Справа: № 646/13391/24 Головуючий І інстанції: ОСОБА_1
Провадження: № 11-кп/818/2401/25 Головуючий апеляційної інстанції: ОСОБА_2
Категорія: продовження строку тримання
під вартою обвинуваченому
20 листопада 2025 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Харківського апеляційного суду у складі: головуючого судді ОСОБА_2 , суддів ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , при секретареві ОСОБА_5 , без участі прокурора, з участю захисника ОСОБА_6 , без участі всіх інших учасників по даній справі, а саме самого обвинуваченого ОСОБА_7 , належним чином повідомленого про розгляд справи, за умови, що заяв про відкладення розгляду справи ні від кого не надходило, розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Харкові справу за апеляційною скаргою захисника обвинуваченого ОСОБА_7 - адвоката ОСОБА_6 на ухвалу Основ'янського районного суду м. Харкова від 06.11.2025 року, -
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Вказаною ухвалою клопотання прокурора задоволено та продовжено відносно обвинуваченого ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 запобіжний захід у виді тримання під вартою в умовах Державної установи «Харківський слідчий ізолятор» строком на 60 днів, тобто до 04.01.2026 року включно.
Вимоги апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала.
Не погодившись з вказаним рішенням суду першої інстанції, захисник обвинуваченого ОСОБА_7 - адвокат ОСОБА_6 подав апеляційну скаргу, в якій, просить скасувати ухвалу Основ'янського районного суду м. Харкова від 06.11.2025 року та постановити нову, якою застосувати до обвинуваченого запобіжний захід не пов'язаний з триманням під вартою, а саме у виді особистої поруки або цілодобового домашнього арешту, а у разі залишення запобіжного заходу у виді тримання під вартою, просить застосувати щодо ОСОБА_7 мінімальний розмір застави, а саме 80 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
В обґрунтування апеляційних вимог вказує на те, що жодний ризик, зазначений у клопотанні про продовження строку тримання під вартою, передбачений ст. 177 КПК України прокурором не доведений, як і не доведено, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти вищевказаним ризикам.
Вказує, що стороною обвинувачення було приховано факт того, що саме потерпілий ОСОБА_8 мав намір на вбивство обвинуваченого. Доказом неадекватної поведінки у цей день потерпілого ОСОБА_8 вважає протокол огляду місця події.
Крім того, вказує, що судом під час постановлення оскаржуваної ухвали не було враховано факт того, що обвинувачений є учасником бойових дій, має нагороди за відвагу в бою, має міцні соціальні зв'язки, неповнолітніх дітей на утриманні, позитивні характеристики, надані військовою частиною та є раніше не судимим.
Позиції учасників апеляційного провадження.
В судовому засіданні суду апеляційної інстанції захисник обвинуваченого ОСОБА_7 - адвокат ОСОБА_6 підтримав доводи апеляційної скарги та просив про її задоволення.
Прокурор у кримінальному провадженні та обвинувачений ОСОБА_7 про дату та час розгляду апеляційної скарги були повідомлені належним чином. Жодних заяв або клопотань, які б перешкоджали розгляду справи, від останніх не надходило. На особистій участі не наполягали.
Враховуючи вимоги ч. 4 ст. 405, ч.2 ст. 422 КПК України, колегія суддів вважає за можливе проведення апеляційного перегляду ухвали суду за відсутності прокурора та обвинуваченого, оскільки неприбуття сторін або інших учасників кримінального провадження не перешкоджає проведенню розгляду, якщо такі особи були належним чином повідомлені про дату, час і місце апеляційного розгляду та не повідомили про поважні причини свого неприбуття.
Мотиви прийняття рішення судом апеляційної інстанції.
Заслухавши суддю - доповідача, доводи захисника обвинуваченого, дослідивши представлені матеріали кримінального провадження, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга захисника обвинуваченого задоволенню не підлягає, виходячи із наступного.
Відповідно до вимог ст.177 КПК України підставою для застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті, тобто: переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Крім того, при вирішенні питання про обрання, продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою суд повинен врахувати обставини, передбачені ст.178 КПК України, зокрема, тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується особа та дані, які її характеризують і можуть свідчити на користь збільшення (зменшення) ризику переховування від правосуддя чи інших способів неналежної процесуальної поведінки.
Під час апеляційного розгляду, колегією суддів встановлено, що рішення суду першої інстанції є обґрунтованим та постановлено з дотриманням зазначених вимог чинного законодавства.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, щодо продовження існування ризиків, передбачених п.п. 1, 3, 5 ч.1 ст.177 КПК України, оскільки ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь ймовірності того, що особа, вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати судовому розгляду або ж створять загрозу суспільству.
