29607, м. Хмельницький, майдан Незалежності, 1, e-mail: inbox@km.arbitr.gov.ua, тел.(0382)71-81-84
м. Хмельницький
"17" листопада 2025 р. Справа № 924/978/25
Господарський суд Хмельницької області у складі
судді Крамара С.І., при секретарі судового засідання Кучеревич М.А., розглянувши матеріали
за позовом Спільного підприємства "Полтавська газонафтова компанія", м. Полтава
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Технобазальт-інвест", м. Славута Хмельницької області
про стягнення 119 054,59грн заборгованості, з яких: 78 155,80грн - пені, 33 302,88грн - інфляційних втрат, 7 595,91грн - 3% річних
Представники сторін:
від позивача: не з'явились;
від відповідача: Бевза Ю.І. - згідно ордеру серії ВХ №118852 від 17.10.2025.
В судовому засіданні, відповідно до ст. 240 ГПК України, проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Процесуальні дії по справі, стислий виклад позицій сторін.
22.09.2025 року до Господарського суду Хмельницької області надійшла позовна заява Спільного підприємства "Полтавська газонафтова компанія", м. Полтава до Товариства з обмеженою відповідальністю "Технобазальт-інвест", м. Славута Хмельницької області про стягнення 119 054,59грн заборгованості, з яких: 78 155,80грн - пені, 33 302,88грн - інфляційних втрат, 7 595,91грн - 3% річних, у зв'язку із неналежним виконанням умов договору постачання природного газу №ПГ1-100301К від 10.03.2023.
Ухвалою від 29.09.2025 судом прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі №924/978/25 в порядку розгляду за правилами спрощеного позовного провадження, призначено судове засідання для розгляду справи по суті.
Розгляд справи було відкладено.
Позивач - СП "Полтавська газонафтова компанія", м. Полтава наполягає на задоволенні позовних вимог з підстав викладених в позовній заяві. Просить здійснити розгляд справи без участі повноваженого представника та стягнути з ТОВ "Технобазальт-інвест", м. Славута Хмельницької області грошові кошти в розмірі 119 054,59грн, з яких: 78 155,80грн - пені, 33 302,88грн - інфляційних втрат, 7 595,91грн - 3% річних, з підстав неналежного виконання договору постачання природного газу №ПГ1-100301К від 10.03.2023. Вказує, що рішенням суду від 08.04.2025 по справі №924/70/25 встановлено порушення відповідачем грошових зобов'язань по договору.
Зазначає, що протягом періоду розгляду та вирішення справи №924/70/25 сума основної заборгованості була прострочена та погашена лише 13.06.2025, у зв'язку із чим було нараховано пеню, інфляційні втрати та 3% річних за період з 01.03.2025 по 12.06.2025 включно.
Звертає увагу, що сторонами було узгоджено нарахування пені за увесь період прострочення, а строк позовної давності не пропущено, оскільки згідно умов договору вона була встановлена сторонами терміном у два роки.
Відповідач - ТОВ "Технобазальт-інвест", м. Славута Хмельницької області проти позовних вимог заперечує, акцентує на їх необґрунтованості. Зазначає, що нарахування пені обмежується шістьма місяцями з моменту коли зобов'язання мало бути виконано.
Вказує, що керуючись приписами статті 232 ГК України (дійсним на момент дії договору і додаткових угод між сторонами) та статті 258 ЦК України, у позивача право на звернення до суду щодо стягнення неустойки (як штрафу, так і пені) за невиконання зобов'язань за Договором постачання природного газу №1- 100301К від 10 березня 2023 року та Додатковими угодами № 1-2 та 4-11 закінчилося 18.09.2025 року, однак зі змісту позовної заяви вбачається, що позов було подано 19.09.2025 року, тобто зі спливом строку позовної давності. У задоволенні позовних вимог щодо стягненням 78 155,80грн просить відмовити.
Судом враховується, що згідно статей 42, 46 Господарського процесуального кодексу України участь сторони у судовому засіданні є її правом. При цьому, норми вказаної статті зобов'язують сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.
З огляду на наведене, зважаючи на належне повідомлення сторін про дату, час та місце розгляду справи, вимоги розумності строку судового розгляду, суд приходить до висновку, що справа може бути розглянута за наявними у ній документами.
Розглядом матеріалів справи встановлено таке.
