13 листопада 2025 року м. Київ
Справа № 757/14666/24-ц
Провадження: № 22-ц/824/12602/2025
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого (судді-доповідача) Невідомої Т. О.,
суддів Верланова С. М., Нежури В. А.,
секретар Лаврук Ю. В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу адвоката Шкнай Ганни Іванівни в інтересах ОСОБА_1
на ухвалу Печерського районного суду міста Києва від 06 червня 2025 року, постановлену під головуванням судді Козлова Р. Ю.,
у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про розірвання шлюбу,
У березні 2024 року ОСОБА_2 звернувся до суду із вказаним позовом, в якому просив розірвати шлюб між ним та відповідачкою, зареєстрований 06.10.1985 року.
Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 10 березня 2025 року позов ОСОБА_2 задоволено.
Розірвано шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 за актовим записом № 4749 у Палаці реєстрації шлюбів і новонароджених.
Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 суму судового збору у розмірі 1 211,20 грн.
14.03.2025 року до Печерського районного суду міста Києва від представника позивача ОСОБА_2 - адвоката Шкнай Г. І. надійшла заява, в якій представник позивача просила ухвалити додаткове рішення про стягнення з відповідачки суми понесених судових витрат у загальному розмірі 17 188,56 грн.
Ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 06 червня 2025 року відмовлено в задоволенні заяви ОСОБА_2 про ухвалення додаткового рішення.
Не погодившись із таким судовим рішенням, адвокат Шкнай Г. І. в інтересах ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, просила скасувати ухвалу суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення про задоволення заяви про ухвалення додаткового рішення та стягнути з відповідачки на користь позивача витрати на правничу допомогу в розмірі 17 188,56 грн, з яких: 16 000 грн - витрати на правничу допомогу та 219,60 грн - поштові витрати.
На обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначила, що суд першої інстанції не врахував, що в заяві представника позивача від 14.03.2025 року були подані належні та допустимі докази, а саме: договір про надання професійної правничої допомоги; акт виконаних робіт (наданих послуг); платіжні інструкції на загальну суму 10 000 грн; орієнтовний розрахунок гонорару іншому адвокату (Довженко О. В.) у розмірі 6 000 грн. Отже, у даній справі витрати на сплату гонорару за надання професійної правничої допомоги є співмірними, обґрунтованими та підтвердженими належними доказами, проте суд фактично проігнорував як положення національного законодавства (ч. 2 ст. 141 ЦПК України), так і усталену практику Європейського суду з прав людини.
Ухвалами Київського апеляційного суду від 05 вересня 2025 року відкрито апеляційне провадження у справі, справу призначено до розгляду у відкритому судовому засіданні.
У запереченнях та поясненнях на апеляційну скаргу ОСОБА_2 , ОСОБА_3 зазначила, що оскільки матеріали справи не містять договору про надання правничої допомоги, не містять акту наданих послуг, рахунків на оплату та доказів оплати ОСОБА_1 такої допомоги, вважає, вимогу (зазначену в позовній заяві в розмірі 6 000 грн) необґрунтованою, тому, вважає, що суд діяв у повній відповідності до закону. Щодо заяви представника позивача про стягнення витрат на правничу допомогу зазначила, що представником позивача не було надано суду акту про отримані позивачем послуги.
В судовому засіданні адвокат Шкнай Г. І. в інтересах ОСОБА_1 підтримала апеляційну скаргу та просила задовольнити.
Відповідачка в судове засідання не з'явилась, про дату, час та місце розгляду справи булаповідомлена належним чином, а тому колегія суддів відповідно до вимог ч. 2 ст. 372 ЦПК України вважала за можливе слухати справу за її відсутності.
Вислухавши пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково.
Як убачається з матеріалів справи, 04 жовтня 2024 року між адвокатом Шкнай Г. І. та ОСОБА_1 було укладено договір № 04/10/24 про надання правової допомоги (т. 1, а.с. 148-149).
На підтвердження факту понесення витрат на професійну правничу допомогу позивачем подано: акт виконаних робіт (наданих послуг), платіжні інструкції на загальну суму 10 000 грн, а також поштові квитанції на суму 219,60 грн щодо відправлення кореспонденції через сервіс «Е-Пост».
