адресою: АДРЕСА_2 . Вказаний договір купівлі-продажу посвідчено приватним нотаріусом Харківського районного нотаріального округу Харківської області Десятниченко О.В. за №12 від 06.02.2023 року.
В договорі зазначається (п.7 Договору), що відчужуване майно є особистою власністю продавця, оскільки продавець є вдовою.
В пункті 3 Договору зазначено, що спірна квартира належить продавцю на підставі кооперативного договору №3620/П-131 від 15.01.2016 року.
В обґрунтування позовної заяви ОСОБА_1 посилалася на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її син - ОСОБА_4 . Після смерті ОСОБА_4 приватним нотаріусом Саваріною О.С відкрито спадкову справу N 1/2020, яка триває по цей час. ОСОБА_4 на випадок своєї смерті заповіт не склав. Позивачка є спадкоємцем першої черги після смерті спадкодавця ОСОБА_4 та у встановленому законом порядку прийняла спадщину, подавши нотаріусу відповідну заяву. Згідно довідки приватного нотаріуса Саваріної О.С. від 05.01.2022 року ОСОБА_1 , має право на 1/6 частку спадщини, що залишилася після смерті ОСОБА_4 . 05.02.2011 року між ОСОБА_5 та спадкодавцем ОСОБА_4 укладено шлюб, згідно свідоцтва від 05.02.2011 року. За час перебування ОСОБА_4 та ОСОБА_2 у шлюбі набуто нерухоме майно, а саме квартиру АДРЕСА_1 . Згідно витягу з державного реєстру речових прав від 12.05.2020 року дана квартира належить відповідачці ОСОБА_2 на праві власності з 27.09.2018 року. Таким чином, оспорювана квартира входить до складу спадщини та є спадковою масою після смерті сина та спадкодавця ОСОБА_4 , оскільки набута в період шлюбу і належала спадкодавцю ОСОБА_4 та його дружині ОСОБА_2 на праві спільної сумісної власності. Відтак позивач має право на спадкування даної квартири в межах долі, що їй припадає. 06.02.2023 року їй стало відомо, що ОСОБА_2 продала ОСОБА_3 спірну квартиру на підставі договору купівлі-продажу квартири від 06.02.2023 року N 12. В той же час, станом на 06.02.2023 року та по цей час ні ОСОБА_2 , ні позивач, ні інші спадкоємці не отримали свідоцтва про спадщину на спірну квартиру. У 2020 році позивач пред'явила позов до ОСОБА_2 про визначення частки майна у праві спільної сумісної власності, що підлягає спадкуванню та визнання права на спадкування. Рішенням Харківського районного суду Харківської області від 02.11.2021 року N?635/3000/20 ОСОБА_1 було відмовлено у задоволенні позову, а постановою Харківського апеляційного суду від 17.11.2022 року залишено без змін рішення суду першої інстанції. Вважає, що зазначена квартира була неправомірно продана. Крім того, на її думку, оскаржуваний договір купівлі-продажу квартири від 06.02.2023 року є таким, що порушує публічний порядок, оскільки ОСОБА_2 не бажаючи ділити спадкове майно між спадкоємцями, а натомість бажаючи збагатитися за рахунок її частки у спадковому майні, умисно уклала оскаржуваний договір купівлі-продажу з метою порушити моє конституційне право на спадкування спірної квартири.
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина першої статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).
Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду.
При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.
Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац 12 частини другої статті 16 ЦК України).
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (частини перша та друга статті 5 ЦПК України).
Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (частина перша статті 321 ЦК України).
Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів (стаття 1 Першого протоколу до Конвенції).
Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ стаття 1 Першого протоколу до Конвенції застосовується з огляду на такі принципи: 1) у першому реченні першого абзацу закладається принцип мирного володіння майном, який має загальний характер; 2) принцип, викладений у другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності й обумовлює його певними критеріями; 3) закріплений у другому абзаці принцип визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна у загальних інтересах. Другу та третю норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, треба тлумачити у світлі загального принципу, закладеного першою нормою (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited проти України» від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04), § 166-168).
Критеріями пропорційності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також, чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право.
Втручання держави у право власності повинне мати нормативну основу в національному законодавстві, яке є доступним для заінтересованих осіб, чітким, а наслідки його застосування - передбачуваними.
Якщо можливість втручання у право власності передбачена законом, Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів або штрафів.
Втручання у право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов'язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає втручання в її право власності. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа - добросовісний набувач - внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв'язку з позбавленням права на майно (див. рішення ЄСПЛ у справах «Рисовський проти України» від 20 жовтня 2011 року (Rysovskyy v. Ukraine, заява №29979/04), «Кривенький проти України» від 16 лютого 2017 року (Kryvenkyy v. Ukraine, заява № 43768/07)).
Порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції ЄСПЛ констатує, якщо хоча б один із зазначених критеріїв не буде дотриманий. І, навпаки, встановлює відсутність такого порушення, якщо дотримані всі три критерії.
Будь-які приписи, зокрема і приписи Конвенції, слід застосовувати з урахуванням обставин кожної конкретної справи, оцінюючи поведінку обох сторін спору, а не лише органів державної влади та місцевого самоврядування (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження №14-208цс18, пункт 100)). Серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна із чужого незаконного володіння (стаття 387 ЦК України). Вказаний спосіб захисту можна реалізувати шляхом подання віндикаційного позову.
Предметом віндикаційного позову є вимога власника, який не є фактичним володільцем індивідуально визначеного майна, до особи, яка незаконно фактично володіє цим майном, про повернення його з чужого незаконного володіння.
Якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках (частини перша та третя статті 388 ЦК України).
Якщо законом установлені правові наслідки недобросовісного або нерозумного здійснення особою свого права, вважається, що поведінка особи є добросовісною та розумною, якщо інше не встановлено судом (частина п'ята статті 12 ЦК України).
Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом (частина друга статті 328 ЦК України).
Розглядаючи справи щодо застосування положень статті 388 ЦК України у поєднанні з положеннями статті 1 Першого Протоколу до Конвенції, суди повинні самостійно, з урахуванням усіх встановлених обставин справи дійти висновку про наявність підстав для втручання у мирне володіння майном особи, що набула це майно за відплатним договором, виходячи з принципів мирного володіння майном (див. постанова Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 488/6211/14-ц), а також надати оцінку тягаря, покладеного на цю особу таким втручанням. Такими обставинами можуть бути, зокрема, підстави та процедури набуття майна добросовісним набувачем, порівняльна вартість цього майна з майновим станом особи, спрямованість волевиявлення учасників правовідносин та їх фактичні наміри щодо цього майна тощо.
Як вбачається з матеріалів справи 05.05.2011 року ОСОБА_4 уклав шлюб з ОСОБА_6 .
За час перебування у шлюбі подружжям було набуто нерухоме майно, а саме однокімнатна квартира АДРЕСА_1 .
Згідно витягу з державного реєстру речових прав від 12.05.2020 року дана квартира зареєстрована за відповідачкою ОСОБА_2 на праві власності з 27.09.2018 року на підставі Акту приймання - передачі паю (квартири) до Кооперативного договору № 3620/П-131 від 15 січня 2016 року, серія та номер: б/н, виданий 29.12.2016 року, видавник: ОБСЛУГОВУЮЧИЙ КООПЕРАТИВ "ЖИТЛОВО- БУДІВЕЛЬНИЙ КООПЕРАТИВ "МОБІЛЬ"/ ОСОБА_2 .
ІНФОРМАЦІЯ_2 помер ОСОБА_4 .
Після його смерті відкрилась спадщина.
Спадщину після смерті ОСОБА_4 прийняло 6 спадкоємців першої черги.
Відповідно до копії листа приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Саваріної О.С. від 05.01.2022 року №01/01-16, ОСОБА_1 має право на 1/6 частку спадкового майна, після смерті ОСОБА_4 . Видача свідоцтв про право на спадщину після смерті ОСОБА_4 призупинена у зв'язку з судовими спорами.
06 лютого 2023 року ОСОБА_7 , що діяла в інтересах ОСОБА_2 продала ОСОБА_3 квартиру за адресою: АДРЕСА_2 . Вказаний договір купівлі-продажу посвідчено приватним нотаріусом Харківського районного нотаріального округу Харківської області Десятниченко О.В. за №12 від 06.02.2023 року.
Судова колегія погоджується з висновоком суду про те, що позивачем обрано неналежний спосіб захисту, а право позивачки підлягає захисту в іншій спосіб.
Такий висновок відповідає практиці Верховного Суду (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 05 грудня 2018 року у справі № 522/2110/15-ц; від 30 червня 2020 року у справі № 19/028-10/13 від 14 грудня 2022 року у справі 461/12525/15-ц).
Належним способом захисту порушеного права позивачки в даному випадку є застосування способу захисту права власності, передбачених главою 29 ЦК України, зокрема, статтею 387 ЦК України, згідно з якою власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним, а також статтею 388 ЦК України, якою врегульовано право власника на витребування майна від добросовісного набувача.
Рішення суду першої інстанції відповідає вимогам закону та фактичним обставинам справи.
Доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції.
Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права., а відтак, відповідно до ст. 375 ЦПК України, відсутні підстави для його зміни або скасування.
Керуючись ст. ст. 367, 368, 369, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Харківського районного суду Харківської області від 20 березня 2025 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення у випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України.
Головуючий: О.В. Маміна
Судді: Н.П. Пилипчук
О.Ю. Тичкова
Повне судове рішення складено 26 листопада 2025 року.