24 листопада 2025 рокуСправа №160/26949/25
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого суддіПрудника С.В.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,-
19.09.2025 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 , в якій позивач просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані дні відпустки як учаснику бойових дій за період з 2023 року по 2025 роки (включно), та грошової компенсації за невикористані календарні дні основної щорічної відпустки за 2022, 2023 та 2025 роки при виключенні зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 , та всіх видів забезпечення, виходячи з грошового забезпечення станом на день виключення зі списків особового складу військової частини, обчисливши її суму, виходячи із розміру місячного грошового забезпечення, з урахуванням сум додаткової винагороди передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168 “Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану», та провести її виплату з урахуванням раніше виплачених сум;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за всі невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2023 року по 2025 роки, та грошової компенсації за невикористані календарні дні основної щорічної відпустки за 2022, 2023 та 2025 роки виходячи з грошового забезпечення станом на день виключення зі списків особового складу військової частини, із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року №44;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та сплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів на суму заборгованості частини недоотриманого грошового забезпечення з 13.03.2025 року по день фактичної виплати заборгованості.
В мотивування позовних вимог зазначено щодо протиправної бездіяльності військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані дні відпустки як учаснику бойових дій за період з 2023 року по 2025 роки (включно), та грошової компенсації за невикористані календарні дні основної щорічної відпустки за 2022, 2023 та 2025 роки при виключенні зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 , та всіх видів забезпечення, виходячи з грошового забезпечення станом на день виключення зі списків особового складу військової частини, обчисливши її суму, виходячи із розміру місячного грошового забезпечення, з урахуванням сум додаткової винагороди передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168 “Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану», та провести її виплату з урахуванням раніше виплачених сум.
06.10.2025 року від представника військової частини НОМЕР_1 до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому представник відповідача заперечив щодо задоволення позовних вимог. В обґрунтування своєї правової позиції представник відповідача зазначив наступне. Матеріалами справи підтверджується, що ОСОБА_1 з 19.05.2022 року по 13.03.2025 року проходив військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період у військовій частині НОМЕР_1 . Наказом начальника Генерального штабу Головнокомандувача Збройних Сил України (по особовому складу) від 10.03.2025 року № 229 ОСОБА_1 було призначено на посаду командира евакуаційної роти ремонтно-відновлювального батальйону військової частини НОМЕР_3 та його, у зв'язку із вибуванням до нового місця служби, наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 13.03.2025 року № 78 було виключено зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 та усіх видів забезпечення. ОСОБА_1 не був звільнений з військової служби на підставі статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», натомість 13.03.2025 року він був виключений зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 у зв'язку з переміщенням (призначенням на посаду) до військової частини НОМЕР_3 . Доказів, що станом на 13.03.2025 ОСОБА_1 був звільнений з військової служби в установленому Законом порядку, матеріали справи не містять. Переміщення ОСОБА_1 на нове місце військової служби з військової частини НОМЕР_1 до військової частини НОМЕР_3 , яке передбачає виключення його зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 та зарахування до військової частини НОМЕР_3 , не є звільненням з військової служби і не покладає на військову частину НОМЕР_1 обов'язку виплатити ОСОБА_1 компенсацію за невикористані дні відпусток.
За відомостями з витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 19.09.2025 року, зазначена вище справа була розподілена та 22.09.2025 року передана судді Пруднику С.В.
24.09.2025 року ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду визнано поважними причини пропуску строку звернення до суду та поновлено ОСОБА_1 строк звернення до суду із позовною заявою. Прийнято до свого провадження означену позовну заяву та відкрито провадження в адміністративній справі. Призначено справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Витребувано у військової частини НОМЕР_1 : письмові та вмотивовані пояснення щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані дні відпустки як учаснику бойових дій за період з 2023 року по 2025 роки (включно), та грошової компенсації за невикористані календарні дні основної щорічної відпустки за 2022, 2023 та 2025 роки при виключенні зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 , та всіх видів забезпечення, виходячи з грошового забезпечення станом на день виключення зі списків особового складу військової частини, обчисливши її суму, виходячи із розміру місячного грошового забезпечення, з урахуванням сум додаткової винагороди передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168 “Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану», та провести її виплату з урахуванням раніше виплачених сум. Судом зобов'язано витребувані судом докази подати до Дніпропетровського окружного адміністративного суду (також шляхом направлення на електронну адресу Дніпропетровського окружного адміністративного суду (inbox@adm.dp.court.gov.ua; inboxdoas@adm.dp.court.gov.ua) ) у строк до 21.10.2025 року. Судом попереджено військову частину НОМЕР_1 про можливість застосування судом заходів процесуального примусу, зокрема накладення штрафу та винесення окремої ухвали у разі невиконання вимог даної ухвали суду.
