19 листопада 2025 року
м. Київ
cправа № 916/433/25
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Рогач Л. І. - головуючої, Краснова Є. В., Мачульського Г. М.,
за участю секретаря судового засідання - Салівонського С. П.,
представників учасників справи:
прокуратури - Ейсмонт І. С.,
Приватного підприємства "Мета" - Саркасова С. О.,
розглянув у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції касаційну скаргу заступника керівника Одеської обласної прокуратури
на рішення Господарського суду Одеської області від 04.06.2025
(суддя Погребна К. Ф.)
та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 16.09.2025
(судді Богацька Н. С., Ярош А. І., Діброва Г. І.)
у справі за позовом Роздільнянської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Затишанської селищної ради Роздільнянського району Одеської області та Південного офісу Держаудитслужби
до Приватного підприємства "Мета"
про визнання недійсним пункту договору, визнання недійсною додаткової угоди та стягнення 2 129 465,91 грн.
1. Короткий зміст позовних вимог
1.1. Керівник Роздільнянської окружної прокуратури (далі - Прокурор) звернувся до суду в інтересах держави в особі Затишанської селищної ради Роздільнянського району Одеської області (далі - Затишанська селищна рада) та Південного офісу Держаудитслужби (далі - Держаудитслужба) з позовом до Приватного підприємства "Мета" (далі - відповідач, підрядник, ПП "Мета"), в якому просив суд, зокрема, визнати недійсним пункт 8.3. договору підряду від 02.10.2023 № 61/10 (далі - договір підряду), в частині формулювання щодо сплати неустойки (пені) від ціни невиконаних робіт на об'єкті, а саме положення "з дня отримання бюджетних коштів"; визнати недійсною додаткову угоду від 26.12.2023 № 1 (далі - додаткова угода) до договору підряду, укладену між Затишанською селищною радою та ПП "Мета"; стягнути з відповідача на користь місцевого бюджету Затишанської селищної ради неустойку (пеню) в розмірі 806 375,60 грн та штраф в сумі 1 323 090,31 грн у зв'язку з неналежним виконанням умов договору підряду.
1.2. Прокурор позовні вимоги обґрунтував, зокрема, тим, що оскільки пункт 8.3 договору підряду містить положення, що суперечить чинному законодавству, а додаткова угода укладена без документально підтверджених об'єктивних обставин для продовження строку виконання робіт за договором підряду, то наявні підстави для визнання недійсним пункту 8.3 договору підряду в частині формулювання щодо сплати неустойки (пені) від ціни невиконаних робіт на об'єкті "з дня отримання бюджетних коштів", визнання недійсною додаткової угоди до договору підряду та стягнення неустойки (пені) та штрафу з відповідача за порушення строків виконання зобов'язань.
1.3. Прокурор вказав, що, укладаючи додаткову угоду, сторони порушили пункт 4 частини п'ятої статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі" та підпункту 4 пункту 19 Особливостей здійснення публічних закупівель товарів, робіт і послуг для замовників, передбачених Законом України "Про публічні закупівлі", на період дії правового режиму воєнного стану в Україні та протягом 90 днів з дня його припинення або скасування, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 12.10.2022 № 1178 (далі - Особливості здійснення публічних закупівель), оскільки не підтвердили об'єктивних обставин для продовження строку договору підряду, з огляду на що додаткова угода до цього договору має бути визнана недійсною на підставі статей 203, 215 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).
1.4. Водночас Прокурор зазначив, що, враховуючи факт невиконання відповідачем своїх зобов'язань за договором підряду, наявні підстави для застосування до ПП "МЕТА" відповідальності, передбаченої договором підряду, у вигляді стягнення неустойки в розмірі 806 375,60 грн та штрафу в сумі 1 323 090,31грн.
2. Короткий зміст судових рішень
2.1. Господарський суд Одеської області рішенням від 04.06.2025, залишеним без змін постановою Південно-західного апеляційного господарського суду у постанові від 16.09.2025, відмовив у задоволенні позову.
2.2. Суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції про те, що під час укладення додаткової угоди до договору підряду сторони не порушили вимог пункту 4 частини п'ятої статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі" та підпункту 4 пункту 19 Особливостей здійснення публічних закупівель, і виходив з того, що вказана норма (стаття 41 Закону України "Про публічні закупівлі") передбачає можливість внесення змін до договору про закупівлю (зміна істотних умов) щодо продовження строку виконання зобов'язань у разі виникнення документально підтверджених об'єктивних обставин, що спричинили таке продовження).
