19 листопада 2025 року
м. Київ
cправа № 911/2419/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Мачульський Г. М. - головуючий, Рогач Л. І., Краснов Є. В.,
секретар судового засідання Зайченко О. Г.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора відділу Офісу Генерального прокурора
на постанову Північного апеляційного господарського суду від 15.09.2025 (колегія суддів у складі: Пономаренко Є. Ю. - головуючий, Руденко М. А., Барсук М. А.) та рішення Господарського суду Київської області від 30.01.2025 (суддя Третьякова О. О.); додаткову постанову Північного апеляційного господарського суду від 01.10.2025 (колегія суддів у складі: Пономаренко Є. Ю. - головуючий, Руденко М. А., Барсук М. А.) та додаткове рішення Господарського суду Київської області від 13.03.2025 (суддя Третьякова О. О.)
за позовом заступника Генерального прокурора в інтересах держави в особі Міністерства охорони здоров'я України
до Товариства з обмеженою відповідальністю ?Автоспецпром?
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача: Державне підприємство ?Медичні закупівлі України?
про стягнення суми
за участю:
прокурора: Владимирець А. О. (посвідчення)
відповідача: Поцелов А. О. (адвокат)
1. Короткий зміст і підстави позовних вимог
1.1 Заступник Генерального прокурора в інтересах держави в особі Міністерства охорони здоров'я України (далі - позивач) звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю ?Автоспецпром? (далі - відповідач), у якому просив стягнути до Державного бюджету України 6899200,00 грн пені за період з 29.10.2022 по 24.01.2023 та 5488000,00 грн штрафу.
1.2 Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов договору про закупівлю щодо дотримання строку поставки товару, у зв'язку з чим порушено інтереси держави внаслідок незастосування до відповідача передбаченої договором неустойки за невчасне постачання товару, внаслідок чого на користь держави не стягнуто відповідні кошти, які могли бути використані на задоволення її потреб.
2. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
2.1 Рішенням Господарського суду Київської області від 30.01.2025, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 15.09.2025, у задоволенні позову відмовлено повністю.
2.2 Свої висновки суди мотивували тим, що прокурором не доведено належними та допустимим доказами тих обставин з якими він пов'язував свої вимоги та не доведено порушення відповідачем прав чи інтересів позивача.
2.3 Додатковим рішенням Господарського суду Київської області від 13.03.2025, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 15.09.2025, заяву відповідача про ухвалення додаткового рішення задоволено частково, стягнуто з Офісу Генерального прокурора на користь відповідача 20 000, 00 грн витрат на професійну правничу допомогу.
2.4 Додаткове рішення суду, з яким погодився апеляційний суд, мотивовано тим, що витрати на професійну правничу допомогу, які пов'язані з розглядом цієї справи підлягають обмеженню розміром 20 000, 00 грн, оскільки саме такі витрати є розумними та неминучими.
2.5 Додатковою постановою Північного апеляційного господарського суду від 01.10.2025, заяву відповідача про ухвалення додаткового рішення задоволено частково, стягнуто з Офісу Генерального прокурора на користь відповідача 15 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу у суді апеляційної інстанції, у задоволенні решти заяви відмовлено.
2.6 Свій висновок апеляційний суд мотивував тим, що заявлені витрати на оплату послуг адвоката в суді апеляційної інстанції у розмірі 30 000,00 грн не відповідають вимогам щодо співмірності, обґрунтованості та пропорційності до предмета спору, тому справедливим та співмірним розміром витрат відповідача на професійну правничу допомогу у суді апеляційної інстанції є 15 000,00 грн.
3. Короткий зміст касаційної скарги та позиція інших учасників справи
3.1 У касаційній скарзі заявник просить скасувати вище вказані судові рішення та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити та відмовити у задоволенні заяв відповідача про стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу.
3.2 На обґрунтування касаційної скарги скаржник посилався на те, що судові рішення прийняті з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права. Заявник касаційної скарги вказує, що суди не врахували правових висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, які викладено у постановах Верховного Суду від 09.08.2023 у справі № 924/1283/21, від 20.02.2025 у справі № 910/16372/21 та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.06.2023 у справі № 905/1907/21 та просить відступити від правових висновків, які викладено у постановах Верховного Суду від 07.11.2023 у справі № 924/215/23, від 15.02.2024 у справі № 910/5282/23, від 29.08.2024 у справі № 917/1781/23, від 23.07.2024 у справі № 909/532/23, від 09.08.2024 у справі № 917/1957/23, від 09.09.2024 у справі № 902/1372/23.