10.03.2023 між Спільним підприємством "Полтавська газонафтова компанія" (постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Технобазальт-Інвест" (споживач) було укладено договір постачання природного газу №ПГ1-100301К, відповідно до п.1.1. якого постачальник зобов'язується передати у власність споживача, а споживач - прийняти, спожити і оплатити на умовах цього договору газ природний.
За приписами п.1.3. договору обсяг газу, який постачальник зобов'язується передати, а споживач прийняти, спожити та оплатити, зазначається в додаткових угодах до даного договору на кожен розрахунковий період - газовий місяць (місяць постачання, місяць передачі, звітний місяць) з рівномірним щодобовим розподілом споживання протягом газового місяця. Зміни місячних обсягів газу встановлюються сторонами шляхом укладання відповідних додаткових угод до договору, зокрема, в порядку, передбаченому п.3.2. договору.
Загальна вартість газу, який постачальник передає споживачу, визначається загальною вартістю обсягу фактично переданого газу на підставі актів приймання-передачі газу, вказаних в п.3.3. договору (п.1.4. договору).
Відповідно до п.2.1. договору планова ціна за 1000 м3 газу та планова вартість газу у відповідному газовому місяці погоджується сторонами у відповідній додатковій угоді до договору.
Згідно п.2.2. договору, загальна сума договору складається із остаточної вартості газу поставленого постачальником та спожитого споживачем згідно усіх додаткових угод до договору, які є невід'ємною частиною даного договору.
Остаточні розрахунки за фактично поставлений газ у газовому місяці здійснюються споживачем з постачальником за остаточною ціною та остаточною вартістю газу до 18-го числа місяця, наступного за газовим місяцем (місяцем поставки газу) якщо інший строк остаточних розрахунків не погоджено сторонами у відповідній додатковій угоді до договору (п.2.3. договору).
За п.2.5. договору оплата вартості газу за кожен місяць постачання (звітний місяць) проводиться на умовах, зазначених у договорі та додаткових угодах, які є невід'ємною частиною даного договору.
У відповідності до п.3.1., 3.2., 3.3. договору передача газу здійснюється у точці виходу з газотранспортної системи України. Кількість газу, що передається, визначається у відповідності з обсягами, зазначеними у додаткових угодах до даного договору. Передача фактичного обсягу газу за звітний місяць оформляється сторонами актом прийому-передачі газу.
Пунктом 4.1. договору передбачено, що постачальник зобов'язується здійснити передачу газу споживачу у точці виходу з газотранспортної системи у обсязі та строки, визначені додатковими угодами до даного договору; оформити через оператора ГТС документацію, що підтверджує передачу планового обсягу газу від постачальника до споживача; передати споживачу акт приймання-передачі газу, що підтверджує фактично переданий обсяг газу по договору з урахуванням п.4.3.6. договору.
Згідно з п. 4.3. договору споживач, зокрема, зобов'язаний прийняти газ в точці виходу з мережі оператора ГТС в обсязі та на умовах, передбачених договором та додатковими угодами до даного договору; прийняти газ в точці входу в мережу оператора ГРМ в обсязі та на умовах, передбачених договором та додатковими угодами до даного договору; оплатити постачальнику планову вартість газу у порядку та у строки передбачені відповідною додатковою угодою до договору.
Відповідно до п.4.3.6. договору споживач також зобов'язаний до 05 числа місяця, наступного за розрахунковим (газовим), надати постачальнику копію відповідного акту про фактичний об'єм (обсяг) розподіленого (протранспортованого) газу споживачу за розрахунковий період, що складений між оператором ГРМ/ГТС та споживачем, відповідно до вимог Кодексу газотранспортної системи/Кодексу газорозподільних систем.
На підставі отриманих від споживача даних та/або даних оператора ГТС постачальник протягом трьох робочих днів готує та надає споживачу два примірники акту приймання-передачі газу за розрахунковий період, підписані уповноваженим представником постачальника.
Протягом двох днів з дати одержання акту приймання-передачі газу від постачальника повернути один примірник оригіналу, підписаний уповноваженим представником споживача, або надати в письмовій формі мотивовану відмову від підписання акту приймання-передачі газу. У разі не повернення споживачем переданого йому постачальником акту прийому-передачі газу (фактично переданого газу), або відсутності вмотивованої відмови споживача від підписання відповідного акту у цей же строк, такий акт вважається підписаним, а газ переданий споживачу.
