ДАРНИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.КИЄВА
справа № 753/25297/25
провадження № 2-о/753/813/25
"25" листопада 2025 р. суддя Дарницького районного суду міста Києва Сирбул О. Ф., розглянувши матеріали заяви ОСОБА_1 , яка діє в інтересах ОСОБА_2 , заінтересовані особи: Дарницький відділ державної реєстрації актів цивільного стану Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), Міністерство оборони України, про встановлення факту смерті військовослужбовця,
У листопаді 2025 року ОСОБА_1 , яка діє в інтересах ОСОБА_2 звернулася до Дарницького районного суду міста Києва із заявою про встановлення факту смерті військовослужбовця в період воєнного стану під час виконання ним обов'язків військової служби.
Перевіривши вказану заяву, вважаю, що вона підлягає залишенню без руху з наступних підстав.
Відповідно до частини першої статті 293 ЦПК України окреме провадження це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
Згідно із ч. 3 ст. 294 ЦПК України справи окремого провадження розглядаються судом з додержанням загальних правил, встановлених цим Кодексом, за винятком положень щодо змагальності та меж судового розгляду.
Стосовно факту, який заявник просить встановити необхідно зазначити, що чинний ЦПК України містить чотири процедури, наслідком яких є ухвалення судового рішення, на підставі якого органами ДРАЦСу може бути видано свідоцтво про смерть, а саме:
1. Встановлення факту смерті особи в певний час в разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті (п. 8 ч. 1 ст. 315 ЦПК України).
2. Встановлення факту смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру (п. 9 ч. 1 ст. 315 ЦПК України).
3. Встановлення факту смерті особи на тимчасово окупованій території України або на території, на якій введено воєнний чи надзвичайний стан (ст. 317 ЦПК України).
4. Визнання фізичної особи померлою (статті 305-309 ЦПК України).
Кожна із зазначених процедур встановлення факту смерті матиме своє обґрунтування, оскільки вони відрізняються нормативним підґрунтям, складом учасників та доказами, які подаються разом із заявою.
При зверненні до суду із даною заявою про встановлення факту смерті представник заявника посилається на ст. 315 ЦПК України та ст. 317-318 ЦПК України.
Однак, згідно п. 8 ч. 1 ст. 315 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення факту смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті, а згідно з приписами ч. 1 ст. 317 ЦПК України суди розглядають заяви про встановлення факту смерті особи на тимчасово окупованій території України, визначеній Верховною Радою України.
Так, обрані представником заявника способи підтвердження смерті ОСОБА_3 , чи то згідно п. 8 ч. 1 ст. 315 ЦПК України, чи згідно ч. 1 ст. 317 ЦПК України, встановлюють різні порядки розгляду заяви.
З огляду на викладене, заявнику необхідно конкретизувати правову підставу звернення до суду, оскільки саме від неї залежить процедура розгляду справи.
Крім того, при вирішенні питання про прийняття заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, суддя, окрім перевірки відповідності поданої заяви вимогам закону щодо форми та змісту, зобов'язаний з'ясувати питання про підсудність та юрисдикційність.
Згідно із ч. 1 ст. 316 ЦПК України заява фізичної особи про встановлення факту, що має юридичне значення, подається до суду за місцем її проживання.
Так заява фізичної особи про встановлення факту, що має юридичне значення, подається до суду за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її проживання або за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її перебування.
Відповідно до п. 1 ч. 1 статті 317 ЦПК України заява про встановлення факту смерті особи на території, на якій введено воєнний чи надзвичайний стан, або на тимчасово окупованій території України, визначеній такою відповідно до законодавства, може бути подана членами сім'ї померлого, їхніми представниками або іншими заінтересованими особами (якщо встановлення факту смерті особи впливає на їхні права, обов'язки чи законні інтереси) до будь-якого місцевого суду України, що здійснює правосуддя, незалежно від місця проживання (перебування) заявника.
