24 листопада 2025 рокуСправа №160/27430/25
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого суддіПрудника С.В.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 в особі представника Гогоші Павла Богдановича до військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,-
23.09.2025 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла сформована 23.09.2025 року через систему “Електронний суд» позовна заява ОСОБА_1 в особі представника Гогоші Павла Богдановича до військової частини НОМЕР_1 , в якій представник позивача просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати ОСОБА_1 , середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні (грошова компенсація за невикористані дні щорічної відпустки за 2025 рік та грошової допомоги на оздоровлення);
- стягнути з військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні, виходячи з середньоденного заробітку (грошового забезпечення), нарахованого відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року №100, у розмірі 283 927,46 грн.
Означені позовні вимоги вмотивовані протиправною бездіяльністю військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати ОСОБА_1 , середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні (грошова компенсація за невикористані дні щорічної відпустки за 2025 рік та грошової допомоги на оздоровлення).
18.10.2025 року від військової частини НОМЕР_1 до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач заперечив щодо задоволення позовних вимог. В обґрунтування своєї правої позиції відповідач зазначив наступне. Позивач проходив військову службу за призовом під час мобілізації з 11.03.2022 по 29.01.2025 у 23 військовій санітарній летючці (надалі НОМЕР_2 ВСЛ), з якої наказом начальника НОМЕР_2 ВСЛ від 29.01.2025 №31 з 29.01.2025 виключений із списків особового складу НОМЕР_2 ВСЛ та всіх видів забезпечення у запас на підставі підпункту “б» пункту другого частини четвертої статті 26 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу» (за станом здоров'я) (на підставі висновку (постанови) військово-лікарської комісії про непридатність до військової служби з переоглядом через 6-12 місяців). 23 ВСЛ знаходиться на фінансовому забезпеченні військової частини НОМЕР_1 . Відповідно абз. 5 п. 1.2 “Правил організації фінансового забезпечення військових частин, установ та організацій Збройних Сил України», затверджених наказом Міністерства оборони України від 22.05.2017 № 280 (далі - Правил №280), фінансове забезпечення - система заходів, що включає фінансове планування, отримання, зберігання, економне, ефективне і цільове використання коштів відповідно до вимог чинного законодавства України, організацію обліку та звітності з метою виконання військовою частиною покладених на неї завдань. Поняття фінансового господарства військової частини наведено у абз. 4 п. 1.2 Правил № 280, зокрема це - сукупність процесів щодо управління фінансовими ресурсами, які є в розпорядженні військової частини з метою виконання покладених на неї завдань. У відповідності до п. 1.5 Правил № 280 військова частина, не включена до мережі розпорядників бюджетних коштів, зараховується на фінансове забезпечення до військової частини - розпорядника коштів третього рівня на підставі відповідних директив (рішень). Відповідно абз. 4, 6 п. 1.5 Правил № 280 командир військової частини, зарахованої на фінансове забезпечення до військової частини - розпорядника коштів третього рівня, організовує своєчасне оформлення та подання розпоряднику коштів усіх документів, необхідних для здійснення належного фінансового забезпечення військової частини. Первинні документи, заявки на кошти, платіжні доручення, грошові атестати військовослужбовців, розрахунково-платіжні відомості на виплату грошового забезпечення військовослужбовцям, заробітної плати працівникам та інші виплати підписують посадові особи розпорядника коштів та посадові особи (виконавці документів) військової частини, яка знаходиться на фінансовому забезпеченні. Таким чином, позивач отримує грошове забезпечення, яке нараховує 23 ВСЛ, однак нараховане грошове забезпечення позивачу виплачує військова частина НОМЕР_1 . Отже, 23 ВСЛ нараховує (обчислює) грошове забезпечення позивачу, а військова частина НОМЕР_1 виплачує позивачу грошове забезпечення на підставі документів від 23 ВСЛ. До військової частини НОМЕР_1 від 23 ВСЛ надійшли документи на виплату у вересні місяці 2025, таким чином військовою частиною 05.09.2025 була здійснена виплата позивачу. Отже вимоги позивача до військової частини НОМЕР_1 , щодо “бездіяльності військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати ОСОБА_1 середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні (грошова компенсація за невикористані дні щорічної відпустки за 2025 рік та грошової допомоги на оздоровлення)» є безпідставними. Як похідна з першої вимоги, друга вимога до військової частини НОМЕР_1 “стягнути з військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні, виходячи з середньоденного заробітку (грошового забезпечення), нарахованого відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року №100, у розмірі 283 927,46 гривень» також є безпідставною. Позивач проходив військову службу за призовом під час мобілізації з 11.03.2022 по 29.01.2025 у 23 військовій санітарній летючці (надалі НОМЕР_2 ВСЛ), з якої наказом начальника НОМЕР_2 ВСЛ від 29.01.2025 №31 з 29.01.2025 виключений із списків особового складу НОМЕР_2 ВСЛ та всіх видів забезпечення у запас на підставі підпункту “б» пункту