3.3 Відповідач у відзиві на касаційну скаргу просить касаційне провадження у справі в частині підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), закрити, касаційну скаргу в частині підстави касаційного оскарження передбаченої пунктом 2 частини другої статті 287, залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення залишити без змін.
3.4 Поданий Державним підприємством ?Медичні закупівлі України? (далі - третя особа) відзив на касаційну скаргу не може бути прийнятий до розгляду виходячи із наступного.
3.5 Відповідно до приписів частини другої статті 295 ГПК України відзив на касаційну скаргу має містити, зокрема, обґрунтування заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги.
3.6 Згідно статті 297 ГПК України учасники справи мають право приєднатися до касаційної скарги, поданої особою, на стороні якої вони виступали. До касаційної скарги мають право приєднатися також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов'язки (ч.1). До заяви про приєднання до касаційної скарги додається документ про сплату судового збору та докази направлення заяви іншим учасникам справи (ч.3).
3.7 Отже, оскільки поданий третьою особою відзив не містить обґрунтування заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги, а за своєю суттю є приєднанням до касаційної скарги, однак ним не додано документу про сплату судового збору, а ГПК України не містить положень щодо надання строку для усунення недоліків стосовно приєднання до касаційної скарги, поданий відзив залишається без розгляду.
3.8 У письмовому клопотанні Міністерства охорони здоров'я України про відкладення розгляду касаційної скарги на іншу дату колегією суддів під час судового засідання 19.11.2025, проведеного із здійсненням повного фіксування його за допомогою звукозаписувального технічного засобу відповідно до вимог статті 222 ГПК України, було відмовлено згідно із положеннями частини п'ятої статті 233 цього Кодексу без оформлення окремого документа із зазначенням мотивів такої відмови.
4. Мотивувальна частина
4.1 Суди встановили, що відповідно до інформації системи Prozorro на веб-порталі за посиланням https://prozorro.gov.ua/tender/UA-2021-08-20-011229-a третя особа 20.08.2021 оприлюднила оголошення про проведення спрощеної процедури закупівлі за предметом: спеціалізований санітарний транспорт (Тип С 4х4) - автомобілі швидкої медичної допомоги, кількість товарів - 49 штук; кінцевий строк подання тендерних пропозицій - 03.09.2021; строк поставки - до 15.12.2021; ідентифікатор закупівлі №UA-2021-08-20-011229-a, надалі - закупівля. Зазначена закупівля проводилась за кошти Державного бюджету України на виконання бюджетної програми "Розвиток системи екстреної медичної допомоги та модернізація і оновлення матеріально-технічної бази закладів охорони здоров'я" та постанови Кабінету Міністрів України від 09.03.2021 №339 "Деякі питання розвитку системи екстреної медичної допомоги у 2021 році".
4.2 За результатами проведення процедури вказаної спрощеної закупівлі, третя особа (замовник) та відповідач (постачальник) уклали 28.09.2021 договір про закупівлю № 09/254-09/2021 (далі - договір про закупівлю), відповідно до пункту 1.1 якого, постачальник взяв на себе зобов'язання у строки, в порядку та на умовах визначених цим договором, поставити замовнику спеціалізований санітарний транспорт екстреної медичної допомоги типу С (далі - товар), а замовник взяв не себе зобов'язання прийняти такий товар та оплатити його в порядку та на умовах, визначених цим договором про закупівлю. Найменування (номенклатура, асортимент) товару, обсяг та кількість товару, ціна за одиницю товару та загальна вартість товару вказується в Специфікації (Додаток № 1), що є невід'ємною частиною цього договору (пункт 1.2 договору про закупівлю).
4.3 Відповідно до пункту 1.4 договору про закупівлю цей договір виконується в рамках виконання бюджетної програми "Розвиток системи екстреної медичної допомоги та модернізація і оновлення матеріально-технічної бази закладів охорони здоров'я" та постанови Кабінету Міністрів України від 09.03.2021 № 339 "Деякі питання розвитку системи екстреної медичної допомоги у 2021 році".