2.3. Колегія суддів суду апеляційної інстанції дійшла висновку, що під час дії спірного договору сторони могли змінити таку істотну умову, як строк виконання зобов'язань (строк виконання робіт/надання послуг з поточного ремонту) шляхом його продовження, однак винятково лише за наявності виникнення документально підтверджених об'єктивних обставин, що спричинили таке продовження.
2.4. Щодо вимоги Прокурора визнати недійсним пункт 8.3 договору підряду суд першої інстанції зазначив, що в частині формулювання щодо сплати неустойки (пені) від ціни невиконаних робіт на об'єкті, а саме положення "з дня отримання бюджетних коштів" формулювання не суперечить вимогам чинного законодавства та відповідає волі сторін щодо врегулювання взаємовідносин, яку вони мали намір реалізувати шляхом укладення договору підряду.
2.5. Водночас суд апеляційної інстанції, залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, вказав, що договором підряду передбачено обов'язок відповідача виконати (доробити) у визначений строк відповідні роботи, які мали бути, проте не були виконані, але за які вже отримано оплату із бюджету, та з метою забезпечення виконання ПП "Мета" цього обов'язку, а також відшкодування фінансових втрат бюджету, що можуть виникнути у разі невиконання або несвоєчасного виконання обов'язку, у договорі підряду встановлена неустойка (пеня) у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України за кожен день прострочення від ціни невиконаних робіт.
3. Короткий зміст вимог касаційної скарги та її обґрунтування
3.1. Заступник керівника Одеської обласної прокуратури (далі - скаржник) звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Господарського суду Одеської області від 04.06.2025 та на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 16.09.2025, в якій просить скасувати оскаржувані рішення та задовольнити позовні вимоги повністю.
3.2. Скаржник вважає, що суди першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях неправильно застосували норми статей 203, 215- 217, 526, 549, 652 ЦК України), частини сьомої статті 179, частини другої статті 193, статей 216, 217, 230, 231 Господарського кодексу України, чинного на час існування спірних правовідносин (далі - ГК України), частин першої та п'ятої статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі", підпункту 4 пункту 19 Особливостей здійснення публічних закупівель та порушили норми процесуального права, зокрема, частини першої статті 2, статей 76- 78, 86, 236, 238 ГПК України без урахування висновків Верховного Суду, які викладені у постановах від 05.09.2018 у справі № 910/21806/17, від 06.06.2023 у справі № 910/21100/21, від 08.11.2023 у справі № 926/3421/22, від 30.01.2024 у справі № 907/811/21, від 27.06.2024 у справі № 920/410/23, від 09.04.2025 у справі № 904/2722/21, від 27.08.2025 у справі № 916/2984/24 та інших.
3.3. Водночас, обґрунтовуючи підстави касаційного оскарження судових рішень у справі, скаржник зазначає про відсутність висновку Верховного Суду щодо питання про застосування вимог статті 230 ГК України (чинної на час укладення договору підряду), статті 549 ЦК України у подібних правовідносинах, зокрема щодо можливості визначення неустойки у договорі, в якому стороною замовником є суб'єкт господарювання, що належить до державного сектору економіки, виключно щодо несвоєчасного усунення підрядником недоліків неякісно виконаного основного зобов'язання.
4. Позиція інших учасників справи
4.1. У відзиві на касаційну скаргу ПП "Мета" просить судові рішення залишити без змін. В судовому засіданні представник відповідача доводи, викладені у відзиві, підтримав, просив касаційну скаргу залишити без задоволення.
5. Мотивувальна частина
5.1. Заслухавши суддю-доповідачку, представників учасників справи, дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі та запереченнях на неї, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів зазначає таке.
5.2. Переглядаючи в касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частини перша та друга статті 300 ГПК України).
5.3. З огляду на цей припис Верховний Суд переглядає в касаційному порядку постанову апеляційного суду та рішення суду першої інстанції в межах доводів і вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.
5.4. Згідно із положеннями пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
5.5. При цьому згідно з пунктом 5 частини першої статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.
5.6. Зазначена норма процесуального права спрямована на формування усталеної судової практики з вирішення господарських спорів, що виникають із подібних правовідносин, а її застосування судом касаційної інстанції є запорукою дотримання принципу правової визначеності.
