Справа № 645/2466/25 (1-кс/645/1438/25) Головуючий суддя І інстанції ОСОБА_1
Провадження № 11-сс/818/1389/25 Суддя доповідач ОСОБА_2
19 листопада 2025 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Харківського апеляційного суду у складі:
головуючого - ОСОБА_2 ,
суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
за участю секретаря - ОСОБА_5 ,
підозрюваного - ОСОБА_6 ,
захисника - адвоката ОСОБА_7 ,
перекладача - ОСОБА_8 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові в режимі відеоконференції апеляційну скаргу захисника підозрюваного ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_7 на ухвалу слідчого судді Немишлянського районного суду м. Харкова від 24 жовтня 2025 року, якою продовжено стосовно підозрюваного ОСОБА_6 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою з визначенням розміру застави у кримінальному провадженні № 12025221190000534 від 08 квітня 2024 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст. 185 КК України,-
Цією ухвалою продовжено стосовно підозрюваного ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , строк дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою в ДУ «Харківський слідчий ізолятор» строком до 26.11.2025 року.
Також визначено заставу у розмірі 40 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що станове 121120 грн., з покладенням на підозрюваного процесуальних обов'язків, передбачених ст. 194 КПК України, у разі її внесення.
На зазначену ухвалу суду захисник підозрюваного ОСОБА_6 - адвокат ОСОБА_7 подала апеляційну скаргу, в якій просила судову ухвалу скасувати та постановити нову, якою застосувати до підозрюваного запобіжний захід у вигляді домашнього арешту або зменшити розмір застави.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначала, що розмір застави не може бути завідомо непомірним для підозрюваного. Вказувала про недоведеність ризиків, передбачених ч.1 ст. 177 КПК України. Поряд з цим вказувала, що підозрюваний має соціальні зв'язки, на утриманні має повнолітнього сина інваліда 3 групи. Вважала, що такі відомості є підставою для зменшення визначеного розміру застави.
18.11.2025 року до канцелярії Харківського апеляційного суду надійшла заява прокурора ОСОБА_9 , в якій просив розглянути апеляційну скаргу захисника без участі прокурора. Крім цього прокурор заперечував щодо задоволення апеляційної скарги захисника.
Враховуючи вимоги ч. 2 ст. 422 та ч. 4 ст. 405 КПК України неприбуття сторін або інших учасників кримінального провадження не перешкоджає проведенню розгляду справи, якщо такі особи були належним чином повідомлені про дату, час і місце апеляційного.
За таких обставин колегія суддів дійшла висновку про можливість проведення розгляду без участі прокурора.
Заслухавши доповідь судді, дослідивши матеріали провадження та перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
З матеріалів справи вбачається, що СВ ВП № 2 ХРУП № 2 ГУНП в Харківській області здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні № 12025221190000534 від 08.04.2025 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст. 185 КК України.
26.08.2025 року ОСОБА_6 повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст. 185 КК України.
24.10.2025 року слідчий звернувся до слідчого судді Немишлянського районного суду м. Харкова з клопотанням про продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно ОСОБА_6 .
В обґрунтування клопотання слідчий посилався на наявність обґрунтованої підозри, а також на існування ризиків, передбачених п.п. 1, 2, 3, 5 ч.1 ст. 177 КПК України, а також на те, що неможливо запобігти вказаним ризикам шляхом застосування до підозрюваного більш м'якого запобіжного заходу.
Вирішуючи питання про застосування запобіжного заходу стосовно підозрюваного ОСОБА_6 , слідчий суддя суду першої інстанції врахував тяжкість покарання, що загрожує підозрюваному, у разі визнання його винуватості, відомості про особу підозрюваного, його вік, репутацію, відсутність відомостей про наявність тяжких захворювань, підозру ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, існування ризиків, передбачених п.п.1, 2, 3, 5 ч.1 ст. 177 КПК України, а саме у разі обрання запобіжного заходу не пов'язаного з триманням під вартою, підозрюваний може переховуватись від органу досудового розслідування та суду, знищити, сховати або спотворити будь-яку з речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілих у кримінальному провадженні та вчинити інше кримінальне правопорушення.
Крім того, відповідно до вимог ст. 182 КПК України, з урахуванням викладених обставин кримінального правопорушення, майнового та сімейного стану підозрюваного, враховуючи існування ризиків, передбачених п.п. 1, 2, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, слідчий суддя суду першої інстанції вважав можливим визначити заставу в розмірі, 121120 грн. та вважав її достатньою для забезпечення виконання обвинуваченим обов'язків, передбачених КПК України.
Колегія суддів погоджується з вказаними висновками слідчого судді з наступних підстав.
Відповідно до вимог ст.177 КПК України підставою для застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті, тобто: переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Крім того, при вирішенні питання про обрання, продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою суд повинен врахувати обставини, передбачені ст.178 КПК України, зокрема, тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується особа та дані, які її характеризують і можуть свідчити на користь збільшення (зменшення) ризику переховування від правосуддя чи інших способів неналежної процесуальної поведінки.
Під час апеляційного розгляду, колегією суддів встановлено, що рішення суду першої інстанції є обґрунтованим та постановлено з дотриманням зазначених вимог чинного та міжнародного законодавства.