Пунктом 5.3. договору сторони передбачили, що за порушення грошових зобов'язань (умов та строків розрахунків) згідно з договором, винна сторона сплачує на користь іншої сторони, крім суми заборгованості з урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох відсотків річних за весь час прострочення, - пеню за кожний день прострочення у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня від суми простроченого платежу.
Пеня, передбачена даним розділом договору, нараховується за увесь період прострочення виконання грошових зобов'язань (п. 5.9. договору).
Відповідно до п. 5.12 договору, сторони встановили позовну давність на стягнення господарських санкцій, строком у 2 (два) роки.
У межах договору сторони систематично (помісячно) укладали додаткові угоди на постачання газу на відповідний місяць (звітний період), в яких, зокрема, погоджували обсяги, ціну за 1000 м3 газу, вартість газу, що передається по додатковій угоді, порядок оплати вартості газу, а також остаточні розрахунки за фактично поставлений газ, які здійснюються споживачем з постачальником за остаточною вартістю газу до 18-го числа місяця, наступного за газовим місяцем (місяцем поставки газу), як то визначено п.2.3. договору.
Зокрема, згідно із п.4 угоди №1 оплата вартості газу по цій додатковій угоді проводиться на поточний рахунок постачальника в такому порядку: 100% від вартості газу, вказаної у п.3 угоди №1 - по 27 листопада 2023 року, тобто до 18 грудня 2023р.
Відповідно до п.5 угоди:
- №2 остаточні розрахунки за фактично поставлений газ здійснюються споживачем з постачальником за остаточною вартістю газу до 18-го числа місяця, наступного за газовим місяцем (місяцем поставки газу), тобто до 18 січня 2024 року;
- №4 остаточні розрахунки за фактично поставлений газ здійснюються споживачем з постачальником за остаточною вартістю газу до 18-го числа місяця, наступного за газовим місяцем (місяцем поставки газу), тобто до 18 лютого 2024 року;
- №5 остаточні розрахунки за фактично поставлений газ здійснюються споживачем з постачальником за остаточною вартістю газу до 18-го числа місяця, наступного за газовим місяцем (місяцем поставки газу), тобто до 18 березня 2024 року;
- №6 остаточні розрахунки за фактично поставлений газ здійснюються споживачем з постачальником за остаточною вартістю газу до 18-го числа місяця, наступного за газовим місяцем (місяцем поставки газу), тобто до 18 квітня 2024 року;
- №7 остаточні розрахунки за фактично поставлений Газ здійснюються споживачем з постачальником за остаточною вартістю газу до 18-го числа місяця, наступного за газовим місяцем (місяцем поставки газу), тобто до 18 травня 2024р;
- №8 остаточні розрахунки за фактично поставлений газ здійснюються споживачем з постачальником за остаточною вартістю газу до 18-го числа місяця, наступного за газовим місяцем (місяцем поставки газу), тобто до 18 червня 2024р;
- №9 остаточні розрахунки за фактично поставлений газ здійснюються споживачем з постачальником за остаточною вартістю газу до 18-го числа місяця, наступного за газовим місяцем (місяцем поставки газу), тобто до 18 липня 2024р;
- №10 остаточні розрахунки за фактично поставлений газ здійснюються споживачем з постачальником за остаточною вартістю газу до 18-го числа місяця, наступного за газовим місяцем (місяцем поставки газу), тобто до 18 серпня 2024р;
- №11 остаточні розрахунки за фактично поставлений газ здійснюються споживачем з постачальником за остаточною вартістю газу до 18-го числа місяця, наступного за газовим місяцем (місяцем поставки газу), тобто до 18 вересня 2024р;
- №12 остаточні розрахунки за фактично поставлений газ здійснюються споживачем з постачальником за остаточною вартістю газу до 18-го числа місяця, наступного за газовим місяцем (місяцем поставки газу), тобто до 18 жовтня 2024р;
- №13 остаточні розрахунки за фактично поставлений газ здійснюються споживачем з постачальником за остаточною вартістю газу до 18-го числа місяця, наступного за газовим місяцем (місяцем поставки газу) тобто до 18 листопада 2024р.
Згідно актів приймання-передачі природного газу, за період з листопада 2023 року по жовтень 2024 року включно постачальником було передано споживачу газу на загальну суму 4 363 986,37грн.
