Справа №: 632/1141/25 Головуючий 1 інстанції: ОСОБА_1
Провадження №:11-кп/818/2387/25 Головуючий апеляційної інстанції: ОСОБА_2
Категорія: ст.336 КК України
20 листопада 2025 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Харківського апеляційного суду у складі: головуючого судді ОСОБА_2 , суддів ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , при секретареві ОСОБА_5 , з участю прокурора ОСОБА_6 , з участю обвинуваченого ОСОБА_7 , який взяв захист своїх інтересів на себе, за умови, що заяв про відкладення розгляду справи ні від кого не надходило, розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Харкові справу за апеляційною скаргою обвинуваченого ОСОБА_7 на вирок Златопільського міськрайонного суду Харківської області від 30.09.2025 року, -
Короткий зміст рішення суду першої інстанції.
Вироком вказаного суду ОСОБА_7 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення - злочину, передбаченого ст. 336 КК України, та призначено йому покарання у виді позбавлення волі на строк три роки.
Початок строку відбування покарання ОСОБА_7 необхідно обчислювати з дня його затримання після набрання вироком законної сили.
Запобіжний захід щодо ОСОБА_7 до набрання вироком законної сили не обирався.
Вказаним вироком встановлено, що 28 квітня 2025 року ОСОБА_7 за викликом по повістці у визначений час - о 15 годині 30 хв., до ІНФОРМАЦІЯ_1 , що розташований за вказаною вище адресою, для подальшого відправлення до місця проходження військової служби - військової частини НОМЕР_1 , без поважних причин не прибув, тобто як військовозобов'язаний ухилився від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період.
Під час судового розгляду ОСОБА_7 свою вину у висунутому йому обвинуваченні, вчиненні кримінального правопорушення - злочину, передбаченого ст. 336 КК України - ухиленні від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період, не визнав.
При цьому обвинувачений ОСОБА_7 показав суду, що він має спеціальність «машиніст автомобільного крана» та протягом останніх трьох років, тобто з 2022 року, за виключенням восьми місяців, працював на підприємствах, які займалися видобутком газу і обслуговуванням свердловин, та постійно був у відрядженнях. Відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період, він не мав, однак у цьому не було й потреби, оскільки відповідні органи військового управління ним не цікавилися. До того ж він працював на підприємствах критичної інфраструктури.
Разом із цим ОСОБА_7 повідомив, що він займався волонтерською діяльністю у БФ «Банк добра» (місто Житомир).
Одразу після того як отримав повістку, що надійшла за місцем його мешкання, він прибув до ІНФОРМАЦІЯ_2 , звідки був направлений для проходження військово-лікарської комісії (далі - ВЛК).
За висновком ВЛК за станом здоров'я визнаний придатним для проходження військової служби, про що складено відповідну довідку.
Після цього співробітники територіального центру комплектування повідомили йому, що оскільки у нього не має права на відстрочку, то він підлягає призову на військову службу за мобілізацією.
У свою чергу він, будучі військовозобов'язаним, дійсно не маючи станом на 28 квітня 2025 року права на відстрочку, від проходження військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, усвідомлено відмовився, про що 28 квітня 2025 року, будучі попередженим про кримінальну відповідальність за ст. 336 КК України, подав письмову заяву на ім'я начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Заява була написана ним особисто та добровільно.
При цьому обвинувачений показав суду, що підставами для такої відмови стало те, що він не є військовослужбовцем, за станом здоров'я не проходив строкову військову службу, та серед членів його родини не має осіб які б займалися військовою справою.
У зв'язку із цим, як показав суду ОСОБА_7 , він 28 квітня 2025 року о 13 годині 00 хв. відмовився від отримання повістки про його виклик на 15 годину 30 хв. 28 квітня 2025 року до ІНФОРМАЦІЯ_1 , розташованого у будівлі АДРЕСА_1 , для призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період, та відправлення у військову частину НОМЕР_1 .
Водночас ОСОБА_7 заявив, що його дії не підпадають під ухилення від призову на військову службу, оскільки він як громадянин України належним чином виконує свої трудові обов'язки, є працевлаштованою особою, сплачує податки, в силу своїх переконань готовий виконувати будь-який вид робіт у будь-якій галузі економіки, не переховувався та завжди прибував до ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Разом із цим обвинувачений підтвердив, що йому відомо про те, що згідно із наведеними вище Указами Президента України в Україні введений воєнний стан та оголошено загальну мобілізацію.
Однак в силу своїх особистих переконань він не буде «братися за зброю» та вступати до організації, як вбачається із змісту показань ОСОБА_7 . Збройних Сил України, діяльність якої не співвідноситься з його життєвими вимогами.