Справа розглянута в межах строку розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження, встановленого статтею 258 Кодексу адміністративного судочинства України - в межах шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
Вивчивши та дослідивши всі матеріали справи та надані докази, а також проаналізувавши зміст норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, з'ясувавши всі обставини справи, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд дійшов наступних висновків.
Судом встановлено, матеріалами справи підтверджено, що позивач, ОСОБА_1 , є учасником бойових дій, що підтверджено посвідченням НОМЕР_4 від 30.10.2023 року.
Позивач, з 19.05.2022 року по 13.03.2025 року проходив військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період у військовій частині НОМЕР_1 .
Наказом начальника Генерального штабу Головнокомандувача Збройних Сил України (по особовому складу) від 10.03.2025 року № 229 ОСОБА_1 було призначено на посаду командира евакуаційної роти ремонтно-відновлювального батальйону військової частини НОМЕР_3 та його, у зв'язку із вибуванням до нового місця служби, наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 13.03.2025 року № 78 було виключено зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 та усіх видів забезпечення.
Так, відповідно до витягу із наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 13.03.2025 року №78, капітана військової служби за призовом під час мобілізації ОСОБА_1 , заступника командира батареї безпілотних авіаційних комплексів з озброєння 5-го дивізіону артилерійської розвідки військової частини НОМЕР_2 , призначеного наказом начальника Генерального штабу Збройних Сил України (по особовому складу) від 10 березня 2025 року №229, на посаду командира евакуаційної роти ремонтно-відновлювального батальйону військової частини НОМЕР_3 , ВОС - 7050003, ШПК - “капітан», вважати таким, що справи та посаду здав та вибув до нового місця служби - військової частини НОМЕР_3 , АДРЕСА_1 . 13 березня 2025 року виключити зі списків особового складу військової частини, з усіх видів забезпечення, а з котлового забезпечення з 14 березня 2025 року, забезпечити добовим раціоном продуктів на одну добу з 14 березня 2025 року в кількості - 1 шт., та видати продовольчий атестат. Припинити доступ до відомостей, що становлять державну таємницю з 13 березня 2025 року. Згідно Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністра оборони України від 07 червня 2018 року № 260 (надалі за текстом - Порядок) виплатити: надбавку за особливості проходження служби в розмірі 65% до посадового окладу, окладу за військовим звання та надбавки за вислугу років з 01 березня 2025 року по 13 березня 2025 року; премію за підсумками роботи з 01 березня 2025 року по 13 березня 2025 року в розмірі 412 % від посадового окладу. Щорічна основна-відпустка за 2022 рік не надавалась. Щорічна основна відпустка за 2023 рік не надавалась. Щорічна основна відпустка за 2024 рік використана в обсязі 30 діб. Щорічна основна відпустка за 2025 рік не надавалась. Грошова допомога на оздоровлення за 2025 рік виплачена.
Відповідно до довідки військової частини НОМЕР_3 від 08.08.2025 року №4101, майор ОСОБА_1 перебуває на військовій службі за мобілізацією у військовій частині НОМЕР_3 з 15.03.2025 року.
Як зазначає позивач у поданій до суду позовній заяві, при виключенні його із списків військової частини НОМЕР_1 , та з усіх видів забезпечення, військовою частиною НОМЕР_1 не було нараховано, та не було виплачено грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки учасника бойових дій (УБД) за весь період перебування мене на військової служби (з 2023 року по 2025 рік включно), та не було виплачено грошову компенсацію за невикористані календарні дні основної щорічної відпустки за 2022,2023 та 2025 роки. Позивач вважає це порушенням його права на належний соціальний захист. У зв'язку з тим, що чинним законодавством передбачено, що право на додаткову відпустку УБД містить як право на отримання, так і право на її грошову компенсацію, незалежно від причини її невикористання. Позивач зазначає, що згідно чинного законодавства, в особливий період з моменту оголошення мобілізації до припинення відповідного періоду, надання військовослужбовцям інших видів відпусток, зокрема, додаткової відпустки УБД припиняється. Однак, законодавством гарантовано грошову компенсацію у всіх випадках невикористання додаткової відпустки УБД оскільки, норми Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" не обмежують та не припиняють право учасника бойових дій на отримання у рік звільнення виплати грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки, право на яку набуто під час проходження військової служби в особливий період з моменту оголошення мобілізації.
Вважаючи бездіяльність відповідача протиправною, позивач звернувся до суду із позовною заявою.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що склалися між сторонами, суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Спірні правовідносини у цій справі виникли у зв'язку з протиправним, на думку позивача, не нарахуванням та невиплатою йому компенсації за всі невикористані дні щорічної відпустки, в тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону № 3551-XII при виключенні зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 .
