29 жовтня 2025 року місто Київ
справа № 754/16542/24
провадження №22-ц/824/9439/2025
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача - Шкоріної О.І., суддів - Саліхова В,В., Стрижеуса А.М., за участю секретаря судового засідання Височанської Н.В.
сторони:
позивач - Акціонерне товариство «Комерційний банк «Приватбанк»
відповідач - ОСОБА_1
розглянувши у відритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Комерційний банк «Приватбанк»
на рішення Деснянського районного суду м. Києва від 4 березня 2025 року, ухвалене у складі судді Гринчак О.І.,-
У листопаді 2024 року позивач звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , в якому просив стягнути з відповідачки заборгованість за кредитним договором про надання банківських послуг б/н від 06.11.2023 у розмірі 203811,50 грн. станом на 27.10.2024.
Позов обґрунтовано тим, що 10.12.2021 здійснено ідентифікацію клієнта та ОСОБА_1 підписано заяву про приєднання до умов та правил надання банківських послуг.
В подальшому відповідач виявив бажання отримати послугу «Миттєва розстрочка. Кредит готівкою», ознайомився з актуальними умовами кредитування та 06.11.2021 підписав Паспорт кредиту за допомогою ОТП пароля.
Після чого із відповідачем за допомогою ОТП пароля було підписано кредитний договір б/н від 06.11.2023 про надання строкового кредиту у розмірі 208600 грн. шляхом перерахування коштів на поточний рахунок позичальника на строк 36 місяців із встановленням річної відсоткової ставки у розмірі 18%.
Відповідач не надав своєчасно позивачу грошові кошти для погашення заборгованості за кредитом, відсотками, а також іншими витратами відповідно до умов договору та Графіку кредиту.
Заборгованість відповідача становить 203811,50 грн. та складається з заборгованості за тілом кредиту в сумі 188266 грн. та заборгованості за нарахованими відсотками в сумі 15545,50 грн.
Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 4 березня 2025 року у задоволенні позову АТ КБ «Приватбанк» відмовлено.
Не погоджуючись з зазначеним рішенням, представник АКТ КБ «Приватбанк» подав апеляційну скаргу, в який просить скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове судове рішення, яким вимоги задовольнити в повному обсязі. Апелянт вважає рішення незаконним, необґрунтованим, ухваленим внаслідок неповного з'ясування обставин, які мають значення для справи та невідповідністю висновків суду обставинам справи, з порушенням та неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права. Апелянт вважає, що саме відповідачем були порушені умови договору, за якими клієнт зобов'язався негайно інформувати банк, а також правоохоронні органи про факти втрати картки, ПІНу, сім-карти мобільного телефону тощо. Зазначені умови договору відповідач не виконав. Відповідачем операції були забезпечені авторизацією, ОТР-паролем для входу в комплекси та підтвердження платежів надсилалися на вказаний відповідачем номер мобільного телефону (фінансовий номер). Відповідачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження порушення банком правил проведення розрахункових операцій в процесі переказу грошових коштів з його карткового рахунку та неправомірних дій банку. Наявність кримінального провадження не може свідчити у силу презумпції невинуватості, про вчинення злочину стосовно позичальника до винесення вироку, яким такі обставини можуть бути встановлені, а також не може бути підставою для звільнення його від обов'язку належного виконання зобов'язання та виконання Умов та правил про надання банківських послуг у випадку настання певних обставин, передбачених ними.
Відзиву на апеляційну скаргу сторона позивача не надала.
В судове засідання представник АТ КБ «Приватбанк» не з'явився, про місце, день і час розгляду справи був повідомлений шляхом направлення судового повідомлення до електронного кабінету, що підтверджується звітом про доставку вихідної кореспонденції Київської апеляційного суду ( а.с.171), причини своєї неявки суду не повідомив, у зв'язку з чим колегія суддів вважала за можливе розглянути справу у відсутність представника позивача.
ОСОБА_1 проти доводів апеляційної скарги заперечувала і просила рішення як законне і обґрунтоване залишити без змін. В судовому засіданні ОСОБА_1 пояснила, що з 2023 року має рахунок у банку, на який поступає заробітна плата. З АТ КБ «Приватбанк» вона жодного кредитного договору не укладала. 6 листопада 2023 року спочатку на її картку зайшла сума коштів, а потім був дзвінок з банку, вона попросила заблокувати картку, але працівник АТ КБ «Приватбанк» відмовив, посилаючись на банківську таємницю.
Заслухавши доповідь судді Шкоріної О.І., вислухавши пояснення учасників справи, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого у справі рішення, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Судом установлено, що 10.12.2021 ОСОБА_1 звернулася до АТ КБ «ПриватБанк» з метою отримання банківських послуг, у зв'язку з чим підписала заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг від 10.12.2021.
06.11.2023 особою, яка ідентифікується позивачем, як ОСОБА_1 простим електронним підписом було підписано кредитний договір №б/н, за умовами якого надано строковий кредит на суму 208600 грн. строком на 36 місяців з процентною ставкою 18%.
