13 листопада 2025 року м. Київ
Справа № 757/14666/24-ц
Провадження: № 22-ц/824/12602/2025
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого (судді-доповідача) Невідомої Т. О.,
суддів Верланова С. М., Нежури В. А.,
секретар Лаврук Ю. В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1
на рішення Печерського районного суду міста Києва від 10 березня 2025 року, ухвалене під головуванням судді Козлова Р. С.,
у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу,
У березні 2024 року ОСОБА_2 звернувся до суду із вказаним позовом, мотивуючи його тим, що 06.10.1985 року між ним і відповідачкою було укладено шлюб. В шлюбі у них народився син - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Між сторонами виникла психологічна несумісність, яка негативно вплинула на подружні стосунки й призвела до непорозумінь та втрати почуття любові один до одного, у зв'язку з чим з січня 2014 року вони припинили свої шлюбні відносини й спільне проживання як подружжя, а також з цього періоду позивач проживає в США. Фактично сімейних відносин між ними не існує вже понад 10 років, тому просив суд розірвати шлюб.
Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 10 березня 2025 року позов ОСОБА_2 задоволено.
Розірвано шлюб між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 за актовим записом № 4749 у Палаці реєстрації шлюбів і новонароджених.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_4 суму судового збору у розмірі 1 211,20 грн.
Не погодившись із таким судовим рішенням, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, рішення суду просила скасувати та ухвалити нове, яким змінити судове рішення у відповідності до ч. 4 ст. 376 ЦПК України.
На обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначила, що справу розглянуто судом першої інстанції за відсутності відповідачки, при тому, що вона повідомляла про неможливість бути присутньою на судовому засіданні. Судом не враховано, що в січні 2014 року позивач переїхав до США до двоюрідної сестри відповідачки, у зв'язку з тим, що в Україні йому повідомили про підозру. Зауважила, що вони не припиняли своїх шлюбних відносин, підтримували зв'язок через інтернет, телефонні дзвінки та переписку, ділилися фотографіями, спогадами, планами на майбутнє, обговорювали майнові та сімейні справи, зберігали постійний теплий зв'язок, спільно планували зустрічі в інших країнах, матеріально підтримували одне одного. Позивач подав документи до державних органів США на возз'єднання їхньої сім'ї та у 2023 році отримано відповідний дозвіл, однак, хвороба відповідачки та військові дії в Україні завадили завершити оформлення необхідних документів. Ситуація між ними до кінця не з'ясована, справжні причини погіршення відносин їй так і не відомі. Крім того, зауважила, що в неї наявні сумніви щодо дійсності укладеного договору про надання правничої допомоги між позивачем та його адвокатом, адже позивач перебуває за кордоном, а отже не міг підписати такий договір. Крім того, суд помилково поклав на неї витрати по сплаті судового збору у розмірі 1211 грн 20 коп.
Ухвалами Київського апеляційного суду від 19 вересня 2025 року відкрито апеляційне провадження у справі, справу призначено до розгляду у відкритому судовому засіданні.
У відзиві на апеляційну скаргу адвокат Шкнай Г. І. в інтересах ОСОБА_4 заперечувала проти доводів апеляційної скарги та вважала їх необґрунтованими, крім того, зазначила, що у справі містяться належні докази направлення сторонам судових повісток і повідомлень, що свідчить про інформованість сторін про дату та час судового розгляду. При цьому, посилання скаржниці на відсутність у представника позивача повноважень є необґрунтованими, адже в матеріалах справи міститься договір про надання правничої допомоги.
В судовому засіданні адвокат Шкнай Г. І. в інтересах ОСОБА_4 заперечувала проти доводів апеляційної скарги та просила залишити її без задоволення.
Відповідачка в судове засідання не з'явилась, про дату, час та місце розгляду справи булаповідомлена належним чином, а тому колегія суддів відповідно до вимог ч. 2 ст. 372 ЦПК України вважала за можливе слухати справу за її відсутності.
Вислухавши пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Як убачається з матеріалів справи та встановлено судом, сторони перебували в шлюбі з 06.10.1985 року.
Від шлюбу сторони мають повнолітнього сина.