З акта наданих послуг № 7 від 12.03.2025 убачається, що позивачу було надано такі види професійної правничої допомоги:
- зустріч із клієнтом та обговорення правової позиції - 2 000 грн;
- ознайомлення з матеріалами справи - 2 000 грн;
- надання правничої допомоги під час судового засідання у 2024 році - 2 000 грн;
- надання правничої допомоги під час судового засідання 17.01.2025 - 2 000 грн;
- надання правничої допомоги під час судового засідання 10.03.2025 - 2 000 грн.
Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 10 березня 2025 року позов ОСОБА_1 було задоволено повністю. Розірвано шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , зареєстрований за актовим записом № 4749 у Палаці реєстрації шлюбів і новонароджених. Також стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1 211,20 грн.
У заяві про ухвалення додаткового рішення адвокат Шкнай Г. І., обґрунтовуючи вимоги щодо компенсації судових витрат, посилалась на подані до матеріалів справи докази, які, на її думку, підтверджують реальне понесення позивачем витрат на професійну правничу допомогу.
Водночас, ОСОБА_3 , заперечуючи проти заявлених вимог, наполягала на їх необґрунтованості. Зокрема, вона зазначила, що адвокат Шкнай Г. І. фактично не готувала і не подавала жодного процесуального документа по суті спору, обмежившись виключно клопотаннями про ознайомлення з матеріалами справи та про розгляд справи без її участі. Крім того, відповідачка звернула увагу на те, що матеріали справи нібито не містять акта виконаних робіт, а подані платіжні інструкції не містять ознак сплати гонорару адвокату. Додатково вона зазначила, що надані поштові квитанції не підтверджують, що витрати на поштове відправлення були понесені саме позивачем, а не іншим його представником - адвокатом Довженком О. В.
Відмовляючи в задоволенні заяви про ухвалення додаткового рішення, суд першої інстанції виходив із того, що позивачем не було надано належних, допустимих та достатніх доказів, які б підтверджували реальність, обсяг та необхідність понесених ним витрат, пов'язаних із наданням професійної правничої допомоги, а також інших заявлених судових витрат. Суд зазначив, що відсутність договорів, актів виконаних робіт, рахунків, платіжних документів із чітким призначенням платежу, а також доказів фактичного надання правової допомоги у цій справі унеможливлює застосування механізму розподілу таких витрат відповідно до вимог ст. 137 та ст. 141 ЦПК України.
Крім того, суд зауважив, що частина витрат взагалі не була заявлена позивачем до закінчення судових дебатів, а тому в силу прямої норми ч. 8 ст. 141 ЦПК України не може бути предметом компенсації в межах додаткового рішення. Враховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов логічного висновку про відсутність правових підстав для ухвалення додаткового рішення та відмовив у задоволенні відповідної заяви представника позивача.
Перевіряючи вказані висновки суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів виходить з наступного.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 270 ЦПК України, суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо: 1) стосовно певної позовної вимоги, з приводу якої сторони подавали докази і давали пояснення, не ухвалено рішення; 2) суд, вирішивши питання про право, не зазначив точної грошової суми, присудженої до стягнення, або майно, яке підлягає передачі, або дії, що треба виконати; 3) судом не вирішено питання про судові витрати; 4) суд не допустив негайного виконання рішення у випадках, встановлених статтею 430 цього Кодексу.
Згідно з п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
За змістом ч. 1 ст. 134 ЦПК України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести в зв'язку із розглядом справи.
Згідно ст. 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Відповідно до п.3 ч.2 ст. 141 ЦПК України інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
З матеріалів справи убачається, що позивач, подаючи позов, зазначив про намір понести витрати на професійну правничу допомогу в процесі розгляду справи та надав їх орієнтовний розрахунок, як того вимагає ч. 3 ст. 134 ЦПК України. Отже, позивач виконав свій обов'язок попередити суд і іншу сторону про очікувані судові витрати.