Відповідно до інформаційних повідомлень про зарахування коштів, за вказаний період у межах грошових зобов'язань за угодами №1-№2 та №4-№13 споживачем здійснено часткову оплату, а саме на суму 3 344 111,93грн.
Враховуючи несплату заборгованості ТОВ "Технобазальт-Інвест" у добровільному порядку, Спільне підприємство "Полтавська газонафтова компанія" звернулось з позовом до суду (провадження по справі №924/70/25).
Рішенням Господарського суду Хмельницької області від 08.04.2025 по справі №924/70/25 позов було задоволено частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Технобазальт-Інвест" на користь Спільного підприємства "Полтавська газонафтова компанія" 1 229 996,93грн заборгованості за договором постачання природного газу №1-100301К від 10.03.2023, з яких: 869 874,44 грн - основної заборгованості, 197 280,18грн - пені, 131 408,60грн - інфляційних втрат, 31 433,71грн - 3% річних та 16 441,00грн - витрат по оплаті судового збору. Провадження в частині стягнення 150 000,00грн основного боргу закрито. В решті відмовлено.
Постановою Північно-західного апеляційного господарського суду рішення Господарського суду Хмельницької області від 17.06.2025 у справі №924/70/25 в частині стягнення пені змінено та викладено його в наступній редакції:
"Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Технобазальт-інвест" (30002, Хмельницька обл., м.Славута, вул.Князів Сангушків, буд.95, код ЄДРПОУ 34323267) на користь Спільного підприємства "Полтавська газонафтова компанія" (36008, м.Полтава, вул. Європейська, 124-А, кв.77, код ЄДРПОУ 20041662) 281 828,83грн пені".
У решті рішення Господарського суду Хмельницької області від 08.04.2025 у справі №924/70/25 залишено без змін.
У зв'язку із тим, що протягом період розгляду справи №924/70/25, вирішення по суті та апеляційного розгляду, сума основної заборгованості продовжувала існувати, а саме:
- у період з 01.03.2025 по 13.03.2025 у розмірі 1 019 874,44грн;
- у період з 14.03.2025 по 12.06.2025 у розмірі 869 874,44грн,
позивачем за вказані періоди здійснено нарахування 78 155,80грн - пені, 33 302,88грн - інфляційних втрат, 7 595,91грн - 3% річних.
Аналізуючи докази, оцінюючи їх в сукупності, судом приймається до уваги таке.
У відповідності до ратифікованої Законом України від 17.07.2007 року Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (п.1 ст.6) кожен має право на справедливий та публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Згідно ч.1 ст.173 ГК України (діяв на час виникнення правовідносин за договором постачання природного газу №ПГ1-100301К від 10.03.2023), господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Відповідно до частин 1, 2 статті 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
Згідно ч.1 ст.530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст.599 ЦК України).
Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
За положеннями ч.1 ст.199 ГК України виконання господарських зобов'язань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими цим Кодексом та іншими законами. За погодженням сторін можуть застосовуватися передбачені законом або такі, що йому не суперечать, види забезпечення виконання зобов'язань, які звичайно застосовуються у господарському (діловому) обігу. До відносин щодо забезпечення виконання зобов'язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.
У відповідності до приписів ст.546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язань може забезпечуватись неустойкою, порукою, гарантією, заставою, при триманням, завдатком.
Відповідно до п.п.1, 2, 3 ст.549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Згідно з ч.1, 2 ст.551 ЦК України предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Як вбачається з матеріалів справи, 10.03.2023 між сторонами було укладено договір постачання природного газу №ПГ1-100301К.
Пунктом 5.3. договору сторони передбачили, що за порушення грошових зобов'язань (умов та строків розрахунків) згідно договором, винна сторона сплачує на користь іншої сторони, крім суми заборгованості з урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох відсотків річних за весь час прострочення, - пеню за кожний день прострочення у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня від суми простроченого платежу.
Рішенням Господарського суду Хмельницької області від 08.04.2025 у справі №924/70/25 (яке залишено без змін постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 17.06.2025 в частині стягнення основного боргу), було задоволено позов Спільного підприємства "Полтавська газонафтова компанія" та стягнуто на його користь з Товариства з обмеженою відповідальністю "Технобазальт-Інвест" 869 874,44 грн - основної заборгованості за договором постачання природного газу №1-100301К від 10.03.2023. Провадження в частині стягнення 150 000,00грн основного боргу було закрито у зв'язку зі сплатою.