Сторони проживали однією сім'єю, проте як зазначає позивач, вони як подружжя тривалий час не підтримують сімейних відносин, не ведуть спільного господарства, не мають взаємних прав та обов'язків. Позивач зазначає про відсутність намірів відновлювати шлюбні стосунки з відповідачем.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з обґрунтованості та доведеності заявлених позивачем вимог. Суд вважав наявними підстави для розірвання шлюбу, оскільки сторони не підтримують шлюбних стосунків та тривалий час не проживають разом, шлюб існує формально, подальше спільне життя суперечить інтересам позивача.
Перевіряючи вказані висновки суду, колегія суддів виходить з наступного.
Так, згідно з положеннями статті 3 СК України сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки.
Відповідно до статті 21 СК України шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у органі державної реєстрації актів цивільного стану.
Приписами статті 51 Конституції України та частини першої статті 24 СК України визначено, що шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки і чоловіка. Кожен із подружжя має рівні права і обов'язки у шлюбі та сім'ї. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається.
Частинами третьою та четвертою статті 56 СК України передбачено право кожного з подружжя припинити шлюбні відносини. Примушування до припинення шлюбних відносин, примушування до їх збереження є порушенням права дружини, чоловіка на свободу та особисту недоторканість і може мати наслідки, встановлені законом.
Відповідно до ч. 2 ст. 36, ст. 51 СК України шлюб не може бути підставою для надання особі пільг чи переваг, а також для обмеження її прав та свобод, які встановлені Конституцією України. Дружина та чоловік мають рівне право на повагу до своєї індивідуальності, своїх звичок та уподобань.
За змістом ч. 3 ст. 105 СК України шлюб припиняється внаслідок його розірвання за позовом одного з подружжя на підставі рішення суду відповідно до ст. 110 цього Кодексу.
Проголошена Конституцією України охорона сім'ї державою полягає, зокрема, в тому, що шлюб може бути розірвано в судовому порядку лише за умови, якщо встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечитиме інтересам одного з них чи інтересам їх дітей.
Частиною першою статті 112 СК України визначено, що суд з'ясовує фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, бере до уваги наявність малолітньої дитини, дитини-інваліда та інші обставини життя подружжя.
При розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», шлюб може бути розірвано в судовому порядку лише за умови, якщо встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечитиме інтересам одного з них чи інтересам їх дітей.
Отже, шлюб має добровільний характер та ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка і припиняється внаслідок його розірвання, що засвідчує стійкий розлад подружніх стосунків, і позов про розірвання шлюбу може бути пред'явлений одним із подружжя. Незгода лише будь-кого зі сторін продовжувати шлюбні стосунки є підставою для визнання її права вимагати розірвання шлюбу.
Встановивши, що сторони тривалий час разом не проживають, оскільки позивач з 2014 року проживає в іншій країні, що не заперечувалося й відповідачкою, сімейні стосунки сторони не підтримують, тобто, шлюб існує формально, збереження шлюбу суперечитиме інтересам позивача, суд першої інстанції зробив правильний висновок про наявність правових підстав для розірвання шлюбу в порядку, передбаченому статтею 112 СК України.
Отже, при апеляційному перегляді справи встановлено, що за час розгляду справи взаємини сторін не змінилися і не налагодилися, через що подальше збереження цього шлюбу є неможливим.
Крім того, будь-які докази, що сторони виявили намір примиритись, або дійшли згоди щодо продовження спільного проживання та підтримки сімейних відносин в матеріалах справах відсутні.
Щодо розгляду справи за відсутності відповідачки, колегія суддів відмічає, що судом здійснювалося належне повідомлення відповідачки про судове засідання призначене на 10.03.2025 року, в матеріалах наявний конверт з відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою», що згідно усталеної судової практики вважається належним повідомленням сторони.
Крім того, колегія суддів звертає увагу на те, що суд першої інстанції обґрунтовано врахував позицію відповідачки, оскільки у своєму відзиві на позовну заяву вона чітко поклалася на розсуд суду, не наполягаючи на обов'язковому відкладенні розгляду справи та не заявляючи про забезпечення своєї участі у будь-який інший спосіб.