5.7. Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де є схожі предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин. Такий правовий висновок викладено у пункті 60 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 696/1693/15-ц.
5.8. У постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 Велика Палата Верховного Суду конкретизувала визначення подібності правовідносин, згідно з яким на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях, після чого застосувати змістовий критерій порівняння (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов'язків сторін спору), а за необхідності - також суб'єктний і об'єктний критерії, які матимуть значення у випадках, якщо для застосування норми права, яка поширюється на спірні правовідносини, необхідним є специфічний суб'єктний склад цих правовідносин або їх специфічний об'єкт.
5.9. Як зазначила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22.03.2023 у справі № 154/3029/14-ц, правові висновки Верховного Суду не мають універсального характеру для всіх без винятку справ.
5.10. З огляду на різноманітність суспільних правовідносин та обставин, які стають підставою для виникнення спорів у судах, з урахуванням фактичних обставин, які встановлюються судами на підставі наданих сторонами доказів у кожній конкретній справі, суди повинні самостійно здійснювати аналіз правовідносин та оцінку релевантності та необхідності застосування правових висновків суду касаційної інстанції в кожній конкретній справі. Схожа правова позиція є усталеною та знайшла своє відображення у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.03.2023 у справі № 154/3029/14-ц.
5.11. Відповідно, неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, як підстави для касаційного оскарження, має місце тоді, коли суд апеляційної інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі, де мали місце подібні правовідносини.
5.12. При цьому посилання скаржника на неврахування висновків Верховного Суду як на підставу для касаційного оскарження не можуть бути взяті до уваги судом касаційної інстанції, якщо відмінність у судових рішеннях зумовлена не неправильним (різним) застосуванням норми, а неоднаковими фактичними обставинами справ, які мають юридичне значення.
5.13. Проаналізувавши висновки, що викладені у наведених скаржником постановах Верховного Суду, суд касаційної інстанції вважає, що вони стосуються правовідносин, які не є подібними з правовідносинами у справі, що переглядається, з огляду на таке.
5.14. Так:
- у постанові від 05.09.2018 у справі № 910/21806/17 Верховний Суд переглянув спір, предметом якого була вимога ТОВ "ТД "Сокар Україна" до Міністерства оборони України про внесення змін до договору поставки у зв'язку з істотною зміною обставин. На відміну від справи № 916/433/25, у вищевказаній справі за відсутності згоди сторін на продовження строку договору позивач просив змінити за рішенням суду умови договору в частині строку поставки, обставини щодо оскарження дій відповідача як замовника закупівлі, які позивач вважав істотними, існували до моменту підписання сторонами договору та на час його укладення вичерпали свою дію. За цих обставин Верховний Суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для внесення змін до договору поставки продукції, який був виконаний позивачем в повному обсязі станом на момент звернення із позовом;
- у постанові від 06.06.2023 по справі № 910/21100/21 висновок Верховного Суду стосувався спору, предметом якого за відсутності згоди сторін на продовження строку договору була вимога Приватного підприємства "ЮСОД" до Міністерства оборони України про внесення змін до договору про закупівлю послуг за державні кошти внаслідок істотної зміни обставин. На відміну від справи № 916/433/25, у вищевказаній справі позов було обґрунтовано наявністю документально підтверджених об'єктивних обставин, які зумовлюють продовження строку виконання робіт, зокрема, висновком Дніпропетровської ТПП України про істотну зміну обставин, спричиненою захворюванням працівників підприємства гострою респіраторною хворобою COVID-19. Надаючи оцінку встановленим правовідносинам, Верховний Суд зробив висновок про відсутність підстав для зміни договору за рішенням суду з огляду на те, що карантин з метою запобігання поширенню гострої респіраторної хвороби COVID-19 був установлений на момент укладення договору;