4.4 Положеннями пункту 9.2 договору про закупівлю передбачено, що у разі порушення строку поставки, непередачу (несвоєчасну передачу, повернення з підстав, встановлених цим договором) товару, прострочення усунення недоліків товару згідно з пунктами 6.3, 7.6, 7.9.3 цього договору, постачальник сплачує замовнику пеню у розмірі 0,1 (нуль цілих одна десята) відсотка від ціни товару, строк поставки якого порушено, за кожний день прострочення або ціни не переданого (несвоєчасно переданого, повернутого) товару, за кожний день затримки передачі, а за прострочення понад 30 (тридцять) днів додатково стягується штраф у розмірі 7 (семи) відсотків вказаної вартості. Пеня нараховується протягом строку порушення виконання зобов'язань за договором, включаючи день виконання такого зобов'язання.
4.5 Згідно з платіжним дорученням від 27.10.2021 № 30 третя особа перерахувала на банківський рахунок відповідача грошові кошти в сумі 78400000,00 грн, що є предоплатою 100% вартості товару, що підлягав постачанню замовнику за договором про закупівлю.
4.6 У заявці третьої особи, як замовника на поставку № 1 від 01.10.2021 датою поставки товару в кількості 49 одиниць визначено 15.12.2021.
4.7 У заявці третьої особи, як замовника на поставку № 1 (Уточнююча № 1) від 23.10.2021 датою поставки товару в кількості 49 одиниць визначено 14.02.2022.
4.8 У заявці третьої особи, як замовника на поставку № 1 (Уточнююча № 2) від 14.02.2022 датою поставки товару в кількості 49 одиниць визначено: до 28.02.2022.
4.9 У заявці третьої особи, як замовника на поставку № 1 (Уточнююча № 3) від 28.02.2022 датою поставки товару в кількості 49 одиниць визначено: до 30.03.2022 включно.
4.10 У заявці третьої особи, як замовника на поставку № 1 (Уточнююча № 4) від 31.03.2022 датою поставки товару в кількості 49 одиниць визначено: до 13.05.2022 включно.
4.11 У заявці третьої особи, як замовника на поставку № 1 (Уточнююча № 5) від 13.05.2022 датою поставки товару в кількості 49 одиниць визначено: до 24.06.2022 включно.
4.12 У заявці третьої особи, як замовника на поставку № 1 (Уточнююча № 5) від 24.06.2022 датою поставки товару в кількості 49 одиниць визначено: до 24.07.2022 включно.
4.13 У заявці третьої особи, як замовника на поставку № 1 (Уточнююча № 7) від 25.07.2022 датою поставки товару в кількості 49 одиниць визначено: до 23.08.2022 включно.
4.14 У заявці третьої особи, як замовника на поставку № 1 (Уточнююча № 8) від 24.08.2022 датою поставки товару в кількості 49 одиниць визначено: до 30.09.2022 включно.
4.15 У заявці третьої особи, як замовника на поставку № 1 (Уточнююча № 9) від 03.10.2022 датою поставки товару в кількості 49 одиниць визначено: до 14.10.2022 включно.
4.16 У заявці третьої особи, як замовника на поставку № 1 (Уточнююча № 10) від 17.10.2022 датою поставки товару в кількості 49 одиниць визначено: до 28.10.2022 включно.
4.17 Додатковими угодами № 1 від 22.10.2021, № 2 від 11.02.2022, № 3 від 28.02.2022, № 4 від 25.04.2022, № 5 від 28.06.2022, № 6 від 23.08.2022, № 7 від 21.10.2022 сторони договору про закупівлю неодноразово продовжували строк його дії, а саме до 14.02.2022, до 28.02.2022, до 30.04.2022, до 30.06.2022, до 23.08.2022, до 21.10.2022, до 28.10.2022 відповідно.
4.18 Додатковою угодою № 8 від 24.01.2023 до договору про закупівлю, сторони дійшли згоди припинити його дію з 24.01.2023, при цьому постачальник не звільняється від зобов'язань щодо повернення протягом 5 банківських днів авансового платежу за непоставлений товар, сплати пені та штрафу, передбачених договором та відшкодування замовнику документально підтверджених витрат, спричинених порушенням строків поставки, непередачею (несвоєчасною передачею) продукції.
4.19 Суди встановили, що учасники спору не заперечують, що в рамках виконання договору про закупівлю, відповідач, як постачальник фактично не поставив жодної із одиниць товару, який був предметом поставки за договором про закупівлю. Тобто усі 49 одиниць товару залишились непоставленими відповідачем, а дія договору про закупівлю є припиненою з 24.01.2023.