В порушення наведеного представник заявника не обґрунтувала та не надала доказів в рахунок обґрунтування підсудності справи Дарницькому районному суду м. Києва.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 жовтня 2023 року по справі № 607/1612/23 вказано, що загальні вимоги до змісту заяви про встановлення факту, що має юридичне значення передбачені статтею 318 ЦПК України, згідно з якою у заяві повинно бути зазначено: який факт заявник просить встановити та з якою метою; причини неможливості одержання або відновлення документів, що посвідчують цей факт; докази, що підтверджують факт. До заяви додаються докази, що підтверджують викладені в заяві обставини, і довідка про неможливість відновлення втрачених документів.
У наведеній вище постанові Верховний Суд також зазначив, що, вирішуючи справи про встановлення факту смерті особи, суди мають зважати на виняткове значення цього факту, з огляду на правові наслідки пов'язані із ним. За змістом статті 25 ЦК України цивільна правоздатність фізичної особи (здатність мати цивільні права та обов'язки) виникає у момент її народження та припиняється у момент її смерті. Крім того, суди зобов'язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі. Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави».
Відповідно до вимог пункту 8 частини першої статті 315 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення факту, зокрема, смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті.
У судовому порядку також можуть бути встановлені інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення (частина друга статті 315 ЦПК України).
У порядку окремого провадження суд розглядає справи про встановлення фактів, якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений або знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; із заяви про встановлення факту не вбачається спору про право; встановлення факту не пов'язується з наступним вирішенням спору про право.
Отже, у судовому порядку встановлюються тільки такі факти, які мають юридичні наслідки, і від встановлення яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав заявника.
У заяві про встановлення факту повинно бути зазначено: який факт заявник просить встановити та з якою метою; причини неможливості одержання або відновлення документів, що посвідчують цей факт; докази, що підтверджують факт (частини перша, друга статті 318 ЦПК України).
Заявник зобов'язаний обґрунтувати свою заяву посиланнями на докази, що достовірно свідчать про смерть особи у певний час і за певних обставин.
Слід зазначити, що встановлення зазначених підстав факту смерті відрізняється від встановлення факту реєстрації смерті та від оголошення особи померлою.
Встановлення факту смерті фізичної особи на підставі пункту 8 частини першої статті 315 ЦПК України можливе лише тоді, якщо суд на підставі незаперечних доказів ствердить, тобто доведе обставини, які вірогідно свідчать про смерть особи у точно визначений час, за яких настала смерть, і факт неможливості реєстрації органом державної факту смерті.
Щодо оголошення особи померлою, то відповідно до частини другої статті 46 ЦК України фізична особа, яка пропала безвісти у зв'язку з воєнними діями, збройним конфліктом, може бути оголошена судом померлою після спливу двох років після закінчення воєнних дій. З урахуванням конкретних обставин справи суд може оголосити фізичну особу померлою і до спливу цього строку, але не раніше спливу шести місяців.
Згідно із частиною третьою статті 46 ЦК України фізична особа оголошується померлою від дня набрання законної сили рішенням суду про це. Фізична особа, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави припустити її загибель від певного нещасного випадку або у зв'язку з воєнними діями, збройним конфліктом, може бути оголошена померлою від дня її вірогідної смерті.
Частиною четвертою статті 46 ЦК України передбачено, що порядок оголошення фізичної особи померлою встановлюється ЦПК України.
Відповідно до змісту статті 305 ЦПК України заява про визнання фізичної особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою подається до суду за місцем проживання заявника або за останнім відомим місцем проживання (перебування) фізичної особи, місцеперебування якої невідоме, або за місцезнаходженням її майна.
Згідно з частиною першою статті 306 ЦПК України у заяві про визнання фізичної особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою повинно бути зазначено: для якої мети необхідно заявникові визнати фізичну особу безвісно відсутньою або оголосити її померлою: обставини, що підтверджують безвісну відсутність фізичної особи, або обставини, що загрожували смертю фізичній особі, яка пропала безвісти, або обставини, що дають підставу припускати її загибель від певного нещасного випадку.
Тому оголошення фізичної особи померлою - це ствердження судовим рішенням припущення про смерть цієї особи, тобто констатація високого ступеня ймовірності смерті.