Щодо довідки, поданої скаржницею (а.с. 122) на обґрунтування необхідності відкладення судового засідання, колегія суддів зазначає, що вона містить лише загальне направлення на «Стаціонарне лікування загального профілю» зі строком дії з 28.02.2026 по 28.02.2026. Однак, така інформація лише підтверджує факт існування направлення, але не свідчить про реальне перебування відповідачки у стаціонарі в конкретний день розгляду справи, не містить відомостей про дату госпіталізації, тривалість перебування у відділенні чи медичні обставини, що унеможливлювали б її участь в судовому засіданні, в тому числі, дистанційно. Відповідачка не надала жодного документа, який би підтверджував об'єктивну неможливість з'явитися до суду або взяти участь у засіданні в режимі відеоконференції.
Отже, зазначена довідка не може розцінюватися як доказ поважної причини неявки до суду.
Скаржниця посилається на певні епізоди спілкування з позивачем, листування, телефонні розмови, обмін фотографіями та загальні плани на майбутнє. Однак, колегія суддів наголошує, що такі поодинокі контакти мають виключно формальний та фрагментарний характер і самі по собі не є ознаками існування сім'ї у розумінні ст. 112-113 СК України. Для збереження шлюбу необхідні реальні, а не номінальні сімейні відносини - спільний побут, взаємна підтримка, спільний бюджет і спільне життя. Цих ознак між сторонами не існувало упродовж тривалого часу, що було належним чином встановлено судом першої інстанції.
За таких обставин, доводи скаржниці про «збереження сімейних стосунків» не мають правового значення і не спростовують встановлених судом фактів.
Стосовно висловлених сумнівів щодо дійсності договору про надання правничої допомоги, колегія суддів зазначає, що матеріали справи чітко підтверджують реальне укладення сторонами договору. Так, 10.02.2024 його примірник був надісланий позивачу електронною поштою; позивач роздрукував документ, власноруч підписав та надіслав його поштою USPS на адресу адвоката. Крім того, наявність у позивача кваліфікованого електронного підпису підтверджується поданою ним через систему «Електронний суд» заявою від 24.10.2024. Ці дані свідчать, що договір було укладено у повній відповідності до вимог законодавства та з дотриманням належного волевиявлення сторони.
Сам по собі факт перебування позивача за кордоном не створює жодних юридичних перешкод для укладення договору, оскільки направлення документів поштою та укладення договорів на відстані є звичайною практикою, в тому числі, у сфері надання правничої допомоги.
Отже, доводи апеляційної скарги щодо недійсності договору ґрунтуються лише на припущеннях, не підкріплених жодним доказом, і не можуть бути прийняті судом до уваги.
За таких обставин колегія суддів дійшла висновку, що доводи апеляційної скарги в цій цій частині не ґрунтуються на вимогах закону, а рішення суду першої інстанції ухвалене відповідно до норм матеріального та процесуального права.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
При цьому, колегія суддів вважає слушними та такими, що знайшли своє підтвердження в ході апеляційного перегляду справи, доводи апеляційної скарги щодо помилково визначеного судом розміру судового збору, який підлягає стягненню з відповідачки, оскільки позов було подано через «Електронний суд», відповідно суд мав застосовуати понижувальний коефіцієнт 0,8. Відтак розмір судового збору становить 968,96 грн, а не 1211,20 грн, як визначив суд.
Згідно ч. 4 ст. 376 ЦПК України зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин.
З огляду на наведене, рішення в частині розподілу судових витрат підлягає зміні, у зв'язку з чим третій абзац резолютивної частини рішення слід викласти в викласти в такій редакції: стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судовий збір у розмірі 968 грн 96 коп.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 376 , 381-384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Печерського районного суду міста Києва від 10 березня 2025 року змінити в частині розподілу судових витрат.
У зв'язку з чим третій абзац резолютивної частини рішення Печерського районного суду міста Києва від 10 березня 2025 року викласти в такій редакції.
Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_1 ) судовий збір у розмірі 968 (дев'ятсот шістдесят вісім) 96 коп.
В іншій частині рішення Печерського районного суду міста Києва від 10 березня 2025 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції з підстав, визначених ч. 2 ст. 389 ЦПК України.
Повний текст рішення складено 24 листопада 2025 року.
Головуючий Т.О. Невідома
Судді С. М. Верланов
В.А. Нежура