На даний час він має відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації, оскільки є заброньованою особою.
За таких обставин, суд першої інстанції дослідив докази по справі та встановив, що ОСОБА_7 , будучи придатним за станом здоров'я для проходження військової служби, усвідомлено, без поважних причин, відмовився від проходження військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, у тому числі не прибув у визначений у повістці день і час - 28 квітня 2025 року о 15 годині 30 хв., до ІНФОРМАЦІЯ_1 , що розташований у будівлі АДРЕСА_1 , для проходження військової служби у Збройних Силах України за призовом під час мобілізації, тобто ухилився від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що доводи ОСОБА_7 про те, що він не ухилявся від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період, оскільки не переховувався від територіального центру комплектування та соціальної підтримки, прибував на всі виклики та виконував всі визначені для нього дії є неспроможними, зокрема й тому, що виконання цих дій у даному конкретному випадку є обов'язком військовозобов'язаного та їх здійснення органом військового управління, яким є територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, обумовлено з'ясуванням і встановленням даних на підставі яких приймаються рішення про: призов на військову службу, надання відстрочки, переведення на спеціальний облік, виключення з військового обліку, що передбачено «Порядком проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 року № 560.
Вимоги апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала.
Не погодившись із оскаржуваним вироком обвинувачений ОСОБА_7 подав апеляційну скаргу, в якій просить вирок Златопільського міськрайонного суду Харківської області від 30 09 2025 року скасувати та закрити кримінальне провадження.
В обґрунтування своїх вимог вказує, що вирок не відповідає фактичним обставинам справи, законності та обґрунтованості, вказує, що ОСОБА_7 є заброньованим працівником та має відстрочку з 20 07 2025 року, сумлінно виконує обов'язки в тилу, не ухилявся від призову на військову службу, а тому суд першої інстанції не правильно витлумачив ст. 336 КК України.
Позиції учасників апеляційного провадження.
В судовому засіданні суду апеляційної інстанції прокурор заперечував проти задоволення апеляційної скарги, вказав, що вирок суду є законним та обґрунтованим, а покарання, яке призначено є справедливим та співмірним із наслідками. Наявність бронювання не спростовує того, що обвинуваченим за наведених у оскарженому вироку обставин було вчинено суспільно небезпечне діяння, відповідальність за яке передбачена ст. 336 КК України.
Обвинувачений ОСОБА_7 підтримував вимоги апеляційної скарги в повному обсязі, звертав увагу на позитивну характеристику особи обвинуваченого, має бронювання та відстрочку від служби.
Мотиви прийняття рішення судом апеляційної інстанції.
Заслухавши доповідь судді, думку обвинуваченого, думку прокурора, перевіривши представлені матеріали кримінального провадження, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга обвинуваченого не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Відповідно до ч.1 ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Відповідно до вимог ст.370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Як вбачається із змісту вироку, ОСОБА_7 , будучи придатним за станом здоров'я для проходження військової служби, усвідомлено, без поважних причин, відмовився від проходження військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, у тому числі не прибув у визначений у повістці день і час - 28 квітня 2025 року о 15 годині 30 хв., до ІНФОРМАЦІЯ_1 , що розташований у будівлі АДРЕСА_1 , для проходження військової служби у Збройних Силах України за призовом під час мобілізації, тобто ухилився від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період.
Дослідивши всі зібрані та надані стороною обвинувачення докази, суд апеляційної інстанції вважає, що висновки суду першої інстанції про винуватість ОСОБА_7 у вчиненні ухилення від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період, є повними, всебічними, обґрунтованими та відповідають фактичним обставинам справи.
Встановлено, що ОСОБА_7 , будучи належним чином визнаний Військово-лікарською комісією придатним за станом здоров'я до військової служби (що підтверджується висновком ВЛК від 28 квітня 2025 року), та не маючи жодних правових підстав для відстрочки, зобов'язаний був виконати свій конституційний обов'язок із захисту Вітчизни.
Об'єктивна сторона інкримінованого йому злочину, передбаченого ст. 336 КК України, виразилася у навмисному невиконанні наказу про мобілізацію. Обвинувачений був включений до поіменного списку команди для відправлення до військової частини НОМЕР_1 , йому була виписана бойова повістка, яка вимагала його явки 28 квітня 2025 року о 15 годині 30 хвилин до ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Втім, ОСОБА_7 свідомо та демонстративно відмовився від отримання та підписання повістки, що зафіксовано відповідним актом, і, найголовніше, не прибув у зазначені час та місце для відправлення у військову частину, чим фактично здійснив акт ухилення.