- у постанові від 08.11.2023 у справі № 926/3421/22 Верховний Суд переглянув позовні вимоги ТОВ "Компанія Євродор" до Департаменту інфраструктури та благоустрою Чернівецької міської ради, які стосувалися внесення змін до договору будівельного підряду щодо ціни та строку виконання робіт у зв'язку з істотною зміною обставин за відсутності згоди сторін. На відміну від справи № 916/433/25, у вищевказаній вказаній справі позовні вимоги обґрунтовані введенням на всій території України воєнного стану, що віднесено ТПП України до надзвичайних обставин. З огляду на те, що обставина введення на території України воєнного стану за умовами договору є підставою для його розірвання, а не внесення до нього змін, а також зважаючи на те, що позивач не довів, що розірвання договору потягне для його сторін шкоду, яка значно перевищує затрати, необхідні для виконання договору на умовах, змінених судом, тому Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову;
- у постанові від 30.01.2024 у справі № 907/811/21 Верховний Суд розглянув спір, предметом якого була вимога Чернівецької окружної прокуратури в інтересах держави, в особі Управління освіти Чернівецької міської ради до ТОВ "Фабрика меблів "Династія" про визнання недійсною додаткової угоди до договору про закупівлю товару у зв'язку порушенням вимог пункту 4 частини п'ятої статті 41 ЗУ "Про публічні закупівлі" та стягнення штрафних санкцій. На відміну від справи № 916/433/25, у вищевказаній справі зміни до договору в частині продовження строку виконання зобов'язання були обумовлені затримкою поставки комплектуючих з-за кордону, яка спричинена поширенням коронавірусної інфекції Covid-19. Оскільки суди попередніх інстанцій взагалі не встановлювали обставини наявності документально підтверджених об'єктивних обставин, що спричинили внесення змін до договору, тому Верховний Суд передав вказану справу на новий розгляд до суду першої інстанції;
- у постанові від 27.08.2025 у справі № 916/2984/24 предметом перегляду Верховного Суду була справа за позовом Одеської обласної прокуратури в інтересах держави до ТОВ "Протек солюшнз Україна" та КУ "Одеська обласна база спеціального медичного постачання" про визнання недійсною додаткової угоди до договору про закупівлю товару у зв'язку порушенням вимог пункту 4 частини п'ятої статті 41 ЗУ "Про публічні закупівлі" та стягнення штрафних санкцій. На відміну від справи № 916/433/25, у вищевказаній справі зміни до договору були зумовлені блокуванням польсько-українського кордону, яке утруднювало своєчасне виконання поставки товару, що імпортується з-за кордону. Оскільки вказані обставини існували вже на час укладення договору, тому Верховний Суд зробив висновок, що вони не можуть кваліфікуватися як істотна зміна обставин.
- у постанові від 11.05.2018 у справі № 903/545/17 Верховний Суд переглянув спір, предметом якого була вимога ДП "Адміністрація морських портів України" до ТОВ "Вог Рітейл" про стягнення штрафних санкцій у зв'язку з порушенням строків поставки товару. На відміну від справи № 916/433/25 суд не розглядав вимогу щодо недійсності умов договору, якою встановлені штрафні санкції;
- у постанові від 10.12.2019 у справі № 904/4156/18 висновки Великої Палати Верховного Суду стосувалися спору, предметом якого були позовні вимоги ДП НАЕК "Енергоатом" до ДП "Східний ГЗК" про стягнення інфляційних втрат, % річних та пені за порушення грошового зобов'язання. На відміну від справи № 916/433/25, у вищевказаній справі йшлося про застосування штрафної санкції за порушення строку оплати товару. Велика Палата Верховного Суду погодилась з висновками судів попередніх інстанцій, що умовами договору не встановлений розмір пені за порушення виконання грошового зобов'язання, а частина шоста статті 231 ГК України також не встановлює конкретного розміру пені, а лише встановлює порядок його визначення у договорі;
- у постанові від 19.01.2024 у справі № 911/2269/22 Верховний Суд у складі суддів Об'єднаної палати Касаційного господарського суду переглянув спір між ПАТ "Центренерго" та ТОВ "Укртехнобез" щодо стягнення штрафних санкцій, передбачених договором. На відміну від справи № 916/433/25, у вказаній справі відповідач визнав порушення договірних зобов'язань, але просив суди зменшити розмір заявленої до стягнення неустойки зважаючи на відсутність матеріальних збитків позивача. Верховний Суд дійшов висновку про відсутність універсального максимального і мінімального розміру неустойки, на який її може бути зменшено, що водночас вимагає, щоб цей розмір відповідав принципам верховенства права, визнавши правомірним зменшення заявленого у позові розміру неустойки.
5.15. Колегія суддів звертає увагу на те, що посилання на практику Верховного Суду (без аналізу та врахування обставин справи, за яких судом касаційної інстанції було зроблено відповідні висновки, без доведення подібності правовідносин у справах) щодо оцінки того чи іншого аргументу, які зроблені на підставі встановлених фактичних обставин конкретної справи і наявних в матеріалах справи доказів, не є свідченням застосування судами попередніх інстанцій у цій справі норм матеріального права без урахування висновків Верховного Суду щодо їх застосування.