Зокрема, ризик втечі має оцінюватись у контексті чинників, пов'язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейними зв'язками та усіма видами зв'язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідуванню («Бекчиєв проти Молдови» §58). Серйозність покарання є ревалентною обставиною в оцінці ризику того, що обвинувачений може втекти, «Гарицьки проти Польщі», «Храїді проти Німеччини», «Ілійков проти Болгарії»).
Надаючи оцінку можливості обвинуваченого переховуватися від суду, колегія суддів бере до уваги, що існує певна ймовірність того, що останній з метою уникнення покарання, передбаченого за вчинення інкримінованого кримінального правопорушення, може вдатися до відповідних дій.
Так, ОСОБА_7 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК України, яке є особливо тяжким за яке передбачене покарання у виді позбавлення волі на строк до 15 років.
Отже, враховуючи, що ОСОБА_7 обвинувачується у вчиненні особливо тяжкого кримінального правопорушення, за яке передбачене покарання у виді позбавлення волі на строк до 15 років, то усвідомлюючи тяжкість покарання, яке йому загрожує, з метою його уникнення, може вчинити дії направлені на переховування від суду.
Враховуючи той факт, що на даний час не всі межі державного кордону України знаходяться під контролем її влади, ОСОБА_7 матиме можливість незаконно перетнути державний кордон України, переслідуючи все ту ж мету - уникнення від кримінальної відповідальності.
Крім того, враховуючи, що під час виконання вимог ст. 290 КПК України ОСОБА_7 отримав повний доступ до матеріалів кримінального провадження, в яких зазначені анкетні відомості свідків, не виключена можливість здійснення незаконного впливу обвинуваченого на вказаних осіб.
Колегія суддів констатує, що ризик впливу на свідків існує не лише на початковому етапі кримінального провадження при збиранні доказів, а на стадії судового розгляду до моменту безпосереднього отримання судом свідчень від останніх.
Також, не виключена можливість вчинення ОСОБА_7 іншого кримінального правопорушення, враховуючи характер та спосіб вчинення ним кримінального правопорушення у якому він обвинувачується.
У розумінні практики Європейського суду з прав людини, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі «Ілійков проти Болгарії» №33977/96 від 26 липня 2001 року ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
Крім того, Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин. Тримання особи під вартою завжди може бути виправдано, за наявності ознак того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважають інтереси забезпечення поваги до особистої свободи.
Як вбачається з клопотання про продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою стосовно ОСОБА_7 ризики, передбачені п.п.1,3,5 ч.1 ст.177 КПК України, не зменшилися, при цьому сторона обвинувачення надала оцінку протиправності дій, скоєних обвинуваченим, суворості покарання, у разі доведення його винуватості, відомостям, які характеризують особу обвинуваченого, навівши підстави, які вказують про необхідність продовження строку дії обраного раніше запобіжного заходу.
Згідно сформованої практики Європейського суду з прав людини, тримання особи під вартою може бути виправдане, якщо існують реальні ознаки наявності справжнього суспільного інтересу, який незважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистої свободи. Застосовуючи запобіжний захід у виді тримання під вартою, необхідно виходити із того, що судове рішення повинно забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони прав і інтересів як суспільства, так і потерпілого. Визначення таких прав, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суспільства більшої суворості в оцінці цінностей суспільства ( «Летельє проти Франції»).
Крім того, відповідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, право людини на свободу є основоположним, але не абсолютним та може бути обмежено з огляду на суспільний інтерес.
З урахуванням конкретних обставин вчинення кримінального правопорушення, яке інкримінується ОСОБА_7 , враховуючи, що інкриміноване обвинуваченому кримінальне правопорушення є посяганням на найвищу соціальну цінність, а саме життя людини, колегія суддів вбачає підвищений ступінь суспільної небезпечності, що свідчить про те, що у цьому кримінальному провадженні наявний суспільний інтерес, який полягає у необхідності захисту високих стандартів охорони прав і інтересів суспільства.
Переглядаючи рішення суду першої інстанції по даній справі, колегія суддів приймає до уваги рішення Конституційного Суду України від 13 06 2019 в тій його частині, де звернуто увагу на необхідність дотримання вимог п.1 ч.1 ст.178 КПК України щодо оцінки в сукупності всіх обставин, у тому числі вагомості наявних доказів про вчинення обвинуваченим кримінального правопорушення.
Крім того, як випливає із вищевказаного Рішення Конституційного Суду України, на даний час, коли кримінальна справа знаходиться у провадженні суду першої інстанції, то тепер уже суд має перебирати на себе як ризики можливої втечі обвинувачених, так і забезпечення їх участі в судових засіданнях.
