Провадження № 11-сс/803/2109/25 Справа № 199/7999/24 Суддя у 1-й інстанції - Суддя у 2-й інстанції - ОСОБА_1
17 листопада 2025 року м. Дніпро
Колегія суддів Судової палати з розгляду кримінальних справ Дніпровського апеляційного суду у складі:
головуючого судді-доповідача ОСОБА_1
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5 (в режимі відеоконференції),
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку дистанційного судового провадження в залі суду в м. Дніпрі матеріали досудового розслідування №12024041630000886 від 11.07.2024 року за апеляційною скаргою прокурора Лівобережної окружної прокуратури м. Дніпра ОСОБА_6 на ухвалу слідчого судді Амур-Нижньодніпровського районного суду м.Дніпра від 24 жовтня 2025 року, про відмову у задоволенні клопотання слідчого про накладення арешту, -
Ухвалою слідчого судді Амур-Нижньодніпровського районного суду м.Дніпра від 24 жовтня 2025 року, було відмовлено у задоволенні клопотання слідчого СВ ВП №1ДРУП №2 ГУНП в Дніпропетровській області ОСОБА_7 про арешт майна у кримінальному провадженні №12024041630000886 від 11.07.2024 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 190 КК України.
Мотивуючи ухвалене рішення слідчий суддя посилався на те, що слідчим суддею не встановлено необхідності накладення арешту на майно, а також наявність ризиків, передбачених абз. 2 ч. 1 ст. 170 КПК України з огляду на надані до клопотання документи,а тому в задоволенні необхідно відмовити.
Не погоджуючись з вказаним рішенням, прокурор подав апеляційну скаргу в якій просив скасувати ухвалу слідчого судді, постановити нову, якою клопотання слідчого про арешт майна задовольнити в повному обсязі та накласти арешт у вигляді заборони відчуження та розпорядження квартирою АДРЕСА_1 , права власності на яку зареєстровано за громадянкою ОСОБА_8 .
Обґрунтовуючи заявлені в апеляційній скарзі вимоги прокурор посилається на те, що ухвала суду є незаконною, необґрунтованою та такою, що підлягає скасуванню.
Вказує, що слідчим суддею не враховано, що незастосування заходу забезпечення кримінального провадження у вигляді арешту майна може створити перешкоди встановленню істини у кримінальному провадженні №12024041630000886 , оскільки зазначене майно може в подальшому бути передано іншим особам.
Вважає, що існують усі правові підстави для накладення арешту на квартиру, а висновки слідчого судді про відсутність підстав для арешту вищевказаного майна є помилковими.
В судовому засіданні прокурор ОСОБА_5 підтримала доводи апеляційної скарги прокурора ОСОБА_6 , просила задовольнити з підстав викладених в ній, скасувати ухвалу слідчого судді, постановити нову, якою клопотання слідчого про накладення арешту задовольнити.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, вислухавши пояснення прокурора, вивчивши матеріали провадження і перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступних висновків.
Згідно з положеннями ч. 1 ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судове рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Відповідно до вимог ст. 370 цього Кодексу судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим, при цьому його законність повинна базуватись на правильному застосуванні норм матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених положеннями Кримінального процесуального кодексу України.
Одним із методів державної реакції на порушення, що носять кримінально-правовий характер, є заходи забезпечення кримінального провадження, передбачені ст. 131 КПК України, які виступають важливим елементом механізму здійснення завдань кримінального провадження при розслідуванні злочинів, зокрема арешт майна.
Мотивуючи прийняте рішення, слідчий суддя послався на відсутність правових підстав для накладення арешту на майно, оскільки слідчим не доведено, що квартира АДРЕСА_1 , у розумінні ст. 98 КПК України було знаряддям вчинення кримінального правопорушення та містять на собі його сліди; містять інших відомостей, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин під час кримінального провадження; є об'єктом кримінально протиправних дій; відсутні беззаперечні дані, що воно було набуто власниками протиправним шляхом, не надано й доказів того, що воно було отримано внаслідок вчинення кримінального правопорушення, оскільки матеріали кримінального провадження не містять будь-яких даних щодо вчинення особами будь-якого кримінального правопорушення.
Разом з тим, на думку колегії суддів, такі висновки слідчого судді не відповідають положенням ст.ст.167, 170 КПК України, з огляду на наступне.
Перевіряючи рішення слідчого судді та доводи апеляційної скарги, колегія суддів виходить з того, що у відповідності до вимог чинного кримінального процесуального закону, арешт майна - це один із заходів забезпечення кримінального провадження та є важливим елементом здійснення завдань кримінального провадження, своєчасне застосування якого може запобігти непоправним негативним наслідкам при розслідуванні кримінального правопорушення.
Зокрема положення ст. 2 КПК України визначають завдання кримінального судочинства, а саме: захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень; охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження; забезпечення швидкого, повного та неупередженого судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
За змістом ст.170 КПК України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом кримінального правопорушення, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна.