другого частини четвертої статті 26 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу» (за станом здоров'я) (на підставі висновку (постанови) військово-лікарської комісії про непридатність до військової служби з переоглядом через 6-12 місяців). 23 ВСЛ знаходиться на фінансовому забезпеченні військової частини НОМЕР_1 . Таким чином, військова частина НОМЕР_1 не є розпорядником розрахункових документів та інформації щодо розміру сум грошового забезпечення, нарахованого та виплаченого позивачу за останні два повних календарних місяці, що передували місяцю звільнення, із зазначенням місяця, складових нарахованих та виплачених сум; розміру середньомісячного та середньоденного грошового забезпечення за останні два місяці служби позивача; розміру грошового забезпечення та інших платежів, що були фактично нараховані та виплачені при проведенні розрахунку при звільненні позивача, із визначенням їх складових, розміру суми нарахованих та утриманих податків та зборів; розміру усіх сум, невиплачених позивачеві при звільненні, тобто розмір недоплачених сум, відомості про їх виплату із зазначенням дати, розміру сплачених коштів та виду нарахувань, розміру суми нарахованих та утриманих податків та зборів. Розпорядником є НОМЕР_2 ВСЛ, на підставі відомостей якої військова частина НОМЕР_1 проводить розрахунки.
За відомостями з витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 23.09.2025 року, зазначена вище справа була розподілена та 24.09.2025 року передана судді Пруднику С.В.
29.09.2025 року ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду прийнято до свого провадження означену позовну заяву та відкрито провадження в адміністративній справі. Призначено справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Витребувано у військової частини НОМЕР_1 : 1) довідку про середній заробіток за період з листопада 2020 року по грудень 2020 року із зазначенням середньоденної заробітної плати з відрахуванням податків та зборів (без відрахування податків та зборів); 2) інформацію про те, коли та в якій сумі виплачено невикористані дні щорічної відпустки (подати докази). Судом зобовязано витребувані судом докази подати до Дніпропетровського окружного адміністративного суду (також шляхом направлення на електронну адресу Дніпропетровського окружного адміністративного суду (inbox@adm.dp.court.gov.ua; inboxdoas@adm.dp.court.gov.ua) ) до 21.10.2025 року. Судом попереджено військову частину НОМЕР_1 про можливість застосування судом заходів процесуального примусу, зокрема накладення штрафу та винесення окремої ухвали у разі невиконання вимог даної ухвали суду.
Справа розглянута в межах строку розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження, встановленого статтею 258 Кодексу адміністративного судочинства України - в межах шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
Вивчивши та дослідивши всі матеріали справи та надані докази, а також проаналізувавши зміст норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, з'ясувавши всі обставини справи, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд дійшов наступних висновків.
Судом встановлено, матеріалами справи підтверджено, що позивач, ОСОБА_1 проходив військову службу за призовом під час мобілізації з 11.03.2022 по 29.01.2025 в 23 військовій санітарній летючці (надалі НОМЕР_2 ВСЛ), з якої наказом начальника НОМЕР_2 ВСЛ від 29.01.2025 №31 з 29.01.2025 виключений із списків особового складу НОМЕР_2 ВСЛ та всіх видів забезпечення у запас на підставі підпункту «б» пункту другого частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» (за станом здоров'я) (на підставі висновку (постанови) військово-лікарської комісії про непридатність до військової служби з переоглядом через 6-12 місяців).
При звільненні з військової служби з позивачем не проведено повного розрахунку з грошового забезпечення (грошова компенсація за невикористані дні щорічної відпустки за 2025 рік та грошової допомоги на оздоровлення).
У зв'язку з цим, позивач звернувся з письмовою заявою до 23 ВСЛ.
Лише 05.09.2025 року відповідач здійснив виплату позивачеві на картковий рахунок грошових коштів в сумі 21 009,31 грн. (невикористані відпустки при звільненні) та 21 009,31 грн. (заробітна плата) в загальній сумі 42 018,62 грн.
При цьому, позивач був звільнений з військової служби 29.01.2025 року.
Виплата грошового забезпечення здійснювалася військовою частиною НОМЕР_3 , що підтверджується випискою по надходженням по картці/рахунку позивача НОМЕР_4 ( НОМЕР_5 за період 01.01.2024 - 25.04.2025.