З огляду на значимі для даного провадження обставини, на переконання колегії суддів, суд першої інстанції прийняв рішення на основі всебічно з'ясованих обставин, з якими закон пов'язує можливість продовження виключного запобіжного заходу у виді тримання під вартою, при цьому дослідив належним чином всі наявні відомості в матеріалах провадження та навів в ухвалі мотиви, з яких прийняв відповідне рішення.
Доводи, на які посилається в апеляційній скарзі захисник обвинуваченого стосовно не доведення ризиків, заявлених в клопотанні прокурора спростовуються відомостями, що є наявними в кримінальному провадженні, що свідчить про постановлення судом першої інстанції обґрунтованого та вмотивованого рішення, відповідно до вимог ст. 370 КПК України.
Що стосується посилання апелянта на незаконність продовження щодо ОСОБА_7 запобіжного заходу у виді тримання під вартою через відсутність його вини у вчиненні інкримінованих дій, а наявність відомостей про умисел у потерпілого на вбивство обвинуваченого, колегія суддів зазначає, що встановлення винуватості чи невинуватості особи у вчиненні кримінального правопорушення, є завданням подальшого провадження, сприяти якому й покликаний запобіжний захід, що обирається та продовжується.
Твердження захисника обвинуваченого про те, що ОСОБА_7 є раніше не судимим, має позитивні характеристики та міцні соціальні зв'язки, на думку колегії суддів не є безумовною підставою для зміни останньому запобіжного заходу, оскільки вказані факти не стали стримуючими факторами при вчиненні ним тяжкого протиправного діяння, у зв'язку з чим не спростовують та не мінімізують наявних ризиків, запобігти яким в даному випадку може лише такий винятковий запобіжний захід, як тримання під вартою.
Посилання захисника на порушення права обвинуваченого на захист через ненадання йому письмової копії клопотанням прокурора про продовження строку запобіжного заходу щодо нього, не свідчить про необґрунтованість ухвали суду про продовження строку запобіжного заходу. Чинний КПК України не містить такої підстави для відмови у задоволенні судом клопотання як не вручення його копії обвинуваченому. Навпаки ж статтею 331 КПК України закріплено обов'язок суду розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою до спливу двомісячного строку з дня надходження до суду обвинувального акта. До спливу продовженого строку суд зобов'язаний повторно розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою, якщо судове провадження не було завершене до його спливу.
Розглядаючи можливість застосування до обвинуваченого більш м'якого запобіжного заходу чи альтернативного запобіжного заходу у виді застави, колегія суддів вважає, що, наразі, «достатніми» та «належними» підставами тримання обвинуваченого під вартою є не лише очікування суду, а дотримання балансу між можливими наслідками його звільнення та безпекою суспільства, яке вимагає ізоляції осіб, які з встановленою вірогідністю здатні завдати істотної шкоди правам та свободам інших осіб, що в даному випадку, повністю виправдовує подальше утримання обвинуваченого під вартою. А тому, відсутні підстави для застосування більш м'якого запобіжного заходу відносно обвинуваченого.
Щодо інших доводів апеляційної скарги, які, на думку захисника обвинуваченого є підставами для скасування ухвали суду, колегія суддів враховує позицію Європейського суду з прав людини, сформовану в справах «Салов проти України» від 06 вересня 2005 року (заява №65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» від 18 липня 2006 року (заява №63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року (заява №4909/04; пункт 58), відповідно до якої: принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
На думку колегії суддів, в апеляційній скарзі не наведено беззаперечних та достатніх доводів, які б спростовували висновки суду першої інстанції щодо необхідності продовження строків тримання під вартою ОСОБА_7 та не вбачається підстав для зміни раніше обраного останньому запобіжного заходу на більш м'який.
Керуючись ч.6 ст.9, ст.ст.7, ст.ст. 176-206, 392, 393, 404, 405, ч.1 ст.407, 418, 419, 423, 424-426 КПК України, колегія суддів
Ухвалу Основ'янського районного суду м. Харкова від 06.11.2025 року про задоволення клопотання прокурора та продовження щодо обвинуваченого за ч. 1 ст. 115 КК України ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжного заходу у виді тримання під вартою в Державній установі «Харківський слідчий ізолятор» строком на 60 днів, тобто до 04.01.2025 року, - залишити без змін.
Апеляційну скаргу захисника обвинуваченого, - залишити без задоволення.
Ухвала набирає чинності з моменту її проголошення.
Оскарження даної ухвали, у відповідності до ч.2 ст.424 КПК України, в касаційному порядку не передбачено, оскільки така ухвала не перешкоджає подальшому кримінальному провадженню.
Судді:
____________ ______________ ______________
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4