Із заявою про стягнення таких витрат позивач звернувся 14.03.2025, тобто, в межах передбаченого законом строку, визначеного ч. 8 ст. 141 та ст. 246 ЦПК України, що дає суду підстави вирішувати це питання в порядку ухвалення додаткового рішення.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц, а також у постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19 сформульовано чіткий правовий висновок щодо порядку встановлення та розподілу витрат на професійну правничу допомогу. Суд наголосив, що розмір таких витрат визначається виключно на підставі договору про надання правової допомоги; для їх підтвердження необхідними є докази обсягу фактично наданих послуг, їх вартості, а також документальне підтвердження оплати або зобов'язання здійснити таку оплату; витрати можуть бути відшкодовані не лише у частині фактично сплачених сум, а й у частині тих, що підлягають сплаті в майбутньому, якщо це передбачено договором і підтверджено відповідними документами.
Разом з тим, суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні заяви про ухвалення додаткового рішення, не врахував викладені правові висновки Верховного Суду та дійшов помилкового висновку про відсутність документів, що підтверджують оплату або зобов'язання оплатити послуги адвоката.
Колегія суддів звертає увагу на те, що суд першої інстанції безпідставно послався на відсутність акта виконаних робіт, що є ключовим документом для визначення обсягу та вартості правничої допомоги. З матеріалів справи убачається , що акт наданих послуг був поданий представником позивача через систему «Електронний суд», проте судом першої інстанції він не був роздрукований та долучений до паперових матеріалів справи, що призвело до неправильного висновку про його відсутність.
Зазначені обставини свідчать про те, що висновки суду першої інстанції щодо неподання доказів на підтвердження витрат є наслідком технічної недбалості в оформленні матеріалів справи, а не реальної відсутності документів. Така помилка не може бути покладена на сторону та не повинна впливати на її право на відшкодування витрат, належним чином підтверджених і поданих у межах установленого законом строку.
Що стосується зауваження суду першої інстанції про те, що у платіжних інструкціях зазначено «переказ власних коштів», у зв'язку з чим неможливо встановити їх здійснення саме на оплату правничої допомоги, колегія суддів зазначає, що ця обставина в цілому не має вирішального значення. Адже, відповідно до правових висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц та постанові Об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, відшкодуванню підлягають витрати на професійну правничу допомогу незалежно від того, чи були вони вже фактично сплачені, чи лише підлягають сплаті відповідно до умов договору, за умови підтвердження обсягу наданих послуг договором та актом виконаних робіт. Отже, формулювання призначення платежу в банківському документі не впливає на можливість компенсації таких витрат і не спростовує їх реальності.
Вирішуючи вимоги позивача про стягнення витрат на правничу допомогу, колегія суддів виходить з такого.
Як зазначено вище, на підтвердження факту понесення витрат на професійну правничу допомогу позивачем подано: акт виконаних робіт (наданих послуг), платіжні інструкції на загальну суму 10 000 грн, а також поштові квитанції на суму 219,60 грн щодо відправлення кореспонденції через сервіс «Е-Пост».
З акта наданих послуг № 7 від 12.03.2025 убачається, що позивачу було надано такі види професійної правничої допомоги:
- зустріч із клієнтом та обговорення правової позиції - 2 000 грн;
- ознайомлення з матеріалами справи - 2 000 грн;
- надання правничої допомоги під час судового засідання у 2024 році - 2 000 грн;
- надання правничої допомоги під час судового засідання 17.01.2025 - 2 000 грн;
- надання правничої допомоги під час судового засідання 10.03.2025 - 2 000 грн.
Так, Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 19.02.2020 року у справі №755/9215/15-ц з цього питання дійшла висновку, що «розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги у разі надання відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою».
Подібні висновки викладені Верховним Судом у складі Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19, Верховним Судом у постановах від 12 лютого 2020 року у справі № 648/1102/19, від 10 листопада 2021 року у справі № 329/766/18.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Такий висновок викладений у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, у постанові Верховного суду від 26.07.2022 року у справі № 910/1209/21, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 року у справі № 755/9215/15-ц. у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 року у справі № 922/1964/21 у постанові Верховного суду від 28.06.2023 року у справі № 463/2001/19.
Тобто, у розумінні цих норм процесуального права зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат зі складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.
З вищенаведеного убачається, що суд не має права вирішувати питання про зменшення суми витрат на професійну правову допомогу з власної ініціативи.