4.20 Згідно претензії третьої особи від 01.12.2023 № 05/652-02/2023, у зв'язку із непоставкою товару за договором про закупівлю, замовник нарахував постачальнику пеню за період прострочення поставки 49 одиниць товару з 29.10.2022 (в претензії зазначено, що це є першим днем прострочення виконання заявки) по 24.01.2023 включно (дата розірвання договору про закупівлю) у сумі 6899200,00 грн (88 днів прострочення) та штраф в сумі 5488000,00 грн за прострочення поставки товару на строк понад 30 днів, що становить 7% від вартості непоставленого товару (0,07 х 78400000=5488000). Цією претензією третя особа просила постачальника перерахувати вказані суми на її банківський рахунок в АТ "Державний експортно-імпортний банк України".
4.21 Крім того встановлено, що згідно з листом третьої особи від 25.01.2024 № 03/433-01/2024 та ухвали Господарського суду Київської області від 11.01.2024 про повернення позовної заяви у справі № 911/3696/23, у грудні 2023 року третя особа самостійно звернулась до суду з позовною заявою про стягнення з відповідача 12387200,00 грн неустойки, нарахованої за договором про закупівлю. Разом з позовною заявою третя особа подала клопотання про звільнення від сплати судового збору за подання позовної заяви, у задоволенні якого суд відмовив, а позовну заяву залишив без руху та в подальшому у зв'язку з не усуненням третьою особою недоліків, позовна заява наведеною ухвалою суду повернута третій особі.
4.22 Листом від 25.01.2024 № 03/433-01/2024 третя особа звернулася до Офісу Генерального прокурора, у зв'язку із потребою у захисті державних інтересів зі стягнення неустойки, у якому стверджувало, що у разі надходження коштів неустойки на її розрахунковий рахунок, ці кошти в подальшому підлягають зарахуванню до державного бюджету.
Щодо розгляду касаційної скарги заявника на судові рішення, ухвалені по суті спору
4.23 Відповідно до частини першої статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог, що викладені у касаційній скарзі, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
4.24 Предметом спору у цій справі є стягнення неустойки за неналежне виконання відповідачем зобов'язання, що виникло на підставі договору, яку прокурор просив стягнути до Державного бюджету України.
4.25 У справі, що розглядається, суди попередніх інстанцій встановили, що згідно з пунктом 9.2 договору про закупівлю, постачальник сплачує пеню у розмірі 0,1% від ціни товару, строк поставки якого порушено, за кожний день прострочення або ціни непереданого (несвоєчасно переданого, повернутого) товару, за кожний день затримки передачі замовнику, а за прострочення понад 30 днів додатково стягується штраф у розмірі 7% вказаної вартості.
4.26 Встановивши обставини справи та дослідивши подані сторонами докази, у їх сукупності, суди дійшли висновків, що позовні вимоги у даній справі не підлягають задоволенню, оскільки у договірних відносинах обов'язок зі сплати пені стороною, яка порушила умови договору, має бути встановлений договором або законом. За обставинами справи, що переглядається, пунктом 9.2 та/або іншими умовами договору не передбачено сплату постачальником неустойки до Державного бюджету України, натомість сторони узгодили, що її сплата здійснюється на користь замовника, пеня за договором не підлягає сплаті до Державного бюджету України на підставі статті 29 Бюджетного кодексу України. Одностороння зміна порядку стягнення пені, визначеного у договорі, не допускається, у тому числі якщо оплата за ним здійснювалася за рахунок коштів Державного бюджету України, так як така зміна суперечить закріпленим у статтях 6, 204, 626-629 Цивільного кодексу України принципам свободи договору, обов'язковості договору та презумпції правомірності правочину.
4.27 При цьому суди констатували, що предметом поданого позову є не повернення бюджетних коштів, а стягнення неустойки у зв'язку з порушенням відповідачем договірних зобов'язань щодо строку поставки товару за договором про закупівлю, стороною якого позивач у цій справі не є. Стягнення неустойки в разі порушення контрагентом державного підприємства своїх зобов'язань за укладеним між ними договором має відбуватись на користь такого державного підприємства, тобто неустойка не є тими фінансами, що повертаються в державний бюджет та контролюються Міністерством охорони здоров'я України.
4.28 Дослідивши доводи, викладені у касаційній скарзі, та підстави касаційного оскарження, Верховний Суд відзначає таке.
4.29 Касаційне провадження у справах згідно положень частини першої статті 300 ГПК України здійснюється судом виключно в межах доводів та вимог, викладених у касаційній скарзі, наведених скаржником і які стали підставою для відкриття касаційного провадження.