Відповідно до ч.2 ст.173 КПК України при вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя, суд повинен враховувати: 1) правову підставу для арешту майна; 2) можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої статті 170 цього Кодексу); 3) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення або суспільно небезпечного діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність (якщо арешт майна накладається у випадках, передбачених пунктами 3, 4 частини другої статті 170 цього Кодексу); 31) можливість спеціальної конфіскації майна (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 2 частини другої статті 170 цього Кодексу); 4) розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 4 частини другої статті 170 цього Кодексу); 5) розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження; 6) наслідки арешту майна для підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб.
Колегією суддів встановлено, що слідчий подав слідчому судді клопотання, яке мотивоване тим, що квартира АДРЕСА_1 , у кримінальному провадженні №12024041630000886 від 11.07.2024 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.190 КК України, мають важливе доказове значення та в разі не накладення арешту на це майно, існують достатні підстави вважати, що це майно, яке є предметом кримінального правопорушення, може бути приховано чи відчужено, що перешкоджатиме кримінальному провадженню.
На думку колегії суддів, для ефективного розслідування даного кримінального провадження, орган досудового розслідування на даній стадії досудового слідства, з урахуванням того, що вказані в клопотанні прокурора апартаменти, можуть бути безпосереднім предметом злочину, передбаченого ч.4 ст.190 КК України, що потребує збереженні цього майна в цілях забезпечення кримінального провадження, та здійснення інших процесуальних дій.
При цьому, апеляційний суд виходить з вимог ч.1, п.1 ч.2 ст.170 КПК, відповідно до яких, арешт майна допускається для збереження речових доказів.
Із клопотання слідчого вбачається, що в рамках даного кримінального провадження розслідуються обставини незаконного заволодіння у 2019-2020 роках шахрайським шляхом правом неповнолітньої ОСОБА_9 та малолітнього ОСОБА_10 на майно, а саме квартирою АДРЕСА_1 .
Під час досудового розслідування була допитана в якості потерпілої ОСОБА_9 , яка пояснила, що під час збирання документів для отримання соціальної допомоги для неї та її малолітнього брата ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , її опікун ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_2 дізналась, що квартира АДРЕСА_1 , в якій вони з братом зареєстровані, продана у 2019-2020 роках ОСОБА_12 , за договорами купівлі-продажу. Договори посвідчені приватним нотаріусом ОСОБА_13 .
Будучи допитаною в якості законного представника неповнолітнього потерпілого ОСОБА_11 показала, що вона на підставі розпорядження № 167-p від 29.06.2021року призначена піклувальником ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та на підставі Розпорядження від 29.06.2021 року № 168-р призначена опікуном ОСОБА_10 ІНФОРМАЦІЯ_1 .
При розгляді цивільної справи 199/2051/23 у Амур-Нижньодніпровському районного суду м. Дніпропетровська де ОСОБА_11 є позивачем, приватним нотаріусом ОСОБА_13 надано довідки про склад сім'ї або зареєстрованих у житловому приміщенні/будинку осіб, сформовані 06 грудня 2019 року за № 13797 та 07 травня 2020 року за № 5578 Департаментом адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради, які були підставою для укладання договорів купівлі-продажу 3/8 та 5/8 частки квартири АДРЕСА_1 . У вказаних довідках немає відомостей про зареєстрованих на той момент у квартирі неповнолітніх осіб. Довідка № 5578 підписана заступником начальника відділу ОСОБА_14 та спеціалістом 1 категорії ОСОБА_15 . Довідка № 13797 підписана заступником начальника відділу ОСОБА_14 та спеціалістом 1 категорії ОСОБА_16 .
Допитана в якості свідка заступник начальника відділу - державний реєстратор відділу формування та ведення реєстру територіальної громади управління у сфері державної реєстрації Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради ОСОБА_14 повідомила, що сформовані 06 грудня 2019 року № 13797 та 07 травня 2020 року за № 5578 довідки про склад сім'ї або зареєстрованих у житловому приміщення/будинку осіб за адресою: АДРЕСА_2 , вона, як уповноважена особа не підписувала.
Допитана в якості свідка головний спеціаліст відділу формування та ведення реєстру територіальної громади управління у сфері державної реєстрації Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради ОСОБА_15 повідомила, що сформовану 07 травня 2020 року за № 5578 довідку про склад сім'ї або зареєстрованих у житловому приміщенні/будинку осіб за адресою: АДРЕСА_2 , як виконавець вона не підписувала.
Також встановлено, що довідки про склад сім'ї або зареєстрованих у житловому приміщення/будинку осіб за адресою: АДРЕСА_2 , сформовані 06 грудня 2019 року № 13797 та 07 травня 2020 року за № 5578 Департаментом адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради не надавались.