Суб'єктивна сторона злочину, що є необхідною умовою для кваліфікації діяння за ст. 336 КК України, характеризується прямим умислом, наявність якого підтверджується його добровільно написаною заявою про відмову від проходження військової служби, навіть після попередження про кримінальну відповідальність.
Таким чином, злочин є закінченим з моменту неявки обвинуваченого для вибуття до військової частини, а вчинення цього діяння в умовах особливого періоду та воєнного стану є суспільно небезпечним і становить загрозу обороноздатності держави, що не може бути виправдано посиланнями на особисті переконання чи пізніше отримане бронювання.
Колегія суду апеляційної інстанції вважає, що доводи, викладені у апеляційній скарзі обвинуваченого ОСОБА_7 , зокрема щодо відсутності умислу через посилання на особисті переконання, а також щодо несправедливості покарання з огляду на позитивну характеристику та факт наступного бронювання, не спростовують законність та обґрунтованість вироку суду першої інстанції.
Суд першої інстанції цілком правильно зазначив, що право на свободу світогляду і віросповідання, гарантоване ст. 35 Конституції, може бути підставою для заміни військового обов'язку альтернативною службою виключно у випадку, якщо його виконання суперечить релігійним переконанням громадянина. Оскільки обвинувачений ОСОБА_7 не є членом жодної зареєстрованої релігійної організації, чиє віровчення забороняє носіння зброї та проходження військової служби, його відмова від призову, мотивована виключно особистими переконаннями, не може вважатися правомірною підставою для звільнення від конституційного обов'язку із захисту Вітчизни, особливо в умовах воєнного стану.
Доводи обвинуваченого про те, що на момент розгляду справи в суді він отримав статус заброньованої особи, не впливають на кваліфікацію його діяння. Кримінальне правопорушення, передбачене ст. 336 КК України, було закінчене 28 квітня 2025 року - в момент, коли обвинувачений, будучи придатним до служби та не маючи законної відстрочки, умисно ухилився від відправлення до військової частини.
Факт отримання правового статусу, що надає відстрочку, після вчинення злочину, не може слугувати підставою для його виправдання або зміни кваліфікації.
Крім того, посилання обвинуваченого ОСОБА_7 на наявність позитивної характеристики, а також на факт начебто отриманого ним бронювання, не можуть слугувати безумовними підставами для звільнення обвинуваченого від реального відбування покарання. Суд першої інстанції цілком правомірно врахував, що злочин вчинений в умовах воєнного стану, посягає на обороноздатність держави, і таке діяння є найбільшою суспільною небезпекою в особливий період.
Враховуючи, що призначене ОСОБА_7 покарання у виді позбавлення волі на строк три роки є мінімальним, що передбачене санкцією статті 336 КК України, підстави для його подальшого пом'якшення чи звільнення від відбування покарання з випробуванням, відсутні.
Істотних порушень кримінального процесуального законодавства, які ставили б під сумнів законність судового рішення, колегією суддів не встановлено.
Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дотримався практики Європейського суду з прав людини відповідно до якої, складовим елементом принципу верховенства права є очікування від суду застосування до кожного злочинця такого покарання, яке законодавець вважає пропорційним. Для того, щоб втручання вважалося пропорційним, воно має відповідати тяжкості правопорушення і не ставити особистий і надмірний тягар для особи (справа «Скополла проти Італії» від 17.09.2009 року).
Колегія суддів не вбачає порушення судом першої інстанції при призначенні покарання обвинуваченому принципу індивідуалізації, пропорційності і справедливості покарання.
З урахуванням викладеного, підстав для зміни або скасування вироку із наведених в апеляційній скарзі мотивів, колегія суддів не вбачає.
Під час апеляційного розгляду колегією суддів не встановлено будь-яких порушень норм матеріального чи процесуального права, наслідком яких є зміна чи скасування судового рішення, у зв'язку із чим, вирок суду слід залишити без змін, як законний, обґрунтований та вмотивований, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Керуючись ч.6 ст.9, ст.ст. 7, 392, 393, 403, 404, 405, ч.1 ст.407, 418, 419, 423, 424-426, п.10 ч.1 ст. 284 КПК України, колегія суддів, -
Вирок Златопільського міськрайонного суду Харківської області від 30.09.2025 року по справі щодо ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , обвинуваченого за ст.336 КК України, - залишити без змін.
Апеляційну скаргу обвинуваченого, - залишити без задоволення.
Ухвала набирає законної сили з моменту його проголошення.
Касаційна скарга на дане судове рішення, в частині постановленого вироку, в порядку ч.1 ст. 424 КПК України, може бути подана безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом трьох місяців з дня проголошення судового рішення судом апеляційної інстанції, а засудженим, який тримається під вартою, - в той самий строк з дня вручення йому копії судового рішення.
Судді
___________ _______________ ____________
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4