Стягнуто по справі №924/70/25 (за результатами апеляційного провадження) було також 281 828,83 - пені, 131 408,60 грн - інфляційних втрат, 31 433,71 грн - 3% річних станом на 28.02.2025 включно.
За умовами ч.4 ст.75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Отже, вищенаведені факти вважаються встановленими і не потребують повторного доказування.
Таким чином, за період розгляду справи №924/70/25, вирішення по суті та апеляційного провадження, сума основної заборгованості за договором постачання природного газу №1-100301К від 10.03.2023 продовжувала існувати, а саме: у період з 01.03.2025 по 13.03.2025 у розмірі 1 019 874,44грн та у період з 14.03.2025 по 12.06.2025 у розмірі 869 874,44грн.
Суд приймає до уваги, що станом на момент звернення позивача до суду відповідач 13.06.2025 сплатив позивачу кошти в розмірі 869 874,44грн, тобто основну заборгованість за договором постачання природного газу №1-100301К від 10.03.2023 в повному обсязі, що підтверджується матеріалами справи та самим позивачем.
Суд враховує, що за відсутності інших підстав припинення зобов'язання, передбачених договором або законом, зобов'язання, в тому числі й грошове, припиняється його виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).
Саме лише прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов'язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених ч. 2 ст.625 ЦК України сум.
У зв'язку із неналежним виконанням умов договору постачання природного газу №ПГ1-100301К від 10.03.2023 позивач здійснив нарахування за період з 01.03.2025 по 13.03.2025 на суму основного боргу 1 019 874,44грн та за період з 14.03.2025 по 12.06.2025 (включно) на суму основного боргу 869 874,44грн пеню на загальну суму 78 155,80грн.
Суд, перевіривши (за допомогою системи «Законодавство») наданий позивачем обґрунтований розрахунок суми пені, вважає обґрунтованими на арифметично вірним нарахування здійснене позивачем у відповідності до наданого ним розрахунку у розмірі 78 155,80грн.
Між тим, судом враховується, що у випадку нарахування неустойки, яка є явно завищеною, не відповідає передбаченим у пункті 6 ст.3, частині третій ст.509 та частинах першій, другій ст.627 Цивільного кодексу України засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права, суд має право її зменшити. Наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми, як неустойку, спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов'язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для споживача та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором (рішення Конституційного Суду від 11.07.2013р. №7-рп/2013).
Згідно ч.3 ст.551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. При цьому відсутність чи невисокий розмір збитків може бути підставою для зменшення судом розміру неустойки, що стягується з боржника. Вирішуючи питання про зменшення розміру пені та штрафу, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, суд повинен з'ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків, а також об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення у виконанні зобов'язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків.
Зі змісту наведених норм випливає, що при вирішенні питання про можливість зменшення неустойки, суд бере до уваги майновий стан сторін і оцінює співвідношення розміру заявлених штрафних санкцій, зокрема, із розміром збитків кредитора, враховує інтереси обох сторін.
Таким чином, вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду, який, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення пені. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду, зокрема, від 3 липня 2019 року у справі №917/791/18, від 29 вересня 2020 року в справі №909/1240/19 (909/1076/19), від 24 грудня 2020 року в справі №914/1888/19, від 26 січня 2021 року в справі №916/880/20, від 26 січня 2021 року в справі №916/880/20.
При цьому, виходячи з принципів добросовісності, розумності, справедливості та пропорційності, суд, в тому числі і з власної ініціативи, може зменшити розмір неустойки (пені) до її розумного розміру.
Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 30 березня 2021 року в справі №902/538/18.
Нормами законодавства України не визначено розмір, на який суд може зменшити неустойку, а тому при вирішенні цього питання суди мають забезпечувати дотримання балансу інтересів сторін у справі з урахуванням правового призначення неустойки, на що Верховний Суд неодноразово вказував.
Конституційний Суд України в рішенні від 11 липня 2014 року №7-рп/2013 у справі №1-12/2013 сформував правову позицію, що наявність у кредитора можливості стягувати зі споживача надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов'язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для споживача та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.
Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Одним із принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою. Неустойка спрямована на забезпечення компенсації майнових втрат постраждалої сторони. Для того, щоб неустойка не набула ознак каральної санкції, діє правило частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України про те, що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було би передбачити.