4.30 При цьому самим скаржником у касаційній скарзі з огляду на принцип диспозитивності визначається підстава, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених, зокрема, пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України (що визначено самим скаржником), покладається на скаржника.
4.31 Суд, забезпечуючи реалізацію основних засад господарського судочинства, закріплених у частині третій статті 2 ГПК України, зокрема, ураховуючи принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін, та дотримуючись принципу верховенства права, виходячи із наведених вимог статті 300 ГПК України на підставі встановлених фактичних обставин здійснює перевірку застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог, викладених у касаційній скарзі, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.
4.32 Так, касаційне провадження у цій справі відкрито, зокрема на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, за змістом якої підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
4.33 Отже, для касаційного перегляду з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, наявності самих лише висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у певній справі не достатньо, обов'язковою умовою для касаційного перегляду судового рішення є незастосування правових висновків, які мали бути застосовані у подібних правовідносинах у справі, в якій Верховних Суд зробив висновки щодо застосування норми права, з правовідносинами у справі, яка переглядається.
4.34 Як на одну з підстав касаційного оскарження заявник посилається на те, що суди застосували норми права без урахування висновків щодо їх застосування у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 09.08.2023 у справі № 924/1283/21, від 20.02.2025 у справі № 910/16372/21 та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.06.2023 у справі № 905/1907/21.
4.35 У справі № 924/1283/21 (постанова Верховного Суду від 09.08.2023) предметом спору є визнання недійсними додаткових угод, якими внесено зміни до договору постачання природного газу (збільшено ціну за одиницю товару та зменшено загальний об'єм постачання природного газу), та стягнення безпідставно збережених коштів (стверджуваної переплати).
4.36 У справі № 910/16372/21 (постанова Верховного Суду від 20.02.2025) на розгляді суду (після залишення позову прокурора в інтересах Комунального підприємства "Київський метрополітен" без розгляду) перебували вимоги в інтересах Київської міської ради про стягнення з Акціонерного товариства "Київметробуд" безпідставно набутих коштів.
4.37 У справі № 905/1907/21 (постанова Великої Палати Верховного Суду від 21.06.2023) прокурор звернувся з позовом в інтересах держави в особі органу місцевого управління (ради) та комунального закладу (школи) до товариства про стягнення на користь школи безпідставно отриманих коштів, мотивуючи позов тим, що школа та товариство порушили вимоги Закону України "Про публічні закупівлі" та умови укладеного між ними договору постачання природного газу, оскільки без належних підстав уклали додаткові угоди, якими внесли зміни до істотних умов договору, а саме збільшили ціну за одиницю товару та зменшили загальні обсяги поставки газу. Велика Палата Верховного Суду погодилася з тим, що неефективне витрачання коштів місцевого бюджету, зокрема, шляхом укладення підконтрольним органу місцевого самоврядування комунальним закладом незаконних правочинів, може порушувати економічні інтереси територіальної громади.
4.38 Отже, у вказаних справах Верховний Суд не висловлювався щодо можливості/неможливості стягнення пені, встановленої договором, до Державного бюджету України за порушення однією зі сторін своїх зобов'язань.
4.39 Натомість за обставинами справи, що переглядається, предметом спору є стягнення неустойки - пені та штрафу за договором, а не бюджетних коштів за непоставлені автомобілі; умовами договору визначено сплату пені саме на користь замовника; правочин, укладений третьою особою та відповідачем, не є незаконним, і питання його правомірності не охоплюється предметом спору.
4.40 Висновки, яких дійшли суди попередніх інстанцій у справі, що розглядається, зважаючи на предмет, підстави позову, наявні в матеріалах справи докази та встановлені на їх підставі фактичні обставини, не суперечать висновкам Верховного Суду, про які зазначає скаржник, оскільки останні не є релевантними.
4.41 При цьому заявник посилаючись у касаційній скарзі на вказані постанови Верховного Суду лише цитує окремі положення їх мотивувальної частини та не наводить висновків щодо застосування конкретних норм права у подібних правовідносинах.
4.42 Також колегія суддів зазначає, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 10.12.2019 у справі № 904/4156/18 про стягнення інфляційних втрат, 3 % річних, а також пені зазначила, що за частиною першою статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (пункт 6.12). за наведеними вище положеннями ГК України господарське правопорушення може полягати як у порушенні нормативно встановлених правил здійснення господарської діяльності, так і у порушенні договірних зобов'язань. Господарсько-правова відповідальність за порушення договірних зобов'язань також поділяється на встановлену законом і договірну. Необхідною умовою застосування такої відповідальності є визначення у законі чи у договорі управненої та зобов'язаної сторони, виду правопорушення, за вчинення якого застосовується відповідальність, штрафні санкції і конкретний їх розмір (пункт 6.13).