Підставою для оголошення особи померлою є не факти (докази), які напевне свідчать про її загибель, а обставини, що дають підставу припускати смерть такої особи.
При обранні способу захисту прав заявнику задля усунення неузгоджень у його заяві, суддя вважає за необхідне звернути увагу, що за наявності припущень про факт смерті фізичної особи, у тому числі у зв'язку з воєнними діями, без достовірних доказів, які свідчать про цей факт, правильним буде звернення до суду із заявою про оголошення судом особи померлою (ч. 2 ст. 46 ЦК України), а не із заявою про встановлення факту, що має юридичне значення.
Наведене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду викладеною у постановах від 25.09.2024 у справі № 759/980/24, від 13.03.2024 у справі № 204/7924/23, від 06.06.2024 у справі № 188/56/24.
Також, у порушення вимог п. 2 ч. 3 ст. 175 ЦПК України, у заяві не зазначені відомості про всіх учасників справи, а саме: відомості про наявність або відсутність електронної пошти у заінтересованих осіб.
У порушення п. 8 ч. 3 ст. 175 ЦПК України позивачем не зазначено щодо наявності у заявника або іншої особи оригіналів письмових або електронних доказів, копії яких додано до заяви.
У порушення п. 10 ч. 3 ст. 175 ЦПК України відсутнє письмове підтвердження заявника про те, що нею не подано іншої заяви з тим самим предметом та з тих самих підстав.
Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 177 ЦПК України, позивач повинен додати до позовної заяви її копії та копії всіх документів, що додаються до неї, відповідно до кількості відповідачів і третіх осіб.
Крім того, суд звертає увагу позивача, що 25.04.2019 прийнято Закону України «Про забезпечення функціонування української мови як державної», яким імперативно передбачено, що єдиною державною (офіційною) мовою в Україні є українська мова. Статус української мови як єдиної державної мови передбачає обов'язковість її використання на всій території України при здійсненні повноважень органами державної влади та органами місцевого самоврядування, а також в інших публічних сферах суспільного життя, які визначені цим Законом.
Вимоги до оформлення документів встановлюють вимоги до документів, які скеровуються до державних органів, в тому числі і до суду.
При цьому, як вбачається із доданих до заяви документів, позивач надав копії документів, які містять текст на іноземній мові.
Надані до матеріалів справи документи без його перекладу на державну мову з нотаріальним засвідченням його правильності, унеможливлює вивчення вказаного документу та його дослідження судом при розгляді справи.
Тому, представнику заявника необхідно надати до суду належний переклад додатків, а саме: електронне листування з МКЧХ, оформлену та завірену належним чином.
Згідно з ч. 5 ст. 177 ЦПК України позивач зобов'язаний додати до позовної заяви всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги (якщо подаються письмові чи електронні докази позивач може додати до позовної заяви копії відповідних доказів).
Із матеріалів доданих до заяви убачається, що заявником подано ряд електронних доказів - роздруківки із відповідних сайтів, скріншоти, копії яких не відповідають вимог цивільного процесуального законодавства.
Відповідно до ч. ч. 1, 2, 3 ст. 100 ЦПК України електронними доказами є інформація в електронній (цифровій) формі, що містить дані про обставини, що мають значення для справи, зокрема, електронні документи (в тому числі текстові документи, графічні зображення, плани, фотографії, відео- та звукозаписи тощо), веб-сайти (сторінки), текстові, мультимедійні та голосові повідомлення, метадані, бази даних та інші дані в електронній формі. Такі дані можуть зберігатися, зокрема, на портативних пристроях (картах пам'яті, мобільних телефонах тощо), серверах, системах резервного копіювання, інших місцях збереження даних в електронній формі (в тому числі в мережі Інтернет).
Електронні докази подаються в оригіналі або в електронній копії, засвідченій електронним підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України "Про електронні довірчі послуги". Законом може бути передбачено інший порядок засвідчення електронної копії електронного доказу.
Учасники справи мають право подавати електронні докази в паперових копіях, посвідчених у порядку, передбаченому законом. Паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом.