Аналогічний висновок викладений в постанові Верховного Суду від 13 березня 2025 року у справі №275/150/22.
ОСОБА_3 скористалася наданим їй процесуальним правом та подала заперечення на клопотання представника позивача щодо ухвалення додаткового рішення у справі (а. с. 181-186).
В постанові Верховного Суду від 08 квітня 2020 року у справі № 922/2685/19 зазначено, що суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі її витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг. Отже, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.
Колегія суддів частково погоджується із запереченнями ОСОБА_3 про те, що визначений представником відповідача розмір (10 000) є надмірним та звертає увагу, що Верховний Суд неодноразово звертав увагу, що стягнення витрат на професійну правничу допомогу з боржника не може бути способом надмірного збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються і не може становити для неї по суті додатковий спосіб отримання доходу (див. постанову Верховного Суду від 24.01.2022 у справі №911/2737/17; від 19.11.2024 року у справі 910/14543/23).
Колегія суддів, ураховуючи наведені заперечення відповідача та досліджені матеріали справи, доходить висновку, що витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 10 000 грн не відповідають критерію розумності та необхідності, визначеному ч. 5 ст. 132, ч. 3 ст. 141 ЦПК України, а відтак підлягають зменшенню.
Дослідивши акт наданих послуг, колегія суддів відмічає, що послуга у вигляді усної консультації та обговорення правової позиції клієнта не може бути врахована при визначенні розміру витрат, які підлягають компенсації, адже зміст такої послуги фактично охоплюється діяльністю адвоката зі складання позову у справі чи підготовки відповідних процесуальних документів.
Аналогічну правову позицію неодноразово висловлював Верховний Суд, зокрема у постанові від 31.08.2022 у справі № 914/1564/20, а також у додаткових постановах від 20.09.2023 у справі № 922/838/22, від 14.09.2023 у справі № 911/3076/21, від 06.09.2023 у справі № 914/131/22, від 30.08.2023 у справі № 911/3586/21, від 25.07.2023 у справі № 914/4092/21, від 07.02.2023 у справі № 922/4022/20, від 23.08.2022 у справі № 909/328/18 та від 05.07.2022.
З наведених рішень убачається, що до компенсації підлягають лише необхідні та неминучі витрати, документально підтверджені та пов'язані виключно з реальною діяльністю представника у судовому процесі.
Так само не можуть бути враховані заявлені у акті послуги: надання правничої допомоги під час судового засідання у 2024 році - 2 000 грн; надання правничої допомоги під час судового засідання 17.01.2025 - 2 000 грн; надання правничої допомоги під час судового засідання 10.03.2025 - 2 000 грн.
Як убачається з матеріалів справи, розгляд справи фактично здійснювався без участі сторін, про що сторонами неодноразово подавалися відповідні заяви, у тому числі через систему «Електронний суд» (а. с. 139).
Відсутність участі представника у судових засіданнях виключає можливість стягнення витрат за участь в таких засіданнях, зокрема, витрат на дорогу або часу, витраченого на участь у засіданні.
Разом з тим, колегія суддів ураховує, що представник позивача подавала заяву про ознайомлення та фактично ознайомлювалася з матеріалами справи (т. 1, а.с. 97), що є процесуальною дією, яка може підтверджувати обсяг наданих послуг у відповідній частині, а відтак, надані послуги у вигляді ознайомлення з матеріалами справи у розмірі 2 000 грн підлягають задоволенню.
Крім того, із заяви позивача убачається, що крім витрат на правничу допомогу представник також просив покласти на відповідачку поштові витрати у розмірі 219 грн 60 коп.
Колегія суддів вважає помилковим висновок суду першої інстанції про те, що витрати на послуги поштового оператора «Е-Пост» у сумі 219,60 грн не підлягають компенсації з тієї підстави, що позивач не заявляв їх та що такі витрати не є витратами на професійну правничу допомогу.
Такий висновок є помилковим з огляду на положення п. 4 ч. 3 ст. 133 ЦПК України, яким передбачено, що до судових витрат належать витрати, пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду. Надсилання процесуальних документів, доказів, клопотань чи заяв адвокатом поштовим зв'язком є саме такими процесуальними діями, без яких неможливе належне здійснення представництва та участі у справі.