Вважаючи бездіяльність відповідача протиправною, позивач звернувся до суду із позовною заявою.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що склалися між сторонами, суд зазначає наступне.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Питання відповідальності за затримання розрахунку при звільненні осіб рядового і начальницького складу Національної поліції України (зокрема, за затримку виплати грошового забезпечення) не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення.
У той же час такі питання врегульовані Кодексом законів про працю України (далі - КЗпП України).
Враховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці рядового і начальницького складу Національної поліції України не встановлено дату проведення остаточного розрахунку зі звільненими працівниками та відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, з метою забезпечення рівності прав та принципу недискримінації у трудових відносинах, Верховний Суд дійшов висновку про можливість застосування норм ст. ст. 116 та 117 КЗпП України, як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які складаються під час звільнення зі служби.
Згідно зі ст. 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.
Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.
Закріплені у цих статтях норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними відповідно до законодавства всіх виплат у день звільнення та водночас стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов'язання в частині проведення повного розрахунку з працівником.
Верховний Суд у постанові №560/11489/22 від 28.06.2023 року доходить до наступних висновків:
(-) розділяє виплати різних складових грошового забезпечення;
(-) акцентує увагу, що строком звернення до суду з вимогою про стягнення середнього грошового забезпечення є саме один місяць з моменту виплати коштів за певною складовою грошового забезпечення;
(-) висновує, що особа має право звернутись до суду з вимогами про стягнення середнього заробітку на підставі ст. 117 КЗпП України, але реалізувати таке право особа повинна протягом одного місяця від коли відбувся фактичний розрахунок саме за означеною складовою грошового забезпечення;
(-) наголошує, що в разі пропуску строку, особа позбавляється права на стягнення середнього заробітку за означеною складовою грошового забезпечення, в тому числі позбавлятися права на врахування цієї виплати при розрахунку розміру середнього грошового забезпечення.
Фактично за алгоритмом, який викладений Верховним Судом у постанові №560/11489/22 від 28.06.2023 року, позивач і звернувся до суду з даним позовом.
Оскільки остаточний розрахунок із позивачем було проведено виплатою грошової компенсації за невикористані дні щорічної відпустки за 2025 рік та грошової допомоги на оздоровлення - 05.09.2025 року при звільнені останнього - 29.01.2025 року, то даний факт засвідчує, що відповідачем було допущено протиправну бездіяльність щодо не проведення повного розрахунку з позивачем в день його звільнення.
Обґрунтування суми грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні, яка повинна бути нарахована Верховний Суд у постанові від 29.01.2024 у справі №560/9586/22, зазначив, що спосіб стягнення середнього заробітку умовно варто поділити на 2 частини: до набрання чинності 19.07.2022 року Закону України від 01.07.2022 року №2352-ІХ “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» (надалі по тексту Закон - №2352-ІX) і після цього.
З 08.07.2021 року до 19.07.2022 року (до набрання чинності Законом №2352-ІХ) регулюється редакцією ст. 117 КЗпП України, до внесення у неї змін Законом №2352-ІХ, тобто без обмеження строком виплати у 6 місяців.
До цього періоду, у разі наявності у суду, який розглядає спір, переконання про істотний дисбаланс між сумою коштів, яку прострочив роботодавець і сумою середнього заробітку за час затримки цієї виплати може застосувати принцип співмірності і зменшити таку виплату.
Період з 19.07.2022 року дотепер регулюється вже нині чинною редакцією ст. 117 КЗпП України, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями.
Верховний суд зауважив, що до цього періоду (з 19.07.2022 року) застосовувати практику Верховного Суду, зокрема, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 року у справі №761/9584/15 недоречно, адже вона була сформована за попереднього нормативного регулювання спірних правовідносин.
Аналогічні висновки сформульовані:
- у постанові Верховного Суду від 28.06.2023 року у справі №560/11489/22;
- у постанові Верховного Суду від 30.11.2023 року у справі №380/19103/22;
- у постанові Верховного Суду від 14.03.2023 року у справі №560/6960/23;
- у постанові Верховного Суду від 10.04.2024 року у справі №360/380/23;
- у постанові Верховного Суду від 18.04.2024 року у справі №380/4205/23;
- у постанові Верховного Суду від 25.04.2024 року справі №440/8467/23;
- у постанові Верховного Суду від 30.04.2024 року у справі №400/8493/23;
- у постанові Верховного Суду від 01.05.2024 року у справі №140/16184/23.
Підсумовуючи, під час стягнення середнього заробітку суди залежно від періоду виплати несвоєчасно нарахованого грошового забезпечення:
- у випадку застосування критеріїв зменшення суми середнього заробітку, викладених у висновку Великої Палати Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 року у справі №761/9584/15, повинні під час обрахунку врахувати весь період затримки розрахунку при звільненні та без врахування приписів щодо обмеження періоду шістьма місяцями;
або
- у випадку обрахунку середнього заробітку з урахуванням чинної редакції ст. 117 КЗпП (обмеженої шестимісячним періодом) не застосовувати критерії зменшення, викладені у висновку Великої Палати Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 року у справі №761/9584/15.
Верховний Суд у викладених постановах зауважує, що помилковим при визначенні розміру середнього заробітку є застосування принципу співмірності із одночасним зменшенням періоду виплати до шести місяців.
Враховуючи вищевказані висновки Верховного Суду, сума середнього заробітку (середнього грошового забезпечення) за несвоєчасний розрахунок при звільненні, яка підлягає стягненню на користь позивача повинна розраховуватись за наступною формулою:
Розрахунок середньоденного грошового забезпечення позивача:
Грошове забезпечення за листопад 2024 року (30 днів) = 51 459,45 грн.
Грошове забезпечення за грудень 2024 року (31 день) = 44 228,76 грн.
Середній заробіток за 1 день = 1 568,66 грн. (95 688,21 (51 459,45 + 44 228,76) грн/61 (30+31) день)
Таким чином, розрахунок суми середнього заробітку (середнього грошового забезпечення) за несвоєчасний розрахунок при звільненні Позивача за період з 30.01.2025 по 30.07.2025 (6 місяців або 181 день) становить:
1568,66 грн. (середня заробітна плата за один день) х 181 календарний день (шість місяців за період з 30.01.2025 по 30.07.2025) = 283 927,46 грн.
Тож середній заробіток за період з 30.01.2025 року по 30.07.2025 року складає 283 927,46 грн.
Таким чином, враховуючи висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 28.06.2023 у справі №560/11489/22, від 30.11.2023 у справі №380/19103/22, від 29.01.2024 у справі №560/9586/22, від 15.02.2024 у справі №420/11416/23, від 22.02.2024 у справі №560/831/23: Сума середнього заробітку за час затримки розрахунку, яка підлягає виплаті Позивачу становить 283 927,46 грн.
Частиною 1 статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція) передбачено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Відповідно до п. 83 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Принц Ліхтенштейну Ганс-Адам ІІ проти Німеччини» (Заява № 42527/98) від 12 липня 2001 року, «майно» може являти собою «існуюче майно» або засоби, включаючи право вимоги, відповідно до якого заявник може стверджувати, що він має принаймні «законне сподівання» стосовно ефективного здійснення права власності.
При цьому, враховуючи принцип справедливості (fairness) та недопущення зловживання повноваженнями (abuse of power) під час прийняття рішень та вчинення діянь публічною адміністрацією, наявність в особи заснованих на обіцянках влади очікувань (джерело яких - владні діяння й рішення) свідчить про взаємодію влади з особою, тому для забезпечення якості влади (управління) необхідно, щоб відповідні очікування були предметом ефективного правового захисту.
Відповідно до частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частин 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до ч. 2 ст. 73 КАС України, предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Частиною 1 статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Згідно зі ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Отже, суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд виходить з наступного.
Згідно з частиною першою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачем при зверненні до суду понесені судові витрати, пов'язані зі сплатою судового збору за подання позовної заяви до суду в розмірі 2271,40 грн.
Отже, сплачений позивачем судовий збір за подачу позовної заяви до суду в сумі 2271,40 грн. підлягає стягненню з військової частини НОМЕР_1 за рахунок бюджетних асигнувань.
Керуючись ст. ст. 2, 77, 78, 139, 242-243, 245-246, 258, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позовну заяву ОСОБА_1 в особі представника Гогоші Павла Богдановича до військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити повністю.
Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати ОСОБА_1 , середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні (грошова компенсація за невикористані дні щорічної відпустки за 2025 рік та грошової допомоги на оздоровлення).
Стягнути з військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні, виходячи з середньоденного заробітку (грошового забезпечення), нарахованого відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року №100, у розмірі 283 927,46 грн.
Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_6 ) за рахунок бюджетних асигнувань військової частини НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_7 ) документально підтверджені судові витрати, пов'язані зі сплатою судового збору у розмірі 2271,40 грн. (дві тисячі двісті сімдесят одна гривня 40 копійок).
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя С. В. Прудник