Таким чином, суд прийшов до переконання, що оскільки позивачем подано до суду копії електронних доказів, які не відповідають вимогам ч. 3 ст. 100 ЦПК України, а відтак суд прийшов до висновку про відсутність підтвердження відповідності копії письмового електронного доказу оригіналу.
Я роз'яснено в п. 6 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення" № 5 від 31 березня 1995 року, судам слід мати на увазі, що справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, повинні розглядатись у порядку, передбаченому главою 37 ЦПК України (редакції за 2004 рік), за участю заявників і заінтересованих осіб.
У той же час, звертаючись до суду з заявою про встановлення факту смерті свого чоловіка, заявником не зазначено в заяві, чи є у померлого діти, батьки, які, у випадку їх наявності, мають бути зазначені в заяві як заінтересовані особи. Хоч по документам які долучені до додатків заяви вбачається, що є померлого син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та мати ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Так, у разі задоволення заяви може призвести до отримання грошових виплат, передбачених для членів сімей загиблих осіб. При цьому, вказаним учасникам має бути наданий примірник заяви з додатками.
В своїй заяві заявниця зазначає, що факт смерті має для неї юридичне значення, оскільки надає право для проведення державної реєстрації на території України та отримати свідоцтво про смерть. Зазначене необхідно для оформлення родичами загиблого спадщини та отримання одноразової грошової допомоги.
Згідно зі п. 8 ч. 1 ст. 315 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення факту смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті.
Встановлення факту смерті особи в певний час провадиться тільки у разі неможливості органом реєстрації актів цивільного стану зареєструвати факт смерті з підстав, що відсутні документи, які свідчать про смерть особи.
Отже, зверненню до суду з заявою про встановлення факту смерті у певний час, має передувати звернення заявника до органу реєстрації актів цивільного стану з заявою про реєстрацію смерті особи. Лише після одержання відмови органу реєстрації актів цивільного стану у реєстрації події смерті, заявник має право звернутися до суду з заявою про встановлення факту смерті особи в певний час.
Як роз'яснено в пункті 13 Постанови пленуму Верховного Суду України № 5 від 31.03.1995 «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення», заяви про встановлення факту смерті особи в певний час приймаються до провадження суду і розглядаються за умови подання заявниками документів про відмову органів реєстрації актів громадянського стану в реєстрації події смерті.
За правилами статті 318 ЦПК України, у заяві повинно бути зазначено: 1) який факт заявник просить встановити та з якою метою; 2) причини неможливості одержання або відновлення документів, що посвідчують цей факт; 3) докази, що підтверджують факт . До заяви додаються докази, що підтверджують викладені в заяві обставини, і довідка про неможливість відновлення втрачених документів.
Суддею встановлено, що вказана заява про встановлення факту, в порушення статті 318 ЦПК України, не містить належних доказів на підтвердження факту смерті ОСОБА_3 . Так, із змісту розділу 5 Акту службового розслідування за фактом зникнення безвісти військовослужбовців військової частини НОМЕР_1 під час штурмових дій в районі виконання бойових завдань від 02.11.2023 вбачається, що оголошено статус як війсьвополоненого - молодшому сержанту ОСОБА_3 ; начальнику фінансово-економічної служби - головному бухгалтеру нараховувати усі види грошового забезпечення військовослужбовцям які перебувають в полоні та зникли безвісти. Окрім того, з даного акту вбачається, що ОСОБА_3 не виключений зі списків частини.
Згідно з п. 8 ч. 1 ст. 315 ЦПК України, суд розглядає справи про встановлення факту смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті.
Підставою для встановлення факту смерті є підтверджені доказами обставини, які достовірно свідчать про смерть громадянина в певний час і за певних обставин.
У постановах від 26 квітня 2023 року у справі № 337/3725/22, від 29 березня 2023 року у справі № 753/8033/22 Верховний Суд дійшов висновків, що підставою для встановлення факту смерті є підтверджені доказами обставини, які свідчать про смерть громадянина в певний час і за певних обставин. Доказами, що підтверджують факт смерті особи в умовах воєнного стану або на тимчасово окупованій території України, можуть бути, зокрема письмові докази; речові докази, зокрема звуко- і відеозаписи; висновки експертів; копії лікарського свідоцтва/довідки про смерть; показання свідків, що можуть підтвердити ті обставини, на які посилається заявник, довідки з військкомату або від командира військової частини.