За визначенням, наведеним у частині 1 ст. 2 Закону України від 25.03.1992 № 2232-ХІІ Про військовий обов'язок і військову службу (далі по тексту - Закон № 2232-XII) військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Відповідно до статті 4 Закону № 3551-ХІІ ветеранами війни є особи, які брали участь у захисті Батьківщини чи в бойових діях на території інших держав. До ветеранів війни належать, зокрема, учасники бойових дій.
Згідно зі статтею 5 Закону № 3551-ХІІ учасниками бойових дій є особи, які брали участь у виконанні бойових завдань по захисту Батьківщини у складі військових підрозділів, з'єднань, об'єднань всіх видів і родів військ Збройних Сил діючої армії (флоту), у партизанських загонах і підпіллі та інших формуваннях як у воєнний, так і у мирний час.
На виконання приписів пункту 12 частини 1 статті 12 Закону № 3551-ХІІ учасникам бойових дій надаються пільги, зокрема, використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.
Статтею 4 Закону України від 05.11.1996 № 504/96-ВР Про відпустки (далі - Закон № 504/96-ВР) передбачено такі види щорічних відпусток: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу зі шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.
Відповідно до статті 16-2 Закону № 504/96-ВР учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту, особам, реабілітованим відповідно до Закону України Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років, із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув'язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка зі збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.
Таким чином, учасники бойових дій мають право на додаткову відпустку із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.
Згідно з пунктом 8 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону № 504/96-ВР. Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.
У разі якщо Законом № 504/96-ВР або іншими законами України передбачено надання додаткових відпусток без збереження заробітної плати, такі відпустки військовослужбовцям надаються без збереження грошового забезпечення.
Абзацом третім пункту 14 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ передбачено, що у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.
Відповідно до пункту 17 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів.
Згідно з пунктом 18 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ в особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин зі збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець.
Відповідно до пункту 19 статті 10-1 Закону 2011-ХІІ надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв'язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв'язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.
При цьому визначення поняття особливого періоду наведене у законах України від 21.10.1993 № 3543-XII Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію та від 06.12.1991 № 1932-XII Про оборону України (далі - Закони № 3543-XII та № 1932-XII відповідно).
За змістом норм статті 1 Закону № 3543-XII особливий період - це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Стаття 1 Закону № 1932-XII визначає особливий період, як період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи моменту введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний стан і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Крім того, положеннями статті 1 Закону № 3543-XII врегульовано, що мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано; демобілізація - комплекс заходів, рішення про порядок і терміни проведення яких приймає Президент України, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на роботу і функціонування в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати мирного часу.
З аналізу наведених норм вбачається, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток, в тому числі додаткової соціальної відпуски.
Однак, Законом № 2011-XII не встановлено припинення виплати компенсації за невикористані частини додаткової соціальної відпустки, право на яку позивач набув за період проходження ним військової служби.
Водночас, у разі невикористання додаткової соціальної відпуски протягом календарного року, в якому у особи виникає право на таку відпустку, додаткова соціальна відпустка переноситься на інший період, тобто особа не втрачає самого права на надану їй чинним законодавством України соціальну гарантію, яке може бути реалізовано в один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати невизначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.
Отже, припинення надання військовослужбовцям додаткових відпусток (відповідно до пункту 19 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті) є тимчасовим обмеженням способу реалізації права на використання додаткової відпустки безпосередньо. Між тим, обмеження щодо одного з двох способів реалізації такого права не впливає на суть цього права, яке гарантується пунктом 12 статті 12 Закону № 3551-XII, пунктом 8 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ, статтею 16-2 Закону № 504/96-ВР.
Водночас, згідно з пунктом 181 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153/2008 (далі - Положення № 1153/2008) щорічні додаткові відпустки можуть бути використані одночасно зі щорічною основною відпусткою або в інший строк з урахуванням побажання військовослужбовців та інтересів військової служби. Їх тривалість не впливає на тривалість щорічної основної відпустки. У разі переміщення військовослужбовця по службі невикористана ним відпустка (частина відпустки) надається за новим місцем військової служби.
Відповідно до абзацу 1 пункту 242 Положення № 1153/2008, після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) військового комісаріату за вибраним місцем проживання.
Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини (абз. 3 п. 242 Положення № 1153/2008).