Аналогічна правова позиція наведена в постановах Великої Палати Верховного Суду від 18.04.2023 у справі №199/3152/20, Верховного Суду від 16.03.2021 року по справі №922/266/20.
Суд зауважує, якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов'язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов'язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призвести до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 02.11.2022 у справі №910/14591/21, Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі №902/417/18.
Судом також враховано позицію об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 19.01.2024 у справі №911/2269/22, яка вказала на те, що в питаннях підстав для зменшення розміру неустойки правовідносини у кожному спорі про її стягнення є відмінними, оскільки кожного разу суд, застосовуючи дискрецію для вирішення цього питання, виходить з конкретних обставин, якими обумовлене зменшення штрафних санкцій, які водночас мають узгоджуватись з положенням статті 233 ГК України і частині третій статті 551 ЦК України, а також досліджуватися та оцінюватися судом в порядку статей 86, 210, 237 ГПК України. Такий підхід є усталеним в судовій практиці.
Об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справі №911/2269/22 зазначила, що враховуючи висновок про індивідуальний характер підстав, якими у конкретних правовідносинах обумовлюється зменшення судом розміру неустойки (що підлягає стягненню за порушення зобов'язання), а також дискреційний характер визначення судом розміру, до якого суд її зменшує, що виключає формування єдиних (для вирішення спорів про стягнення неустойки) критеріїв та алгоритму визначення підстав для зменшення розміру неустойки та критеріїв для встановлення розміру.
Розмір неустойки, до якого суд її зменшує (на 90 %, 70 % чи 50 % тощо), у кожних конкретно взятих правовідносинах (справах) також має індивідуально-оціночний характер, оскільки цей розмір (частина або процент, на які зменшується неустойка), який обумовлюється встановленими та оціненими судом обставинами у конкретних правовідносинах, визначається судом у межах дискреційних повноважень, наданих суду відповідно до положень частини першої, другої статті 233 ГК України та частини третьої статті 551 ЦК України, тобто у межах судового розсуду.
Індивідуальний характер підстав, якими у конкретних правовідносинах обумовлюється зменшення судом розміру неустойки (що підлягає стягненню за порушення зобов'язання), а також дискреційний характер визначення судом розміру, до якого суд її зменшує, свідчить про відсутність універсального максимального і мінімального розміру неустойки, на який її може бути зменшено. Наведене, у свою чергу, вимагає, щоб розмір неустойки відповідав принципам верховенства права.
Аналогічні висновки сформовані Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 16.10.2024 у справі №911/952/22.
Таким чином, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки, при цьому розмір неустойки, на який її може бути зменшено, вимагає, щоб цей розмір відповідав принципам верховенства права. (Тотожна правова позиція викладена в постанові Північно-західного апеляційного господарського суду від 09.10.2025 по справі №924/350/25).
Враховуючи положення діючого законодавства, з огляду на всі фактичні обставини справи, враховуючи важливість збереження господарської діяльності сторін, періоди прострочення, зважаючи на відсутність у позивача будь-якої шкоди або прямих збитків внаслідок неналежного виконання відповідачем своїх зобов'язань за договорами, у той час як негативні наслідки, спричинені позивачу простроченням виконання грошового зобов'язання, компенсуються, окрім штрафних санкцій, також і за рахунок застосування до боржника відповідальності в порядку ч.2 ст.625 ЦК України, суд вважає за необхідне зменшити розмір пені до 39 077,90грн.
Доводи відповідача щодо нарахування пені поза межами шестимісячного строку та зі спливом позовної давності, судом не приймаються до уваги, оскільки спростовуються матеріалами справи та наступними висновками.
У ч.6 ст.232 ГК України (діяв на час виникнення правовідносин між сторонами) визначено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Судом враховано, що даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. Необхідно також мати на увазі, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов'язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 ГК України, строку, за який нараховуються штрафні санкції.
Водночас, пунктом 5.9 договору, сторони визначили, що пеня, передбачена розділом 5 договору, нараховується за увесь період прострочення виконання грошових зобов'язань.
Таким чином, сторони врегулювали свої відносини щодо нарахування штрафних санкцій на власний розсуд, у тому числі, щодо періоду нарахування пені з вказівкою на подію, яка має неминуче настати - до повного розрахунку (фактичний момент оплати) (Аналогічна правова позиція Верховного Суду викладена в постанові від 10.09.2020 у справі №916/1777/19).