5.16. За результатами розгляду матеріалів касаційної скарги та аналізу висновків судів попередніх інстанцій Судом встановлено, що посилання скаржника на неврахування висновків Верховного Суду не можуть бути взяті до уваги, оскільки правовідносини у справі, що розглядається, і в зазначених скаржником справах не є схожими за фактично-доказовою базою - встановленими судами обставинами справи і зібраними та дослідженими в них доказами, у залежності від яких (обставин і доказів) й прийнято судове рішення. Наведене виключає подібність спірних правовідносин у вказаних справах.
5.17. Отже висновки у наведених скаржником справах та у цій справі, в якій подано касаційну скаргу не можуть вважатися у наведеному випадку подібними через те, що такі висновки у вказаних справах виокремлені скаржником із контексту судових рішень, при цьому не ураховані викладені в рішеннях правові позиції Верховного Суду стосовно спірних правовідносин та предмета спору в контексті досліджуваних судами у вказаних справах доказів та встановлених фактичних обставин.
5.18. З огляду на зазначене підстава касаційного оскарження, передбачена у пункті 1 частини другої статті 287 ГПК, не знайшла підтвердження.
5.19. При цьому самим скаржником у касаційній скарзі з огляду на принцип диспозитивності визначається підстава, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених, зокрема пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України (що визначено), покладається на скаржника.
5.20. За вказаних обставин касаційне провадження за касаційною скаргою прокурора у вказаній частині підлягає закриттю відповідно до пункту 5 частини 1 статті 296 ГПК України.
5.21. Ще однією підставою касаційного оскарження скаржник визначив пункт 3 частини другої статті 287 ГПК України, а саме відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування положень статті 230 ГК України та статті 549 ЦК України у подібних правовідносинах.
5.22. Відповідно до пункту 3 частини другої статті 287 цього кодексу підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадку, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
5.23. Відтак згідно пункту 3 частини другої статті 287 вказаного кодексу підставами касаційного оскарження судових рішень є виключно відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
5.24. Перевіривши доводи, викладені у касаційній скарзі та судову практику Верховного Суду щодо питання застосування норми права, колегія суддів зазначає, що висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах було викладено у постанові від 09.08.2024 у справі №917/1957/23, в якій Верховний Суд виснував таке:
88. Стаття 549 ЦК України встановлює, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
89. Відповідно до частини другої статті 551 ЦК України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
90. Згідно зі статтею 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Суб'єктами права застосування штрафних санкцій є учасники відносин у сфері господарювання, зазначені у статті 2 цього Кодексу.
91. Частинами першою - третьою статті 231 ГК України передбачено, що Законом щодо окремих видів зобов'язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається. У разі якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах:
- за порушення умов зобов'язання щодо якості (комплектності) товарів (робіт, послуг) стягується штраф у розмірі двадцяти відсотків вартості неякісних (некомплектних) товарів (робіт, послуг);
- за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості. Законом може бути визначений розмір штрафних санкцій також за інші порушення окремих видів господарських зобов'язань, зазначених у частині другій цієї статті.
92. З наведених вище положень статей 230-231 ГК України, статей 549, 551, 611 ЦК України слідує, що встановлення неустойки (штрафу, пені) віднесено до умов договору, які сторони, в межах встановлених законодавством, визначають на власний розсуд при укладенні договору.
93. Зазначене стосується і зобов'язань, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України, що має місце у даному спорі, оскільки виконання зобов'язання з оплати відповідачу поставленого товару фінансується за рахунок субвенції, виділеної з державного бюджету місцевим бюджетам.
94. Так, пунктом 6.1 договору сторонами погоджено, що у разі затримки поставки Товару або поставки не в повному обсязі, заявленому Замовником, Постачальник сплачує на зазначений у цьому Договорі рахунок Платника пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від вартості непоставленого Товару за кожний день затримки.
95. При цьому, положення частин другої статті 231 ГК України передбачають, що навіть у разі, якщо зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України, сторони можуть врегулювати сплату неустойки (пені, штрафу) у договорі іншим чином, ніж передбачено цією статтею ГК України.