Також 06.11.2023 особою, яка ідентифікується позивачем, як ОСОБА_1 простим електронним підписом було підписано Графік платежів та паспорт споживчого кредиту.
Згідно з довідкою про зміну умов кредитування та обслуговування кредитної картки, оформленої на ОСОБА_1 , 06.11.2023 вчинено старт кредитного рахунку НОМЕР_1 , зміну кредитного ліміту (встановлення кредитного ліміту) на суму 208600 грн., зміну кредитного ліміту (зменшення кредитного ліміту) на суму 208600 грн.
З виписки за договором вбачається, що 06.11.2023 з рахунку НОМЕР_1 здійснено переказ в сумі 208600 грн. Залишок після операції станом на 18.10.2024 становить 203811,50 грн.
Крім того, в матеріалах справи міститься розрахунок заборгованості за кредитним договором б/н від 06.11.2023 станом на 27.10.2024 наявна заборгованість у загальному розмірі 203811,50 грн., яка складається з: 188266 грн. - заборгованість за тілом кредиту, 15545,50 грн. - заборгованість за нарахованими відсотками.
Відповідно до витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань 08.11.2023 відкрито кримінальне провадження № 12023105040001681 за ч.3 ст.190 КК України за заявою ОСОБА_1 від 07.11.2023, а саме до Дніпровського УП ГУНП у м. Києві надійшла заява від ОСОБА_1 про те, що 06.11.2023 приблизно о 13.50 годин, перебуваючи за адресою: АДРЕСА_1 , взявши до рук свій мобільний телефон з сім-карткою НОМЕР_2 , заявниця прийняла вхідний дзвінок з номеру телефону НОМЕР_3 , чоловік, який їй дзвонив, представився співробітником АТ КБ «ПриватБанк» та повідомив, що з банківської картки заявниці АТ КБ «ПриватБанк» невідомі особи намагаються зняти грошові кошти та задля припинення вказаних дій потрібно перерахувати наявні грошові кошти на резервну банківську картку, номер якої їй продиктують, на що заявниця погодилась. В подальшому, заявниця через Додаток «Приват24» на своєму мобільному телефоні, самостійно перерахувала зі своєї банківської картки АТ КБ «ПриватБанк» НОМЕР_4 на банківську картку НОМЕР_5 грошові кошти в загальному розмірі 244500 грн. Таким чином, невстановлена досудовим розслідування особа, шляхом обману заволоділа грошовими коштами на вище зазначену суму, чим спричинила ОСОБА_1 матеріальний збиток на суму 244500 грн. (СО 54264 від 07.11.2023).
ОСОБА_1 звернулася до позивача стосовно повернення коштів, які були списані з платіжної картки, однак АТ КБ «ПриватБанк» листом від 27.12.2023 відмовив у вчиненні такої операції.
Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що банк не довів, що користувачка своїми діями чи бездіяльністю сприяла втраті, незаконному використанню персонального ідентифікаційного номера або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції від її імені, вина користувача у перерахуванні чи отриманні спірних грошових коштів не доведена, адже відповідачка, виявивши безпідставне списання коштів, невідкладно повідомила про це позивача та правоохоронні органи.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на таке.
Відповідно до ст.526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно із ч.1 ст.1054 ЦК України банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Відповідно до ст.ст.626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Згідно зі ст.633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім ти, кому за законом надані відповідні пільги.
Відповідно до ст.634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Згідно із ст.1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (ч. 1 ст.13 ЦПК України).
Кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ст. ст. 77, 81 ЦПК України).
Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (постанова Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц).
Цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням «балансу вірогідностей».
Відповідно до ч.1 ст.1068 ЦК України банк зобов'язаний вчиняти для клієнта операції, які передбачені для рахунків даного виду законом, банківськими правилами та звичаями ділового обороту, якщо інше не встановлено договором банківського рахунка.
Пунктами 138, 139,142, 144, 146 розділу VII «Загальні вимоги до безпеки здійснення платіжних операцій та управління ризиками» Положення про порядок емісії та еквайрингу платіжних інструментів, затвердженого постановою Правління Національного банку України 29.07.2022 № 164 емітент зобов'язаний: 1) забезпечити, щоб індивідуальна облікова інформація користувача була недоступна іншим сторонам, крім користувача (крім випадку, передбаченого в п.142 розділу VII цього Положення); 2) зберігати інформацію, надану користувачем для здійснення контактів із ним, протягом строку дії договору; 3) забезпечити користувачу можливість безоплатно в будь-який час повідомити емітента про втрату платіжного інструменту або індивідуальної облікової інформації та не допускати будь-якого використання платіжного інструменту після отримання такого повідомлення; 4) забезпечити користувачу можливість у будь-який час повідомити емітента про потребу розблокування або заміни (перевипуску) платіжного інструменту; 5) повідомляти користувача про виконання операцій з використанням платіжного інструменту; 6) реєструвати та протягом строку, передбаченого нормативно-правовими актами Національного банку, зберігати інформацію, що підтверджує факт інформування емітентом користувача та користувачем емітента, надавати користувачу таку інформацію за його письмовим зверненням. Емітент зобов'язаний зазначити дату і час одержання повідомлення користувача про втрату платіжного інструменту під час реєстрації повідомлення.