Однак заявником на підтвердження факту смерті на тимчасово окупованій території не додано копію лікарського свідоцтва або довідки про смерть.
Відповідно до пункту 8 частини 1 статті 315 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення факту смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті.
Зверненню до суду із заявою про встановлення факту смерті у певний час, має передувати звернення заявниці до органу РАЦС із заявою про реєстрацію смерті особи. Лише після одержання відмови органу РАЦС у реєстрації події смерті, заявниця має право звернутися до суду із заявою про встановлення факту смерті особи в певний час. Оригіналу такої відмова заявницею не надана.
Між тим, доказів звернення заявника до відповідного органу державної реєстрації актів цивільного стану та відмову у реєстрації смерті ОСОБА_3 матеріали справи не містять.
Крім цього, як роз'яснено у п. 13 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року № 5 «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення», необхідно відрізняти оголошення особи померлою від встановлення факту смерті особи. На відміну від факту смерті особи, який встановлюється судом за умови підтвердження доказами, що ця подія мала місце у певний час та за певних обставин, громадянин може бути оголошений в судовому порядку померлим у разі встановлення обставин, на підставі яких суд робить вірогідне припущення про смерть громадянина, коли немає доказів про факт його смерті. У цих справах суд визнає днем смерті громадянина, оголошеного померлим, день його гаданої смерті, якщо він пропав безвісті за обставин, які загрожували смертю або давали підстави припускати його загибель від певного нещасного випадку, а в інших випадках днем смерті вважається день набрання законної сили рішення суду про оголошення громадянина померлим.
Відтак, з наведених вище норм права вбачається, що оголошення особи померлою та встановлення факту смерті особи є різними категоріями справ.
Оголошення фізичної особи померлою - це ствердження судовим рішенням припущення про смерть даної особи, тобто констатація високого ступеня ймовірності смерті. Оголошення особи померлою має своїм призначенням усунення невизначеності, яка склалася щодо правовідносин за участю особи, яка тривалий час є відсутньою за місцем свого постійного проживання і місце перебування якої невідомо. Підставою для оголошення особи померлою є не факти, які підтверджують загибель особи, а обставини, що дають підстави припускати смерть особи.
При цьому, встановлення факту смерті можливо, якщо суд на підставі незаперечних доказів ствердить, тобто доведе обставини, які вірогідно свідчать про смерть особи у точно визначений час, обставини, за яких настала смерть і факт неможливості реєстрації органом державної РАЦС факту смерті.
Варто зазначити, що такими доказами можуть бути сповіщення, яке мало бути направлене заявнику у відповідності з главою 7 розділу II Інструкції з організації обліку особового складу Збройних Сил України (яка діяла на час виникнення правовідносин), довідка про загибель, видана командуванням військової частини, повідомлення про смерть, видане, територіальним центром комплектування та соціальної підтримки, колективний акт про настання смерті, складений на місці загибелі.
З огляду на вказані приписи, заявнику необхідно надати належні та беззаперечні докази для встановлення факту смерті ОСОБА_3 , а також вказати свідків, які можуть підтвердити вказані обставини, якими можуть бути особи, які проходили службу з ОСОБА_3
07 травня 2022 року набув чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законів України щодо регулювання правового режиму на тимчасово окупованій території України» № 2217-IX від 21 квітня 2022 року, на підставі якого частина третя статті 9 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» викладена в наступній редакції: будь-який акт (рішення, документ), виданий органами та/або особами, передбаченими частиною другою цієї статті, є недійсним і не створює правових наслідків, крім документів, що підтверджують факт народження, смерті, реєстрації (розірвання) шлюбу особи на тимчасово окупованій території, які додаються до заяви про державну реєстрацію відповідного акта цивільного стану».