Таким чином є всі підстави вважати, що договір купівлі-продажу 3/8 та 5/8 частки квартири АДРЕСА_1 , укладений на підставі підроблених документів.
Так, згідно відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна, квартира АДРЕСА_1 , яка належала на праві власності ОСОБА_12 перейшла за договором купівлі-продажу від 29.07.2025 у власність до ОСОБА_8 .
Постановою слідчого від 13.09.2024 року вказана квартира визнана речовим доказом у кримінальному провадженні, так як була об'єктом кримінально протиправних дій та набута кримінально протиправним шляхом.
Таким чином, у органу досудового розслідування виникла необхідність в арешті вказаного майна, яке визнано речовими доказами та яке має суттєве значення для кримінального провадження.
Згідно ст.190 КК України, об'єктивна сторона шахрайства полягає у заволодінні майном або придбанні права на майно шляхом обману чи зловживання довірою. В результаті шахрайських дій потерпілий - власник, володілець, особа, у віданні або під охороною якої знаходиться майно, добровільно передає майно або право на майно винній особі.
Особливістю предмета шахрайства є те, що ним може бути як чуже майно, так і право на таке майно. Право на майно може бути закріплене у різних документах, наприклад, цінних паперах, довіреностях на право розпорядження майном, боргових зобов'язаннях, заповітах тощо.
З огляду на зазначені вимоги закону, майно, яке можливо є предметом кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.190 КК України повинно арештовуватися незалежно від того у кого і де воно знаходиться, оскільки в протилежному випадку не будуть досягнуті цілі застосування цього заходу - запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження.
Наведені обставини свідчать про те, що на даній стадії досудового розслідування існують підстави вважати, що вилучене майно може бути безпосереднім предметом кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.190 КК України, що викликає потребу в застосуванні засобів забезпечення кримінального провадження у виді арешту цього майна.
З аналізу положень ст. 167, ч.ч. 2, 3 ст. 170 КПК України випливає, що арешт майна в даному кримінальному провадженні по суті являє собою форму забезпечення дієвості цього провадження та не вимагає оголошення підозри у кримінальному провадженні і, з урахуванням конкретних обставин кримінального провадження, не пов'язує особу підозрюваного з можливістю арешту такого майна, яке взагалі, в деяких випадках, може перебувати не тільки у підозрюваного, але і в інших фізичних та юридичних осіб.
Апеляційний суд констатує, що слідчий суддя, відмовляючи в задоволенні клопотання слідчого про накладення арешту на майно не врахував вимог закону та конкретних обставин даного кримінального провадження, а тому дійшов помилкового висновку про те, що майно не має ознак речових доказів у кримінальному провадженні та не є об'єктом кримінально-протиправних дій, та своєю ухвалою не забезпечив досягнення завдань кримінального судочинства та загальних засад кримінального провадження, передбачених положеннями ст.ст. 2, 7 КПК України, в зв'язку з чим ухвала слідчого судді підлягає скасуванню, з постановленням нової ухвали апеляційним судом.
Крім того, з урахуванням обставин кримінального провадження, апеляційний суд вважає за необхідне звернути особливу увагу органу досудового розслідування та прокурора на необхідність вжиття невідкладних заходів щодо повного, всебічного та об'єктивного з'ясування всіх обставин кримінального провадження.
До встановлення органом досудового розслідування всіх обставин кримінального провадження накладення арешту на вказану квартиру, на думку колегії суддів забезпечить можливість збереження справедливого балансу між правами можливого власника майна ОСОБА_8 та потерпілих ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , а також буде слугувати виконанню завдань кримінального провадження.
З огляду на зазначене, приймаючи до уваги положення п.2 ч.3 ст.407 КПК, згідно з якими апеляційний суд, має право скасувати ухвалу слідчого судді і постановити нову ухвалу, апеляційний суд вважає за необхідне задовольнити апеляційну скаргу, скасувати оскаржену увалу слідчого судді про відмову в арешті на вказане в клопотанні майно та постановити нову ухвалу, якою задовольнити клопотання слідчого про накладення арешту на майно.
Керуючись ст.ст. 2, 7, 170-173, 376, 404, 405, 407, 419, 422, 424, 532 КПК України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу прокурора Лівобережної окружної прокуратури м. Дніпра ОСОБА_6 - задовольнити.
Ухвалу слідчого судді Амур-Нижньодніпровського районного суду м.Дніпра від 24 жовтня 2025 року, про відмову у задоволенні клопотання слідчого про накладення арешту, - скасувати.
Постановити нову ухвалу, якою клопотання слідчого СВ ВП №1ДРУП №2 ГУНП в Дніпропетровській області ОСОБА_7 про арешт майна у кримінальному провадженні №12024041630000886 від 11.07.2024 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 190 КК України, - задовольнити.
Накласти арешт у вигляді заборони відчуження та розпорядження квартирою АДРЕСА_1 , права власності на яку зареєстровано за громадянкою ОСОБА_8 .
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та касаційному оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3