Емітент у разі невиконання ним обов'язку з інформування користувача про виконані операції з використанням електронного платіжного засобу несе ризик збитків від виконання таких операцій. Обов'язок емітента щодо повідомлення користувача про виконані операції з використанням платіжного інструменту користувача є виконаним у разі: 1) інформування емітентом користувача про кожну виконану операцію відповідно до контактної інформації, наданої користувачем; 2) відмови користувача від отримання повідомлень емітента про виконані операції з використанням платіжного інструменту користувача, про що зазначено в договорі з користувачем.
Надавач платіжних послуг у разі виконання помилкової платіжної операції з рахунку неналежного платника, якщо власник рахунку/держатель невідкладно повідомив про платіжні операції з використанням платіжного інструменту, які не виконувалися, зобов'язаний негайно після виявлення помилки або після отримання повідомлення (залежно від того, що відбулося раніше) переказати за рахунок власних коштів суму платіжної операції на рахунок неналежного платника. Надавач платіжних послуг зобов'язаний також відшкодувати неналежному платнику суму утриманої/сплаченої неналежним платником комісійної винагороди за виконану помилкову платіжну операцію (за наявності такої комісійної винагороди).
Надавач платіжних послуг повинен сприяти власнику рахунку/держателю в поверненні коштів за неналежною платіжною операцією з використанням платіжного інструменту шляхом негайного надання доступної йому інформації про таку операцію (без стягнення плати), уключаючи інформацію, отриману на його запит від надавача платіжних послуг, що обслуговує неналежного отримувача. Надавач платіжних послуг, який обслуговує неналежного отримувача, для встановлення правомірності платіжної операції з використанням платіжного інструменту в разі опротестування неналежної платіжної операції власником рахунку та/або держателем та/або на вимогу емітента зобов'язаний після отримання відповідного повідомлення негайно заблокувати кошти в сумі неналежної платіжної операції на рахунку неналежного отримувача на строк до 30 календарних днів.
Власник рахунку не несе відповідальності за платіжні операції, здійснені без автентифікації платіжного інструменту і його держателя, крім випадків, якщо доведено, що дії чи бездіяльність власника рахунку/держателя призвели до втрати, незаконного використання ПІН у або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції.
Верховний Суд у постанові від 21 квітня 2021 року у справі № 751/6050/18 зазначив: «Сам по собі факт коректного вводу вихідних даних для ініціювання такої банківської операції як списання коштів з рахунку користувача, не може достовірно підтверджувати ту обставину, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції. Лише наявність обставин, які безспірно доводять, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції, є підставою для притягнення його до цивільно-правової відповідальності. В разі недоведеності обставин, які безспірно свідчать про те, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції, необхідно виходити з відсутності вини користувача у перерахуванні чи отриманні спірних грошових коштів.
Верховний Суд від 20 червня 2018 року у справі № 691/699/16-ц виснував, що встановивши, що позивачем не доведено вчинення відповідачем дій чи бездіяльності, які сприяли втраті, незаконному використанню персонального ідентифікаційного номера (коду) або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції за кредитною карткою, а відповідач, виявивши безпідставне списання коштів, невідкладно повідомила позивача та правоохоронні органи про цей факт, врахувавши наявність кримінального провадження, у межах якого встановлюється особа, яка протиправно заволоділа грошовими коштами, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог ПАТ КБ «ПриватБанк».
Представником відповідача до суду першої інстанції не надано доказів проведення службового розслідування для встановлення обставин списання коштів з картки клієнта, яким є відповідач.
Отже, з огляду на те, що АТ КБ «ПриватБанк» не доведено вчинення ОСОБА_1 дій чи бездіяльності, які сприяли втраті, незаконному використанню персонального ідентифікаційного номера або іншої інформації, яка дала змогу ініціювати платіжні операції 06.11.2023 від її імені, а також не доведена вина користувача у перерахуванні чи отриманні спірних коштів, адже відповідачка невідкладно повідомила про це банк та правоохоронні органи, висновок суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позовних вимог АТ КБ «ПриватБанк» є правильним.
Доводи апеляційної скарги АТ КБ «ПриватБанк» висновків суду першої інстанції не спростовують та не впливають на їх правильність, фактично зводяться до незгоди з висновками суду першої інстанції.
За змістом ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, що відповідно до статті375 ЦПК України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
Оскільки рішення суду не підлягає скасуванню, підстави для перерозподілу судових витрат відсутні.
Керуючись ст.ст. 259, 268, 367, 374, 375, 381-384, 390 ЦПК України, суд,-
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» залишити без задоволення.
Рішення Деснянського районного суду м. Києва від 4 березня 2025 року залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови.
Повна постанова складена 20 листопада 2025 року.
Суддя-доповідач: О.І. Шкоріна
Судді: В.В. Саліхов
А.М. Стрижеус