Пунктом 1 глави 5 розділу III Правил державної реєстрації актів цивільного стану в Україні, затверджених наказом Міністерства юстиції України 18 жовтня 2000 року № 52/5 встановлено, що підставами для проведення державної реєстрації смерті є: а) лікарське свідоцтво про смерть (форма № 106/о), форма якого затверджена наказом Міністерства охорони здоров'я України від 08 серпня 2006 року № 545, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 25 жовтня 2006 року за № 1150/13024 (далі - лікарське свідоцтво про смерть); б) фельдшерська довідка про смерть (форма № 106-1/о), форма якої затверджена наказом Міністерства охорони здоров'я України від 08 серпня 2006 року № 545, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 25 жовтня 2006 року за № 1150/13024 (далі - фельдшерська довідка про смерть); в) лікарське свідоцтво про перинатальну смерть; г) рішення суду про оголошення особи померлою; ґ) рішення суду про встановлення факту смерті особи в певний час; д) повідомлення державного архіву або органів Служби безпеки України у разі реєстрації смерті осіб, репресованих за рішенням несудових та судових органів; е) повідомлення установи виконання покарань або слідчого ізолятора, надіслане разом з лікарським свідоцтвом про смерть. Ці документи додаються до другого примірника актового запису про смерть. Для розгляду справи про встановлення факту смерті у суді відділ державної реєстрації актів цивільного стану на прохання заявника складає письмову відмову у проведенні державної реєстрації смерті (додаток 19), у якій викладає причини неможливості проведення такої реєстрації.
Разом з тим, до заяви не долучено письмової відмови органів РАЦС у проведенні державної реєстрації смерті ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , що є обов'язковою передумовою звернення до суду із заявою про встановлення факту смерті.
Отже заявнику необхідно надати суду належні письмові докази свого звернення до відділу державної реєстрації актів цивільного стану, або письмової відмови відділу державної реєстрації актів цивільного стану про причини неможливості проведення такої реєстрації.
Як уже зазначалося раніше, фактичними підставами для звернення до суду із заявою про встановлення факту, що має юридичне значення, заявником визначено статті 315, 316 ЦПК України, а за наявності припущень про факт смерті фізичної особи, у тому числі у зв'язку з воєнними діями, без достовірних доказів, які свідчать про цей факт, правильним буде звернення до суду із заявою про оголошення судом особи померлою (частина друга статті 46 ЦК України), а не із заявою про встановлення факту смерті цієї фізичної особи (пункт 8 частини першої статті 315 ЦПК України).
У зв'язку з наведеним, вимога суду про усунення недоліків заяви не є порушенням права на справедливий судовий захист.
Крім того, як наголошує у своїх рішеннях Європейський суд з прав людини, сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов'язана з розумним інтервалом часу сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватись належними їй процесуальними правам та неухильно виконувати процесуальні обов'язки.
Враховуючи викладене вище, суд приходить до висновку, що заяву ОСОБА_2 слід залишити без руху та встановити заявнику строк для усунення зазначених в ухвалі недоліків.
Залишення заяву без руху з зазначених вище підстав не є по своїй суті обмеженням права на доступ до суду, оскільки відповідає вимогам закону та основним засадам цивільного судочинства, та є необхідним для справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду та вирішення справи.
Керуючись ст.ст. 175-177, 185, 294 ЦПК України, суддя, -
Заяву ОСОБА_1 , яка діє в інтересах ОСОБА_2 , заінтересовані особи: Дарницький відділ державної реєстрації актів цивільного стану Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), Міністерство оборони України, про встановлення факту смерті військовослужбовця - залишити без руху та надати строк для усунення її недоліків, який не може перевищувати п'яти днів із дня отримання заявником даної ухвали.
Копію ухвали направити заявникам.
В разі якщо заявник відповідно до ухвали суду у встановлений строк виконає вимоги, визначені статтями 175 і 177 цього Кодексу, заява вважається поданою в день первісного її подання до суду. Якщо заявник не усунув недоліки заяви у строк, встановлений судом, заява вважається неподаною і повертається заявнику (ч. 3 ст. 185 ЦПК України).
Ухвала оскарженню не підлягає.
Суддя: