25 листопада 2025 року м. Київ № 320/41019/24
Київський окружний адміністративний суд у складі судді Жукової Є.О. розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи адміністративну справу
за позовомФізичної особи - підприємця ОСОБА_1
доДержавної податкової служби України, Головного управління ДПС у Харківській області, Головного управління ДПС у м. Києві
провизнання протиправними та скасування рішення податкових повідомлень - рішень.,
Фізична особа - підприємець ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач) звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Державної податкової служби України (далі по тексту - відповідач - 1), Головного управління ДПС у Харківській області (далі по тексту - відповідач - 2), Головного управління ДПС у м. Києві (далі по тексту - відповідач - 3), в якому просить суд:
визнати протиправними дії державних інспекторів ГУ ДПС у м. Києві Демченка Д та Пемінова О., які 11.03.2024р у магазині « ІНФОРМАЦІЯ_1 », що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , які проводили фактичну перевірку підприємницької діяльності ФОП ОСОБА_1 без достатніх на те правових підстав;
визнати незаконним та скасувати податкове повідомлення - рішення від 12.04.2024р. №00193050707 про застосування штрафних(фінансових) санкцій у розмірі 115 500, 00 грн.;
визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення від 12.04.2024р. №00193050707 про застосування штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 340, 00 грн.;
визнати незаконним та скасувати рішення ДПС України від 05.07.2024 №20595/6/99-00-06-03-02-06;
визнати незаконним та скасувати рішення ДПС України від 05.07.2024 № 20617/6/99-00-06-03-02-06.
Аргументуючи позовні вимоги, позивач зазначає, про те, що наказ на проведення фактичної перевірки не відповідає вимогам чинного законодавства України, позаяк жодної законодавчо визначеної підстави для проведення фактичної перевірки, повідомлення або інформації про порушення платником податків наказ не містить. Як встановлено в наказі, обґрунтуванням підставою для призначення перевірки є доповідна записка управління контролю цього ж самого органу, а не третіх осіб. Однак, така доповідна записка, яка позивачу не надавалась та не пред'являлась, не може слугувати підставою для призначення фактичної перевірки у відповідності до приписів п.п. 80.2.2 пункту 80.2 статті 80, пункту 69.27 підрозділу 10 «Інші перехідні положення» Податкового кодексу України. Крім того, у вказаному наказі відсутні будь-які посилання на конкретні (фактичні) підстави призначення перевірки, крім посилання на норми, що їх регулюють; у наказі не відображено у рамках яких заходів ГУ ДПС у м. Києві встановлено невідповідність діяльності позивача вимогам чинного законодавства; на підставі яких відомостей або документів.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 26.09.2024р. відкрито провадження у справі №320/41019/24, суд ухвалив здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи. Даною ухвалою суд витребував від відповідачів: докази направлення та отримання позивачем спірних податкових повідомлень - рішень; матеріалів проведеної перевірки позивача; обґрунтований та вмотивований розрахунок спірних податкових - повідомлень рішень; засвідчені належним чином у відповідності до вимог ст.94 КАС України усі письмові докази, які слугували підставою для прийняття відповідачем спірних податкових повідомлень - рішень.
15.10.2024р. відповідачем -1 надано до суду відзив, відповідно до якого проти задоволення позовних вимог заперечує, та зазначає, що платниками податків можуть бути оскаржені рішення, дії, бездіяльність суб'єктів владних повноважень, які порушують права, свободи та інтереси. Оскаржувані рішення, ДПС України не є юридично значені для позивача, оскільки не мають безпосереднього впливу на суб'єктивні права та обов'язки останнього шляхом позбавлення його можливості реалізувати належне йому право або шляхом покладення на нього будь - якого обов'язку, а відтак, безпосередньо не порушує права та інтереси позивача.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 20.11.2024р. залишено без задоволення заяву представника Головного управління ДПС у Харківській області про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін.
06.01.2025р. відповідачем - 2 надано до суду відзив на позовну заяву, відповідно до якого, податковий орган не погоджується з правовими підставами позову, оскільки позивач просить скасувати податкові повідомлення -рішення, проте не вказує в чому саме полягає їх невідповідність нормам чинного законодавства, не наводить жодного аргумента на незаконність встановлених посадовими особами ГУ ДПС у м. Києві порушень, а посилається виключно на порушення підстав для проведення перевірки та порушення порядку її проведення.
18.07.2025р. представником відповідача-2 подано клопотання про прискорення розгляду справи.
З метою додержання розумного строку розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження, суд визнав за можливе розгляд справи здійснювати за наявними матеріалами.
Розглянувши подані сторонами документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, відзиви, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
На підставі наказу Головного управління ДПС у м. Києві від 08.03.2024р. №1415-п, на підставі п.п. 80.2.2, п.п. 80.2.3, п.п. 80.2.4 п. 80.2 ст.80, п.69.27 підрозділу 10 «Інші перехідні положення» Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року №2755-VI, зі змінами та доповненнями, Закону України від 06 липня 1995 року № 265/95-ВР «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» зі змінами та доповненнями, Закону України від 21 червня 2012 року №5007- VI «Про ціни і ціноутворення», зі змінами та доповненнями, також інших нормативних актів, вирішено провести фактичні перевірки платників податків/об'єктів, зазначених у додатках 1-311, з питань дотримання порядку здійснення розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності ліцензій, свідоцтв, у тому числі про обіг підакцизних товарів, дотримання роботодавцем законодавства, щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин із працівниками (найманими особами), дотримання вимог законодавства щодо встановлених державою фіксованих цін, граничних цін та граничних рівнів торговельної надбавки (націнки). Обґрунтування: доповідна записка управління фактичних перевірок від 07.03.2024р. №504/26-15-07-07- 00-12.
Згідно додатку № 75 до Наказу від 08.03.2024р. №1415-п, вид перевірки: фактична; період діяльності, що перевіряється: згідно ст. 102 Податкового кодексу України; суб'єкт господарювання: ФОП ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса об'єкта перевірки: АДРЕСА_1 , дата початку перевірки 11.03.2024р. тривалістю не більше 10 діб.
Також, відповідачем-3 видані направлення на перевірку від 11.03.2024р. року № 5753/26-15-07-07-01, від 11.03.2024 року № 5754/26-15-07-07-01.
За результатами проведення перевірки, складено акт фактичної перевірки від 11.03.2024р. №20661/26/15/07/2667318473, яким встановлено наступні порушення:
- не проведення розрахункових операцій через реєстратор розрахункових операцій та не видача розрахункових документів встановленої форми на суму 3 800, 00 грн. Вказане є порушенням п.1, п.2 ст. 3 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг»;
- порушення порядку обліку товарів за місцем реалізації та зберігання на загальну суму 111 700 грн. (порушення підтверджується описом залишків товарів, які знаходяться на реалізації, та є додатком до акту). Вказане є порушенням п.12 ст.3 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг», відповідно до якого суб'єкти господарювання зобов'язані вести в порядку, встановленому законодавством, облік товарних запасів, здійснювати продаж лише тих товарів, що відображені в такому обліку;
- неподання до контролюючого органу відомості про об'єкт оподаткування за адресою: пр-т. Леоніда Каденюка, буд.3, м. Київ, магазин « ІНФОРМАЦІЯ_1 », що є порушенням абз.4 п.63.3 ст. 63 Податкового кодексу України;
- допуск до роботи в господарському об'єкті працівника - продавця - консультанта ОСОБА_2 , без оформлення трудового договору, наказу та повідомлення про прийняття працівника на роботу. Вказане є порушенням ч.4 ст. 24 Кодексу законів про працю України.
На підставі акту перевірки, відповідачем-2 прийнято податкові повідомлення - рішення:
від 12.04.2024р. №00193040707 за порушення п.1, п.2, п.12 ст.3 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» від 06 липня 1995 року № 265/95-ВР, та на підставі п.1 ст.17, ст.20 цього ж Закону до позивача застосовано штрафні санкції у розмірі 115 500 грн. (3 800, 00 грн.+111 700, 00 грн. = 115 500, 00 грн.).
від 12.04.2024р. № 00193050707 за порушення абз.4 п.63.3 ст.63 ПК України та на підставі п.117.1 ст.117 ПК України до позивача застосовано фінансові санкції у розмірі 340,00 грн.
Позивачем в порядку адміністративного оскарження, подано скаргу до ДПС України.
Рішенням ДПС України про результати розгляду скарги від 05.07.2024р. №20595/6/99-00-06-03-02-06 податкове повідомлення-рішення ГУ ДПС у Харківській області від 12.04.2024р. №00193040707 залишено без змін, а скаргу без задоволення.
Рішенням ДПС України про результати розгляду скарги від 05.07.2024р. №20617/6/99-00-06-03-02-06 податкове повідомлення-рішення ГУ ДПС у Харківській області від 12.04.2024р. №00193050707 залишено без змін, а скаргу без задоволення.
Не погоджуючись з правомірністю оскаржуваних рішень та вважаючи їх протиправними, позивач звернувся з позовом до суду.
Оцінивши належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок наявних у матеріалах справи доказів у їх сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд приходить до наступних висновків.
Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулюються Податковим кодексом України (далі - ПК України).
Згідно з підпунктом 20.1.4 пункту 20.1 статті 20 ПК України контролюючі органи мають право проводити відповідно до законодавства перевірки і звірки платників податків (крім Національного банку України), у тому числі після проведення процедур митного контролю та/або митного оформлення.
Так, відповідно до статті 62 ПК України, одним із способів здійснення податкового контролю є перевірки та звірки відповідно до вимог цього Кодексу, а також перевірки щодо дотримання законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи у порядку, встановленому законами України, що регулюють відповідну сферу правовідносин.
Згідно з пунктом 75.1 статті 75 ПК України, контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.
Згідно із підпунктом 75.1.3 пункту 75.1 сттаті 75 ПК України, фактичною вважається перевірка, що здійснюється за місцем фактичного провадження платником податків діяльності, розташування господарських або інших об'єктів права власності такого платника. Така перевірка здійснюється контролюючим органом щодо дотримання норм законодавства з питань регулювання обігу готівки, порядку здійснення платниками податків розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності ліцензій, свідоцтв, у тому числі про виробництво та обіг підакцизних товарів, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами).
Згідно із пунктом 80.1 статті 80 ПК України, фактична перевірка здійснюється без попередження платника податків (особи).
Абзацами 1-4 пункту 81.1 статті 81 ПК України, встановлено, що посадові особи контролюючого органу мають право приступити до проведення документальної виїзної перевірки, фактичної перевірки за наявності підстав для їх проведення, визначених цим Кодексом, та за умови пред'явлення або надіслання у випадках, визначених цим Кодексом, таких документів: направлення на проведення такої перевірки, в якому зазначаються дата видачі, найменування контролюючого органу, реквізити наказу про проведення відповідної перевірки, найменування та реквізити суб'єкта (прізвище, ім'я, по батькові фізичної особи - платника податку, який перевіряється) або об'єкта, перевірка якого проводиться, мета, вид (документальна планова/позапланова або фактична), підстави, дата початку та тривалість перевірки, посада та прізвище посадової (службової) особи, яка проводитиме перевірку. Направлення на перевірку у такому випадку є дійсним за наявності підпису керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, що скріплений печаткою контролюючого органу; копії наказу про проведення перевірки, в якому зазначаються дата видачі, найменування контролюючого органу, найменування та реквізити суб'єкта (прізвище, ім'я, по батькові фізичної особи - платника податку, який перевіряється) та у разі проведення перевірки в іншому місці - адреса об'єкта, перевірка якого проводиться, мета, вид (документальна планова/позапланова або фактична перевірка), підстави для проведення перевірки, визначені цим Кодексом, дата початку і тривалість перевірки, період діяльності, який буде перевірятися. Наказ про проведення перевірки є дійсним за наявності підпису керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу та скріплення печаткою контролюючого органу; службового посвідчення осіб, які зазначені в направленні на проведення перевірки.
Згідно з вимогами пункту 80.2 статті 80 Податкового кодексу України, фактична перевірка може проводитися на підставі рішення керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, оформленого наказом, копія якого вручається платнику податків або його уповноваженому представнику, або особам, які фактично проводять розрахункові операції під розписку до початку проведення такої перевірки, та за наявності хоча б однієї з таких підстав:
у разі наявності та/або отримання в установленому законодавством порядку інформації від державних органів або органів місцевого самоврядування, яка свідчить про можливі порушення платником податків законодавства, контроль за яким покладено на контролюючі органи, зокрема, щодо здійснення платниками податків розрахункових операцій, у тому числі із забезпеченням можливості проведення розрахунків за товари (послуги) з використанням електронних платіжних засобів, ведення касових операцій, наявності патентів, ліцензій та інших документів, контроль за наявністю яких покладено на контролюючі органи, виробництва та обігу підакцизних товарів (п.п.80.2.2);
письмового звернення покупця (споживача), оформленого відповідно до закону, про порушення платником податків установленого порядку проведення розрахункових операцій, у тому числі незабезпечення можливості проведення розрахунків за товари (послуги) з використанням електронних платіжних засобів, касових операцій, патентування або ліцензування (підпункт 80.2.3);
неподання суб'єктом господарювання в установлений законом строк обов'язкової звітності про використання реєстраторів розрахункових операцій та/або програмних реєстраторів розрахункових операцій, розрахункових книжок та книг обліку розрахункових операцій, подання їх із нульовими показниками (підпункт 80.2.4).
Таким чином, у посадових осіб контролюючого органу виникає право на проведення документальної планової/позапланової виїзної перевірки, фактичної перевірки за сукупності двох умов: наявності визначених законом підстав для її проведення (правова підстава) та надіслання/пред'явлення оформлених відповідно до вимог ПК України направлення і наказу на проведення перевірки, а також службового посвідчення осіб, які зазначені в направленні на проведення перевірки (формальна підстава).
За приписами пункту 80.7 статті 80 ПК України, фактична перевірка проводиться двома і більше посадовими особами контролюючого органу у присутності посадових осіб суб'єкта господарювання або його представника та/або особи, що фактично здійснює розрахункові операції.
Як закріплено у пункті 81.1 статті 81 ПК України, посадові особи контролюючого органу мають право приступити до проведення документальної виїзної перевірки, фактичної перевірки за наявності підстав для їх проведення, визначених цим Кодексом, та за умови пред'явлення або надіслання у випадках, визначених цим Кодексом, таких документів:
направлення на проведення такої перевірки, в якому зазначаються дата видачі, найменування контролюючого органу, реквізити наказу про проведення відповідної перевірки, найменування та реквізити суб'єкта (прізвище, ім'я, по батькові фізичної особи - платника податку, який перевіряється) або об'єкта, перевірка якого проводиться, мета, вид (документальна планова/позапланова або фактична), підстави, дата початку та тривалість перевірки, посада та прізвище посадової (службової) особи, яка проводитиме перевірку. Направлення на перевірку у такому випадку є дійсним за наявності підпису керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, що скріплений печаткою контролюючого органу;
копії наказу про проведення перевірки, в якому зазначаються дата видачі, найменування контролюючого органу, найменування та реквізити суб'єкта (прізвище, ім'я, по батькові фізичної особи - платника податку, який перевіряється) та у разі проведення перевірки в іншому місці - адреса об'єкта, перевірка якого проводиться, мета, вид (документальна планова/позапланова або фактична перевірка), підстави для проведення перевірки, визначені цим Кодексом, дата початку і тривалість перевірки, період діяльності, який буде перевірятися. Наказ про проведення перевірки є дійсним за наявності підпису керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу та скріплення печаткою контролюючого органу;
службового посвідчення осіб (належним чином оформленого відповідним контролюючим органом документа, що засвідчує посадову (службову) особу), які зазначені в направленні на проведення перевірки.
При пред'явленні направлення платнику податків та/або посадовим (службовим) особам платника податків (його представникам або особам, які фактично проводять розрахункові операції) такі особи розписуються у направленні із зазначенням свого прізвища, імені, по батькові, посади, дати і часу ознайомлення.
За положеннями пункту 86.1 статті 86 результати перевірок (крім камеральних та електронних перевірок) оформлюються у формі акта або довідки, які підписуються посадовими особами контролюючого органу та платниками податків або їх законними представниками (у разі наявності). У разі встановлення під час перевірки порушень складається акт. Якщо такі порушення відсутні, складається довідка.
Акт (довідка), складений за результатами перевірки та підписаний посадовими особами, які проводили перевірку, або особами, уповноваженими на це у встановленому порядку, у строки, визначені цим Кодексом, надається платнику податків або його законному представнику, який зобов'язаний його підписати.
У разі незгоди платника податків з висновками акта (довідки) такий платник зобов'язаний підписати такий акт (довідку) перевірки із запереченнями, які він має право надати разом з підписаним примірником акта (довідки) або окремо у строки, передбачені цим Кодексом.
За нормами пункту 86.5 статті 86 ПК України, акт (довідка) про результати фактичних перевірок, визначених статтею 80 цього Кодексу, складається у двох примірниках, підписується посадовими особами контролюючих органів, які проводили перевірку, реєструється не пізніше наступного робочого дня після закінчення перевірки. Акт (довідка) про результати зазначених перевірок підписується особою, яка здійснювала розрахункові операції, платником податків та його законними представниками (у разі наявності).
Підписання акта (довідки) таких перевірок особою, яка здійснювала розрахункові операції, платником податків та/або його представниками та посадовими особами контролюючого органу, які проводили перевірку, здійснюється за місцем проведення перевірки або у приміщенні контролюючого органу.
За змістом пункту 86.7 статті 86 ПК України у разі незгоди платника податків або його представників з висновками перевірки чи фактами і даними, викладеними в акті (довідці) перевірки (крім документальної позапланової перевірки, проведеної у порядку, встановленому підпунктом 78.1.5 пункту 78.1 сттаті 78 цього Кодексу), вони мають право подати свої заперечення та додаткові документи і пояснення, зокрема, але не виключно, документи, що підтверджують відсутність вини, наявність пом'якшуючих обставин або обставин, що звільняють від фінансової відповідальності відповідно до цього Кодексу, до контролюючого органу, який проводив перевірку платника податків, протягом 10 робочих днів з дня, наступного за днем отримання акта (довідки).
Такі заперечення, додаткові документи і пояснення є невід'ємною частиною матеріалів перевірки.
Стосовно наявності підстав для проведення перевірки суд зазначає наступне.
У постанові від 26.03.2024 Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов'язкових платежів Касаційного адміністративного суду у справі №420/9909/23 (адміністративне провадження № К/990/67/24) виклав наступну позицію: «Єдиною передумовою та підставою для призначення фактичної перевірки з питання дотримання платником податків податкової дисципліни, передбаченою підпунктом 80.2.2 пункту 80.2 сттаті 80 ПК України, є наявна та/або отримана в установленому законодавством порядку інформація від визначеного у цій же нормі кола суб'єктів: державних органів або органів місцевого самоврядування. Жодних інших підстав ця норма не встановлює.
Відповідно, саме наявність та/або отримання інформації є тією фактичною підставою для прийняття рішення про призначення фактичної перевірки, яке оформлюється у формі наказу і надає право контролюючому органу на його реалізацію шляхом проведення перевірки, за наслідками якої контролюючий орган має повноваження на прийняття відповідного рішення.
Підпункт 80.2.2 пункту 80.2 статті 80 ПК України, містить перелік сфер об'єктів податкового контрою, інформація про можливі порушення в яких має бути перевірена на предмет її підтвердження/спростування, зокрема, щодо здійснення платниками податків розрахункових операцій, у тому числі із забезпеченням можливості проведення розрахунків за товари (послуги) з використанням електронних платіжних засобів, ведення касових операцій, наявності патентів, ліцензій та інших документів, контроль за наявністю яких покладено на контролюючі органи, виробництва та обігу підакцизних товарів.
Застосована законодавцем у цій нормі конструкція щодо наявної/отриманої інформації - «яка свідчить про можливі порушення» - дає підстави для висновку, що вона має вказувати саме на можливі порушення платником податків законодавства у визначеній сфері, тобто ті ймовірні, засновані на обґрунтованих припущеннях, порушення, які підлягають перевірці на підставі цієї інформації.
Водночас аналіз абзацу третього пункту 81.1 статті 81 ПК України не дає підстав для висновку, що в наказі про проведення перевірки в обов'язковому порядку має бути зазначено конкретну норму податкового або іншого законодавства, контроль за якими покладено на контролюючи органи, яка порушується платником.
Верховний Суд у складі Судової палати вважає, що аналіз підпункту 80.2.2 пункту 80.2 статті 80 ПК України, дає підстави для висновку, що в ньому достатньою мірою розкривається як правова, так і фактична підстави для призначення фактичної перевірки, а саме - наявність/отримання інформації від визначеного кола суб'єктів щодо можливого допущеного порушення податкової дисципліни у сферах здійснення платниками податків розрахункових операцій, наявності чи відсутності відповідних дозвільних документів, контроль за наявністю яких покладено на контролюючі органи, виробництва та обігу підакцизних товарів.
Саме шляхом призначення і проведення фактичної перевірки контролюючий орган має з'ясувати питання дотримання суб'єктом господарювання податкової дисципліни у сфері, про можливі порушення у якій контролюючий орган отримав інформацію. Іншими словами, наявність/отримання інформації ще не свідчить про наявність підстав для притягнення суб'єкта господарювання до відповідальності, натомість, є підставою для здійснення податкового контролю задля перевірки отриманої/наявної інформації. Такий податковий контроль здійснюється шляхом прийняття рішення про проведення перевірки у формі наказу, вимоги до оформлення якого не передбачають обов'язку в повному обсязі розкрити в наказі на призначення перевірки зміст інформації та фактів, які вказують на можливе порушення платником податкового законодавства. Відсутня й імперативна вимога щодо розкриття конкретного порушення платником норм, а також про надання відповідних доказів такої несумлінної поведінки.
З огляду на викладене, Судова палата акцентує увагу на наявності істотної різниці у критеріях оцінки правомірності наказу на предмет його підставності та/або оформлення, як наслідок, необхідності відмежування у спорах цієї категорії питання «наявності підстав для проведення перевірки» від питання «достатності відображення підстав для проведення перевірки у наказі» та/або «недоліків в оформленні рішення про проведення перевірки». Підстави для призначення будь-якої перевірки чітко закріплені у нормах ПК України, за наявності яких у контролюючих органів виникає безпосередньо право на проведення перевірки, тоді як відображення цих підстав у наказі про призначення перевірки фактично є формалізацією у письмовій формі права на проведення перевірки, яке вже виникло. Безумовно, формалізація підстави для проведення перевірки у наказі має відповідати вимогам абзацу третього пункту 81.1 статті 81 ПК України.
Під час вирішення питання щодо правомірності призначення і проведення перевірки, зокрема фактичної, необхідно надавати оцінку достатності змісту наказу в контексті чіткого визначення у ньому правової (юридичної) підстави проведення такої перевірки та існування відповідної фактичної підстави, яка є передумовою для її проведення.
Реалізуючи мету, з якою ця справа розглядається у складі Судової палати, Верховний Суд формулює такий правовий висновок, який має забезпечити єдині підходи до оцінки правомірності наказів про призначення фактичних перевірок. У спорах цієї категорії перевірці підлягають як питання наявності обґрунтованих підстав для призначення перевірки, так і дотримання контролюючим органом вимог абзацу третього пункту 81.1 статті 81 ПК України під час оформлення рішення про призначення перевірки у формі наказу, їх узгодженість між собою. У випадку наявності обґрунтованих підстав для призначення фактичної перевірки, не можна вважати протиправним наказ про її призначення, у якому наявне покликання на вимоги підпункту 80.2.2 пункту 80.2 статті 80 ПК України, але не розкрито зміст наявної/отриманої інформації від державних органів або органів місцевого самоврядування про можливі порушення податкового законодавства, не конкретизовано норми права, які ймовірно порушив платник, із зазначенням доказів такого порушення. Покликання у наказі на підпункт 80.2.2 пункт 80.2 статті 80 ПК України, що утримує в собі весь спектр необхідних елементів для визначення підстави для призначення перевірки (як правової, так і фактичної), можна вважати мінімально допустимим обсягом інформації в розумінні абзацу третього пункту 81.1 статті 81 ПК України. Тому відсутні підстави вважати, що такий наказ породжує його неоднозначне трактування та/або невизначеність із фактичною підставою перевірки. Тому такий наказ не можна вважати протиправним.
Отже, якщо правовою підставою для проведення перевірки є відповідний підпункт пункту 80.2 статті 80 ПК України, якій містить лише одну фактичну підставу для цього, то зазначення у наказі лише цього підпункту без розкриття його змісту та деталізації обставин не є істотним недоліком наказу, який давав би підстави вважати його протиправним».
Таким чином, зазначення конкретних порушень платником законодавства, контроль за яким покладено на податкові органи у наказі про проведення фактичної перевірки, так само і деталізація і зміст обставин, не вимагається нормами ПК України. Крім того, відсутні підстави вважати, що у розумінні підпункту п.п. 80.2.2, п.п. 80.2.3, п.п. 80.2.4 п. 80.2 ст.80 ПК України і отримана контролюючим органом інформація на стадії призначення перевірки обов'язково має містити достовірні підтвердження того, що платником податків вже скоєно конкретне порушення.
Суд констатує, що наявна та/або отримана контролюючим органом інформація має вказувати на обставини, які дають обґрунтовані підстави вважати, що платник податків з високою імовірністю може порушувати вимоги податкового законодавства у певній сфері.
Саме для перевірки дійсної наявності порушень і призначається перевірка.
У випадку, який розглядається, наказ про проведення перевірки містить посилання як на приписи Податкового кодексу України, так і на доповідну записку, що є мінімально допустимим обсягом інформації в розумінні абзацу третього пункту 81.1 статті 81 ПК України, щодо зазначення у наказі підстави для проведення перевірки.
З урахуванням вищезазначеного, помилковим є твердження позивача, щодо відсутності підстав проведення перевірки.
Щодо порушення пункту 1, пункту 2, пункту 12 статті 3 Закону України від 06 липня 1995 року №265/95-ВР «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» (із змінами та доповненнями), а саме: не проведення розрахункових операцій через реєстратор розрахункових операцій та не видача розрахункових документів встановленої форми на суму 3 800, 00 грн. та встановлено факт порушення порядку обліку товарів за місцем реалізації та зберігання на загальну суму 111 700 грн. (порушення підтверджується описом залишків товарів, які знаходяться на реалізації, та є додатком до акту), за результатом якого прийнято податкове повідомлення-рішення від 12.04.2024р. №00193040707, суд зазначає наступне.
Правові засади застосування реєстраторів розрахункових операцій та програмних реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг визначаються Законом України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» від 06 липня 1995 року №265/95-ВР (далі по тексту - Закон №265), дія якого поширюється на усіх суб'єктів господарювання, їх господарські одиниці та представників (уповноважених осіб) суб'єктів господарювання, які здійснюють розрахункові операції у готівковій та/або безготівковій формі.
Відповідно пункту 1 статті 3 Закону № 265, суб'єкти господарювання, які здійснюють розрахункові операції в готівковій та/або в безготівковій формі (із застосуванням платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо) при продажу товарів (наданні послуг) у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг, а також операції з приймання готівки для подальшого її переказу зобов'язані проводити розрахункові операції на повну суму покупки (надання послуги) через зареєстровані, опломбовані у встановленому порядку та переведені у фіскальний режим роботи реєстратори розрахункових операцій або через зареєстровані фіскальним сервером контролюючого органу програмні реєстратори розрахункових операцій зі створенням у паперовій та/або електронній формі відповідних розрахункових документів, що підтверджують виконання розрахункових операцій, або у випадках, передбачених цим Законом, із застосуванням зареєстрованих у встановленому порядку розрахункових книжок.
Відповідно пункту 2 статті 3 Закону №265, суб'єкти господарювання зобов'язані надавати особі, яка отримує або повертає товар, отримує послугу або відмовляється від неї, включаючи ті, замовлення або оплата яких здійснюється з використанням мережі Інтернет, при отриманні товарів (послуг) в обов'язковому порядку розрахунковий документ встановленої форми та змісту на повну суму проведеної операції, створений в паперовій та/або електронній формі (у тому числі, але не виключно, з відтворюванням на дисплеї реєстратора розрахункових операцій чи дисплеї пристрою, на якому встановлений програмний реєстратор розрахункових операцій QR-коду, який дозволяє особі здійснювати його зчитування та ідентифікацію із розрахунковим документом за структурою даних, що в ньому міститься, та/або надсиланням електронного розрахункового документа на наданий такою особою абонентський номер або адресу електронної пошти).
У ході перевірки магазину « ІНФОРМАЦІЯ_1 », що розташований за адресою: м. Київ, проспект Леоніда Каденюка, буд.3, встановлено не проведення розрахункових операцій через реєстратор розрахункових операцій та не видача розрахункових документів встановленої форми на суму 3 800, 00 грн.
Вказане порушення зафіксовано у акті фактичної перевірки.
Пунктом 1 статті 17 Закону № 265 визначено, що за порушення вимог цього Закону до суб'єктів господарювання, які здійснюють розрахункові операції за товари (послуги), за рішенням відповідних контролюючих органів застосовуються фінансові санкції у таких розмірах: у разі встановлення в ході перевірки факту: проведення розрахункових операцій з використанням реєстраторів розрахункових операцій, програмних реєстраторів розрахункових операцій або розрахункових книжок на неповну суму вартості проданих товарів (наданих послуг); непроведення розрахункових операцій через реєстратори розрахункових операцій та/або програмні реєстратори розрахункових операцій з фіскальним режимом роботи; невидача (в паперовому вигляді та/або електронній формі) відповідного розрахункового документа, що підтверджує виконання розрахункової операції, або проведення її без використання розрахункової книжки на окремому господарському об'єкті такого суб'єкта господарювання: 100 відсотків вартості проданих з порушеннями, встановленими цим пунктом, товарів (робіт, послуг) - за порушення, вчинене вперше; 150 відсотків вартості проданих з порушеннями, встановленими цим пунктом, товарів (робіт, послуг) - за кожне наступне вчинене порушення.
Враховуючи вищезазначене, порушення встановлене під час перевірки не спростовано позивачем.
Пунктом 44.1 статті 44 ПК України, визначено, що для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.
Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.
Відповідно до пункту 85.2 статті 85 ПК України, платник податків зобов'язаний надати посадовим (службовим) особам контролюючих органів у повному обсязі всі документи, що належать або пов'язані з предметом перевірки. Такий обов'язок виникає у платника податків після початку перевірки.
Статтею 2 Закону України від 16.07.1999 № 996-XIV«Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (далі по тексту - Закону № 996 - XIV, зазначено, що сфера дії Закону поширюється на всіх юридичних осіб, створених відповідно до законодавства України, незалежно від їх організаційно-правових форм і форм власності, які зобов'язані вести бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність згідно з законодавством.
Виходячи з вимог пункту 2 статті 3 Закону № 996 - XIV, бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.
Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена пунктом 1.2 глави 1, пунктом 2.1 глави 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05.06.1995 за № 168/704 (далі по тексту - Положення № 88), а саме: первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, які містять відомості про господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення
Згідно з пунктом 2.14 глави 2 Положення № 88 визначено, що первинні документи підлягають обов'язковій перевірці працівниками, які ведуть бухгалтерський облік, за формою і змістом, тобто перевіряється наявність у документі обов'язкових реквізитів та відповідність господарської операції діючому законодавству, логічна ув'язка окремих показників.
Статтею 3 Закону № 265, визначені обов'язки суб'єктів господарювання, які здійснюють розрахункові операції в готівковій та/або в безготівковій формі (із застосуванням електронних платіжних засобів, платіжних чеків, жетонів тощо) при продажу товарів (наданні послуг) у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг, а також операції з приймання готівки для подальшого її переказу.
Згідно з пунктом 12 статті 3 Закону № 265, суб'єкти господарювання зобов'язані вести в порядку, встановленому законодавством, облік товарних запасів, здійснювати продаж лише тих товарів, що відображені в такому обліку. Порядок та форма обліку товарних запасів для фізичних осіб - підприємців, у тому числі платників єдиного податку, встановлюються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику. При цьому суб'єкт господарювання зобов'язаний надати контролюючим органам на початок проведення перевірки документи (у паперовій або електронній формі), що підтверджують облік та походження товарних запасів (зокрема, але не виключно, документи щодо інвентаризації товарних запасів, документи про отримання товарів від інших суб'єктів господарювання та/або документи на внутрішнє переміщення товарів), які на момент перевірки знаходяться у місці продажу (господарському об'єкті). Такі вимоги не поширюються на фізичних осіб підприємців, які є платниками єдиного податку та не зареєстровані платниками податку на додану вартість (крім тих, які провадять діяльність з реалізації технічно складних побутових товарів, що підлягають гарантійному ремонту, а також лікарських засобів та виробів медичного призначення, ювелірних та побутових виробів з дорогоцінних металів, дорогоцінного каміння, дорогоцінного каміння органогенного утворення та напівдорогоцінного каміння).
Зі змісту норм права вбачається, що суб'єкт господарювання зобов'язаний надати контролюючим органам під час проведення перевірки документи (у паперовій або електронній формі), які підтверджують облік та походження товарів, що на момент перевірки знаходяться у місці продажу (господарському об'єкті).
Відповідно до статті 20 Закону № 265, до суб'єктів господарювання, що здійснюють реалізацію товарів, які не обліковані у встановленому порядку, та/або не надали під час проведення перевірки документи, які підтверджують облік товарів, що знаходяться у місці продажу (господарському об'єкті), за рішенням контролюючих органів застосовується фінансова санкція у розмірі вартості таких товарів, які не обліковані у встановленому порядку, за цінами реалізації, але не менше десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Такі вимоги не поширюються на фізичних осіб підприємців, які є платниками єдиного податку та не зареєстровані платниками податку на додану вартість (крім тих, які здійснюють діяльність з реалізації технічно складних побутових товарів, що підлягають гарантійному ремонту, а також лікарських засобів та виробів медичного призначення, ювелірних та побутових виробів з дорогоцінних металів, дорогоцінного каміння, дорогоцінного каміння органогенного утворення та напівдорогоцінного каміння).
Так, зміни до статті 3 Закону № 265 (щодо встановлення обов'язку надати на початок перевірки відповідних документів), а також до статті 20 Закону № 265, які розширили дію цієї статті і на порушення, пов'язане з ненаданням до перевірки документів, які підтверджують облік товарів, що знаходяться у місці продажу (господарському об'єкті), внесені Законом України від 20 вересня 2019 року № 128-ІХ «Про внесення змін до Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» та інших законів України, щодо детінізації розрахунків у сфері торгівлі та послуг» і набрали чинності 01 серпня 2020 року.
У постановах від 27 грудня 2023 року у справі № 280/1998/23, від 11 січня 2024 року у справі №420/12275/22 Верховний Суд звертав увагу, що стаття 20 Закону № 265, у редакції до 01 серпня 2020 року передбачала відповідальність суб'єктів господарювання за здійснення реалізації товарів, які не обліковані у встановленому порядку. Тобто, підставою для притягнення до відповідальності згідно із нормою у зазначеній редакції могло бути лише встановлення факту реалізації товару, який не був облікований належним чином. Водночас за змістом статті 20 Закону № 265 у редакції, чинній з 01 серпня 2020 року, суб'єкт господарювання несе відповідальність за здійснення реалізації товарів, які не обліковані у встановленому порядку, та/або за не надання документів, які підтверджують облік товарів, що знаходяться у місці продажу (господарському об'єкті). Отже, не надання до перевірки документів, які підтверджують облік товарів, що знаходяться у місці продажу, є самостійною підставою для застосування штрафної санкції на підставі статті 20 Закону № 265.
У той же час, диспозиція норми статті 20 Закону № 265, передбачає, що до суб'єкта господарювання застосовується відповідна фінансова санкція за ненадання документів, які підтверджують саме облік товарів, що знаходяться у місці продажу (господарському об'єкті).
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 11 січня 2024 року у справі №420/12275/22 та від 15 травня 2025 року справі № 380/9233/24.
Верховний Суд у постанові від 27 грудня 2023 року у справі № 280/1998/23 виснував, що ключовим елементом норми пункту 12 статті 3 Закону № 265 (щодо обов'язку суб'єкта господарювання надати облікові документи) та статті 20 цього Закону (щодо відповідальності за ненадання таких документів) є словосполучення «товарні запаси, які на момент перевірки знаходяться у місці продажу», яке міститься у кожній з цих норм.
Отже, згідно з нормами пункту 12 сттаті 3 Закону № 265, платник податків зобов'язаний надати облікові документи лише, щодо товарів, які безпосередньо на момент перевірки знаходились у місці продажу, а не за весь період, що охоплений перевіркою.
Як вбачається з матеріалів справи, під час перевірки встановлено, що у порушення пункту 12 сттаті 3 Закону № 265 на товари (згідно із додатком до акта фактичної перевірки Опис (перелік) товарних запасів, що на момент перевірки знаходилися у магазині) на місці здійснення розрахунків, встановлено облік товарів за місцем реалізації та зберігання на загальну суму 111 700 грн.
Предметом доказування, з огляду на виявлене контролюючим органом порушення, було те, чи надав суб'єкт господарювання до перевірки документи на підтвердження того, що товари, які знаходяться у місці продажу (господарському об'єкті), тобто товарні запаси, належним чином обліковані.
Зокрема, під час перевірки платником податків документи, що стосуються предмета перевірки або пов'язані з ним не були надані. Позивачем вказана обставина не заперечується та не спростовано належними та допустимими доказами.
Отже, з огляду на вимоги наведених приписів Закону № 265, не надання на початок проведення перевірки документів, які підтверджують облік товарів, що знаходяться у місці продажу, є самостійною підставою для застосування штрафної санкції на підставі статті 20 Закону № 265.
За змістом статті 20 Закону № 265, розрахунок штрафних санкцій здійснюється виходячи з вартості товарів, які не обліковані у встановленому порядку (тобто за обсягами виявленого товару, яке реалізовано, але не обліковано, або виходячи з обсягів виявлених залишків товарів, щодо обліку яких не надано документів), то здійснений контролюючим органом розрахунок штрафних санкцій, виходячи з обсягів залишків товарів, щодо обліку яких не надано документів, є правомірним.
Враховуючи вищевикладене, суд погоджується з висновками контролюючого органу, оскільки відповідачем доведено належними та допустимими доказами твердження про порушення позивачем вимог пункту 1, 2, 12 статті 3 Закону №265, натомість позивачем не спростовано такі доводи шляхом долучення підтверджуючих доказів, які могли спростувати висновки податкового органу про порушення товариством обліку товарних запасів.
З урахуванням вищезазначеного, податкове повідомлення - рішення від 12.04.2024р. №00193040707 є правомірним та таким, що прийнято в межах та спосіб визначений Конституцією України та Податковим кодексом України, а тому скасуванню не підлягає.
Стосовно неподання до контролюючого органу відомості про об'єкт оподаткування за адресою: пр-т. Леоніда Каденюка, буд.3, м. Київ, магазин « ІНФОРМАЦІЯ_1 », що є порушенням абз.4 п.63.3 ст. 63 Податкового кодексу України, за результатами якого прийнято податкове повідомлення - рішення від 12.04.2024р. № 00193050707, суд зазначає наступне.
Відповідно до п.63.3 ст.63 ПК України, платник податків зобов'язаний стати на облік у відповідних контролюючих органах за основним та неосновним місцем обліку, повідомляти про всі об'єкти оподаткування і об'єкти, пов'язані з оподаткуванням, контролюючі органи за основним місцем обліку.
При цьому, у п.22.1 ст.22 ПК України визначено, що об'єктом оподаткування можуть бути майно, товари, дохід (прибуток) або його частина, обороти з реалізації товарів (робіт, послуг), операції з постачання товарів (робіт, послуг) та інші об'єкти, визначені податковим законодавством, з наявністю яких податкове законодавство пов'язує виникнення у платника податкового обов'язку.
Для здійснення податкового контролю застосовується Порядок обліку платників податків і зборів, затверджений наказом Міністерства фінансів України 09.12.2011 № 1588 (із змінами та доповненнями (далі - Порядок № 1588).
У відповідності до пункту 8.1. Порядку № 1588 платник податків зобов'язаний повідомляти про всі об'єкти оподаткування і об'єкти, пов'язані з оподаткуванням, контролюючий орган за основним місцем обліку у порядку, встановленому цим розділом.
Згідно пункту 8.2. Порядку № 1588 об'єктами оподаткування і об'єктами, пов'язаними з оподаткуванням або через які провадиться діяльність (далі - об'єкти оподаткування), є майно та дії, у зв'язку з якими у платника податків виникають обов'язки щодо сплати податків та зборів. Такі об'єкти за кожним видом податку та збору визначаються згідно з відповідними розділами Податкового кодексу України.
Відповідно до пункту 8.4. Порядку № 1588 повідомлення про об'єкти оподаткування або об'єкти, пов'язані з оподаткуванням або через які провадиться діяльність, за формою № 20-ОПП подається протягом 10 робочих днів після їх реєстрації, створення чи відкриття до контролюючого органу за основним місцем обліку платника податків.
У відповідності до пункту 8.5. Порядку № 1588 у разі зміни відомостей про об'єкт оподаткування, а саме: зміна типу, найменування, місцезнаходження, виду права або стану об'єкта оподаткування, платник податків надає до контролюючого органу за основним місцем обліку повідомлення за формою № 20-ОПП з оновленою інформацією про об'єкт оподаткування, щодо якого відбулися зміни, в такому самому порядку та строки, як і при реєстрації, створенні чи відкритті об'єкта оподаткування.
Відповідно до пункту 8.7. Порядку № 1588 рекомендований довідник типів об'єктів оподаткування оприлюднюється на офіційному веб-сайті Центрального контролюючого органу та розміщується на інформаційних стендах у контролюючих органах.
Отже, повідомлення про об'єкти оподаткування і об'єкти, пов'язані з оподаткуванням або через які провадиться діяльність, за формою № 20-ОПП подається до контролюючого органу протягом 10 робочих днів з дати оформлення договору купівлі-продажу, оренди чи іншого документа на право володіння, користування або розпорядження об'єктом оподаткування. Вказаний обов'язок передбачено також у разі зміни відомостей про об'єкт оподаткування.
Подібна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 21 липня 2020 року у справі № 826/14197/17, від 20 травня 2021 року у справі № 560/3008/19, від 15 лютого 2022 року у справі № 160/2155/20, від 28 вересня 2022 року у справі № 160/3561/20, від 10 листопада 2022 року у справі № 640/23530/21.
Так, у постанові Верховного суду від 10 листопада 2022 року у справі №640/23530/21 зроблено висновок, що відповідно до наведених вище норм Порядку № 1588 платник податків зобов'язаний подавати повідомлення за формою № 20-ОПП, зокрема, про об'єкти оподаткування або об'єкти, які пов'язані з оподаткуванням або через які провадиться діяльність.
На переконання суду, повідомлення за формою № 20-ОПП повинні подавати всі платники податків - як юридичні, так і фізичні особи-підприємці в разі наявності, виникнення, зміни типу об'єкта оподаткування.
Основною метою запровадження форми № 20-ОПП є отримання від платників податків інформації про всі наявні в них об'єкти майна, їх місцезнаходження, переміщення та стан, у якому вони фактично перебувають (використовуються, тимчасово не використовуються, не використовуються тощо)
Відтак, позивач мав обов'язок подати повідомлення про об'єкти оподаткування або об'єкти, пов'язані з оподаткуванням або через які провадиться діяльність, за формою № 20-ОПП кожного разу після реєстрації, створення чи відкриття нових об'єктів оподаткування або об'єктів, пов'язаних з оподаткуванням або через які провадиться діяльність.
Нормами п. 117.1 ст.117 ПК України передбачено, що неподання у строки та у випадках, передбачених цим Кодексом, заяв або документів для взяття на облік у відповідному контролюючому органі, реєстрації змін місцезнаходження чи внесення інших змін до своїх облікових даних, неподання виправлених документів для взяття на облік чи внесення змін, подання з помилками чи у неповному обсязі, неподання відомостей стосовно осіб, відповідальних за ведення бухгалтерського обліку та/або складення податкової звітності, відповідно до вимог встановлених цим Кодексом, - тягнуть за собою накладення штрафу на самозайнятих осіб у розмірі 340 гривень, на юридичних осіб, відокремлені підрозділи юридичної особи чи юридичну особу, відповідальну за нарахування та сплату податків до бюджету під час виконання договору про спільну діяльність, - 1020 гривень.
У разі неусунення таких порушень або за ті самі дії, вчинені протягом року особою, до якої були застосовані штрафи за таке порушення, - тягнуть за собою накладення штрафу на самозайнятих осіб у розмірі 680 гривень, на юридичних осіб, відокремлені підрозділи юридичної особи чи юридичну особу, відповідальну за нарахування та сплату податків до бюджету під час виконання договору про спільну діяльність, - 2040 гривень.
Суд констатує, що позивачем не заперечується факт несвоєчасного подання повідомлення за формою № 20-ОПП та не є спірною кількість об'єктів оподаткування та повідомлень, які не були вчасно подані до контролюючого органу.
З урахуванням вищезазначеного, податкове повідомлення - рішення від 12.04.2024р. № 00193050707 є правомірним та таким, що прийнято в межах та спосіб визначений Конституцією України та Податковим кодексом України, а тому скасуванню не підлягає.
Стосовно позовної вимоги, про визнання протиправними дій посадових осіб, під час проведення перевірки, суд зазначає наступне.
У постанові від 28.09.2022 у справі № 160/2552/21 Верховний Суд зауважив, що ключовим питанням при наданні оцінки процедурним порушенням, допущеним під час прийняття суб'єктом владних повноважень рішення, є співвідношення двох базових принципів права: протиправні дії не тягнуть за собою правомірних наслідків і, на противагу йому, принцип формального порушення процедури не може мати наслідком скасування правильного по суті рішення.
Межею, що розділяє істотне (фундаментальне) порушення від неістотного, є встановлення такої обставини: чи могло бути іншим рішення суб'єкта владних повноважень за умови дотримання ним передбаченої законом процедури його прийняття.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.09.2021р. у справі № 816/228/17 сформувала правовий висновок, згідно з яким неправомірність дій контролюючого органу з призначення і проведення перевірки не може бути предметом окремого позову, але може бути підставами позову про визнання протиправними рішень, прийнятих за наслідками такої перевірки. При цьому підставами для скасування таких рішень є не будь-які порушення, допущені під час призначення і проведення такої перевірки, а лише ті, що вплинули або об'єктивно могли вплинути на правильність висновків контролюючого органу за результатами такої перевірки та відповідно на обґрунтованість і законність прийнятого за результатами перевірки рішення.
З урахуванням того, судом досліджено наявність порушень встановлених за результатом проведення перевірки, то позовна вимога, щодо визнання протипраними дій, задоволенню не підлягає.
Щодо позовної вимоги про визнання протиправними та скасування рішення про результати розгляду скарги №20595/6/99-00-06-03-02-06 від 05.07.2024р. та рішення про результати розгляду скарги №20671/6/99-00-06-03-02-06 від 05.07.2024р., прийнятими Державною податковою службою України, суд звертає увагу на наступне.
Згідно з пунктом 56.1 статті 56 Податкового кодексу України, рішення, прийняті контролюючим органом, можуть бути оскаржені в адміністративному або судовому порядку.
Рішення контролюючого органу, оскаржене в судовому порядку, не підлягає адміністративному оскарженню.
Процедура адміністративного оскарження вважається досудовим порядком вирішення спору (абзаци другий, третій пункту 56.18 статті 56 Податкового кодексу України).
Позивач, обґрунтовуючи позовні вимоги, вказує на необґрунтованість висновків контролюючого органу, викладених в акті фактичної перевірки, та, як наслідок, безпідставність застосування відповідачем штрафних санкцій.
Тобто, належним способом захисту, у даному випадку, є звернення позивача до суду з позовними вимогами про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, якими застосовано до позивача штрафні санкції.
Водночас, суд звертає увагу на ту обставину, що рішення, які просить скасувати позивач, стосуються лише розгляду його скарги на податкові повідомлення-рішення та є актами вирішення спору в досудовому порядку, які не створюють юридичного наслідку для позивача, а визнання таких рішень протиправними та їх скасування не призведе до відновлення його порушеного права.
З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог в цій частині.
Крім того, суд під час дослідження матеріалів справи, звертає увагу й на те, що відповідно до Податкового кодексу України, позивач міг скористуватися правом недопуску до преведення перевірки, однак цим правом не скористався. Позовні вимоги зводять фактично, до порушення порядку прийняття наказу, який слугував підставою для проведення перевірки та порушення процедури проведення перевірки, однак, щодо виявлених порушень податкового законодавства позовна заява не містить жодних обґрунтувань.
З урахуванням вищевикладеного та наданих доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог та, відповідно, про відсутність правових підстав для їх задоволення.
Відповідно до статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Частиною другою статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Вимогами статті 76 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Частиною другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
На переконання суду, відповідачами, як суб'єктами владних повноважень, покладені на них обов'язки доказування було виконано з урахуванням вимог, встановлених частиною 2 статті 19 Конституції України та частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України , а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, які містяться в матеріалах справи, суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову.
Згідно з частиною першою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 139, 143, 242-246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
1. У задоволенні адміністративного позову Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 - відмовити повністю.
2. Розподіл судових витрат не здійснювати.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Жукова Є.О.