Отже, витрати на поштову пересилку не є складовою правничої допомоги в розумінні ст. 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», однак прямо віднесені законом до окремого виду судових витрат, що підлягають компенсації на загальних підставах. Той факт, що у первинному позові позивач зазначив орієнтовно лише суму витрат на правничу допомогу, не позбавляє його права заявити додаткові витрати, фактично понесені в ході процесу, що відповідає ч. 8 ст. 141 та ст. 246 ЦПК України.
Отже, висновок суду першої інстанції щодо неможливості відшкодування витрат на послуги поштового оператора є необґрунтованим.
Водночас, дослідивши наявні в матеріалах справи квитанції, подані позивачем та адресовані ОСОБА_3 , колегія суддів встановила, що представник позивача повторно дублює ті самі платіжні документи на суму 58,50 грн з ідентичним призначенням платежу. За таких обставин колегія суддів вважає це технічною помилкою подання доказів і визнає обґрунтованим відшкодування витрат лише в фактично понесеному розмірі - 58,50 грн поштових витрат.
Крім того, позивач у своїй заяві просив про стягнення судового збору. Однак питання щодо розподілу судового збору вже було вирішено рішенням Печерського районного суду міста Києва від 10 березня 2025 року, у зв'язку з чим колегія суддів не надає додаткової оцінки цій вимозі та не входить у її повторний розгляд.
Згідно ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю та ухвалення нового рішення є неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими,невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
За наведених підстав, ухвала Печерського районного суду міста Києва від 06 червня 2025 року підлягає скасуванню, з ухваленням нового судового рішення, яким заяву адвоката Шкнай Г. І. в інтересах ОСОБА_1 , слід задовольнити частково, стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу в розмірі 2 000 грн та поштові витрати, пов'язані з направленням учаснику справи процесуальних документів, у розмірі 58 грн 50 коп.Отже, апеляційна скарга підлягає задоволенню частково.
Крім того, в запереченнях на апеляційну скаргу ОСОБА_3 зазначила, що в матеріалах справи відсутній договір про надання правничої допомоги, акт виконаних робіт, рахунки та докази оплати, у зв'язку з чим вважає заявлені витрати необґрунтованими. Однак такі твердження не відповідають дійсним обставинам та спростовуються матеріалами справи.
Доводи відповідачки про відсутність доказів оплати також є безпідставними та їм надана оцінка колегією суддів вище.
При цьому, як зазначено колегією суддів, акт наданих послуг № 7 від 12.03.2025, поданий через систему «Електронний суд», містить деталізований перелік наданих правничих послуг та їх вартість, що є безпосереднім і достатнім доказом обсягу професійної правничої допомоги, наданої у справі. Отже, твердження Ріпки Л. О. про те, що акт не подавався, спростовується матеріалами електронної справи.
Крім того, позивач виконав вимогу ст. 134 ЦПК України та подав орієнтовний розрахунок витрат на правничу допомогу ще в позовній заяві, а з заявою про їх стягнення звернувся в межах строку, визначеного ст. 141 та 270 ЦПК України. А отже, процесуальний порядок заявлення та подання доказів позивачем було повністю дотримано.
З огляду на наведене, доводи відповідачки про відсутність доказів, що підтверджують понесення витрат на правничу допомогу, є безпідставними та ґрунтуються не на фактичних даних справи, а на недоліках технічного оформлення паперової справи судом першої інстанції.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу адвоката Шкнай Ганни Іванівни в інтересах ОСОБА_1 задовольнити частково.
Ухвалу Печерського районного суду міста Києва від 06 червня 2025 року скасувати та ухвалити нове судове рішення про часткове задоволення заяви.
Стягнути з ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_1 ) судові витрати у вигляді витрат на правничу допомогу у розмірі 2 000 (дві тисяч) грн та поштові витрати у розмірі 58 грн 50 коп.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції з підстав, визначених ч. 2 ст. 389 ЦПК України.
Повне судове рішення складено 24 листопада 2025 року.
Головуючий Т. О. Невідома
Судді С. М. Верланов
В. А. Нежура