4.43 Отже, Велика Палата Верховного Суду у вказаній постанові вже виклала висновки про те, що необхідною умовою застосування такої відповідальності як стягнення штрафних санкцій є визначення у законі чи у договорі управненої та зобов'язаної сторони. У спірних правовідносинах у даній справі, що переглядається у касаційному порядку, управнену сторону визначено у договорі.
4.44 За вказаних обставин висновки суду апеляційної інстанції узгоджуються із наведеними висновками Великої Палата Верховного Суду.
4.45 Суд касаційної інстанції відмічає, що цитування у касаційній скарзі інших висновків із наведених постанов Верховного Суду, взагалі не є обґрунтуванням підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, адже з урахуванням положень статті 290 ГПК України саме скаржник (у скарзі) зобов'язаний повно викласти та детально описати невідповідність оскаржуваного судового рішення практиці Верховного Суду із застосування конкретної норми, а Верховний Суд не наділений такими повноваженнями замість скаржника.
4.46 Отже, наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, не знайшла підтвердження під час касаційного провадження.
4.47 Відповідно до пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.
4.48 З огляду на викладене, касаційне провадження у цій справі, відкрите з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, підлягає закриттю на підставі пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України.
4.49 У касаційній скарзі заявник також просить відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 07.11.2023 у справі № 924/215/23, від 15.02.2024 у справі № 910/5282/23, від 29.08.2024 у справі № 917/1781/23, від 23.07.2024 у справі № 909/532/23, від 09.08.2024 у справі № 917/1957/23, від 09.09.2024 у справі № 902/1372/23.
4.50 Колегія суддів зазначає, що згідно з абзацом 3 пункту 5 частини 2 статті 290 ГПК України у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини 2 статті 287 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.
4.51 Частиною четвертою статті 236 ГПК України передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норми права, викладені в постановах Верховного Суду.
4.52 Верховний Суд наголошує, що обґрунтованими підставами для відступу від вже сформованої ним правової позиції є, зокрема: 1) зміна законодавства (існують випадки, за яких зміна законодавства не дозволяє суду однозначно дійти висновку, що зміна судової практики можлива без відступу від раніше сформованої правової позиції); 2) ухвалення рішення Конституційним Судом України; 3) нечіткість закону (невідповідності критерію "якість закону"), що призвело до різного тлумаченням судами (палатами, колегіями) норм права; 4) винесення рішення Європейським судом з прав людини (далі - ЄСПЛ), висновки якого мають бути враховані національними судами; 5) зміни у праворозумінні, зумовлені розширенням сфери застосування певного принципу права, зміною доктринальних підходів до вирішення складних питань у певних сферах суспільних відносин, наявністю загрози національній безпеці, змінами у фінансових можливостях держави.
4.53 У пункті 70 рішення від 18.01.2001 у справі "Chapman v.United Kingdom" (заява №27238/95) ЄСПЛ наголосив, що в інтересах правової визначеності, передбачуваності та рівності перед законом відступ від попередніх рішень за відсутності належної для цього підстави не допускається.
4.54 Отже, необхідність відступу від висновків Верховного Суду повинна мати тільки важливі підстави, реальне підґрунтя; метою відступу може слугувати виправлення лише тих суперечностей (помилок), що мають фундаментальне значення для правозастосування. Забезпечення єдності судової практики є реалізацією принципу правової визначеності - одного із фундаментальних елементів принципу верховенства права, що гарантує розумну передбачуваність судового рішення. Крім того, саме така діяльність Верховного Суду забезпечує дотримання принципу рівності всіх осіб перед законом, який втілюється шляхом однакового застосування судом тієї самої норми закону в однакових справах щодо різних осіб.
4.55 Питання щодо відступу від наведених висновків Верховного Суду було предметом дослідження судом касаційної інстанції у постановах від 23.09.2025 у справі № 911/2419/24, від 04.11.2025 у справі № 911/2133/24, у яких доводи касаційних скарг прокурора були аналогічними до доводів у цій справі.
4.56 З огляду на викладене колегія суддів не вбачає підстав для передачі цієї справи відповідній судовій палаті для відступу від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухвалених рішеннях Верховного Суду.