96. Відповідно до статті 167 ЦК України, держава діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин. Держава може створювати юридичні особи публічного права (державні підприємства, навчальні заклади тощо) у випадках та в порядку, встановлених Конституцією України та законом. Держава може створювати юридичні особи приватного права (підприємницькі товариства тощо), брати участь в їх діяльності на загальних підставах, якщо інше не встановлено законом.
97. За приписами пункту 3 частини першої статті 3 ЦК України свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства України.
98. Згідно з статтею 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
99. Отже, одним з ключових елементів цивільного права є автономія волі учасників цивільних відносин, а тому законодавець передбачив, що сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами (частини друга, третя статті 6 ЦК України).
100. Як виснував Верховний Суд у постанові від 11.01.2024 у справі № 916/1247/23 особи мають право вибору: використати існуючі диспозитивні норми законодавства для регламентації своїх відносин або встановити для себе правила поведінки на власний розсуд. Цивільний договір як домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків, виявляє автономію волі учасників щодо врегулювання їхніх відносин згідно з розсудом і у межах, встановлених законом, тобто є актом встановлення обов'язкових правил для сторін, індивідуальним регулятором їхньої поведінки.
101. Договір це універсальний регулятор, а отже він є підставою для становлення, зміни чи припинення приватних прав і обов'язків та інших наслідків саме для його сторін. Договір як універсальний регулятор приватних відносин покликаний забезпечити їх регулювання і має бути направлений на встановлення, зміну або припинення приватних прав та обов'язків.
…..
105. Таким чином, між сторонами цього спору існують договірні стосунки на підставі укладеного договору, а тому відносини сторін мають договірний характер і саме договір визначає, зокрема, підстави, порядок, умови, межі, період та розмір відповідальності сторін."
5.25. Згідно з пунктом 4 частини першої статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження виявилося, що Верховний Суд у своїй постанові викладав висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку.
5.26. Перевіривши доводи, викладені у касаційній скарзі та судову практику Верховного Суду щодо питання застосування норми права, колегія суддів зазначає, що висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах було викладено у постанові Верховного Суду, що у розумінні пункту 4 частини першої статті 296 ГПК України є достатньою підставою для закриття касаційного провадження у справі № 916/433/25 за касаційною скаргою прокурора, відкритого з підстав, передбачених у пункті 3 частини другої статті 287 ГПК України.
5.27. Верховний Суд також бере до уваги, що однією із основних засад справедливого судочинства вважається принцип верховенства права, невід'ємною, органічною складовою, якого є принцип правової визначеності.
5.28. Одним з аспектів принципу правової визначеності є те, щоб у разі винесення судами остаточного судового рішення воно не підлягало перегляду. Сталість і незмінність остаточного судового рішення, що набуло чинності, забезпечується через реалізацію відомого принципу res judicata. Остаточні рішення національних судів не повинні бути предметом оскарження. Можливість скасування остаточних рішень, без урахування при цьому безспірних підстав публічного інтересу, та невизначеність у часі на їх оскарження несумісні з принципом юридичної визначеності. Тому категорію res judicata слід вважати визначальною й такою, що гарантує незмінність установленого статусу учасників спору, що визнано державою та забезпечує сталість правозастосовних актів. Правова визначеність також полягає в тому, щоб остаточні рішення судів були виконані.
5.29. Верховний Суд також зазначає, що право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 20.05.2010 у справі "Пелевін проти України").
5.30. У рішенні ЄСПЛ від 02.03.1987 у справі "Monnell and Morris v. the United Kingdom" (§ 56) зазначалося, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них.
5.31. Отже, право на касаційне оскарження не є безумовним, а тому встановлення законодавцем процесуальних передумов щодо доступу до касаційного суду не є обмеженням в отриманні судового захисту, оскільки це викликано виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати сталість та єдність судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду".
5.32. У зв'язку з тим, що Верховний Суд дійшов висновку про закриття касаційного провадження відповідно до приписів статті 296 ГПК України, судовий збір за розгляд касаційної скарги покладається на скаржника та поверненню відповідно до пункту 5 частини першої статті 7 Закону України "Про судовий збір" не підлягає.
Керуючись статтями 234, 235, 296 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
Касаційне провадження за касаційною скаргою заступника керівника Одеської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Одеської області від 04.06.2025 та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 16.09.2025 у справі № 916/433/25 закрити.
Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення та оскарженню не підлягає.
Головуюча Л. Рогач
Судді Є. Краснов
Г. Мачульський