Отже, до нарахованої позивачем пені не слід застосувати вимоги ч.6 ст.232 ГК України.
Щодо спливу позовної давності нарахування пені.
Суд звертає увагу, що сторони пунктом 5.12 договору встановили позовну давність на стягнення господарських санкцій, строком у 2 (два) роки.
При цьому, сторони, у відповідності до укладених додаткових угод до договору, також визначили, що остаточні розрахунки за фактично поставлений газ здійснюються споживачем з постачальником за остаточною вартістю газу до 18-го числа місяця, наступного за газовим місяцем (місяцем поставки газу). Тобто, позовна давність на стягнення господарських санкцій за договором не сплила.
Разом з тим, судом також враховано, що строки позовної давності, встановленої ЦКУ, було призупинено спочатку на період дії карантину, а пізніше - на період дії воєнного стану, тобто в загальному на період з 02.04.2020 по 03.09.2025. Відповідні норми про це закріплені у "Прикінцевих та перехідних положеннях" ЦКУ.
Відновлення строків позовної давності передбачено Законом України від 14.05.2025 №4434-IX "Про внесення зміни до розділу "Прикінцеві та перехідні положення "Цивільного кодексу України щодо поновлення перебігу позовної давності " (набрання чинності Законом 04.09.2025).
Таким чином, для заборгованостей, які виникли у період з 02.04.2020 по 03.09.2025, строк позовної давності в цей період не розпочався, його слід почати розраховувати з 04.09.2025.
Отже, доводи відповідача щодо підстав відмови у стягнення на користь позивача пені не знайшли свого підтвердження.
Щодо стягнення 33 302,88грн - інфляційних втрат та 7 595,91грн - 3% річних, судом враховано наступне.
Відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції, а також 3% річних є правом кредитора, яким останній наділений в силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу.
Під час перерахунку заявлених до стягнення 3% річних, судом взято до уваги встановлені позивачем періоди. Таким чином, здійснивши обрахування (за допомогою системи "Законодавство") судом встановлено, що нараховані позивачем до стягнення 3% річних в розмірі 7 595,91грн заявлені обґрунтовано та підлягають задоволенню.
Стосовно нарахувань втрат від інфляції, судом враховано таке.
Індекс інфляції, який характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, визначається Держкомстатом за період, який становить один місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому до розрахунку мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція). Така ж, правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 13.02.2019р. по справі №924/312/18.
Судом враховано, правову позицію Верховного Суду у складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 20.11.2020 у справі №910/13071/19 щодо застосуванням механізму розрахунку інфляційних втрат у порядку частини 2 статті 625 ЦК України у разі, якщо прострочення виконання грошового зобов'язання становить неповний місяць.
Зважаючи на викладене, суд, здійснивши власний перерахунок (за допомогою програми «Законодавство") оскільки період за який нараховуються інфляційні втрати має становити один місяць, вважає, що інфляційні втрати будуть правомірно нараховані за вказані позивачем в розрахунку періоди березень-травень 2025 на суму основної заборгованості 869 874,44грн в розмірі 30 786,91грн. В решті інфляційних вимог належить відмовити.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ч. 1 ст. 86 ГПК України).
Згідно з ч. 1 ст. 14 ГПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до ст. 73 ГПК доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом (ч. ч. 1, 3 ст. 13, ст. 74 ГПК України).
Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що позов заявлено обґрунтовано, тому позовні вимоги підлягають задоволенню в частині, а саме на суму 39 077,90грн - пені, 30 786,91грн - інфляційних втрат, 7 595,91грн - 3% річних. В решті вимог слід відмовити.
Розподіл судових витрат між сторонами.
Відповідно до ст.129 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати по оплаті судового збору (з урахуванням коефіцієнту 0,8 для пониження розміру ставки судового збору за подання позову в електронній формі) покладаються на відповідача пропорційно задоволених вимог без урахування зменшення пені.
Позивачем також заявлено вимогу про стягнення з відповідача його витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 10 000,00грн.
Частинами 1-3 статті 126 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
При цьому судом враховано, що витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено. (Аналогічна позиція викладена в постанові Верховного Суду від 03.10.2019р. по справі №922/445/19).
Частиною 8 статті 129 ГПК України передбачено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Згідно з ч.1 ст.123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать в чому числі витрати на професійну правничу допомогу.
Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою (ч.1 ст.16 ГПК України). Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом (ч.2 ст.16 ГПК України).
Пунктом 1 ч.1 ст.1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" визначено, що адвокат - це фізична особа, яка здійснює адвокатську діяльність на підставах та в порядку, що передбачені цим Законом.
Адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги, ордеру (ч.1 ст.26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність").
Як вбачається з матеріалів справи, Адвокатське об'єднання "Старокиївське" надавало послуги позивачу - СП "Полтавська газонафтова компанія" на підставі договору про надання правничої допомоги №2005/2023 від 25.05.2023, додаткової угоди №5 від 01.08.2025 та ордеру на надання правничої (правової) допомоги серії СЕ №1104750 від 13.02.2025 виданого адвокату Метенко Т.І.
Згідно акту приймання-передачі від 30.09.2025, адвокатським об'єднанням вказано обсяг наданих, а клієнтом - позивачем, прийнятих послуг, в тому числі щодо підготовки позовної заяви до суду про стягнення санкцій з ТОВ "Технобазальт-інвест" в розмірі 10 000,00грн.
Частиною 4 ст.126 ГПК України передбачено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч.5, 6 ст.126 ГПК України).
Відповідно до п.12 ч.3 ст.2 ГПК України однією з основних засад господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.
Водночас, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Таким чином, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (наприклад, рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява №19336/04, п. 269).
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 30.11.2020р. у справі №922/2869/19, від 08.04.2020р. у справі №922/2685/19 та практиці Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, відзначено у п. 95 рішення у справі "Баришевський проти України" від 26.02.2015р., п. п. 34-36 рішення у справі "Гімайдуліна і інших проти України" від 10.12.2009р., п. 80 рішення у справі "Двойних проти України" від 12.10.2006р., п. 88 рішення у справі "Меріт проти України" від 30.03.2004р.
Виходячи зі змісту положень частин 5, 6 статті 126 Господарського процесуального кодексу обов'язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, що узгоджується з принципом змагальності сторін.
Водночас, судом також враховано, що поряд зі згаданим принципом змагальності сторін іншими основними засадами (принципами) господарського судочинства також є: верховенство права та пропорційність.
Згідно із ст. 11 Господарського процесуального кодексу України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Як передбачено ст. 15 Господарського процесуального кодексу України, суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов'язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.
Отже, з врахуванням викладеного, виходячи зі змісту норм статей 3, 11, 15 Господарського процесуального кодексу України, питання про співмірність заявлених відповідачем до стягнення з позивача витрат на професійну правничу допомогу має вирішуватись із застосуванням критеріїв пропорційності та розумності, керуючись принципом верховенства права.
Судом також враховано, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, однак це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України").
Враховуючи вищевикладене, з урахуванням змісту прийнятого рішення, принципу співрозмірності, критеріїв пропорційності та розумності, складності справи, судом вважаються обґрунтованими витрати СП "Полтавська газонафтова компанія" на професійну правничу допомогу у розмірі 7 000,00грн.
Керуючись ст. ст. 2, 4, 73, 74, 86, 123, 129, 233, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд
Позов задовольнити частково.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Технобазальт-інвест" (30002, Хмельницька область, м.Славута, вул. Князів Сангушків, буд. 95; код ЄДРПОУ 34323267) на користь Спільного підприємства "Полтавська газонафтова компанія" (36008, м. Полтава, вул. Європейська, 124-А, кв. 77; код ЄДРПОУ 20041662) 39 077,90грн (тридцять дев'ять тисяч сімдесят сім гривень 90 коп.) пені, 30 786,91грн (тридцять тисяч сімсот вісімдесят шість гривень 91 коп.) інфляційних втрат, 7 595,91грн (сім тисяч п'ятсот дев'яносто п'ять гривень 91 коп.) 3% річних, 2 370,80грн (дві тисячі триста сімдесят гривень 80 коп.) витрат зі сплати судового збору, 7 000,00грн (сім тисяч гривень 00 коп.) витрат на професійну правничу допомогу.
Видати наказ.
В решті позовних вимог відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів після його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Порядок подання апеляційної скарги визначений ст.257 та пп.17.5 п.17 Розділу ХІ «Перехідні положення» ГПК України.
Повне рішення складено 24.11.2025.
Суддя С.І. Крамар