Щодо касаційної скарги на додаткові судові рішення з приводу правничої допомоги
4.57 Пунктом 3 частини 1 статті 244 ГПК України визначено, що суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.
4.58 При визначенні суми відшкодування суд має виходити із критерію реальності понесення адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
4.59 Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України").
4.60 Судом враховано, що Європейський суд з прав людини, вирішуючи питання про відшкодування витрат на розгляд справи за статтею 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, зазначає, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим: рішення у справах ?Двойних проти України? (пункт 80) від 12.10.2006, ?Гімайдуліна і інші проти України? (пункти 34-36) від 10.12.2009, ?East/West Alliance Limited? проти України? (пункт 268) від 23.01.2014, ?Баришевський проти України? (пункт 95) від 26.02.2015 та інші.
4.61 У рішенні ?Лавентс проти Латвії? (пункт 154) від 28.11.2002 зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір і супроводжуються необхідними документами на їх підтвердження.
4.62 У касаційній скарзі заявник просить скасувати додаткове рішення Господарського суду Київської області від 13.03.2025, залишене без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 15.09.2025, та додаткову постанову Північного апеляційного господарського суду від 01.10.2025.
4.63 Щодо вказаних доводів касаційної скарги про скасування додаткового рішення суду першої інстанції , постанови суду апеляційної інстанції та додаткової постанови апеляційного господарського суду, якими вирішувалося питання стягнення професійної правничої допомоги, Суд зазначає, що за змістом статті 244 ГПК України додаткове судове рішення є похідним від первісного судового акта, є його невід'ємною складовою (постанова Великої Палати Верховного Суду від 05.07.2023 у справі № 904/8884/21, постанови Верховного Суду від 02.09.2025 у справі № 910/9950/24, від 29.09.2025 у справі № 910/13912/23, від 23.10.2025 у справі № 910/12875/23).
4.64 Верховний Суд також зауважує, що для спростування будь-якого висновку, наведеного у оскаржуваних судових рішеннях, скаржник має навести не особисті міркування щодо законності та обґрунтованості цих судових рішень, а довести, який саме висновок Верховного Суду щодо застосування якої саме норми права у подібних відносинах не був врахований судами попередніх інстанцій з урахуванням встановлених ними обставин справи, від якого висновку необхідно відступити, з наведенням обґрунтування такої необхідності та/або який висновок сформувати (пункт 183 постанови Верховного Суду у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.11.2023 у справі № 918/686/21).
4.65 Разом із тим скаржник не навів доводів, які б обґрунтовували неправильне застосування судами норм матеріального права чи порушення норм процесуального права при ухваленні додаткових рішень, з урахуванням вимог частини другої статті 287 ГПК України.
4.66 Оскільки оскаржувані заявником рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції, ухвалені за наслідками розгляду справи по суті, залишаються судом касаційної інстанції без змін, та зважаючи на відсутність підстав вважати незаконними оскаржуваних додаткових рішень, Верховний Суд не вбачає підстав для їх зміни чи скасування. Порушень норм процесуального права, передбачених пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 310 та/або частиною другою статті 313 ГПК України, які допускають вихід за межі доводів і вимог касаційної скарги (частина четверта статті 300 ГПК України), не вбачається.
4.67 Подібний правовий висновок викладено у пункті 5.66 постанови Верховного Суду від 29.10.2025 у справі № 911/1718/24, за подібних правовідносин.
4.68 Відповідно до положень статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
4.69 За таких обставин, касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а судові рішення - без змін.
4.70 Відповідно до приписів статті 129 ГПК України судові витрати покладаються на скаржника.
Щодо заяви відповідача про розподіл витрат на професійну правничу допомогу у суді касаційної інстанції
4.71. 17.11.2025 засобами електронного зв'язку ?Електронний суд? на адресу Верховного Суду надійшла заява відповідача щодо розподілу витрат на професійну правничу допомогу у суді касаційної інстанції.
4.72. Заява, із посиланням на договір про надання правової допомоги від 23.02.2020 № 23/02-20, додаток № 39 до цього договору, акт приймання - передачі наданих послуг від 14.11.2025, обґрунтована тим, що відповідачем у суді касаційної інстанції понесені витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 20 000,00 грн.
4.73. У судовому засіданні, яке відбулося 19.11.2025, прокурор Офісу Генерального прокурора заперечив проти стягнення витрат на професійну правничу допомогу у суді касаційної інстанції та просив відмовити у їх стягненні, посилаючись на неспівмірність та непропорційність заявленого розміру цих витрат.