Колегія суддів погоджується з висновками слідчого судді суду першої інстанції, щодо існування ризиків передбачених п.п. 1,2,3,5 ч.1 ст.177 КПК України, а саме: можливість підозрюваного переховування від суду, знищити, сховати або спотворити будь-яку з речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення, незаконно впливати на свідків або потерпілого у кримінальному провадженні, а також вчинення іншого кримінального правопорушення, оскільки ОСОБА_6 , відповідно до змісту повідомлення про підозру, вчинив злочин, який є тяжким і знаходячись на свободі може негативно вплинути на хід встановлення істини у справі. Крім того, перебуваючи на свободі, ОСОБА_6 усвідомлюючи, що ним скоєно, в тому числі, тяжкий злочин, за вчинення якого передбачено покарання у виді позбавлення волі до 8 років, а також у зв'язку з тим, що він, раніше неодноразово судимий за вчинення корисливих злочинів, одружений, а тому з метою уникнення кримінальної відповідальності може переховуватись від органу досудового розслідування та суду на території України або за її межами.
Зокрема, ризик втечі має оцінюватись у контексті чинників, пов'язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейним зв'язками та усіма видами зв'язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідування («Бекчиєв проти Молдови» §58). Серйозність покарання є ревалентною обставиною в оцінці ризику того, що обвинувачений може втекти («Ідалов проти Росії», «Гарицьки проти Польщі», «Храїді проти Німеччини», «Ілійков проти Болгарії»), а наявність судимості може стати підставою для обґрунтування того, що обвинувачений може вчинити новий злочин («Сельчук проти Туреччини», «Мацнеттер проти Австрії»).
Надаючи оцінку можливості підозрюваного переховуватися від суду, незаконно впливати на потерпілого або свідків, або вчинити інше кримінальне правопорушення, суд бере до уваги, що існує певна ймовірність того, що останній з метою уникнення покарання, передбаченого за вчинення інкримінованого злочину може вдатися до відповідних дій.
Згідно відомостей, що є наявними в матеріалах судового провадження, ОСОБА_6 підозрюється у вчиненні умисного кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст. 185 КК України, який, відповідно до положень ст. 12 КК України, є тяжким злочином за вчинення якого передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк до 8 років.
У розумінні практики Європейського суду з прав людини, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі «Ілійков проти Болгарії» №33977/96 від 26 липня 2001 року ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
Крім того, Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин.
Відповідно до фактичних обставин справи вбачається, що ОСОБА_6 раніше неодноразово судимий, в тому числі, за вчинення корисливого злочину.
За таких обставин, колегія суддів погоджується зі слушністю висновків суду першої інстанції щодо існування ризиків, а саме того, що ОСОБА_6 може переховуватись від органу досудового розслідування або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку з речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на свідків або потерпілих у кримінальному провадженні; вчинити інше кримінальне правопорушення.
Отже, колегія суддів дійшла висновку, що ризики, які існували на час обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно підозрюваного ОСОБА_6 не зменшилися та не перестали існувати на момент апеляційного розгляду.
Згідно сформованої практики Європейського суду з прав людини, тримання особи під вартою може бути виправдане, якщо існують реальні ознаки наявності справжнього суспільного інтересу, який незважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистої свободи. Застосовуючи запобіжний захід у виді тримання під вартою, необхідно виходити із того, що судове рішення повинно забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони прав і інтересів як суспільства, так і потерпілого. Визначення таких прав, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суспільства більшої суворості в оцінці цінностей суспільства («Летельє проти Франції»).
Крім того, відповідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, право людини на свободу є основоположним, але не абсолютним та може бути обмежено з огляду на суспільний інтерес.
З урахуванням конкретних обставин вчинення кримінальних правопорушень, які інкримінуються підозрюваному, а саме злочинів проти власності, колегія суддів вважає, що у цьому судовому провадженні є наявний суспільний інтерес, який полягає у необхідності захисту високих стандартів охорони прав і інтересів суспільства, зокрема права власності громадян, яке, відповідно до ст. 41 Конституції України є непорушним.
Враховуючи вищенаведені відомості, у колегії суддів не виникає сумнівів щодо обґрунтованості та доведеності ризиків, якими прокурор обґрунтовував в суді першої інстанції необхідність застосування такого запобіжного заходу, як тримання підозрюваного під вартою, оскільки на момент розгляду апеляційної скарги ризики, які існували на час обрання цього запобіжного заходу, не зменшилися, а їх доведеність об'єктивно вбачається з системного аналізу відомостей, що стосуються особи підозрюваного та обставин кримінального провадження, які прокурор вважає доведеними.
Враховуючи фактичні обставини кримінального провадження, відомості про особу підозрюваного, колегія суддів дійшла висновку, що застава саме у розмірі 40 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб здатна забезпечити виконання підозрюваним ОСОБА_6 покладених на нього процесуальних обов'язків, передбачених ч.5 ст. 194 КПК України.
Зазначені в апеляційній скарзі доводи та підстави, з яких захисник просив скасувати ухвалу суду, не знайшли свого підтвердження під час апеляційного перегляду і не є визначеними законом підставами для скасування оскаржуваного рішення.
З огляду на значимі для цього провадження обставини, на переконання колегії суддів, слідчий суддя суду першої інстанції прийняв рішення на підставі всебічно з'ясованих обставин, з якими закон пов'язує можливість обрання виключного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, при цьому дослідив належним чином всі наявні відомості в матеріалах провадження та навів в ухвалі мотиви, з яких прийняв відповідне рішення.
З урахуванням зазначеного, колегія суддів дійшла висновку про законність та обґрунтованість ухвали слідчого судді суду першої інстанції про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою з визначенням розміру застави стосовно ОСОБА_6 та відсутності на цей час жодних підстав для зміни чи скасування рішення за доводами апеляційної скарги захисника.
Керуючись ст.ст.177, 178, 404, 405, п.1 ч.1 ст.407, 418, 419 КПК України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_7 - залишити без задоволення.
Ухвалу слідчого судді Немишлянського районного суду м. Харкова від 24 жовтня 2025 року - залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Головуючий -
Судді :