Відповідно до пункту 3 розділу XXXI «Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам», затвердженого наказом Міністра оборони України від 07 червня 2018 року № 260, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 26 червня 2018 року за № 745/32197 (далі по тексту - Наказ № 260) у рік звільнення військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), звільненим з військової служби за віком, станом здоров'я, у зв'язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, у зв'язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, які не використали щорічну основну відпустку або використали частково, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини та виплачується грошове забезпечення у розмірі відповідно до кількості наданих днів відпустки або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.
Іншим військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які звільняються з військової служби, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини тривалістю, що визначається пропорційно часу, прослуженому в році звільнення за кожен повний місяць служби, та за час такої відпустки виплачується грошове забезпечення або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.
Отже, з аналізу вищенаведених норм права вбачається, що лише у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, у тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої статтею 16-2 Закону № 504/96-ВР та пунктом 12 частини 1 статті 12 Закону №3551-ХІІ.
Дана позиція суду узгоджується з висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постанові від 21.08.2019 у зразковій справі № 620/4218/18 (Пз/9901/4/19).
Так, відповідно до витягу із наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 13.03.2025 року №78, капітана військової служби за призовом під час мобілізації ОСОБА_1 , заступника командира батареї безпілотних авіаційних комплексів з озброєння 5-го дивізіону артилерійської розвідки військової частини НОМЕР_2 , призначеного наказом начальника Генерального штабу Збройних Сил України (по особовому складу) від 10 березня 2025 року №229, на посаду командира евакуаційної роти ремонтно-відновлювального батальйону військової частини НОМЕР_3 , ВОС - 7050003, ШПК - “капітан», вважати таким, що справи та посаду здав та вибув до нового місця служби - військової частини НОМЕР_3 , АДРЕСА_1 . 13 березня 2025 року виключити зі списків особового складу військової частини, з усіх видів забезпечення, а з котлового забезпечення з 14 березня 2025 року, забезпечити добовим раціоном продуктів на одну добу з 14 березня 2025 року в кількості - 1 шт., та видати продовольчий атестат. Припинити доступ до відомостей, що становлять державну таємницю з 13 березня 2025 року. Згідно Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністра оборони України від 07 червня 2018 року № 260 (надалі за текстом - Порядок) виплатити: надбавку за особливості проходження служби в розмірі 65% до посадового окладу, окладу за військовим звання та надбавки за вислугу років з 01 березня 2025 року по 13 березня 2025 року; премію за підсумками роботи з 01 березня 2025 року по 13 березня 2025 року в розмірі 412 % від посадового окладу. Щорічна основна-відпустка за 2022 рік не надавалась. Щорічна основна відпустка за 2023 рік не надавалась. Щорічна основна відпустка за 2024 рік використана в обсязі 30 діб. Щорічна основна відпустка за 2025 рік не надавалась. Грошова допомога на оздоровлення за 2025 рік виплачена.
Відповідно до довідки військової частини НОМЕР_3 від 08.08.2025 року №4101, майор ОСОБА_1 перебуває на військовій службі за мобілізацією у військовій частині НОМЕР_3 з 15.03.2025 року.
Тобто, матеріали справи свідчать, що позивач не звільнявся з військової служби, а продовжив її проходження та отримання грошове забезпечення.
Суд наголошує на тому, що переміщення військовослужбовця по службі, яке також передбачає виключення його зі списків особового складу однієї військової частини та зарахування до таких списків іншої, все ж не може вважатися звільненням з військової служби, тобто тим юридичним фактом, з яким наведеними вище положеннями нормативно-правових актів пов'язується виникнення у відповідача обов'язку з проведення виплати спірної компенсації.
Тобто не зважаючи на те, що з 13.03.2025 року позивача виключено зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 та всіх видів забезпечення, ОСОБА_1 не був звільнений з військової служби, а продовжив її проходження у військовій частині НОМЕР_3 , у зв'язку з чим суд дійшов висновку, що як невикористані ним відпустки (частини відпустки) так і відповідна компенсація мають надаватись йому за новим місцем військової служби (у військовій частині НОМЕР_3 )
Частиною 2 статті 77 КАС України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Враховуючи вищенаведені висновки, суд вважає, що відповідачем не було допущено протиправної бездіяльності, що є предметом оскарження у даній справі.
Згідно із ч. 1 ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
У рішенні по справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, суд повторює, що згідно із його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п.29).
Частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
З огляду на викладене вище, суд дійшов до висновку про відсутність підстав для задоволення позову ОСОБА_1 .
Зважаючи на відсутність понесених позивачем судових витрат у справі, питання про їх розподіл судом не вирішується.
Керуючись ст. ст. 2, 77, 78, 139, 242-243, 245-246, 258, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
В задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії - відмовити повністю.
Судові витрати розподілу не підлягають.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя С. В. Прудник