4.74. Згідно частини 1 статті 126 ГПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. Частиною 2 цієї статті передбачено, що за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
4.75. Верховний Суд неодноразово вказував на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц).
4.76. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, у рішеннях від 12.10.2006 у справі "Двойних проти України" (пункт 80), від 10.12.2009 у справі "Гімайдуліна і інших проти України" (пункти 34-36), від 23.01.2014 у справі "East/West Alliance Limited" проти України", від 26.02.2015 у справі "Баришевський проти України" (пункт 95).
4.77. У пункті 5.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18 вказано, що не є обов'язковими для суду зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Верховний Суд неодноразово наголошував на тому, що надані заявником докази на підтвердження витрат на правничу допомогу, не є безумовною підставою для відшкодування судом витрат на професійну правничу допомогу у зазначеному розмірі, адже їх розмір має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критерію розумної необхідності таких витрат.
4.78. Із матеріалів справи вбачається, що у відзиві на касаційну скаргу від 06.11.2025, відповідач зазначив, що попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які він поніс і які очікує понести у суді касаційної інстанції, становить 20 000,00 грн, ці витрати відповідач просив покласти на Офіс Генерального прокурора.
4.79. Матеріали справи підтверджують вчинення представником відповідача дій щодо представництва клієнта, вказаних в акті приймання-передачі.
4.80. У пункті 6.1 постанови об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19 вказано, що під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу. Суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору.
4.81. Суд з урахуванням конкретних обставин, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
4.82. Колегія суддів вважає, що на стадії касаційного розгляду правова позиція відповідача вже була сформована. Доказів додаткового комплексного та всебічного вивчення юридичної природи спірних правовідносин не надано. Аналіз касаційної скарги, підбір нормативно-правової бази та аналіз судової практики, що визначені пунктами 1, 2 акта приймання-передачі, охоплюються послугою з підготовки відзиву (пункт 3 акта приймання-передачі), отже не підлягають виокремленню.
4.83. Подібна за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 19.01.2022 у справі № 910/789/21, від 18.12.2024 у справі № 911/826/23, від 23.09.2025 у справі № 911/2508/24.
4.84. У контексті зазначеного, Суд враховує позицію прокурора Офісу Генерального прокурора, заявлену у судовому засіданні 19.11.2025, щодо неспівмірності та непропорційності заявленого розміру витрат на професійну правничу допомогу.
4.85. Суд вважає, що витрати понесені відповідачем у суді касаційної інстанції, враховуючи предмет та підстави позову у даній справі, характер спірних правовідносин, обсяг доказів, сформовану судову практику в подібних спорах, не відповідає критеріям розумності, справедливості та необхідності.
4.86. Зважаючи на вищевикладене, врахувавши конкретні обставини цієї справи, суд вважає за можливе зменшити розмір витрат на правничу допомогу, понесених в суді касаційної інстанції, які підлягають відшкодуванню відповідачу за рахунок Офісу Генерального прокурора, до 10 000,00 грн, а решту витрат на правничу допомогу залишити за відповідачем.
4.87. Відповідно до частини 1 статті 327 ГПК України видачу наказу має здійснити суд, який розглядав справу як суд першої інстанції.
Керуючись статтями 240, 296, 300, 308, 309, 315, 317 ГПК України,
Касаційне провадження у справі № 911/2419/24 за касаційною скаргою прокурора відділу Офісу Генерального прокурора в частині підстав касаційного оскарження, передбачених пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, закрити.
В іншій частині касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову Північного апеляційного господарського суду від 15.09.2025, рішення Господарського суду Київської області від 30.01.2025, додаткову постанову Північного апеляційного господарського суду від 01.10.2025 та додаткове рішення Господарського суду Київської області від 13.03.2025 залишити без змін.
Стягнути з Офісу Генерального прокурора (01011, м. Київ, вул. Різницька, 13/15, код 00034051) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю ?Автоспецпром? (08130, Київська обл., Києво-Святошинський р-н, с. Петропавлівська Борщагівка, вул. Оксамитова, 9; код ЄДРПОУ 38183310) витрати на професійну правничу допомогу, понесені у зв'язку з розглядом справи у суді касаційної інстанції в розмірі 10 000 (десять тисяч) гривень 00 копійок.
Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Г. М. Мачульський
Судді Л. І. Рогач
Є. В. Краснов